Вступ

В період після ІІ світової війни кейнсіанське економічне вчення набуло досить значного поширення, особливо в англомовних країнах (США, Великобританія, Канада, Австралія) та Японії.

Актуальність теми. Нова теорія економічного розвитку, яка обґрунтовує необхідність і практичну доцільність державного регулювання економіки на засадах приватної власності, конкуренції, — кейнсіанська. Засновником цієї теорії вважають англійського економіста Дж. М. Кейнса, який обґрунтував необхідність і роль державного регулювання економіки, описав основні засоби та інструменти впливу держави на економіку: стимулювання сукупного попиту шляхом заохочення інвестицій, зменшення ціни кредиту, розширення державних закупок, підвищення рівня зайнятості, проведення ефективної фіскальної політики.

Кейнсіанської теорії дотримувалися уряди більшості держав після Другої світової війни, що й сприяло виходу їх країн з кризи і розрухи.

Прикладом застосування на практиці кейнсіанської концепції може служити здійснення нового курсу Ф. Рузвельтом у США в результаті прийняття низки законів:

— про введення мінімальної заробітної плати;

— про соціальне забезпечення та виплати з безробіття;

— про державне страхування банківських вкладень та позик;

— про підтримку фермерського господарства і малого бізнесу;

— про регулювання діяльності банків та фондової біржі та інші.

Ця теорія ефективна в складні періоди розвитку економіки: воєн, відбудов, науково-технічних перетворень, формування ринкового середовища.

Мета роботи – дослідити поширення кейнсіанства в різних країнах.

Розділ 1. Кейнсіанська теорія та економічна політика, її основні напрями

Послідовники Кейнса висунули три проблеми, які мають відносно самостійний характер: проблему динамічної рівноваги, проблему тривалих відхилень від стану динаічічної рівноваги та проблему короткотривалих відхилень, або циклічних коливань. Теорії, що виникли як результат дальшого розвитку теорії Кейнса, називають неокейнсіанством.

Вивчаючи неокейнсіанство, слід мати на увазі, що в ньому домінують дві тенденції: американська, пов’язана з іменами ряду економістів США, та європейська, репрезентована передовсім дослідженнями французьких учених. Отже, необхідно послідовно розглянути концепції цих учених-неокейнсіанців.

Аналіз світового досвіду стверджує, що засновницькою в теорії державного регулювання є кейнсіанська теорія, яку часто характеризують як теорію попиту її основними ознаками і короткостроковість, орієнтація на попит і відповідно підтримка державної політики, орієнтованої на попит. Головним інструментом державного регулювання Кейнс вважав фіскальну політику, а найважливішим об’єктом — ресурси інвестицій і процентні ставки. Основні твердження Кейнсіанської теорії стосуються таких аспектів макроекономіки як нестабільність економіки, відсутність постійної тенденції до рівноваги, які спричинили необхідність антициклічного державного регулювання, зокрема, впливу на загальногосподарський попит.

Кейнсіанська теорія регулювання ринку широко використовувалась у практиці урядів Європи з 30-х до середини 70-х років. У 70-ті роки, коли в країнах з розвинутою ринковою економікою з’явилась тенденція до зниження рівня продуктивності праці та посилення інфляційних процесів, до теорії Кейнса виникла недовіра. В цей період з’явились альтернативні макроекономічні концепції.

Неокейнсіанство представлено відповідними напрямками і зазнало певної еволюції. Перший етап (50 – 70 рр. ХХ ст.) був пов’язаний з формуванням і розвитком неокейнсіанства. В цей період відбувається подолання певних обмежень, притаманних безпосередньо кейнсіанському вченню. Це забезпечило перетворення його в домінуючий напрямок світової економічної теорії. На цьому етапі відбувається формування основних течій неокейнсіанства : кейнсіанської ортодоксії (теорія економічної динаміки та економічного зростання, теорія економічного циклу); теоретичної універсалізації кейнсіанства (кейнсіансько-неокласичний синтез); неоортодоксального кейнсіанства (ліве кейнсіанство). Другий етап (середина 70-х – початок 80-х рр. ХХ ст.) означав кризу теорії та практики кейнсіанства. Кейнсіанство поступово втрачає своє теоретичне лідерство і переходить в опозицію до сучасної неокласичної теорії. Третій етап (80-ті рр. ХХ ст. – сучасність). На цьому етапі має місце подальша диференціація основних течій неокейнсіанства та виникнення новітніх – посткейнсіанства та новітнього кейнсіанства [4, c. 124-125].

Кейнсіанська теорія пізніше була модифікована нео- і посткейнсіанцями. Неокейнсіанська теорія розглядає сукупний попит як головний об’єкт регулювання. Мета регулювання — забезпечення стійкого рівноважного зростання при прийнятливих рівнях інфляції і зайнятості. За неокейнсіанською моделлю регулюванню підлягають такі складові сукупного попиту: витрати на споживання, державні і приватні інвестиції, урядові закупки. Механізм державної дії на величину сукупного попиту здійснюється через структурний перерозподіл національного доходу (доданої вартості). Спрямовуючи приватні заощадження через стимулюючі заходи на інвестування, або збільшуючи свої витрати за рахунок додаткового оподаткування, держава може компенсувати нестачу сукупного ефективного попиту, який, у свою чергу, через механізм саморегуляції може генерувати адекватні прирости товарів.

