Вступ

Формування особистості майбутнього працівника як творчої індивідуальності у процесі навчання відбувається тоді, коли освітній процес у ПНВЗ, що вибудовується на основі особистісно орієнтованої професійної освіти, створює умови для творчого оволодіння цілісним досвідом професійної діяльності, а кожний майбутній фахівець у процесі навчання індивідуально, творчо поєднує основні складники минулого досвіду, привласнює культуру, творчий досвід професійної діяльності минулого.

У навчальному процесі важливим є набування студентами сталих фахових навиків, що досягається щоденною працею, виконанням практичних завдань – реальних і таких, що наближені до реальності. У сприянні розвитку здібностей студента в площині фаху надважливу роль відіграє особа викладача з професіональним вмінням створити творче середовище.

Абстрактність економічних наук, складних за своєю суттю та структурними зв’язками, долається через створення навчально-пізнавального середовища, де домінують діалоговий, розвивальний, проектний, ігровий методи організації навчання економічних дисциплін, case-study та імітаційно-комп’ютерне моделювання економічних процесів і явищ.

Загальною теорією людської діяльності, продуктивної діяльності у кількісному та якісному вимірах і своєрідною «граматикою дії» є праксеологія, що дає розуміння «життя-в-діяльності», до якої, вважаємо, варто звернутися, вдосконалюючи вищу економічну освіту.

В основну ідею праксеології покладено «вимогу органічного поєднання теоретичного руху думки і практичної дії», «обумовлених системами аналітичного та синтетичного характеру, формальною та діалектичною логікою» побудови економічних явищ і процесів та, загалом, суспільного життя. Все це «зумовлює потенції головної продуктивної сили» в реальному життєвому процесі розкриватися через дієву працездатність, творчу компоненту діяльності та спрямовує фахівця на освоєння соціального досвіду, а ідеально – закладає «формування потреби людини в гуманізації праці» та діяльності творення.

Праксеологією поставлено проблемне питання, що будь-яка праця має бути оціненою за критерієм результативності, інакше кому ж потрібна робота, яка не дає результатів, на які були очікування? Для сучасної вищої економічної освіти такий підхід є актуальним, адже за підсумками вже вищезазначеного опитування студентів економічних спеціальностей саме при набутті досвіду з фаху виникають розбіжності, а надто – розрив теоретичного і практичного навчання.

1. Праксеологія та формування професійної компетентності й особистості майбутнього фахівця

Характерною особливістю сучасного суспільства стає його людиноцентристська спрямованість, згідно з якою найважливішим показником прогресу є індивідуальний розвиток особистості: її здібностей, мислення, задоволення пізнавальних запитів і потреб, забезпечення прав та свобод тощо. НТР спричинила різке зростання обсягу інформації, яку необхідно усвідомити, засвоїти, опрацювавши у свідомості, й використовувати на практиці. Водночас велика кількість інформації — ідей, теорій, технологій — швидко змінюється, перетворюється, застаріває. У зв’язку з цим обсяг знань, набутих упродовж навчання, стає замалим уже після 3-5 років професійної діяльності. У більшості сучасних наукомістких виробництв саме з такою частотою відбувається радикальне оновлення професійних знань, конкурентоспроможні великі підприємства промисловості потребують постійного впровадження нової техніки та передових технологій і в такий спосіб вимагають постійної готовності працівників до змін характеру праці й самих професій, зростання загальноосвітнього та технічного рівнів. Отже, об’єктивно виникає потреба у всебічному гармонійному розвитку всіх людей, які беруть участь у виробництві. Відтак майбутні фахівці повинні бути налаштовані на постійне оновлення своїх знань, професійних умінь і навичок, збагачення досвіду пізнавальної та практичної діяльності, що підкріплюється відповідними ціннісними орієнтаціями.

Таким чином, процес професійної підготовки у відповідних навчально-виховних закладах має насамперед, спрямовуватися на формування готовності до такої діяльності, що базується на потребі особистості у навчанні і вдосконаленні протягом життя.

