1. Завдання органів прокуратури в цивільному процесі

2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі

3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції

4. Участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал

5. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора

6. Участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав

Вступ

Актуальність. Здобуття Україною незалежності, розбудова демократичної правової держави викликали необхідність реформувати цивільно-процесуальне законодавство як у цілому, так і окремі його інститути.

Прийнята у 1996 р. Конституція України передбачає одну з основних функцій прокуратури України — представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121). Для практичної реалізації цієї норми Основного Закону 21 червня 2001 р. Верховна Рада України прийняла законодавчі акти, якими не тільки внесено відповідні зміни до цивільного процесуального законодавства, а 12 липня 2001 р. і до Закону України «Про прокуратуру», а й докорінно переглянуто роль прокурора в цивільному судочинстві.

Цивільний процесуальний кодекс України від відбиває гарантоване ч. 4 ст. 46 ЦПК право прокурора, який не брав участі у справі, ознайомлюватися з матеріалами справи в суді з метою вирішення питання про наявність підстав для подання апеляційної чи касаційної скарги або заяви про перегляд рішення у зв’язку з винятковими або нововиявленими обставинами. Цим Кодексом закріплено право прокурора здійснювати в установленому законом порядку представництво інтересів громадянина або держави на будь-якій стадії цивільного процесу (ч. 2 ст. 45). Запровадження інституту представництва прокурором інтересів громадянина або держави в суді поставило низку проблем процесуального характеру, особливо щодо юридичної природи цього представництва, оскільки деякі науковці вважають, що положення (становище) прокурора в цивільному процесі і представника у справі нічим не відрізняються, інші ж стверджують, що представництво прокурором «чужих» інтересів у суді є одним з його видів у цивільному процесі. Актуальність вивчення проблем участі прокурора в цивільному судочинстві зумовлено насамперед дискусією про майбутнє прокуратури, її роль у цивільній юрисдикції, форми й методи реалізації прокурором представницьких повноважень, допустимість його участі в цивільному процесі в межах вимог правової держави та процесуального статусу, передбаченого Конституцією України й чинним законодавством.

Питання представництва прокурора як реалізація принципу публічності в цивільному процесі, було й залишається предметом дискусійного обговорення як правників радянської доби, так і сучасних. Проте в Україні спеціальної літератури щодо представництва прокурора в цивільному судочинстві немає. Ця проблема до цього часу не було предметом ні дисертаційних, ні монографічних досліджень, хоча деякі його теоретичні та практичні аспекти розглядалися такими вченими, як К. Гусаров, М. Косюта, М. Мичко, М. Руденко, М. Якимчук та ін. Однак праці цих та інших авторів, що стосуються участі прокурора в цивільному процесі, були виконані в інших умовах — до становлення України як самостійної, незалежної держави з новим соціально-економічним устроєм і правовою системою, до прийняття Конституції України 1996 р. та численних концептуальних змін у законодавстві, яке регламентує цивільний процес. Ця прогалина існує й зараз, після проведення у 2001 р. так званої малої судової реформи.

Мета: розкритиправове становище прокурора у цивільному процесі.

Завдання роботи:

— охарактеризувати завдання органів прокуратури в цивільному процесі — визначити підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі;

— розкрити участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції та участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал;

— показати цивільну процесуальну правосуб’єктність прокурора;

— визначити участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав .

1. Завдання органів прокуратури в цивільному процесі

Прокуратура України становить єдину систему, на яку покладаються представництво інтересів громадян або держави в суді у випадках, визначених законом (п. 2 ст. 121 Конституції, ст. 17 в редакції Закону України № 2531-НІ від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій України»). Законом України № 2540-ІІІ від 21 червня 2001 р. «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» була змінена редакція ст. 121 ЦПК, за якою прокурор, у випадках, передбачених законом, може звертатися до суду із заявами на захист прав і свобод інших осіб[1].

Прокурор може бути залучений судом до участі у справі або вступати в справу за своєю ініціативою для надання висновків з метою здійснення покладених на нього обов’язків. Участь прокурора у процесі для надання висновків у справі є обов’язковою у випадках, передбачених законом, або коли суд визнає це за необхідне.

Прокурор бере участь у розгляді цивільних справ за його заявами про захист інтересів держави або прав і законних інтересів громадян, які за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Прокурор, який бере участь у розгляді цивільних справ у судах, додержуючи принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, має завдання сприяти виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постанов судових рішень, що ґрунтуються на законі (ст. 34 Закону «Про прокуратуру», ст. 13 ЦПК)[2].

Стаття 35 Закону «Про прокуратуру» (в редакції Закону від 26 листопада 1993 р.) надає прокуророві право вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає захист конституційних прав громадян, інтересів держави і суспільства, та зобов’язує його своєчасно вживати передбачених законом заходів до усунення порушень закону, хоч би від кого вони не виходили. Отже, участь прокурора в цивільному процесі спрямована: на захист прав і законних інтересів громадян та інтересів держави; на сприяння судові у виконанні вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постанов судових рішень, що ґрунтуються на законі; на своєчасне вжиття заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, керуючись принципами законності, незалежності суддів, рівності фізичних та юридичних осіб перед законом і судом. За наявності порушень закону при здійсненні судочинства прокурор має вживати заходів до їх усунення, а також використовувати право внесення подань до кваліфікаційних комісій про притягнення до дисциплінарної відповідальності тих суддів, які порушили закон (п. 11 наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.)[3].

Для забезпечення об’єктивності в процесуальній діяльності прокурора, спрямованої на виконання покладених на нього завдань і функцій в цивільному судочинстві, прокурор не може брати участь у справі і підлягає відводу (самовідводу), якщо він: особисто, прямо чи побічно заінтересований в результатах справи; є родичем сторін чи інших осіб, які беруть участь у справі; перебуває в особливих стосунках з особами, які беруть участь у справі; якщо будуть встановлені інші обставини, які викликають сумнів у його безсторонності (статті 18, 19 ЦПК).

Заява про відвід має бути мотивована і подана до початку розгляду справи по суті, тобто вчинення процесуальних дій, передбачених ст. 178 ЦПК. Після цього відвід може бути заявлений лише тоді, коли про підстави відводу суд або особа, яка заявляє відвід, дізналися після початку розгляду справи по суті (ч. З ст. 20 ЦПК).

2. Підстави, процесуальні форми і види участі прокурора в цивільному процесі

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів та ін.