Розглядаючи роль фіскальних і грошово-кредитних інструментів в стимулюванні сукупного попиту, кейнсіанці віддають перевагу першим. Це пояснюється тим, що під час спаду виробництва інвестиції слабо реагують на зниження процентної ставки. Отже, за цих умов грошово-кредитна політика є неефективною. Тому головну увагу слід приділяти не зниженню процентної ставки, а фіскальній політиці на основі збільшення державних інвестицій, надання пільгових кредитів тощо.

Важливу роль в кейнсіанській теорії відіграє мультиплікатор інвестицій. Найбільшу величину він має за умов наявності в економіці невикористаних потужностей і вільної робочої сили. При наявності резервних потужностей досягається “дешеве” нарощування випуску продукції за рахунок незначних додаткових інвестицій. Тому в умовах недостатнього сукупного попиту держава може за рахунок бюджетних витрат забезпечувати значний мультиплікативний ефект.

Визначення ЧНП за допомогою методу “вилучень та ін’єкцій” і аналізу мультиплікатора наводить на думку про існування певного парадоксу, так званого парадоксу ощадливості.

Цей парадокс проявляється в таких формах:

• спроби суспільства більше заощаджувати закінчуються невдачею через багатократне зменшення рівноважного рівня ВВП, що викликається самою цією спробою;
• ощадність може бути соціальним злом. З точки зору індивіда, заощаджувальна копійка є зароблена копійка, а з точки зору суспільства, заощаджена копійка – це ще не витрачена і, відповідно, копійка, яка зменшує чийсь доход. Ощадність може бути благом для окремого індивіда, але може повернутися злом для суспільства, через можливий небажаний вплив на загальний обсяг виробництва і зайнятість.
• Парадокс проявляється і в тому, що домогосподарства виявляють значні стимули заощаджувати більше (менше споживати) якраз в той час, коли зростання заощаджень для економіки є найбільш небажаним, тобто коли економіка вступає у фазу падіння (можливість втрати роботи, падіння реальних доходів населення).

Неокейнсіанський тип регулювання передбачає, що держава, крім активізації процесів перерозподілу національного прибутку, здійснює антикризове і антициклічне регулювання економіки, програмування господарських процесів сприяє розвитку НТР [3 c, 84-85].

Розділ 2. Досвід зарубіжних країн використання кейнсіанської теорії державного регулювання

Світовий досвід макрорегулювання опирається на неокейнсіанство, монетаризм, теорію «економіки пропозиції», а також їх комбінації. Сучасні моделі регулювання, які взяті на озброєння у більшості країн, є кейнсіансько-монетариським синтезом, який поєднує в собі податкову, кредитно-грошову, фінансово-бюджетну політики, механізми державних замовлень і контрактів, підприємництво та інші елементи державного регулювання. Поєднання цих елементів в різних країнах може бути різним, в залежності від чого ми можемо розглянути декілька найбільш виражених моделей державного регулювання ринкової економіки.

Сучасна ринкова економіка США є не стихійною, а регульованою державою. Основою цього є те, що поряд з приватною тут існують інші альтернативні форми власності, включаючи колективну (суспільну). Тому, по суті, ринкова економіка в США є змішаною економікою.

Механізм державного регулювання у США пройшов декілька етапів. На початку 70-х років у режимі жорсткого адміністративного регулювання перебували такі галузі економіки США, як залізничний транспорт, цивільна авіація автомобільний, вантажний транспорт, телефонний зв’язок і т.д. Основними причинами введення жорсткого регулювання даних галузей економіки були обмеження монополії і обмеження конкуренції. В ролі основних методів застосовувались процедури ціноутворення: пряме встановлення цін, тарифів, обмеження цін і тарифів, обмеження доступу в галузь, лімітування норм прибутку на капітал. В арсеналі елементів державного регулювання ринку США важливе місце зайняло державне програмування економіки, яке охопило розробку як загальнонаціональних, так і регіональних програм.

У 80-ті роки США, як і ряд західноєвропейських країн відмовились від традиційної системи регулювання, яка грунтувалась на кейнсіанській моделі і замінили її системою, основаною на проведені політики монетаризму і економічної теорії «пропозиції». Держава регулює відносини сторін, забезпечує їх свободу, стимулює чесну ділову активність і карає тих, хто ігнорує право та інтереси суб’єктів ринку. Особливістю такого регулювання в США є дозвільний характер замість заборонного. «Економіка пропозиції», для якої характерна ідея центральної ролі ринку, була покладена в основу функціонування економіки в політиці Р.Рейгана [2, c. 104-105].

