ВСТУП

Одним з основних обов’язків нашої держави є забезпечення прав та свобод людини і громадянина. Права і свободи людини і громадянина та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. А основним правовим засобом захисту цих прав і свобод є суд (ст. 55 Конституції).

А відтак для кожної людини важливо мати доступ до правосуддя і реалізувати своє право на звернення до суду за захистом та відновленням порушених прав. Суд же при цьому має бути неупередженим і приймати законні та справедливі рішення. Здійснюючи правосуддя, він діє на засадах законності, забезпечення кожному права на правову допомогу, гласності судового процесу, апеляційного та касаційного оскарження рішень тощо.

Здійснення в Україні судово-правової реформи та прийняття в її руслі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» засвідчили концептуально новий підхід до визначення системи судів загальної юрисдикції, статусу судді, порядку формування суддівських кадрів та здійснення суддівського самоврядування і регулювання інших питань, пов’язаних із судочинством.

Утворення і ліквідація судів є управлінською діяльністю, спрямованою на формування системи судів загальної юрисдикції і внесення до неї змін за підставами, які передбачені законом.

Відповідно до пункту 23 частини 1 статті 106 Конституції України утворення судів віднесено до компетенції Президента України. Право Президента утворювати і ліквідовувати суди загальної юрисдикції закріплено у частині 1 статті 19 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”. Винятком з цього правила слід вважати Верховний Суд України, оскільки сам факт його існування і назва зазначеного органу закріплені безпосередньо в Конституції (частина 2 статті 125). Це не стосується функцій і структури Верховного Суду, які можна змінювати законом, що і було зроблено на сучасному етапі судової реформи. Відповідно до висновку Венеціанської комісії від 25 жовтня 2010 р. стосовно вже прийнятого Закону України “Про судоустрій і статус суддів” вирішення цих питань має здійснюватися шляхом прийняття парламентом у кожному конкретному випадку спеціального закону. При цьому комісія посилається на пункт 1 частини 6 Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод стосовно права громадян на справедливий суд, утворений відповідно до закону.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є відповідно до частини 2 статті 19 Закону такі обставини.

1. Зміна визначеної Законом системи судів. Наочним прикладом цього, стала ліквідація гарнізонних та апеляційних військових судів у результаті їх вилучення як таких відповідно до Закону із системи судів загальної юрисдикції. Іншим прикладом є закріплення в Законі системи вищих спеціалізованих судів, одним з яких є Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. У свою чергу, в майбутньому не виключений його поділ на два вищих суди — з розгляду цивільних справ і з розгляду кримінальних справ.
2. Необхідність збільшити доступність правосуддя. В останні роки така потреба виникла у зв’язку з поступовим розширенням структури окружних та апеляційних адміністративних судів, що створювало кращі можливості для громадян і юридичних осіб для захисту своїх прав у судовому порядку.
3. Зміна адміністративно-територіального устрою неминуче тягне відповідні зміни у структурі судів. Останнім часом такі зміни були в основному пов’язані з об’єднанням районів у великих містах, що, природно, зумовили і об’єднання  районних судів.

Таким чином, процеси утворення, реорганізації та ліквідації судів здебільшого мають взаємопов’язаний  характер.

Процес прийняття відповідних рішень поділяється на три стадії,  кожна з яких завершується виданням відповідного акта:

1. пропозиція голови відповідного спеціалізованого суду, яка надсилається Міністру юстиції України;
2. з урахуванням цієї пропозиції — внесення Міністром юстиції України подання Президенту України;
3. прийняття рішення Президентом України і видання ним відповідного указу.

Додержання цього порядку сприяє зваженому підходу до змін у структурі судової системи України.

У широкому розумінні утворення судів включає також наповнення їх персональним складом суддів у кількості, яка дозволяє безперешкодно здійснювати судочинство, задля чого власне і створюються суди.

