Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Правові засади залучення іноземних інвестицій

ВСТУП

В наш час важливим питанням є залучення іноземного капіталу в Україну. Іноземні інвестиції відіграють важливу роль в економіці будь-якої країни, за рахунок їх залучення відбувається компенсування дефіциту національних капіталів, впровадження новацій виробництва та управління. Так за допомогою іноземних інвестицій досягаються значні успіхі у модернізації і динамізації розвитку окремих виробництв, навіть цілих галузей, а також розвитку експортного потенціалу.

Інвестиції — це обладнання, кошти, сировина та матеріали, збереження та створення робочих місць, зростання доходів Державного бюджету, підприємців та населення, виробництво та реалізація товарів, робіт, послуг, що можуть забезпечити конкурентноздатний експорт.

Запаси природних ресурсів, людський потенціал, розвинена інфраструктура, потенційно потужний внутрішній ринок, вигідне геостратегічне положення України, сприятливі кліматичні умови, родючі землі надають широкий простір для інвестиційної діяльності. Проте низькі реальні обсяги як вітчизняних, так і іноземних інвестицій свідчать про недостатнє використання інвестиційного потенціалу України.

Законодавча база є найважливішим напрямком державного регулювання іноземних інвестицій. Переважна більшість заходів державного регулювання впроваджується за допомогою правових форм. Тому вдосконалення системи та принципів правового регулювання іноземного інвестування є вирішальним чинником пожвавлення надходжень капіталу.

Світовий досвід підтверджує, що в усіх країнах із перехідними економіками приймаються законодавчі та нормативні акти, які регулюють діяльність іноземних інвесторів. Це пояснюється тим, що країни з малопривабливим інвестиційним середовищем змушені вводити для нерезидента пільги та переваги, щоб таким чином компенсувати підвищений ризик господарювання для цих суб’єктів.

Одним із найважливіших факторів, що сприяє інтенсивному залученню іноземних інвестицій у країну, є наявність ефективного, стабільного законодавства про іноземні інвестиції та зовнішньоекономічну діяльність [1, c.43].

Від створення законодавчо-правових і методологічних засад інвестиційної політики залежить кінцевий результат ринкових перетворень в країні, які сприятимуть модернізації українських підприємств та збільшенню ефективності їх виробництва країни. Важливість наукового підходу до цієї проблеми обумовлює необхідність більш глибокого та детального аналізу, а також актуальність подальших досліджень інвестиційних процесів в аграрно-промисловому комплексі країни.

Засади залучення іноземних інвестицій в розумінні інвестиційного клімату вже давно є об`єктом досліджень з економічної точки зору. За часи незалежності України зформувалися правові засади залучення інвестицій, але правова база постійно змінюються, законодавець шукає оптимальні варіанти регулювання сфери інвестиційних відносин. Через недосконалість вітчизняного законодавства та управління залишається широке коло питань для досліджень у сфері інвестування щодо умов для залучення іноземних інвестицій. Насьогодні держава створює нові органи, оновлює законодавство, змінює підхід до співпраці з іноземними інвесторами, будує нову стратегію розвитку та спрямовує інвестиційну політику у новому напрямку.

Наразі необхідне суттєве вдосконалення державної політики щодо створення сприятливих умов для ведення бізнесу на території України та залучення до української економіки іноземних інвесторів. Підприємство з іноземними інвестиціями, яке здійснює підприємницьку діяльність на території України, фактично є вітчизняним товаровиробником і зацікавлене у розвинутості ринку, низької інфляції, доступності кредитних ресурсів, прозорій та стабільній економіці.

Мета курсової роботи — дослідити чинні правові засади залучення іноземних інвестицій, який вплив вони здійснюють на іноземних інвесторів, визначити їх ефективність та майбутні перспективи інвестування в Україні. Необхідно також дослідити сучасну інвестиційну реформу, які складові елементи її формують, які заходи нею передбачені щодо впливу на процес залучення інвестицій.

Інвестування – це комплексна проблема. Її досліджують представники як економічних, так і юридичних наук. Економіка, насамперед, розглядає питання доцільності інвестування, ступінь ризиків, рентабельності інвестицій. А головний орієнтир права – дослідження загальних проблем інвестування, розробка техніки інвестування, захист права власності, дослідження процесу інвестування, бо він є складним за своїм правовим характером, його суб’єкти виступають у різного роду суспільні відносини, що регулюються нормами господарського, адміністративного, цивільного, фінансового, земельного, трудового, кримінального та інших галузей.

Дослідження аспектів іноземного інвестування знайшло відображення у працях провідних українських учених, зокрема О. Барановського, І. Бланка, Л. Борщ, О. Вінника, В. Волошина, О. Гаврилюка, П. Гайдуцького, В. Гейця, Б. Губського, Б. Данилишина, М.Денисенка, Я. Жалило, В. Загорського, С. Захаріна, Г. Захарчин, В. Коссака, В. Кузнєцова, Д. Лук’яненка, В. Мамутова, А. Мокія, О. Омельченка, В. Осецького, А. Пересади, В. Пинзеника, С. Реверчука, О. Рогача, А. Румянцева, О. Сімсона, В. Січевлюка, А. Степаненка, В. Стойки, Н. Свірідової, А. Сухорукова, Н. Татаренко, І. Ткачук, М. Туріянської, В. Федоренка, А. Філіпенка, М. Чумаченка, Г. Чорноуса, Л. Шинкарук та ін.

Науковці вважають, що нарощування інвестиційних ресурсів, збільшення частки капітальних вкладень у валовому внутрішньому продукті, поліпшення структури джерел інвестицій та напрямів їх вкладення, вирішення проблеми активізації інвестиційної діяльності мають стратегічне значення в управлінні економікою, надасть поштовх економічному розвитку України.

  1. Загальна характеристика залучення іноземних інвестицій

1.1. Загальна характеристика інвестиційного законодавства України.

Для інвестиційної діяльності необхідна стабільність, послідовність розвитку законодавства. Іноземні інвестиції в економіку України регулююся такими законодавчими актами:

  • Законом України «Про захист іноземних інвестицій на території Ураїни» від 10.09.91;
  • Законом України «Про інвестиційну діяльність» від 18.09.91;
  • Законом України «Про режим іноземного інвестування» від 19.03.96;
  • Цивільним кодексом України від 16.01.2003;
  • Господарським кодексом України від 16.01.2003.

Однією із складових формування сприятливого для іноземних інвесторів інвестиційного клімату є формування відповідної законодавчої бази, що буде або вже ініційована та знаходиться на стадії розгляду у Парламенті: Закон України “Про Індустріальні Парки”, Закон України “Про Національні Проекти”, Закон України “Про Інвестиційну Діяльність” (зміни), Закон України “Про Адмініструваня Держгарантій”, Закон України “Про Застосування Бухгалтерської Звітності Міжнародних Стандартів”[2].

Згідно зі ст. 400 Господарського кодексу України відносини, пов’язані з іноземними інвестиціями в Україні, регулюються цим Кодексом, законом «Про режим іноземного інвестування», іншими законодавчими актами та чинними міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України. У разі якщо міжнародним договором встановлено інші правила, ніж ті, що передбачено законодавством України про іноземні інвестиції, застосовуються правила міжнародного договору [3].

Об’єктами державного регулювання у сфері іноземних інвестицій є процес визначення інвестора, форми та виду інвестиції, зміст інвестиційного проекту, процес виробництва (охорона праці, навколишнього середовища, дотримання стандартів обліку тощо), поведінка інвестора на національному ринку (антимонопольне регулювання), основні властивості результатів діяльності інвестора (екологічна, споживча та ін. безпека, відповідність вимогам та стандартам тощо), процес використання прибутку від інвестиції, система макроекономічних умов реалізації проекту (оподаткування, тарифна, митна, процентна політика), гарантування прав інвестора.

