Зміст

Вступ

1. Інвестиційний глобалізм: сучасні проблеми економічних досліджень

2. Міжнародний інвестиційний ризик: проблеми та шляхи їх подолання

3. Перспективи гармонізації правил інвестування в умовах глобалізації

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сучаснi масштаби диверсифiкацiї мiжнародної iнвестицiйної дiяльностi впливають на поступ усiх країн i регiонiв свiту, тим самим формуючи якiсно нове середовище економiчного розвитку. Так, заощадження та використання свiтових iнвестицiйних ресурсiв розглядаються як системоутворюючий фактор розвитку нацiональної економiки. Проте, тенденцiї iнвестицiйного глобалiзму можуть набувати непередбачених форм, тому органiзацiйно-правовий простiр України, протекцiонуючи нацiональнi iнтереси, вимагає системної координацiї дiй економiчних суб’єктiв та регламентацiї iнвестицiйних вiдносин.

За цих обставин особливого значення набуває фактор дiєздатностi держави, що проявляється у розробцi та реалiзацiї стратегiї спiльного використання iнвестицiй, тобто наявності в країнi Державної iнвестицiйної стратегiї, яка виходить з того, що органiчне сполучення iноземного капiталу з нацiональними ресурсами передбачає оптимiзацiю мiжнародних iнвестицiйних потокiв. Отже, з одного боку, створюються умови для реалiзацiї зростаючого потенціалу мiжнародної iнвестицiйної взаємодiї, а з iншого — забезпечуються прiоритети нацiонального розвитку. Крізь призму цiєї стратегiї має вiдбуватись iнвестицiйна взаємодiя економiчних суб’єктiв України i мiжнародних iнвестицiйних iнститутiв. Реалiзацiю стратегiї забезпечує нацiональний механiзм регулювання такої взаємодiї, розробка якого потребує всебiчного наукового обгрунтування, що спирається на методологiю та вiдповiдний iнструментарiй щодо спiльного використання iнвестицiй.

В умовах зростаючої глобалізації ринків підприємства зіштовхуються з необхідністю глибоких змін у своїй структурі й вибору корпоративної стратегії для успішного конкурування на цих ринках. В епоху глобалізації світової економіки, що характери¬зується міжнародною спрямованістю підприємств і зрощуванням ринків, стратегії транснаціональних компаній по суті є стратегіями інтернаціоналізації. Стратегії інтернаціоналізації підприємств можуть відрізнятися одна від одної: по-перше, вони можуть служити різним цілям, таким як розширення на нові або вже існуючі ринки, використання переваг від розміщення виробництва й зниження витрат. По-друге, інтернаціоналізація може бути використана в різних формах: як через заснування або придбання дочірніх, або пайових підприємств, так і через ринкові угоди із третіми підприємствами, а також за допомогою стратегічних альянсів. І, по-третє, інтернаціоналізація впливає на різні функції підприємств різною мірою.

Стратегії інтернаціоналізації, таким чином, можуть проводитися в широкому спектрі: від внутрішньокорпоративного до міжкорпора-тивного рівнів. Підприємства не тільки продають за кордоном вироблену всередині країни продукцію й послуги, використовують сировину й напівфабрикати, отримані з інших країн, але й інвестують у закордонні виробничі та збутові потужності й засновують або отримують за кордоном науково-дослідні центри. За кордон можуть бути перенесені навіть централізовані послуги підприємств, такі, як програмування, введення обліку або вироблення дизайну. Фінансування внутрішніх і закордонних проектів може відбуватися з іноземних джерел.

Міжнародна експансія підприємств, як правило, потребує рішень щодо місця розташування різних корпоративних функцій. Рішення на користь одного місця розташування може (але не зобов'язано) стати рішенням проти іншого. Рішення про міжнародне розміщення корпоративних функцій залежать від стратегічних оцінок, цілей і вибору інвесторів, а також від умов у потенційних місцях розташування. У свою чергу, це впливає на перетік капіталу, робочої сили й знань.

1. Інвестиційний глобалізм: сучасні проблеми економічних досліджень

Глобалізація як об'єктивно обумовлений процес і новий етап світогосподарського розвитку суттєво корегує національні та міжнародні стратегії, наповнює діяльність мікро- і макроекономічних структур якісно новим змістом.

Саме через це глобалізація і є найбільш привабливим напрямком наукових досліджень, характерною ознакою яких стає, з одного боку, поглиблений, а з іншого – все більш поляризований підхід до сутності економічної глобалізації. Формується дуалістичне сприйняття безпрецедентних соціально-економічних змін, новітня ідеологія міжнародного економічного порядку.

Одні країни є лідерами глобалізації або навіть її організаторами (як, насамперед, США), де і політики, і бізнес, і нації в цілому отримують всезростаючі дивіденди внаслідок глобальної експансії на світових ринках.

Інші країни неспроможні активно впливати на глобалізацію для отримання відповідних вигід. Однак і не враховувати глобальні умови розвитку вони також не можуть, оскільки в противному разі ризикують втратити головне – цивілізаційну перспективу нормальної життєдіяльності.

З економічної точки зору, глобалізм, зародившись на товарних ринках, внаслідок спочатку збутової, а потім виробничої діяльності ТНК, останніми роками розвивається переважно на фінансово-інвестиційній основі. Цьому сприяло багато факторів, достатньо досліджених як західними, так і вітчизняними економістами. Каталізаторами цих процесів є сучасні інформаційно-комунікаційні системи, що забезпечують миттєвість здійснення операцій у будь-якій точці світу. Найбільші прикладні можливості і перспективи має Інтернет.

Нині в США, Франції, Німеччині та інших розвинених країнах відкрито десятки мільйонів Інтернет-рахунків для здійснення операцій з цінними паперами (у 1997 іх було 3,25 млн.), а сукупний показник Інтернет-торгівлі, який у 1997 р. виражав 26 млрд. доларів, за прогнозами у 2003 р. зросте до 1 трлн.дол. Окремі експертні оцінки є набагато оптимістичнішими з точки зору розвитку Інтернет-торгівлі: її обсяги у 2003 році прогнозуються на рівні 4 трлн.дол. США.

У теоретичному плані показовим є осмислення концепції «нової економіки», дійсно глобальної як за охватом сфер життєдіяльності, так і за технологіями ведення бізнесу, перш за все, інвестиційного.

Природним середовищем розвитку інвестиційного глобалізму є валютно-фінансові ринки – масштабні і водночас мобільні, міжнародно інтегровані у всіх своїх сегментах.