Відповідно до пункту 4 статті 19 Закону кількість суддів у суді визначається державною судовою адміністрацією України за поданням Міністра юстиції України на підставі пропозиції голови вищого спеціалізованого суду.

Таким чином зазначений процес також проходить три стадії:

1. надходження пропозиції від голови відповідного вищого спеціалізованого суду до Міністра юстиції України і прийняття ним рішення за цим поданням;
2. надіслання пропозиції Міністра юстиції з цього приводу до Голови Державної судової адміністрації України (ДСА);
3. видання наказу Головою ДСА про встановлення кількості суддів у тому чи іншому суді.

Встановлення кількості суддів у судах стосується не лише новоутворених і реорганізованих судів, а й може бути викликано потребую у зменшенні або збільшені кількості суддів у конкретних судах, зокрема, у разі зміни спеціалізації суддів,що впливає на  обсяг їх роботи. Такі зміни можуть здійснюватися виключно у межах видатків на утримання судів, затверджених у Державному бюджеті. Це дозволяє реально оцінити можливості оптимального визначення кількості суддів у суді.

Облік даних про кількість посад суддів та адміністративних посад у судах, у тому числі і вакантних, веде Вища кваліфікаційна комісія суддів України на основі інформації, яка надається головами судів загальної  юрисдикції.

Голови місцевих, апеляційних, вищих спеціалізованих судів та Голова Верховного Суду України не пізніше трьох днів письмово повідомляють Комісію про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду, а також про появу вакантної посади судді у відповідному суді із зазначенням причини їх утворення.

Інформація стосовно вакантних посад у судах загальної юрисдикції опрацьовується та публікується секретаріатом Комісії. Комісія негайно повідомляє відповідну раду суддів, Вищу раду юстиції про утворення вакантної посади голови суду, заступника голови суду.

Комісія надає довідку про наявність вакантних посад у суді у випадку переведення суді, обраного безстроково, з одного суду до іншого суду такого ж рівня і спеціалізації. Така довідка надається протягом двох днів з моменту надходження відповідного звернення.

Про забезпечення кадрами суддів місцевих загальних судів можуть дати уявлення цифри, наведені у таблиці.

Провести відповідний порівняльний аналіз по підсистемах господарських і адміністративних судів за вказані періоди складніше через організаційні зміни у цих підсистемах, особливо щодо адміністративних судів. Тому обмежимося даними за 2010 рік.

В апеляційних господарських судах станом на 01.07.2010 р. були вакантними 20% посад, а в місцевих господарських — 12%.

В апеляційних адміністративних судах на той же час бракувало 236 суддів, або 59% від штатної чисельності, а в окружних адміністративних ‑ 186, або 28%.

На загальному фоні незаповнення вакантних посад в окремих судах є ще істотнішим.

Так, за даними Вищої кваліфікаційної комісії суддів України в Донецькому окружному адміністративному суді станом на 26.10.2010 р. не було заповнено 15 вакансій із 61, у Дніпропетровському — 15 із 46, у Запорізькому — 11 із 28; у господарському суді Дніпропетровської області станом на 09.11.2010 р. ‑10 із 48, Донецької області на 01.10.1910 р. – 15 із 54.

Значно вищою, як вбачається з наведеної таблиці, є стабільність кадрового складу в місцевих загальних судах.

Так, у Житомирській області у другій половині 2010 року вакансії існували у половині судів, причому в усіх — по одній вакансії, а в Івано-Франківській області на 01.09.2010 р. лише у двох судах існували дві суддівські вакансії. Натомість в Артемівському мійськрайонному суді Донецької області станом на 01.11.2010 р. не було заповнено 7 вакансій.

Загалом кадрове забезпечення судів України, за винятком адміністративних судів, можна вважати задовільним, хоча резерви для покращення цих показників, безумовно, існують. Вони полягають в основному в чіткому виконанні вимог Закону щодо добору кандидатів у судді і усунення тяганини на окремих етапах розгляду питань про призначення і обрання суддів.