В сучасний період держава виконує багаточисельні функції за контролем економічної діяльності: видає закони, спрямовані проти фальсифікації продуктів, здійснює митний контроль, регулює діяльність комунального і залізничного транспорту, контролює виконання законів про працю і соціальне забезпечення, встановлює мінімальні і максимальні ціни та інше.

В практиці державного регулювання економіки США широко використовується система державних замовлень. Фактично через систему державних замовлень тут створено такі галузі, як атомну, аерокосмічну, електротехнічну та інші види промисловості. Дві третіх державних замовлень розміщується у виробництві засобів зв’язку, телекомунікацій, електроніки, енергетики тощо.

Основним інструментом державномонополістичного господарювання та регулювання замовлень державою є федеральна контрактна система. Через цю систему урядові органи щорічно видають різним секторам економіки 20 млн. замовлень.

У регулюванні ринку США важливу роль відіграє кредитно-грошове регулювання. Цю функцію виконує центральний банк США (ФРС), який підпорядкований і підзвітний конгресу США, здійснює певну грошово-кредитну політику, здійснює контроль за грошовою масою і кредитом в економіці. Основними методами регулювання ринку банком є регулювання розмірів банківських резервів і маніпулювання обліковими ставками. Центральний банк є емісійним центром США і виконує функцію управління державним боргом .

Важливе місце в регулюванні ринку США відводиться фіскальній політиці. Суть її полягає у встановленні державного оподаткування і державних витрат з таким розрахунком, щоб вони допомагали зменшувати коливання економічного циклу, сприяли високому рівню зайнятості, обмежували інфляцію або пом’якшували дефляцію (застій).

Чільне місце в системі регулювання економіки США займає регулювання платіжного балансу і сфери валютних відносин. Якщо виникає дефіцит платіжного балансу, то це викликає валютну нестійкість. В таких випадках стимулювання економічного зростання традиційними засобами кредитно-грошової і фіскальної політики неефективне. Тому держава різними методами регулює зовнішню торгівлю.

Таким чином, пряме і непряме (опосередковане) втручання держави в економічне життя США ґрунтується на системі теоретично обґрунтованих і перевірених господарською практикою методів і важелів, які є універсальними [7, c. 98-99].

В Японії склалась розвинута система державного програмування. Починаючи з післявоєнних років тут здійснюється серія довгострокових планів економічного розвитку. Для виконання функції регулювання розробкою і реалізацією макроекономічних проектів тут створена система органів програмування і регулювання, підпорядкованих Економічній Консультативній Раді.

Японія має великий досвід державного управління науково-технічним прогресом. Відома програма «Технополіс» втілює системний підхід до управління науково-технічною діяльністю і передбачає створення 19 міст науки, довгострокове планування випуску і збуту продукції, досягнення єдиної думки «знизу вверх» — в реалізації науково-технічної політики, співробітництво між урядом і промисловістю на регіональному рівні.

Ефективність державного регулювання економіки в Японії забезпечується наявністю «напівурядових організацій», які уособлюють злиття бізнесу і державного апарату.

В економіці скандинавських країн домінує Швеція, для якої характерна змішана економіка, поєднання ринкових відносин на конкурентних началах з активним втручанням держави в економіку. За обсягом державного втручання в економічне життя Швеція займає перше місце в світі. Центральний уряд робить вплив на економіку в основному через систему економічних важелів, головним з яких — державний бюджет.

Це підкреслює особливість Шведської моделі ринкової економіки, як соціал-демократичний варіант розвитку. В структурі власності Швеції поєднується приватна, державна і кооперативна. Роль державного сектора полягає в акумуляції і перерозподілі значних грошових сум на соціальні та економічні цілі. Економічна політика держави спрямована на такі цілі: підтримка високої і стабільної зайнятості, забезпечення швидкого економічного зростання, вирівнювання доходів, підтримка регіональної економічної рівноваги, досягнення сприятливої стабільності цін, охорона навколишнього середовища, забезпечення роботою, співучасть у виробництві і зростання допомоги країнам, що розвиваються. Складовими елементами економічної політики є податкова, грошова та регіональна політика.

У державному регулюванні економіки Швеції спостерігається поєднання кейнсіанської ідеї регулювання «ефективного попиту» і підтримання рівня зайнятості з використанням різних методів стримування інфляції. [1, c. 64]

Найважливішим інструментом державного регулювання економіки у Фінляндії є оподаткування. Податкові органи країни наділені правами дізнання і слідства. Система оподаткування Фінляндії включає декілька прямих й непрямих податків. Основними прямими податками є державний подоходний податок, комунальний подоходний податок, майновий податок. Найважливішими непрямими податками є податок з обороту, митні податки, зрівняльний податок і акцизи на автомобілі, алкогольні напої, тютюн і деякі інші товари. У системі заходів державного регулювання значне місце займає забезпечення здорової і діючої конкуренції.