Закон «Про режим іноземного інвестування» встановлює, що іноземні інвестори — суб’єкти, які провадять інвестиційну діяльність на території України, а саме:1)    юридичні особи, створені відповідно до законодавства іншого, ніж законодавство України;2)    фізичні особи — іноземці, які не мають постійного місця проживання на території України і не обмежені у дієздатності;3)    іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації;4)    інші іноземні суб’єкти інвестиційної діяльності, які визнаються такими відповідно до законодавства України.

Згідно з ч. 2 ст. 1 Закону України „Про режим іноземного інвестування” іноземними інвестиціями є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об’єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку. Іноземні інвестиції можуть здійснюватись, у тому числі у вигляді іноземної валюти, що визнається конвертованою НБУ, валюти України – при реінвестиціях в об’єкт за умови сплати податку на прибуток [4].

Відповідно до Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиції визначаються як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об’єкти підприємницької діяльності, в результаті якої може бути отримано прибуток або досягнуто соціальний ефект [5].

Інвестиції є основою розвитку підприємств, окремих галузей та економіки країни в цілому. Від якості інвестування залежать процеси функціонування виробництва, вирішення соціальних, економічних й екологічних проблем [6, с. 8].

Економічне значення інвестування полягає в тому, що ця діяльність передбачає зростання та нормальне фінансування економіки. Важливим є створення найсприятливішого інвестиційного клімату, метою якого є залучення іноземних інвесторів на взаємовигідних умовах [7, c. 15].

Використання іноземних інвестицій для розвитку національної економіки забезпечує більш швидке її входження до світової господарської системи. Ступінь прозвитку іноземного інвестивання є критерієм зрілості ринкових реформ, довіри світового співтовариства до політичного курсу України. Іноземні інвестиції виступають засобом забезпечення умов переходу до економічного зростання, науково-технічного прогресу, підвищення якісних показників господарськоїх діяльності на всіх рівнях економіки.

Пріоритетними завданнями, що мають розв’язати іноземні ін­вестиції, є:

  • своєчасне оновлення основних виробничих фондів економічних суб’єктів, недопущення їх надмірного морального і фізичного зносу;
  • розширення і розвиток виробництва з метою забезпечення росту доходів істабільного функціонування економіки;
  • реалізація інноваційної політики шляхом підвищення технічного рівня
  • виробництва за допомогою впровадження нових технологій;
  • основний фактор росту ВВП країни та інших макроекономічних
  • показників, які свідчать про ріст економіки;
  • забезпечення ресурсу для стратегічного розвитку економіки;
  • опосередкований вплив на ріст доходів державного бюджету;
  • складова механізму реалізації соціально-економічної політики;
  • підвищення якості і забезпечення конкурентоспроможності продукції [8, с.18].

Згідно із ст. 392 Господарського кодексу України іноземні інвестиції можуть здійснюватись у таких формах:

  • часткової участі у підприємствах, що створюються спільно з українськими юридичними і фізичними особами, або придбання частки діючих підприємств;
  • створення підприємств, що повністю належать іноземним інвесторам, філій та інших відокремлених підрозділів іноземних юридичних осіб або придбання у власність діючих підприємств повністю;
  • придбання не забороненого законами України нерухомого чи рухомого майна, включаючи будинки, квартири, приміщення, обладнання, транспортні засоби та інші об’єкти власності, шляхом прямого одержання майна та майнових комплексів або у вигляді акцій, облігацій та інших цінних паперів;
  • придбання самостійно або за участю українських юридичних або фізичних осіб прав на користування землею та використання природних ресурсів на території України;
  • придбання інших майнових прав;
  • в інших формах, які не заборонені законами України, зокрема без створення юридичної особи на підставі договорів із суб’єктами господарської діяльності України [3].

Держава гарантує захист інвестицій незалежно від форм власності, а також іноземних інвестицій. Захист інвестицій забезпечується національним законодавством, а також міжнародними договорами. Інвесторам, у тому числі іноземним, забезпечується рівноправний режим, що виключає застосування заходів дискримінаційного характеру, які могли б перешкодити управлінню інвестиціями, їх використанню та ліквідації, а також передбачаються умови і порядок вивозу вкладених цінностей і результатів інвестицій [9, с. 271].

Загалом на іноземного інвестора поширюється національний режим інвестування, але, у передбачених законом випадках, на іноземного інвестора можуть поширюватися пільги та заохочення.

Таким чином, інвестиції — найважливіший чинник економічного зростання.

Законодавство, що регулює сферу іноземного інвестування, складається з великої кількості нормативно-правових актів. Законодавством чітко встановлено: поняття іноземних інвестицій, поняття іноземного інвестора, форми здійснення та гарантії захисту іноземних інвестицій.

1.2. Співвідношення інвестиційного клімату та правових засад залучення іноземних інвестицій

Для ринкової економіки характерним є підхід, за якого державне регулювання інвестиційної діяльності забезпечується мінімальним втручанням держави в інвестиційну діяльність, переважно в ті сфери, які не можуть бути забезпечені суб`єктами інших форм власності. За таким підходом вплив держави здійснюється через систему макроекономічних регуляторів, до яких відносять податковий механізм, амортизаційну політику, систему ціноутворення, грошово-кредитний механізм та створення відповідної законодавчо-нормативної бази [9, с. 105].

Законодавство України не містить визначення поняттю інвестиційного клімату, оскільки цей термін є суто економічним. Сукупність економічних, правових, регуляторних, політичних та інших факторів, які у кінцевому рахунку визначають ступінь ризику капіталовкладень та можливість їх ефективного використання є інвестиційним кліматом.

Тобто під поняттям «інвестиційний клімат» розуміють ступінь сприятливості ситуації, що складається в тій чи іншій країні (регіоні, галузі), для ймовірного надходження інвестицій у цю країну (регіон, галузь) [10, c. 96].

Щоб дати оцінку інвестиційного клімату необхідно охарактеризувати п’ять найбільш важливих складових: політичну обстановку, правове середовище, макроекономічні чинники, податкове оточення, регуляторний вплив.

  1. Політична обстановка характеризується такими показниками, як стабільність політичної системи, наявність чи відсутність конфліктів між політичними опонентами, частотність зміни урядів, кількість політичних скандалів, ступінь довіри до влади тощо.
  2. Правове середовище характеризується наявністю стабільного законодавства. Конституційних законів, кодексів, законів, що захищають права власності та права інвесторів, їх несуперечливістю, простотою та чіткістю, що передбачає наявність прямої дії і механізмів виконання, а також ефективністю судової системи.
  3. Економічні фактори характеризуються динамікою грошово-кредитної сфери, банківської системи та інших складових інфраструктури економіки, експортно-імпортних операцій, рівнем інфляції, стабільністю національної валюти, станом внутрішнього ринку та його довгостроковим потенціалом, рівнем ресурсної забезпеченості та інвестування, показниками фінансової стабільності, наявністю вільних трудових ресурсів, рівнем їхньої професійної кваліфікації та вартості та іншим.
  4. Податкове оточення характеризується розподілом податкового тиску, рівнем податкового навантаження, наявністю податкових стимулів до інвестування.
  5. Регуляторний вплив характеризується прозорістю та послідовністю державної політики, здатністю досягати поставлених стратегічних цілей і дотримуватися поточних зобов’язань, рівнем впливу на інвесторів з боку органів державної влади різного рівня у вигляді вимог щодо реєстрації, ліцензування, сертифікації підприємницької діяльності тощо [10, c. 97; 11, с. 127].

