Вступ

Актуальність теми. Здобуття Україною незалежності, демократизація суспільних та політичних відносин, звільнення від ідеологічної та партійної залежності створили закладам клубного типу можливості розвиватися й пропонувати громадськості широкий спектр різноманітних соціально-культурних послуг. Однак досить часто невідповідність державної мережі закладів культури сучасним потребам населення та непідготовленість кадрів до роботи в нових умовах негативно позначаються на клубних послугах. Тому одним із основних завдань культурної політики України є формування інфраструктури, пристосованої до ринкових умов, але з урахуванням культурних потреб та запитів населення. Частково це вдається, хоча потік закордонного масового культпродукту, відкриття комерційних дозвіллєвих установ призводить до занепаду державних закладів культури, в яких переважають застарілі методи та форми роботи.

Радикальні зміни в суспільстві, політичні й економічні реформи в Україні створюють нові умови для розвитку національної культури, задоволення духовних інтересів та рекреативних потреб людини і залучення її до соціально-культурної творчості. Це посилює необхідність наукового дослідження сутності, природи й специфіки сучасного культуротворчого процесу, зокрема, його особливого різновиду – сфери культурного дозвілля, специфіка якої особливо гостро виявляється у функціонуванні культурно-дозвіллєвих інститутів. Одними із найпотужніших серед них є клуби і різновиди закладів клубного типу, діяльність яких визначається динамікою розвитку суспільства й культурного простору, закономірностями функціонування культурно-дозвіллєвої сфери.

Сучасні уявлення про функції закладів клубного типу породжені принципово новим розумінням культури дозвілля: дозвіллєва діяльність сприймається як культуротворчий процес, що стимулює розвиток творчої індивідуальності, передбачає поліваріативність культурно-дозвіллєвих та рекреаційних заходів, створює умови для виявлення та задоволення свободи вибору дозвіллєвих потреб та інтересів і утвердження на цьому підгрунті системи цінностей особистості.

Основною проблемою сучасних закладів клубного типу є дослідження культурно-дозвіллєвих запитів населення та розробка програм щодо надання якісних, конкурентоспроможних культурно-просвітницьких та дозвіллєвих послуг.

Розвиток дозвілля в Україні відзначався суттєвими протиріччями, що полягали у невідповідності між концептуальними визначеннями його соціального призначення та реалізацією заданих вимог у соціальній практиці. Огляд наукових джерел свідчить, що ні створена за радянської доби модель політизованого дозвілля, ні спроби його “рекреалізації” за американським та європейським варіантами у 80–90-х рр. не вирішили завдань модернізації культурно-дозвіллєвої сфери сучасного українського суспільства.

Отже, дозвілля активно реагує на зміни в суспільстві як в соціальній системі і виступає певною характеристикою її життєздатності, відображенням потенціалу суспільного розвитку, а найбільш чутливим виявляється до політичних та економічних зрушень. Потреби життя вимагають розробки і впровадження нових наукових підходів до дослідження особливостей цього соціального явища, його змісту, принципів і специфіки функціонування. Актуальним стає також визначення ефективності нових дозвіллєвих технологій, поліваріантних способів організації культурно-дозвіллєвої діяльності населення України.

Значний внесок у розвиток сучасної клубної теорії та практики зробили співробітники Українського центру культурних досліджень (УЦКД) Міністерства культури і туризму України, які ще в середині 90-х років ХХ століття спільно з Київським національним університетом культури та мистецтв, підготовили та розробили проект Державної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля”, в якій характеризуються культурно-дозвіллєві (передусім клубні) потреби різних верств населення. Розвитку закладів клубного типу приділено значну увагу й у соціологічному дослідженні “Культура у Вашому житті” (1993), у проекті програми “Культура села” (1995), в аналітичному огляді “Культурна політика в Україні” (2007). Останній підготовлено УЦКД в рамках участі України в програмі оглядів національних культурних політик Ради Європи в Україні. На жаль, матеріали більшості досліджень залишилися лише у формі проектів й не були реалізовані в діяльності закладів клубного типу.

Окремим аспектам клубної діяльності присвячено значну кількість сучасних наукових досліджень. Наприклад, проблеми організації клубної роботи з учнівською та студентською молоддю розглядають С.Г. Пішун, Н.С. Останіна; організацію сімейного дозвілля в сільських клубних закладах — Н.Б. Бабенко; питання модернізації закладів клубного типу — Н.М. Цимбалюк; інноваційні заклади клубного типу — Н.О. Самойленко; взаємодію системи “клуб — бібліотека” розкрито Ю.М. Ключко; реалізацію виховного потенціалу громадської думки в діяльності установ культури вивчає О.В. Терехова. У вітчизняній науці відсутні комплексні дослідження сучасних українських закладів клубного типу, що негативно позначається на прогнозуванні клубної роботи.

Тому метою нашого дослідження є аналіз сучасного стану закладів культури клубного типу в Україні з урахуванням їх матеріально-технічної, організаційної та методичної бази, визначення основних напрямів розвитку.

Виходячи з мети роботи, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути основні аспекти діяльності закладів культури клубного типу, їх класифікація;

— дослідити матеріально-технічну, організаційну та методичну база закладів культури клубного типу;

— проаналізувати головні проблеми сучасних клубних установ;

— здійснити аналіз PR-заходів у закладі культури клубного типу на прикладі «Бінго» м.Києв;

— провести дослідження паблісіті у сучасному закладі Bingo (Бінго).

Об’єкт дослідження – культурно-дозвіллєва діяльність клубів і закладів клубного типу в Україні.

Предмет дослідження – теоретичні та практичні аспекти PR і паблісіті у сучасному закладі культури клубного типу.

Відповідно до поставлених завдань у дослідженні застосовано такі методи: теоретичний аналіз педагогічної, культурологічної, психологічної, філософської наукової та методичної літератури стосовно проблеми організації культурно-дозвіллєвої діяльності; аналіз, синтез, систематизація наукових джерел, документів і фактів згідно проблеми дослідження; порівняльний.

Розділ 1. Теоретичні основи діяльності клубних закладів

1.1. Основні аспекти діяльності закладів культури клубного типу, їх класифікація

В сучасних наукових працях досить часто поняття “заклад клубного типу” та “клуб” ототожнюються. Це пояснюється одержавленням у 20-х роках ХХ століття всіх самодіяльних, любительських, громадських об’єднань, зникненням “аристократичних”, “елітних” клубів та перетворенням їх в загальнодоступні заклади клубного типу. Тому “клубом” називають переважно культурно-просвітні установи, що організовують дозвілля, сприяють вихованню, самовихованню, розвитку творчих здібностей . Сьогодні ж клуб доцільно розглядати як багатофункціональну дозвіллєву, культурно-просвітницьку організацію або установу, головним завданням якої є забезпечення потреб населення в змістовному дозвіллі, сприяння самоосвіті та творчій реалізації особистості. На нашу думку, поняття “заклад клубного типу” за своїм змістом ширше, ніж “клуб”, воно включає в себе, окрім клубів, будинки та палаци культури, центри народної творчості, дозвіллєві центри, спортивно-розважальні комплекси, сімейні клуби, клуби-музеї, клуби- бібліотеки тощо.

Аналіз теоретичних праць зарубіжних та вітчизняних вчених з питань розвитку клубу дозволив критично переглянути практику клубної діяльності, з’ясувати нові функціональні можливості клубу, культурно-просвітні та дозвіллєві тенденції розвитку соціокультурної сфери в цілому [37, c. 125].

Зокрема, розглянуто особливості зарубіжних культурно-дозвіллєвих систем, у яких дозвілля визначається як: синонім прогресу і лібералізації (Ж. Дюмазедьє, Ж. Проновост, Р. Сю); соціальна цінність, необхідна умова для всебічного розвитку особистості (Н. Андерсен, Т. О’Брайен, М. Дж. Картер, М. К. Мелвін,  С. Рей); сенс життя, загальнолюдська цінність (К. Урден, М. Каплан); можливість для отримання задоволення (Р. Краус, М. Харінгтон).

Теоретико-методологічні аспекти організації дозвілля, співпраці клубів та культурно-дозвіллєвих закладів клубного типу з органами влади розкрито у дослідженнях П. А. Уайта, Дж. Л. Кромптона, Р. Лоуса, Дж. Торкільдсена .

На основі аналізу сучасного стану культурно-дозвіллєвої діяльності у клубах зарубіжжя вченими (У. Алєманн, Р. Вейдел, Х. Грошоппом, Х. Дюрстом, С. Есе-ром, К.Л. Зайгентхалером, Р. Зюден, К. Кармел, Й. Штудеманн) охарактеризовано нове поняття «дозвіллєві типи» й здійснено певну типологізацію визначеної діяльності: культурне та освітньо зорієнтоване дозвілля; розважальне дозвілля; “одомашнене” дозвілля (як поєднання праці та відпочинку в домашніх умовах); творчість у години дозвілля; сільськогосподарська праця у вільний час від роботи; інтерактивне дозвілля та дозвілля на свіжому повітрі.

Діяльність соціокультурних та рекреаційних закладів клубного типу як центрів спілкування, відпочинку і творчості, як “об’єднання представників різних вікових груп, соціальних прошарків та національностей” висвітлено у дослідженнях Г. Канайна, Х. В. Опашовськи, Р. Трептова.

Згідно з Тимчасовим положенням про клубні заклади системи Міністерства культури України (прийняте ще в 1991 році і вимагає нагального перегляду й доопрацювання з урахуванням вимог сучасності) державні клубні заклади є самостійними організаціями, які діють з метою створення умов для самодіяльної творчості, формування громадської думки, духовного розвитку, задоволення культурних потреб і організації відпочинку населення [32, c. 6].

Специфіку вітчизняних клубів та їх педагогічний потенціал розкрито у працях представників української школи культурології О. А. Гриценка, І. М. Дзюби,      Г. М. Загадарчук, І. А. Зязюна, В. С. Пазенка, В. М. Пичі, В. П. Подкопаєва,      М. М. Поплавського, Н. М. Тарасюк, І. А. Хижняка, Н. М. Цимбалюк. Українське дозвіллєзнавство має досить значний доробок у вивченні клубної діяльності, однак досвід роботи зарубіжних клубів та закладів клубного типу досі залишається поза увагою вчених.

