У Статуті Всесвітньої організації охорони здоров’я, прийнятому 22 червня 1946 р. визначено: «Здоров’я являє собою стан повного фізичного, психічного та соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб або фізичних дефектів». Конституцією України (ст. 3) встановлено, що людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Життя і здоров’я людини та інші соціальні цінності перебувають під кримінально-правовим захистом і знайшли своє відображення у II розділі Особливої частини Кримінального кодексу України. Під кримінально-правовою охороною здоров’я людини перебуває з моменту початку пологів і до настання біологічної смерті. Шкода здоров’ю людини спричинюється шляхом насильства. Чинне кримінальне законодавство встановлює відповідальність за будь-які прояви насильства. В КК України багато статей, які прямо або побічно передбачає різні види злочинних насильницьких дій [1].

Будь-яке насильство над особою спричиняє їй фізичні та моральні страждання і здійснюється усупереч її волі. В науці кримінального права ретельно досліджені різні види насильницьких дій, виокремлені основні ознаки, які характерні для будь-якого насильства: а) вплив на потерпілого всупереч його волі і б) спричинення йому фізичних або моральних страждань.

Усі насильницькі дії можна поділити на дві групи: фізичне насильство і психічне насильство. Фізичне насильство – це суспільно небезпечний вплив на організм іншої людини, як на зовнішній покрив тіла людини, так і безпосередньо на його внутрішні органи [2]. Психічне насильство не порушує цілісності ні зовнішніх тканин, ні внутрішніх органів, а впливає лише на психіку людини, викликаючи різні почуття – страху, обурення, гніву.

Фізичне насильство може бути у вигляді позбавлення життя, тілесних ушкоджень, побоїв. Психічне насильство відображається у погрозах спричинити фізичну, моральну, матеріальну шкоду, позбавити яких-небудь благ. За кримінальним законодавством, погроза – це форма психічного насильства. Основний елемент погрози – устрашіння потерпілого. Мета психічного насильства – залякування потерпілого. Отже, психічне насильство – це вплив страхом. У такому випадку при психічному насильстві страждає психіка, яка проявляється в сукупності з душевними явищами: відчуття, сприйняття, уява людини, її усвідомлення і воля. Будучи функцією головного мозку, вона відображає об’єктивну дійсність і пов’язана з усіма сторонами і властивостями матеріального світу [3].

Будь-яка погроза є для потерпілого об’єктивно існуючою реальністю, яка впливає на його як зовнішнє роздратування, вводить його в певний психічний стан, які характеризуються такими ознаками:

а) цей стан викликається зовнішнім роздратуванням, від чого органи почуття перетворюються у процесі нервового збудження, яке передається у мозок;

б) у процесі збудження і гальмування нервових клітин психічний стан є сприйняттям поведінки злочинця як такої, що загрожує небезпекою;

в) психічний стан, що викликаний погрозою – це усвідомлювана психічна діяльність, можливість потерпілого співставляти інформацію, що потрапляє, і викликані нею суб’єктивні відчуття з розумінням місця, часу і власною особистістю; співставляти з цими поняттями свої відчуття, сприйняття, уявлення, емоційний стан, судження, умовиводи [4].

Залежно від особистості та інших причин вплив погрози на свідомість осіб може бути більш або менш сильним, у зв’язку з чим психічний стан може бути глибоким або поверхоим, більш або менш усвідомленим. Свідомість, як відомо, є однією з найвищих форм психічної діяльності людини. Поняття психіки ширше поняття свідомості, оскільки поряд з усвідомленими діями можлива підсвідома та несвідома поведінка, тобто є автоматичні, інтуїтивні вчинки, які кореняться в людських інстинктах, емоціях, потягах. Для розуміння сутності психічного насильства необхідно виявити його вплив на свідомість потерпілого, тому що психіка, загалом, свідома. Людина, яка зазнає психічного насильства, може вчинити і несвідомі або підсвідомі дії: відступити від спрямованої на нього зброї, інстинктивно нагнутися, закритися руками. Однак не це визначає її психічний стан у момент погрози. Її свідомість здатна оцінити навколишню ситуацію, сприйняти насильство як небезпеку для себе або близьких людей – це один з основних елементів психічного стану потерпілого.

Людина з сильним характером володіє ясною свідомістю, більш точно сприймає ситуацію, більш правильно її зрозуміє, оцінить, отже, і діяти буде більш доцільно. Людина із слабким характером, яка не вміє правильно оцінювати дійсність і поведінку людей, може неповністю і неточно усвідомлювати насильство, яке до нього застосовується: недооцінити або переоцінити його. Коли психічне насильство застосовується до душевнохворого, який не здатен правильно сприймати дійсність і оцінювати свої дії, воно, не втрачаючи загалом властивостей суспільної небезпеки, здійснює дещо інший вплив на психічний стан потерпілого, тобто більше впливає на емоційні, вольові та інші властивості особистості;