До організаційно-правових методів регулювання здійснення інвестиційної діяльності відносять:

  • розробку нормативного законодавства;
  • розробку стандартів в інвестиційній сфері;
  • ліцензування інвестиційної діяльності;
  • державну експертизу державних програм та проектів;
  • антимонопольні заходи;
  • приватизацію і роздержавлення;
  • умови використання землі та інші природні ресурси [9, с. 109].

Варто зазначити, що досягнення високого рівня конкурентоспроможності України є досить серйозною проблемою. У зв’язку з цим, умовами для підвищення конкурентоспроможності української економіки має стати обов’язкова реалізація низки заходів загальноекономічного характеру, а саме:

  • введення системи оподаткування, яка б не стримувала підприємницьку та інвестиційну активність (розширення практики використання податкового кредиту при інвестуванні, зменшення ставки єдиного соціального податку та ін.);
  • зниження адміністративних бар’єрів, адже поки що державна система в Україні продовжує працювати не стільки на розвиток, скільки на формальний контроль, а це, назагал, значно послаблює конкурентоспроможність вітчизняної економіки;
  • захист прав власності. Для захисту інтересів добросовісних інвесторів та інших юридичних осіб доцільно встановити універсальний строк позовної давності — наприклад, три роки за всіма угодами, а також за всіма карними та адміністративними статтями, пов’язаними з цими угодами. Держава повинна надавати інвесторам, які здійснюють довгострокові проекти, гарантії у випадку несприятливих змін податкового або іншого економічного законодавства;
  • зміна акцентів антимонопольної політики. В роботі антимонопольних органів в умовах глобалізації і жорсткої міжнародної конкуренції доцільно змістити акценти з підтримки процесів із злиття компаній та концентрації капіталу на користь протидії зловживанням монопольним становищем. Проблеми створення великих транснаціональних компаній на базі українського капіталу зараз немає. Небезпека виникає тоді, коли такі компанії починають зловживати монопольним становищем на внутрішньому ринку. Саме в цих випадках держава повинна активно застосовувати форми антимонопольної боротьби (примусовий розподіл бізнесу, продаж його частин неафілійованим структурам, регулювання цін або закупівельної політики монополій тощо);
  • регулювання цін, тарифів і валютного курсу. Прогнозування. Система державного прогнозування зобов’язана шукати точки прориву, подолання нинішнього інерційного розвитку, визначати майбутні найбільш вигідні ринки, перспективи розвитку попиту й технологій, аналізувати ризики тощо [10, c. 100].

Високий рівень ризиків спричинених існуванням політичної нестабільності в суспільстві, частою зміною законів і підзаконних актів, відсутністю належного контролю за їхнім виконанням представниками виконавчої влади негативно впливають на інвестиційний клімат.

Отже, виходячи з вищезазначеного, правові засади залучення іноземних інвестицій є елементом інвестиційного клімату, оскільки поєднують в собі правові методи впливу та діюче законодавство. Інвестиційной клімат є набагато ширшим явищем, охоплює не тільки правову, а й економічну, політичну, науково-технологічну, податкову, фінансову та інші складові.

1.3. Післякризовий стан інвестиційного клімату в Україні

Перед Україною вже не перший рік стоїть задача інтегруватися до Євроспільноти, але спільне минуле та економічні обставини унеможливлюють розвиток країни без співпраці з Російською Федерацією. Україна опинилася у повній залежності від поставок енергоресурсів. Уряд лише останні роки перебудував фінансову політику, розраховуючи на власні сили, відмовився від кредитів міжнародних установ. Довгий час іноземне інвестування зводилося до привати­зації.

На економіку держави постійно впливає політична нестабільність, також значного удару завдала економічна криза 2008-2009 рр. У кризовий період найбільшої деградації в Україні зазнала саме інвестиційна діяльність. Для цієї сфери є характерним зниження ділової активності більшості суб´єктів господарювання, погіршення інвестиційного клімату та можливостей бюджетів усіх рівнів. Характеризуючи сучасний стан інвестицій вУкраїні, можна зазначити, що на даний момент наша держава не здобула серйозних досягнень у забезпеченні національної конкурентоспроможності та інвестиційної привабливості [12, с. 69].

Існуючі в Україні перешкоди реалізації пріоритетів формування інвестиційного клімату мають системний характер і охоплюють правову, економічну, науково-технологічну та фінансову складові. Ключовими характерними особливостями, які стримують поліпшення інвестиційного клімату, є:

  • відсутність в Україні сталої стратегії та відповідного національного плану дій, який є прийнятним та наслідується усіма політичними «командами» й орієнтований на забезпечення усім суб’єктам економічних відносин рівних економічних прав та обов’язків у здійсненні фінансово-економічної діяльності;
  • обмеженість потенціалу залучення прямих іноземних інвестицій в Україну через приватизацію державних підприємств;
  • переобтяженість регуляторними нормами та складність податкової системи;
  • недієздатність механізмів забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів, а також низький рівень захисту інвесторів;
  • низький рівень ефективності законодавства з питань корпоративного управління, що обумовлює виникнення конфліктів та протистоянь із залученням силових органів, блокування діяльності підприємств, нагнітання соціальної напруженості. Зокрема, найгострішими проблемами є непрозорість системи реєстрації та можливість викривлення відомостей про акціонерів, розмивання капіталу внаслідок додаткових емісій акцій, блокування проведення зборів акціонерів тощо;
  • негативний міжнародний імідж України, який склався внаслідок відсутності масових «успішних» інвестиційних історій, які б могли слугувати засобом реклами національного інвестиційного клімату; низький рівень підготовки суб’єктів національної економіки до формування інвестиційних пропозицій; значні диспропорції регіонального та галузевого розвитку, що обумовлюють концентрацію інвестицій у вузьких сегментах ринків та територій; застарілість інфраструктури тощох [13, с. 26];
  • кредитні зобов`язання перед міжнародними організаціями.

Оскільки головною метою будь-якого інвестора є отримання належного прибутку від вкладення капітальних ресурсів, головною характеристикою інвестиційного клімату є саме спроможність економіко-правового середовища до забезпечення цього прибутку. В цьому параметрі поняття інвестиційного клімату збігається з поняттям підприємницького клімату. Проте ці поняття не є тотожними, тому що можливою є ситуація, за якої економіко-правові умови є несприятливими для отримання високого прибутку, проте інвестиції розглядаються інвестором як такі, що можуть дати значну віддачу у стратегічній перспективі за рахунок оволодіння ринками збуту, ресурсами, зайняття вигідного стратегічного положення. А також навпаки, умови можуть сприяти швидкому збагаченню внаслідок спекулятивної, або й напівзаконної діяльності, користування пільговими умовами, наданими іноземному інвестору, проте останній не розглядатиме своє вкладення як довгострокове і прагнутиме до якнайскорішої репатріації максимальної частки прибутку.

Незначні обсяги іноземних інвестицій пояснюються цілою низкою факторів: нестабільність та слабка прогнозованість діючого законодавства;

  • відсутність чіткої державної стратегії залучення інвестицій;
  • значний податковий та адміністративний тиск на суб’єктів підприємництва;
  • неврегульованість питань захисту прав власності інвесторів;
  • наявність перешкод щодо репатріації прибутків з України;
  • високий рівень корумпованості в органах державної влади;
  • складність та відносно велика тривалість процедур реєстрації підприємств;
  • відсутність сучасної ринкової інфраструктури;
  • нестабільність роботи фінансової системи країни;
  • незначні обсяги фондового ринку;
  • низький рівень платоспроможного попиту всередині країни;
  • підвищений політичний ризик [14, c.66].

