Актуальність теми. Одним із важливих питань на сьогоднішній день є дослідження та аналіз соціально-трудових відносин, оскільки вони є однією із складових формування стабільної ринкової економіки в державі й сприяють поліпшенню добробуту населення. Велике значення у цих відносинах повинно надаватися забезпеченню й реалізації права на відпочинок усіх категорій працівників. Зокрема, питанню реформування правового регулювання відпусток працівників органів внутрішніх справ у даному контексті слід приділяти найбільше уваги.

Процес реформування трудового законодавства в царині надання відпусток загалом і працівникам міліції, зокрема, складний і комплексний. Він істотно впливає на баланс економічних і соціальних інтересів, а головне покликаний забезпечити залежність тривалості відпустки від характеру праці, трудового вкладу та загального стажу роботи працівників органів внутрішніх справ. Дана тенденція пояснюється тим, що службово-трудова діяльність працівників міліції виділяється серед інших видів суспільно-корисної праці за багатьма ознаками, серед яких основними є: ризик для життя та здоров’я, ненормованість робочого дня, особливі умови праці, підвищене психологічне навантаження тощо, що очевидно, повинно відбиватись у відповідному соціальному забезпеченні означеної категорії працівників.

На жаль, слід констатувати, що в правовому регулюванні забезпечення права на відпочинок працівників органів внутрішніх справ накопичилось чимало проблем, котрі суттєво впливають на рівень їх соціальної захищеності й, відповідно, на ефективність виконання покладених на них правоохоронних завдань.

Проблемам, пов’язаним з правовим регулюванням часу відпочинку різних категорій працівників і працівників органів внутрішніх справ, зокрема, присвячували свої публікації такі відомі вітчизняні й зарубіжні вчені як М.Г. Александров, О.М. Бандурка, Н.Б. Болотіна, Л.Г. Большакова, В.С. Венедіктов, В.М. Венедіктова, Л.П. Гаращенко, В.Я. Гоц, Л.Я. Гінцбург, В.В. Жернаков, С.О. Іванов, М.І. Іншин, І.Я. Кисельов, О.В. Лавриненко, Р.З. Лівшиць, А.Р. Мацюк,
В.К. Миронов, Ю.П. Орловський, Л.Я. Островський, П.Д. Пилипенко, В.І. Прокопенко, О.І. Процевський, К.П. Уржинський, Г.І. Чанишева, Є.І. Хруслов, В.І. Щербина та ін. Проте, незважаючи на достатньо велику кількість змістовних праць, написаних у минулі роки можемо стверджувати: ще й дотепер багато питань у цій сфері залишаються дискусійними.

Наявність невирішених проблем свідчить про актуальність і складність тематики даної дисертаційної роботи, що пов’язана з правовим регулюванням часу відпочинку працівників міліції України. Необхідні детальні наукові розробки, практично вивірені рішення з використанням міжнародного та національного досвіду з метою вдосконалення національного законодавства у сфері правового регулювання відпусток працівників органів та підрозділів системи МВС України. Цим і пояснюється вибір теми дисертаційної роботи.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження виконано відповідно до п. 1.1 Пріоритетних напрямів наукових та дисертаційних досліджень, які потребують першочергового розроблення і впровадження в практичну діяльність органів внутрішніх справ, на період 2004–2009 років, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України № 755 від 05.07.2004 р. та п. 9.1 Пріоритетних напрямків наукових досліджень Харківського національного університету внутрішніх справ на 2006–2010 рр., а також планів наукових досліджень кафедри трудового, земельного та екологічного права і науково-дослідної лабораторії з розроблення законодавчих та інших нормативно-правових актів Харківського національного університету внутрішніх справ.

