Вступ

1. Концепція громадянського суспільства

2. Громадянське суспільство в праці Е. Геллнера «Умови свободи. Громадянське суспiльство та його вороги»

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Tеорiя громадянського суспiльства має подвiйну природу. З одного боку, вона спирається на емпiрично наявнi моделi громадянського суспiльства, що постають у вiдносно розвиненiй формi, перш за все у країнах "старої демократiї", а з iншого боку, несе в собi нормативний елемент, бачення iдеального громадянського суспiльства, з позицiї якого й пiддає критицi наявнi моделi, що допомагає привернути увагу та зосередити зусилля на найбiльш проблемних моментах. Захiдний класик полiтологiчної думки Р. Дарендорф громадянське суспiльство називає одним iз трьох несучих стовпiв сучасної захiдної цивiлiзацiї (economic opportunity — civil society — political liberty) []. Тому не є дивною та пильна увага, що придiляється питанням громадянського суспiльства в захiднiй дослiдницькiй лiтературi.

Поняття громадянського суспiльства набуло резонансу i в українському суспiльствi, де воно широко використовується в соцiально-полiтичнiй сферi, засобах масової iнформацiї та науково-публiцистичнiй лiтературi. Зважаючи на те, що Україна не мала сучасного досвiду розвитку громадянського суспiльства, українськi аналiтики та науковцi звертаються до досвiду здебiльшого захiдних країн i напрацьованої ними теоретичної бази. Ернест Геллнер — один з представникiв захiдної теоретичної думки, він чех — за походженням, покинув батькiвщину в чотирнадцять рокiв i повернувся до Праги вже вiдомим науковцем. Праця Е. Геллнера "Умови свободи. Громадянське суспiльство та його вороги" є одним з небагатьох сучасних дослiджень, перекладених росiйською та українською мовами вiдповiдно, отже, завдяки своїй доступностi справляє найбiльший вплив на українську iнтелектуальну елiту.

1. Концепція громадянського суспільства

“Громадянське суспільство” — одна з основоположних суспільно-політичних концепцій, біля витоків якої стоять такі видатні мислителі як Фергюсон, Гегель, Токвіль. Зростання інтересу до неї в останні 2–3 десятиліття пов’язане як з пошуками нових форм соціальної взаємодії і соціального захисту в стабільних, “старих” демократіях, так і з переходом до демократії все нових країн. Оскільки процеси демократизації охопили регіони з іншою, ніж на Заході, політичною традицією та культурою, концепція має застосовуватись тепер до нових умов і обставин.

Зусиллями низки дослідників концепція громадянського суспільства значною мірою осучаснена, пристосована до умов даного регіону. Однак, поряд із здобутками, спостерігаються і деякі втрати. Чи не найголовнішою серед них, з моєї точки зору, є надмірна увага до проблем опору суспільства державі і недостатня увага до його соціалізуючої ролі. Зосередження уваги на наслідках протистояння груп та об’єднань, що належать до громадянського суспільства, репресивній державі було закономірним явищем для періоду, коли сила тоталітаризму була підірвана саме завдяки колективним акціям громадянського суспільства. Однак в теоретичному плані такий підхід веде до непотрібної політизації категорії “громадянське суспільство”, до того, що до уваги береться лише одна, причому не найрозвиненіша модель його. В деяких випадках політизація доходить до ототожнення “громадянського суспільства” із свідомо створеною опозицією до владних структур. І тоді громадянське суспільство фактично не відокремлюється від політичного суспільства[3, c. 11].

Думка про те, що громадянське суспільство є вирішальним фактором свободи людини і запорукою демократії звучить майже аксіоматично на пострадянських теренах. Проте дослідження теми тут ідуть поки що більше вшир, ніж углиб. Інтерес, що пробудився був тут до даної проблематики в період “перебудови”, породив літературу, в якій, головним чином, з’ясовувалась суть концепції громадянського суспільства (в основному, на базі її викладу в працях Гегеля — Маркса — Грамші), обгрунтовувалось значення даного явища в утвердженні демократії, і лише в окремих випадках висвітлювались історичні форми громадянського життя в тій чи іншій країні та з’ясовувались особливості взаємодії організованих групових інтересів у посткомуністичний період — з урахуванням несприятливої спадщини тоталітарного періоду. Фундаментальних розробок, у яких би розвиток громадянського суспільства було проаналізовано з урахуванням історичного підгрунтя країн чи регіонів, із зваженою оцінкою успіхів та невдач, поясненням їх причин, характеристикою наслідків для політичної системи — поки що, наскільки мені відомо, ще не створено. Більш того, в дебатах навкруг питання про утвердження повноцінного громадянського суспільства на теренах колишнього СРСР останнім часом з’явились свого роду розчарування та непевність. Ймовірність його “побудови” згідно класичного західного взірця (який зазвичай береться в його визначеній, конкретно-історичній формі, відомій , наприклад за працями Е. Геллнера) ставиться під сумнів. А питання про його можливі модифікації, взагалі про теоретичні та емпіричні моделі цього явища майже не обговорюється [3, с. 12].