Аналіз експертних досліджень зазначає, що найбільш слабкими елементами клімату для інвестицій регіону є: залежність і несправедливість судової системи, низький рівень політичної стабільності, низька забезпеченість прав людини й соціальної захищеності, нездатність забезпечити інтеграцію суспільства, високий рівень соціального розшарування, бюрократизм, високий рівень корупції.

Щодо оцінок вітчизняних та іноземних експертів, численних опитувань представників бізнес-спільноти встановлено, що якість державних та суспільних інститутів в Україні є надзвичайно низькою. Відсутність ефективної судової системи й верховенства закону, а також слабкість регуляторного середовища значною мірою обмежують приплив іноземного капіталу в Україну [15, c. 64].

Міжнародні порівняння сезонно скоригованого ВВП свідчать, що Україна потрапила до групи країн світу, в яких поступово відбувалось відновлення економічного зростання. За даними Держстату у 1 півріччі 2011 року в економіку України іноземними інвесторами вкладено 2,79 млрд.дол.США прямих іноземних інвестицій, що у 4,9 рази більше, порівняно з відповідним періодом 2010 р., а до кінця року Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України планує залучити більше 7 млрд.дол.США [16; 17].

Україна зробила такі позитивні кроки у сфері регулювання іноземного інвестування:

  1. На сьогодні в Україні створене правове поле для інвестування та державно-приватного партнерства. Законодавство України передбачає визначені гарантії діяльності для інвесторів, економічні та організаційні засади реалізації державно-приватного партнерства в Україні.
  2. На території України до іноземних інвесторів застосовується національний режим інвестиційної діяльності, тобто надано рівні умови діяльності з вітчизняними інвесторами. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. У випадку припинення інвестиційної діяльності іноземному інвестору гарантується повернення його інвестиції в натуральній формі або у валюті інвестування без сплати мита, а також доходів від інвестицій у грошовій або товарній формі. Держава також гарантує безперешкодний і негайний переказ за кордон прибутків і інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах унаслідок здійснення іноземних інвестицій.
  3. Для сприяння іноземним інвесторам у питаннях взаємодії з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування утворено Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.
  4. Для підвищення захисту іноземних інвестицій Законом України від 16.03.2000 № 1547 ратифікована Вашингтонська Конвенція 1965 року про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, а також підписано та ратифіковано Верховною Радою України міжурядові угоди про сприяння та взаємний захист інвестицій з більше ніж 70 країнами світу [17].

В якості спеціального заходу заохочення іноземних інвестицій можливе зниження рівня оподаткування підприємств з іноземними інвестиціями у визначених пріоритетних галузях економіки при перевищенні інвестиціями певного розміру або виконанні завдань створення нових робочих місць, виконанні соціальних функцій, здійсненні інноваційної діяльності тощо.

З огляду на важливе значення, яке надається іноземними інвесторами проблемам особистої безпеки та безпеки ведення бізнесу, слід проголосити намір щодо рішучої декриміналізації економіки, забезпечення особистої безпеки підприємців та їхнього майна.

Залишається важливим завданням залучення інвестицій з високорозвинених країн світу, що характеризуються належним рівнем ринкової культури. Національний інтерес вимагає, іноземний інвестори створили нові, насамперед високотехнологічні та наукоємні, імпортозамінні та експортоспроможні підприємства [18, с. 9]. Якщо Україна зуміє залучити таких інвесторів, які шукають ефективність і знання, конкурентоспроможність економіки значно зросте і країна отримає переваги.

Отже, для суттєвого покращення місця України на міжнародній арені необхідно вирішити не тільки внутрішні економічні проблем, а й питання удосконалення правової та організаційної бази для підвищення дієздатності механізмів забезпечення сприятливого інвестиційного клімату. Потребують вдосконалення правові механізми забезпечення ринкових прав і свобод інвесторів. Залишається питання підвищення рівня захисту інвесторів та створення позитивного інвестиційного іміджу. Україна досить немає чіткої державної стратегії залучення іноземних інвестицій, але вже зроблено декілька позитивних кроків у цій сфері: створена нормативно-правова база, яка закріплює статус та гарантії діяльності іноземного інвестора, створено спеціальний орган, що своєю діяльністю повинен сприяти взаємодії між підприємцями та державними органами, ведеться активна міжнародна співпраця.

  1. Правові засади залучення іноземних інвестицій

2.1. Вдосконалення інвестиційного законодавства та сучасні процеси реформування окремих галузей законодавства

Україна має мету стати членом Європейського союзу, за Копенгагенськими критеріями однією з умов для країн, що бажають вступити до союзу є вимога, аби всі майбутні члени узгоджували своє законодавство з Європейськии актами. Критерії вимагають стабільність установ, які гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав. Тому керівництво повинно зусередитись на формуванні чіткого прогресивного законодавства, рівень якого буде відповідати законодавству світових держав-лідерів, з урахуванням вітчизняних особливостей.

В багатьох провідних країнах світу давно існують кодифіковані акти — інвестиційні кодекс, які об`єднують розгалужену нормативну базу в один нормативно-правовий документ. Українськими науковцями піднімалося питання доречності створення Інвестиційного кодексу. Прийняття єдиного системоутворюючого акту потрібно для того, щоб:

1) зробити інвестиційне законодавство зручним для практичного застосування;

2) створити стійку і взаємопов’язану ієрархію актів, у якій, виходячи з основної регламентації, можна було б отримати точні дані щодо вирішення питання в підзаконному нормуванні;

3) в ієрархії нормативного регулювання витримати вимоги послідовної відповідності актів нижчого рівня актам вищого рівня;

4) поєднати приватноправове та публічно-правове регулювання інвестиційних відносин;

5) за рахунок створення загальної частини інвестиційного законодавства забезпечити не тільки єдність правового регулювання, а й зекономити нормотворчий матеріал, в якому принципові положення не потребували б повтору в кожному підрозділі особливої частини інвестиційного законодавства.

Такі проблеми можуть бути вирішені тільки на основі кодифікації інвестиційного законодавства. Саме тому перед законодавцем залищається питання розробки та прийняття Інвестиційного кодексу України [19, c. 6].

Прийняття Податкового кодексу України повинно було привести до демократичних змін в економіці, знизити податкове навантаження на придприємців. У Податковому кодексі науковці нараховують велику кількість недоліків, особливої уваги заслуговує питання обмеження занадто розширених повноважень контролюючих органів. ПКУ є більш прогресивним та універсальним, ніж попереднє законодавство, тому питання повинно стояти з позиції, які зміни необхідно оперативно внести, щоб інтереси платників податків були краще враховані та захищені.