Мета і завдання дослідження. Мета даної наукової роботи полягає у розкритті сутності та особливостей правового регулювання відпусток працівників органів внутрішніх справ України, формулюванні нових підходів і внесенні пропозицій щодо удосконалення відповідного нормативно-правового забезпечення, а також правозастосовної практики у цій сфері. Для досягнення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

• визначити основні теоретичні засади правового регулювання часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ у системі трудового права;
• опрацювати історію становлення та розвитку законодавства про час відпочинку працівників міліції;
• надати класифікацію часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ та її значення;
• охарактеризувати сучасний стан нормативного забезпечення регулювання відпусток працівників міліції;
• визначити основні гарантії права на відпустку працівників органів внутрішніх справ;
• охарактеризувати основні види відпусток, що надаються працівникам органів внутрішніх справ;
• опрацювати міжнародний досвід правового регулювання відпусток;
• розробити конкретні пропозиції щодо систематизації норм, що регулюють надання відпусток працівникам органів внутрішніх справ.

Об’єктом дослідження виступають суспільні відносини, що виникають під час реалізації працівниками міліції конституційного права на відпочинок.

Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регулюють час відпочинку працівників міліції України.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів та прийомів наукового пізнання. У дисертації використовувались наступні методи: логіко-семантичний, порівняльно-правовий, історико-правовий, системно-структурний, а також статистичний і документальний аналіз. За допомогою логіко-семантичного методу поглиблено понятійний апарат (підрозділи 1.1, 2.1), виокремлено окремі критерії класифікації часу відпочинку та відпусток працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 1.3; 2.1). Порівняльно-правовий використано для дослідження загальних і спеціальних ознак відпусток працівників органів внутрішніх справ (підрозділи 2.2, 2.3). За допомогою історико-правового досліджувалися процеси становлення та розвитку законодавчого регулювання часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ на різних історичних етапах розвитку нашого суспільства (підрозділ 1.2). Системно-структурний використано для визначення місця правових норм робочого часу й часу відпочинку в системі службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ (підрозділ 1.1). Статистичний і документальний аналіз застосовувались для визначення недоліків правового регулювання відпусток працівників органів і підрозділів системи МВС України (підрозділ 3.2).

Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, міжнародно-правові акти, нормативно-правові акти Верховної Ради України, Президента України, Кабінету Міністрів України, Міністерства внутрішніх справ України, підзаконні акти інших міністерств і відомств України.

Наукова новизна одержання результатів полягає в тому, що в дисертації комплексно досліджено особливості правового регулювання відпусток працівників органів та підрозділів внутрішніх справ України та розроблено концепцію розвитку зазначених правовідносин в трудовому праві в умовах ринкової економіки в аспекті правового забезпечення дотримання вимог трудового законодавства. Назвемо основні з них:

Уперше:

• доведено необхідність встановлення залежності тривалості щорічної основної відпустки від тривалості строку служби працівника ОВС в певному підрозділі та загального трудового стажу;
• обґрунтовано доцільність законодавчого закріплення за службами та підрозділами ОВС права самостійно встановлювати термін тривалості безперервної роботи працівників для виникнення права на відпустку;
• сформульована редакція розділу Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, присвяченого часу відпочинку працівників міліції.

Удосконалено:

• поняття «час відпочинку працівників органів внутрішніх справ», «відпустка», «щорічна основна відпустка», «щорічна додаткова відпустка», «творча відпустка», «соціальна відпустка», «мінімальна основна відпустка»;
• обґрунтування доцільності виділення відпусток в якості самостійного підінституту часу відпочинку;
• пропозиції стосовно приведення норм вітчизняного трудового законодавства у відповідність з міжнародними нормами у сфері прав людини з метою вдосконалення законодавства України, направленого на забезпечення реалізації права на відпустку працівниками органів внутрішніх справ.