Поки що у нас не йдеться не тільки про виокремлення якихось особливих теоретичних моделей громадянського суспільства, а й у більшості випадків не робиться різниці між широким та вузьким значенням цього поняття; різноманітні підходи та визначення громадянського суспільства часом наводяться як однозначні, хоч насправді суперечать одне одному. В якості інструментальної концепції в основному використовується або найширший підхід до громадянського суспільства, що ототожнює його з усією сферою позадержавного суспільного життя (наприклад, будь-яка привати¬зація, створення недержавних підприємств подається як розбудова громадянського суспільства), або дещо вужчий, проте концептуально невиразний підхід, який трактує громадянське суспільство просто як сукупність (у кращому варіанті — як мережу) незалежних від держави громадсько-політичних організацій (включно з партіями). Майже не розглядаються інші, суміжні з громадянським суспільством форми соціальної взаємодії, його конкуренти і суррогати (клієнтелизм, корпоратизм тощо), котрі також, як свідчать зарубіжні дослідники, можуть виникати за умов плюралізму.

Успіхи та невдачі у формуванні самого громадянського суспільства в цілому ще чекають на більшу увагу дослідників. Для їх переконливого пояснення необхідно виробити таку концепцію громадянського суспільства, яка, окрім усього іншого, визнавала б складність та багатоаспектність цього поняття, і, можливо, наявність його регіональних та національних моделей, що враховували б історичне підгрунтя країни, виходили б з ідеї тісних взаємозв’язків між історичною спадщиною, політичною культурою та процесом консолідації демократичних інститутів. Тому видається незаперечним, що подальший прогрес в дослідженні теми потребує з’ясування нюансів поняття і вирішення питання про його історичні та географічні модифікації — з використанням тих значних, на мою думку, надбань методологічного характеру, які вже має західна соціологія та політична філософія в дослідженні проблеми за два останніх десятиліття [3, с. 14].

Отже, згідно сучасних підходів, ми вживаємо термін громадянське суспільство для означення структурно визначеної, інституціалізованої підсистеми суспільства із специфічними, тільки їй притаманними незалежними від держави, добровільними формами громадської активності, особливими культурними і, навіть, соціально-психологічними особливостями. Громадянське суспільство — це та підсистема соціальної сфери суспільного життя в якій не тільки існує певна кількість (мережа) добровільних асоціацій, але й домінують громадянські цінності та спілкування на засадах довіри і солідарності [3, с. 14].

Специфіка громадянського суспільства визначається також виконанням ним таких функцій:

1. самоорганізованого, громадського механізму для вирішення суспільних справ;

2. противаги владним структурам, головного заборола проти можливих спроб узурпації влади;

3. засобу соціалізації, що зменшує відчуженість індивідів та орієнтує їх на “суспільно корисні справи”;

4. сприятливого суспільного середовища для поширення громадянської політичної культури і через неї — для зміцнення демократичного ладу, надання процесові демократизації незворотнього характеру.

В залежності від того, які саме функції акцентуються в практичному житті або при аналізі громадянських суспільств, виділяються їх певні типи, різновиди, моделі [3, с. 15].

2. Громадянське суспільство в праці Е. Геллнера «Умови свободи. Громадянське суспiльство та його вороги»

