Вступ

Актуальність теми. Ломка соціалістичної системи найбільш болісно проявилася в такій галузі економічної стратегії української держави як перебудова соціальної сфери. Падіння обсягів виробництва, структурні дисбаланси в економіці та криза державних фінансів різко скоротили можливості маневру в соціальній політиці й обсяги ресурсів, які можна перерозподілити поміж її окремими напрямами. Це спричинило уповільнення реформ соціальної сфери, що може призвести до серйозних наслідків для стабільності українського суспільства загалом. Найважливішим завданням нашого уряду, виконавчих органів влади й місцевого самоврядування в галузі соціальної політики є практична реалізація конституційних прав громадян України на забезпечення доступності й безкоштовності базових соціальних послуг: освіти, культури й охорони здоров’я, перерозподілу соціальних витрат на користь найбільш уразливих груп населення – інвалідів, дітей, людей похилого віку. Серйозною проблемою у вирішенні цього завдання є те, що фінансування соціальної сфери більшою мірою покладене на місцеві бюджети, доходна база яких була практично зруйнована за останні роки.

Наступна проблема полягає в тому, що дотепер не вдалося збудувати такої системи планування фінансування видатків на соціальну сферу, яка б сприяла довгостроковому й ефективному використанню обмежених фінансових ресурсів української держави. На додаток до загальнодержавних проблем фінансування соціальної сфери в промислових регіонах існують свої, специфічні проблеми, які призводять до високої міграції населення з сільських районів до промислових міських. Тому тема нашого дослідження, без сумніву, є актуальною і має велике практичне значення в тому числі для  соціально-економічного розвитку не лише великих промислових міст, але й цілих регіонів.

1. Соціальна сфера та її роль у сучасному українському суспільстві

Соціальна сфера – це сукупність галузей національного господарства, що створює соціальні блага городянам у вигляді соціального захисту й послуг у царині освіти, охорони здоров’я, культури, туризму тощо[2 c.18 ].

Галузі соціальної сфери великого промислового міста набувають дедалі більшого значення в розвиткові суспільного виробництва. Вони безпосередньо впливають на рівень добробуту, якість життя населення промислового міста.

До соціальної сфери належать заклади торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, охорони здоров’я, освіти, культури, мистецтва, науки. Соціальні запити людей на предмети споживання задовольняють окремі підприємства галузей легкої й харчової промисловості, машинобудування, сільського господарства, транспорту. Про стан розвитку і географію окремих галузей господарства, що пов’язані з соціальною сферою, йшлося під час вивчення відповідних тем. Тепер розглянемо таку важливу галузь соціальної сфери, як санаторно-курортне і туристичне господарство.

У країнах з ринковою економікою до соціальної сфери щороку вкладають величезні інвестиції. У ній зосереджено значні матеріальні, трудові й фінансові ресурси. В Україні функціонування галузей соціальної сфери все ще здійснюється за другорядним принципом. Нам поки не вдалося повною мірою усвідомити роль соціальної сфери в сучасному суспільстві. Недостатнє розуміння її значення як одного з головних факторів соціально-економічного прогресу, соціальної орієнтації економіки, без сумніву, гальмує хід економічних реформ [5].

Важливе місце серед галузей соціальної сфери посідає освіта. Вона спрямована на підвищення якості підготовки майбутніх працівників, примноження освіченості, інтелектуальності, духовного потенціалу українського суспільства. Освіта відіграє суттєву роль у підвищенні продуктивності праці. На початку ХХІ століття для успішного соціально-економічного розвитку українського суспільства потрібна високоякісна робоча сила з високим рівнем освіти, професійної підготовки. Висококваліфікована робоча сила забезпечує обсяг валового національного продукту, зростання якості продукції, економне використання ресурсів тощо.

Система охорони здоров’я сприяє покращенню здоров’я населення, зростанню тривалості життя. Ефективне функціонування системи охорони здоров’я дозволяє уникнути шкоди, якої може завдати національній економіці України непрацездатність робітників. Завдяки розширенню системи охорони здоров’я, використанню сучасного медичного обладнання вдається покращити якість медичного обслуговування, домогтися зменшення захворюваності. Усе це дозволяє підвищити продуктивність праці, збільшити найважливіші макро- й мікроекономічні показники.