Саме клуби є однією з форм культурологічної підготовки студентської молоді метою яких є залучення майбутніх спеціалістів до духовних цінностей, збагачення їх культурного досвіду та формування естетичної культури. Клубна робота розглядається як складова частина виховного процесу, що здійснюється у вищій школі, організовується у позанавчальний час і спрямовується на те, щоб передавати студентам необхідний досвід пізнання навколишньої дійсності за законами краси, залучати їх до художніх і естетичних цінностей вітчизняної та світової культури, розвивати творчість у сфері мистецтва. Робота клубу розрахована на те, щоб забезпечити системне вирішення основних завдань навчання й виховання, передання їм необхідного досвіду пізнання світу прекрасного, розвитку художніх смаків.

До клубних закладів в Україні можуть бути віднесені культурно-дозвіллєві об’єкти, які:

а)       функціонують за адміністративно-територіальною ознакою і мають універсально-комплексний характер діяльності (сільські, селищні, міські, районні, обласні, республіканські будинки і палаци культури, народні доми тощо);

б)       зорієнтовані на культурні інтереси певних професійних, національних, вікових та інших соціально-демографічних категорій населення (клуби, центри і будинки трудящих за професійними ознаками, естетичного виховання дітей, клуби жінок, молоді, пенсіонерів, музичної культури, фольклору, кінопоказу, книги, технічної творчості тощо);

в)       суміщають свою основну функціональну діяльність з роботою, притаманною культурно-освітнім, культурно-побутовим, фізкультурно-оздоровчим закладам і організаціям (клуби-кафе, клуби-бібліотеки, клуби-музеї, культурно-спортивні центри та ін.).

Функціонування закладів клубного типу залежить від багатьох факторів, серед яких головними необхідно визначити:

1)       культурні традиції;

2)       потреби населення в організації дозвілля;

3)       історичний типу розселення;

4)       ідеологію пануючої влади;

5)       економічний рівень розвитку країни [26, c. 8].

В Україні існує розгалужена система закладів клубного типу, яка складається з державних та приватних установ. Найбільш розповсюдженими закладами клубного типу на сьогодні залишаються клуби, будинки та палаци культури, створені ще за радянських часів. За даними аналітичного огляду “Культурна політика в Україні” мережа державних закладів культури охоплює: 490 районних будинків культури, 419 міських будинків культури у невеликих містах, 24 обласних центри народної творчості, 14920 сільських клубів та будинків культури. Загалом, будинки культури, клуби та бібліотеки сьогодні становлять близько 80% з приблизно 40 тисяч державних і комунальних закладів культури. Базова мережа закладів культури належить місцевим громадам або районним чи обласним органам місцевого самоврядування й утримується з місцевих бюджетів. Саме ці заклади культури є основною базою самодіяльних мистецьких колективів та кількох тисяч інших клубних формувань. Проте, як зазначають науковці, велика кількість державних закладів культури потребує капітального ремонту (7,3 тисяч клубів), знаходиться в аварійному стані (530 споруд) або у не пристосованих приміщеннях (3700 клубів), що негативно позначається на роботі клубів і унеможливлює якісність послуг. Разом з тим, демократизація суспільних відносин сприяє урізноманітненню форм та напрямів діяльності закладів культури. Створення незалежної української держави надало поштовх для подальшого розвитку клубних закладів як соціальних інститутів суспільства. Кількісне скорочення клубної мережі дозволило позбавитись баласту “ілюзорних”, що існують лише на папері, установ.

Значною організаційною проблемою державних закладів культури клубного типу залишається кадрове забезпечення. В багатьох сучасних закладах, особливо в сільській місцевості, працюють або люди передпенсійного віку, або молодь, яка не може працевлаштуватись на престижніші посади через відсутність досвіду роботи, або ж ентузіасти, які працюють через внутрішні переконання та захоплення власною професією. Це пояснюється низькою заробітною платою та відсутністю соціальних пільг. Потребує удосконалення також система підвищення кваліфікації кадрів соціокультурної сфери. Найбільші вимоги повинні висуватися до керівного складу закладів культури. Система підбору управлінських кадрів передбачає:

• планування, добір, розстановку та оцінку управлінських кадрів; вдосконалення структури кадрів по вертикалі та горизонталі; підвищення кваліфікаційних вимог до керівників різних рівнів управління та їх диференціація;
• атестацію кадрів управління з урахуванням впливу змін в економічному, політичному та соціально-культурному житті;
• формування кадрового резерву на основі ротації і обґрунтованих критеріїв оцінки діяльності та особистих якостей потенційних керівників;
• створення умов для підготовки, перепідготовки та професійного зростання працівників з урахуванням достатньої і необхідної інформації про державні стандарти освіти, модернізаційні процеси і трансформацію організаційних структур;
• проведення систематичного контролю за станом кадрового забезпечення управлінських структур в галузі культури і мистецтв.

Клуб стає для людини місцем встановлення особистих контактів, середовищем, в якому формується заснована на спільності моральних та духовних принципів довіра, напрацьовується політичний та культурний досвід [9, с. 58]. Можна цілком погодитися з K. Василенко, яка зазначає, що «клуби — спільноти любителів чого-завгодно, люди вигадали його не інакше як заради власного блага. Взагалі, прагнення до об’єднання — один із найдавніших інстинктів gomo sapiens. Колись об’єднувалися, щоб вижити фізично, згодом — за інтересами, аби вижити духовно. Кількість, різноманітність і якість клубів у будь-якому суспільстві — найкращий індикатор його добробуту і цивілізованості. Представники одного об’єднання почувають себе як певний соціальний прошарок, і чим більше таких прошарків, тим суспільство міцніше» [2, с. 56].

Нині, як зазначає Н. Шерстюк, існує безліч всяких клубів: від нічних і фанклубів до клубів любителів пива і Ротарі-клубу. Серед установ культури клубного типу, які знаходяться у відомстві Міністерства культури і мистецтв та органів культури на місцях можна виділити різноманітні заклади, які різняться як за формами і напрямами діяльності, так і за назвами. Усі вони здебільшого розташовані в сільській місцевості, або невеликих містечках, районних центрах і намагаються займатися задоволенням дозвіллєвих і творчих потреб населення.

Занепокоєння існуючим станом клубної роботи змушує дослідників констатувати, що на сучасному етапі «лишається слабкою та застарілою матеріально-технічна база клубних установ. Майже половина з них не має телевізорів, лише третина забезпечена комплектами музичних інструментів, спостерігається дефіцит відео та комп’ютерної техніки, транспорту тощо. Існує проблема кадрового забезпечення закладів культури села. Низька заробітна плата, складні соціально-побутові умови не стимулюють людей з освітою працювати на селі. Кількість фахівців зі спеціальною освітою складає 64,1% (у сільській місцевості — 59,3%).

Серед видів і функцій дозвіллєвої діяльності, виділяють такі:

— фізичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на зняття фізичної та розумової напруги, спортивні й рекреаційні заняття;

— практичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на вільний вибір різних видів зайнятості і поширену серед усіх верств населення незалежно від віку та соціальної приналежності;

— культурну діяльність, метою якої є інтелектуальний розвиток особистості, залучення людини до естетичних цінностей суспільства (вчений підкреслює, що саме у сфері культурного дозвілля чітко простежуються розбіжності між окремими соціальними групами населення);

— соціальну дозвіллєву діяльність, ключовим змістом якої є і міжособистісне спілкування та встановлення психоемоційної рівноваги.

Проаналізувавши стан дозвілля можна стверджувати, що головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно-орієнтаційна, пізнавальна та виховна. Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини, на зміцнення здоров`я шляхом здійснення об`єднанням ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм та ін. Ця функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета – сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню[19, c. 102-104].

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство. Ця функція набуває особливого значення на сучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого, втрачає повагу до великих моральних цінностей та норм. Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійної трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а й самовдосконалення у вільний час.

У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Ця функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій оінформації, в поширенні та набутті нових знань. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщо пізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно-орієнтаційною. У цьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов`язується з оцінкою тієї інформації, яку отримала людина. Ціннісно-орієнтаційна функція полягає у формуванні системи: ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання, сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до певного явища і впливає на активність особистості. Ціннісно-орієнтаційна функція дозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного, шкільного виховання.

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісний потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно-дозвіллєвих інтересів.

Визначення основних функцій дозвілля дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати його завдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиває основний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності. [5, с.28-30]

Метою створення клубів є забезпечення неформального спілкування для власників, обмін досвідом тощо. Це в свою чергу забезпечує лояльність та емоційну прив’язаність (найбільш довгостроковий вид стосунків) клієнтів до компанії (товару, бренду). Вигода від участі в клубі повинна бути очевидною. На сьогоднішній день цінове стимулювання вже не є першочерговим і вирішальним для споживача. Занадто більш важливим є створення відчуття приналежності. Компаніям, що організовують клуби, необхідно знайти «емоційну нішу» споживача, котра ще не задіяна конкурентами і прив’язати її до заданого бренду. Крім того, клубні зустрічі створюють вигідний плацдарм для створення інформаційних привидів.

Клуб повинен мати свою атрибутику та символіку, що свідчить оточуючим про унікальність даної особи і приналежність її до того чи іншого клубу. В якості атрибутики можуть виступати футболки, майки, кепки тощо. Так члени клубу Harley володіють ексклюзивними майками, бейсболками та перснями, що прикрашені логотипами; фірмові ящики для інструментів, спеціальні наклейки, що прикріплюють на бампер, відрощують бороди і навіть роблять татуювання, оскільки працівники і клієнти компанії обожнюють тату. Це надає додаткову змогу для споживача візуалізувати свою гордість за користування даним брендом.

«Клуби», як інструмент нестандартного просування, мають свої переваги та недоліки. До переваг віднесемо: ненав’язлива форма звернення до споживача на відміну від традиційних видів маркетингових комунікацій, ефективність яких постійно знижується; джерело нових ідей; ефективна дія на аудиторію; нестандартність методу;  новизна та епатажність для споживача тощо. Проте у даного виду просування є ряд недоліків: значна вартість реалізації ідеї (через необхідність поєднання з традиційними видами комунікацій); непридатність «Клубів» до всіх категорій товарів; слабкі методики розрахунку ефективності даних заходів; занадто високі вимоги щодо креативу (пошук емоційної ніші) тощо [17, c. 19].

1.2. Матеріально-технічна, організаційна та методична база закладів культури клубного типу

Подальший розвиток сфери культури, організації дозвіллєвої діяльності закладів культури клубного типу на демократичних засадах як по вертикалі, так і по горизонталі, в умовах реформи місцевого самоврядування, стикається з певними емпіричними суперечностями. Невирішеність соціокультурних проблем правового, фінансового, організаційно-координаційного, соціального, кадрового, методичного характеру в галузі культури як об’єктивного, так і суб’єктивного характеру може загальмувати або різко знизити очікувану ефективність подальшої перебудови галузі культури на демократичних та гуманістичних засадах.

