Вступ

Актуальність теми. Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у роботі господарського комплексу України. Завдяки високій маневреності автомобілів є можливість переправляти вантажі безпосередньо від складу відправника до складу отримувача без перевантажень з одного виду транспорту на інший, які можуть дорого коштувати. Високі швидкості руху на удосконалених дорогах дозволяють більш швидко доставляти і пасажирів, і вантажі до кінцевого пункту.

Між тим розвиток досліджень за цим напрямом відбувався досить бурхливо, свідченням чому — низка напрацьованих за час, що минув відтоді, фундаментальних праць науковців, таких як Анісімов А. П., Малишев А. І., Мандрица В. М., Крацер А. Д., Маркович А. З., Чикалов В. І., Юзефова Л. Н., Туревський І. С. На думку авторів Анісімова А.П. та Туревського І.С. перевагами автомобільного транспорту є висока маневреність, велика провізна здатність, швидкість доставки вантажів і пасажирів, менша собівартість перевезень на короткі відстані у порівнянні з водним і залізничним транспортом. Наука транспортного права досить глибоко досліджує правове становище суб’єктів транспортних правовідносин. Так, зокрема, Т. Є. Абова, І.  Я. Аксенов, Б. В. Деревянко, М. К. Олександров- Дольник, та сучасні науковці, такі як І.   В. Тетарчук, Т. Є. Дяків, В. І. Петраш, А. А. Криськов зробили вагомий внесок у дослідження окресленої в роботі проблематики.

Поняття «підприємства транспорту» є частоуживаним. Закон України «Про транспорт» містить посилання на підприємства транспорту, проте не дає визначення такій категорії суб’єктів господарювання. Окрім того, простежується відсутність нормативного, доктринального визначення підприємств транспорту, а також аналізу їх правового становища.

Розгляд автомобільного транспорту як стратегічної галузі національної економіки потребує зміщення уваги на інноваційний вектор розвитку, що враховує провідні глобальні тренди екологізації економіки, імперативності цілей сталого розвитку. Відновлення автотранспортної інфраструктури для України, з огляду на її транзитний потенціал, є первинним кроком на шляху тривалих реформ. Їх ціллю має бути визначальна функціональність автотранспортної галузі в забезпеченні необхідних трансформаційних змін в економіці: інноваційних, підприємницьких, соціальних.

Реалізація з 2018 р. Національної транспортної стратегії України на період до 2030 р. потребує наукових обґрунтувань необхідності регулювання розвитком автотранспортної галузі, яка забезпечує функціональність основного виду транспорту — автомобільного. Він є ядром вантажних перевезень, враховуючи якісні (в першу чергу цінові) чинники бізнесу, а також визначником мобільності населення, формуючи ринок пасажирських перевезень. Автомобільний транспорт є базисом інтермодальних перевезень, що підтверджує його провідну роль в економічній діяльності транспорту.

Таким чином, актуальність теми дослідження підтверджує поліфункціональну значущість автотранспортної галузі, що обумовлює необхідність удосконалення регулювання її розвитком в умовах трансформації національної економіки, орієнтуючись при цьому на прогресивні глобальні тренди екологізації транспорту та неперервних інноваційних удосконалень.

Метою дослідження є теоретична розробка сутності підприємств автотранспорту як елементу суб’єктного складу транспортних правовідносин та їх правового становища.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— обґрунтувати значення автотранспортного підприємства як складової транспортного комплексу України;

— розглянути загальну характеристику правового становища підприємств транспорту;

— дослідити особливості функціонування автотранспортного підприємства як складової транспортного комплексу України;

— охарактеризувати правове становище автотранспортних організацій в Україні;

— розкрити склад та завдання автотранспортних підприємств;

— проаналізувати державне управління і правове регулювання автомобільним транспортом.

Об’єктом дослідження є сукупність правових відносин в процесі регулювання розвитком автотранспортного підприємства.

Предметом дослідження є теоретико-методологічні і практичні засади правового статусу автотранспортних підприємств.

Методи дослідження. У ході дослідження було використано загальнонаукові методи: синтезу, індукції, дедукції, абстрагування — для формулювання понятійно-термінологічного апарату дослідження з визначенням транспортної системи, транспорту, транспортної послуги, автомобільного транспорту, автотранспортного підприємства, автотранспортної інфраструктури тощо; узагальнення — для розкриття методології дослідження галузі автомобільного транспорту в праві, формулювання положень Стратегії розвитку автомобільного транспорту України, висновків і пропозицій за результатами аналізу автотранспортної галузі. 

Розділ 1. Автотранспортне підприємство як складова транспортного комплексу України

1.1. Загальна характеристика правового становища підприємств транспорту

Підприємства транспорту є складовою суб’єктного складу транспортних правовідносин. Суб’єкти транспортних правовідносин, в свою чергу, (конкретні їх учасники (сторони) — юридичні та фізичні особи, які наділені правами й обов’язками у сфері транспортної діяльності, надання послуг, передбачених транспортно- правовими нормами) [1, с. 14].

Суб’єктами транспортних правовідносин є конкретні їх учасники (сторони) — юридичні та фізичні особи, які наділені правами й обов’язками у сфері транспортної діяльності, надання послуг, передбачених транспортно- правовими нормами. Ними можуть бути громадяни, підприємства, організації, державні органи, недержавні структури тощо. В законодавчих і нормативних актах вони зазначаються узагальненою термінологію як вантажовідправник, перевізник, вантажоодержувач, пасажир [2, с. 43].

Однією з потужних галузей, які формують транспортну систему будь- якого просторового рівня, є автомобільний транспорт [18]. Тому, виходячи з цілісного розуміння основних термінів і понять дослідження автотранспортної системи, слід зазначити, що бракує цілісного науково-методологічного дослідження та оцінюваня функціонально-факторного процесу зростання транспортної галузі загалом та кожної з її підсистем зокрема. Немає аргументованих прогнозів різного строку, відсутні ефективні програми стратегічного поступу з боку держави. Оскільки діяльність транспортної системи є непростим і містким процесом, що характеризується складною багаторівневою ієрархічною структурою, різносторонніми внутрішніми й зовнішніми взаємовпливами та взаємозв’язками, цілісністю елементів, розглянемо основні функціональні фактори розвитку транспортної системи в Україні.