Але мета і завдання прокурора в цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені в численних нормах права, тому правові норми й виступають правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

Такий висновок підтверджується ст. З Закону «Про прокуратуру». В ст. 3, яка має назву «Правові основи діяльності прокуратури», встановлено, що повноваження прокурорів, організація, засади та порядок діяльності прокуратури визначаються Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами. Органи прокуратури в установленому порядку в межах своєї Компетенції вирішують питання, що випливають із загальновизнаних норм міжнародного права, а також укладених Україною міждержавних договорів. Отже, з цього можна зробити висновок, що правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі будуть: Конституція України (статті 121-123), Закон «Про прокуратуру» (п. 6 ст. 1, ст. 19, статті 33-40 та ін.), статті 13, 121, 290, 320, 34?з й ін. ЦПК, а також норми права іншого галузевого законодавства — статті 71, 75, 76, 119 КпШС та накази Генерального прокурора України (наприклад, № 8 від 30 жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави у судах». Конституція України закріпила за органами прокуратури виконання функції представництва інтересів громадян або держави в суді (п. 2 ст. 121 ЦПК). Порядок забезпечення належного рівня її виконання був встановлений наказом Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. За наказом Генерального прокурора № 15 від 28 квітня 1999 р. «Про затвердження структури Генеральної прокуратури України (п. 1.2)» в складі Генеральної прокуратури України, в прокуратурах Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя були створені управління (відділи) по представництву інтересів громадян і держави в судах[4].

Уся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах. Такими процесуальними формами є дві:

1) порушення цивільного процесу в справі — звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст. 121 ЦПК); внесення апеляційного і касаційного подання на рішення, ухвалу суду (статті 290, 320 ЦПК); подача заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 347ЦПК);

2) вступ у цивільний процес по справі у будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов’язків (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», ст. 121 ЦПК).

Отже, процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі — це закріплена в процесуальному законі можливість впливу його діяльності на розвиток цивільного провадження — на порушення цивільної справи в суді чи вступ в уже розпочатий іншими особами цивільний процес по справі. Але питання про процесуальні форми участі прокурора в цивільному процесі в науці вирішуються також по-іншому — розглядаються в плані змісту його діяльності стосовно стадій процесу з наголосом, що різні стадії викликають різні форми участі. Так, звернення до суду першої інстанції із заявою і внесення касаційного подання на рішення суду розглядаються як дві самостійні форми, але вони характеризують не дві самостійні форми участі прокурора в цивільному процесі, а одну — порушення цивільної справи в суді, яке можливе у всіх стадіях процесу.

Порушення прокурором справи в цивільному процесі в суді першої інстанції викликається необхідністю захистити права і законні інтереси громадян та державні інтереси, але ст. 121 ЦПК не визначає, коли настають такі обставини, а надає право прокуророві встановити їх у кожному конкретному випадку по будь-якій справі, підвідомчій цивільному судочинству. А це свідчить про те, що перша процесуальна форма — порушення прокурором процесу по справі — характеризується факультативністю. Винятком з цього правила є ст. 33 Закону «Про прокуратуру», що має імперативний характер і встановлює, що з метою захисту інтересів держави, а також громадян, які за станом здоров’я та з інших поважних причин не можуть захистити свої права, прокурор або його заступник подає чи підтримує поданий потерпілим цивільний позов про відшкодування збитків, заподіяних злочином. У наказі Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 р. «Про діяльність прокурорів по представництву інтересів громадян і держави в судах» прокурори зобов’язуються забезпечити відшкодування шкоди, завданої державі, державним підприємствам, установам і організаціям, стягнення заборгованості перед бюджетом, Пенсійним фондом та іншими позабюджетними фондами соціальної спрямованості, а у випадках, коли втрачена можливість пред’явити позов до осіб, що заподіяли шкоду, порушувати у судах справи про стягнення збитків з посадових осіб, які не вжили невідкладних заходів щодо їх відшкодування (п. 1.3)[5].

Протоколом до Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 р. (підписаний 29 березня 1997 р. у Москві), ратифікованої Україною 3 березня 1998 p., в ст. 22 «Прохання про участь прокурора у цивільному процесі» передбачено, що прокурор однієї з Договірних Сторін має право звернутися до прокурора іншої Договірної Сторони з проханням про порушення у суді справи про захист прав і законних інтересів громадян запитуючої сторони.

Вступ прокурора в процес по справі можливий за власною ініціативою, за ініціативою суду і на вимогу закону. Вступ у процес за власною ініціативою має факультативний характер, вступ за вимогою закону і суду має обов’язковий характер. Отже, від характеру волевиявлення прокурора на участь у цивільному процесі по справі — способу вступу в процес визначається вид такої участі — факультативна участь (необов’язкова) й імперативна (обов’язкова).

Обов’язкова участь прокурора в цивільному процесі на вимогу закону передбачена в розгляді справ: по спорах про дітей (ст. 69 КпШС), про позбавлення батьківських прав і про поновлення у батьківських правах (статті 71, 75 КпШС), про відібрання дітей у батьків та їх передачу на піклування до органів опіки і піклування (ст. 76 КпШС), про відшкодування збитків, заподіяних злочином (ст. 33 Закону «Про прокуратуру»). Участь прокурора в цивільному процесі є обов’язковою по справах, порушених за позовами та заявами прокурора (п. З наказу Генерального прокурора України № 8 від 28 жовтня 1998 p.). Обов’язковою участь прокурора в процесі буде і тоді, коли суд (суддя) визнає її необхідною по конкретній справі (п. 4 ст. 143 ЦПК) в постановленій ним про це ухвалі. Так, якщо за матеріалами справи є підстави вважати, що спірна угода, укладена між сторонами суперечить інтересам держави і суспільства, але позовну вимогу про визнання її недійсною не заявлено, суд може на підставі ч. 2 ст. 121 ЦПК визнати необхідною участь прокурора в справі. Ухвала суду (судді) про обов’язкову участь прокурора в справі оскарженню не підлягає, і прокурор не може відмовитися від її виконання. Про неявку в судове засідання прокурора суд повідомляє вищестоящого прокурора (ст. 172 ЦПК)[6].