Розв’язання цієї проблеми передбачає орієнтацію системи підготовки майбутнього працівника на гуманістичну парадигму й особистісно орієнтовану освіту, що спрямовується на досягнення студентом професіоналізму у своїй діяльності.

Професіоналізм — це хороша підготовленість до виконання завдань професійної діяльності, за допомогою чого можна досягати значних якісних і кількісних результатів, зберігаючи водночас фізичні та розумові сили завдяки використанню раціональних прийомів виконання виробничих завдань. Досягнення професіоналізму потребує визначення професійно значущих якостей фахівця, з’ясування закономірностей його професійного зростання шляхом вивчення результативності його діяльності, взаємопов’язаних досліджень особистісного і професійного розвитку майбутнього фахівця. Професійний розвиток передбачає зростання, становлення професійно значущих особистісних якостей і здібностей, знань та вмінь, активне та якісне перетворення особистістю свого внутрішнього світу, що приводить до принципової перебудови і способу життєдіяльності, зокрема творчої самореалізації у професії. Професійний розвиток тісно пов’язаний з особистісним, саме особистісні якості перебуваючи під впливом професійної діяльності, забезпечують спрямованість особистості на самовдосконалення.

Сучасні вимоги до спеціаліста як середньої, так і вищої ланок виробництва передбачають визначення його професійної праці як полі-структурної, поліпредметної, поліфункціональної системи, що містить, крім безпосередньо спеціальних, ще й дослідні, проектні, менеджерські та інші види діяльності1. В умовах реального виробництва виникає потреба в розв’язанні завдань, пов’язаних з інтелектуальними труднощами та інтелектуальною ініціативою, з пошуком нових способів дій, миттєвої реакції на непередбачувані, позаштатні ситуації тощо. Саме в ході розв’язання таких завдань і формується творче мислення фахівця. Отже, майбутній спеціаліст повинен сформуватися як творча особистість ще під час навчання у професійних навчальних закладах.

Реалізація творчого потенціалу людини як суб’єкта професійної діяльності забезпечує формування її професіоналізму від кваліфікації до компетентності. Професійна компетентність дає змогу фахівцю успішно виконувати різноманітні види професійної діяльності, вона синтезує у собі широкий спектр знань та практичних дій, відображає ступінь сформованості професійної культури спеціаліста і визначає результати його роботи. Професійна компетентність є мірою і головним критерієм професійної підготовленості та здатності суб’єкта праці виконувати завдання й обов’язки відповідно до посади, яку він займає.

Водночас професійна компетентність розглядається як інтегративна якість, здатність, що не може бути обмежена лише наявністю певного обсягу знань, умінь і навичок. Здебільшого вона передбачає такі особистісні якості, що забезпечують можливість знайти й відібрати необхідне знання, спосіб дії в певній ситуації. Професійна компетентність, на думку Г.А. Ларіонової, — це системне поняття, коло повноважень у сфері діяльності, коло питань, з яких суб’єкт володіє знаннями, досвідом, сукупність яких відображає статус і кваліфікацію, а також індивідуальні особливості (здібності), що забезпечують можливість реалізації певної діяльності4. При цьому автор визначає компетентність як освітній результат, що відображає підготовленість суб’єкта навчання до реального володіння методами і засобами професійної діяльності та вміння застосовувати їх на практиці.

Поняття компетентності містить не лише когнітивний і операційний складник, але й мотиваційний, етичний, соціальний та поведінковий, які надають йому особистісного характеру відповідно до якостей конкретної людини. Це дає змогу зробити висновок, що формування особистості майбутнього працівника у професійних навчально-виховних закладах (ПНВЗ) має відбуватися на основі особистісно орієнтованого підходу, оскільки саме він базується на смисловому складнику будь-якого виду професійної діяльності і дозволяє майбутньому фахівцю змінювати свою індивідуальну професійну діяльність відповідно до вимог ринку праці.