Відзначимо, що суть функціонування транспортної системи — задоволення економічних потреб суспільства в пасажирських та вантажних перевезеннях, і соціальний добробут населення — виступає домінуючим чинником. Тому даний системний підхід дозволить зрозуміти співвідношення між потребами населення та основними цілями щодо діяльності транспортної системи національної економіки.

На наш погляд, найважливішими функціональними факторами розвитку транспортної системи в Україні слід вважати політико-правові, екологічні, маркетингові, соціально-економічні, фінансово-інвестиційні, інноваційно- технологічні та інтеграційні.

1. Політико-правові, до яких належать, по-перше, удосконалення механізму державного регулювання розвитком транспортної системи; по-друге, оновлення існуючих та розробка нових правових основ щодо забезпечення ефективної діяльності усіх підсистем галузі; по-третє, здійснення необхідних заходів у напрямку гарантування національної безпеки; по — четверте, створення повноцінного інформативного поля з дієвими каналами зв’язку задля інформаційного взаємообміну всередині транспортної системи, а також з середовищем, споживачами, владою, при цьому оберігаючи інформаційний простір від зовнішніх негативних чинників.
2. Екологічні чинники передбачають захист навколишнього середовища, мінімізацію шкідливих викидів у повітря, перехід на екологічно чисті види палива тощо. У даній групі факторів слід передбачати розробку програми негайного реагування на надзвичайні стани, пов’язані з експлуатацією транспорту, наприклад, порушення правил перевезення небезпечних вантажів, що призводить до перевищення норми вмісту шкідливих речовин у навколишньому середовищі, аварії з такими перевізниками тощо. Доцільним також є екологічний моніторинг діяльності об’єктів транспортної системи, щоб максимізувати рівень екологічної безпеки.
3. Маркетингові – повинні містити, по-перше, розробку такої управлінської моделі, яка б передбачала підвищення ефективності організаційних функцій, а також функцій управління та контролю за діяльністю усіх підсистем транспортної галузі; по-друге, реструктуризацію управлінських та виробничих служб з розмежуванням виробничих та регулятивно-контрольних функцій, підвищення кваліфікації персоналу; по — третє, перехід на нові організаційні форми управління транспортною системою на різних рівнях; по-четверте, впровадження новітніх інформаційних технологій.
4. Соціально-економічні фактори відзначаються бінарним характером: з одного боку, це задоволення потреб споживачів як пасажирів, клієнтів, громадян, а також забезпечення реалізації основних завдань національної економіки. А з іншого — підтримка транспортної системи, яка передбачає здійснення усіх необхідних заходів задля формування і розширення ринків транспортних послуг, розвитку підприємництва, досягнення конкурентоспроможності, зокрема, на міжнародних ринках, створення таких умов, за яких клієнт-користувач завжди вільно зможе обрати прийнятний за ціною транспортний засіб. Тут основне — якість самого транспортного засобу та рівень надання послуг повинні буди однаково високими.

В транспортному праві, так само як і в господарському чітко простежується дворівневість суб’єктного складу. З одного боку суб’єкти, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність на транспорті (в т.ч. пов’язану з транспортом діяльність), з другого буку суб’єкти, які здійснюють управління і нормативне регулювання такої діяльності. Цікаве визначення другого рівня суб’єктного складу, до якого належать суб’єкти управління, наводить В. І. Петраш, суб’єкти управління транспортом — це органи, організації та їхні посадові особи, створені у встановленому законодавством по-рядку спеціально для здійснення управлінських функцій, наділені правами й обов’язками, щоб своїми діями реалізовувати надані права і виконувати покладені на них обов’язки [2, с. 59].

Складність транспортних правовідносин зумовлена міжгалузевим характером транспорт-ного права як галузі права, спричинює необхідність аналізу такої категорії суб’єктів транспортного права я підприємства транспорту, розуміння його правового становища в системі суб’єктів транспортного права та їх роль як в транспортних, так і господарських правовідносинах.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про транспорт», перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення здійснюються залізницями, пароплавствами, суб’єктами господарювання у морських портах, автомобільними, авіаційними, дорожніми підприємствами та організаціями, якщо це передбачено їх статутами [3].

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про транспорт» підприємства транспорту зобов’язані забезпечувати: потреби громадян, підприємств і організацій у перевезеннях; обслуговування пасажирів під час довготривалих перевезень доброякісною питною водою, харчуванням, можливість задоволення інших біологічних потреб; якісне і своєчасне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти; виконання державних завдань (контрактів) щодо забезпечення потреб оборони і безпеки України; безпеку перевезень; безпечні умови перевезень; запобігання аваріям і нещасним випадкам, усунення причин виробничого травматизму; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу транспорту; права на пільги громадян щодо користування транспортом.

Підприємства транспорту мають право: визначати термін і графік перевезень; призначати регулярні та додаткові рейси і маршрути перевезень; пропонувати рівень комфорту на вибір самих пасажирів; вимагати від пасажирів, відправників і одержувачів вантажів виконання вимог цього Закону, кодексів (статутів) окремих видів транспорту та інших нормативних актів України, що регулюють діяльність транспорту.

Підприємства транспорту здійснюють перевезення та надання послуг на основі державних контрактів, державних замовлень і договорів на перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти з урахуванням економічної ефективності провізних та переробних можливостей транс-порту.

Для того, щоб зрозуміти, чи належать заліз-ниці, пароплавства, суб’єкти господарювання у морських портах, автомобільні, авіаційні, до-рожні підприємства та організації до категорії транспортних підприємств, слід проаналізувати правовий статус кожного з них.

