1. Порядок складання проектів місцевих бюджетів

Складання проектів місцевих бюджетів здійснюється з метою визначення обсягу коштів, необхідних для функціонування держави і органів місцевого самоврядування. Через державний бюджет здійснюється перерозподіл частини фінансових ресурсів між адміністративно-територіальними одиницями. Наскільки бюджет як інструмент економічної та соціальної політики залежить від економічних умов і у свою чергу має впливати на ці економічні умови, настільки й методи складання бюджету перебувають під впливом і покликані самі впливати на те середовище, в якому приймаються рішення. Практика останніх десятиліть європейських країн свідчить, що значно зросла роль урядів у безпосередньому перерозподілі національного доходу; дістала розвитку колективна відповідальність держави за рівень добробуту, за величину окремих фінансових ризиків, пов’язаних з коливаннями стану економіки, старістю й захворюваннями. Водночас значно зростають боргові зобов’язання урядів, що значно обмежує гнучкість їхньої поведінки. Загальна політика європейських урядів спрямована на стримування загальнодержавних витрат, забезпечення стабільності фіскальної політики з метою сприяння зростанню приватного сектора.

Головні розпорядники бюджетних коштів організують розроблення бюджетних запитів для подання місцевим фінансовим органам в терміни та порядку, встановлені цими органами. Головні розпорядники бюджетних коштів несуть відповідальність за своєчасність, достовірність та зміст поданих місцевим фінансовим органам бюджетних запитів, які мають містити всю інформацію, необхідну для аналізу показників проекту місцевого бюджету, згідно з вимогами місцевих фінансових органів.

Місцеві фінансові органи на будь-якому етапі складання і розгляду проектів місцевих бюджетів проводять аналіз бюджетного запиту, поданого головним розпорядником бюджетних коштів, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також дієвості та ефективності використання бюджетних коштів. На основі результатів аналізу керівник місцевого фінансового органу приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозиції проекту місцевого бюджету перед поданням його на розгляд відповідно Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад.

Виконавчі органи сільських, селищних, міських (міст районного значення) рад, районні державні адміністрації в містах Києві та Севастополі подають відповідно районним чи міським фінансовим органам пропозиції щодо показників проектів відповідних бюджетів, визначених з урахуванням вимог.

Після схвалення Кабінетом Міністрів України проекту закону про Державний бюджет України Міністерство фінансів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад розрахунки прогнозних обсягів міжбюджетних трансфертів, методику їх визначення та інші показники, необхідні для складання проектів місцевих бюджетів, а також пропозиції щодо форми проекту рішення про місцевий бюджет (типова форма рішення).

У тижневий термін після ухвалення закону про Державний бюджет України в другому читанні Кабінет Міністрів України доводить Раді міністрів Автономної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані Верховною Радою України при прийнятті проекту закону про Державний бюджет України в другому читанні.

На підставі отриманої інформації Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Підготовка проекту бюджету передбачає проведення низки серйозних заходів. Після початку поточного року Міністерство економіки починає працювати над збиранням показників від галузевих міністерств, які фінансуватимуться з бюджету. На основі цього Міністерство економіки готує економічні прогнози і подає їх до Кабінету Міністрів України. У першому кварталі галузеві міністерства та органи місцевого самоврядування розраховують потреби на поточні видатки і капіталовкладення, оскільки легше підрахувати поточні витрати, які базуються на кількісних показниках, нормах.

Складанню проекту бюджету передує розробка основних прогнозних макроекономічних показників на плановий рік з виділенням показників: обсягу внутрішнього валового продукту, національного доходу; зведеного бюджету фінансових ресурсів; балансу доходів і видатків населення; платіжного і валютного балансу України. Аналіз показників соціально-економічного становища країни, перспектив та темпів економічного зростання, потреб національної економіки у фінансових ресурсах дає змогу урядові планувати доходи й видатки державного бюджету на реальних показниках, сприяючи таким чином збалансуванню бюджетної системи країни. Зазначені показники складаються до 1 червня.

Визначальне місце на стадії складання проекту бюджету належить Бюджетній резолюції. Бюджетна резолюція може бути ефективним інструментом для встановлення загального рівня державних видатків на економіку, а також для визначення загальних бюджетних обмежень. Найголовніша вада бюджетного процесу в багатьох країнах полягає в тому, що бракує бачення «панорами» державних видатків на економіку (державного втручання), а також ефективних обмежень видаткових рішень. За відсутності загальних обмежень у видатках на місцях керівники держави, приймаючи рішення, не бачать потреби в суворішому виваженні видатків на різні програми. Крім того, Бюджетна резолюція може бути ефективним механізмом довгострокового планування бюджету, оскільки націленість бюджету на короткострокову перспективу, що враховує лише наступний бюджетний рік, може призвести до таких видаткових рішень, що не узгоджуватимуться з майбутньою політикою.