Іноземних підприємців Податковий кодекс відносить до нерезидентів. Нерезиденти — це:

1)    іноземні компанії, організації, утворені відповідно до законодавства інших держав, їх зареєстровані (акредитовані або легалізовані) відповідно до законодавства України філії, представництва та інші відокремлені підрозділи з місцезнаходженням на території України; 2)    дипломатичні представництва, консульські установи та інші офіційні представництва інших держав і міжнародних організацій в Україні; 3)    фізичні особи, які не є резидентами України.Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом. Оскільки частіше іноземні інвестори в Україні є юридичними особами, то доречніше дослідити оподаткування юридичних осіб. У розділі про податок на прибуток підприємств б’єктом оподаткування є: дохід (прибуток) нерезидента, що підлягає оподаткуванню згідно зі статтею 160 цього Кодексу, з джерелом походження з України. Так п. 2 ст. 160. зазначає, що резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у пунктах 160.3 — 160.6 цієї статті, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 160.1 цієї статті, за ставкою в розмірі 15 відсотків їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати, що набрали чинності [20].Суми прибутків нерезидентів, які провадять свою діяльність на території України через постійне представництво, оподатковуються в загальному порядку. При цьому таке постійне представництво прирівнюється з метою оподаткування до платника податку, який провадить свою діяльність незалежно від такого нерезидента. Це означає, що на іноземного інвестора поширюється національний режим оподаткування, таким чином, іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним.

До кінця 2011 року планується проведення реформи у кримінальному законодавстві, передбачається декриміналізація та гуманізація економічних злочинів. Ініціатором відповідних нововведень є Президент. У Адміністрації президента впевнені, що таким чином вдасться покращити інвестиційний клімат в Україні та наповнити держбюджет, оскільки позбавлення волі пропонується замінити грошовими штрафами. Експерти вважають даний крок правильним, але сумніваються, що ці нововведення сприятимуть відчутному наповненню казни і приваблять більше інвестицій.

У 2012 році планується земельна реформа, коли буде дозволено здійснювати купівлю-продаж земельних діля­нок сільськогосподарського призначення іноземцям, необхідно, керуючись відповідною нормативно-правовою базою, зробити все для того, щоб ринок сільськогосподарських земель дав би державі додаткові значні фінансові ресурси, нерезиденту — впевненість у серйозності намірів з боку української сторони, резиденту — додат­кові статутні ресурси при створенні підприємств та потужний засіб стимулювання банків у довгостроковому інвестуванні. За підрахунками Міністерства аграрної політики та продовольства України, потенційно ринок землі приховує 200 мільярдів гривень інвестиції [21, с. 44].

Згідно із ст. 7 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» для іноземних інвесторів на території України встановлюється національний режим інвестиційної та іншої господарської діяльності, за винятками, передбаченими законодавством України та міжнародними договорами України. Для окремих суб’єктів підприємницької діяльності, які здійснюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності. Законами України можуть визначатися території, на яких діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється, виходячи з вимог забезпечення національної безпеки. Законодавством закріплена гарантія захисту прав іноземного інвестора у разі зміни законодавства. Ст.8 ЗУ «Про режим іноземного інвестування» зазначає, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в розділі II ЗУ «Про режим іноземного інвестування», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в ЗУ «Про режим іноземного інвестування».Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, включаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених законодавством обов’язків щодо іноземного інвестора або підприємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Кабінетом Міністрів України прийнято нові реформаційні нормативно-правові акти. Так, прийнята Постанова від 02.02.2011 № 389 “Про затвердження програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні”, метою якої є перехід на інноваційну модель розвитку економіки, модернізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку, запобігання впливу міжнародної фінансової кризи на розвиток економіки.

Затверджено порядок проведення експертної оцінки інвестиційної пропозиції, Форму інвестиційної пропозиції, Інструкцію щодо її заповнення, Форму бізнес-плану інвестиційного проекту, що виконується за наявності державної підтримки (наказ Міністерства економіки України про їх затвердження № 714 від 22.06.2010, зареєстрований в Міністерстві юстиції від 19.08.2010 №709/18004).

Розпорядження Кабінету Міністрів України від 15.06.2011 № 546-р “Про затвердження плану заходів щодо спрощення процедури провадження іноземними підприємствами та підприємствами з іноземними інвестиціями діяльності в Україні на друге півріччя 2011 року” передбачає план заходів щодо створення сприятливих умов для збільшення обсягів залучення інвестицій в економіку України, для підвищення конкурентоспроможності української економіки шляхом спрощення умов ведення інвестиційної діяльності.

Прийнята Постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2011 № 384 «Деякі питання організації здійснення державно-приватного партнерства», якою затверджені порядок проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства та порядок проведення конкурсу з визначення приватного партнера для здійснення державно-приватного партнерства щодо об’єктів державної, комунальної власності або які належать Автономній Республіці Крим, також Постанова Кабінету Міністрів України від 16.02.2011 № 232 «Про затвердження Методики виявлення видів ризиків здійснення державно-приватного партнерства, їх оцінки та визначення форми управління ризиками».

Міністерством економічного розвитку і торгівлі України розроблено проекти нормативно-правових актів щодо удосконалення нормативно-правової бази у сфері інвестиційної діяльності, а саме:

  • зміни до Закону України “Про інвестиційну діяльність” щодо приведення термінології у відповідність із чинним законодавством, визначення терміну “інвестиційний проект” та змісту складових інвестиційного проекту, напрямів, шляхів та заходів державної підтримки і стимулювання інвестиційної діяльності, а також запровадження державної реєстрації інвестиційних проектів, які потребують державної підтримки та проведення оцінки їх економічної ефективності (проект закону внесено до Верховної Ради України 21.07.2011 за № 9024);
  • проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про режим іноземного інвестування” щодо визначення строку подання інвестором документів для державної реєстрації іноземних інвестицій, перереєстрації у випадку зміни власника іноземної інвестиції, ануляції реєстрації іноземної інвестиції у випадку вилучення (репатріації) іноземних інвестицій протягом 30 календарних днів після фактичного внесення, вилучення (репатріації) таких інвестицій або зміни власника іноземних інвестицій.

На перспективу також заплановані заходи Президента України та Уряду відповідно до програмних документів. Так, питання сприяння інвестиціям знайшли своє відображення у Програмі економічних реформ на 2010-2014 роки “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, програмою передбачається удосконалення дозвільної системи, ліцензування, адміністративних послуг, започаткування та ліквідації бізнесу, державного нагляду та контролю, технічного регулювання, формування митних процедур [22].

Таким чином, досягненням чинного інвестиційного законодавства можна вважати, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним. ЗУ «Про режим іноземного інвестування» передбачає державні гарантії захисту інозеного інвестора у разі зміни законодавства.

Оскільки інвестиційна діяльність регулюється великою кількістю законів та підзаконних актів, то виникає питання кодефікації цієї нормативно-правової бази. Створення Інвестиційного кодексу може забезпечити зручність та збільшити ефективність регулювання відносин у сфері інвестування. Такі кодекси не є нововведенням для багатьох країн світу, бо вже давно поширена практика створення таких кодексів не тільки для однієї окремої країна, а й для об`єднань, союзів країн.

Держава вчасно реагує на необхідність реформування інвестиційного законодавства, щоб підлаштувати його під сучасний стан справ в сфері інвестування. Так з метою покращення інвестиційного клімату змінюється податкове, кримінальне, земельне законодавство. На наступні роки заплановано впровадження змін у чинне інвестиційне законодавство, які повинні підвищити його ефективність.

2.2. Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України

Інвесторами вже висловлювалась думка, що для полегшення реалізації інвестиційної політики доцільно створити в Україні єдину спеціалізовану державну структуру, такі органи давно працюють з інвесторами в провідних країнах світу. Основними завданнями такого органу повинні бути контроль ситуації в інвестиційній сфері, використання заходів до поліпшення інвестиційного клімату в Україні та розвитку інвестиційного ринку, розробка проектів нормативно-правових актів, ліцензування інвесторів та облік інвестиційних проектів у спеціальноми реєстрі. Такий орган міг би надавати конкретну інформацію про можливості інвестування, здійснювати повний правовий супровід прямих іноземних інвестицій в Україні, допомагати українським підприємцям у пошуку потенційних партнерів, зацікавлених в інвестиційній співпраці тощо.