Принципово нове завдання у формуванні особистості майбутнього спеціаліста пов’язане з необхідністю усвідомлення самого себе як творчого професіонала. Професіоналізм таким чином поєднує достатній рівень розвитку професійної культури й самосвідомості, налаштованої на творче розв’язання професійних завдань.

Професійна культура, як основа професійної компетентності, охоплює індивідуально відпрацьовані стратегії, засоби та прийоми розв’язання різноманітних завдань професійної діяльності. Найбільш важливими її компонентами є:

1) системний світогляд і модельне мислення;

2) конкретно-предметні знання, уміння, навички;

3) праксеологічний, рефлексивний та інформаційний елементи;

4) організаційно-діяльнісна компетентність праці, спілкування і саморозвитку; 5) професійна творча діяльність1. Відтак, цілеспрямований розвиток кожного з цих компонентів повинен відбуватися під час навчання студента у ПНВЗ.

Систематичний світогляд є необхідною умовою організації та здійснення управлінської діяльності на всіх рівнях виробництва. Саме він забезпечує можливість прийняти оптимальні рішення в нестандартних, складних ситуаціях. Завдяки системним уявленням стає можливим визначити суперечності, сформулювати проблему, знайти оптимальні шляхи її розв’язання.

1. Системний світогляд конкретизується в модельному мисленні, завдяки якому створюється модель процесу чи явища, викликаного чи пов’язаного з певною суперечністю2. У цій моделі відображаються найбільш вагомі, суттєві чинники, умови, що впливають на явище чи факт, який вивчається, зберігаються найважливіші зв’язки між ними, що дає змогу ретельно їх аналізувати та знаходити шляхи розв’язання проблеми.
2. Конкретно-предметні знання, уміння і навички є джерельною базою, першоосновою формування всієї професійної компетентності. Тому система підготовки в ПНВЗ насамперед повинна забезпечити їх засвоєння. Але окрім цього в системі особистісно орієнтованого навчання кожен майбутній фахівець повинен усвідомлювати ці знання і створювати свій власний освітній продукт. Чим більше цей продукт (у вигляді творів, виробів, розв’язаних задач тощо) буде відрізнятися від стандартного, про який повідомляє, показує викладач/ учитель чи різні джерела інформації, тим інтенсивіше буде розвиватися особистість студента/учня, його налаштованість на творчість.
3. Праксеологічна, рефлексивна та інформаційна культура. Праксеологічна культура передбачає володіння сукупністю методів, засобів, стратегій, які забезпечують перехід від постановки проблеми, мети діяльності до конкретних дій щодо її розв’язання або до досягнення поставленої мети. При цьому найбільш вагомими діями мають бути вміння визначити мету, прийняти рішення, здійснити планування щодо її досягнення з урахуванням останніх здобутків науки і техніки, а також історичного досвіду діяльності. Для досягнення професійної компетентності майбутньому фахівцю особливу увагу слід приділяти психологічним аспектам визначення мети діяльності, оволодінню засобами прийняття рішень та планування. В аспекті формування особистості майбутнього фахівця слід враховувати, що саме праксеологічна культура впливає на формування індивідуального стилю діяльності.

Рефлексивна культура є системотвірним чинником усієї професійної культури в цілому. Професійна рефлексія передбачає самопізнання, самоаналіз, осмислення перебігу подій, умов власної професійної діяльності. Рефлексивна культура передбачає вміння правильно оцінювати свої потреби, мотиви, поведінку і співвідносити це з думками інших людей. Професійна рефлексія дає змогу оцінювати також систему своїх цінностей, моральні й соціальні якості, міркування особистості про себе як про професіонала. Рефлексивна культура також необхідна для розв’язання нестандартних (творчих) задач. У процесі підготовки майбутнього фахівця саме вона стає пусковим механізмом, який налаштовує молоду людину на професійне зростання і творчість.