Південна-корейська модель державного регулювання є прикладом унікального поєднання жорсткого державною планування та ринкового механізму. Але особливість регулювання полягає і тому, що держава взяла на себе ті галузі економіки, які є не під силу приватному бізнесу: виробничу та соціальну інфраструктури, енергетику, транспорт, видобувну промисловість. Державний план носить індикативний характер, містить конкретні орієнтири для підприємств.

Державне регулювання економічного життя Республіки Корея включає планування макроекономічних показників, застосування кредитних і податкових заходів стимулювання експорту і обмеження імпорту, жорсткий контроль за фінансовою сферою, банківське регулювання грошового обігу і безпосереднє управління державним сектором .

Заслуговує уваги цілеспрямована науково-технічна політика Південної Кореї. Тут розроблено законодавство в сфері технологічного трансферту, яке, як правило передбачає обов’язкове ліцензування, отримання ліцензіатом дозволу від державних органів на придбання технологій за кордоном і ввезення їх в країну, обов’язкову реєстрацію контрактів, валютно-митний контроль над ліцензійними витратами на підприємствах, який включає обмеження ставок платежів, надання гарантій передачі технології [1, c. 71-72].

Китайська економіка протягом 1950 — 1978 рр. була у основному економікою централізованого планування. 3 1978 року в Китаї проводилась економічна реформа, яка охопила три етапи: сільську лібералізацію (передачу земель в оренду і вивільнення цін на власницьку ініціативу фермерів), відкриття економіки для міжнародної торгівлі, розширення самостійності промислових підприємств. При цьому сформувався подвійний підхід до державного регулювання: збереження державного контролю за державними підприємствами і розвиток недержавних підприємств поза контролем держави. Зараз у Китаї великі державні підприємства залишаються об’єктом централізованого планування, хоча питома вага продукції, охопленої централізованим плануванням зменшується. Тобто, в країні сформувалась двосекторна економіка.

Основні економічні функції держави в сучасному Китаї зводяться до формування наукової стратегії і формування народногосподарських планів в цілому; узгодження регіональних і галузевих планів та господарських зв’язків, активного впливу на економічне ринкове середовище через розробку нормативних актів, удосконалення системи цін, податків, кредитів; складання планів розвитку науки, техніки і їх активного впровадження у виробництво; сприяння розширенню дії внутрішнього і зовнішнього ринків, включення в їх сферу підприємств, надання їм необхідної інформації про кон’юнктуру ринків, можливості економічного співробітництва.

Країни Східної Європи вступили в етап переходу до ринкової системи господарювання і формування механізму ринкового регулювання, суть якого полягає у максимальному використанні системи економічних регуляторів у регулюванні ринку. Центральне місце в цій системі займають ціни, бюджетно-податковий механізм, кредитна система.

Реформа бюджетно-податкового механізму в країнах Східної Європи здійснювалась в напрямі переходу до єдиної системи оподаткування незалежно від форм власності. Зокрема у Польщі з цією метою була знижена верхня межа податку з прибутку підприємств державного сектора і підвищена до 20% нижня межа оподаткування прибутку недержавних підприємств; введені єдині ставки податків на нерухомість; скасовано низку пільг. Зараз у Польщі сформована нова система оподаткування, яка включає: єдині податки на доходи для усіх юридичних осіб, податок на додану вартість, єдині подоходні податки на основні заповнення декларації.

Податкова реформа в Югославії передбачала об’єднання всіх податків і відповідних відрахувань в один податок, за винятком відрахувань на соціальне страхування, об’єднання бюджетного і всіх видів позабюджетного споживання, модернізацію структури податків. Здійснення податкової реформи було зірване розпадом єдиної югославської держави.

Податкова реформа в Чехії і Словаччині передбачила зниження податкової квоти до рівня, характерного для країн з ринковою економікою, створення рівних податкових умов для усіх господарських суб’єктів; чітке розмежування республіканських і міських бюджетів; рух до уніфікації ставок податків з обороту і відрахувань від прибутку.

В Угорщині найважливішим видом податків став підприємницький податок. Уніфікувалась система відрахувань на соціальне страхування. Сплата податків значно спрощена: ліквідовано п’ять видів податків, збережений податок на землю і тимчасово загальний податок з обороту на капітальні вкладення.

Реформа системи державного регулювання економіки країн Східної Європи здійснюється в напрямку більшого використання важелів непрямого опосередкованого впливу на економіку через канали бюджетного, податкового і кредитно-грошового регулювання.

Кейнсіанство і його модифіковані версії (неокейнсіанство та посткейнсіанство) не дали сподіваних наслідків. Заходи держави, спрямовані на забезпечення повної зайнятості та гармонічних темпів розвитку, в багатьох випадках не мали успіху [8, c. 112-113].