В українській системі охорони здоров’я намітилася тенденція до скорочення кількості середнього медичного персоналу. Це пояснюється передусім недостатньо високою оплатою праці цього виду медичних працівників. Така ситуація ускладнює й уповільнює лікувальний процес, що негативно позначається на якості медичного обслуговування.

Великий вплив на стан духовного потенціалу суспільства робить культура. Розвиток культури як галузі національної економіки характеризується за допомогою таких показників, як кількість професійних театрів, цирків, музеїв, установ культури клубного типу, кількість їх відвідувань, а також кількість масових бібліотек, тиражі книг, брошур, газет тощо [7 c.15].

Із зростанням доходів населення промислового міста посилюється значення туризму, відпочинку, фізичної культури й спорту. Ці види економічної діяльності впливають на рівень здоров’я міського населення, його освітній, культурний рівень. Послуги туризму, відпочинку, фізичної культури та спорту потребують відповідної матеріальної бази у вигляді санаторіїв, будинків відпочинку, готелів, мотелів, спортивних споруд.

Соціальна політика держави – це комплекс організаційних, економічних та інших заходів із покращення матеріального добробуту, духовного й фізичного розвитку населення, надання підтримки інвалідам та малозабезпеченим громадянам. Ураховуючи комплексний і багатоплановий характер визначення «соціальна політика», її зазвичай розчленовують на такі складові частини:

1) політика доходів населення;

2) соціальний захист громадян;

3) розвиток системи охорони здоров’я, освіти, культури, забезпечення товарами, послугами, умовами проживання;

4) молодіжна політика.

Особливо важливе місце в соціальній політиці держави посідає вироблення й застосування найбільш ефективного механізму формування доходів населення великих промислових міст. Головним її змістом є створення сприятливих умов, що дозволяють економічно активній частині міського населення заробляти кошти, величина яких складається із суми отримуваної заробітної плати, надходжень від володіння власністю, виплат з громадських фондів споживання та деяких інших. Вплив на рівень доходів здійснюється через договірні стосунки між працівниками й роботодавцями, систему оподаткування, створення умов для зростання заробітної плати та інші елементи.

Соціальний захист громадян уключає надання матеріальної й іншої підтримки соціально вразливим групам населення (пенсіонерам, інвалідам, безробітним, багатодітним родинам та ін.). Важливе місце у сфері соціального захисту громадян міста посідає забезпечення зайнятості населення.

Соціальна політика в царині охорони здоров’я, освіти, культури, забезпечення товарами, послугами, умовами проживання у великому промисловому місті включає перелік різних заходів щодо їхнього подальшого розвитку, максимальної доступності й охоплення населення, у тому числі:

– охорона здоров’я – гарантоване забезпечення встановленого обсягу медичної допомоги в державних установах охорони здоров’я, використання додаткових джерел фінансування відповідно до економічного розвитку первинної медичної допомоги, укріплення матеріально-технічної бази медичних установ промислового міста, покращення забезпечення ліками жителів;

– освіта – формування інтелектуального потенціалу української нації, спроможного активно впливати на розвиток економіки, науки й культури, створення раціональної мережі навчально-виховних установ у великому промисловому місті, оновлення й розширення матеріально-технічної бази, розвиток багатоваріантної системи професійної освіти та ін.;

– культура – підвищення рівня та якості послуг, що їх надають установи культури й мистецтва міста, забезпечення їхньої доступності для широких мас населення, укріплення й оновлення матеріально-технічної бази та ін. [6 c.20 ].

Відповідні заходи передбачаються в міських сферах торгівлі, житлового будівництва, транспорту, зв’язку, побутового обслуговування, екології та інших напрямах, пов’язаних з умовами проживання населення.

Молодіжна політика включає питання освіти, професійної підготовки, виховання, зайнятості, поліпшення житлових умов, підтримки учнів та студентів, талановитої молоді, адаптації входження в трудову діяльність юнаків та дівчат у віці до 30 років.