Інформаційна культура забезпечує студенту/учню можливість творчо працювати з інформацією: знаходити її, аналізувати, використовувати. Висококваліфікований фахівець повинен самостійно здобувати й ефективно опрацьовувати інформацію, володіти відповідними сучасними (зокрема комп’ютерними) технологіями, а також уміти організовувати й спрямовувати інформаційний потік у реальну ситуацію виробництва. Саме володіння інформацією дає можливості знаходити правильне рішення серед великої кількості можливих. В умовах особистісно орієнтованого навчання навчальна інформація використовується як засіб професійної діяльності та її спосіб регуляції. Отже, прийоми пошуку інформації, засвоєння методів і засобів її опрацювання стають важливим чинником формування особистості студента/учня, оскільки налаштовують його на постійний пошук інформації щодо вдосконалення професійної діяльності.

4. Організаційно-діяльнісна компетентність праці, спілкування, саморозвитку базується на здатності не лише виконувати, але й кваліфікувати свою діяльність і потребує сформованості сукупності об’єктивно необхідних знань широкого профілю про довкілля та внутрішній світ; умінь і навичок, необхідних для виконання професійної діяльності, налаштованість суб’єкта праці на встановлення ділових демократичних професійних стосунків з колегами, підлеглими та адміністрацією, а також уміння реалізувати їх у професійній повсякденній діяльності.

Саморозвиток — це процес, що складається з усвідомлення і прийняття індивідом власного досвіду і власної особистості. Організаційно-діяльнісна компетентність у саморозвитку передбачає уміння людини активно конструювати свій внутрішній світ, здатність знаходити нові способи професійного зростання, опановувати нові знання, способи дій, технології, нарешті це уміння знаходити шляхи для досягнення особистісних змін через саморозкриття і самосприйняття.

5. Професійна творча діяльність — спеціальна діяльність, що має професійну спрямованість на пошук нових, нестандартних, оптимальних рішень у роботі фахівця, принципово новий підхід до розв’язання проблемних завдань виробничої теорії та практики.

Творча професійна діяльність завжди здійснюється в умовах реальної (чи квазіреальної) проблемної ситуації. Водночас наявність проблемної ситуації створює лише потенційні можливості для професійної творчої діяльності. Професійна діяльність набуває ознак творчої, якщо суб’єкт праці усвідомлює наявність проблеми і приймає її до розв’язання, розуміючи необхідність пошуку принципово нового розв’язку творчих задач, докладає інтелектуальні та вольові зусилля для реалізації такого підходу і впровадження його результатів у практику. Професійна творча діяльність характеризується насамперед наявністю спрямованості на професійно-творчу діяльність, яка виникає за умов вибірково-позитивного ставлення людини до професії.

Саме професійна спрямованість визначає коло потреб, мотивів пов’язаних з перевагами професій. Професійно-творча спрямованість розвивається шляхом постійного збагачення та розширення кола потреб і мотивів. На думку дослідників, ці мотиви мають певну ієрархію. Перша група мотивів пов’язана з потребами щодо головного змісту професій, її об’єктивним призначенням. Друга група — відображає деякі особливості професії в суспільній свідомості (мотиви престижу, суспільної значущості професії). У цьому випадку суб’єкта більше приваблює зовнішній аспект діяльності. Третя група мотивів пов’язана з можливістю особистості реалізувати свої усталені потреби (матеріальні потреби, мотиви самоствердження, можливості розкриття особливостей характеру, звичок тощо). Четверта група мотивів відображає особливості самосвідомості особистості в умовах зіткнення з професією (впевненість у своїх здібностях, у своєму покликанні, творчому потенціалі тощо). Мотиви п’ятої групи базуються на зацікавленості особистості суто зовнішніми, несуттєвими атрибутами професії без усвідомлення її складності та професійних труднощів. Саме на підставі цих мотивів виникає прагнення стати фотомоделлю, актором, винахідником, космонавтом, спортсменом тощо.