Розділ 3. Теоретичні підвалини та світова практика застосування кейнсіанських методів грошово-кредитного регулювання

Джон Мейнард Кейнс відкинув базове положення класичної теорії про повну раціональність поведінки економічних суб’єктів і наголошував на невизначеності та ірраціональних мотивах поведінки людей. Економічні рішення, які приймають конкретні люди, Дж. М. Кейнс пояснював переважно психологічними чинниками, рисами національного менталітету. Внаслідок цього поведінку людей на фінансових ринках важко прогнозувати. Згідно з думкою Дж. М. Кейнса, людей цікавить не реальна оцінка фінансових проектів ринком, а їх можлива оцінка з погляду інших учасників економічного процесу. Часто учасники ставлять собі за мету «випередити кулю», «перехитрувати натовп».

За сучасних умов приховані можливості концепції рефлексивності дедалі частіше визнають практики-учасники грошових ринків і теоретики-економісти [3, с. 99]. Треба наголосити, що концепція рефлексивності не відкидає раціональності в поведінці людей. Крім цього, як зазначає Дж. Сорос, «врешті-решт розходження між уявленням і реальністю, очікуваннями і результатом не зможуть проіснувати довго і процес набуде зворотного характеру» [7, с. 56]. Отже, застосування концепції рефлексивності потрібне для розуміння процесів у грошовій сфері та їхнього ефективного регулювання. Моделювання закономірностей функціонування грошового ринку є важливою передумовою успішного грошово-кредитного регулювання, зокрема в економіці України, адже воно сприяє виявленню глибинних механізмів, що визначають розвиток подій у грошово-кредитній сфері та на національному ринку. Так, для обґрунтування методів грошово-кредитного регулювання представники різних економічних шкіл широко використовують теоретичну модель, що пояснює щільний зв’язок між товарними та грошовими ринками. Це так звана модель IS-LM, яку запропонував Дж. Хікс і доповнив Е. Хансен.

Послідовники Дж. М. Кейнса розглядають обсяг інвестицій залежно від ставки відсотка: I=I(r). Тому позитивне рішення щодо доцільності інвестування підприємці приймають лише тоді, коли гранична ефективність додаткової одиниці реального капіталу перевищує ставку відсотка. Чим нижча ставка відсотка, тим менші втрати підприємців, що вкладають гроші в реальний капітал. Позичені ресурси обходяться їм дешевше і від меншого потенційного доходу у вигляді банківського відсотка вони вимушені відмовитися. Рівновага на національному ринку може скластися лише за умови, що обсяг бажаних інвестиційних видатків збігатиметься з обсягом запланованих заощаджень, адже саме вони виступають фінансовою базою інвестицій у реальний сектор економіки. Треба наголосити, що йдеться саме про заплановані капіталовкладення та заощадження.

Згідно з «основним психологічним законом» Дж. М. Кейнса, обсяги заощаджень, насамперед, визначаються рівнем національного доходу в економіці, тобто S=S(y). Отже, функція IS відображає рівень рівноваги товарного ринку (коли плани домогосподарств і підприємців збігаються і вони позбавлені стимулів для зміни економічної поведінки) за різних рівнів національного доходу (у) та ставки відсотка (г). Одночасно модель IS-LM ілюструє також умови досягнення рівноваги на грошовому ринку за різних рівнів відсотка та національного доходу. При цьому пропозицію грошей розглядають як задану, а попит — як залежний від потреби в грошах для обслуговування товарного обігу та потреби в грошах як активу (засобів заощадження). Загалом цей попит прямо пропорційний до рівня національного доходу і обернено пропорційний до ставки відсотка, тобто L=L^, г). Отже, крива LM характеризує точки рівноваги на ринку грошей, коли грошова пропозиція в економіці (М) відповідає попиту на гроші (L), тобто L=M. Спільність чинників, що визначають умови рівноваги на товарному та грошовому ринках, дає змогу об’єднати їх у модель, яка показує, коли реальний і грошовий сектори економіки одночасно перебувають у стані рівноваги.

У всіх інших випадках ринки товарів і грошей будуть незрівноважені. Наприклад, за відсоткової ставки г1 ціна грошей буде занадто висока для забезпечення обсягу інвестицій, потрібних для підтримки національного доходу на рівні y2. Запланованих капіталовкладень у реальний сектор за таких умов буде достатньо лише для підтримки національного доходу на значно нижчому рівні у1. Інвесторам досить важко буде знайти високоприбуткові проекти, доходи від яких покрили б витрати на кредити і зробили б невигідним застосування ресурсів безпосередньо в кредитній сфері або на фінансових ринках. Порушення рівноваги зумовлене змінами умов функціонування товарного або грошового ринку, або одночасно обох. Так, підвищення рівня національного доходу (за фіксованої ставки відсотка) збільшує попит на гроші, тому крива LM зміщуватиметься вправо і навпаки (рис. 1).

Рис. 1. Зрушення рівноваги на товарному і грошовому ринках під впливом змін у рівні національного доходу

Зрушення в положенні кривої IS зумовлене зміною чинників, що визначають поведінку інвесторів і домогосподарств. Наприклад, очікування підвищення рівня цін може спровокувати потужне нагнітання поточного попиту. При цьому плани домогосподарств щодо заощаджень скоротяться, зокрема внаслідок побоювань щодо їх можливого знецінення. Інвестори зіткнуться з недостатністю фінансових ресурсів, потрібних для капіталовкладень. Банківські структури можуть відреагувати підвищенням відсоткових ставок. А це теж змінить плани домогосподарств і підприємців. Така ситуація ілюструється зміщенням кривої IS ліворуч. Це теж змінює параметри рівноваги (рис. 2).