Скрутне матеріальне становище більшості державних закладів культури клубного типу є результатом недосконалості законодавчої бази. Фінансування у галузі культури регулюється “Основами законодавства України про культуру” (1992). Зокрема, у ст. 23 зазначається, що “держава гарантує необхідні асигну­вання на розвиток культури в розмірі не менше восьми відсотків від національ­ного доходу України”. Однак такі показники є для України нереальними, тому і не виконуються. У ст. 26 “Основ….” наголошується, що від сплати податків звільняються “творчі спілки, національно-культурні товариства, фонди, асоціації, інші громадські об’єднання, що діють у сфері культури, а також заклади куль­тури, які повністю чи частково фінансуються за рахунок бюджету або коштів підприємств і профспілкових організацій”. Проте Декретом КМ України від 26.12.92 №12-92 дію частини першої ст. 26 було припинено, а надання податко­вих пільг регулюється лише податковим законодавством.

Тому важливим напрямом державної культурної політики України є удо­сконалення бюджетного законодавства, виділення реальних асигнувань для за­безпечення діяльності закладів культури. Для самих закладів культури актуальним є повернення традицій самоврядування, самоутримання та самоокупності, залу­чення спонсорів та меценатів, впровадження системи платних послуг.

Прикметно, що Постановою КМ України № 1775 від 12.11.1998 р. “Про норми забезпечення населення клубними закладами” встановлено такі норми: у малих селах (з населенням менше, ніж 500 осіб) має бути клуб на 100-150 місць; для більших сіл (до 1000 мешканців) — клуб (будинок культури) на 150-200 місць. Менші села дозволяється “приписувати” до клубних закладів у більших селах, якщо відстань між ними не перевищує 5 км. Для великих сіл і містечок з населенням від однієї до десяти тисяч мешканців соціальні нормативи передба­чають 70-150 клубних місць на кожну тисячу населення, а для більших містечок (з населенням понад 10 тис.) — 30-50 місць на кожну тисячу [20, c. 21].

Передбачено також наявність районного будинку культури у кожному рай­центрі або обласного центру народної творчості — у кожному обласному центрі. Центри народної творчості повинні координувати роботу районних, міських та сільських будинків культури і клубів області, надавати їм методично-консультативну допомогу, відслідковувати тенденції розвитку культурно-дозвіллєвої сфери об­ласті.

Проте встановлення подібних нормативів лише підкреслює формальність розв’язання проблеми. Насправді реальне забезпечення громадян клубними “місцями” в більшості регіонів істотно відстає від норми, а мережа клубних за­кладів продовжує скорочуватися, хоча і повільно. Одним із суттєвих недоліків в роботі сучасних закладів клубного типу є відсутність методичного керівництва. В багатьох закладах методичні служби припинили свою роботу, а культорганізатори продовжують працювати за старими напрацюваннями та рекомендаціями.

Окрім державних закладів клубного типу в Україні існує мережа приватних, комерційних установ, до яких належать центри дозвілля, культурно-дозвіллєві комплекси, спортивно-дозвіллєві комплекси, клуби-кафе, нічні клуби, клуби-казино. Саме вони користуються найбільшою популярністю у сучасної молоді (згідно з соціологічним опитуванням Інституту соціології НАН України, прове­деного 2005 року). Це пов’язано зі зміною стилю та ритму життя сучасного су­спільства, впливом масової культури, “шоу-бізнесу”, засобів масової інформації, а також потягом молодих людей після трудового та психологічного перенапру­ження до безтурботного, розважального відпочинку.

Комерційні заклади клубного типу мають значніші, на відміну від державних, фінансові можливості, тому оперативніше реагують на потреби відвідувачів та кон’юнктуру ринку дозвіллєвих послуг [35, c. 65].

Запорукою ефективної роботи будь-якого (незалежно від форми власності) закладу клубного типу є ґрунтовне вивчення культурно-дозвіллєвих запитів та уподобань населення, їх аналіз, зіставлення з реальними можливостями закладу та врахування в подальшій діяльності. Це підтверджує зарубіжний досвід від­криття закладів соціокультурного спрямування. Наприклад, в громаді Мідвестерн (США) перед початком будівництва центру сімейного відпочинку було проведено соціологічне дослідження, результати якого засвідчили позитивне ставлення населення до відкриття закладу на території громади. В результаті, враховуючи інтереси й потреби людей, було споруджено басейни, фітнес-центр, гімнастичний зал, мережу громадського харчування, дитячий куточок, громадський театр, кімнату для відпочинку, конференц-зал, бібліотеку та медіа-центр для дорослих, клуб для людей похилого віку, адміністративні й допоміжні приміщення. Така структура не тільки задовольняє потреби та запити населення, але й фінансово вигідна: діяльність неприбуткових клубів для підлітків і людей похилого віку, гуртків, громадського центру, бібліотеки компенсується прибут­ками від популярних серед населення центру водного дозвілля, тренувального залу, ковзанки. Запровадження такої системи в Україні надало б можливість закладам клубного типу розв’язати фінансові проблеми та задовольнити потреби в культурному відпочинку різних категорій населення.

Діяльність сучасних закладів клубного типу реалізується через відповідні форми, методи і засоби. На вибір засобів впливає людський фактор, тобто про­фесійні кадри культури, матеріальний потенціал клубу (приміщення, світлова, аудіо-, відео-, записуюча апаратура, костюми, реквізит тощо). Від якості засобів залежить ефективність форм та методів клубних закладів. Серед методів (суми способів, прийомів, що використовуються в діяльності закладів культури з метою створення умов для саморозвитку особистості через предметну діяльність і культурно-дозвіллєві програми), які використовуються в діяльності закладів культури, найдієвішими вважаються театралізація, ілюстрація та гра. Форми клубної ро­боти — це способи організації культурно-дозвіллєвої, просвітницької, розважальної, рекреаційної діяльності в закладах клубного типу. Найбільш поширеними на сучасному етапі формами роботи вважаються концерти, розважально-ігрові та шоу-програми, дискотеки, спортивно-дозвіллєві заходи; найменшою популяр­ністю користуються лекції, диспути, конференції.

На жаль, вітчизняні клубні приміщення не зовсім пристосовані для про­ведення різноманітних дозвіллєвих заходів. Більшість з них мають лише актовий зал та декілька кімнат для занять аматорською творчістю. Навіть просторіші клуби, обладнані залами для групових занять, кімнатами для відпочинку, прос­торими фойє з барами та кафе, не відповідають потребам сучасності [41, c. 26-27].

Для підвищення популярності серед населення та конкурентоспроможності, вітчизняним закладам клубного типу необхідно розширювати та урізноманіт­нювати спектр форм та засобів дозвіллєвої діяльності. Прикладом, знову ж таки, можуть бути зарубіжні дозвіллєві центри, які надають комплекс соціальних, культурних, рекреаційних послуг. Так, на території дозвіллєвого центру м. Краутрі (Великобританія) функціонують кілька басейнів (один з них для любителів серфінгу), спортивні приміщення, майданчики для активного й пасивного відпо­чинку, конференц-зал, кімнати для гуртків, мережа кафе та барів, нічний клуб, міні-магазини, ігрові зали.

В Україні такий досвід частково реалізується в торговельно-розважальних комплексах, які окрім торговельних майданчиків, мають мережу харчування, місця для відпочинку, рекреаційні зони (обладнані фонтанами, куточками живої природи), кінотеатри, кімнати для дітей. Такі комплекси поки що функціонують лише у найбільших містах країни. Зокрема, у Києві діють торговельно-розважальні комплекси “Караван”, “Городок”, “Алладін”, “Магелан”, “Метрополіс” та ін., основна мета яких — залучення більшої кількості покупців та сприяння їх безту­рботному “шопінгу”. Розвиваються також спортивно-дозвіллєві комплекси, облад­нані боулінгом, більярдом, дартсом, кікером, тиром, ковзанками, кав’ярнями тощо. Однак для більшості громадян країни такі заклади є недоступними.

Окрім закладів клубного типу продовжують існувати клуби за інтересами, які об’єднують людей зі спільними захопленнями. Найрозповсюдженішими за­лишаються спортивні клуби (“Футбольний”, “Баскетбольний”, “Шаховий”), клуби автолюбителів (часто об’єднують власників певних марок автомобілів, напри­клад “Всеукраїнський клуб BMW”), клуби любителів тварин (“Клуб любителів котів”, “Клуб собаководів”), інтелектуальні клуби (“Що? Де? Коли?”), клуби колекціонерів (“Клуб колекціонерів моделей автомобілів”), кіноклуби, літера­турні та музичні клуби, клуби фанатів зірок естради, кіно, телебачення.

Нетрадиційними можна назвати “Клуб любителів пива”, “Клуб колишніх дружин”, “Клуб шанувальників жінок” тощо. Клуби за інтересами існують на добровільних засадах, з ініціативи та на кошти членів клубу. Основним крите­рієм тут є глибокий та стійкий інтерес до певних питань, прагнення обмінятися результатами та навичками індивідуальних любительських занять з колегами по захопленню.

Позитивним на сучасному етапі є розширення мережі дитячих підлітко­вих клубів, але така тенденція стосується здебільшого лише великих міст країни. На сьогодні, в різних районах Києва діють понад сто таких закладів. Підліткові клуби поділяються на багатопрофільні та однопрофільні.

Багатопрофільними є “Екватор”, “Гном”, “Райдуга”, “Бригантина”, “Вир- лиця”, “Дружба” в Дарницькому районі; “Старт”, “Орлятко”, “Надія”, “Шанс”, “Червоні вітрила”, “Світоч”, “Творчість”, “Юність”, “Лідер”, “Полум’я” — в Солом’янському районі; “Зміна” — в Печерському районі; “Орбіта”, “Барвінок”, “Діамант”, “Либідь”, “Мрія”, “Гроно”, “Мінський” — в Оболонському районі; “Юний турист”, “Вікторія”, “Сяйво надії”, “Романтик”, “Каштан”, “Нивки”, “Вино- горадар” — в Подільському районі м. Києва.