Концепція громадянського суспільства, що відображає складне і суперечливе явище, є дуже широкою в її значеннях і вживанні. В працях сучасних дослідників переважно аналізується Західна модель громадянського суспільства, що сформувалась у ХУІІ-ХУІІІ століттях. І саме на ній грунтуються найпоширеніші уявлення про суть цієї категорії. Ернест Геллнер у книзі “Умови свободи: громадянське суспільство та його суперники” прямо підкреслює, що те, “чого ми хочемо” у посткомуністичних країнах, як гаранта свободи і демократії, було втілене на Заході у ХVІІІ–ХІХ століттях [2, с. 53]. Воно з’явилося на світ як продукт діяльності особливого типу особистості: “модулярної людини” (“modular man”), яка поєднувала індивідуалізм з різними формами солідарності і взаємодопомоги і входила (не органічно, а коли їй того хотілося) до різноманітних добровільних асоціацій, що плекали дух кооперації і взаємодопомоги індивідуалістично настроєної, автономної, суверенної людини. В цих суспільствах існували ринкові відносини і повільно розвивалась демократія; проте вони не були безпосередньою причиною утвердження громадянського суспільства; скоріше навпаки: ефективність ринкових механізмів і стабільність демократичних інститутів залежали від розвиненості громадянського суспільства, яке створювало для них якнайсприятливіші умови [2, с. 54].

Для Геллнера найбiльш "простим, iнтуїтивним та очевидним визначенням є визначення, згiдно з яким громадянське суспiльство розумiється як "сукупнiсть рiзних неурядових iнститутiв, достатньо потужних, щоб слугувати противагою державi i, не заважаючи їй, виконувати роль миротворця й арбiтра мiж основними групами iнтересiв, стримувати її прагнення до домiнування й атомiзацiї решти суспiльства" [1, с. 26].

Отже, Е. Геллнер схиляється до вузького трактування громадянського суспільства як суспільства західного типу, що сформувалось в процесі модернізації паралельно з становленням капіталізму та формуванням націй-держав. Саме воно, на думку Геллнера, є нашим взірцем, і саме воно може зробити демократію стабільною. Однак дана модель добре корелює з ліберальною ідеологією і ліберальною політичною культурою, які в посткомуністичних державах аж ніяк не є, і не скоро стануть (а можливо й не станутьніколи) домінуючими. Адже багато філософів зазначають, що ліберальна ідеологія зовсім не обов’язково має вважатися найпривабливішою, оскільки вона, проповідуючи індивідуалізм, залишає окремого індивідуума наодинці із своїми проблемами. Сам Геллнер вказує на “холодний індивідуалізм громадянського суспільства” (маючи на увазі його громадянське суспільство ліберально типу), що не дає людині опори у вигляді морального припису, віри, міфу, таких звичних і таких необхідних в часи суспільних негараздів. Саме тому, на його думку, у громадянського суспільства є багато конкурентів, як внутрішніх (передусім, консерваторів-традиціоналістів), так і зовнішніх, що були представлені в минулому комуністичною ідеологією та практикою, а зараз виступають в обличчі ісламу та розмаїтих несумісних з громадянським суспільством течій націоналізму. Однією з цих альтернатив і доведеться задовільнитись перехідним суспільствам, якщо вони не зможуть відродити чи побудувати громадянське суспільство західного зразка [2, с. 56].

Для Е. Геллнера характерне методологiчне протиставлення громадянського суспiльства iншим видам суспiльств, він наголошує на протиставленнi громадянського суспiльства та держави.

Згiдно з геллнеровим визначенням, де громадянське суспiльство є "противагою державi", яка прагне "до домiнування i атомiзацiї суспiльства" i подальшим розгортанням думки роботи, дослiдник обирає шлях протиставлення громадянського суспiльства та держави [2, с. 56].

У центрi уваги працi "Умови свободи" полемiка з марксизмом, який Геллнер характеризує як культ Цезаря, Папи й Мамони, тобто злиття полiтичної, iдеологiчної й економiчної iєрархiї. Геллнер обирає шлях протиставлення громадянського суспiльства iншим видам суспiльства, його "iсторичним супротивникам" [1, с. 34]:

— традицiйному (аграрному) суспiльству, де соцiальна роль наперед виписується, а не обирається, де панує диктат ритуалу;

— сегментованому суспiльству, яке ззовнi може здатися схожим на громадянське суспiльство, але несе в собi принципово iнше розумiння свободи, не допускає iндивiдуальної свободи;

— полiтикоцентралiзованому суспiльству, прикладом якого слугує iсламське суспiльство, атомiзоване, таке, яке не дає можливостi розвитку iндивiдуалiзму, що є важливим для громадянського суспiльства;

— тоталiтарному суспiльству, породженню марксизма — свiтської релiгiї, що, на думку Геллнера, не зумiла витворити мирського простору для людини [2, с. 57].