Перед тим, як зупинитись окремо на правовому статусі залізниць, пароплавств, суб’єктів господарювання у морських портах, автомобільних, авіаційних, дорожніх підприємств та організацій, слід звернути увагу на загальну систему організаційно-правових форм суб’єктів господарювання, що існують в Україні та їх співвідношення з такою категорією як «підприємства транспорту».

Відповідно до ст. 63 Господарського кодексу України (далі — ГКУ), залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на ос-нові колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на до-говірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами — суб’єктами співробітництва.

І, разом з тим, відповідно до ч.ч. 4 і 5 ст. 63 ГКУ, в Україні можуть діяти підприємства унітарного та корпоративного типів [4].

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який призначається (обирається) засновником (наглядовою радою такого підприємства у разі її утворення), керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника.

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приват-ній власності двох або більше осіб.

Саме такі підходи до класифікації підприємств (та їх комбінації), необхідні для аналізу правового статусу підприємств транс-порту. На практиці власники майна, що мають намір створити транспортне підприємство обов’язково зіштовхуються з проблемою обрання організаційно-правової форми їхнього майбутнього транспортного підприємства, адже в чинному законодавстві наявне велике різноманіття організаційно-правових форм підприємств, зокрема, таких як державні (унітарні: комерційні, казенні; корпоративні), комунальні, господарські товариства, кооперативи (виробничі, обслуговуючі та споживчі), відокремлені підрозділи, філії, представництва, дочірні підприємства, асоційовані підприємства та ін. Окремо звертає на себе увагу такий суб’єкт підприємницької діяльності як фізична особа — підприємець і його можлива роль в системі транспортних підприємств.

Відповідно ч. 4 ст. 62 підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, само-стійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. Отже, фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності не може належати до підприємств транспорту, а окреме посилання на участь у транспортних правовідносинах фізичних осіб-підприємців Закон України «Про транспорт» не містить. Але разом з тим, фізична особа — підприємець є суб’єктом транспортних правовідносин.

Слід проаналізувати нормативні визначення суб’єктів транспортних правовідносин, визначених у ст. 6 Закону України «Про транспорт» як приналежних до категорії підприємств транспорту.

Так, зокрема, відповідно до п. 2. ч. 1 Закону України «Про залізничний транспорт», залізниця — це відокремлений підрозділ акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування (далі — АТ «Укрзалізниця»), утвореного відповідно до Закону України «Про особливості утворення акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування», який здійснює перевезення пасажирів та вантажів у визначеному регіоні залізничної мережі. Разом з тим, відповідно до ст. 5 Закону України «Про залізничний транспорт» магістральні залізничні лінії загального користування та розміщені на них технологічні споруди, передавальні пристрої, що безпосередньо використовуються для забезпечення процесу перевезень, а саме: залізничні станції та колії загального користування, тягові підстанції, контактна мережа та інші пристрої технологічного електропостачання, системи сигналізації, централізації, блокування та управління рухом поїздів, об’єкти і майно, призначені безпосередньо для виконання аварійно- відновлювальних робіт, є державною власністю, закріплюються за АТ «Укрзалізниця» на праві господарського відання та не підлягають приватизації [5].

До підрозділів ПАТ «Укрзалізниця» належать наступні регіональні філії: «Донецька залізниця», «Львівська залізниця», «Одеська  залізниця», «Південна залізниця», «Південно-Західна залізниця», «Придніпровська залізниця» [6].

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про морські порти України», морський порт — це визначені межами територія та акваторія, обладнані для обслуговування суден і пасажирів, проведення вантажних, транспортних та експедиційних робіт, а також інших пов’язаних з цим видів господарської діяльності. Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про морські порти України» у межах морського порту функціонують суб’єкти господарювання усіх форм власності, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням суден, пасажирів, вантажів, та підприємства, продукція та/або сировина яких транспортується територією та акваторією порту. Господарська діяльність у морському порту провадиться відповідно до законодавства, обов’язкових постанов по порту та зводу звичаїв морського порту [7].

Виходячи з того, що відповідно до ст. 1 Закону України «Про автомобільний транспорт» [8] автостанції, автовокзали, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти є спорудами або комплексом будівель, забезпечувати організацію перевезень вони в такому значенні не можуть. Проаналізуємо практичну складову. Наприклад, найбільшим структурним підрозділом ДП «Київпассервіс» є центральний автовокзал. З другого боку до автомобільних підприємств належать перевізники, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів.

Повітряний кодекс визначає таких суб’єктів авіаційних правовідносин, яких виходячи з дефініції, що міститься в ст. 6 Закону України «Про транспорт» можна віднести до підприємств транспорту: — авіаційний перевізник (авіаперевізник) — це суб’єкт господарювання, що надає послуги з перевезення пасажирів, вантажу, пошти повітряним транспортом; — провайдер аеронавігаційного обслуговування — це суб’єкт авіаційної діяльності, який надає послуги з елементів (напрямів) аеронавігаційного обслуговування повітряних суден. Аеронавігаційне обслуговування — це обслуговування, яке здійснюється провайдерами аеронавігаційного обслуговування на всіх етапах польоту повітряних суден, що включає організацію повітряного руху, зв’язок, навігацію, спостереження (радіотехнічне забезпечення), пошук і рятування, метеорологічне обслуговування та надання аеронавігаційної інформації. — виробник — юридична або фізична особа, що здійснює виробництво авіаційної техніки; — експлуатант аеродрому — юридична особа, що здійснює експлуатацію аеродрому; — експлуатант аеропорту — юридична особа, що є утримувачем сертифіката аеродрому та має сертифікат на право здійснення діяльності з наземного адміністрування в аеропорту; — експлуатант — юридична або фізична особа, яка експлуатує чи пропонує послуги з експлуатації повітряних суден; — користувач аеропорту (аеродрому) — юридична або фізична особа, що здійснює повітряні перевезення пасажирів, пошти, вантажу або виконує інші види польотів; — користувачі повітряного простору України — фізичні та юридичні особи, яким у встановленому порядку надано право на провадження діяльності з використання повітряного простору України; — пасажир — фізична особа, яка перевозиться повітряним судном за згодою перевізника відповідно до договору перевезення, крім членів екіпажу та додаткових спеціалістів на борту повітряного судна, працівників експлуатанта повітряного судна, уповноваженого представника відповідного національного органу регулювання та осіб, які супроводжують вантаж, в т.ч. пасажир з обмеженими фізичними можливостями. — суб’єкт авіаційної діяльності — це фізичні та юридичні особи незалежно від форми власності, відомчої підпорядкованості, які провадять діяльність у галузі цивільної авіації та ін [9].