Рис. 2. Зміни у рівновазі на товарному і грошовому ринках під впливом очікувань інфляції

За допомогою моделі IS-LM простежують вплив грошово-кредитної політики на рівень планових витрат в економіці з фіксованими цінами (кейнсіанська модель). Наприклад, розширювальна політика центрального банку завдяки купівлі цінних паперів збільшує резерви комерційних банків і створює умови для зростання пропозиції грошей в економіці. Це зумовлює здешевлення грошей. Тобто за того самого рівня національного доходу рівновага на грошовому ринку досягатиметься за відносно нижчих рівнів ставки відсотка. Наслідком розширювальної політики буде підвищення привабливості інвестування і планові інвестиції почнуть зростати. Товарно-матеріальні запаси при цьому скорочуються, що спонукає підприємців до розширення виробництва. Внаслідок цього зрівноважений рівень доходів в економіці повинен зростати.

Обмежувальна політика центрального банку матиме протилежні наслідки. Скорочення резервів комерційних банків відповідно спричинить зменшення їх кредитних можливостей. Гроші подорожчають, інвестиції зменшуватимуться. Внаслідок цього крива LM зміститься вгору (від LMi до LM2), тобто рівновага на грошовому ринку за тих самих рівнів національного доходу досягатиметься за вищої відсоткової ставки, тобто передавальний механізм грошово-кредитної політики діятиме в протилежному напрямі (рис. 3). Тобто у кейнсіанській інтерпретації ціна грошей — відсоткова ставка (г) — виступає основним важелем впливу грошово-кредитної політики на обсяг видатків (доходів) в економіці. У моделі IS-LM рівновага товарного і грошового ринків аналізувалася за певного визначеного рівня цін. Якщо ж рівень цін в економіці змінюється, то кожному з них відповідатиме свій зрівноважений рівень національного доходу, адже кожному рівню цін відповідає певна крива LM і точка її перетину з кривою IS. Якщо розглянути багато рівнів цін, то можна зобразити криву, яка показуватиме точки спільної рівноваги для товарного та грошового ринків за різних рівнів інфляції.

Рис. 3. Зміни у рівновазі товарного і грошового ринків внаслідок обмежувальної політики центрального банку

При цьому, зі зниженням рівня цін зрівноважений рівень національного доходу зростає, але лише до точки y0. Це визначається розташуванням усіх ліній LM вище від ліквідної «грошової пастки». Під ситуацією «грошової пастки» розуміють стан грошового ринку, за якого відсоткова ставка сягає такого низького рівня, що всі його учасники очікуватимуть її підвищення, а тому надаватимуть перевагу зберіганню багатства у формі грошей, а не цінних па-перів, що приносять відсотки. Отже, збільшення грошової маси не виклика-тиме подальшого зниження відсоткової ставки, бо її і так вважають «занадто низькою». Це означає, що еластичність попиту на гроші залежно від відсот-кової ставки наближатиметься до безмежності. Іншими словами, попит на гроші стане досконало еластичним. Це підтверджує положення Дж. М. Кейнса про залежність стану грошового ринку від різноманітності поглядів учасників грошових відносин та їхніх очікувань. Крім спекулятивного мотиву, можливість існування «грошової пастки» пояснюють мотивом обережності. Тобто, коли відсоткова ставка низька, то дохідність облігацій не компенсує пов’язаного з цим мотивом ризику. Тому люди надають перевагу зберіганню своїх запасів безпосередньо в грошах.

Згідно з концепцією «грошової пастки», зменшення грошового доходу спричинюватиме скорочення трансакційного попиту, тому функція попиту на гроші зміщуватиметься вліво. Але якщо кількість грошей не змінюється, то зниження відсоткової ставки не простежуватиметься. Тобто ті засоби, що вивільняються внаслідок зниження обсягів товарних операцій, скорочення зайнятості, зберігатимуться у грошовій формі, а не вкладатимуться у цінні папери. Це пов’язано з тим, що відсоткова ставка не знижується, інвестиції не заохочуються, і в економіці відбувається економічний спад, недостатній рівень зайнятості. Водночас збільшення грошової маси не може забезпечити збільшення грошового доходу.