3. Участь прокурора в цивільному процесі у справі в суді першої інстанції

Порушення процесу в справі. Прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист прав та інтересів інших осіб — громадян, держави, державних підприємств і організацій. Таке звернення можливе у справах, підвідомчих цивільному судочинству, позовного, з адміністративно-правових відносин і окремого провадження й настає тоді, коли цього вимагає захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів. Наявність таких обставин належить встановити прокуророві у кожному конкретному випадку. Але прокурори не повинні підміняти самих заінтересованих осіб, права й інтереси яких порушені або оспорені. Гарантованість судового захисту дає можливість їм самим порушити цивільну справу в суді і брати участь в її розгляді. І тільки коли громадяни за станом здоров’я чи з інших поважних причин не можуть відстоювати в суді свої права, прокурор може звернутися до суду з вимогою на захист їх прав й законних інтересів. У випадках звернення прокурора з вимогою в інтересах громадянина, який має таку можливість або не погоджується із заявленою вимогою прокурора, суд залишає заяву прокурора без розгляду з підстав (п. З ст. 229 ЦПК) як таку, що подана особою, яка не має повноважень на ведення справи в суді[7].

Відповідно з тлумаченням Конституційного Суду України (рішення від 8 квітня 1999 р.) п. 2 ст. 121 Конституції України про пред’явлення прокурором позову в інтересах держави не рівнозначно пред’явленню позову в інтересах підприємств, установ, організацій незалежно від їх підпорядкування і форми власності. Інтереси держави можуть збігатися або не збігатися як повністю, так і частково з інтересами таких державних чи приватних підприємств, установ, організацій. При цьому інтереси держави опосередковуються майновим, політичним, соціально-економічним змістом, пов’язаним з реалізацією загальнодержавних дій і програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону, на захист державної, економічної, екологічної, інформаційної безпеки, на подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, на збереження генофонду Українського народу, на охорону землі як основного національного багатства, на захист прав усіх суб’єктів права власності і господарювання, на охорону свободи політичної діяльності, не забороненої Конституцією і законами України (статті 13-19 Конституції України), та ін[8].

Тому прокурор повинен визначити і обгрунтувати в чому полягає порушення інтересів держави чи в чому існує загроза інтересів держави.

Наявність інтересу держави в певних сферах політичної, соціально-економічної і іншої діяльності визначено законодавством України, яким закріплені повноваження прокурора на порушення цивільної справи в суді загальної юрисдикції.

Зокрема, в Законі України № 959-Х1І від 16 квітня 1991 р. «Про зовнішньоекономічну діяльність» (ст. 34) встановлено, що за позовами суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності від імені України як держави у процесі виступають державний орган або посадова (службова) особа, вказана у позові та (або) один з прокурорів України.

Законом України № 1264-ХІІ від 25 червня 1991 р. «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 37) органам прокуратури надано право на звернення до суду з позовами про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища та про припинення екологічно небезпечної діяльності.

На підставі Закону України № 2460-ХІІ від 16 червня 1992 р. «Про об’єднання громадян» (ст. 15) прокурор може внести в суд подання про накладення штрафу за грубе і систематичне скоєння правопорушень об’єднанням або його органом (ст. ЗО); про заборону окремих видів діяльності об’єднання чи заборону на його діяльність строком до 3-х місяців (ч. 1 ст. 31); про продовження цього строку (ч. З ст. 31); про примусовий розпуск (ліквідацію) об’єднання (ст. 32)[9].

У відповідності зі ст. 15 Закону України № 987-ХІІ від 23 квітня 1991 р. «Про свободу совісті та релігійні організації», незаконна діяльність релігійних організацій може бути припинена судом в передбачених законом випадках за заявою органу, уповноваженого здійснити реєстрацію статуту конкретної організації або прокурора.

Законом України № 3356-ХН від 1 липня 1993 р. «Про колективні договори і угоди» (ст. 20) встановлено, що справа про накладення штрафів на винних службових осіб, які ухиляються від укладення колективних договорів або які не виконують їх умов, провадиться судом за поданням однієї із сторін колективного договору, відповідних комісій або з ініціативи прокурора.

Відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину, провадиться судом за позовом закладу охорони здоров’я. Міністерства фінансів України або прокуратури (Закон України від 22 квітня 1993 р. «Про доповнення Цивільного кодексу України та Кримінально-процесуального кодексу України нормами стосовно порядку відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого від злочину»).

Статтею 136 КЗпП України передбачено, що стягнення з керівників підприємств, установ, організацій і їх заступників матеріальної шкоди в суді провадиться за позовом керівників вищого рівня у порядку підпорядкування органу або прокурора.

Статтею 231 КЗпП України встановлено, що в районних, міських судах розглядаються трудові спори за заявою прокурора, якщо рішення КТС суперечить діючому законодавству.

Відповідно до Закону України № 281-XIV від 1 грудня 1998 р. «Про молодіжні та дитячі громадські організації» їх діяльність може бути припинена судом за поданням легалізуючого органу або прокурора, якщо їх статутні документи суперечать цьому Закону.

Відповідно до ст. 21 Закону України № 2365-ІН від 5 квітня 2001 р. «Про політичні партії в Україні» політична партія може бути за поданням Міністерства юстиції України чи Генерального прокурора заборонена в судовому порядку у випадках порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Порушення прокурором цивільного процесу по справі в суді першої інстанції настає внаслідок подання до суду відповідного процесуального документа: у справах позовного провадження — позовної заяви, у справах з адміністративно-правових відносин і окремого провадження — заяви (ч. 2 ст. 5 ЦПК), які виконуються в письмовій формі. Позовна заява за змістом виготовляється з дотриманням усіх реквізитів, передбачених ст. 137 ЦПК, з обов’язковим посиланням на норми матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини сторін по справі, і з обгрунтуванням їх застосування. Генеральний прокурор України у згаданому наказі № 8 зобов’язує при підготовці позовів та заяв долучати до них всі необхідні матеріали, вимоги формулювати відповідно до чинного матеріального та процесуального закону, посилатися на конкретні докази. Пред’явленню позовної заяви передує велика і важлива допроцесуальна діяльність прокурора по вивченню матеріалів справи, збиранню доказів — використання в цій роботі матеріалів перевірок органів контролю, статистики, податкової інспекції, Держбанку тощо, а також по встановленню усіх учасників процесу.

Вимоги до змісту позовної заяви покладені в основу правового регулювання змісту процесуальних засобів порушення процесу і у справах непозовного провадження (статті 250, 257, 268, 274, 285 ЦПК)[10].

Процесуальні документи, які подаються прокурором на порушення цивільної справи в суді в інтересах громадян або держави, державним митом не оплачуються, не несе прокурор й інших судових витрат (ст. 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. «Про державне мито»)

При пред’явленні прокуратурою позовів від свого імені як юридичної особи, при участі її у справі як відповідача, питання про сплату нею держаного мита та інших судових витрат вирішується на загальних підставах.

З прийняттям позовної заяви від прокурора порушується цивільний процес по справі. Ця обставина є підставою, за якою п. З згаданого наказу Генерального прокурора № 8 участь прокурора в такій справі у цивільному процесі визначена обов’язковою.