1.2. Особливості функціонування автотранспортного підприємства як складової транспортного комплексу України

Галузь автомобільного транспорту відіграє надзвичайно велике значення для створення можливостей підприємництва і пропозиції робочих місць. Транспорт, у тому числі автомобільний, у першу чергу слід розглядати як одну з галузей економіки, в якій розвивається підприємницька діяльність; він пропонує на ринку свою продукцію — транспортні послуги, за які отримує доходи та має прибуток [5, с. 119-120].

Як вже зазначалося, створення умов підприємництва у галузі автомобільного транспорту розкриває одна з функцій транспортної системи — господарювання.

Дана сфера підприємницької діяльності є дуже специфічною і важливою [9]:

—         по-перше, вона відіграє ключову роль у взаємозв’язку виробництва і сфери збуту;

—         по-друге, вона є визначальною для багатьох сфер, для яких послуги перевезення є базовими (для прикладу, туризм, зв’язок);

—         по-третє, вона суттєво впливає на собівартість продукції, детермінуючи цінову ситуацію на ринку збуту, особливо роздрібному;

—         по-четверте, основу собівартості послуги перевезення у цій сфері формують заробітна плата і витрати на пальне;

—         по-п’яте, сфера піддається сильному впливу безпекових чинників, а також природно-кліматичних умов;

—         по-шосте, сфера має значний інноваційний потенціал, що набуває високого соціального й екологічного значення та потребує підтримки з боку держави.

Слід звернути увагу на інноваційні можливості сфери господарювання автомобільного транспорту. Вони розкривають потенціал підприємства щодо генерації, сприйняття та впровадження нових ідей для його системного технічного, організаційного й управлінського оновлення; він характеризується розробкою та впровадженням новітніх науково-технічних досягнень і нововведень в діяльність підприємства [8].

Виходячи з таких специфічних рис автомобільного транспорту, дана сфера господарювання має порівняно стабільний попит на послуги перевезення, особливо що стосується продукції першої необхідності та забезпечення базової мобільності населення. Попит є вищим, аніж на інші види транспорту, оскільки галузь автомобільного транспорту має важливу перевагу — доступність за принципом «від дверей до дверей».

Основним суб’єктом господарювання у галузі автомобільного транспорту є автотранспортне підприємство (АТП) [21]. Ми вже розглядали критерії виокремлення видів автотранспортних підприємств. На жаль, вітчизняна статистика не дозволяє аналізувати діяльність автотранспортних підприємств, зводячи дані до галузі транспорту загалом. Окремі показники подає Міністерство інфраструктури України. Вони будуть проаналізовані нижче. Однак вони не мають достатньої періодичності представлення для аналізу динаміки діяльності АТП.

Функціонування підприємства супроводжується безперервним кругооборотом коштів, який здійснюється у вигляді витрат ресурсів і одержання доходів, їхнього розподілу й використання. При цьому визначаються джерела коштів, напрямки та форми фінансування, оптимізується структура капіталу, проводяться розрахунки з постачальниками матеріально-технічних ресурсів, покупцями продукції, державними органами (сплата податків), персоналом підприємства тощо.

Більшість вантажів, що раніше перевозилися залізничним транспортом на короткі відстані, тепер доставляються на автомобілях, навіть при наявності під‘їзних залізничних шляхів у відправника і отримувача. Автомобільний транспорт обслуговує будівництво найбільших промислових, цивільних і гідротехнічних споруд. Враховуючи мобільність і можливість доставки будівельних вантажів безпосередньо до місця роботи, за автотранспортом закріпилась провідна роль у роботах на будівництві. Основним перевізником продукції сільського господарства до залізничних станцій і водних пристаней є автомобіль. Більшість товарів і продуктів роздрібної торгівлі, включаючи мережу суспільного харчування, перевозяться автомобільним транспортом. Значну долю у вантажообороті автомобільного транспорту складають перевезення різних видів палива для промисловості і побутових потреб [5].

Протягом короткого історичного проміжку в нашій країні відбулися радикальні соціально-економічні перетворення. Ринкові реформи примушують докорінно переглядати уявлення про основи організації діяльності підприємств будь-якого профілю, і автотранспортного в тому числі.

Автомобільний транспорт не тільки змінюється сам по собі у результаті структурних перетворень всередині галузі. Він відчуває також і сильний додатковий вплив зі сторони товарних ринків, що формуються і розвиваються, діяльність яких забезпечує автомобільний транспорт.

Найбільш складним і швидко змінним у ході реформ компонентом роботи автомобільного підприємства є комплекс функцій, що реалізують принципи підприємництва в автотранспортній галузі.

Саме в галузі економічного керівництва автотранспортних підприємств створюється найбільша кількість помилок і промахів, а спроби покластися на «дореформовий» досвід, навички і знання нерідко призводять, якщо не до повного провалу, то до значних економічних втрат. Грамотно організована діяльність може дозволити автотранспортному підприємству досягти значних успіхів на ринку при достатньо скромних виробничих можливостях.