Дістали подальший розвиток:

• значення часу відпочинку, як інституту трудового права;
• теоретичні положення про сутність і юридичну природу відпусток працівників органів внутрішніх справ;
• особливості надання щорічних та інших видів відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені в дисертації наукові положення, теоретичні й практичні висновки та пропозиції можуть бути використані:

а) науково-дослідній сфері – для подальших досліджень в науці трудового права взагалі та проблем, пов’язаних із вдосконаленням правового регулювання часу відпочинку, зокрема;

б) у правотворчості – під час розробки проекту нового Трудового кодексу України, інших законодавчих та спеціальних підзаконних нормативно-правових актів, котрі повинні забезпечити реалізацію права на працю працівників органів внутрішніх справ;

в) у правозастосовній діяльності – рекомендації, що обґрунтовані в дисертації, мають за мету вдосконалення практики застосування норм чинного трудового законодавства у сфері правового регулювання відпусток працівників міліції;

г) у навчальному процесі − положення й висновки, зроблені в дисертації, можуть бути задіяні у вищих юридичних закладах освіти під час вивчення навчальної дисципліни «Трудове право», в процесі опрацювання та вдосконалення робочих програм і планів, при підготовці підручників, навчальних посібників, лекцій, семінарських занять, рефератів і курсових робіт.

Апробація результатів дисертації. Теоретичні висновки, сформульовані в роботі, розглядалися й обговорювалися на засіданнях кафедри трудового, земельного та екологічного права Харківського національного університету внутрішніх справ.

Основні теоретичні положення дисертації й рекомендації оприлюднені в доповідях і наукових повідомленнях на науково-теоретичних і науково-практичних конференціях: «Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України» (Харків, 2004 р.) та «Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи» (Запоріжжя, 2004 р.)

Публікації. Ключові практичні й теоретичні положення дисертаційного дослідження знайшли своє відбиття у 7 наукових публікаціях: 5 статтях, опублікованих у фахових виданнях, і в 2 тезах доповідей та наукових повідомлень на вказаних науково-практичних конференціях.

Структура дисертації відповідає меті й завданням дослідження. Дисертація складається із переліку умовних скорочень, вступу, 3-х розділів, які містять 8 підрозділів, висновків і списку використаних джерел (153 найменування). Загальний обсяг роботи становить − 195 сторінок, з яких основного тексту − 180 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації, вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, окреслені мета й завдання дослідження, його об’єкт і предмет, характеризується методологічне підґрунтя, аргументуються наукова новизна й практичне значення одержаних результатів, наводиться інформація про апробацію й публікацію результатів проведеної роботи, визначаються її структура й обсяг.

Розділ 1. «Методологічні засади правового регулювання часу відпочинку працівників міліції» містить три підрозділи.

У підрозділі 1.1. «Поняття та специфіка часу відпочинку працівників міліції» аналізуються точки зору провідних учених-трудовиків на правовий інститут часу відпочинку, досліджуються окремі аспекти трудового законодавства, які стосуються специфічних його ознак.

Зазначається, що основу правового регулювання службово-трудових відносин працівників органів внутрішніх справ складає право людини вільно розпоряджатися своїми здібностями до праці в сфері службової діяльності. Стаття 45 Конституції України закріпила право кожного, хто працює, на відпочинок, яке забезпечується наданням щоденного відпочинку, днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки.

Підкреслюється, що час відпочинку є важливою правовою категорією трудового законодавства України. Одне з основних завдань держави – це створення для громадян відповідних умов праці й відпочинку, задоволення їх потреб і запитів, забезпечення законних прав та пільг.

Виходячи з аналізу поняття відпочинку в економічному і юридичному змісті, на підставі норм трудового законодавства і точок зору науковців, здобувачем були визначені основні ознаки часу відпочинку, сформовано поняття «час відпочинку в трудовому праві», а також «час відпочинку працівників міліції» під яким розуміється час (проміжок часу чи частина календарного періоду), який встановлений нормативно-правовими актами загального та спеціального характеру, протягом якого працівник органів внутрішніх справ звільняється від виконання своїх службово-трудових обов’язків і може його використовувати на власний розсуд.

Висловлюється міркування, що існуюча нерівність у правовому становищі працівників органів внутрішніх справ щодо часу відпочинку порівняно з іншими працівниками та службовцями зумовлює необхідність закріпити в новому Трудовому кодексі норму про поширення його дії на службово-трудові відносини працівників органів внутрішніх справ, тим самим урегулювавши питання часу відпочинку цієї категорії працівників. У свою чергу, в Положенні про проходження служби необхідно також внести відповідні зміни.