Відомий фінансист Л. Харріс зазначає, що сам Дж. М. Кейнс скептично ставився до можливості існування «грошової пастки», але М. Фрідмен вважав, що ця концепція є важливою підвалиною поглядів Дж. М. Кейнса [8, с. 332]. Водночас Л. Харріс наводить відомості про перевірку гіпотези «грошової пастки» Брюнфенбреннером і Майером (Bronfenbrenner and Mayer, 1960), а також Лейдлером (Laidler,1966), згідно з якими в ХХ ст. ліквідна пастка не існувала. Однак більш ретельна перевірка цієї гіпотези Пайфером (Pi- fer, 1969) та Ейснером (Eisner, 1971) дала підстави зробити висновок, що попит на гроші стає досконало еластичним тоді, коли відсоткова ставка наближається до рівня приблизно 2 %. Форма кривої DM при цьому виводилася на основі реальних даних про грошову масу та відсоткові ставки. Використана в розрахунках відсоткова ставка була доходом від промислових облігацій зі строком погашення через 20 років [8, с. 644-646]. Потребу врахування ефекту «грошової пастки» наголошено і в українській економічній літературі. Так, С. Кульбачний вважає це важливим моментом поглибленого аналізу графіка попиту на гроші, що, на його думку, дає змогу максимально достовірно дослідити реакцію макроекономічної системи на заходи грошової політики. Він спробував застосувати аналіз пропорцій грошового ринку через розмежування графіка попиту на гроші на окремі ділянки для пояснення виникнення рецесивного розриву в економіці України 1996 р. [9, с. 8-10].

Особливо активно кейнсіанські методи регулювання застосовували у грошово-кредитній сфері розвинених країн у повоєнний період до 60-70-х років включно. Це, передусім, стосується прямого кількісного контролю за обсягами кредитів та рівнем відсоткової ставки. Ступінь поширення прямого державного регулювання значною мірою зумовлювався рівнем одержавлення в кредитному секторі. Особливо важливу роль це регулювання відігравало у Франції внаслідок націоналізації в кредитній сфері в 1981 р. При цьому грошово-кредитне регулювання було підпорядковане реалізації програмних настанов, планів соціально-економічного розвитку країни. Воно полягало в прямому контролі Банку Франції за обсягом кредиту (що перевищував 25 млн франків) і періодичному обмеженні розширення банківських кредитів. Це поєднувалось з методами вибіркового контролю за грошовим ринком. Ці процеси продовжились і після розширення приватизації банківського сектора соціалістичним урядом Міттерана, коли було націоналізовано понад тридцять банків.

Пряме регулювання позичкового відсотка стало основним способом безпосереднього впливу на пропорції грошового ринку в Японії у 70-х роках ХХ ст. Цей час загалом характеризувався зростанням ролі державного впливу на японську кредитну систему. На початку 80-х років ХХ ст. на державний сектор припадала понад третина обліково-кредитних операцій і майже третина обсягу цінних паперів, що перебувають в обігу в кредитній сфері. Цей вплив доповнювався застосуванням обов’язкового резервування та операціями з купівлі — продажу цінних паперів та з іноземною валютою, а також адміністративним регулюванням діяльності комерційних банків з боку Банку Японії та японського уряду.

У Німеччині з початку 60-х років ХХ ст. активну роль у грошово-кредитному регулюванні відіграє облікова політика за допомогою узгодження рівнів ставки комерційних банків при активних і пасивних операціях зі ставками відсотка, характерними для центрального банку. Слід зауважити, що цей важіль впливу доповнювався системою зміни лімітів переобліку векселів. Особливо зросло значення прямого регулювання облікової ставки з середини 60-х до початку 80-х років ХХ ст., коли пріоритетною стала проблема боротьби зі зростанням інфляції за допомогою жорсткої рестрикційної монетарної політики.

У Великобританії в ці роки теж переважали методи прямого кількісного контролю за обсягами кредитів і регулювання рівня відсоткових ставок. Особливу увагу Банк Англії приділяє дотриманню комерційними банками рівня ліквідних активів. Зокрема, банки були зобов’язані мати цих активів не менше ніж 28 % своїх депозитів. Водночас центральний банк активно застосовував облікова політика залежно від кон’юнктури грошового ринку. Регулювання облікову ставку, як одного з найтрадиційніших і найстаріших важелів впливу на комерційні банки, проіснувало до 1971 р. Воно поступилось місцем визначенню мінімальної позичкової ставки, яка змінювалась залежно від тенденцій ринкових ставок загалом.

Це фактично свідчило про переорієнтацію курсу грошово-кредитного регулювання, а саме про відмову від прямого втручання в пропорції грошового ринку і перехід до опосередкованих методів впливу на грошово-кредитний сектор економіки. Становлення непрямого регулювання ускладнювалось кризовими явищами в кредитній сфері, зокрема банківською кризою 19731974 рр., що зумовило тимчасове повернення до випробуваних способів прямого впливу через вибірковий контроль над розмірами кредитів, встановлення мінімальних позичкових ставок тощо. Але з 80-х років ХХ ст. монетаристські підходи до регулювання грошово-кредитної сфери набувають дедалі більшої ваги. Зокрема, посилюється значення такого методу контролю над грошовим ринком, як операції на відкритому ринку. Так, саме в цей час скасовується практика встановлення мінімальної норми кредитування на тривалий період, рівень норми відсотка підтримується Банком Англії вибірково, в обмежених розмірах скасовується вимога до банків щодо збереження ними мінімальних резервів частки активів. Основною метою оновлення методів грошово-кредитного регулювання було створення додаткових можливостей для ринкового визначення рівня відсоткових ставок при короткостроковому кредитуванні. Це, закономірно, викликало сильніші коливання норми відсотка. Для їх компенсації центральний банк розширив обсяги операцій на відкритому ринку, використовуючи коректувальний вплив на ціну грошей не лише купівлі — продажу державних цінних паперів, а й цінних паперів банківських і комерційних установ.