У процесі формування особистості майбутнього фахівця в ПНВЗ особливу увагу слід приділяти розвитку мотивів саме першої групи, що пов’язані безпосередньо зі змістом обраної професійної діяльності. Адже високий рівень професійно-творчої спрямованості залежить від того, наскільки для людини близьким і необхідним є об’єктивний зміст професії. Показником цього рівня стає зміст та глибина професійного інтересу, без якого неможливим стає оптимальна відповідність фахівця його професії. Розвиток творчих сил особистості у професійній діяльності забезпечується високим рівнем професійно-творчої спрямованості, що відображає єдність інтересів і творчого потенціалу майбутнього працівника.

Розвиток професійної творчості відбувається поступово і має таку послідовність: професійно-вибіркове пізнавання, осмислення та усвідомлення проблемної ситуації, виокремлення головної проблеми і постановка проблеми в заданих параметрах, пошук підходів до розв’язання проблеми, вибір стратегії розв’язання, розробка ідеальної моделі реалізації стратегій, логічне обґрунтування прийнятої ідеальної моделі, розв’язання проблеми шляхом реалізації творчої моделі на практиці. Загалом можна стверджувати, що процес формування особистості майбутнього фахівця в ПНВЗ у сучасних умовах своєю кінцевою метою має залучення його до творчої діяльності, внаслідок чого й особистість стає творчою.

Професійно-особистісний розвиток фахівця детермінується внутрішніми умовами — свідомістю й індивідуальною позицією. Найважливіша умова становлення професіонала — майстра своєї справи полягає у зростанні рівня професійної самосвідомості. Рушійною силою цього процесу можуть бути такі внутрішні суперечності, які спрямовують особистість на їх подолання шляхом професійного самовдосконалення. Велику роль при цьому відіграють також моральні якості людини, які забезпечують конструктивний, позитивний напрям саморозвитку.

2. Праксеологічний вимір вищої освіти

Праксеологія як філософська концепція діяльності, що має статус програмно-концептуального проекту – теоретичне підґрунтя моделювання розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та генеральних планів вдосконалення. Згідно з Тадеушем Котарбінським вона покликана методологічно, науково обґрунтувати логіку організації праці («граматика дії»). Для того, щоб бути ефективною діяльність, згідно праксеології, має бути результативною, продуктивною або плідною (тобто досягти визначеної мети), «правильною» (точною, адекватною визначеній нормі), «надійною» і послідовною, що потребує врахування оцінок альтернативності, вірогідності, обережності, сміливості і ризикованості вчинків. Основні положення праксеологічної філософії, – логіка організації дії, умови ефективності діяльності, орієнтація на взаємодію конкурентів («негативна конкуренція», «згода незгодних», «техніка боротьби») цілком придатні для того, щоб увійти до арсеналу насамперед у її теоретико-методологічному значенні.

Праксеологія пропонує методики аналізу різноманітних дій, або їх сукупності, прагнучи забезпечити їх кінцеву позитивну результативність, практичну успішність. Особливо важлива у загальному контексті проблематика праксеології: актуалізація творчого (інноваційного) потенціалу діячів. «Вага культури» збільшується разом з накопиченням її елементів. Все більше доводиться навчатися, все більше треба запам’ятовувати, щоб бути на її рівні, а тим більше, якщо виникає бажання просунутися в цій області – «ініціативна препарація» – писав автор «Трактату про гарну роботу». Дія фахівця тим більш раціональна, чим краще вона пристосована до всієї суми наявних обставин.

Вітчизняні традиції у стандартизації та уніфікації в освіті мають переорієнтовуватися одночасно на два різні вектори. Існує думка, що гуманістична та діяльнісна концепція не можуть поєднуватися в освітній практиці. Проте, чи можна їх поєднати? Тезисно викладемо опорні параметри, що можуть бути використані у побудові нових (IV покоління) стандартів вищої економічної освіти. П’ять параметрів сформуємо у дві групи за суб’єктно-об’єктною спрямованістю.