У підрозділі 1.2. «Історія становлення та розвитку законодавства про час відпочинку працівників міліції» проводиться аналіз законодавства стосовно часу відпочинку працівників починаючи з 1897 р. і до сьогодення, зазначається, що становлення й розвиток законодавства про час відпочинку працівників органів внутрішніх справ безпосередньо пов’язане з історією формуванням трудового законодавства загалом і формуванням нормативно-правової бази, яка регламентує час відпочинку працівників і службовців.

У роботі розглядається та досліджується ціла низка нормативних актів, за допомогою котрих в той чи інший час здійснювали регулювання часу відпочинку.

У підрозділі 1.3. «Класифікація часу відпочинку працівників міліції» визначені види часу відпочинку найманих працівників і працівників органів внутрішніх справ, зокрема. Відзначається, що КЗпП України регламентує час відпочинку найманих працівників, закріплюючи такі його види: (1) перерви протягом робочого дня (зміни); (2) щоденний відпочинок (міжзмінний); (3) вихідні дні (щотижневий відпочинок); (4) святкові й неробочі дні; (5) відпустки. Умови, тривалість і порядок надання цих видів відпочину регламентується різноманітними нормативно-правовими актами.

Виходячи з особливостей служби деяких категорій працівників органів внутрішніх справ (підрозділів БНОН, БОЗ, слідчих, дільничних інспекторів), праця яких характеризується особливою інтенсивністю, напругою, відповідальністю і пов’язана з частими перепрацюваннями встановлених норм тривалості робочого часу, автором обґрунтовується доцільність закріплення на законодавчому рівні можливості у разі необхідності перенесення працівникам органів внутрішніх справ надання перерви для харчування й відпочинку потягом робочого дня на інший, не встановлений локальними актами час.

Для забезпечення максимально ефективного використання працівниками права на відпочинок у роботі запропоновано законодавчо визначити право працівника за його вимогою отримати інший день відпочинку за роботу у вихідний день в межах календарного року або право на приєднання дня відпочинку до відпустки.

Обстоюється позиція, що з метою недопущення зловживань з боку керівників підрозділів органів внутрішніх справ у сфері залучення працівників до роботи у святкові, неробочі та вихідні дні слід посилити контроль за законністю таких залучень та необхідно внести зміни до нормативних актів МВС України, де встановити обов’язкове надання працівникам органів внутрішніх справ іншого дня відпочинку за роботу в святкові, неробочі та вихідні дні з урахуванням побажань працівника або оплату роботи у святкові, неробочі та вихідні дні у подвійному розмірі.

Розділ 2. «Правове регулювання надання відпусток працівникам міліції» складається з 3-х підрозділів.

У підрозділі 2.1. «Гарантії права на відпустку» розглядаються загальні гарантії права на відпустку, як однієї з основних складових конституційного права працівника на відпочинок.

Особливістю чинного законодавства є те, що ним не закріплено поняття «відпустка працівників органів внутрішніх справ». У Положенні про проходження служби конкретизовані лише види та умови надання відпусток, але вони не розкривають самого поняття «відпустка працівників органів внутрішніх справ» й недостатні для визначення її суті. Крім того законодавство про відпустки використовує два різних підходи: працівникам за трудовим законодавством надається щорічна основна відпустка, а працівникам органів внутрішніх справ – чергова відпустка.

Ураховуючи специфіку служби працівників органів внутрішніх справ, здобувачем запропоновано визначення відпустки як часу відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається всім працівникам органів внутрішніх справ, які знаходяться в службово-трудових відносинах з ОВС із збереженням місця роботи (служби) або посади.

Стверджується, що право на відпустку слід розглядати в 2-х аспектах, як: (а) об’єктивне (конституційне) право – елемент правового статусу працівників, і (б) суб’єктивне право, що становить елемент трудового правовідношення.