Однопрофільні клуби мають певне тематичне спрямування. Наприклад, до мережі підліткових клубів м. Києва належать: клуби естетичного розвитку (“Дарничанин”, “Червона калина”, “Зміна”, “Еллада”, “Дружба”, “Евріка”, “Молоді серця”, “Темп”, “Компас”, “Ентузіаст”, “Полісся” та ін.); клуби спортивного ха­рактеру (“Світязь”, “Гермес”, “Фаворит”, “Здоров’я”, “Чайка”, “Пошук”, “Олімп-2”, “Арена”, “Темп”), технічної творчості (“Неон”, “Бригантина”, “Орлятко”); спортив­но-туристичний клуб (“Робінзон”); комп’ютерний клуб (“Товариш”).

Всі ці заклади підпорядковуються Київському міському центру соціаль­них служб для дітей та молоді. Звичайно, державні підліткові клуби не мають такого технічного устаткування як комерційні центри дитячого та сімейного дозвілля, але їх головною перевагою є безкоштовність та відкритість для всіх категорій населення. В клубах працюють хореографічні студії, гуртки карате, бісероплетіння, малювання, вокально-інструментальної творчості, в деяких функ­ціонують комп’ютерні зали та курси іноземних мов.

Окрім державних дитячих закладів клубного типу за останні роки набули розповсюдження дитячі дозвіллєві центри та центри сімейного дозвілля, облад­нані різноманітними атракціонами, кінотеатром, майданчиками для ігор. Такі центри опікуються проведенням розважально-ігрових програм, організацією дитячих свят, урочистостей. Але послуги таких установ є досить дорогими для більшості категорій населення [29, c. 32-33].

Для покращення своєї матеріально-технічної бази в умовах бюджетного дефіциту клубні установи на селі активно використовують додаткові джерела фінансування (платні послуги, в тому числі різноманітні соціально-культурні замовлення, спонсорську допомогу).

Показник платних послуг, в порівнянні з цим же періодом минулого року, значно виріс (600,7 тис.грн. — 2008р., 642,7 тис.грн. – 2009р.). Найбільше платних послуг в січні-вересні ц.р. отримано в Менському (49,3 тис. грн..), Козелецькому, Коропському (31,3 тис. грн.), Чернігівському (30,9 тис. грн..), Щорському, Бахмацькому (28,8 тис. грн..).

Клуби при підприємствах, корпораціях, компаніях, фірмах використовуються їх керівництвом для вирішення соціально-психологічних проблем: формування певних стереотипів поведінки, створення системи ціннісних та соціально-культурних переваг, “культури” своєї фірми, використання творчих потенцій особистості, акцентування на моральних стимулах до праці, покращання фізичного та морального стану індивіда, ефективного відпочинку у родинному колі.

Значну частину прибутків складають кошти від дискотек та вечорів відпочинку. Простежується тенденція до розширення пропозицій в сфері платних послуг. Клубні працівники опановують навички клубного маркетингу, вчаться працювати в ринкових умовах. Створюються платні гуртки, студії, здаються в оренду приміщення, сценічні майданчики, технічне обладнання, транспорт, костюми тощо.

Заклади культури на селі проводять змістовну роботу по культурному обслуговуванню населення, розвитку аматорського мистецтва, впровадженню інноваційних форм роботи, організації любительських об’єднань та клубів за інтересами. У закладах культури діють понад 3250 клубних формувань, в т.ч. 400 любительських об’єднань та клубів за інтересами. 23 колективи, що носять почесне звання «народний аматорський» працюють в сільській місцевості.

1.3. Головні проблеми сучасних клубних установ

Перспектива більшості “традиційних” клубів і відповідна адаптація культурно-дозвіллєвих закладів клубного типу до вимог сучасності (розширення напрямів діяльності, обсягів послуг, дозвіллєвих форм) стали рушійною силою у перетворенні моноклубів на багатопрофільні й поліфункціональні установи, здатні обслуговувати відвідувачів за їх інтересами та духовними потребами.

Клубні заклади є базовими установами культури, що діють з метою створення умов для самодіяльної творчості, духовного розвитку, задоволення культурних потреб і організації відпочинку населення. На сьогодні в Україні функціонує 19202 клубних заклади всіх систем і відомств, у тому числі 17 895 — системи Міністерства культури і туризму України, 505 — профспілкових, 372 — інших відомств. З них 14 920 клубних закладів знаходяться у сільській місцевості. Серед діючих клубних закладів 7231 потребують капітального ремонту, 526 — перебувають в аварійному стані. Культурно-до-звіллєву діяльність здійснюють понад 35 тис. керівників і спеціалістів.

На сьогодні мережа клубних закладів в основному стабілізувалась, а закриття деяких клубів у сільській місцевості відбувається лише внаслідок аварійності приміщень, зменшення кількості населення, передачі закладів культури з балансу на баланс. У 2006 р. на виконання рішень органів місцевого самоврядування припинили свою діяльність 67 клубних закладів, а саме: у Сумській — 12, Запорізькій — 9, Житомирській — 7, Кіровоградській, Одеській, Полтавській — по 6; Закарпатській — 5, Вінницькій — 3, Рівненській — 2. Це — найменше скорочення мережі за останні два роки.

Водночас рішеннями місцевих органів влади відновили свою діяльність 144 сільські клуби та будинки культури. Нові клубні заклади відкрито в Донецькій, Волинській, Дніпропетровській, Івано-Франківській, Львівській, Чернігівській областях. З них 30 переведено в кращі приміщення, 38, які раніше були на утриманні сільськогосподарських підприємств, передано до комунальної власності територіальних громад. 9 клубних закладів системи профспілок передано на баланс місцевих органів культури.

Позитивним є те, що в деяких містах і селах побудовані нові клубні заклади. Наприклад, у місті Долина Івано-Франківської області відкрито Центр культури і дозвілля на 600 місць, у Кіровограді відкрито міський Палац культури на 500 місць [25, c. 24-25].

Триває процес подальшого визначення нового статусу клубного закладу. Найперспективнішими визнано культурно-дозвіллєві комплекси та освітньо-культурні комплекси, що діють у Рівненській та Тернопільській областях. У цих закладах запроваджуються прогресивні форми організації роботи і оплати праці, за рахунок чого збільшився обсяг фінансових надходжень з різних джерел, у тому числі від платних послуг, зміцнилася матеріально-технічна база. Створення таких моделей клубних закладів дає можливість скооперувати матеріальні, фінансові, кадрові ресурси і раціонально використовувати їх.

У більшості областей та районів, у багатьох містах розроблені й затверджені регіональні програми розвитку культури, в яких передбачено комплекс заходів економічного характеру, спрямованих на забезпечення повноцінного функціонування клубних закладів, стимулювання їхньої господарської самостійності, забезпечення сільським жителям рівних можливостей (порівняно з міським населенням) інформаційних, освітніх, культурних, дозвіллєвих потреб.

Органи виконавчої влади та місцевого самоврядування Вінницької, Дніпропетровської, Сумської, Херсонської, Чернігівської областей прийняли розпорядження «Про виділення додаткових коштів з місцевих бюджетів для розширення сфери діяльності районних будинків культури». Зокрема, на ремонтні роботи приміщень районних будинків культури Вінницької області з місцевих бюджетів використано 1 млн 195 тис. грн.

При затвердженні місцевих бюджетів на 2006 р. видатки на культуру на Дніпропетровщині збільшено в 1,8 раза. Вперше за останні десять років в області на потреби кожного районного будинку культури виділено по 20 тис. грн бюджетних коштів. Окрім того, за кошти приватних підприємців здійснено капітальні та поточні ремонти, придбано музичні інструменти, костюми, аудіоапаратуру. З метою покращення культурного обслуговування селян Івано-Франківської області за рахунок обласного бюджету придбано автотранспорт для Богородчанського, Галицького, Волинського, Калуського, Надвірнянського районних будинків культури. Систематичну фінансову підтримку з бюджетів усіх рівнів одержують районні будинки культури Харківської області.

На сьогодні в Україні на базі клубних закладів діють понад 90 тис. аматорських колективів. Нами використовується репертуар українських авторів, класичні та сучасні твори зарубіжних композиторів, звучить автентичний фольклор. Збереглись і продовжують розвиватись основні аматорські жанри: хоровий, музичний, хореографічний, театральний. Понад 20 тис. аматорських колективів мають звання «народний» та «зразковий».

Дещо поліпшилася кадрова ситуація. Високий рівень забезпеченості спеціалістами у Тернопільській (95,4 %), Запорізькій (81 %), Дніпропетровській і Донецькій (по 80 %), Вінницькій (79,6 %), Харківській (78,8 %) областях. У клубних закладах Волинської, Рівненської, Харківської та Хмельницької областей забезпеченість фахівцями становить понад 60 %.

У переважній більшості областей запроваджено щомісячні стипендії для творчої молоді, премії за творчі досягнення в різних галузях мистецтва.

На виконання Указу Президента України від 19 березня 2005 р. «Про державну підтримку підготовки фахівців для сільської місцевості» Міністерство культури і туризму встановило щорічну квоту місць на підготовку фахівців з числа сільської молоді у межах державного замовлення. У більшості областей України відкрито факультети Державної академії керівних кадрів культури і мистецтв, запроваджено дистанційну форму навчання, що дає змогу здійснити перепідготовку та підвищення фахового рівня спеціалістів для закладів культури клубного типу.

Однак у діяльності клубних закладів залишається низка невирішених проблем, головна з яких — недостатнє фінансування. Низький рівень знань у спеціалістів клубних закладів з питань економічної та господарської роботи гальмує діяльність клубних закладів у ринкових умовах. Аналіз засвідчує, що 33 % спеціалістів клубних закладів мають досвід роботи понад 30 років, 40 % — понад 20,20 % — понад 10 років, 7 % — понад 5 років. Це свідчить про необхідність залучення до роботи в галузі молоді, здатної забезпечувати роботу клубних закладів у сучасних умовах.

Недостатньо заохочується праця фахівців, керівників творчих аматорських колективів. Вони майже не отримують стимулюючих надбавок до посадового окладу. Практично в кожній області гостро стоїть проблема неповної зайнятості працівників клубних закладів. На сьогодні не прийнято нормативного акта, який би поширював норми соціального захисту на працівників клубних закладів, які вже існують для працівників бібліотек, музеїв та викладачів шкіл естетичного виховання [30, c. 14-15].

З метою усунення вказаних питань Міністерством культури і туризму запропоновано відповідні положення в проекті Закону України «Про культуру», зокрема — щодо надання клубним працівникам права на грошову винагороду за сумлінну працю та зразкове виконання трудових обов’язків і матеріальну допомогу для вирішення соціальних питань. Сприятиме стабілізації мережі клубних закладів та їх повноцінному функціонуванню виконання постанови Кабінету Міністрів України «Про недопущення закриття об’єктів соціально-культурного призначення в сільській місцевості» від 6 вересня 2005 р. Міністерство звернулося до обласних держадміністрацій з проханням збільшити у 2007 р. асигнування на галузь культури, зосередити кошти з різних джерел на зміцнення матеріально-технічної бази.