У міжкраїновому плані реалізуються фінансово-інвестиційні схеми, учасниками яких є практично всі дійові особи ринку – фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки суттєво корегується інвестиційна практика, але й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія.

Так свого теоретичного осмислення потребують процеси транснаціональних злиттів і поглинань, масштаби яких оцінюються щорічно майже у 800 млрд.дол. США. У 1990-ті роки на злиття та за участю ТНК припадає 80 % загальносвітових обсягів прямих зарубіжних інвестицій.

Злиття та поглинання дозволяють ТНК отримати стратегічні активи інших фірм, монополізувати ринки; досягти ефектів синергізму; збільшити розміри ТНК; диверсифікувати ризики; використати нові фінансові можливості; реалізувати особисті інтереси вищого менеджменту.

Світова фінансово-економічна криза привела до скорочення прямих іноземних інвестицій в 2008 р., і ця тенденція збережеться цього року. Прямі іноземні інвестиції скоротилися в 2008 році у світі на 21% порівняно з попереднім роком, склавши $1,4 трлн., і будуть скорочуватися в 2009 році, відзначається в розповсюдженій доповіді Комісії ООН з торгівлі й розвитку (UNCTAD). На відміну від кризи 1997 р., що вдарила переважно по азійських країнах, які розвиваються, нинішня криза виникла й у найбільш гострій формі позначився на розвинених країнах, відзначається в доповіді. За попередніми даними експертів UNCTAD, в 2008 р. іноземні інвестиції в такі країни, як Великобританія, Німеччина, Італія й Фінляндія, скоротилися на 33% порівняно з 2007 р., тоді як у країнах, що розвиваються, ПІІ виросли на 3,6%. Приплив ПІІ в Росію виріс за підсумками 2008 року на 17,6% і склав $61,7 мільярда, зазначає комісія. Для порівняння — Китай одержав ПІІ в розмірі $92,4 мільярди (+10,6%), Індія — $36,7 мільярда (+60%). Тим часом ЮНКТАД попереджає, що найгірші ефекти світової кризи дійдуть до країн, щорозвиваються, в 2009 році.

За даними Держкомстату, в 2008 році в економіку України іноземні інвестори вклали $ 10,9 млрд. прямих інвестицій, що на 25,3% більше надходжень в 2007 році. При цьому із країн ЄС надійшло $ 8,8 млрд. (80,3% загального обсягу), із країн СНД — $ 0,9 млрд. (8,6%).

Рис. 1. Прямі іноземні інвестиції в Україну

Але в IV кварталі минулого року тенденції в динаміку ПІІ кардинально змінилися. Чистий відтік ПІІ з України в жовтні-грудні 2008р. склав $ 1,9 млрд., тоді як у третьому кварталі приріст склав $ 1,2 млрд., другому — $ 3,5 млрд. і першому — $ 3,4 млрд. [5].

Стрімке погіршення ситуації з ПІІ дозволяє зробити висновок, що, принаймні, цього року не слід сподіватися на те, що їхній приплив зможе стати певною мірою значимим фактором у подоланні економічної кризи та її наслідків.

Аналіз цих даних дозволяє нам зробити наступний висновок: ТНК є основним двигуном сучасного етапу інтернаціоналізації й безпосередньо бере участь у процесах глобалізації світової економіки. Чисельність ТНК у світі постійно росте. Відповідно до статистики в 2007 році, у світі нараховувалося більше 65000 ТНК, які мають близько 850000 філій за кордоном. Їхній вплив на економіку може бути оцінено різними способами. У 2001 р. у закордонних філіях ТНК було задіяно близько 54 млн. працівників порівняно з 24 млн. в 1990 р.; обсяг їхніх продажів, що становив майже 19 трлн. дол., в 2001 р. більш ніж удвічі перевищував обсяг світового експорту, тоді як в 1990 р. ці два показники були приблизно однаковими; за цей же період сумарний обсяг вивезених прямих ПІІ виріс із 1,7 трлн. дол. до 6,6 трлн. дол. США [6]. Близько 1000 ТНК — це корпорації мільярдери із загальною сумою продажів понад 1млрд. дол. США. Серед них виділяється так званий «Клуб 500», у який входять найбільші ТНК усього світу, що контролюють близько 90% всіх ПІІ, здійснюваних ТНК за кордоном. Обсяг виробленої ними продукції перевищує 1 трлн. дол. США щорічно.

На сьогодні ТНК діють практично у всіх сферах міжнародного бізнесу. Але найбільш активні вони в наукомістких галузях промислового виробництва, що забезпечують їхнє технологічне лідерство, в інфраструктурних галузях, нових інформаційних технологіях, НДДКР, у банківській справі й русі капіталу.

Одна з особливостей ТНК полягає в тому, що вони відіграють усе більшу роль в інтернаціоналізації грошово-кредитних ринків, темпи якої значно вищі за темпи інтернаціоналізації аналогічних процесів у виробництві. Це пов'язане з тим, що фінансовою основою їхнього розвитку на сучасному етапі виступають транснаціональні банки (ТНБ). Цьому ефективно служать їхні відділення, мережа яких розташована по всьому світі й (більше 5000 відділень 140 ТНБ) [7] адекватна сучасній інтернаціоналізації промислового виробництва та інших сфер міжнародного бізнесу.

З огляду на цю обставину, будучи приватними організаціями, за формою власності, найбільші ТНК (GeneralMotors, FordMotor, DaimlerChrysler, GeneralElectric, ToyotaMotor, RoyalDutch/Shellі інші) розпоряджаються коштами, що перевищують розмір національного доходу більшості суверенних національних держав [8], а міжнародний характер операції часто ставить їх практично поза ефективним контролем будь-яких національних органів влади.

Той факт, що банківська складова в структурі ТНК доповнюється

(або в ряді випадків заміняється) небанківськими фінансовими установами, насамперед страховими й інвестиційними фондами, активи яких у світі вже перевищили 10 трлн. дол. США [9], тільки підсилює їхню можливість у міжнародному бізнесі.

Інвестиційна стратегія ТНК як за формами, так і за змістом, не обмежується напрямком матеріальних активів у формі капіталу, навпаки -вона охоплює як павутина всі країни в світовій економіці, що глобалізується, й керує процесом виробництва в усіх галузях і всіма пов' язаними активами. При цьому країни-реципієнти одержують можливість здійснення перебудови своєї економіки й підвищення її ефективності.