Так, Постановою Кабінету Міністрів України № 356 від 17.05.2010 створено Державне агентство України з інвестицій та розвитку (Держінвестицій), що є центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності.

Агенство узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення такого законодавства, організовує у межах своїх повноважень виконання актів законодавства та здійснює контроль за їх реалізацією.

Основними завданнями Держінвестицій є:

  • участь у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері інвестиційної та інноваційної діяльності;
  • сприяння залученню інвестицій, забезпечення підвищення вітчизняного потенціалу з експорту продукції, що виробляється на підприємствах галузей національної економіки, а також стимулювання вітчизняного виробництва продукції, імпорт якої становить значну частку на ринку України.

Агенство під час виконання покладених на нього завдань взаємодіє з центральними та місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями та об’єднаннями громадян, а також з відповідними органами інших держав і міжнародними організаціями та відповідно до покладених на нього завдань:

  • готує пропозиції щодо: забезпечення провадження інвестиційної діяльності, у тому числі у реальному секторі економіки; розроблення разом з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування регіональних програм з питань інвестицій та розвитку, їх виконання та фінансування за рахунок коштів державного бюджету, виробляють експортоорієнтовану або імпортозамінну продукцію; надання державної підтримки в реалізації інвестиційних та інноваційних проектів у реальному секторі економіки; розвитку венчурного та проектного інвестування в Україні;
  • вживає заходів до залучення іноземних та внутрішніх інвестицій в національну економіку;
  • вивчає світовий досвід залучення інвестицій та запровадження механізму стимулювання розвитку економіки;
  • вживає заходів до поліпшення інвестиційного клімату в Україні та розвитку інвестиційного ринку;
  • розробляє у межах своїх повноважень проекти нормативно-правових актів з питань провадження інвестиційної діяльності і подає їх в установленому порядку Кабінетові Міністрів України;
  • бере участь у: розробленні проектів Державної програми економічного і соціального розвитку, Державного бюджету України; підготовці в межах своїх повноважень пропозицій щодо вдосконалення бюджетного та податкового законодавства, проектів нормативно-правових актів з питань формування і реалізації державної регуляторної політики, політики у сфері ліцензування та з питань дозвільної системи у сфері господарської діяльності; підготовці пропозицій та реалізації проектів цільових екологічних (зелених) інвестицій, залученні інвестицій за економічним механізмом, визначеним Кіотським протоколом до Рамкової конвенції Організації Об’єднаних Націй про зміну клімату; здійсненні моніторингу ефективності інноваційних та інвестиційних проектів, які реалізуються із залученням державних коштів;
  • проводить відповідно до законодавства конкурсний відбір і експертну оцінку інвестиційних проектів, що потребують державної підтримки;
  • формує базу даних інвестиційних проектів;
  • забезпечує на регіональному рівні вдосконалення інформаційно-аналітичної, методичної, організаційної та іншої підтримки суб’єктів господарювання у сфері інвестиційної діяльності;
  • розробляє та запроваджує механізм залучення інвестицій;
  • розробляє в межах своїх повноважень концепції та проекти державних цільових програм, вживає заходів до їх реалізації;
  • укладає відповідно до законодавства міжнародні договори про співробітництво у сфері інвестиційної діяльності;
  • затверджує порядок формування і використання коштів державною інноваційною фінансово-кредитною установою, що належить до сфери його управління, і здійснює контроль за її діяльністю;
  • забезпечує надання інвесторам комплексної безоплатної допомоги під час оформлення та реалізації стратегічно важливих інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна»;
  • забезпечує разом з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування розроблення проектів та цільових планів інвестиційного розвитку територій;
  • проводить у межах своїх повноважень інформаційно-роз’яснювальну і консультаційну роботу, бере участь у підготовці та проведенні конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок;
  • залучає в установленому порядку громадськість до обговорення питань інвестиційної діяльності у реальному секторі економіки [22].

Отже, Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України є державним органом, що має широке коло повноважень щодо регулювання сфери залучення іноземних інвестицій. Виконуючи завдання, цей орган повинен сприяти формуванню необхідних для України умов інвестиційного клімату. Правовий статус агенства передбачає повноваження щодо розробки проектів нормативно-правових актів з питань провадження інвестиційної діяльності та подання їх в установленому порядку Кабінетові Міністрів України.

2.3. Інвестиційна політика України та інвестиційна реформа

Держава не може розвиватися без програми розвитку, як частину такої програми розвитку можно розглядати інвестиційну політику, що трактується як заходи з усунення перешкод та запровадження стимулів для інвестування, захисту прав інвесторів. Інвестиційна політика дещо виходить за рамки економічної політики як такої, оскільки поєднує політичні, правові, макроекономічні, податкові, регуляторні та соціальні чинники. Якщо в процесі викладення положень структурно-інноваційної політики робиться наголос на ролі державних інвестицій, то інвестиційна політика націлена на зростання приватних капіталів [6, c. 96].

Інвестиційна політика — загальнодержавні принципові рішення і заходи, що визначають напрями використання капітальних вкладень у сферах і галузях економіки з метою забезпечення ефективності та пропорційності її розвитку, усунення міжгалузевих і внутрішньогалузевих диспропорцій, досягнення оптимальних співвідношень між розвитком матеріального виробництва і невиробничої сфери.

Залучення іноземних інвестицій відбувається за певним напрямком, який формує інвестиційна політика держави. Інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій обов`язково мають бути пріоритетними у сфері соціально-економічного розвитку, а саме: сприяти створенню нових робочих місць на підприємствах, орієнтуватися на раціональне використання сировинної бази України і зниження імпортозалежності, сприяти розвитку експортного потенціалу, сприяти технологічному та інноваційному розвитку країни, впровадженню сучасних ресурсозберігаючих та екологічно безпечних технологій, пом’якшувати міжгалузеві та міжрегіональні диспропорції внутрішніх ринків України [23, c. 151].

Подальший розвиток економіки України потребує розробки виваженої стратегії залучення інвестицій. Стимулюючим механізмом стратегії повинно бути надання пільг не територіям, а під реалізацію конкретних проектів. Це зробить діяльність інвесторів ефективною та прозорою для державного контролю і незалежного аудиту на будь-якій стадії.

Кабінетом Міністрів України розроблена та прийнята програма розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні Постановою від 2 лютого 2011 р. N 389. Метою Програми є перехід на інноваційну модель розвитку економіки, модернізація виробництва, підвищення конкурентоспроможності вітчизняної продукції на внутрішньому і зовнішньому ринку, запобігання впливу міжнародної фінансової кризи на розвиток економіки [24].

6 квітня 2011 року за участі Президента України, було розглянуто та прийнято Інвестиційну реформу України, розглянемо її поняття, мету, основні елементи.

Інвестиційна реформа — сукупність механізмів, проектів, інституцій, синергетично поєднаних між собою та спрямованих на радикальне збільшення об`єму інвестицій в національній економіці.

Загальною та основною метою цієї реформи є активне залучення прямих іноземних інвестицій в економіку України, формування позитивного інвестиційного іміджу України в Світі, а також позиціонування України як фінансовий, політичний та бізнес центр у Східній Європі

Однією з головних цілей інвестиційної реформи є здійснення комплексного планування розвитку регіонів на основі інвестиційних планів.