г) психічний стан, який виник у результаті погрози, характеризується певними емоційними хвилюваннями. Джерело емоцій – предмети зовнішньго світу. Тому джерелом емоцій у розглядувамому психічному стані є пороза, що застосовується до потерпілого. Будь-які хвилювання обумовлені нервовими збудженнями подкіркових центрів і фізіологічними процесами, які відбуваються у вегетативній нервовій системі. Вони викликають ряд змін в організмі людини: в органах дихання, травлення, серцево-судинній діяльності; спостерігається зміна пульсу, тиску крові, притік крові до сердця. Якщо психічне насильство досягло своєї мети, то воно викликає почуття страху, оскільки ситуація, в яку потрапляє потерпілий, містить небезпеку. Сила і глибина цього почуття залежать від психічних властивостей особистості, емоційних особливостей потерпілого, типу його нервової системи, сильного і слабкого емоційного збудження. Почуття страху завжди має несподіваний характер. Такий афективний страх обмежує психічну діяльність людини, перш за все його увагу, і тоді потерпілий може втратити самовладання, що проявляється у безладних, непотрібних діях або у втраті активності. Таким станом потерпілого і користується злочинець;

д) психічне насильство є стимулом, який спонукає до активних дій або утримує потерпілого від них;

е) психічний стан має свій початок (початок застосування погрози) і кінець (кінцевий момент встановити важко, оскільки це залежить від об’єктивних причин: ступінь небезпеки самої погрози, ситуація, час скоєння та психічні властивості людини). Залежно від тривалості погрози вона може викликати тривалий або короткочасний психічний стан. На думку вчених-медиків і психологів, почуття страху, яке викликане погрозою, є найбільш шкідливою, пригнічуючою емоцією, яка впливає на здоров’я людини, чим завдає важкої шкоди. Негативні емоції, такі, як страх, внаслідок психічного насильства можуть породжувати різні розлади здоров’я.

Р. Левертова дає визначення психічному насильству: це – залякування потерпілого, тобто суспільно небезпечний примусовий вплив на його психіку, яке проявляється у погрозі спричинити що-небудь самому потерпілому або його близьким.

Щоб краще зрозуміти роль і значення психічного насильства, необхідно дати загальну характеристику різним видам погроз, які можна поділити на: 1) погрози скоєння протиправних дій, 2) погрози скоєння правомірних, але не бажаних для потерпілого дій. До перших належать погрози: а) насильством, б) спричинення матеріальної шкоди, в) шантаж, г) скоєння інших протиправних дій. До других належать: а) звільнення з роботи; б) залишення без матеріальної допомоги.

За формою є погрози:

• усні – погрози, при яких злочинець, як правило, точно називає шкоду, якою він загрожує. Ця форма погрози може мати і невизначений характер, коли не відомо, чи залякування буде фізичним насильством, як небезпечним , так і тим, яке є безпечним для життя і здоров’я потерпілого;
• письмові – погрози, що виражені в письмовій формі;
• за допомогою жестів – ці погрози можуть мати як реальний, так і невизначений характер. Невизначена погроза жестами може припускати залякування насильством, яке є як безпечним, так і небезпечним для житття і здоров’я потерпілого. Тому невизначена погроза жестами не повинна розглядатись як погроза насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого.
• за допомогою демонстрації зброї – погроза завжди має визначений характер, оскільки змістом її є смерть або тяжкі тілесні ушкодження. Тому така погроза завжди є психічним насильством. Необхідно відзначити, що погроза предметами, які замінюють зброю, тобто предметами, якими можна спричинити іншій особі реальну фізичну шкоду, завжди є погрозою смертю або завданням тяжких тілесних ушкоджень. Погроза макетами зброї є погрозою насильством у тих випадках коли потерпілий сприймає макети як справжню зброю.

Залежності від місця у складі злочину погрози можуть бути як самостійний злочин, як спосіб вчинення іншого злочину.

Правові проблеми, що існують, – це те, що немає визначення на законодавчому рівні поняття і видів насильства, різновидів психічного насильства, не конкретизовано зміст погрози в окремих випадках. На нашу думку, обов’язково треба вказувати зміст погрози, яким саме способом здійснюються погрози, оскільки зараз в статтях КК вживається цей термін, а в якому вигляді – не вказано. А це дуже важливо, оскільки невідомо, наскільки ця погроза загрожувала потерпілому небезпекою, наскільки реально може сприймати її потерпілий і як вона вплинула на психіку потерпілого. Треба з’ясовувати ці поняття, оскільки невідомо, як це вплинуло на психічний стан (психіку) потерпілого і в якому саме розмірі завдана моральна шкода потерпілому. Від виду погрози і способу її вираження залежить, яка саме шкода завдана життю і здоров’ю потерпілого і до яких наслідків призвели ці погрози. Так, наприклад, погрози насильством як вид психічного насильства можуть бути поділені на:

• погрози насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого (погроза вбивством, спричинення тілесних ушкоджень з розладом здоров’я);
• погроза насильством, яке не є небезпечним для життя і здоров’я (погроза нанесення побоїв, спричинення легких тілесних ушкоджень без розладу здоров’я).

Від цього поділу і залежить, наскільки постраждало здоров’я потерпілого і до яких наслідків це призвело, а отже, від цього буде залежити і відповідальність, яку буде нести злочинець.

Література:

1. Гаухман Л.Д. Насилие как средство совершения преступлений. – М., 1974.
2. Левертова Р.А. Ответственность за психическое насилие по советскому уголовному праву. – Омск, 1978.
3. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. – М., 1975.
4. Гаухман Л.Д, Борьба с насильственными преступлениями. – М., 1969.