Зростаюча роль ТНК знаходить вираження в розширенні функцій, які вони виконують у світовій економіці. У загальному вигляді їх можна класифікувати як функції стимулювання. Вони стимулюють НТП, підсилюють тенденції до глобалізації світової економіки й стимулюють розвиток світового виробництва.

Провівши аналіз загальних тенденцій прямого іноземного інвестування у світовій економіці за останні кілька десятиліть можна зробити наступні висновки.

За своєю динамікою світові ПІІ значно випереджали світовий ВВП і експорт за темпом приросту. Але всередині цього загального приросту приховані розбіжності у регіональній (за країнами) і галузевій структурах приросту. У регіональній (за країнами) структурі спостерігалося відносне зростання частки країн, що розвиваються, як у ролі одержувачів, так і в ролі джерел ПІІ при одночасному зниженні частки розвинених країн. Починаючи з 1990-х років, у процесі прямого іноземного інвестування займають своє місце країни Центральної й Східної Європи та СНД, хоча їхня частка дотепер залишається на досить низькому рівні.

У секторальній структурі світових ПІІ відбувається збільшення частки сектора послуг і зменшення часток первинного й промислового секторів, повторюючи зміни в глобальній структурі економіки. ТНК, на які припадає основний обсяг світових ПІІ, визначають основні тенденції процесу глобалізації. При цьому більша частина ПІІ за останні роки відбувалася у формі транскордонних злиттів і поглинань компаній.

Характерною рисою сучасності є інтенсивний розвиток процесів глобалізації з залученням національних економік у світову господарську систему, посилення їхньої взаємної залежності. Відображенням цих процесів стала інтернаціоналізація й швидке зростання фінансових ринків. Процес фінансової глобалізації відкрив нові шляхи руху капіталів на фінансовий ринок України, в тому числі і на такий сегмент ринку, як інститути спільного інвестування (ІСІ).

На сьогодні вітчизняні ІСІ не відіграють значної ролі на фінансовому ринку, але завдяки їх дохідності та можливості зниження ризику за рахунок управління інвестиційними ресурсами та диверсифікації інвестиційних портфелів, набувають широкого поширення. Проте з загостренням світової фінансової кризи в Україні одночасно проявилися ознаки фондової, валютної, банківської криз в умовах загального погіршення внутрішньої та зовнішньої макроекономічної ситуації. Негативні тенденції, які розгортаються у фінансовій сфері Україні, тісно взаємопов'язані, тому і мають вплив на подальший розвиток вітчизняного ринку ІСІ.

У наукових дослідженнях немає єдиного підходу до визначення впливу фінансової глобалізації на розвиток фондового ринку та його окремих учасників. Але, на нашу думку, раціональним і логічним є висновок Г. Карайченцева та О. Давидова, про те, що «сучасна глобальна фінансова архітектура стратегічно важливим завданням визначає розробку і здійснення ефективної національної політики у галузі фінансів на основі детального аналізу сучасних геофінансових процесів з урахуванням актуальних чинників розвитку світової фінансової кон'юнктури. Загальним недоліком ринків, що розвиваються, є низька монетизація й слабкість фінансових потоків. Існує пряма залежність між рівнем монетизації, насиченістю господарського обігу цінними паперами, рівнем розподілу фінансових ресурсів через суб'єкти фондового ринку, усталеністю позитивної кон'юктури ринку цінних паперів та обсягом сегментів даного ринку». [2]

Унаслідок глобалізації фінансовий ринок стає все більш взаємозалежним, у всіх сферах спостерігається зростання масштабів міжнародної інтеграції, більш всього це спостерігається на фондовому ринку та у банківській сфері. Вплив глобалізаційних процесів на фінансовий ринок, в тому числі і на ІСІ, має як позитивні, так і негативні наслідки. До позитивних наслідків можна віднести:

· розширення зв'язків з основними учасниками глобального фінансового ринку;

· збільшення обсягу інвестицій;

· збільшення фінансової допомоги з боку міжнародних фінансових організацій.

Але фінансова глобалізація створює і негативний вплив, а саме:

· залежність національного фінансового ринку від глобального;

· посилює процеси вивезення капіталу, що спричиняє збільшення зовнішнього боргу;

· зростання складності системи глобального фінансового ринку підвищує загальну нестабільність цієї системи, а мобільність фінансового капіталу стає передумовою фінансових криз, які через взаємозв'язки національного і глобального фінансових ринків можуть поширюватися в Україні;

· імовірність збільшення спекулятивних операцій на фінансовому ринку.

В умовах фінансової глобалізації спостерігається чутливість національного фондового ринку, зокрема сегменту спільного інвестування до міжнародного руху капіталів. Аналіз статистичних даних свідчить про втрату впливу державного регулювання на структуру колективного інвестування, в той же час відбувається зростаючий вплив на фінансову політику міжнародних фінансових установ. На наш погляд, це є об'єктивним процесом і в подальшому розробка антикризових заходів повинна ґрунтуватись на новій концепції регуляторної політики колективного інвестування. Соціальна функція регуляторної політики держави повинна забезпечувати удосконалення нормативно-правової бази ІСІ, а саме: дозволити створювати інвестиційні фонди з субфондами і фонди, що інвестують в інші фонди. В свою чергу, регулююча функція міжнародних фінансових установ повинна зростати: необхідно удосконалити уніфікацію стандартів розкриття інформації, забезпечити інформаційну прозорість на ринку колективного інвестування, удосконалення ведення реєстрів акціонерів, захист мінотарних акціонерів.

2. Міжнародний інвестиційний ризик: проблеми та шляхи їх подолання

Однією з найважливіших реальностей сучасної світової економіки є глобалізація. Інтенсивність змін у якісному й кількісному економічному параметрах сучасного світу робить необхідним наукове осмислення сутності цього процесу і його вплив на економіку окремих країн. Транснаціоналізація є найбільш важливим елементом, що забезпечує єдність функціонування світової економіки. У процесі її розвитку виникло таке інституціональне утворення як транснаціональні корпорації (ТНК). Зміни в розвитку всесвітнього господарства на рубежі XX-XXI сторіччя зробили необхідним їхнє наукове осмислення, що дозволяє зрозуміти цілі, напрямки й інтенсивність таких перетворень у якісних параметрах сучасного світу. Найбільш необхідним і актуальним виявився аналіз світової економіки як певної системної цілісності та найважливішої реальності нашого часу.