Законодавчо закріплене гарантування права на відпустку, яке поєднує в собі: (1) гарантоване надання відпустки визначеної тривалості зі збереження на її період місця роботи (посади) та заробітної плати; (2) заборону заміни відпустки гарантійною виплатою, крім випадків, передбачених законодавством. Автором запропоновано виділити третю складову гарантування права на відпустку, якою є здійснення гарантійної виплати роботодавцем на період відпустки у розмірі середньої заробітної плати, а також виплата працівникові у випадках, передбачених трудовим законодавством, колективним чи трудовим договором, матеріальної допомоги для оздоровлення. Запропоновано внести відповідні зміни та доповнення до ч. 3 ст. 2 Закону України «Про відпустки». Доведено, що сутність гарантій полягає в тому, що вони поширюються на всіх працівників, які вступили у трудові правовідносини з роботодавцями.

У підрозділі 2.2. «Щорічні відпустки працівників міліції» зазначається, що всі особи, які перебувають у трудових відносинах з підприємством, установою, організацією незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, мають право на щорічні (основні та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи або посади і заробітної плати працівника. Детально аналізується специфіка різних видів щорічних відпусток, розкриваються умови, порядок, тривалість надання відпусток працівникам органів внутрішніх справ, зазначаються категорії працівників, які мають право на щорічні додаткові відпустки.

Ураховуючи характерні риси щорічної основної відпустки працівників органів внутрішніх справ необхідно закріпити її дефініцію, яка в чинному Положенні про проходження служби відсутня, зазначивши, що щорічна основна відпустка – це певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, встановлена законодавством, протягом яких працівник органів внутрішніх справ тимчасово звільняється від виконання своїх службово-трудових обов’язків зі збереженням місця роботи (посади) та грошового забезпечення. Щорічна додаткова відпустка – це певна кількість календарних днів, що надається понад установлену законом тривалість щорічної основної відпустки працівникам органів внутрішніх справ з метою компенсації негативного впливу виробничих факторів і умов праці на здоров’я працівника зі збереженням місця роботи та грошового забезпечення за однією або кількома підставами, передбаченими законодавством.

З метою усунення існуючих невідповідностей у наданні відпусток різним категоріям працівників уявляється доцільним норму, що міститься в п. 10 ст. 6 Закону України «Про відпустки», доповнити посиланням на ч. 6 цієї статті з метою поширення порядку встановлення основних подовжених відпусток тривалістю до 56 календарних днів на професорсько-викладацький склад і структурні підрозділи вищих закладів освіти системи МВС України.

Виконання працівниками органів внутрішніх справ службових обов’язків нерідко пов’язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для здоров’я. Ураховуючи це, було б доцільним включити до Списку виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників у яких дає право на щорічні додаткові відпустки, окремі посади працівників органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.3. «Інші види відпусток працівників міліції» дисертанткою розглядаються відпустки навчальні, творчі, соціальні та відпустки без збереження грошового забезпечення.

Узагальнивши норми Положення про проходження служби, автор пропонує таку класифікацію додаткових відпусток у зв’язку з навчанням: (а) канікулярна відпустка; (б) відпустка у зв’язку з навчанням; (в) відпустка у зв’язку із закінченням навчального закладу; (г) відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням; (д) відпустка для підготовки та участі в змаганнях.

Творча відпустка − це період часу, коли працівник органів внутрішніх справ звільняється від виконання своїх службово-трудових обов’язків і використовує його для виконання спеціальних завдань із збереженням місця роботи та грошового забезпечення.

Відпустку через хворобу необхідно вилучити із видів відпусток працівників ОВС і закріпити в Положенні про проходження служби окремою нормою право працівника на звільнення від роботи у зв’язку із хворобою.

Одним із видів відпустки відповідно до Закону України «Про відпустки» є відпустки без збереження заробітної плати. Але в Положенні про проходження служби зазначені відпустки не розглядаються. На думку здобувача, необхідність у такій відпустці існує.