Клубні заклади відіграють значну роль у залученні найширших верств населення до надбань традиційної культури та мистецького аматорства. Українське народне мистецтво є великим скарбом нашого народу, воно передає світосприйняття, національну психологію, багатство духовно-естетичного світу. Епоха глобалізації несе із собою не лише переваги сучасної цивілізації, а й небезпеку збіднення, а то і втрати культурно-мистецької різноманітності людства, отже — й підриву самих коренів цієї культури. Україна ще має ці здорові корені, і берегти їх, створювати умови для зростання народної культури — обов’язок суспільства і держави.

Нині, заявляючи про прагнення інтегруватись до світової спільноти, виявляючи готовність до освоєння всього справді вартого уваги, що створено іншими культурами, необхідно докласти максимум зусиль для збереження, відродження, розвитку і презентації світові всього найкращого, що має у своїй духовній скарбниці український народ, насамперед нашої традиційної культури. З цією метою реалізовується «Державна програма охорони та збереження нематеріальної культурної спадщини на 2004— 2008 роки», затверджена відповідною постановою Кабінету Міністрів України. На виконання цієї програми постановою уряду засновано премію імені В.М. Гнатюка за збереження та охорону нематеріальної культурної спадщини. З метою інтеграції України у світовий культурний простір підготовлено проект Закону України «Про приєднання України до Міжнародної Конвенції про охорону нематеріальної культурної спадщини». Суттєвою допомогою у збереженні та відродженні такої спадщини стала постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку використання у 2006 році субвенції з держаного бюджету місцевим бюджетам для придбання українських народних інструментів та їх розподілу» від 26 липня 2006 р.

Указ від 21 березня 2000 р. «Про державну підтримку клубних закладів» передбачав забезпечення збереження та повноцінного функціонування клубних закладів, внесених до державного реєстру клубних закладів; забезпечення збереження та функціонування клубних закладів у сільській місцевості, що передаються з балансів колективних сільськогосподарських підприємств до комунальної власності.

Останніми роками в Україні дещо пожвавилося проведення фольклорно-етнографічних експедицій, науково-практичних конференцій. Лише у 2006 р. проведено міжнародні та всеукраїнські фестивалі фольклору та традиційної культури, зокрема міжнародний фестиваль дитячого фольклору «Котилася торба…» (м. Кузнєцовськ Рівненської області); фестиваль фольклору «Поліське літо з фольклором» (м. Луцьк); фестиваль фольклору «Калинове літо на Дніпрі» (м. Комсомольськ, Полтавської області); фестиваль народної творчості в рамках проведення Сорочинського ярмарку (с. Великі Сорочинці Полтавської області); Фестиваль лемківської культури «Дзвони Лемківщини» (м. Монастириська Тернопільської області) та ін. [23, c. 42-44]

З метою забезпечення правових, економічних та організаційних умов відродження, збереження і розвитку народних художніх промислів нині підготовлено проект постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної програми охорони, відродження та розвитку народних художніх промислів на 2007—2010 роки».

Аналіз поданих інформаційних матеріалів свідчить проте, що в де яких регіонах утриманню закладів культури приділяється недостатню уваги. Матеріально-технічна база цих установ слабка, не забезпечено їхнє опалення в зимовий період, працюють вони епізодично, бракує фахівців для роботи з художніми колективами та з організації масової роботи, клубів зі інтересами, немає системи у вихованні дітей та молоді.

Сьогоднішнє життя вже не можна уявити без сучасної аудіо- та відеоапаратури, без комп’ютерів та створення єдиної електронної мережі, що забезпечує максимальний доступ до інформаційних ресурсів кожному громадянину України у найвіддаленішому і найменшому населеному пункті.

Звичайно, це завдання на перспективу, а от наскільки віддаленою вона  виявиться значною мірою залежить від зусиль працівників культури та від розуміння важливості розвитку нових інформаційних технологій місцевими органами виконавчої влади. Проте в сучасних економічних умовах є позитивні приклади розв’язання цієї проблеми у сільських населених пунктах завдяки спільними зусиллям працівників культури, місцевих органів виконавчої влади та керівників сільськогосподарських формувань.

Особливу відповідальність за стан культури, збереження і розвиток існуючої мережі закладів культури, їхнє забезпечення сучасною матеріально-технічною базою покладено сьогодні на місцеві органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування.

Тільки спільні зусилля державних та недержавних структур з розв’язання проблем розвитку закладів культури на селі дадуть позитивні результати.

Спостереження за учасниками клубів дають підставу зробити висновок, що робота в клубі сприяє їх моральному вдосконаленню, розвитку організаторських і творчих здібностей, активності та ініціативі кожного, засвоєнню ними певних знань в оволодінні технологією різноманітної діяльності, формуванню культури спілкування, розвитку світогляду, взагалі в певній мірі змінює їх ставлення до навчальної роботи, а також згуртовує у дружний колектив. Тим паче, що організація позашкільного життя в дитячому клубі не є справою цілком новою, бажано ширше використовувати досвід, напрацьований історією в галузі клубної роботи.

З метою реформування системи клубних установ в України пропонується ряд заходів правового, економічного, організаційного та методичного змісту. Зокрема, передбачається створення поліфункціональних культурно-дозвіллєвих установ, таких як клуб-музей, клуб-бібліотека, клуб-кафе, цент дозвілля, центр відпочинку і туризму, народний дім, дім ремесел, центр фольклору, центр національної культури, будинок народної творчості і дозвілля, будинок культури. На думку фахівців (Л. Кононенко, Н. Шерстюк та ін.), оновлені клубні заклади мають сприяти активній участі широких верств населення у відродженні та збереженні фольклорних традицій, народних промислів, духовного піднесення особистості, розвитку  почуття національної гордості та гідності. Врешті, створення умов для активного дозвілля, культурного спілкування сприятиме поліпшенню соціально-психологічної атмосфери в суспільстві.

Звернення до клубних форм роботи у ВНЗ зумовлено тим, що вони дозволяють успішно вирішувати актуальні завдання естетичного виховання молоді[12, с. 15].

Отже, розумне поєднання соціально-педагогічної і клубної стратегії виховання у мікрорайоні означає початок нового цілісного підходу до створення реальних умов задля всебічного розвитку творчої особистості.

Розділ 2. Аналіз PR-заходів у закладі культури клубного типу на прикладі «Бінго» м.Києв

2.1. Аналітична довідка про клуб Bingo (Бінго)

Bіngo Entertaіnment — один з головних культурно-дозвільних комплексів Києва. За всіх часів (уже більше 15 років) його вибирали для своїх концертів кращі вітчизняні й закордонні артисти й промоутери.

На сьогоднішній день Bіngo — це найбільший в Україні концертний клуб на 1 500 глядачів із власною технічною базою, один із самих більших більярдних залів, краще місце для проведення банкетів (до 500 чоловік), фуршетів (до 1000 чоловік і більше), стрип-бар і лаунж-кафе. Крім того, у клубі є безкоштовний WіFі доступ до Інтернету.

Концерти, фестивалі, дискотеки, вечірки, конференції, збори, тренінги, корпоративні свята, власні концертні й диско проекти — все це на будь-який смак і гаманець Ви можете знайти для себе або організувати в Bіngo Entertaіnment.

Адреса клубу — пр-т Перемоги, 112,  Київ, Україна, 03115. Тел./факс: (+380 44) 424 25 55.

Технологію складання культурно-дозвіллєвих програм і послуг клубу будується за такими етапами: визначення політики клубу, що передбачає формування загальної мети клубу, шляхів її досягнення, принципів діяльності; вивчення реального й потенціального дозвіллєвого попиту, що включає оцінку клубних ресурсів та його можливостей, визначення профілю користувача, незадоволених запитів населення; окреслення основних завдань клубу, що полягає у формуванні реальних цілей та конкретних завдань, залучення до їх вирішення працівників соціально-культурної сфери та громадскості; планування культурно-дозвіллєвої діяльності, що охоплює визначення основних напрямів програми (дозвіллєвий, мистецький, спортивний, соціальний), форм (гурткова робота, курси, розважальні конкурси, фестивалі), виду діяльності, яка найкраще забезпечить досягнення цілей і пошуку необхідних ресурсів; втілення клубних програм та заходів, що передбачає розробку маркетингової стратегії, встановлення системи методів, контроль за процесом реалізації програми, врахування змін, можливих у ході її здійснення; проведення оцінки, що полягає у підведенні підсумків та виявленні недоліків; зворотний зв‘язок та модифікація культурно-дозвіллєвої діяльності клубу, що дасть змогу її вдосконалити.

Основною частиною клієнтів є молоді люди у віці 18 — 24 роки, що мають достатні фінансові засоби для відвідування клубу такого рівня. Крім того, також відвідують люди більш старшого віку. Оскільки клуб «Бінго» має досить респектабельний і прогресивний імідж, то це залучає цю групу потенційних клієнтів.

При розробці стратегії проведення рекламної компанії нічного клубу слід враховувати безліч факторів, починаючи від специфіки роботи даного закладу, і закінчуючи психологією поведінки людей (соціальною психологією).

Існує правило 20%. Воно свідчить, що 20% клієнтів дають 80% доходів у будь-якій сфері діяльності. Інші 80% дають тільки 20% прибутку. Це емпіричне правило наводиться в багатьох підручниках з менеджменту та економіці, і його повною мірою слід використовувати при розробці і проведенні рекламних і маркетингових компаній. Що стосується нічних клубах можна відзначити, що ці 20% є постійними клієнтами будь-яких клубів: вони рідко змінюють свої постійні уподобання. Т.ч. можна констатувати факт наявності постійних клієнтів певних закладів.

2.2. Основні напрями діяльності та розвитку клубу Bingo (Бінго)

В 2010-2011 рр. діяльність клубу «Бінго» була спрямована на реалізацію пріоритетних напрямків державної культурної  політики, на виявлення й підтримку молодих талантів, збереження й розвиток  традиційної народної культури.

Організація дозвілля – одне з важливіших напрямків клубної роботи клубу Бінго, що включає в себе проведення культурно-мистецьких масових заходів, створення любительських об’єднань, аматорських колективів за жанрами, для населення різних вікових категорій. Багато уваги приділяється в цьому питанні роботі з молоддю.