В умовах економічної глобалізації транснаціональні корпорації все частіше вдаються до здійснення інвестиційних операцій. Мова йде, зокрема, про поглинання інших компаній в зарубіжних країнах, розміщення власних цінних паперів на ринках цих країн, створення закордонних філій і т. ін. Зазначені операції потребують значних фінансових ресурсів. Тому, зазвичай, ці операції ретельно аналізуються, однак переважно в фінансовому контексті, який дозволяє отримати чіткі кількісні показники майбутніх вигод і витрат. На жаль, оптимістичні фінансові розрахунки не можуть гарантувати успіх прийнятих до реалізації міжнародних інвестиційних проектів, оскільки культурні, політичні, релігійні та інші відмінності можуть звести нанівець вигоди стратегічно доцільних інвестиційних операцій.

Проблему міжнородного інвестиційного ризику, вивчення особливостей управління інвестиційними ризиками міжнародних корпорацій в Україні досліджували Панченко Є., Дамаскіна М., Лозовий О., Кудіна А., Олісневич Д.

На нашу думку, дана тема є досить актуальною, адже недооцінка міжнародними інвесторами відмінностей корпоративної культури потенційних закордонних партнерів, національних цінностей приймаючих країн, особливостей ділової поведінки місцевого персоналу та працівників органів державного управління стають часто чинниками проблем, які або ж змушують міжнародні компанії припинити реалізацію цих проектів, або ж знижують їх ефективність до рівня нижчого за критичний.

Модифікація природи міжнародних інвестиційних ризиків тягне за собою уточнення їх класифікації. Узагальнення досвіду здійснення транснаціональними корпораціями інвестиційних операцій дозволяє визначити наступні типи міжнародних інвестиційних ризиків: валютні, фінансові, політичні, крос-культурні, контагіальні. Серед наведених типів відносно новим, який не використовується у вітчизняній літературі, є контагіальний ( від англ. contagion — зараза, інфекція). Це особливий валютний ризик, який має географічну природу і викликаний інвестиційним глобалізмом. Суть його полягає в ефекті валютного доміно, коли різке і глибоке падіння валюти в одній країні тягне за собою валютні кризи в інших країнах [1, с.6]

В контексті інвестиційного глобалізму потрібно обгрунтувати систему управління міжнародними інвестиційними ризиками з уразуванням різних факторів, визначити їх особливості в сучасних умовах та уточнити їх класифікацію. Варто звернути увагу саме на управлінський контекст ризиків, який набуває все більшюго значення в останні роки.

Одна з проблем категорії міжнародного інвестиційного ризику пов’зується з загрозами втрат транснаціональних інвесторів на світових ринках у зв’ язку з несприятливими змінами середовища бізнесу у приймаючих країнах. Тобто, проблемою міжнародних інвестиційних ризиків є політичні ризики, які носять крайній характер. Суть політичних ризиків полягає у ймовірності спричинення політичними силами докорінних змін у діловому житті країни, які зашкодять прибутковості та іншим цілям міжнародних комерційних підприємств.

Ще одна проблема пов'язана із існуванням в крупних транснаціональних корпораціях так званої агентської проблеми (agency problem). Ця проблема полягає у конфлікті між акціонерами корпорації, тобто первинними інвесторами, і вищими менеджерами цієї компанії, реальними інвесторами, оскільки саме вони приймають рішення щодо інвестування коштів корпорації до зарубіжних країн. В останні роки виявляються все частіше випадки, коли інвестиційні рішення і пов'язанні з ним операції здійснюються на користь вищих менеджерів, а не акціонерів. В цьому зв'язку варто відзначити прийняття конгресом США у 2002 році Закону Сайбейенса-Окслі. Згідно з цим законом, по-перше, посилюється відповідальність менеджерів за якість фінансової звітності. У випадку надання свідомо хибної звітності виконавчий директор, або ж керівник фінансової служби піддається серйозним штрафам чи навіть тюремному ув'язненню. По-друге, аудиторським компаніям заборонено надавати консультативні послуги [1, с.7].

Інвестиційний глобалізм, природа міжнародний інвестиційних ризиків та їх типи визначають систему управління цими ризиками. Вона включає дві основні ланки: ризик-менеджмент на рівні компаній, а також регулюючі механізми на державному та міждержавному рівні.

У транснаціональних корпораціях протягом останніх 15-20 років формуються і удосконалюються різноманітні системи інтегрованого ризик-менеджменту, суть якого полягає у поєднанні інформації про можливі втрати ресурсів транснаціональних компаній у придбанні зарубіжних активів із стратегічними напрямами розвитку компанії у глобальному середовищі та процедурами прийняття інвестиційних рішень на всіх рівнях корпоративного менеджменту. Інтегрований ризик-менеджмент грунтується на новій концепції, яка означає, з одного боку, зміну цілей управління ризиками, тобто перехід до нової концепції ризик-менеджменту, а з іншого боку — ускладнення його механізму. Ціль діяльності менеджерів по інвестиційним ризикам ТНК в контексті нової концепції полягає не у пошуку страхових гарантій, оскільки надійність міжнародних страхових компаній може бути сумнівною, а виплати по страхових полісах стають все більш пасивними при зростаючих преміях і непередбаченості коливань валютних курсів, а у запобіганні небажаних втрат і подоланні неминучих витрат шляхом розвитку і навчання відповідних фахівців, ретельного відстеження змін міжнародного середовища, ефективної співпраці з вищим менеджментом. Ускладнення механізму управління міжнародними інвестиційними ризиками пов'язано з використанням не лише традиційних систем хеджування, а й інструментів міжнародного стратегічного та крос-культурного мненеджменту [2, с.317].

Система управління міжнародними інвестиційними ризиками пройшла складну трансформацію від фінансового типу, для якого було притаманно прийняття інвестиційних рішень виключно з позицій співвідношення витрат та прибуткових ризиків, через конкурентний тип, важливою складовою якого вважається міжнародний конкурентний аналіз і пов'язання з ним врахування глобальних ринкових ризиків, до сучасного інтегративного типу, у складі якого використовується комплекс інструментів управління міжнародними інвестиційними ризиками фінансового, валютного, контагіального (інфекційного, ринкового, стратегічного та крос-культурного характеру).