Запропоновано в розділі «Відпустки» Положення про проходження служби зафіксувати таку класифікацію відпусток працівників органів внутрішніх справ:

1. Щорічні відпустки: (а) основна відпустка; (б) додаткова відпустка за службу із шкідливими та важкими умовами праці, (в) додаткова відпустка за особливий характер служби; (г) інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
2. Додаткові відпустки у зв’язку з навчанням: (а) канікулярна; (б) відпустка у зв’язку з навчанням; (в) відпустка у зв’язку з закінчення навчального закладу системи МВС; (г) відпустка у зв’язку з профспілковим навчанням; (д) відпустка для підготовки та участі в змаганнях.
3. Творча відпустка.
4. Соціальні відпустки.
5. Відпустки без збереження грошового забезпечення: (а) за бажанням працівника органів внутрішніх справ в обов’язковому порядку; (б) за сімейними обставинами та з інших поважних причин.

Розділ 3. «Реформування правового регулювання відпусток працівників міліції» об’єднує 2 підрозділи.

У підрозділі 3.1. «Міжнародно-правовий досвід правового регулювання відпусток працівників міліції» наголошено, що сучасний стан розбудови нашої державності характеризується стрімким реформуванням національної законодавчої бази в усіх галузях, у тому числі й трудо-правовій, відповідно до міжнародних стандартів. Однією з важливих проблем у напрямку вдосконалення правового регулювання праці є нагальна необхідність приведення законодавства про реалізацію права на відпочинок, як працівників підприємств, так і працівників міліції, у відповідність з міжнародно-правовими нормами.

Відмічається, що мета відпустки згідно Закону України «Про відпустки» повністю співпадає з метою вказаною в міжнародно-правових актах, а тривалість щорічної відпустки не суперечить міжнародним документам (вона навіть є більшою).

У той же час ст. 75 КЗпП України та ст. 6 Закону України «Про відпустки» встановлює термін мінімальної оплачуваної щорічної відпустки 24 календарні дні, що є меншим в порівнянні з нормою п. 3 ст. 2 Європейської соціальної хартії (переглянутої) та ст. 7 Директиви №2003/88/ЄЕС, якими передбачено чотиритижневий (28 календарних днів) строк такої відпустки.

Глава 5 «Час відпочинку» Кодексу законів про працю України не містить норму, яка б відповідала ст. 3 «Щоденний відпочинок» Директиви №2003/88/ЄЕС щодо права працівника впродовж кожних 24 годин на мінімальний період щоденного відпочинку тривалістю одинадцять послідовних годин. До того ж взагалі в главі 5 Кодексу немає статті, яка б регламентувала цей вид відпочинку. У Кодексі відсутні закріплені в ст. 2 Директиви №2003/88/ЄЕС такі поняття, як «період відпочинку», «позмінна робота» й «належний відпочинок».

У підрозділі робиться аналіз законодавства зарубіжних країн у царині правового регулювання відпусток працівників міліції та можливість його імплементації у сучасне національне законодавство в частині надання відпусток працівникам ОВС України.

У підрозділі 3.2. «Удосконалення та систематизація норм, що регулюють надання відпусток працівникам міліції» обстоюється позиція, що грамотне та раціональне використання заходів матеріального й морального заохочення, надання відповідного часу відпочинку здатне компенсувати працівнику певні негативні аспекти трудової діяльності, як-то ненормований робочий день, значні фізичні, емоційні та інтелектуальні навантаження та ін. Тому з метою належного захисту трудових прав працівників міліції необхідне удосконалення Положення про проходження служби та прийняття Закону України «Про відпустки працівників органів внутрішніх справ», де будуть визначені поняття відпустки, закріплено право на відпустки та його гарантії, види відпусток, умови, тривалість і порядок їх надання та оплати, співвідношення загального й спеціального регулювання.

У ст. 45 Конституції України поряд із закріпленням одних видів часу відпочинку не закріплено право всіх працюючих на щоденний відпочинок і на відпочинок у святкові й неробочі дні, встановлені трудовим законодавством, тому необхідним є викладення ч. 1 цієї статті в наступній редакції: «Кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням щоденного відпочинку, днів щотижневого відпочинку, святкових і неробочих днів, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час».