Для забезпечення належного виконання прокурором своїх процесуальних функцій статті 99, 122 та ін. ЦПК надають йому широкі процесуальні права і покладають на нього відповідні процесуальні обов’язки. Прокурор може заявляти клопотання про залучення до участі в справі всіх заінтересованих осіб і витребування необхідного доказового матеріалу, подавати заяви про забезпечення доказів і позову, розшук відповідача. Прокурор має право знати про день, час і місце проведення огляду місця, судового засідання розгляду справи, знати прізвища осіб складу суду, експерта, перекладача, секретаря судового засідання і заявляти за наявності підстав (статті 18, 19 ЦПК) їм відводи, а собі — самовідвід. Він може підтримувати або змінювати заяви, з якими він звернувся до суду на захист прав та законних інтересів громадян і державних інтересів, та відмовитися від них. Відмова прокурора від поданої ним заяви або зміна заявлених ним вимог не позбавляє особу, на захист прав і законних інтересів якої цю заяву було подано, права вимагати від суду розгляду справи по суті в первісному обсязі (ч. 2 ст. 122 ЦПК). Пояснюється це тим, що прокурор не є суб’єктом спірних матеріальних правовідносин. З цих причин він не може укласти і мирову угоду. Прокурор може висловлювати свої міркування з окремих питань, що виникають при розгляді справ, а також давати висновок по суті справи в цілому. Такі міркування і висновки мають бути мотивованими, юридичне обгрунтованими на об’єктивному аналізі фактичних обставин справи, встановленому у судовому засіданні, і визначати позицію прокурора з приводу вирішення справи по суті.

Прокурор має право знайомитися з протоколом судового засідання, подавати на нього свої зауваження і брати участь в їх розгляді; подавати заяви про виправлення описок і явних арифметичних помилок в рішенні, про винесення додаткового рішення і про роз’яснення рішення та брати участь у їх розгляді (статті 200, 213-215 ЦПК), а також наділений іншими правами[11].

Вступ в цивільний процес для подання висновків у справі. У цій процесуальній формі прокурор користується широкими процесуальними правами, як і при порушенні ним процесу в справі, за винятком спеціальних прав по розпорядженню предметом спору і процесу. Він не може змінити заявлену іншими особами вимогу, збільшити або зменшити її розмір, відмовитися від неї та ін. Але прокурор може вступити в цивільний процес у справі шляхом пред’явлення самостійної заяви до однієї чи двох сторін в інтересах третьої особи. В таких випадках прокурор користуватиметься процесуальними правами, такими як і при порушенні ним цивільної справи у суді, тобто при участі в цивільному процесі у першій процесуальній формі

Генеральний прокурор України зобов’язує прокурорів, які повинні брати участь у цивільному процесі, ретельно готуватися до судових засідань, брати активну участь у збиранні і дослідженні доказів, з’ясуванні обставин справи; дотримуватися судової етики; міркування щодо спору, який вирішується судом, висловлювати у відповідності із законом та матеріалами справи; виходити з вимог закону про те, що у справах, порушених за позовами чи за заявою прокурора, обов’язок доказування покладається на прокурора, який користується рівними з іншими учасниками процесу (особами, які беруть участь у справі) правами (наказ № 8 від 28 жовтня 1998 p.).

4. Участь прокурора в провадженні по оскарженню і перегляду судових рішень і ухвал

Участь прокурора в апеляційному провадженні викликається необхідністю повторного розгляду цивільних справ, вирішених судом першої інстанції, з метою перевірки законності і обгрунтованості постановлених по них рішень і ухвал, та захисту прав, свобод сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та публічних інтересів.

Прокурор, який брав участь у розгляді справи в суді першої інстанції, має право оскаржити в апеляційному порядку його рішення, ухвалу повністю або частково у встановлені відповідно місячний і п’ятнадцятиденний строки (ст. 290, 292 ЦПК)[12].

Для цього прокурор подає до суду підписане ним апеляційне подання в письмовій формі за встановленим ст. 293 ЦПК змістом.

До апеляційного подання додаються його копії і копії доданих до нього письмових додаткових матеріалів у кількості примірників, відповідно до числа осіб, які брали участь у справі. Подання прокурора адресується до апеляційного суду, а подається разом з додатками через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Прокурор, що подав апеляційне подання, має право його доповнити, змінити, відмовити, відкликати (ст. 298 ЦПК). Доповнити, змінити апеляційне подання прокурора може також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнити чи змінити — протягом строку на апеляційне оскарження. Відмовитися повністю чи частково — протягом усього часу розгляду справи. Відкликати — до початку розгляду справи в апеляційному суді.

У разі прийняття судом відмови від апеляційного подання і закриття з цих підстав апеляційного провадження, повторна подача апеляційного подання прокурором не допускається.

Прокурор має право на одержання від апеляційного суду повідомлення про час і місце судового засідання по розгляду його подання і брати в ньому участь. Він має право заявляти клопотання про виклик у судове засідання свідків; призначення експертизи, про залучення до участі в справі спеціалістів та про витребування інших доказів, подавати додатково докази, давати пояснення, висловлювати свої міркування з окремих питань та по суті справи, виступати у дебатах.

Справи в суді апеляційної інстанції розглядаються за правилами, встановленими для розгляду справ у суді першої інстанції за виняткамив главі 40 ЦПК «Апеляційне провадження» (ч. 1 ст. 302 ЦПК). А так як відповідно до ч. 2 ст. 121 ЦПК прокурор може вступити у справу чи бути залучений судом для надання висновків, то така його участь не виключається і в апеляційному суді[13].

Прокурор користується іншими правами, визначеними статтями 18, 19, 30, 35, 98 та ін. ЦПК і зобов’язаний добросовісно ними користуватися.

Участь прокурора в провадженні справ у касаційній інстанції, в процесі перевірки законності судових рішень і ухвал апеляційної інстанції, що набрали законної сили, спрямована на захист прав громадян і державних інтересів, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об’єктивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що грунтуються на законі.

Згідно зі ст. 320 ЦПК прокурор, незалежно від того чи брав він участь у справі, має право вносити касаційні подання відповідно на рішення або ухвали суду першої та апеляційної інстанції з підстав їх незаконності. Але це право прокурора є і його обов’язком — Генеральний прокурор України зобов’язує не залишати без реагування необгрунтовані рішення чи ухвали суду по справах, розглянутих з участю прокурора; своєчасно вносити на них мотивовані касаційні подання, зазначаючи, який закон судом порушено і яка пропозиція щодо скасування або зміни рішення вноситься (п. 4 згаданого наказу № 8).