Методом подолання інвестиційного ризику транснаціональних корпорацій є сучасна модель прийняття інвестиційних рішень, яка дозволяє мінімізувати ризики за рахунок використання двох взаємодоповнюючих інструментів управлінського аналізу (стратегічної відповідності та крос-культурної відповідності) на кожному з чотирьох основних етапів: висування ідеї, доопрацювання варіантів рішення, відбору проектів та реалізації міжнародного інвестиційного проекту. Покрокова, переважно кількісна оцінка стратегічної відповідності міжнародного інвестиційного рішення перспективам розвитку компанії дозволяє точніше виявити глобальні ринкові ризики для корпорації та уникнути від'ємного синергічного ефекту. Відпрацювання крос-культурної відповідності переважно інструментами якісного аналізу дозволяє своєчасно виявити і зважити на виникнення між, культурних проблем в процесі прийняття та реалізації інвестиційного рішення, оскільки до управлінських відносин компанії залучається значна кількість носіїв інших корпоративних і національних культур [3, с.254].

Іншим методом подолання міжнародного інвестиційного ризику є організаційні технології управління міжнародними інвестиційними ризиками, які пов'язані із запровадженням кросс-культурного проект-менеджменту, основою якого є формування тримірної моделі мультикультурних команд з управління міжнародними інвестиційними ризиками корпорацій (продавця та покупця зарубіжних активів): по-перше, керівником команди є розпорядник ресурсів — представник лінійного менеджменту; по-друге, до складу команди включаються фахівці різних функціональних підрозділів; по-третє, розподіл ролей між членами команди базується на врахування крос-культурних відмінностей між продавцем та покупцем зарубіжних активів.

Ще одним методом подолання проявів ризику є створення та посилення ролі хедж-фондів в системі управління міжнародними інвестиційними ризиками у порівнянні з ризик-менеджментом транснаціональних корпорацій, що знаходить свій прояв у випереджаючому зростанні середніх курсів індексів стратегічних хедж-фондів у порівнянні із зростанням курсів цінних паперів корпорацій, що вдаються до послуг хедж-фондів [3, с.253].

Застосування в Україні базових та альтернативних інструментів управління міжнародними інвестиційними ризиками, а саме, з одного боку, опціони та ф'ючерси на пайові і боргові інструменти, а з іншого боку – специфічні структуровані продукти лізингового характеру дозволяють послідовно систематизувати сфери міжнародних інвестиційних ризиків: придбання зарубіжних матеріальних активів (прямі іноземні інвестиції) та портфельні інвестиції комерційного спрямування і міжнародні злиття та поглинання, які відрізняються між собою впливом крос-культірних факторів, а отже, і складом управлінських інструментів, значенням створення і діяльності мультикультурних команд ризик-менеджерів.

Удосконалення системи державного регулювання інвестиційних ризиків транснаціональних корпорацій в Україні пов’язано зі створенням вітчизняних хедж-фондів, які можуть виступати посередником між емітентом та потенційним покупцем цінних паперів цих корпорацій, створенням належної законодавчої бази, запровадження відповідних інструментів державного регулювання, забезпеченням прозорості та швидкості трансакцій, довгостроковості ринкової інформації [3, с.254].

Отже, можна зробити висновок, в умовах інвестиційного глобалізму модифікується економічна природа міжнародних інвестиційних ризиків. Прагнення транснаціональних корпорацій знизити ризик інвестиційних операцій в приймаючих країнах викликало створення інтегрованих систем ризик-менеджменту, які ґрунтуються на новій концепції управління інвестиційними ризиками і включає такі ланки, як використання хедж-фондів, крос-культурної моделі прийняття інвестиційних рішень, тримірної моделі мультикультурних інвестиційних команд. Підвищення ефективності інвестиційної діяльності транснаціональних корпорацій в Україні потребують запровадження хедж-фондів, розвитку законодавчого регулювання інвестиційної діяльності іноземних компаній.

На нашу думку, для того щоб ефективно функціонували закордонні інвестиції і не виникало ризикових ситуацій втрати прибутку, потрібно створити у державі відповідні умови, що забезпечили б розвиток, в першу чергу, вітчизняних підприємств, створили б інвестиційну привабливість країни і забезпечили б максимальний ефект від підприємницької діяльності.

Разом із процесом глобалізації у світі поширюється зближення та взаємодія країн на регіональному рівні, формуються великі регіональні інтегровані структури, які розвиваються в напрямку створення відносно самостійних центрів світового господарства (іде процес так званої «регіоналізації глобалізації»).

Процес регіоналізації відбувається або де-факто, до того ж фактори регіоналізації ті ж, що й викликають процес глобалізації, або де-юре, що викликано політичними факторами, які у свою чергу пов'язані з питаннями безпеки, економічними й іншими питаннями.

Розвиток регіональної інтеграції спрямований на розвиток відсталих країн, найбільш ефективне використання їхніх ресурсів, яких, як правило, недостатньо для самостійної участі в глобальній конкуренції.

Так, приклад об'єднаної Європи демонструє те, як через підтримку інших країн регіону Іспанія, а також Греція й Ірландія «мали економічний ріст».

Таким чином, незважаючи на існуючу розмаїтість точок зору можна стверджувати, що світ переживає істотні якісні зміни, які суттєво впливають на людство, змушуючи його активно реагувати на зміни. Отже, глобалізація може бути визнана новим етапом, новою епохою в розвитку людства.

Поняття транснаціоналізації пов'язане головним чином з питанням власності інвестицій. Відбувається розмивання колишніх політичних і економічних кордонів капіталу у формі інвестицій, їхнє взаємне переплетення, відмінність за ознакою національної приналежності від контурів державних кордонів.

Таким чином, поняття «транснаціональної інвестиційної діяльності» може бути визначене як процес інтернаціоналізації форм інвестиційної діяльності, що виник під впливом потреб інтернаціоналізації виробництва, одержав згодом специфічну форму для власного розвитку, що проявляється в різноманітній формі та є основним фактором «неоінтернаціоналізації».

Спираючись на загальноприйняту філософію інвестування, інвестиції, визначені як «прямі іноземні інвестиції» є лише специфічною формою транснаціональної інвестиційної діяльності, яка притаманна, головним чином, ТНК у зв’язку з наявністю об'єктивних економічний умов [2].

У документах UNCTAD підкреслюється, що «прямі іноземні інвестиції транснаціональних корпорацій відіграють зараз найважливішу роль в об’єднанні багатьох національних економік і створенні інтегрованої інтернаціональної виробничої системи – виробничого ядра світової економіки, що глобалізується» [3].