Основна функція реалізації інвестиційної реформи була покладена на Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України, яке вже активно веде підготовку до успішного старту та проведення кампанії.

Хоча частка України у глобальних інвестиційних потоках не перевищує 0,5 відсотка, і конкуренція за інвестора посилюється з кожним роком, вона володіє очевидними та беззаперечними економічними перевагами, серед яких:

  • найвища в Європі за останні п’ять років динаміка зростання ВВП;
  • наявність одного з найбільших ринків Східної Європи (46 млн. споживачів);
  • 5-те місце у світі за кількістю сертифікованих ITспеціалістів;
  • стратегічно вигідне географічне розташування;
  • доступ до чотирьох з десяти європейських транспортних коридорів;
  • 1/3 світових чорноземів [25].

Структура Інвестиційної реформи передбачає декілька ключових блоків.

По-перше, Інвестиційна пропозиція — передбачає формування механізмів участі українських інвестиційних проектів у міжнародному інвестиційному ринку. Елементи пропозиції: національні проекти, Біржа інвестпроектів — підготовка і просування інвестиційних пропозицій різних форм власності на інвестиційному ринку. Основна ідея полягає в тому, що,використовуючи інструмент Біржі Україна здійснює просування проектів на міжнародному ринку.

Національні проекти — це масштабні економічні проекти, які мають стратегічне значення для цілих галузей української економіки, спрямовані на вирішення окремих соціальних проблем або радикальне економічне оновлення цілих регіонів. Національні проекти – перспективні, вигідні для бізнесу проекти. Їх реалізація передбачає системні зміни в умовах доступу на ринок в, ведення бізнесу, спрощення процедур отримання дозволів та їх мінімізацію, прозоре законодавче поле [24].

Серед яких визначені Указом Президента України від 08.09.2010 № 895/2010 національні проекти відповідно до пріоритетних напрямів соціально-економічного та культурного розвитку, підтриманих Комітетом з економічних реформ:

  • «Нова енергія» (проекти, що передбачають використання альтернативних джерел енергії або диверсифікацію постачання енергоносіїв в Україну);
  • «Нова якість життя» (проекти, спрямовані на розв’язання проблеми забезпечення громадян доступним житлом, створення умов для здобуття громадянами якісної освіти, поліпшення медичного обслуговування, забезпечення безпечного для життя і здоров’я довкілля);
  • «Нова інфраструктура» (проекти, спрямовані на підвищення ефективності використання транзитного потенціалу України);
  • «Олімпійська надія-2022» (проекти, спрямовані на підтримку олімпійського руху в Україні, розвитку спорту вищих досягнень) [17].

Практияно всі національні проекти є прибутковими, особливе економічне значення мають проекти: «LNG термінал», «Повітряний експрес», «Дунайський коридор», список національних проектів не є вичерпним.

Існує низка інституційних проблем, які заважали робити інвестреформу минулим президентам і урядам:

  • бюрократія і корупція, що спричиняють жорстку зарегульованість економіки та ізоляцію від міжнародних правил, стандартів і капіталу.
  • державні активи лежать мертвим вантажем і не працюють на розвиток економіки.
  • бюджетні кошти розвитку не працюють як “магніт” для залучення інвестицій і використовуються вкрай неефективно;
  • державні гарантії стають прихованим дефіцитом бюджету, а не засобом залучення інвестицій;
  • відсутніінвестиційніпропозиції,що відповідають міжнародним стандартам;
  • критично низька поінформованість в світі про Україну та її економічний потенціал;
  • відсутній механізм персонального супроводу стратегічних інвесторів;
  • досі на практиці не здійснюються проекти державно-приватного партнерства, не реалізується “Закон України про концесії”[25].

Другою складовою інвестиційної реформи є інвестиційна інфраструктура, в рамках якої буде створено систему інституцій і механізмів, що полегшують діяльність інвесторів в Україні. До кінця цього року буде впроваджено механізм реалізації інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна», що дозволить суттєво скоротити для інвесторів «час до ринку», забезпечить супровід інвестиційних проектів та їх після інвестиційну підтримку. Передбачається створити:

  • Український Банк Розвитку, що стане ключовим елементом оптимізації використання бюджетних видатків розвитку, що покликаний стати ефективним механізм адміністрування бюджетних видатків розвитку, який може змінити процедуру використання багатьох державних цільових програм.
  • Фонд регіонального розвитку — має забезпечити здійснення комплексних планів розвитку регіонів та адмініструвати видатки на їх реалізацію у частині державного бюджету. Основною функцією Фонду стане підтримка створення комплексного бізнесплану розвитку- ”інвестиційної моделі” кожного окремого регіону України на основі аналізу економічного потенціалу, природних і трудових ресурсів, географічного розташування тощо.
  • Фонд фінансування проектної документації, який покликаний вирішити системну проблему відсутності якісних, підготовлених за міжнародними стандартами інвестиційних проектів на ринку [25].

Державні гарантії повинні використовуватися лише для забезпечення стратегічних напрямків розвитку економіки і реалізації «Національних проектів». Вони не повинні бути прихованим дефіцитом бюджету, тому мають бути скеровані лише на проекти, які реалізуються на поворотній основі.

Третя складова реформи інвестиційне партнерство — нові механізми співпраці держави і приватних партнерів для мобілізації державних активів та мультиплікації державних коштів розвитку.

Створення практичного механізму державно-приватне партнерства, що є способом оживити стратегічні державні активи та розпочати їх модернізацію. Також це засіб ефективного використання державного майна без втрати права власності.

Інвестиційний маркетинг — здійснення скоординованої інформаціно-маркетингової кампанії, що суттєво покращить інвестиційну привабливість України в світі. Розділ передбачає щорічне проведення Міжнародного інвестиційного форуму високого рівня. Досі Україна активно не використовувала проведення Роуд-шоу у світових фінансових центрах, хоча цей дуже ефективний механізм залучення інвестицій [25].

Таким чином, держава не може розвиватися без цілеспрямованої інвестиційної політики. Різноманітні програми інвестиційного розвитку постійно приймаються центральними органами влади, але для них є характерною мала ефективність. Для залучення великих обсягів інвестицій розроблена та впроваджена інвестиційна реформа, яка передбачає використання нових методів та механізмів залучення  іноземних інвестицій.

Інвестиційна реформа — стратегічний важливий крок в напрямку розвитку сфери залучення інвестицій та економіки країни вцілому. Реформа містить конкретні заходи, шо вплинуть на інвестиційне середовище. Оскільки в світі існує достатньо потужних інвесторів, що щукають перспективні проекти, реформа передбачає формування відповідного іміджу, що зацікавить цих іноземних інвесторів та залучить до українського ринку. Особливим елементом реформи є національні проекти, реалізація яких передбачає системні зміни в умовах доступу на ринок в, ведення бізнесу, спрощення процедур отримання дозволів та їх мінімізацію, прозоре законодавство.

ВИСНОВКИ

Встановлено, що існує потреба суттєвих зрушень у стосунках з іноземними інвесторами, які забезпечили б підпорядкування іноземних інвестицій потребам структурної перебудови економіки та прискоренню зростання економіки України.

Встановлено, що правові засади залучення іноземних інвестицій є елементом інвестиційного клімату, оскільки поєднують в собі правові методи впливу та діюче законодавство. Інвестиційной клімат є набагато ширшим явищем, охоплює не тільки правову, а й економічну, політичну, науково-технологічну, податкову, фінансову та інші складові.