Відповідно до Бюджетного кодексу Кабінет Міністрів України подає до Верховної Ради України проект Основних напрямів бюджетної політики на наступний бюджетний період не пізніше ніж за чотири робочі дні до початку проведення парламентських слухань з питань бюджетної політики на наступний бюджетний період.

У тижневий термін після ухвалення Закону про Державний бюджету другому читанні КМУ доводить Раді міністрів АРК, місцевим державним адміністраціям та виконавчим органам відповідних рад положення та показники міжбюджетних відносин (обсяги міжбюджетних трансфертів для відповідних бюджетів і текстові статті, що визначають особливості міжбюджетних відносин на наступний бюджетний період), які були проголосовані ВРУ при прийнятті проекту закону про Державний бюджет у другому читанні. На підставі наданої інформації Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації та виконавчі органи відповідних рад готують проекти рішень про відповідні місцеві бюджети.

Проект рішення про місцевий бюджет перед його розглядом на сесії ВР АРК, відповідної ради схвалюється Радою міністрів АРК, місцевою державною адміністрацією чи виконавчим органом відповідної ради . Разом з ним необхідно подавати:

1) пояснювальну записку до проекту рішення, яка повинна містити:

а) інформацію про соціально-економічний стан відповідної адміністративно-територіальної одиниці і прогноз її розвитку на наступний бюджетний період, які покладено в основу проекту місцевого бюджету;

б) оцінку надходжень доходів з урахуванням втрат доходів у результаті наданих відповідною радою податкових пільг;

в) пояснення до основних положень проекту рішення про місцевий бюджет, включаючи аналіз пропонованих обсягів видатків щодо функцій та програм. Обґрунтування включають бюджетні показники за попередній, поточний і наступний бюджетні періоди у розрізі класифікації видатків бюджету;

г) обґрунтування особливостей міжбюджетних взаємовідносин (для районних, міських з районним поділом, міських, що об’єднують бюджети села, селища, міста районного значення) та надання субвенцій на виконання інвестиційних проектів (для бюджету АРК, бюджетів міст Києва та Севастополя, обласних бюджетів);

ґ) інформацію щодо погашення боргу АРК та місцевого самоврядування, обсягів та умов запозичень;

2) прогноз показників відповідного бюджету за основними видами доходів, видатків та фінансування на наступні три бюджетні періоди;

3) проект показників зведеного бюджету району, міста з районним поділом, міста, що об’єднує бюджети села, селища, міста районного значення;

4) показники видатків, необхідні на наступні бюджетні періоди для завершення проектів, що враховані в бюджеті, за умови, якщо реалізація проекту триває більше одного бюджетного періоду;

5) перелік інвестиційних програм на наступний бюджетний період та на наступні три бюджетні періоди;

6) інформацію про хід виконання відповідного бюджету у поточному бюджетному періоді;

7) пояснення головних розпорядників бюджетних коштів до проекту відповідного бюджету (подаються до бюджетної комісії відповідної ради);

8) інші матеріали, обсяг і форму яких визначає Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцева державна адміністрація чи виконавчий орган відповідної ради.

2. Особливості формування та склад доходів місцевих бюджетів

В бюджетній системі кожної країни найбільш чисельною ланкою є місцеві бюджети. В даний час в нашій державі їх нараховується майже дванадцять тисяч. Згідно Конституції України, до них належать: міські, районні в містах, селищні і сільські бюджети. За допомогою місцевих бюджетів щорічно перерозподіляється близько 15% валового внутрішнього продукту, в них зосереджується майже 35% бюджетних ресурсів.

До місцевих бюджетів належать області, райони, міські, селищні та сільські бюджети. Це фонди фінансових ресурсів, що зосереджені в розпорядженні місцевих Рад народних депутатів та органів місцевого і регіонального самоврядування кожного з них в галузі бюджету і фінансів розмежована. Всього місцевих бюджетів в Україні понад 13 тисяч. Найчисельніша група це сільські селищні та міські бюджети.

Система місцевих бюджетів існує в усіх країнах світу. Проте її розвиток і функції зумовлені рядом національних, політичних, економічних та інших факторів. Найбільший вплив мають економічні та політичні фактори. Майже в усіх країнах світу бюджетні відносини поділяються на поточні та нагальні витрати. Відповідно кожний підрозділ має свої джерела доходів. Місце в бюджеті затверджується місцевими органами влади, до державного бюджету не включаються.

У зв`язку з цим пошук форм і методів зміцнення фінансової незалежності органів місцевого самоврядування є досить актуальним завданням. Тут має бути щонайменше дві мети. Госпрозрахункові ланки економіки повинні мати нормальні умови для господарської діяльності та бути зацікавленими в кращому використанні всіх видів ресурсі, а місцеві Ради у стабільному економічному зростанні та підвищенні ефективності всіх видів діяльності. Цього можна досягти, якщо основу дохідної частини бюджетів становитимуть платежі за ресурсами.