Розмір доходів, інших благ та послуг, їхній розподіл за групами населення багато в чому визначають рівень життя. Рівень життя – це ступінь забезпеченості населення промислового міста необхідними для життя матеріальними й духовними благами. Він характеризується системою кількісних та якісних показників: загальним обсягом споживаних благ і послуг, реальними доходами, розмірами заробітної плати, соціальними виплатами, накопиченим майном, грошовими заощадженнями, умовами праці, тривалістю вільного часу тощо[7 c.21].

Як узагальнюючий показник оцінки рівня життя населення ООН рекомендувала індекс людського розвитку (ІЛР), що враховує такі компоненти: розмір ВВП на душу населення з урахуванням купівельної спроможності грошової одиниці, тривалість життя та рівень освіти громадян.

2. Проблеми прогнозування та заходи щодо поліпшення потенціалу соціальної сфери народного господарства

Система планування й обліку, що довгий час застосовувалася в Україні, не дозволяє в повному обсязі визначити результати функціонування галузей соціальної сфери. Це пов’язано з тим, що рух матеріальних і фінансових ресурсів усередині національного господарства традиційно розглядається згідно з теорією балансу народного господарства. Остання основну частину результатів діяльності соціальної сфери розглядає на макрорівні лише як витрати. Усе це ускладнює визначення оцінки діяльності соціальної сфери, її внеску в розвиток суспільного виробництва [4 c.12].

Більш повно вдається врахувати результати діяльності соціальної сфери на базі системи національних рахунків (СНР). Однак і в цьому разі існує певний недооблік унаслідок недостатньої інформаційної бази, високого ступеня агрегованості існуючих показників.

Інтенсивний розвиток соціальної сфери, підвищення її значимості в ринковій економіці вимагають зростання ефективності прогнозування цього блоку галузей народного господарства великого промислового міста на програмно-цільовій основі. До заходів зростання ефективності прогнозування розвитку галузей соціальної сфери належать:

— наявність нормативної бази;

— залучення організацій соціальної сфери до розробки й реалізації цільових державних і регіональних програм;

— гнучка система управління.

Складовою частиною системи ринкового господарства в Україні є проблема прогнозування й планування розвитку соціальної сфери. Однак слід зазначити, що ця проблема є недостатньо розробленою. Одні дослідники вважають, що стосовно діяльності соціальної сфери не можна застосувати планування й прогнозування, оскільки кінцеві підсумки її функціонування досить важко піддаються точному кількісному вираженню. Інші стверджують, що, незважаючи на складність планування й прогнозування розвитку соціальної сфери, – це об’єктивна реальність, що має вивчатися й оцінюватися. Видається правомірною другий погляд.

Трансформація суспільства у сфері економічній, культурній, соціальній спричинила масу проблем, поставила багатопланові завдання. Діяльність з розвитку соціальної сфери в Україні недостатньо висвітлюється й пропагується. Досвід подібної роботи поширюється слабко. Розробка програм, хід їхнього виконання, контроль над їхньою реалізацією можуть бути затребувані як приклад усіма регіонами країни. Їхня реалізація призведе до вирішення завдань, які ставить перед собою Україна як соціальна держава.

Ефективність соціальної сфери на макрорівні може бути оцінена лише непрямо, через вплив на зростання основних макроекономічних показників. При цьому слід ураховувати, що ефект від діяльності організацій соціальної сфери проявляється не одразу, а впродовж ряду економічних циклів і відбивається на економічних показниках подальших років.

Фактори перспективного розвитку такі:

• забезпечення поступового та усталеного зростання ВВП на основі впровадження інноваційного типу економіки, залучення зовнішніх та внутрішніх інвестицій в економіку області (насамперед, у пріоритетні галузі з високою окупністю витрат) та розвиток підприємництва як джерела робочих місць;
• удосконалення територіально-галузевої структури господарства області, надання пріоритету наукомістким галузям (особливо ракетно-космічній, авіабудуванню);
• розвиток соціальної інфраструктури, розширення сфери послуг; упровадження та реалізація ефективних заходів щодо адресної підтримки малозабезпечених сімей.

Заходи щодо підвищення рівня життя населення такі:

– ліквідація заборгованості з виплат заробітної плати та звуження сфери прихованого і структурного безробіття;

– збільшення сукупних доходів населення на основі випереджаючого зростання номінальної заробітної плати порівняно з підвищенням споживчих цін, удосконалення тарифної системи оплати праці, поширення сфери її колективно-договірного регулювання;

– формування ефективної системи адресної соціальної допомоги населенню;

– розвиток системи соціального страхування, здійснення пенсійної реформи на принципах справедливості, розвиток недержавного пенсійного страхування.