Ураховуючи особливість службово-трудової діяльності працівників органів внутрішніх справ та те, що норми КЗпП України поширюються також на працівників органів внутрішніх справ у тій частині їх службово-трудових відносин, котра не регулюється спеціальним законодавством, необхідно доповнити загальну частину або розділ V «Час відпочинку» Кодексу нормою у такій редакції: «Кодекс законів про працю України регулює службово-трудові та тісно пов’язані з ними відносини працівників органів внутрішніх справ у тій частині, котра не регулюється відповідним спеціальним законодавством. При регулюванні відносин (робочого часу, часу відпочинку, оплати праці та інших) працівників органів внутрішніх справ цим Кодексом та спеціальними нормами, пріоритет надається спеціальним норма, але в тій їх частині, в якій вони не погіршують правове становище працівника порівняно з загальними нормами». Крім того, в Положенні про проходження служби та Законі України «Про міліцію» слід закріпити норму наступного змісту: «На службово-трудові та тісно пов’язані з ними відносини працівників органів внутрішніх справ у частині, неврегульованій спеціальним законодавством поширюється дія КЗпП України та інших норм загального характеру».

ВИСНОВКИ

У дисертації подане теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає у визначенні особливостей правового регулювання відпусток працівників органів внутрішніх справ у сучасних умовах, окресленні їх місця та розробці конкретних практичних пропозицій і наукових рекомендацій щодо розвитку й удосконалення національного законодавства з зазначених питань. Наведемо основні з них.

1. Особливістю чинного законодавства про відпустки є те, що законодавчо не визначено поняття відпустки працівників органів внутрішніх справ, поняття щорічної відпустки працівника органів внутрішніх справ. У Положенні про проходження служби конкретизовані лише види та умови надання відпусток. Але вони не розкривають самого поняття відпустки працівників органів внутрішніх справ і недостатні для визначення суті самої відпустки, крім того, особливістю законодавства про відпустки працівників органів внутрішніх справ є той факт, що законодавець розкриваючи значення цього терміну використовує два різних визначення: працівникам за трудовим законодавством надається щорічна основна відпустка, а для працівникам органів внутрішніх справ – чергова відпустка.
2. Час відпочинку працівників міліції – це час (проміжок часу чи частина календарного періоду), котрий установлений нормативно-правовими актами загального та спеціального характеру, протягом якого працівник органів внутрішніх справ звільняється від виконання своїх службово-трудових обов’язків і може його використовувати на власний розсуд.
3. Доведено необхідність закріпити в новому Трудовому кодексі норми про поширення його дію на службово-трудові відносини працівників органів внутрішніх справ, тим самим урегулювавши питання часу відпочинку працівників органів внутрішніх справ. У свою чергу, в Положенні про проходження служби необхідно також внести відповідні зміни з метою вдосконалення порядку регулювання цього питання.
4. Необхідно чітко законодавчо закріпити мінімальну тривалість перерви не менше 30 хвилин і закріпити той факт, що право визначення конкретної тривалості перерви для харчування та відпочинку надається виключно трудовим колективом підприємства, установи, організації чи виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику) з урахуванням пропозицій адміністрації та затверджується адміністрацією підприємства у колективному договорі, правилах внутрішнього трудового розпорядку або у нормативному акті роботодавця.
5. З метою забезпечення максимально ефективного використання працівниками свого права на відпочинок і законодавчого закріплення строку реалізації права на додатковий день відпочинку за роботу у вихідний день, пропонуємо законодавчо визначити право працівника за його вимогою отримати інший день відпочинку в межах календарного року або права на приєднання дня відпочинку до відпустки.
6. Враховуючи специфіку служби працівників ОВС, необхідно в Положення про проходження служби внести відповідні доповнення й визначити, що відпустка – це час відпочинку, який обчислюється в календарних днях і надається всім працівникам органів внутрішніх справ, які знаходяться в службово-трудових відносинах з ОВС зі збереженням місця роботи (служби) або посади.
7. Основними ознаками щорічної відпустки є: (1) поєднання в ній основної й додаткової; (2) звільнення працівника від виконання трудових обов’язків на час відпустки; (3) щорічне надання; (4) надається для відпочинку та відновлення працездатності; (5) збереження за період відпустки місця роботи (служби) працівника, посади, середньої заробітної плати.
8. Враховуючи характерні риси щорічної основної відпустки працівників органів внутрішніх справ, необхідно визначити її дефініцію, котра в чинному Положенні про проходження служби відсутня, зазначивши, що щорічна основна відпустка – це певна кількість календарних днів безперервного відпочинку, встановлена законодавством, протягом яких працівник органів внутрішніх справ тимчасово звільняється від виконання своїх службово-трудових обов’язків із збереженням місця роботи (посади) та грошового забезпечення.
9. У зв’язку з тим, що право на щорічну відпустку мають усі працівники ОВС, необхідно зрівняти їх стосовно права на відпустку у випадку звільнення й внести відповідні зміни до п. 56 Положення про проходження служби, виклавши його у наступній редакції: «Особам рядового й начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення або згідно із законодавством виплачується грошова компенсація за всі не використані ними дні чергової відпустки».
10. Виконання службових обов’язків працівниками органів внутрішніх справ пов’язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для здоров’я. Враховуючи це, запропоновано до Списку виробництв, цехів, професій і посад із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість яких пов’язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здоров’я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці включити окремі посади працівників органів внутрішніх справ.
11. Слід на рівні Положення про проходження служби або відповідного відомчого наказу закріпити чіткий порядок й умови застосування режиму ненормованого робочого часу в системі МВС України й передбачити для певних посад працівників органів внутрішніх справ додаткові відпустки у зв’язку з даним режимом роботи. Деталізувати ці розпорядження можна на рівні колективного договору, який би укладався у кожному ОВС і відображав би специфіку служби в даному органі та його підрозділах.
12. Визначено особливості надання канікулярної відпустки курсантам відомчих навчальних закладів системи МВС. Доведено, що канікулярна відпустка в тривалість чергової відпустки не включається. Канікулярна відпустка є підвидом додаткової відпустки у зв’язку з навчанням. Запропоновано виділити канікулярну відпустку, як особливий вид додаткових відпусток, пов’язаних з навчанням.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