Поряд із перевагами, автомобільний транспорт має й свої недоліки у порівнянні із залізничним та водним транспортом (рис. 1.1):

1)       більш низькі техніко-економічні показники;

2)       нижчий рівень продуктивності праці робітників;

3)       більша вартість рухомого складу, що припадає на I т вантажопідйомності.

Рис. 1.1. Переваги і недоліки автомобільного транспорту у порівнянні з водним і залізничним

У собівартості перевезень автомобільного транспорту значну частку складають витрати на заробітну плату водіїв і ремонтно-обслуговуючого персоналу. Це пов‘язано з тим, що суттєвим недоліком автомобільного транспорту є:

— низький рівень продуктивності праці працівників через малу вантажопідйомність одиниці рухомого складу автомобільного транспорту у порівнянні із залізничним та водним;

— великі витрати автомобільна галузь несе через високі вартості палива і великі потужності двигунів (на одиницю рухомого складу) [5].

Автомобільний транспорт потребує більших капітальних вкладень для здійснення перевезень на одиницю перевізної роботи ніж залізничний та водний (при однаковій середній відстані перевезень), у зв‘язку з тим, що вартість рухомого складу автомобільного транспорту, що припадає на I т вантажопідйомності, у декілька разів вища, ніж на річковому та залізничному транспорті [I, 5]. Найбільш значні зміни в діяльності підприємств обумовлені трансформацією відносин власності в економіці України, наслідком яких є формування недержавного сектора і зміни міри відповідальності держави за результати діяльності підприємств недержавного сектора. Майже всі суб’єкти господарювання опинились «віч на віч” із мінливим навколишнім середовищем, різноманітні чинники якого погрожують нормальному стану їх господарювання, створюють проблему економічної безпеки і навіть виживання.

Поряд із загрозливими обставинами зовнішнього характеру на першому плані опинились і внутрішні загрози. Це поставило перед науковцями питання пошуку шляхів удосконалення системи управління автотранспортними підприємствами у напрямку орієнтації системи на цілі підтримки достатнього рівня економічної безпеки.

Для сфер, суміжних до автомобільного транспорту, властивою є вища питома вага фізичних осіб-підприємців серед загальної чисельності суб’єктів господарювання, аніж для загального показника. Більш монотонно зростає вагомість фізичних осіб-підприємців для галузі транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської діяльності. Звертаємо увагу, що в період 2015-2018 рр. значення підприємств у структурі суб’єктів господарювання зростало.

Це підтверджує політику тогочасної влади на підтримку великого бізнесу та подальшої монополізації ринку. Незважаючи на те, що малий і середній бізнес не забезпечує левову частку реалізації продукції, з досвіду розвинених держав його вагомість має складати більше 90 %. Це забезпечує конкурентні умови на ринку та підвищує можливості реалізації потенціалу підприємництва і самозайнятості населення [14].

Велику роль у забезпеченні міської і приміської (агломераційної) мобільності населенні поруч з автотранспортними підприємствами відіграють підприємства міського електричного транспорту.

Міський електричний транспорт і в умовах ринкової економіки залишається найбільш ефективним, економічним, екологічним і доступним видом транспорту, його послугами користується переважна частина населення будь-якого міста [6, с. 3].

Міський електричний транспорт — це складна технологічно-господарська комплексна виробнича система, яка включає в себе експлуатаційні підприємства, енергетичне та колійне господарство, виробничо-технічну базу з виготовлення запасних частин та проведення усіх видів ремонту рухомого складу, а також соціально-побутову базу [3, с. 25].

У даний час для більшості підприємств усіх галузей, в тому числі і автомобільного транспорту, велике значення має проблема забезпечення стійкості розвитку їхнього виробництва. Разом з тим, в існуючих екстремальних обставинах слід враховувати можливість планувати свою роботу, спрямовану на стійкий розвиток підприємства в перспективі.

В умовах ринкових відносин будь-яке підприємство, у тому числі і автотранспортне, знаходиться у постійній взаємодії з іншими ринковими суб‘єктами. Усі елементи ринку пов‘язані між собою і здійснюють, у тій чи іншій мірі, вплив один на одного, відчуваючи одночасно на собі і вплив зовнішнього середовища. Формування ринку інтенсифікує процеси обороту цінностей і переміщує людей, сприяє суттєвому зростанню ролі транспортних і експедиційних підприємств, які організовують і здійснюють ці процеси. Особливо великим в умовах ринку є значення автотранспортних підприємств, які забезпечують пряму, надійну доставку вантажів і пасажирів — фактор ефективного функціонування економіки.

Автомобільний транспорт як сфера бізнесу належить до мобільного ринкового сектора економіки. Підприємства вантажного автотранспорту в умовах падіння попиту на перевезення розширюють транспортно- експедиційні і непрофільні види послуг, відкривають свої термінальні пункти зі складською базою.

В умовах конкуренції споживачі все в більшій мірі пред‘являють підвищені вимоги до якісних показників виконання вантажоперевезень: терміновості доставок, збереженості вантажів, розширення комплексу послуг, надійності транспортного партнера. Намітився підвищений попит на доставку вантажів у міжнародному сполученні [5].

Діяльність автотранспортного підприємства в умовах становлення ринкових відносин потребує швидко-го виявлення факторів, які обумовлюють економічну безпеку цього підприємства та адаптації його до динаміки зовнішнього середовища шляхом усунення загроз та викликів, що виникають, з метою зменшення ризиків та запобігання банкрутству підприємства.

У зв’язку з тим, що автомобільний транспорт є обслуговуючою ланкою господарського комплексу, від якості і своєчасності доставки вантажів і пасажирів залежить робота інших галузей, які є споживачами транспортних послуг, та розвиток господарського комплексу України в цілому.