Ще однією особливістю сучасних ТНК є збільшення серед них питомої ваги корпорацій Японії й Західної Європи. Однак корпорації США продовжують зберігати лідируючі позиції в деяких галузях, тісно пов'язаних з реалізацією досягнень НТР. Так, найбільшою компанією в галузі виробництва засобів телекомунікації є американська корпорація АТ&Т, а в десятку найбільших ТНК світу за показником обсягу продаж (як і в 80-ті роки) входять такі американські корпорації, як "Ексон", "Дженерал моторз", "Мобіл", "Форд моторз" та ін.

Діяльність ТНК всебічно сприяє зміцненню міжнародних господарських зв'язків, інтернаціоналізації господарського життя. Наприклад, корпорація "Ексон" має 44 нафтопереробні заводи в 23 країнах, її дочірні й асоційовані з нею компанії діють більше ніж в 80 країнах. Значний обсяг товарів і послуг, які виробляють ТНК у різних регіонах світу, сприяє поглибленню міжнародного розподілу праці: розподіл праці між країнами доповнюється міжнародним розподілом праці всередині фірм.

Світова фінансово-економічна криза привела до скорочення прямих іноземних інвестицій у 2008 р., і ця тенденція збережеться цього року. "Прямі іноземні інвестиції скоротилися в 2008 році у світі на 21% порівняно з попереднім роком, склавши $1,4 трлн., і будуть скорочуватися в 2009 році", — відзначається в розповсюдженій доповіді Комісії ООН з торгівлі й розвитку (UNCTAD) [3]. На відміну від кризи 1997 р., яка торкнулася в основному азійських країн, що розвиваються, нинішня криза виникла й у найбільш гострій формі позначилася на розвинених країнах, відзначається в доповіді. За попередніми даними експертів UNCTAD, в 2008 р. іноземні інвестиції в такі країни, як Великобританія, Німеччина, Італія й Фінляндія, скоротилися на 33% порівняно з 2007 р., тоді як у країнах, що розвиваються, ПІІ виросли на 3,6%. Приплив ПІІ в Росію виріс за підсумками 2008 року на 17,6% і склав $61,7 мільярда, зазначає комісія. Для порівняння — Китай одержав ПІІ в розмірі $92,4 мільярди (+10,6%), Індія — $36,7 мільярда (+60%). У той час UNCTAD попереджає, що найгірші ефекти світової кризи дійдуть до країн, що розвиваються, у 2009 році.

Загальний обсяг прямих іноземних інвестицій, вкладених в Україну, на 1 січня 2009 р. склав 35723,4 млн. дол., що на 20,9% більше обсягів інвестицій на кінець 2008 року. У розрахунку на одну особу обсяг прямих іноземних інвестицій становить 775,3 дол. та є найбільшим показником за роки спостереження.

Інвестиції надійшли з 124 країн світу. До десятки основних країн-інвесторів, на які припадає понад 81% загального обсягу прямих інвестицій, входять: Кіпр — 7682,9 млн. дол., Німеччина — 6393,8 млн. дол., Нідерланди — 3180,8 млн. дол., Австрія — 2445,6 млн. дол., Сполучене Королівство — 2273,5 млн. дол., Російська Федерація — 1851,6 млн. дол., Сполучені Штати Америки — 1471,5 млн. дол., Віргінські Острови, Британські — 1316,1 млн. дол., Швеція — 1263,0 млн. дол. та Франція — 1226,1 млн. дол.

Таким чином, на засадах проведеного дослідження, можливо зробити висновок, що у сучасній світовій фінансовій сфері відбуваються процеси «неоінтернаціоналізації» — активізація й посилення транснаціональної інвестиційної діяльності, домінування ТНК, зростання ролі валютного ринку. Все це говорить про те, що глобалізація («неоінтернаціоналізація») пов'язана, головним чином, зі зростанням мобільності приватного капіталу.

Концентрація іноземних інвестицій у розвинених країнах, тенденція до зміни лідера, процеси поглинання й злиття, що відбуваються у світовій економіці, є особливістю прямої транснаціональної інвестиційної діяльності в умовах «неоінтернаціоналізації» економіки. У процесах поглинання й злиття американські ТНК нерідко стають лідерами. Однак останнім часом європейські корпорації відіграють провідну роль в альянсах.

Одночасно із процесом глобалізації у світі спостерігається процес, так званої, «регіоналізації глобалізації». У зв'язку з цим виникає також питання розробки та введення нових загальних правил поведінки в сфері світової й національної господарської взаємодії та регулюючих його інститутів, режимів і механізмів.

Транснаціональна інвестиційна діяльність має і буде мати значний вплив на подальший розвиток світової економіки.

3. Перспективи гармонізації правил інвестування в умовах глобалізації

1990-х роках сформувались умови для зростання торгівлі, інвестицій і виробництва до глобального масштабу. Скорочення торгівельних бар’єрів (як результат послідовних раундів ГАТТ), дво- і багатосторонні інвестиційні угоди забезпечують ТНК спроможність розподілити виробничий процес, оптимально розміщуючи виробничі одиниці там, де умови для їх роботи є найбільш ефективними.

По суті відбувається глобальна реорганізація бізнесу. У середині 1980-х років спочатку у декількох найбільш активних ТНК, а потім і у ширшого їх кола сформувались глобальні стратегії, коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках: мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції; добре знати своїх конкурентів в олігополістичній ринковій структурі; контролювати свої операції якщо не у загальносвітовому масштабі, то принаймні в тріаді “США – ЄС — Японія”; оперувати у високотехнологічних промислових галузях; координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій; інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління; інтегруватися з іншими ТНК тощо. [14, с.218]

Однак навіть глобальна мобільність факторів виробництва не означає, що міжнародне виробництво розподіляється рівномірно. Мобільні фактори концентруються в місцях, де існують ефективні додаткові фактори, що обумовлює концентрацію потоків ПЗІ в країнах, які досягли певного рівня ефективної економіки, тобто основні вигоди глобалізації мають розвинуті (багаті) країни.

Більшість країн, що розвиваються, і, особливо, найбідніші країни ризикують ще більше ускладнити своє становище, оскільки вони не відповідають міжнародно уніфікованим критеріям для залучення ПЗІ. Просто "відкриття" економіки зараз замало, необхідні ще й інші привабливі позиції, що випливають з місцевих переваг.