Законодавство, що регулює сферу іноземного інвестування, складається з великої кількості нормативно-правових актів, важливе місце серед яких займає ЗУ «Про режим іноземного інвестування», законом чітко встановлено: поняття іноземних інвестицій, поняття іноземного інвестора, форми здійснення та гарантії захисту іноземних інвестицій. Досягненням чинного інвестиційного законодавства можна вважати, що іноземного інвестора поставлено у рівні умови з вітчизняним. ЗУ «Про режим іноземного інвестування» передбачає державні гарантії захисту інозеного інвестора у разі зміни законодавства. Оскільки інвестиційна діяльність регулюється великою кількістю законів та підзаконних актів, то виникає питання кодефікації цієї нормативно-правової бази. Створення Інвестиційного кодексу може забезпечити зручність та збільшити ефективність регулювання відносин у сфері інвестування.

Для створення ефективної системи залучення іноземних інвес­тицій необхідно було створення органу державного управління інвестиційними про­цесами, який б узгоджував діяльність із міжнародними органі­заціями, проводив експертизи найважливіших проектів та їхній кон­курсний відбір. Такою структурою має стати стdорене Кабінету Міністрів України Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України. Агентство є центральним органом виконавчої влади у сфері інвестиційної діяльності, є основним відповідальним за інвестиційну реформу, яка покликана: радикально збільшити приток інвестицій. Правовий статус агенства передбачає повноваження щодо розробки проектів нормативно-правових актів з питань провадження інвестиційної діяльності та подання їх в установленому порядку Кабінетові Міністрів України.

Якісні зміни в сфері залучення інвестицій неможливі без стабільністого, послідовністого розвитку законодавства, що регулює інвестиційну сферу. Окрім прийняття нових нормативно-правових актів держава проводить реформування окремих галузей вітчизняного законодавства, з метою покращити інвестиційний клімат. Так, зазнали змін податкове, кримінальне, земельне законодавство.

Україна досить немає чіткої державної стратегії залучення іноземних інвестицій. Різноманітні програми інвестиційного розвитку постійно приймаються центральними органами влади, але для них є характерною мала ефективність. Для залучення великих обсягів інвестицій розроблена та впроваджена інвестиційна реформа, яка передбачає використання нових методів та механізмів залучення  іноземних інвестицій. Передбачається, що результатом реформи стане радикальне покращення інвестиційного клімату та формування системи якісних інвестиційних пропозицій — проектів підготовлених за міжнародними стандартами.

Залишається питання підвищення рівня захисту інвесторів та створення позитивного інвестиційного іміджу. Зазначимо, що за роки незалежності зроблено декілька позитивних кроків у сфері інвестування: створена нормативно-правова база, яка закріплює статус та гарантії діяльності іноземного інвестора, створено спеціальний орган, що своєю діяльністю повинен сприяти взаємодії між підприємцями та державними органами, ведеться активна міжнародна співпраця.

Правові засади залучення інвестицій залищаються важливим аспектом інвестиційного клімату, їх важливе значення пояснюється мірою впливу на інвестиційний процес та значенням для подальшого розвитку суспільства.

Список використаних джерел

  1. Сагова С. В. Облік й аналіз іноземних фінансових інвестицій: (на прикл. суб’єктів підприємн. Діяльн. України): Автореф. дис. На зоб. наук. ступ. канд. екон. наук (08.06.04) / Київ. нац. ун-т ім. В. Гетьмана. – К., 2006. – 21 с.
  2. Про підготовку та реалізацію інвестиційних проектів за принципом «єдиного вікна»:Закон України вiд 10.2010 № 2623-VI // Відомості Верховної Ради України. – 2011. – № 11. – Ст. 70.
  3. Господарський кодекс України: за станом на 13.10.2010 / Верховна Рада України. – Офіц. вид. – К. : Парлам. вид-во, – № 18. – Ст. 144.
  4. Про режим іноземного інвестування: Закон України вiд 19.03.1996 № 93/96-ВР // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 19. – Ст. 80.
  5. Про інвестиційну діяльність: Закон України від 18.09.2001 № 1560-XII // Відомості Верховної Ради України. – – № 47. – Ст. 646.
  6. Борщ Л.М. Інвестування: теорія і практика: Навч. посіб. (Вища освіта XXI століття). – К.: Знання, 2005. – 470 с.
  7. Інвестування української економіки: Монографія / За ред. А.І. Сухорукова – К.: Нац. інститут проблем міжнародної безпеки, 2005. – 440 с.
  8. Идрисова А. Р. Сущность инвестиций, инвестиционной привлекательности и роль инвестиционного проектирования в деятельности предприятий // Вісник Хмельницького національного університету. – 2008. – №2. – Т. 2. – С. 174–176.
  9. Вовчак О.Д. Інвестування. Навч. посібник. – Львів: «Новий Світ – 2000», 2008. – 544 с.
  10. Самойлова Т. Інвестиції капіталу та інвестиційний клімат в Україні // Галицький економічний вісник. – – № 1. – С. 95-100.
  11. Череп А.В. Інвестознавство: Навч. посіб. – К.: Кондор, 2006. – 398 c.
  12. Гаврилюк О. В. Інвестиційний імідж та інвестиційна привабливість України / О. В. Гаврилюк // Фінанси України. – – № 2 (147). – С. 68–81.
  13. Долінська Т., Юр’єва Т. Інвестиційний клімат України та шляхи його формування // Проблеми підвищення ефективності інфраструктури. – Київ: НАУ. – 2010. – № 25. – 220 с.
  14. Малютін О. К. Концепція поліпшення інвестиційного клімату в Україні / О. К. Малютін // Фінанси України. – – № 11 (156). – С. 65–74.
  15. Носова О.В. Інвестиційний клімат в Україні: основні напрями поліпшення // Стратегічні пріоритети. – – №1(6). – 214 с.
  16. Основні показники економічного та соціального розвитку України [Електроний ресурс] / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. – Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=78200&cat_ id=78198 (01.11.11)
  17. Інвестиції та фінансова політика. Інвестиційний клімату України [Електроний ресурс] / Міністерство економічного розвитку і торгівлі України. – Режим доступу: http://me.kmu.gov.ua/ (01.11.11).
  18. Дацій Н. В. Розвиток іноземного інвестування в економіці / Н. В. Дацій // Інвестиції: практика та досвід. – 2009. – № 20. – С. 9-11.
  19. Кафарський В. В. Інвестиційні договори в Україні: поняття, види, зміст, правове регулювання: Автореф. дис. на здоб. наук. ступ. канд. юрид. наук (12.00.03) / Нац. акад. Наук України; Ін-т держави і права ім. В. М.Корецького. – К., 2006. – 20 с.
  20. Податковий кодекс України: за станом на 4 лист. 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. – 2010. – № 92. – Ст. 3248.
  21. Ринок землі: інвестиції у 200 мільярдів / О.Сищук // Віче. – – № 9. – С. 44-45.
  22. Про Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України: Указ Президента України від 12.05.2011 р. № 583 // Офіційний вісник України. – 2011. – № 39. – Ст. 1593.
  23. Харламова Г. О. Дослідження та моделювання впливу прямого іноземногоінвестування на зниження рівня бідності приймаючої країни / Г. О. Харламова// Актуальні проблеми економіки. – 2007. – № 4 (70). – С. 151–160.
  24. Про затвердження Програми розвитку інвестиційної та інноваційної діяльності в Україні: Постанова КМ України від 02.02.2011 р. № 1232 //Офіційний вісник України. – 2011. – № 28. – Ст. 1173.
  25. Інвестиційна реформа в Україні [Електроний ресурс] / Державне агентство з інвестицій та управління національними проектами України.