Успіх діяльності клубу «Бінго» залежить від того, наскільки цікавий й різноманітний зміст його діяльності. Зміст діяльності визначається інтересами й запитами аудиторії; подіями, що відбуваються в країні й за кордоном; специфікою розвитку й проблемами регіону, у якому перебуває клубна установа; звичаями й традиціями, що існують у даній місцевості; знаменними й пам’ятними датами в житті суспільства; календарем державних свят; річним колом народних свят; рівнем професіоналізму працівників клубної установи, його матеріально — технічними й фінансовими можливостями.

Привертає увагу залежність відвідування закладів культури від соціально-демографічних ознак респондентів (додаток 1).

Ознака статі. В дослідженні зазначено помітний вплив статі на зміст відповідей респондентів, зокрема жінки вдвічі активніше за чоловіків відвідують клуби і парки культури, виявляють значно більший інтерес до кінотеатрів (4,7% – жінки, 2% – чоловіки) і театрів (20,5% – жінки, 12% – чоловіки). У жінок спостерігається втричі вищий показник інтересу до виставкових залів та картинних галерей, вдвічі – до сімейних та вікових клубів, центрів народної творчості і парків культури. Чоловіки вдвічі частіше за жінок прагнуть відвідувати відеосалони, казино, комп’ютерні клуби та цирк.

Шлюбний стан. Одружені значно більше (іноді в два-три рази) орієнтовані на відвідування театру, концертних залів, картинних галерей, сімейних об’єднань та парків, не одружені – клубів, спортивних комплексів, центрів туризму, спортивно-оздоровчих комплексів, відеосалонів (втричі), казино, комп’ютерних клубів, кафе-клубів.

Ознака віку. Молодь віком від 15 до19 років втричі частіше від інших груп схильна до відвідувань спортивих закладів, відеосалонів. Вікова група 20–25 років при нагоді обирала б місцем дозвілля кафе-клуби, 20–30 років – казино, 26–30 років – концертні зали, 31–40 років – виставкові зали, 30–50 років – театри.

Масові форми роботи клубу допускають включення в дію великої кількості учасників (народного гуляння, бали, маскаради, шоу, дискотеки й ін.).

При використанні різних форм роботи необхідно враховувати одну неодмінну умову: форма повинна відповідати змісту, щоб він міг розкритися найбільше повно. Засоби — це інструменти, за допомогою яких здійснюється соціальна — культура діяльність, своєрідний «механізм» доведення змісту діяльності до аудиторії. У нерозривному зв’язку з формами й засобами перебувають методи. Методи — це шляху досягнення поставленої мети, способи й прийоми практичної реалізації діяльності. Перша група методів використовувана при здійсненні культурно — дозвілевих програм — це так, звані родові методи, які містять у собі: метод ілюстрування, метод театралізації, метод гри. Призначення цих методів — гранично донести інформацію, закладену в програмі, домогтися емоційного сприйняття дії й включити в нього аудиторію. Можна звернутися до найсучасніших  форм, методів і засобів роботи, використовувати все різноманіття засобів, але якщо не знати в ім’я чого й у якій логічній послідовності діяти, то в підсумку навряд чи можна досягти позитивного результату.

Важливий принцип виховання в клубі «Бінго» – це розвиток індивідуальності. Наше суспільство переживає період ,коли одним із головних його завдань є відродження  високої духовності людини , як основи життя та діяльності

Для молоді ХХІ сторіччя характерна широта кругозору, різносторонність знань, що є результатом підвищення інформатизації. Сьогодні молодь    незавжди замислюється над “високими духовними проблемами”. Її більше турбують труднощі повсякденного життя. Молодіжна аудиторія настільки різнопланова і її відношення до життя неординарне, що перед працівниками клубних закладів виникає питання: “Як зацікавити молодь, щоб вона відвідувала клубні заклади?” .Працівниками культури ведеться ефективна робота не тільки по розробці інноваційних культурно-дозвіллєвих форм ,а й пошук нових підходів в клубній роботі з організації дозвілля і особливо молодіжної аудиторії.

Клубні працівники в повній мірі приводять в дію великі резерви, які знаходяться в святах календарно-обрядової культури українського народу та проведенні  різноманітних  молодіжно-розважальних заходів.  Саме в них формується не тільки емоційно відкрита особа, але й розуміння молоді естетичного й морального досвіду своїх предків.

Основними завданнями клубу «Bingo» є: пропаганда здорового, активного, високоморально способу життя; організація зустрічей із цікавими людьми: музикантами, художниками, акторами, народними умільцями; організація музикальних вечорів, фотографування історичних пам’яток України, проведення фотовиставок; співпраця із іншими музичними клубами, та різноманітними закладами культури та мистецтва.

Клуб «Bingo» співпрацює з творчою інтелігенцією, керівниками громадських та благодійних організацій, музичними групами та окремими виконавцями. Так, наприклад, плідною та корисною є співпраця з Благодійним фондом «Ренесанс» (керівник, доктор педагогічних наук, професор Т. Меженіна). З року в рік Фонд проводить цікаві мистецькі заходи, запрошуючи на них творчу еліту країни.

Радість спілкування, можливість чути, бачити цікаву, духовно багату людину – це принцип, який повинен стати головним в діяльності закладів культури. Уміння й бажання бачити людей не в цілому, як масу, а шукати й знаходити шляхи до кожної окремої людини. Визначити її  інтереси, настрій, і вже на цій основі організовувати свою роботу, обов’язково при допомозі та активній участі тих, для кого проводяться заходи, щоб відпочинок молодих людей став цікавим та захоплюючим.

Міська акція «Анти СНІД» — комплекс профілактичних заходів проти Сніду та наркоманії ,до якої ввійшли як традиційні  так і нові  форми з молоддю.

Першими етапами акції були анкетування  підлітків та молоді, зустріч з медичними працівниками, конкурси плакатів.

Музичний проект «Ностальжи» — захід сімейного відпочинку, на якому лунали  знайомі й улюблені пісні 70-90 років . На сцені було організовано імпровізований майданчик де ретро-пісні  супроводжувалися  ретро- танцями у виконанні молодих виконавців. Костюми, декорації сцени, оформлення залу видержано у відповідному  стилі. Для  повної  відповідності темі  концерту  було  запрошено   виконавців  та  музикантів  відомих   на танцювальних майданчиках 70-90 років, свої версії знайомих пісень  представляли молоді виконавці. Протягом  вечора  ведучі   «повертали час»,згадували події ,з якими пов’язані ті чи інші пісні ,шуткували і, навіть співали   разом  з залом.

Велику роль у вихованні молоді відіграють сімейні свята та конкурси. Де радість дитини зливається з радощами батьків, там менше конфліктів і непорозумінь, установлюється почуття сім’ї.

Конкурсна шоу-програма  «13студія» — це пошук цікавих та ефективних форм роботи з дітьми та підлітками . Це шоу акторських спроб для майбутніх співпрацівників телебачення студії, акторів театру і кіно. Конкурс відбувався за законами телебачення та театру. Спочатку йшла підготовка з глядачами студії, перевірялася їх активність, почуття гумору, репетируються  аплодисменти, сміх. Юні оператори повинні впіймати кадр, звукооператор оживити картинку, а актори  виконували незвичайні ролі неживих істот. Шоу-програма супроводжувалася  музичними заставками та,  живою рекламою.

У сфері молодіжної любительської діяльності спостерігається процес створення рухів і угрупувань, що в першу чергу пов’язані з захопленнями сучасною музикою (поп, рок, реп, хіп-хоп та ін.), любителі комп’ютерних ігор, спортивними заняттями (атлети, силовики), філософсько-містичною тематикою (йоги, захоплені східними релігіями), захистом навколишнього середовища (рух “зелених”, захисники пам’ятників історії й давнини, волонтери).

Для того, щоб молодь сьогодення відвідувала клубні заклади, там повинно бути все прекрасно: художньо-декоративне оформлення приміщень, змістовна робота колективів художньої самодіяльності, атмосфера взаємоповаги, дружньої підтримки.

2.3. Дослідження паблісіті у сучасному закладі Bingo (Бінго)

Слід зазначити, що категорія відвідувачів нічних клубів залишається практично незмінною. Тобто з усієї маси людей близько 10% відвідують нічні клуби. Решта не відвідують їх у силу тих чи інших причин (90%). Імовірність залучення нових членів у цю групу дуже мала, тому, ймовірно, чисельність людей користуються послугами нічних клубів буде залишатися незмінною.

Виходячи з цих даних можна робити наступні висновки:

1. При проведенні рекламної компанії клубу «Бінго» вплив буде спрямовано на постійних клієнтів нічних закладів.
2. У результаті цього інші нічні клуби повинні втратити частину своїх клієнтів.
3. Слід обчислити постійних клієнтів клубів і проводити з ними певну роботу.

Виходячи з перерахованих вище положень слід визначити такі вимоги до друкованої реклами:

1. Необхідно обчислити основні шляхи проходження відвідувачів в конкуруючі нічні заклади, і розвісити рекламу по шляху до цих закладів.
2. Слід обчислити місця, де розвішується реклама існуючих нічних закладів і розмістити свою рекламу там же.
3. Слід розмістити рекламу в місцях великого скупчення людей: магазинах, школах, метро, ​​громадському транспорті, інститутах.

Слід окремо розглянути рекламу в суспільному транспорті і метро. Крім проходження великої кількості людей у ​​цих видах транспорту, основним видом діяльності метро і громадського транспорту є пересування людей. Цей хід дуже тонко можна використовувати під час проведення рекламної компанії.

Необхідно розробити флаєри (вони повинні бути кольоровими: досить 2 — 4 кольори, що дозволить знизити їхню ціну в 10-15 разів) схожі на листівки. Ці флаєри не повинні давати знижку на відвідування клубу, а повинні бути просто його рекламою.

Поширювати флаєри необхідно: біля інститутів, технікумів та ПТУ; в касах магазинах.

Купони з відсотками — це найбільш реальний при роботі зі школярами та студентами, які збираються в центрі міста. Мета цього методу змусити людей проявити бажання сходити до клубу, а разом з тим запам’ятати назву і місце розташування клубу [18, c. 14].

Суть його в наступному: створюється кілька сотень квитків типу ABCDE, кожен із квитків забезпечує знижку при вході на 10%. При зборі 2-х квитків кожного типу (тобто AABBCCDDEE — всього 10), людина, що зібрав їх, проходить безкоштовно. Квитки різних типів роздаюсть у різні школи і, таким чином, щоб пройти безкоштовно, людина повинна знайти і обмінятися з друзями такими картками. Це змусить людей:

• Запам’ятати ім’я й місце розташування клубу.
• Побажати потрапити до цього клубу.
• Проявити діяльність спрямовану на досягнення результату.
• Приїхати до клубу.