На порушення касаційного провадження вноситься касаційне подання у встановлені ст. 321 ЦПК строки. Підставою для внесення подання є незаконність рішення і ухвали суду. У зв’язку з цим прокуророві належить у діяльності по підготовці подання вивчити матеріали по справі, точно виявити, які порушення і неправильні застосування норм матеріального і процесуального права були допущені судом при розгляді і вирішенні справи, в чому полягає суть порушення та чи можуть вони викликати скасування, зміну чи постанови нового рішення у відповідності з повноваженням касаційної інстанції (ст. 334 ЦПК)[14].

Касаційне подання виконується в письмовій формі і має містити обов’язкові реквізити, передбачені ст. 322 ЦПК, бути підписаним із доданими копіями та доданими письмовими матеріалами до числа осіб, які брали участь у справі, поданим через суд першої інстанції, який розглянув справу.

Прокурор, який вніс касаційне подання, вправі відмовитися, доповнити або змінити подання (ст. 327 ЦПК). Доповнити, змінити касаційне подання має право також прокурор вищого рівня (ст. 40 Закону України «Про прокуратуру»). Доповнення чи зміна подання можлива протягом строку касаційного оскарження. Відкликання касаційного подання можливе до початку розгляду справи в касаційному суді. Відмовитися від касаційного подання прокурор має право протягом усього часу розгляду справи. Питання про прийняття відмови від касаційного подання вирішується касаційним судом в судовому засіданні. В разі прийняття відмови від касаційного подання і закриття з цих підстав касаційного провадження, повторна подача касаційного подання не допускається.

Для підтримання подання прокурор обов’язково бере участь у судовому засіданні, про день і час якого має право бути повідомленим завчасно. Він може знайомитися з матеріалами справи, заявляти клопотання, подавати додаткові докази, робити відводи, висловлювати міркування з усіх питань, клопотань, заяв осіб, які беруть участь у справі, тощо в процесі розгляду справи в засіданні суду касаційної інстанції, а також давати пояснення та виступати в дебатах.

Прокурор може порушити провадження у справі про перегляд рішень, ухвал і постанов суду в зв’язку з нововиявленими і винятковими обставинами. За наявності нововиявлених обставин, визначених ст. 347 ЦПК, рішення, ухвали суду, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за заявою прокурора, незалежно від того чи брав він участь у справі (ч. 1 ст. 3473 ЦПК). Заява подається у письмовій формі з дотриманням змісту, визначеного ст. 347 ЦПК, до суду, який постановив рішення, ухвалу, котрі переглядаються цим способом, а за винятковими обставинами — до Верховного Суду України (ст. 347 ЦПК). Правове становище прокурора визначається нормами ЦПК, якими встановлений порядок провадження в судах першої інстанції, апеляційної і касаційної інстанцій[15].

5. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора

ЦПК України визначає прокурора самостійним суб’єктом цивільних процесуальних правовідносин — учасником розгляду цивільних справ у суді (статті 13, 121) і включає його до складу осіб, які беруть участь у справі (ст. 98 ЦПК). Правило ч. З ст. 104 ЦПК, за яким особа, в інтересах котрої розпочато справу, може взяти участь у процесі як позивач поряд з особою, яка подала заяву, дало підставу визначати в теорії процесу прокурора у цих випадках позивачем, стороною в процесуальному розумінні. Його розглядали також представником сторони особливого роду або представником держави. Цивільна процесуальна правосуб’єктність прокурора відрізняється від сторони тим, що він захищає права сторони, а сторона — свої матеріальні права й інтереси. Прокурор має державний характер заінтересованості в справі, сторона — суб’єктивний матеріально-правовий. Прокурор — не сторона й у процесуальному розумінні, оскільки нашому праву невідомий поділ суб’єкта процесуальних правовідносин на дві частини — матеріальну і процесуальну. Така назва і не розкриває правової природи участі прокурора в цивільному процесі[16].

Прокурор не є представником сторони, навіть, особливого роду, оскільки в цивільному процесі він діє самостійно, без повноважень сторони, на підставі закону і керуючись тільки законом.

Прокурор не є і представником держави і не діє від імені держави. Він виступає як посадова особа державного органу — прокуратури, який без особливих доручень від цього органу, а на підставі закону, свого посадового становища виконує покладені на органи прокуратури завдання і функції. Покладене п. 2 ст. 121 Конституції України на прокуратуру представництво громадян або держави у випадках, визначених законом, не означає, що прокурор у цивільному процесі є процесуальним представником громадянина або держави, а має інший зміст — здійснення ним захисту їх прав та інтересів у суді. Такий висновок підтверджується аналізом іншого чинного законодавства України. Так, ст. 246 КЗпП встановлює, що профспілки представляють інтереси працівників у сфері виробництва, праці, побуту, культури. Це право трансформовано в ЦПК, де визначено, що профспілки, в передбачених законом випадках, можуть звертатися до суду із заявою на захист прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (п. 2 ст. 5, ч. 1 ст. 121 ЦПК). Вони не визначені як представники громадян в суді (такими є їх уповноважені — п. 2 ст. 112 ЦПК) в главі «Представництво в суді», зазначені в окремій главі 14 поряд з органами державної влади, органів місцевого самоврядування, прокурором й іншими особами як суб’єкти захисту прав інших осіб[17].

Назва суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин повинна відображати суть його участі в процесі, завдання і процесуальні функції, які він виконує. Вказаним вимогам відповідає назва цього суб’єкта — прокурор. Вона характеризує участь прокурора в цивільному процесі як самостійного суб’єкта цивільних процесуальних правовідносин, учасника розгляду цивільних справ у суді, як особу, яка бере участь у справі, з метою захисту прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (статті 13, 121 ЦПК).

6. Участь прокурора в цивільному процесі іноземних держав

В правовому регулюванні участі органів прокуратури в цивільному судочинстві окремих іноземних держав відбулися певні зміни.

Федеральний закон про Прокуратуру Російської Федерації від 17 листопада 1995 р. відмовився від встановленого нагляду прокуратури за законністю розгляду цивільних справ у судах. Прокурор відповідно до процесуального законодавства Російської Федерації бере участь у розгляді справ судами, опротестовує рішення, ухвали і постанови судів, що суперечать закону. Він має право звернутися до суду із заявою або вступити у справу в будь-якій стадії процесу, якщо цього вимагає охорона прав і законних інтересів суспільства, держави або громадян (ст. 41 ЦПК). Виходячи з цього, в юридичній літературі визначається, що прокурор бере участь в цивільному процесі як правозаступник, коли захищає права і свободи приватних осіб і як законний представник, коли захищає державні інтереси.