Особливо цiкаве протиставлення громадянського та сегментованого суспiльств, в останньому немає тиранiї центру, як i в громадянському, але це суспiльство уникає останньої "шляхом перетворення iндивiда на невiд'ємну складову жорстко нормованої соцiальної одиницi" [1, с. 38]. Йдеться про античне суспiльство, де є i плюралiзм, i супротив центру, але воно надає не ту свободу, яку ми очiкуємо вiд громадянського суспiльства. Але створюється iлюзiя, що древнi мали свободу, яку необхiдно вiдроджувати й сьогоднi. Особливо така думка була поширена в добу Французької революцiї. Геллнер посилається на аналiз вiдмiнностей у розумiннi свободи представниками минувшини та сучасниками, проведений Б. Константом та Ф. де Куланжем, i наголошує на помилковостi спроб витворити античну свободу.

Е. Геллнера цiкавить соцiально-антропологiчне питання: якою має бути людина громадянського суспiльства? Геллнер доходить висновку, що "проблемою проблем" громадянського суспiльства є "модульна людина", модульнiсть якої виявляється в її готовностi до будь-яких змiн у своїх заняттях i дiяльностi, у здатностi в рамках визначеного культурного поля вирiшувати при необхiдностi за допомогою посiбникiв i пiдручникiв рiзноманiтнi завдання [2, с. 59]. Саме модульна людина є одночасно iндивiдуалiстом та егалiтаристом, але вона не менш спроможна, об'єднуючись зi своїми спiвгромадянами, органiзовано протистояти державi та вирiшувати рiзноманiтнi завдання. Модульна людина вiльно входить до союзiв, конкретнi цiлi яких збiгаються з її цiлями, i так само вiльно покидає їх, якщо виявляються якiсь суперечностi або непогодженостi. Статуснi вiдносини в громадянському суспiльствi, де всi за статусом рiвнi, повнiстю замiненi договiрними. Походження модульної людини Геллнер пояснює в дусi М. Вебера, у контекстi протестантської концепцiї предистенацiї. Людина, спасiння якої наперед визначене, намагається вiднайти знаки, що могли б указувати на її можливе спасiння, i "якщо таким знаком слугує незалежнiсть її поведiнки вiд зовнiшнiх санкцiй чи вiд групового тиску, то вона буде поводитися надiйно й вiдповiдно до правил, тобто буде грати згiдно iз правилами незалежно вiд будь-яких iнтересiв i зовнiшнього тиску" [1, с. 44]. Геллнер також посилається на тих авторiв, якi аналiзують значення iдеалу чернецтва, його генералiзацiю та повернення до свiту протестантською доктриною, вбачає зв'язок iндивiдуалiзму, що є базисним елементом сучасного свiтовiдчуття, та монотеїзму, який передбачає взаємозв'язок трансцендентного начала з iндивiдуальними душами, а не колективами.

Як видно з назви роботи "Умови свободи", одним iз центральних для концепцiї Геллнера є поняття "свобода", роль свободи в громадянському суспiльствi. З одного боку, саме громадянське суспiльство неможливе без свободи, з iншого — воно стає умовою свободи. На думку Е. Геллнера, пiдставою для розвитку громадянського суспiльства виявляється економiчна свобода, "найпростiша формула громадянського суспiльства — це, з одного боку, полiтична централiзацiя, що забезпечується механiзмами пiдзвiтностi та змiнностi… а з iншого — економiчний плюралiзм… Але економiчний плюралiзм накладає на полiтичний централiзм обмеження, не дає йому виходу за чiтко окресленi рамки та змушує дотримуватися наперед визначеної ролi" [1, с. 47].

Полiтична централiзацiя нi в якому разi не заперечує iдеологiчного плюралiзму, вона спрямована на попередження появи системи незалежних, або автономних, силових спiльнот, на екологiчний контроль i реалiзацiю функцiї соцiально зорiєнтованої держави. Але, виводячи економiчну свободу як пiдставову, Геллнер зазначає, що найбiльш ефективним виявляються тi економiчнi системи, якi вiдстоюють принцип вiльної спiвпрацi економiки та держави, який спирається на неформальнi зв'язки та вплив, не позбавляючи виробничi елементи автономiї, але одночасно визначають, що все ж таки держава "творить погоду" i що найважливiшi економiчнi рiшення носять полiтичний характер" [1, с. 49].