І група. Пріоритетом для вищої економічної освіти є фундаментальні знання, що формують глибоке розуміння світу і сутностей явищ. Високопрофесійним стає фахівець, який має широкий світогляд, володіє багатоаспектним знанням і здатен їх використовувати, та, зростаючи як людина, збагачувати довколишній світ.

Перший параметр: гуманістична концепція освіти декларує аксіологічною основою загальні для всіх і кожного умови та взаємовідносини в конкретному освітньому середовищі, де забезпечується розкриття людського потенціалу, а значить, і майбутніх фахівців економічного профілю. Духовне багатство і моральні імперативи – на часі для вищої економічної освіти з огляду також і на економічний стан нашої країни та перспективи її розвитку в напрямі соціально орієнтованої економіки та стійкого розвитку суспільства.

Другим параметром для економічної освіти виступає важливий принцип безперервності освіти та розвитку в людини прагнення навчатися впродовж життя, адже мінливість економічних процесів вимагає від фахівця постійної готовності до освоєння нових видів робіт, суміжних спеціальностей або перекваліфікації.

Третій параметр: суспільна роль економічної сфери потребує від фахівців економічного профілю такого світогляду та відповідальності, що в їхній професійній діяльності буде потенційним коловоротом у забезпеченні збалансованого функціонування соціо-еколого-економічних систем в умовах збереження суспільного надбання та його примноження для спадку майбутнім поколінням.

Основою фундаментальної освіти є гуманітарні та економічні науки, їх можна освоїти, розгортаючи «базову соціальну стратегію» [9, 7-8], відповідно до якої скеровують активність суб’єкта навчання на різнобічне осягнення світу. Примітною ознакою такої «локомотивної» стратегії є пізнавальна спрямованість на категорію «МИ», себто спільноту, колективний суб’єкт, суспільство.

ІІ група. Складна економічна система, широка (розгалужена) інфраструктура, вузька спеціалізація суб’єктів господарювання, завдання вищої школи задовольняти потреби економіки країни у кваліфікованих фахівцях обумовлюють підготовку студентства як носія профільного знання. Компетентність як комплексна якість спеціаліста визначається сукупністю профільних умінь і набутим досвідом людини.

Четвертим параметром економічної діяльності є творчість, що визначає природу професійного вдосконалення та культурного піднесення людини. Розвиток творчого потенціалу людини в навчанні стає можливим через власну активність, внутрішнє мотивування та професійний інтерес, адже особистісний розвиток досягається індивідуальним трудом.

П’ятий параметр визначає вузьке місце в сучасній економічній освіті в Україні та забезпечуватиме його нейтралізацію. Йдеться про розлом між освітнім результатом (теоретичною освітою) конкретного випускника ВНЗ та його практичним досвідом – уміннями застосовувати знаннєвий ресурс у реальних умовах господарювання.

В опановуванні студентами професійного вміння та розвитку творчості в межах профільних дисциплін і вузькоспеціалізованих курсів варто застосовувати «адаптивну соціальну стратегію» – систему «пристосування», що має індивідуальну спрямованість навчання, орієнтацію навчальної діяльності на суб’єктну категорію «Я». Ділова активність, виконання конкретних професійних завдань, опрацьовування локальної тактики, вивчення службових функцій, набуття практичного досвіду в координатах обставин «тут» і «тепер» характеризують навчальний шлях студента до розвитку компетентностей фахівця.

Цінність «адаптивних стратегій» у пізнанні світу прослідковується через низку внутрішнього перетворення якісних характеристик та стану людини: від «Я можу» (бути здібним) через «Я можу в дії» (бути здатним) у дієвий стан «Я буду» (бути готовим) за умови «Я хочу» (передумова дієвості) як умотивованості до виконання конкретних (освітніх чи професійних) завдань [5, с.193].