Обґрунтування концептуальних засад формування механізмів державного регулювання автотранспортною галуззю в Україні та забезпечення її стратегічного розвитку потребує розуміння як поточних тенденцій, так і перспективних трендів. Відносно поточної ситуації глибинний аналіз, наскільки це дозволяють дані офіційної статистики, дозволяє виокремити основні проблеми. Подекуди вдається виділити позитивні тенденції, які вказують на необхідність їх підтримки та стимулювання. Аналіз сучасної ситуації розвитку автомобільного транспорту прив’язується зазвичай до ретроспективних трендів. Також комплексний аналіз потребує оцінювання факторних впливів, щоб могти задіювати непрямі механізми регулювання автомобільною сферою [11].

Комплексний аналіз потребує розуміння окрім ретроспективних і поточних трендів здійснення прогнозних оцінок. Мінливе середовище соціально-економічного розвитку України ускладнює здійснення прогнозів. Разом з тим, вони є основою державного регулювання стратегічним розвитком автомобільного транспорту. Прогнози мають бути в основі наукового обґрунтування усіх нормативно-правових документів та управлінських рішень концептуального, стратегічного і програмно-цільового характеру.

Факторні оцінки розвитку автомобільного транспорту в Україні дозволяють різнобічно підійти до цієї проблеми. Розуміння особливостей факторного впливу на об’єкт дозволяє:

—         виявляти можливості його реакції на вплив — руйнація, зміна, адаптація, стійкість;

—         виявляти реакцію фактора на взаємодію з об’єктом — руйнація, зміна (модифікація), нівелювання, сила;

—         виявляти можливості регулювання факторного впливу, виходячи з цілей, зокрема в системі регулювання стратегічним розвитком об’єкта (в нашому випадку — автомобільного транспорту).

Оцінювання впливу факторів на автомобільний транспорт дає змогу задіювати методи економіко-математичного аналізу — кореляційний, регресійний, факторний та ін. При цьому варіанти оцінювання можуть бути дуже різними:

а) внутрішні факторні впливи:

—         між різними елементами галузі автомобільного транспорту;

—         між галуззю автомобільного транспорту та іншими видами транспорту;

б) зовнішні факторні впливи:

—         відносно конкретного елементу галузі автомобільного транспорту;

—         відносно взаємного впливу автомобільного транспорту та економіки;

—         відносно взаємного впливу різних середовищних умов та автомобільного транспорту;

—         відносно впливу просторових особливостей розвитку автомобільного транспорту. 

Розділ 2. Правове становище автотранспортних організацій в Україні

2.1. Склад та завдання автотранспортних підприємств

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу, пошти, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно- будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

Головними завданнями автотранспортних підприємств є повне задоволення потреб народного господарства і населення в автомобільних перевезеннях, виконання планів перевезень автомобільним транспортом вантажів і пасажирів, регулярність пасажирського автосполучення, забезпечення збереження вантажів, що перевозяться, та своєчасної доставки їх у пункти призначення[5].

До прав автомобільних підприємств належать:

– право надавати за договорами іншим підприємствам і організаціям автотранспортні засоби для перевезення пасажирів з оплатою за діючими тарифами;

– право організовувати супроводження і зберігання майна на шляху прямування;

– право здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування та надавати послуги в цій галузі;

– право на відшкодування збитків, які були завдані майну автотранспортного підприємства, а також право подавати претензії і позови тощо.

До обов’язків автомобільних підприємств належить:

– здійснювати перевезення пасажирів і багажу в автобусах і легкових автомобілях, забезпечуючи безпеку пасажирів, необхідні умови, культурне обслуговування та своєчасне перевезення;

– здійснювати доставления вантажів у встановлені терміни; – при перевезеннях автомобільними дорогами суворо дотримуватися вимог «Правил дорожнього руху» і «Правил користування та охорони автомобільних доріг та дорожніх споруд»;

– відшкодовувати збитки, які були завдані майну громадян та юридичних осіб у порядку і розмірах, передбачених законодавством тощо.

Як уже було зазначено, основним напрямком діяльності автомобільних підприємств є здійснення ними автомобільних перевезень. Такі перевезення, згідно зі ст. 5 Статуту автомобільного транспорту УРСР розділяють на місцеві, міжміські; міжнародні, що відрізняються як за відстанню, так і за пунктами, між якими здійснюється переносний.

Основним методом роботи автотранспортних підприємств і організацій є централізовані перевезення вантажів. Вантажовідправники і вантажоодержувачі зобов’язані повсюдно сприяти розвиткові централізованих перевезень вантажів; здійснення перевезень вантажів державних, кооперативних і громадських підприємств, організацій та установ, незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також вантажів громадян.

Основним завданням підприємств і організацій автомобільного транспорту загального користування є здійснення централізованих перевезень вантажів у містах і промислових центрах для промислових підприємств, будов, постачальницьких, торговельних і транспортно-експедиційних організацій, підприємств промисловості будівельних матеріалів, централізованого завозу (вивозу) вантажів на станції залізниць, в порти (на пристані) та аеропорти, перевезень вантажів у сільській місцевості та врожаю зернових і технічних культур, овочів, картоплі, а також силосної маси та інших сільськогосподарських вантажів на заготівельні пункти, переробні підприємства та в місця тривалого зберігання;

в) здійснення перевезень пасажирів, багажу і пошти;

г) участь у прямих змішаних перевезеннях;

д) надання легкових автомобілів міністерствам, відомствам, підприємствам, організаціям і установам для службових поїздок;

є) надання легкових автомобілів напрокат громадянам;

ж) транспортно-експедиційне обслуговування підприємств, організацій, установ і громадян.

Слід також сказати, що процес приватизації, який на цей час проходить в Україні й торкнувся всіх галузей економіки (у тому числі й транспорту), найбільше проявився в автомобільній галузі, де приватизовано понад 85% власності. Це свідчить про ту питому вагу, якою наділяється автомобільний транспорт і про його найбільш швидке і гармонічне входження до процесу становлення ринкових відносин в Україні.