Виникаючі негативні наслідки глобалізації пов’язані, насамперед, не зі слабістю окремих національних економік, а з недосконалістю механізмів глобального регулювання зростаючих потоків торгівлі й інвестицій. Вирішення відповідних проблем не може пов’язуватися з гальмуванням глобалізації, котра з превалюючої тенденції другої половини ХХ століття перетворилась у ефективний процес сучасного світогосподарського розвитку. Його дослідники відзначають певну структурованість цього процесу, де фінансово-інвестиційна глобалізація є, не тільки основним системоутворюючим елементом, але й випереджуючим і найбільш масштабним. [9, с.17]

У контексті ключових питань глобальної регуляторної політики слід враховувати сучасні тенденції розвитку світогосподарської системи:

· різке зниження сировинної і частково енергетичної залежності внаслідок деіндустріалізації економіки;

· вивільнення у міжнародній торгівлі ринків масових споживчих товарів;

· пріоритетність нового самостійного і глобально конкурентоспроможного продукту – знань та інформації.

· переорієнтація інвестицій з розширенням виробництва і накопичення матеріальних активів на розвиток “людського капіталу”. [14, с.319]

Важливим є розуміння того, що глобалізація – це визнання взаємозалежності інвестиційних процесів, якісна зміна їх суб’єктності, транснаціональні корпорації виступають на рівних не тільки між собою, але й державами. Одночасно глобалізація означає універсалізацію інвестиційних процесів, розробку і прийняття єдиних принципів інвестиційної взаємодії, уніфікацію інвестиційних механізмів та інструментів, схильність до інтегральних технологій.

Як відзначають експерти, існування та посилення ролі інтеграційних угрупувань в процесі залучення ПЗІ вимагає нових підходів, які б замінили політику стимулювання інвестиційних потоків Першого та Другого покоління. Політика стимулювання інвестиційних потоків Першого покоління обмежувалася зменшенням бар’єрів на шляху ПЗІ, впровадженням політики сприяння діяльності зарубіжних інвесторів в приймаючій країні. Практично всі країни дотримувалися заданого напрямку, деякі з них досягали певних успіхів.

В політиці Другого покоління уряди намагались “реалізовувати” свої інституційні потенціали. Було створено національні агентства сприяння ПЗІ, Світова Асоціація Агентств Інвестиційного Стимулювання (1995 р.), яка зараз налічує близько 100 членів.

Політика стимулювання інвестицій Третього покоління базується на існуючій структурі ПЗІ і діючій моделі залучення інвестиційних потоків з визначенням цільового зарубіжного інвестора, адекватного рівню розвитку виробництва і фірм, специфічним місцевим вимогам. Така стратегія може досягти успіху за умови, коли в країні є специфічні інтегративні угрупування, основані на її конкурентних перевагах, а фірми природньо прагнуть до інтеграції. Критичним елементом стимулювання інвестиційних потоків є покращення діяльності і відкриття для діяльності потенційного іноземного інвестора певних специфічних галузей. Зрозуміло, що враховується економічний та політичний устрій країни, стан її загальної інфраструктури.

Така “цільова стратегія” є складною, адже створення інтегрованих виробників з відомою торговельною маркою потребує багато часу, ресурсів та цілеспрямованої роботи чисельних інститутів. Її реалізація супроводжується швидким збільшенням субнаціональних Агентств (зараз їх кількість становить 240) та Муніципальних агентств стимулювання інвестиційних потоків. Однак у всіх випадках центральною проблемою інвестиційної привабливості є конкурентоспроможність секторів національних економік та наявність кваліфікованих робітників. Насьогодні лише сильні місцеві фірми приваблюють ПЗІ, мотивують відкриття зарубіжних філіалів, створення спільних підприємств. Ланкою, що ефективно з’єднує національну компанію з зарубіжними філіями є розвинені канали розповсюдження ресурсів, знань та технологій. В свою чергу такий зв’язок сприяє ефективному економічному розвитку.

Незважаючи на невдачі у прийнятті комплексних багатосторонніх інвестиційних угод, багато країн все ж таки сподіваються на створення ефективних правил міжнародного інвестування.

Останнім часом превалюють пропозиції розробки таких правил міжнародними організаціями із глобальним членством. Зрозуміло, що найбільш придатною є СОТ, зважаючи, зокрема і на те, що комплексний підхід до розробки міжнародних норм з урахуванням взаємозв’язку торгівлі та інвестицій вже виявив себе в роботі цієї організації (ТРІМ, ГАТС, ТРІПС, СКМ). Існує перспективна програма розширення і поглиблення комплексних регулятивних норм, що розробила Четверта Міністерська конференція країн — членів СОТ в Катарі, листопад 2001 р. у підсумковій Декларації якої визначено Програму діяльності, що фактично ініціює новий раунд відповідних багатосторонніх переговорів. Показово, що ця програма містить особливий розділ, щодо взаємозв’язку торгівлі та інвестицій. Так, міністри погодились, що багатосторонні переговори щодо забезпечення прозорих, стабільних і передбачуваних умов для довгострокових іноземних інвестицій, відбудуться після п’ятої сесії Конференції Міністрів. А протягом періоду до П’ятої Сесії подальша діяльність Робочої групи з питань взаємодії між торгівлею та інвестиціями зосереджуватиметься на таких питаннях: сфера дії та визначення; прозорість; недискримінація; модальності для зобов’язань стосовно стадій, які передують здійсненню інвестицій, на підставі типу підходів, що застосовується в Угоді з торгівлі послугами; підхід позитивного переліку; положення про розвиток; винятки та гарантії щодо балансу платежів; консультації та розв’язання спорів між членами СОТ.

Ключовим фактором, що знижує потенційну ефективність глобально уніфікованих інвестиційних правил є масштабна і зростаюча інвестиційна взаємодія країн-членів ОЕСР, національні режими яких вже майже повністю відповідають вимогам, які можуть бути поставлені в результаті підписання будь-якої нової багатосторонньої угоди. Тобто акценти глобального регулювання інвестиційної діяльності зміщуються в бік взаємовідносин провідних країн світу з країнами, що розвиваються та країнами з перехідними економіками. Окремою проблемою залишається перманентна інвестиційна непривабливість найбідніших країн. Тут зростаюча роль належить і країнам-світовий лідерам, і СОТ, і МВО та СБ, і регіональним банкам розвитку. Поки тиск, щоб створити дійові міжнародно уніфіковані інвестиційні правила не стане дійсно глобальним (з боку ділових кіл, держав, міжнародних організацій) перспективи регулювання глобальних інвестиційні потоків є малоімовірними.