Висновки

Набуття людиною практичного, професійного досвіду має суто індивідуальний характер, перетворюється у внутрішньо сформовану здатність і готовність до діяльнісної активності в щоденній практиці. Економічне як прикладне, спеціальне знання проявляється в економічній діяльності через суб’єктно-суб’єктну або суб’єктно-об’єктну взаємодію.

Особистісне зростання в цьому контексті передбачає володіння студентом способами самопізнання, саморегуляції, саморозвитку тощо, провідним методом формування самостійності стає автокреація особистості як самоформування свого професійного призначення згідно з власним задумом. У цій частині навчальної діяльності має місце сукупність практичних дій та вчинків, завдяки яким фахівець реалізує предмет професійної відповідальності або добирає належні до цього засоби.

Відомо, що досвід самостійності набувається у вищій школі тільки через виконання практичної частини освітнього курсу.

У підсумку зазначимо: реальне втілення концептуального положення праксичності у вищу економічну освіту стане можливим за умови організації суб’єктної взаємодії учасників навчального процесу, особистісно орієнтованого навчання, скеровування учіннєвої діяльності з врахуванням вікової аудиторії студентства, яке опановує економічне знання, тощо.

Самостійність, суб’єктне прагнення до знань, активність, діяльнісна основа осягнення світу та головним чином культури, а також соціально-економічних відносин як професійного інтересу в системі господарювання – всі набутки кожної окремої особистості конвертують усталені вміння через якісні перетворення у цінність та синегретично примножать трудовий потенціал країни.

Список використаної літератури

1. Андрущенко В. П. Теоретико-методологічні засади модернізації вищої освіти в Україні на рубежі століть / В. П. Андрущенко // Вища освіта. – 2001. – № 2. – С. 5–13.
2. Веряев А. А. От образовательных сред к образовательному пространству: понятие, формирование, свойства / А. А. Веряев, И. К. Шалаев // Педагог. – 1998. – № 4. – С. 9–14.
3. Вільський Г. Особливості сучасного етапу розвитку вищої освіти України / Г. Вільський // Вища школа. – 2009. – № 3. – С. 57–62.
4. Вища економічна освіта в умовах формування інтелектуально-інноваційного суспільства : монографія / [Гавриш О. А., Довгань Л. Є., Каракай Ю. В. та ін.]. – К. : Центр учб. л-ри, 2010. – 364 с.
5. Гершунский Б. С. Философия образования для ХХІ века (в поисках практико-ориентированных образовательных концепций) / Б. С. Гершунский – М. : Совершенство, 1998. – 608 с.
6. Горшкова В. В. Межсубъектная педагогика: тенденции развития : монография / В. В. Горшкова. – СПб. : Ин-т образования взрослых Рос. академии образования, 2001. – 237 с.
7. Дуйсебек А. Т. Методологические подходы к образованию в контексте устойчивого развития / А. Т. Дуйсебек // Проблемы современного образования. – 2010. – № 4. – С. 103–107.
8. Кісіль М. В. До питання філософії стандартів у галузі вищої освіти / М. В. Кісіль // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія № 7. Релігієзнавство. Культурологія. Філософія : зб. наукових праць. – К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2007. – Випуск 12 (25). – С. 207–214.
9. Клепко С. Ф. Інтегративна освіта і поліморфізм знання / Клепко С. Ф. – Київ–Полтава–Харків : ПОІПОПП, 1998. – 360 с.
10. Козлов В. Фундаментальные знания – основа развития страны [Електронний ресурс] / В. Козлов // Индустрия – Инженерная газета. – 2004. – № 16.
11. Концепція розвитку економічної освіти в Україні // Освіта України. – 2004. – № 6. – С. 4–5.
12. Кушерець В. І. Аналіз знання як стратегічного ресурсу трансформації суспільства (світоглядно-методологічний аспект) : дис. … доктора філос. наук : 09.00.03 / Кушерець Василь Іванович. – К., 2003. – 411 с.