Система державного регулювання соціальної сфери, її методологія та практика повинні бути спрямовані на досягнення стратегічної мети – прискорення науково-технічного розвитку і підвищення ефективності функціонування виробничого комплексу регіону.

На жаль, наявна економічна база не відповідає соціальній спрямованості розвитку економіки. Мотиваційну дію на трудову діяльність людей не дозволяє здійснювати фінансова криза, тому необхідно формувати відповідну соціально-трудову політику, яка буде спрямована на розподіл тягаря витрат на соціальні потреби працюючих громадян між державою і підприємцями.

В економічних умовах, що склалися, важливим завданням удосконалення системи управління соціальною сферою є стабілізація державного бюджетного фінансування і міжбюджетних відносин. Для вирішення цього необхідне:

— встановлення мінімальних нормативів витрат держави на охорону здоров’я, освіту і культуру, обчислювані або в грошовому виразі на душу населення, або як частки ВВП в цілому на відповідні сфери;

— розширення переліку тих видів витрат у сфері охорони здоров’я, утворення і культури, які включаються в поняття «захищені статті бюджету» – витратні статті, які фінансуються першочергово.

Таким чином, соціалізація економіки – одна з ключових складових світового процесу, що проявляється в соціальній переорієнтації виробництва, гуманізації праці і житті людей, пом’якшенні соціальної диференціації і зростанні значення соціальної сфери.

Висновки

Отже, соціальна сфера містить у собі всі складові, які слугують її відтворенню, функціонуванню й розвитку:

• суб’єкти соціальної сфери – індивіди, спільності та саме суспільство як соціальний організм;
• підсистеми соціальної сфери – сфери освіти, родини, праці, побуту, соціальна інфраструктура тощо;
• соціальні інститути й організації, що здійснюють управління соціальною сферою;
• соціальні зв’язки й відносини між суб’єктами, підсистемами та інститутами;
• потреби, цінності й норми, що лежать в основі цих відносин;
• процеси в соціальній сфері.

Оптимальні процеси в розвитку соціальної сфери пов’язані з активністю її інститутів й організацій, спрямованою на соціальний захист інтересів кожної людини й на забезпечення доступності для членів даного суспільства його основних ресурсів. Головною функцією соціальної сфери при цьому виступає відтворення й всебічне життєзабезпечення особистості й соціальної спільності. Соціальне відтворення при цьому розуміють як цілеспрямовану соціальну діяльність по забезпеченню сприятливих умов існування та розвитку соціальної сфери.

Список використаної літератури

1. Данилишин Б.М., Куценко В.І., Остафійчук Я.В. Сфера та ринок послуг у контексті соціальної модифікації суспільства: Монографія.- К.: ЗАТ «Нічлава», 2005.- 328 с.
2. Данилишин Б.М., Куценко В.І. Культурно-освітня сфера як соціальна база підтримки ринкової трансформації в Україні.- К.: РВПС України НАН України, 1999.- 122 с.
3. Куценко В.І., Остафійчук Я.В. Трансформації соціальної сфери України: регіональний аспект: Монографія / За ред. С.І.Дорогунцова.- К.: Оріони, 2005.- 400 с.
4. Третяк В.П. Принципи соціально-економічної політики держави // Вісник ХНУ ім. В.Н.Каразіна.- 2006.- № 730.- С.62-64.-
5. Третяк В.П., Пакулін С.Л. Розвиток сфери охорони здоров’я як пріоритетний напрямок соціальної політики України // Третя міжнародна науково-практична конференція «Альянс наук: вчений – вченому» (7-8 травня 2007 року): Збірник наукових праць.- Том 1.- Дніпропетровськ: ПДАБА, 2007.- С.61-63.
6. Заставний Ф.Д. Економічна і соціальна географія України. Соціальна сфера: Підруч. — 3.вид., доп. — К. : Навчальна книга, 2008. — 255с.
7. Гілецький Й. Географія. Економічна і соціальна географія України: підруч. — Т. : Підручники і посібники, 2009. — 272с.