Можливо, при розповсюдженні квитків сказати, що біля клубу напевно знайдуться люди з різними квитками, і обмін квитками можна зробити буде прямо на місці, то це змусить людей приїхати і почати обмін.

Однак основна ідея полягає в тому, що квитків типу D всього 20% в порівнянні з квитками інших типів. І квитки типу D поширюються не по одній, а відразу по декількох тусовках.

Таким чином, з 100% можливих потрапити, реально потраплять лише 20% (і цю цифру можна змінювати). Хто залишився, доведеться заплатити за вхід зі знижкою 10%, або нарікати на долю, що не змогли зібрати квитки в будь-якому випадку люди повинні думати, що збігтися повинні 100% квитків.

Існує певна категорія осіб, які називаються «лідери впливу». Відомо, що в кожній групі людей існує лідер (не обов’язково він формально займає посаду лідера). Члени групи підпорядковуються лідеру, виконують його доручення, намагаються бути схожими на нього. Стосовно до нічних клубів, можна сказати, що група прямує відпочивати туди, куди йде її лідер (всі хочуть бути самими модними і орієнтуються у всіх своїх смаках на місцевих авторитетів). Тому ставиться завдання створення бази даних на лідерів груп.  Інформацію про лідерів необхідно заносити в комп’ютер для подальшого використання. Лідерів груп необхідно залучати різними способами: заводити з ними дружні відносини, видавати безкоштовні запрошення і т.д. Разом з лідерами в заклад прийде і вся група людей. Слід зазначити, що така робота ведеться в кількох мінських нічних клубах.

Аналіз та узагальнення матеріалів дають підстави зробити висновки та сформулювати рекомендації відповідним управлінським та виконавчим структурам для удосконалення діяльності  клубу «Бінго»:

1. Визначити напрями клубної політики з урахуванням соціально-демографічних факторів в Україні для залучення кожної особистості до активної культурно-дозвіллєвої діяльності.
2. Розробити принципово нову модель клубу, яка за своєю функціональністю та соціально-культурною сутністю створювала б позитивне соціалізуюче середовище.
3. озробити відповідну концепцію культурно-дозвіллєвої діяльності з урахуванням вимог сучасної української соціально-культурної практики, яка сприяла б створенню інноваційних закладів клубного типу.
4. Визначити можливі джерела фінансування клубу «Бінго» для його матеріально-технічного оснащення та реконструкції відповідно до вимог сьогодення, для самостійного виробництва дозвіллєвих та рекреаційних послуг.
5. Вирішити кадрове питання клубу «Бінго» та відповідної професійної підготовки фахівців, а також забезпечення клубної мережі організаторами дозвілля на громадських засадах (тобто волонтерів, допомога яких широко використовується у країнах Західної Європи та США).
6. Розробити конструктивну модель науково-методичної та інформаційно-соціологічної служби інноваційного напряму, спрямовану на: вивчення, облік, узагальнення, систематичне висвітлення стану, проблем і перспектив розвитку вітчизняних та зарубіжних клубних закладів; створення міжнародної наукової та інформаційної мережі щодо клубної політики; налагодження тісного зв’язку клубу з громадскістю для вивчення, узагальнення та послідовного збагачення духовних потреб та інтересів різних категорій населення; розробку сучасної методики вивчення та використання досвіду світової клубної практики; впровадження інноваційних клубних форм та прогресивних дозвіллєвих технологій у вітчизняну культурно-дозвіллєву практику.

Вечірки, присвячені Nirvana, Muse, Rammstein, Metallica, Linkin Park, Pantera, Depeche Mode, Slipknot та іншим відомим гуртам зібрали на сцені неймовірну кількість команд як з Києва, так і з інших міст нашої країни, і не нашої теж. Варто відмітити, що каверфести дали чудову можливість молодим командам побувати на одній з найвідоміших рок-сцен Києва.

Отже, можемо визначити закономірності розвитку клубу «Бінго», а саме:

• виховний вплив культурно-дозвіллєвої діяльності клубу здійснюється за умови активної участі особистості у культурно-дозвіллєвій діяльності. Якщо зміст дозвіллєвої програми клубу неадекватний інтересам та потребам особистості, можливості клубу залишаються не реалізованими і не впливають на духовний розвиток особистості. Активна участь особистості у діяльності клубу залежить від її власних дозвіллєвих програм, що й передбачається принципом відповідності потребам та інтересам відвідувачів;
• культурно-дозвіллєва діяльність у клубі ґрунтується позитивною мотиваційною орієнтацією особистості на участь в культурно-дозвіллєвій діяльності, її ініціативністю й самодіяльністю;
• зміст культурно-дозвіллєвої діяльності має бути адекватним рівню духовного розвитку особистості, її життєвому досвіду. Йдеться про безперервний розвиток духовних та інтелектуальних сил кожної людини, що здійснюється шляхом систематичного розвитку її активної культурно-дозвіллєвої діяльності;
• мета і завдання культурно-дозвіллєвої діяльності клубу визначають її зміст, форми та методи у роботі з конкретною віковою категорією відвідувачів. Конкретизація мети та завдань культурно-дозвіллєвої діяльності клубу передбачає її реалізацію у клубній роботі, тісну й цілеспрямовану взаємодію працівників клубу з населенням;
• ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності клубу залежить від оптимального поєднання в ній виховних, розважальних та психолого-оздоровчих завдань клубу;
• повноцінний культурно-дозвіллєвий процес у клубах та закладах клубного типу можливий за умови естетизації дозвіллєвого середовища і визначається відповідністю поставлених цілей естетичним потребам особистості.

Інноваційні функції клубу, як і динаміка їх розвитку, зумовлені переосмисленням традиційних уявлень про елітарність клубу та про його консервативність, сучасним розумінням клубу як осередку соціально-культурної творчості, активного спілкування та морально-емоційної компенсації життя. Це дає підстави стверджувати, що сучасний клуб відходить від функцій пасивного відтворення певних суспільних запитів й орієнтує на активну соціально-культурну діяльність, спрямовану на конкретного адресата.

Клубна робота з різними віковими категоріями населення є чинником культурно-дозвіллєвої та рекреаційної діяльності; соціалізації та адаптації особистості; задоволення потреб індивіда у неформальному спілкуванні, самореалізації та самодіяльності, творчому розвитку; залучення людини до професійно-трудової, суспільно-корисної, освітньої діяльності.

Висновки

Отже, в Україні, окрім проблем та недоліків в діяльності закладів клубного типу, простежуються й певні позитивні зрушення, до яких можна віднести: розвинену мережу державних та комерційних закладів культури клубного типу; діяльність дитячих підліткових клубів; доступність та відкритість державних закладів клубного типу; можливість творчої реалізації; відновлення напрямів патріотичного та громадянського виховання молоді; відновлення діяльності ініціативних об’єднань, асоціацій, клубів; розвиток індустрії дозвілля та розваг.

Можемо дійти висновку, що основними проблемами в діяльності клубних закладів залишаються: відсутність належної законодавчої бази; незадовільний технічний стан закладів культури, особливо — сільських; недостатнє фінансування, низькі власні доходи закладів; неповна зайнятість працівників культури; недостатній вплив центральної влади на розвиток культури в регіонах; несприятливе для культури податкове й бюджетне законодавство; недостатнє фінансування культурного розвитку регіонів з місцевих бюджетів; відсутність методичних зв’язків між закладами клубного типу; орієнтація населення на мас-культуру; недоступність багатьох комерційних послуг для незаможних верств суспільства; невідповідність культурно-дозвіллєвих послуг державних закладів запитам відвідувачів.

Проведене дослідження дозволяє нам виокремити напрями розвитку закладів клубного типу, основними серед яких можемо назвати:

—         удосконалення законодавчої бази;

—         зміцнення існуючої матеріальної бази закладів клубного типу, забезпечення клубних закладів комп’ютерними залами, обладнанням для проведення спортивного дозвілля, атракціонами, відкриття в закладах клубного типу мережі громадського харчування;

—         заохочення спонсорської та меценатської допомоги, введення системи грантів на реалізацію соціально-культурних програм;

—         розширення форм роботи, запровадження гуртків, орієнтованих на професійну підготовку та перепідготовку, курсів іноземних мов, популярних танцювальних гуртків;

—         вивчення та врахування зарубіжного досвіду роботи закладів клубного типу;

—         налагодження системи підвищення кваліфікації кадрів закладів клубного типу;

—         відновлення та удосконалення роботи методичних служб;

—         систематичне вивчення соціокультурних запитів населення та врахування їх у роботі закладів клубного типу;

—         використання сучасних маркетингових, комунікаційних технологій.

Окремо слід підкреслити значимість професіоналізму в організації клубної діяльності, тому підняття клубної роботи на якісно інший щабель розвитку залежить і від професійних кадрів. Саме від їх вміння організовувати культурно-дозвіллєві програми, керувати людьми у вільний час, створювати невимушену, легку атмосферу; володіння знаннями, вміннями і навичками використання засобів емоційного впливу, залежить успіх та престиж діяльності клубних закладів. Тому удосконалення роботи закладів клубного типу вимагає подальшого поглибленого вивчення.

Дослідженням доведено:

— культурно-дозвіллєва діяльність у клубі «Бінго» інтенсифікує розробку адаптивних культурно-дозвіллєвих програм та заходів, що дозволяє залучати людей до активної комунікативної, просвітницької, художньо-творчої діяльності, поширювати особистісно зорієнтований підхід в клубній роботі з різновіковими категоріями населення, створювати умови для стабілізації моральних імперативів особистості відповідно до життєвих обставин, сприяє реалізації її інтелектуального, морального, фізичного потенціалу;

— соціально-демографічні зміни, що відбуваються в сучасному світі, вимагають системного і конструктивного осмислення теоретичних засад, практичного досвіду та інноваційних технологій дозвіллєвої діяльності в зарубіжних країнах, що дозволить сформувати стратегію і тактику інтенсивного розвитку вітчизняного дозвілля.