2.2. Державне управління і правове регулювання автомобільним транспортом

Автомобільний транспорт виконує значну частку пасажирських і вантажних перевезень у країні. Так, обсяг автомобільних перевезень вантажів перевищує аналогічний показник залізничного транспорту у 4,5—5 разів, а обсяг перевезень пасажирів — у 5—6 разів. У нашій країні автобусами перевозиться практично стільки ж пасажирів, скільки всіма іншими видами транспорту (тролейбусним, трамвайним, залізничним, метрополітеном, таксомоторним легковим, морським, річковим, авіаційним), разом узятими.

Автомобільний транспорт виявляється найбільш надійним, швидким і рентабельним при здійсненні вантажних перевезень на короткі відстані (у середньому близько 20 км) «від дверей — до дверей».

Загальна довжина доріг із твердим покриттям у нашій країні перевищує чверть мільйона кілометрів. Проте, автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками. Так, явно не вистачає доріг 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях.

Територіально Україна знаходиться на перехресті транспортних коридорів, що з’єднують країни Південно-Східної і Північно-Західної Європи, що дає підстави передбачати значне підвищення ролі автотранспорту у майбутньому.

Транспортне законодавство, яке регулює автомобільний транспорт, оперує такими основними поняттями, як «автомобільний транспорт», «дорожній рух», «склад автомобільного транспорту».

Автомобільний транспорт — це підгалузь транспорту, яка покликана задовольняти потреби населення та суспільного вироб­ництва в автомобільних перевезеннях. Його утворюють перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти.

Наступним важливим явищем, що безпосередньо пов’язане з автомобільним транспортом, є категорія дорожнього руху, яка в свою чергу виражає відносини з приводу використання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів або інших місць, призначених для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів. Категорія дорожнього руху є частиною такого явища, як автомобільний транспорт, виходячи з чого ми будемо узагальнювати ці категорії і будемо вести мову про «автомобільний транспорт».

Склад автомобільного транспорту:

• автомобільний транспорт загального користування (перевізники, автостанції, автовокзали, виконавці ремонту і технічного обслуговування автомобільних транспортних засобів, вантажні термінали (автопорти), вантажні автомобільні станції та контейнерні пункти, автомобільні транспортні засоби);
• відомчий автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби суб’єктів підприємницької діяльності, установ та організацій, що використовуються ними тільки для власних потреб);
• індивідуальний автомобільний транспорт (автомобільні транспортні засоби фізичних осіб, що використовуються ними тільки для власних потреб, відносяться до індивідуального автомобільного транспорту).

В юридичній літературі застосовується поняття «автотранспортне право», яке тлумачиться як підгалузь транспортного права, предметом якого є правові відносини, що виникають з приводу здійснення автомобільних перевезень.

Джерела автотранспортного права характеризуються деякою кодифікованістю та певним впорядкуванням. Основні джерела — Закон України «Про транспорт», Закони «Про автомобільний транспорт» та «Про дорожній рух»; підзаконні акти досить різноманітні і відображають специфіку транспортного права як спеціальної галузі з великою часткою адміністрування.

Основним завданням державного регулювання діяльності автомобільного транспорту є формування ринку його послуг шляхом реалізації єдиної економічної, інвестиційної, науково-технічної та соціальної політики (Закон України « Про автомобільний транспорт»).

До системи державних органів управління автомобільним транспортом необхідно віднести Верховну Раду України, Кабінет міністрів України, Міністерство транспорту та зв’язку України, Державний департамент автомобільного транспорту, Держав­ну службу автомобільних доріг України, органи державної влади на місцях та органи місцевого самоврядування в частині реалізації компетенції в сфері управління транспортом.

Міністерство транспорту України є центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту і забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті, службу міжнарод­них автомобільних перевезень та урядовий орган державного управління на автомобільному транспорті — Департамент автомобільного транспорту України.

Департамент автомобільного транспорту України організовує контроль за виконанням законодавства про автомобільний транспорт та підготовку пропозицій щодо його вдосконалення, у встановленому порядку бере участь у здійсненні стандартизації та сертифікації, ліцензування перевезень, формує пропозиції щодо тарифної політики, відповідно до законодавства забезпечує захист прав споживачів послуг автомобільного транспорту загального користування.

Державна служба автомобільних доріг України є центральним органом виконавчої влади після ліквідації Української державної корпорації по будівництву, ремонту та утриманню автомобільних доріг (Указ Президента № 1056/2001 від 08.11.01 року «Про заходи щодо підвищення ефективності управління дорожнім господарством України»).

Місцеві державні адміністрації організовують та контролюють автомобільні перевезення відповідно до законодавства. Функції територіального органу виконавчої влади в галузі транспорту в місті Києві здійснює відповідний структурний підрозділ Київської міської державної адміністрації — Управління транспорту КМДА, в інших регіонах — відповідні галузеві підрозділи — відділи і управління.

Суб’єктами правовідносин на автомобільному транспорті є широке коло юридичних та фізичних осіб, які забезпечують транспортне обслуговування, споживають транспортні послуги, створюють умови для здійснення дорожнього руху. Їх правовий статус має дві складові: одна пов’язана з наданням транспортних послуг (регулюється Законом України «Про автомобільний транспорт», Закон № 2344-III від 05.04.01 року), а інша — із участю в дорожньому русі (регулюється Законом України «Про дорожній рух», Закон № 3353-XII від 30.06.93 року). 

Висновки

Отже, у транспортному праві існує такий вид суб’єктів, як транспортні організації. Вони безпосередньо беруть участь у транспортному процесі. Транспортна організація – це збірна категорія, яка в різних стадіях та видах транспортування набуває певної особливості. Тому визначення цих організацій, специфіку їх основної діяльності є доцільним дати за основними інститутами транспортного права.