Більш того, у швидко глобалізованій світовій економіці список висунутих на розгляд на міжнародному рівні проблем стає усе більш широким, і досить скоро може включити повний діапазон питань, що стосується руху всіх мобільних факторів виробництва.

Висновки

1. В процесі інвестування з використанням експортних та імпортних ресурсів мiжнародний i нацiональний капiтал утворюють на деякий час певну цiлiснiсть, сутнiстю якої є iнвестицiйна взаємодiя, яка може надати вiтчизнянiй економiцi необхiдного iмпульсу розвитку, за умов впровадження Державної iнвестицiйної стратегiї. Остання, як системний елемент національного інвестиційного клімату, є єдиниим регулятивним механiзмом загальнодержавних iнтересiв України, який регулює і узгоджує взаємодiю економiчних суб’єктiв України i мiжнародних iнвестицiйних iнститутiв.

2. Вимоги процесу інвестиційної взаємодiї спрямованi на формування сприятливого iнвестицiйного економiчного середовища, яке характеризується: прогнозованим iнвестицiйним клiматом; розвиненою мережею iнфраструктурних елементiв ринку; законодавчою базою, що відповідає як національним цiлям розвитку, так i мотивацiї діяльності iноземних iнвесторiв. Виконання Україною вимогназваного процесу зумовлює її залучення до міжнародного поділу праці, визначаючи участь у міжнародних фiнансово-iнвестицiйних потоках.

3. Iнвестицiйно-iнтеграцiйний процес — це злиття нацiонального i мiжнародного iнвестицiйних процесiв в певнiй юрисдикцiї. Якщо цей процес сприяє утворенню нацiонального капiталу, то ми розглядаємо його як процес iнвестицiйної взаємодiї; якщо вiдбувається поглинання мiжнародними фiнансово-iнвестицiйними потоками нацiонального капiталу, то такий процес визначається як iнвестицiйна експансiя. Хибне державне регулювання зазначеного процесу призводить до iнвестицiйної iнтервенцiії.

4. Інвестиційна стратегія України повинна бути спрямована на розвиток національного капіталу в реальному секторі економіки. Це дозволить не тільки уникнути дефолту, а у співпраці з міжнародними фінансовими організаціями досягти реструктуризації боргів.

5. Система національного законодавства і сукупнiсть державних органiв, як органiзацiйно-iнституцiйна iнфраструктура системи мiжнародного iнвестування, проводить через уповноважених агентiв i кодифiковане законодавство полiтику по координації мiжнародних кредитно-фiнансових потокiв, регулюючи включення економiчних суб’єктiв України у процес інвестиційної взаємодiї.

6. Iнституцiйне забезпечення — це фундамент сучасного iнвестицiйного механiзму, де процес регулювання, що здiйснюють вiдповiднi нацiональнi iнституцiйнi структури, доповнюють мiжнароднi iнвестицiйнi iнститути. Показником ступеня цього забезпечення є результативнiсть iнвестицiйно-iнтеграцiйного процесу, в якому система iнститутiв грошового ринку i власностi визначає органiзацiйно-правовi форми регулювання взаємодiї суб’єктiв зазначеного процесу, їх права та обов’язки, виявляючи суб’єктiв вiдповiдальностi.

7. Мiжнароднi iнвестицiйнi iнститути — це певна система мiжнародноправових норм (угоди, конвенцiї, кодекси), які є невiд’ємною частиною мiжнародного iнвестицiйного права і які забезпечені вiдповiдною iнфраструктурою — системою мiжнародних органiзацiй, що розробляють і втiлюють цi норми у мiжнародний iнвестицiйний процес з метою його координацiї та упорядкування.

8. Концепцiя обгрунтованої та запропонованої інвестиційної взаємодiї передбачає: забезпечити за допомогою конкретної стратегiчної мотивацiї гармонiзацiю цiлей інвестиційно-інтеграційного процесу, координацію роботи “донорiв”; визначити певну систему державних органів як суб’єктiв вiдповiдальностi за функціонування нацiонального механiзму регулювання процесу міжнародної інвестиційної взаємодії. Останній працює найбільш ефективним за умов реалізації грунтовно підготовленої Державної інвестиційної стратегії.

Список використаної літератури

1. Голляк Ю. Вплив світових глобалізаційних процесів на інвестиційну діяльність міжнародних холдингових компаній //Економіст. — 2004. — № 10. — С.54-56

2. Дамаскіна М. В., Панченко Є. Г. Міжнородний інвестиційний ризик – менеджмент: крос-кулбтурні аспекти // Інвестиції: практика та досівд. – 2008. — №16.- С. 6 – 10.

3. Економічні проблеми ХХІ століття: міжнародний та українські виміри. – К. : Знання, 2007. – 595 с.

4. Лук’яненко Д.Г., Мозговий О.М., Губський Б.В. Основи міжнародного інвестування. – К.: КНЕУ, 1998.

5. Лук'яненко Д.Г. Інвестиційний глобалізм: сучасні проблеми економічних досліджень // Ринок цінних паперів України. – 2002. – №5-6. – С. 17-21

6. Малютін О.К. Інвестиційна діяльність транснаціональних корпорацій в умовах посилення глобалізаційних процесів //Фінанси України. — 2008. — № 12. — С.107-113

7. Мартиненко В. Інвестиційний процес в Україні в умовах глобалізації економіки //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. — 2001. — № 4. — C. 128-134.

8. Панфілова Т. Україна в глобальному торговельному та інвестиційному середовищі/ Т. Панфілова //Економіка України. — 2009. — № 6. — C. 75-84.

9. Панченко Є. Г. Міжнародний менеджмент. – К.: КНЕУ, 2007. – 468 с.

10. Пахомов Ю.М., Лук’яненко Д.Г., Губський Б.В. Національні економіки в глобальному конкурентному середовищі. – К.: Україна, 1997.

11. Полозенко Д. Фінансова глобалізація та інвестиційний процес/ Д. Полозенко //Вісник Національного банку України. — 2002. — № 11. — C. 50-52.

12. Румянцева С. Перешкоди для інвестицій в Україну // Цінні папери України. – 2008. — №5. – С. 19

13. Слєпушкiна А.С. Методологiчнi засади iнвестицiйної взаємодiї нацiональних економiк // Економiчнi реформи i автомобiлебудування в Українi. — К. : Iнститут проблем людини, 2007. — С.214-228.