У цивільному судочинстві Республіки Білорусь продовжує діяти прокурорський нагляд. Статтею 23 ЦПК (кодекс прийнятий 11 січня 1999 р.) передбачено, що нагляд за законністю і обгрунтованістю судових постанов у цивільних справах, а також за дотриманням законодавства при їх виконанні здійснюється Генеральним прокурором Республіки Білорусь і підпорядкованими йому прокурорами. Прокурор зобов’язаний на всіх стадіях цивільного судочинства своєчасно приймати передбачені законом заходи на усунення будь-яких порушень закону, від кого б ці порушення не виходили. Свої повноваження в цивільному судочинстві прокурор здійснює незалежно від яких би то не було органів і службових осіб, керуючись тільки законодавчими актами і підпорядковуючись вказівкам Генерального прокурора Республіки Білорусь[18].

ЦПК Республіки Казахстан (прийнятий 13 липня 1999 р.) передбачає (ст. 55), що вищий нагляд за точним і єдиним застосуванням законів у цивільному судочинстві від імені держави здійснюється Генеральним прокурором Республіки Казахстан як безпосередньо, так і через підпорядкованих йому прокурорів.

Участь прокурора в цивільному судочинстві визнана обов’язковою у випадках, коли це передбачено законом або коли участь прокурора в конкретній справі визнана судом необхідною.

Прокурор вправі вступити в процес за власною ініціативою чи за ініціативою суду для дачі висновку у справі з метою здійснення покладених на нього обов’язків і для захисту прав, свобод і законних інтересів громадян, прав і законних інтересів організацій, громадських чи державних інтересів.

Прокурор має право звернутися в суд з позовом, заявою на захист прав, свобод і законних інтересів громадян, прав і законних інтересів організацій, громадських чи державних інтересів. Але позов на захист прав, свобод і законних інтересів громадян може бути пред’явлений прокурором лише за клопотанням заінтересованої особи, якщо вона сама з поважних причин не може звернутися в суд. З цього правила встановлений виняток: позов на захист недієздатного громадянина може бути пред’явлений прокурором, незалежно від клопотання заінтересованої особи.

Якщо позивач не підтримує вимоги, заявленої прокурором, то суд залишає позов (заяву) без розгляду, але при умові, що цим не порушуються права, свободи і законні інтереси третіх осіб.

Прокурор, який пред’явив позов на захист прав і свобод інших осіб, користується всіма процесуальними правами і несе всі процесуальні обов’язки позивача, за винятком права на вкладення мирової угоди. При відмові прокурора від позову, позивач має право вимагати розгляду справи по суті.

В Болгарії на прокуратуру покладено виконання правозахисних функцій, тому вона бере участь і в цивільному процесі по справах як державний орган (а прокурор — як представник держави в якості його органу), на який покладено захист порушених цивільних прав і виконання завдань захисту законності. Для цього прокурор може реалізувати свої завдання участю в цивільному процесі в таких процесуальних формах: порушення процесу на захист цивільних прав; вступ у вже розпочате цивільне провадження по справі; оскарження рішень, ухвал або виконавчих дій; звернення з пропозицією про перегляд рішення у порядку нагляду.

Прокурор бере участь у справах, передбачених законом, а також у справах, у котрих його участь необхідна для захисту державного або суспільного інтересу. У випадку пред’явлення позову на захист прав громадян і юридичних осіб, прокурор набуває правового становища процесуального субституента (ст. 15 ЦПК), оскільки захищає матеріальні права інших осіб, але на відміну від нього діє не від свого імені, а від імені держави, тому у таких справах держава виступає стороною на захист закону. Суд за своєю ініціативою покликаний залучити до участі у справі особу, на захист якої пред’явлений позов прокурора, як сторону-співпозивача держави.

Прокурор може вступити у процес по справі з правами сторони (п. 1 ст. 27 ЦПК) для підтримки тієї сторони, правова позиція якої відповідає дійсному її правовому становищу у матеріальних правовідносинах та для сприяння суду постановити правильне рішення. Відповідно до ст. 29 ЦПК прокурор може вчиняти всі процесуальні дії як і сторона-позивач, але не має права розпоряджатися спірним правом. У взаємовідносинах з позивачем перебуває в автономному становищі. Без з’ясування його думки суд не може закрити провадження у справі в разі відмови позивача від позову чи вкладення мирової угоди з відповідачем (п. 2 ст. 125 ЦПК)[19].

Прокурор має право оскаржити рішення, ухвалу суду на предмет перевірки їх відповідності Закону, скасування чи зміни (статті 275, 445 ЦПК).

Участь прокурора в цивільному процесі Угорщини має метою захист важливих державних або суспільних інтересів і сприяння суду в постановирішень, які б відповідали законодавству Угорської Республіки.

Відповідно § 2А ЦПК прокурор, якщо цього вимагає захист важливих державних або громадських інтересів, а також якщо заінтересована особа за будь-якої причини не має змоги захистити свої інтереси вправі пред’явити позов або вступити у справу на будь-якій стадії процесу. Але прокурор не може пред’явити позов про право, яке може здійснювати тільки особа або орган, визначені в нормі права, зокрема: про розірвання шлюбу, визнання в певних випадках шлюбу недійсним тощо.

Прокурор, який порушив цивільну справу чи вступив у провадження по ній, користується всіма правами, які належать стороні, за винятком вкладення мирової угоди, відмови від права чи визнання права. У цивільній справі, на порушення якої прокурор уповноважується окремим нормативним актом або яку на підставі закону або іншого нормативного акта можна порушити проти нього, прокурор користується правами сторони.

Особливість правового становища прокурора в цивільному процесі Угорщини полягає в тому, що до прокурора можна пред’явити позови: про скасування піклування (ч. 1 § 312 ЦПК), про поновлення батьківських прав (ч. 2 § 302 ЦПК), якщо суд постановив рішення про встановлення піклування чи про позбавлення батьківських прав за позовом прокурора[20].

Процесуальне становище прокурора незалежне від сторін і від того, в якій процесуальній формі він бере участь у справі — пред’являє позов, до нього пред’явлений позов, вступив у процес по справі.

Якщо процесуальні дії прокурора (заяви, клопотання і т. д.) і сторін відрізняються між собою, то суд розглядає ці дії з урахуванням інших даних по справі (п. 4 § 48 ЦПК).