Список використаної літератури

1. Закон України «Про культуру»
2. Гончарук С.М. Шляхи інтенсифікації інформаційно-коментаторської діяльності установ культури клубного типу : Дис… канд. пед. наук: 13.00.05 / Гончарук Сергій Миколайович ; Київський держ. ун-т культури і мистецтв. — К., 1998. — 172 л.
3. Гончарук С.М. Шляхи інтенсифікації інформаційно-коментаторської діяльності установ культури клубного типу : Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.05 / Гончарук Сергій Миколайович ; Київський держ. ун-т культури і мистецтв. — К., 1998. — 16 с. (Шифр: РА300037)
4. Давидова Н. Сільські клубні заклади культури: сучасний стан, проблеми та перспективи // Диференційне забезпечення керівництва. — 2003. — Вип. 5/5 4382. — С. 1-7
5. Жаркова Л.С. Деятельность учреждений культуры: [учеб. пособие]. / Л.С. Жаркова. — 3-е изд. испр. и доп. — М., 2003. — 225 с.
6. Клубні установи в умовах оренди: досвід, проблеми, перспективи : Інформ.-метод. зб. / упоряд. А. Ф. Мироненко, Л. М. Нестеренко ; Державна академія керівних кадрів культури і мистецтв. — К. : [б.в.], 2001. — 34 с.
7. Ключко Ю. М. Шляхи організації дозвіллєвого спілкування молоді в процесі функціонування системи «клуб-бібліотека» (за матеріалами наукового дослідження) / Ю. М. Ключко ; Національна парламентська бібліотека України, Інформаційний центр з питань культури та мистецтва. — К. : [б.в.], 1998. — 20 с. —
8. Ключко Ю. Розвиток соціально-культурної сфери України в умовах ринкових відносин: пошук нових моделей / Ю. Ключко ; Національна парламентська бібліотека України. Інформаційний центр з питань культури та мистецтва. — К. : [б.в.], 2003. — 28 с.
9. Колесник Л. Клубность интересов // Компаньон. — 1999. — № 43. — С. 58-59
10. Культура: пошуки і творення (з досвіду роботи аматорських колективів та закладів культури Хмельниччини) / упоряд. А. Г. Тітов ; Управління культури Хмельницької обласної держ. адміністрації, Хмельницький учбово- методичний центр культури Поділля. — Хмельницький : [б.в.], 2000. — 52 с.
11. Культурна політика в Україні. Аналітичний огляд / [за ред. О. Гриценка]. — К.:УЦКД, 2007. — 160 с.
12. Первушина О.В. Социально-культурная деятельность (теоретические основы): [учеб. по­собие] / О.В. Первушина / Алтайский государственный институт искусств и культуры. — Бар­наул: АГИИК, 2002. — С. 56-67.
13. Петрова И.В. Организация культурно-досуговой деятельности в клубных учреждениях развитых зарубежных стран // Панорама культурной жизни стран СНГ: Информ. сб. — М.: Изд. РГБ, 1998. – Вып. 3. — С. 21-48.
14. Петрова І. В. Культурно-дозвільна діяльність в клубних закладах (за матеріалами розвинених зарубіжних країн) / І. В. Петрова ; Національна парламентська бібліотека України, Інформаційний центр з питань культури та мистецтва. — К. : [б.в.], 1998. — 71 с.
15. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах: [підручник] / І.В. Петрова. — К., 2005. — 408 с.
16. Петрова І.В. Клуб для людини похилого віку: теорія і практика // Посвіт. — 2000. – № 1. — С. 84-89.
17. Петрова І.В. Культурно-дозвіллєва діяльність в клубних закладах (за матеріалами розвинених зарубіжних країн). – К.: УЦКД, 1998. – 71с.
18. Петрова І.В. Культурно-дозвіллєві центри: виникнення та розвиток // Рідна школа. – 2000. — № 7. – С. 13-16.
19. Петрова І.В. Організація культурно-дозвіллєвої діяльності клубів у країнах Західної Європи та США : Дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Петрова Ірина Владиславівна ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. — К., 2000. — 197 арк.
20. Петрова І.В. Організація культурно-дозвіллєвої діяльності клубів у країнах Західної Європи та США : Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Петрова Ірина Владиславівна ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. — К., 2000. — 20 с. (Шифр: РА311572)
21. Петрова І.В. Педагогічні умови удосконалення діяльності клубів з профорієнтаційного виховання підлітків (досвід зарубіжжя) // Соціалізація особистості: Міжкафедральний зб. наук. ст. // За заг. ред. А.Й. Капської- К.: НПУ, 1999. – Вип. 3. – С. 51-63.
22. Петрова І.В. Проектування в соціально-культурній сфері: [навч. посіб.] / І. Петрова — К., 2007. — 372 с.
23. Петрова І.В. Соціально-культурний потенціал закладів клубного типу (на прикладі “Ротарі”-клубів) // Соціалізація особистості: Зб. наук. пр. НПУ ім. М.П. Драгоманова. — К.: Логос, 2000. – Вип. 2. – С. 40-53.
24. Петрова І.В. Соціокультурні чинники клубної діяльності з представниками етнонаціональних меншин // Наука і освіта. – 2000. — № 4. – С. 29-32.
25. Петрова І.В. Формування духовної культури особистості у закладах клубного типу: зарубіжний досвід // Україна на порозі третього тисячоліття: духовність і художньо-естетична культура: Аналітичні розробки, пропозиції наукових та практичних працівників — К.: НДІ “Проблеми людини”, 1999. – Т. 14. – С. 244-251.
26. Поліщук Л. О. Соціально-культурна діяльність клубів України (кін. XX — поч. XXI ст.) : автореф. дис. … канд. культурології : 26.00.01 / Поліщук Людмила Олександрівна ; Київ. нац. ун-т культури і мистец. — К., 2011. — 16 с.
27. Проект державної програми “Культура. Просвітництво. Дозвілля” / [наук. керівник Подкопаєв В.П., наук. керівники підпрограм Кучинський С.С., Подкуйко Н.Д., Сасихов О.В., Цимбалюк Н.М.]. — К., 1993. — 285 с.
28. Рітвелд Г. Душа і тіло клубної культури // Кур’єр ЮНЕСКО. — 2000. — № 9-10. — С. 22-24
29. Самойленко Н.В. Шляхи моделювання іноваційних закладів культури клубного типу як педагогічної системи : Дис… канд. пед. наук: 13.00.05 / Самойленко Неля Василівна ; Київський держ. ін-т культури. Кафедра соціології. — К., 1997. — 222 л.
30. Самойленко Н.В. Шляхи моделювання іноваційних закладів культури клубного типу як педагогічної системи : Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.05 / Самойленко Неля Василівна ; Київський держ. ін-т культури. — К., 1997. — 30 с. (Шифр: РА298258)
31. Сасыхов А.В. Отчет о пилотажном этапе мониторинга культурно-досуговых по­требностей населения Украины / А.В. Сасыхов — К.: Архив КНУКиИ, 1998. — 58 с.
32. Слабенько М. Клубні заклади сьогодні і завтра [Текст] : Нотатки до проекту Концепції загальнодержавної програми збагачення і розвитку культури, духовності на 2007-2011 роки / М. Слабенько // Українська культура. — 2006. — № 7. — С. 6-7
33. Слабенько М. Шляхи нетрадиційного фінансування клубних закладів // Українська культура. — 2006. — № 9. — С. 4-5
34. Стрельцов Ю.А. Методика воспитательной работы в клубе. Стрельцов Ю.А.: «Эксмо», 2004 г.
35. Терехова О.В. Реалізація виховного потенціалу громадської думки в діяльності установ культури клубного типу : Дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Терехова Оксана Володимирівна ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. — К., 2003. — 188 арк.
36. Терехова О.В. Реалізація виховного потенціалу громадської думки в діяльності установ культури клубного типу : Автореф. дис… канд. пед. наук: 13.00.06 / Терехова Оксана Володимирівна ; Київський національний ун-т культури і мистецтв. — К., 2003. — 19 с.
37. Терехова О.В. Спілкування в умовах закладів культури клубного типу як технологія формування та розвитку громадської думки. — Соціальні технології. — К.: ДАКККіМ, 2000. — С.125-138.
38. Тимчасове Положення про клубні заклади системи Міністерства культури України № 82 від 29.04.1991.
39. Тригодин В.Е. Педагогика воспитательной работы в клубе. Тригодин В.Е.: «Дрофа», 2002 г.
40. Україна. Президент Про державну підтримку клубних закладів [Текст] : Указ від 21 берез. 2000 року №485 / Україна. Президент; Україна.Президент // Урядовий кур’єр. — 2000. — 31 березня. — С. 7
41. Цимбалюк Н.М. Модернізація закладів культури клубного типу / Н.М. Цимбалюк // Культурно-дозвіллєва сфера України: динаміка змін та перетворень: [монографія]. / [за наук. ред. Н.М. Цимбалюк]. — К., 2003. — C. 25-39.

Додатки

Додаток 1. Соціологічне опитування щодо стану ринку клубних послуг

Було опитано 69 респондентів у віковому діапазоні від 17 до 23 років, з них 23 юнаків та 46 дівчат.

Результати вибірки розподілилися наступним чином:

1. Стать:

• Чоловік 23 чол. (33.3%)
• Жіночий 46 чол. (66,7%)

2. Вік:

• 17-18 років 30 чол. (43,4%)
• 19 років 20 чол. (28,9%)
• 20 років 08 чол. (11,5%)
• 21-23 11 чол. (15,9%)

3. Соціальний статус:

• Учень 26 чол. (37,7%)
• Студент 40 чол. (58,0%)
• Робочий 03 чол. (04,3%)

4. Як часто ви відвідуєте дискотеку

• Ніколи 07 чол. (10,1%)
• У вихідні 42 чол. (60,9%)
• Кілька разів на тиждень. 02 чол. (02,9%)
• Рідко 18 чол. (26,1%)

5. Яку суму в тиждень ви витрачаєте на розваги?

• не витрачаю 02 чол. (02,9%)
• 100-200 грн. 18 чол. (26,1%)
• 200-300 грн. 24 чол. (34,8%)
• 400-500 грн. 16 чол. (23,2%)
• Понад 500 грн. 09 чол. (13,0%)

6. Яке розважальний заклад (клуб) ви відвідуєте найчастіше?

• Не відвідую 07 чол. (10,1%)
• Аркада 25 чол. (36,2%)
• Спека 15 чол. (21,7%)
• Бінго 11 чол. (15,9%)
• Інші дискотеки 11 чол. (15,9%)

7. Змогли б ви приїхати з віддаленого району міста, щоб відвідати клуб європейського рівня?

• Із задоволенням 32 чол. (46,4%)
• Так 23 чол. (33,3%)
• Ні 02 чол. (02,9%)
• Не знаю 12 чол. (17,4%).