1. Чавикіна Т.І. До питання про удосконалення законодавства про відпустки працівників міліції України / Т.І. Чавикіна //Актуальні проблеми сучасної науки в дослідженнях молодих учених: Збірка наукових праць. – Харків: Вид-во. Ун-ту внутр. справ, 1997. – С. 211–214.
2. Чавикіна Т.І. Правове регулювання часу відпочинку співробітників міліції України / Т.І. Чавикіна // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 1999. – № 8. – С. 116–119.
3. Чавикіна Т.І.Соціальні відпустки працівників органів внутрішніх справ / Т.І. Чавикіна // Право і безпека – 2004. – № 3’4. – С. 167–169.
4. Чавикіна Т.І. Поняття часу відпочинку працівників міліції // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2011. – № 1 (52). – С. 358–363.
5. Чавикіна Т.І. Гарантії права на відпустку працівників органів внутрішніх справ / Т.І. Чавикіна // Право і безпека – 2011. – № 1. – С. 208–211.

6. Чавикіна Т.І. Правове регулювання відпусток без грошового забезпечення працівників органів внутрішніх справ / Т.І. Чавикіна // Нормативно-правове забезпечення проходження служби в органах внутрішніх справ України: Матеріали науково-практичної конференції; м. Харків 5 березня 2004 р.– Харків: НУВС, 2004. – С. 44–47.
7. Чавикіна Т.І. Деякі теоретичні аспекти конституційного права на відпочинок працівників органів внутрішніх справ / Т.І. Чавикіна // Кодифікація трудового законодавства України: стан та перспективи: Матеріали науково-практичної конференції; м. Запоріжжя 25–26 червня 2004 р. / За ред. д-ра юрид.наук, проф. В.С. Венедиктова. – Харків: НУВС, 2004. – С. 231–235.