Прокуратура Польщі в механізмі державних органів складає самостійну систему, на яку покладено завдання охорони законності, прав громадян і суспільного інтересу, яке в цивільному судочинстві здійснюється в процесуальних формах пред’явлення вимоги на порушення провадження по будь-якій цивільній справі і вступу в процес у розпочату справу. Але з цього правила ст. 7 ЦПК встановлений виняток, за яким у справах немайнового характеру, які виникають із сімейних правовідносин прокурор має право пред’явити позов на порушення провадження по справі тільки у випадках, передбачених Кодексом про сім’ю і опіку.

Правове регулювання участі прокурора в цивільному процесі Польщі і його процесуальне становище встановлені статтями 55-60 ЦПК.

Позов прокурора на охорону законності і суспільного інтересу пред’являється до всіх учасників спірного матеріального правовідношення. Позов на охорону прав і інтересів громадянина пред’являється до конкретної особи (ст. 57 ЦПК). Особа, в інтересах якої пред’явлений позов прокурором, може вступити в процес як позивач, для чого § 1 ст. 56 ЦПК зобов’язує суд повідомити таку особу про порушення справи і вручити їй копію позовної заяви. У випадку вступу в справу позивача, процесуальні дії його і прокурора викликають взаємні правові наслідки для одного і другого. Тому на дії позивача, спрямовані на розпорядження предметом позовного спору (відмова від позову, мирова угода) потрібна згода прокурора, який також не має права розпоряджатися предметом спору (§ 2 ст. 56 ЦПК). Але в основному їх взаємовідносини побудовані на засадах автономії. Відповідно ст. 58 ЦПК рішення суду про відмову прокурору в задоволенні позову майнового характеру не позбавляє права позивача вимагати задоволення своїх вимог повністю чи частково в новому, порушеному ним процесі[21].

При пред’явленні прокурором позову до всіх учасників спірного право-відношення, він перебуває в процесуальному становищі сторони в процесі по справі, а при вступі в процес по справі він виступає як особа, котра здійснює охорону законності, співробітництво з судом з метою встановлення істини по справі і правильного застосування по ній норм права. Суд повідомляє прокурора про кожну справу, в якій визнає його участь необхідною (ст. 59 ЦПК).

Правове регулювання участі прокурора в цивільному процесі Англії, США і Франції характеризується істотними особливостями.

В Англії відсутня самостійна система органів прокуратури в механізмі держави. Властиві для прокуратури завдання і функції виконують інші службові особи — Генеральний атторней і його представники, місцеві атторнеї. Генеральний атторней є керівником адвокатури в масштабі Англії і одночасно виконує роль представника держави і уряду в цивільному процесі у справах, які мають суспільний характер інтересу щодо масштабності впливу на широкі верстви населення.

Функціонування принципу королівського імунітету не допускало можливості пред’явлення позову до Корони (королівської влади, тобто фактично до Уряду) без попереднього одержання від неї дозволу. Законом 1947 року про судочинство у справах Корони ця заборона була скасована. З’явилась можливість пред’явлення позовів до Уряду в особі відповідних міністерств, управлінь у зв’язку з договірними відносинами чи деліктними обов’язками, що виникають з правопорушень.

Позов, заявлений Короною чи пред’явлений до неї, проходить через відповідний урядовий департамент і ця діяльність покладається на соліситора такого департаменту. Якщо відповідний департамент відсутній, то судочинство продовжується від імені Генерального атторнея, який виступає як сторона (позивач чи відповідач) в цивільному процесі, представляючи і захищаючи інтереси держави[22].

Прокуратура США складає дві самостійні системи: Федеральну прокуратуру і прокуратуру штатів, не зв’язаних між собою.

Федеральна прокуратура очолюється Генеральним Атторнеем (Генеральним прокурором), він же Міністр юстиції — вища посадова особа Федерального Уряду в галузі юриспруденції. Він і його заступники представляють США при вирішенні будь-яких юридичних питань, а також здійснюють юридичну допомогу Президенту і керівникам інших міністерств. Міністерство юстиції США має численні відділи і служби: Федеральне бюро розслідування; Агентство по наданню сприяння проведенню в життя законів; Службу міграції і натуралізації; Службу громадських відносин, створену у відповідності з Актом про громадянські права 1964 року для координації діяльності Федерального Уряду в галузі громадянських прав. Міністерство юстиції здійснює також керівництво окружними прокурорами і судовими виконавцями.

Прокуратура штатів також відноситься до виконавчих органів влади, її очолює Головний прокурор штату, який є вищим чиновником органів юстиції та із своїми помічниками представляє інтереси штату в судах і в процесах, які зачіпають інтереси всього населення. Головний прокурор також надає консультацію Губернатору та іншим офіційним особам щодо тлумачення і застосування законів штату. Але основною функцією прокуратури США є порушення кримінального переслідування і підтримання державного обвинувачення в суді.

У цивільному судочинстві США прокурори можуть брати участь з метою захисту інтересів держави (Федерації, штатів) як сторона-позивач і відповідач, а також для дачі висновку про конституційність закону. Прокурор має право як порушити справу в суді, так і вступити в процес по справі від імені і в інтересах урядових організацій (міністерств, агентств тощо), а також на захист прав громадян, порушених дискримінаційними діями, вчиненими проти них.

Прокуратура Франції є складовою частиною структури Міністерства юстиції і має особливим призначенням забезпечення дотримання кримінальних законів. Вона порушує кримінальні справи, здійснює нагляд за органами розслідування, підтримує обвинувачення в суді, контролює за законністю судових вироків і їх виконанням.

Входження прокуратури до системи юстиції обумовило її організацію і функціонування при судових органах: трибуналах великої інстанції, апеляційних і касаційних судах.

У цивільному судочинстві участь прокурора можлива в процесуальних формах порушення цивільної справи пред’явленням позову від імені держави і вступ у процес для дачі висновку по справі.

Порушення прокурором цивільних справ можливо тільки у передбачених законом випадках, зокрема відповідно Цивільного кодексу Франції: про констатацію смерті (оголошення особи померлою) — ст. 90; про особу якби безвісно відсутньою (ст. 112); про оголошення особи безвісно відсутньою (ст. 122); про присудження до штрафу службову особу і подружжя, які вклали шлюб без встановленої публікації (ст. 192); про передачу дітей на виховання одному із подружжя при розірванні шлюбу (ст. 302); про позбавлення дієздатності осіб психічно хворих або недоумкуватих, якщо вони не мають подружжя чи родичів (ст. 491); про призначення радника марнотратцю (ст. 514); про визнання прав недієздатних чи неповнолітніх, які виникають з розпоряджень дарувальників чи заповідача на їх користь (ст. 1057); про усунення порушень, допущених при створенні товариства, а також про зміну статусу товариства (ст. 1839)[23].