Центрове поняття автомобільного транспорту є широко використовуваним на побутовому рівні. Його зміст регламентовано чинним законодавством України: автомобільний транспорт — це галузь транспорту, яка забезпечує задоволення потреб населення та суспільного виробництва у перевезеннях пасажирів та вантажів автомобільними транспортними засобами. Закон також регламентує визначення термінів «автомобіль» та «автомобільний транспортний засіб», фокусуючи увагу на:

—         матеріальній формі — колісний транспортний засіб, який приводиться в рух джерелом енергії, має не менше чотирьох коліс, призначений для руху безрейковими дорогами;

—         функціональному значенні — використовується для перевезення людей та (чи) вантажів, буксирування транспортних засобів, виконання спеціальних робіт.

У Законі України «Про автомобільний транспорт» подано також низку інших дефініцій, які мають важливе технічне значення. Серед них є дуже

важливі в плані нашого дослідження терміни — транспортного засобу загального і спеціалізованого призначення, з чого видозмінюється сутність виду перевезень:

—         транспортний засіб загального призначення — не обладнаний спеціальним устаткуванням і призначений для перевезення пасажирів або вантажів (автобус, легковий автомобіль, вантажний автомобіль, причіп, напівпричіп з бортовою платформою відкритого або закритого типу);

—         транспортний засіб спеціалізованого призначення — призначений для перевезення певних категорій пасажирів чи вантажів (автобус для перевезення дітей, інвалідів, пасажирів певних професій, самоскид, цистерна, сідельний тягач, фургон, спеціалізований санітарний автомобіль екстреної медичної допомоги, автомобіль інкасації, ритуальний автомобіль тощо) та має спеціальне обладнання (броньований, обладнаний спеціальними світловими і звуковими сигнальними пристроями тощо).

Автотранспортне підприємство є основною, первинною ланкою системи автомобільного транспорту України. Автотранспортне підприємство – це єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять автотранспортні, авторемонтні та інші внутрішні підрозділи («виробничі одиниці»).

Підприємства транспорту можна визначити як суб’єкти транспортних правовідносин, що здійснюють перевезення пасажирів, вантажів, багажу та пошти, надання інших транспортних послуг, експлуатація і ремонт шляхів сполучення в усіх складових Єдиної транспортної системи України. Законодавство не містить обмежень щодо можливості обрання власником майна, який має на меті створити підприємство транспорту тієї чи іншої організаційно-правової форми такого підприємства. 

Список використаної літератури

1. Криськов А. А. Конспект лекцій з дисципліни «Правові основи підприємницької діяльності на автотранспорті» / Андрій Анатолійович Криськов. — Тернопіль: «ФОП Паляниця В.А.», 2015. — 56 с.
2. Конспект лекцій з дисципліни «Транспортне право» (для студентів 1 курсу денної і заочної форм навчання за напрямом 1004 — «Транспортні технології» спеціальностей 6.100402 — «Транспорті системи», 6.100401 — «Організація і регулювання дорожнього руху», 6.100403      — «Організація перевезень і управління на транспорті», 6.050208 — «Логістика») / укл.: В. І. Петраш. — Харків: ХНАМГ, 2008. — 159 с.
3. Про транспорт: Закон України від 10 листопада 1994 р. № 232/94-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 51. — Ст. 446.
4. Господарський кодекс України: Закон від 16 січня 2003 р. № 436-IV // Відомості Верховної Ради України. — 2003. — № 18, № 19-20, № 21-22. — Ст. 144.
5. Про залізничний транспорт: Закон України від 4 липня 1996 р. № 273/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 40. — Ст. 183.
6. Перелік підрозділів ПАТ «Укрзалізниця» [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http: //www.uz.gov.ua/cargo_transportation/general_information/ information_environment/424285/
7. Про морські порти України: Закон України від 17 травня 2012 р. № 4709-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2013. — № 7. — Ст. 65.
8. Про автомобільний транспорт: Закон України від 5 квітня 2001 р. № 2344-III // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — № 22. — Ст. 105.
9. Повітряний кодекс: Закон від 19 травня 2011 р. № 3393-VI // Відомості Верховної Ради України. — 2011. — № 48-49. — Ст. 536.
10. Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця»: Постанова Кабінету Міністрів України від 25 червня 2014 р. № 200 // Офіційний вісник України. — 2014. — № 53. — С. 20. — Ст. 1402, код акта 73012/2014.
11. Овчар П. А. Стратегія розвитку автотранспортної системи: зміст та особливості формування / П. А. Овчар, С. М. Голубка // Економічний вісник Національного гірничого університету. — 2018. — № 1(61). — С. 102-108
12. Дулеба Н. В. Автотранспортне підприємство як складова транспортного комплексу України / Н. В. Дулеба // Вісник Національного транспортного університету. — 2011. — № 24(1). — С. 288-291
13. Овчар П. А. Організаційно-управлінські особливості розвитку автомобільного транспорту України / П. Овчар // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Економічні науки». -2017. — Вип. 27(1). — С. 76-80
14. Овчар П. А. Автомобільний транспорт: сутність та понятійно- категорійна основа дослідження / П. Овчар // Science and education: trends and prospects: Collection of scientific articles. — Ascona Publishing, New York, United States of America, 2018. — P. 64-69
15. Пефтієв О. В. Нормативно-правові засади функціонування автомобільного транспорту в Україні: питання вдосконалення / О. В. Пефтієв // Вісник Академії управління МВС. — 2010. — № 1. — С. 36-48.
16. Савчук О. В. Стратегічна напрямки розвитку потенціалу національної транспортної системи України / О. В. Савчук, О. В. Захарова // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Економіка. — 2011. — Вип. 2. — С. 42-52.
17. Садловська І. П. Напрями реалізації державної політики у сфері транспортної інфраструктури / І. П. Садловська // Ефективна економіка. — Дніпро, 2012. — №10.
18. Садчикова І. Інфраструктура регіонів України. Пріоритети модернізації. Аналітичне дослідження / І. Садчикова, М. Коваль // ГО «Поліський фонд міжнародних та регіон. досліджень», Фонд ім. Фрідріха Еберта. — Київ, 2017. — 108 с.