Говорячи про зв'язок понять "громадянське суспiльство" та "демократiя", про їх використання в описаннi тих процесiв, якi розпочалися у Схiднiй Європi пiсля 1985 р., Геллнер протиставляє їх як альтернативнi, за що й зiзнав рiзкої критики з боку Дж. Кiна. Геллнер "втратив чудову можливiсть… об'єднати аспекти громадянського суспiльства та проект демократичної полiтики… Натомiсть вiн покладається на притаманнi ХiХ ст. лiберальнi аргументи, що громадянське суспiльство має мало спiльного з демократiєю" [1, с. 50]. Геллнер визначає демократiю як суспiльство, що створюється волею його учасникiв або членiв. Єдиною пiдставою легiтимностi соцiальної дiї стає людська воля. Але чи можливий тодi перехiд, задається питанням Геллнер, вiд суспiльства, де окрема воля пiдпорядкована вищiй волi, де панує трансцендентна вiра, до суспiльства, де враховується iндивiдуальна воля. На думку Геллнера, такий перехiд не можна анi пояснити за допомогою тiєї нормативної моделi, що її пiдказує демократiя, анi здiйснити. Ця модель мiстить помилки, бо суспiльство творить людину, а не людина обирає собi суспiльство. А "уявлення про вибiр i рiвнiсть, що є в поняттi демократiї, не мають серйозних пiдстав нi в соцiальнiй дiйсностi, нi в душi людини" [1, с. 53]. У той же час прагнення до громадянського суспiльства закорiнене в нашому iсторичному розвитку: "Наша доля — iндустрiалiзм, тому ми маємо прийняти також i те, що супроводжує його в соцiальнiй сферi" [1, с. 54], тобто громадянське суспiльство.

Висновки

У міркуваннях Геллнера є багато слушного, проте, мені здається, що питання може бути поставлене й по-іншому. Найхарактерніші риси західних суспільств, особливо властиві раннім ступеням їх розвитку, та ще й у їх англо-саксонському варіанті, для якого властива найбільша специфіка (а саме він аналізується в книгах Е. Геллнера), ніколи не будуть адекватно відтворені в східно-європейських чи, тим паче, в азійських країнах. Цього не станеться хоча б тому, що інститути громадянського суспільства, ліберальної демократії, правової держави в західних країнах розвивалися спонтанно, синхронно і поступово. Вони “виростали” тут на власному грунті, у той час, як сучасні перехідні суспільства мають іншу — “навздогінну модель” розвитку , яку вони реалізують у зовсім відмінних умовах кінця ХХ ст. І це спонукає їх до “соціальної інженерії”, “будівництва” систем та підсистем суспільства, які завжди до певної міри є (і, за означенням, мусять бути) запозиченням, що не в усьому узгоджується з внутрішніми умовами країни. У кінцевому підсумку ці суспільства, усе ж таки, хоч і з запізненням, але досягають тих стадій розвитку, які були раніше пройдені передовими націями. Суть їх в основному та ж сама (ринок, демократія, і, думаю, громадянське суспільство). А щодо форм, то тут, мені здається, є над чим подумати, адже саме вони є уособленням відмінностей у світовому цивілізаційному процесі і саме вони забезпечують його прийнятність для різних країн і народів. Щоб уявити можливі варіанти цих форм або моделей, подрібно визначити спочатку суть явища (чи віднайти його ядро), а тоді вже говорити про межі його можливих модифікацій без втрати цієї суті.

Список використаних джерел Геллнер Э. Условия свободы. Гражданское общество и его исторические соперники: Пер. с англ. — М.: Ad Marginem, 1995. — 224 с.

1. Гражданское общество. Мировой опыт и проблемы России / А. Володин, Т. Ворожейник, А. Загорский, В. Хорст. — М.: НМЭМО РАН, 1998. — 311 с.
2. «Громадянське суспільство і соціальні перетворення в Україні» /Тези наукової конференції. ЛНУ ім. І.Франка, філософський факультет, кафедра філософії. 13-15 грудня 2001 р. — Львів, 2001. — 165 с.
3. Основы экономической теории: Учебник для студ. вуз./ Авт. кол.: С.В.Мочерный, В.К.Симоненко, В.В.Секретарюк, А.А. Устенко; Под общ. ред. С.В.Мочерного. — К.: Знання, 2000. — 607 с.
4. Політична економія : Навчальний посібник / О. Є. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура; За заг. ред. О. С. Степури; Ін-т підприємництва та сучасних технологій. — К. : Кондор, 2006. — 405 с.
5. Політична економія: Навчальний посібник / Костянтин Кривенко, Володимир Савчук, Олександр Бєляєв та ін.; За ред. Костянтина Кривенка, ; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К. : КНЕУ, 2005. — 508 с.