При пред’явленні позову прокурор діє як і основна сторона-позивач.

Вступ прокурора в процес для дачі висновку можливий у будь-яку справу між приватними особами за його ініціативою на свій розсуд у зв’язку з доцільністю таких дій. У передбачених законом випадках, зокрема, у справах про зміну особистого правового статусу громадян участь в процесі прокурора обов’язкова.

У трибуналах великої інстанції (функціонують у кожному департаменті Франції тільки як суди першої інстанції) прокурори республіки, що діють при них, беруть участь у цивільному процесі в обох процесуальних формах.

Особливі повноваження прокурора передбачені у справах про оголошення громадянина безвісно відсутнім.

Такі справи можуть бути порушені в трибуналах великої інстанції також за позовом прокурора (ст. 122 ЦК Франції). Виписка з позовної заяви про порушення справи про оголошення громадянина безвісно відсутнім для її публікації в двох газетах можлива після візування виписки прокурором (ст. 123 ЦК Франції). Після того, як виписка буде надрукована, позовна заява передається через прокурора республіки в суд, який має право з участю прокурора (який не є заявником) провести розслідування у будь-якому місці для встановлення останнього місця проживання такої особи (ст. 124 ЦК Франції). Резолютивна частина рішення, яка набере законної сили, за вимогою прокурора республіки заноситься до реєстру померлих за місцем останнього проживання чи перебування громадянина, визнаного безвісно відсутнім (ст. 127 ЦК Франції).

Генеральні прокурори при апеляційних судах мають право подавати апеляційні скарги на рішення у цивільних справах трибуналу високої інстанції і трибуналу малої інстанції і брати участь при їх розгляді в апеляційному порядку, а також вступати в апеляційне провадження, розпочате за скаргою сторони чи іншої правомочної особи, і давати висновки по цивільних справах, які розглядаються в цьому порядку.

Генеральний прокурор при Касаційному суді Франції має право вносити в судову палату Касаційного суду за своєю ініціативою чи за наказом Міністра юстиції протести на судові рішення будь-якого суду Франції з підстав, що вони суперечать закону. Але основний його обов’язок полягає в участі у розгляді скарг у касаційному порядку з метою дачі висновку у справі. Право прокурора на втручання у цивільний процес шляхом подачі касацій у всіх випадках, обумовлюється публічним характером.

Генеральний прокурор при Касаційному суді може давати керівні роз’яснення прокурорам при Трибуналах великої інстанції і прокурорам при Апеляційних судах з питань практики розгляду скарг і протестів Касаційним судом.

В цивільному процесі ФРН участь прокурора обмежена окремими справами, зокрема відповідно до § 632 ЦПК він може пред’явити позов до подружжя про визнання шлюбу недійсним і його процесуальне правове становище визначається стороною-позивачем у справі.

Висновки

У науці цивільного процесу питання про підстави участі прокурора в цивільному судочинстві вирішується по-різному. Ними називаються: здійснення законоохоронної функції, необхідність захисту прав і законних інтересів громадян, державних чи громадських інтересів та ін.

Але мета і завдання прокурора в цивільному процесі та виконувані ним процесуальні функції, процесуальні форми і види участі, його процесуально-правове становище визначені в численних нормах права, тому правові норми й виступають правовими підставами участі прокурора в цивільному процесі.

Уся діяльність прокурора в цивільному процесі незалежно від стадій судочинства відбувається в процесуальних формах. Такими процесуальними формами є дві:

1) порушення цивільного процесу в справі — звернення до суду із заявою на захист прав і законних інтересів громадян та державних інтересів (ст. 121 ЦПК); внесення апеляційного і касаційного подання на рішення, ухвалу суду (статті 290, 320 ЦПК); подача заяви про перегляд рішення у зв’язку з нововиявленими та винятковими обставинами (ст. 347ЦПК);

2) вступ у цивільний процес по справі у будь-якій стадії для надання висновків з метою виконання покладених обов’язків (ст. 35 Закону «Про прокуратуру», ст. 121 ЦПК).

Участь прокурора в апеляційному провадженні викликається необхідністю повторного розгляду цивільних справ, вирішених судом першої інстанції, з метою перевірки законності і обгрунтованості постановлених по них рішень і ухвал, та захисту прав, свобод сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, та публічних інтересів.

Список використаних джерел

1. Васильєв С. В. Цивільний процес: Навчальний посібник. — Харків: Одіссей, 2007. — 480 с.
2. Гражданский процессуальный кодекс Украины: Научно-практический комментарий /ред. : Ю. С. Червоный, Г. С. Волосатый, В. О. Ермолаева. — Харьков: Одиссей, 2008. — 792 с.
3. Дунас Т. Форми представництва прокурора у цивільному процесі // Юридичний Вісник України. — 2006. — № 46. — С. 6-7
4. Зейкан Я. П. Коментар Цивільного процесуального кодексу України: (станом на 31 березня 2006 р.). — К.: Юридична практика, 2006. — 559, с.
5. Кілічава Т. М. Цивільне процесуальне право: Навчальний посібник. — К: Центр учбової літератури, 2007. — 351, с.
6. Руденко М. В. Участь прокурора у цивільному процесі на різних етапах становлення вітчизняного законодавства //Вісник Верховного Суду України. — 2008. — № 9. — С. 42-48
7. Правознавство: підручник. — К.: Юрінком Інтер, 2007. — 847, с.
8. Фурса С. Я. Цивільний процес України. Проблеми і перспективи: Науково-практичний посібник. — К. : Видавець Фурса С. Я. : КНТ, 2006. — 446, с.
9. Цивільний процес: Навчальний посібник. — К.: Прецедент, 2005. — 293, с.
10. Цивільне процесуальне право України: Навчальний посібник — К.: Атіка, 2006. — 383, с.
11. Цивільне процесуальне право України: підручник. — К. : Атіка, 2009. — 759, с.
12. Цивільне судочинство. Судова практика /Верховний Суд України; За заг. ред. : А. Г. Яреми. — К.: Юрінком Інтер, 2008. — 335, с.
13. Цивільний процесуальний кодекс України: Текст відповідає офіційному. — К. : Магістр-ХХI сторіччя, 2005. — 159, с.
14. Цивільний процесуальний кодекс України: Текст із змінами та доповненнями станом на 15 січня 2008 р. — К.: Ін Юре, 2008. — 202, с.