Висновки

Отже, кейнсіанство — одна з провідних течій сучасної економічної думки. Для розуміння теоретичної системи кейнсіанства передовсім треба згадати історичну епоху її виникнення й усвідомити, що саме особливості цієї епохи зумовили її появу. Головною з цих особливостей було швидке руйнування з розвитком капіталізму механізмів автоматичного ринкового саморегулювання. На межі XX ст. монополії остаточно знищили вільну конкуренцію як регулятор капіталістичного господарства. Отже, сама дійсність спростувала ілюзії неокласиків щодо здатності ринкового механізму автоматично забезпечувати рівновагу на ринках товарів, праці та капіталу. Найнаочнішим свідченням цього стала світова економічна криза 1929—1933 pp. та наступна депресія 30-х років. Криза продемонструвала очевидну невідповідність між високим рівнем розвитку продуктивних сил та ірраціональністю стихійних ринкових процесів. Високий рівень усуспільнення та ускладнення господарського механізму нагально потребували планомірного регулювання економіки в загальнонаціональних масштабах, тобто посилення ролі держави в економіці.

Спочатку посилене державне втручання в економічне життя, як ми вже зазначали, пояснювалося суто практичними міркуваннями без відповідної теоретичної бази. Опублікувавши 1936 р. книжку «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей», Дж. М. Кейнс створив цю теоретичну платформу і став ідеологом нового напряму у економічній науці, котрий обґрунтовує неможливість саморегулювання капіталістичної економіки на макрорі-вні та необхідність державного втручання в економічні процеси.

Грошово-кредитна політика західноєвропейських країн та США до 1970 — початку 1980 р. ХХ ст. базувалась на кейнсіанській концепції регулювання із застосуванням політики регулювання позичкового відсотка, обмеження обсягів кредитів, вибіркового контролю за грошовим ринком. Кейнсіанські рецепти регулювання стали визначальним внеском у стабілізацію економіки країн розвиненого капіталізму. Наприкінці ХХ ст. ця економіка кардинально змінилася, по суті, вийшла на лінію виробничого потенціалу. Відповідно, регулювання, спрямоване на «лікування» дефляції через стимулювання ефективного попиту на національному ринку, перестало приносити успіх. Економіку багатьох країн спіткали інфляційні процеси. Це викликало розчарування як у кейнсіанських підходах до регулювання, так і в самій теорії. Крім цього, пряме державне регулювання було негнучке, жорстке, консервативне. Це суперечило вимогам, поставленим розгортанням науково-технічної революції: гнучкості, динамічності в розвитку, а відповідно і в регулюванні. Внаслідок цього відроджується монетаристський підхід, що продовжує класичну традицію про стійкість і саморегульованість економічної системи. Економісти зосередили увагу на забезпеченні та підтримці стабільності грошової маси як умови забезпечення стабільності грошового ринку та економіки загалом.

Список використаної літератури

1. Злупко С. Історія економічної теорії: Підручник/ Степан Злупко,; ЛНУ ім. І. Франка. — 2-е вид., випр. і доп.. — К.: Знання, 2005. — 719 с.
2. Івасів Б.С. Гроші та кредит / Івасів Богдан Степанович. — Тернопіль : Вид-во «Карт- бланш», 2005. — 528 с.
3. Корнійчук Л. Історія економічних учень: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. — К. : КНЕУ, 2006. — 684с.
4. Кульбачний С. Особливості застосування макромоделей у процесі аналізу грошової політики / С. Кульбачний // Вісник НБУ. — 1998. — № 6. — С. 8-10.
5. Лісовицький В. М. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ В. М. Лісовицький; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 219 с.
6. Лютий І.О. Грошово-кредитна політика в умовах перехідної економіки : монографія / І.О. Лютий. — К. : Вид-во «Атіка», 2000. — 240 с.
7. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. — 2-ге вид., стереотип.. — К.: Знання, 2006. — 477 с.
8. Реверчук С. Історія економічних вчень: тести і вправи: Навчальний посібник / Сергій Реверчук, Н. Й. Реверчук, І. Г. Скоморович; Авт.передм. Сергій Реверчук, ; М-во освіти і науки України, Львівський нац. ун-т ім. І.Франка, Кафедра банківського і страхового бізнесу. — К.: Атіка, 2002. — 95 с.
9. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ О.Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К.: Університет «Україна», 2007. — 301 с.
10. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. — К.: Знання, 2005. — 583 с.