Такий підхід економічно обґрунтований, оскільки забезпечує реалізацію права власності місцевої Ради на ресурси надані в розпорядження і користування суб`єктами господарювання. Прив`язка доходів місцевого бюджету до платежів за ресурси створює умови за яких місцеві Ради увійдуть як рівноправний партнер.

Важливо, що платежів за ресурси запобігатимуть марнотратству при їх використанні, а місцеві Ради будуть заінтересовані в розширені відтворення ресурсів та посилення контролю за їх використанням. Звідси можна зробити висновок: для покриття дефіциту бюджету є потреба у запровадженості ряду місцевих податків: на перепродаж нерухомого майна, автомобілів, технічних засобів, зборів з біржових операцій, за забруднення навколишнього середовища, податків на майно, банківських депозитів тощо.

Практична реалізація цих пропозицій не викликає серйозних труднощів. Місцеві Ради народних депутатів самостійно визначають напрямки використання коштів своїх бюджетів. Ці бюджети місять видатки на фінансування підприємств, організацій місцевого господарства на фінансування здійснюваних місцевими органами заходів у сфері освіти, культури, охорони здоров`я фізичної культури, соціального забезпечення, на утримання місцевих органів влади та управління.

В умовах високих темпів розвитку науково-технічного прогресу зростають вимоги до робочої сили. Виробництво не може розвиватись без високої загальної культури, спеціальних знань, професійної підготовки працівників. Система освіти значно впливає на рівень продуктивності праці і з цього погляду видатки місцевих бюджетів мають виробничий характер. Турбота про підвищення культурного рівня населення виявляється у планомірному зростанні видатків бюджету на проведення культурно-освітньої роботи утримання масових бібліотек, клубів, будинків і палаців культури, музеїв, фінансову підтримку театрально-видовищних закладів.

Важливе соціальне значення мають видатки бюджету на фінансування заходів з охорони здоров`я. Найбільшу частину в загальній сумі бюджетних видатків на охорону здоров`я становить фінансування лікувально-профілактичних закладів. У 2001 р. на це з місцевих бюджетів було витрачено 90% всіх витрат на охорону здоров`я. Крім того, за рахунок бюджету утримується велика кількість інших лікувально-профілактичних та санітарно — епідеміологічних установ. Видатки на медичну допомогу на сучасному етапі одержують нове якісне поповнення. Розширюється робота з диспансеризації населення, боротьби з алкоголізмом, наркоманією, СНІДом. Значні кошти виділяються на фінансування місцевого господарства. Це насамперед житлове будівництво, водопостачання, каналізація, освітлення, благоустрій міст і селищ міського типу.

Перехід до ринкової економіки потребує суттєвої реформації системи фінансового забезпечення соціальної сфери. Багато років розвиток соціальної сфери був тісно пов’язаний з суспільними фондами споживання. Разом з тим при зростанні асигнувань на соціальні потреби значних зрушень у якості соціально-культурного обслуговування за останні роки відбулося. Причини такого становища полягають у відсутності у споживача дійових важелів контролю і оцінки якості послуг монополістичних закладів соціальної сфери, їхньої орієнтації на відомчі показники, зростаючий розрив, у рівнях оплати праці працівників соціально-культурних закладів та інших галузей економіки, значна централізація в розділі коштів, спрощений, зрівняльний підхід до забезпечення соціальними благами і послугами.

Зрівняльний розподіл грошових ресурсів, які направляються на розвиток соціальної сфери привів до появи нового виду соціальної нерівності, зумовленою неможливістю в ряді регіонів збільшити фінансування соціальної сфери відповідно до зростання національного доходу і обсягу створюваних у регіоні фінансових ресурсів.

В умовах незалежності України та розширення самостійності територіально-адміністративних одиниць відкриваються можливості для принципово нового підходу до фінансового забезпечення потреб соціальної сфери. Вирішення потреби має бути перенесене на рівень місцевих рад. Це забезпечить дійовий контроль за розподілом ресурсів, раціональний підбір пріоритетів розвитку. Поставить фінансування розвитку соціальної сфери у залежність від зростання ефективності виробництва у регіоні.

З державного бюджету мають фінансуватися лише заходи загальнодержавного значення. Справедливий і економічно обґрунтований розподіл соціальних благ і послуг може бути забезпечений тільки в межах міста або регіону. Зрозуміло, що в окремих випадках підтримка гарантованого державним законодавством рівня соціального обслуговування може потребувати субвенцій з загальнодержавного бюджету важливим напрямком поліпшення фінансового забезпечення соціальної сфери є удосконалення системи управління її розвитком. Насамперед, потрібен підхід до децентралізації управління. Основним суб`єктом управління повинні стати постійні комісії місцевих Рад, в їх розпорядження мають бути передані відповідні грошові фонди. Вони можуть використовуватись на розвиток загальної освіти, культури, охорони здоров`я.

Джерелами ресурсів для створенні цих фондів мають бути кошти місцевих бюджетів, надходження зацікавлених підприємств і організацій, власні кошти населення, пожертвування на добровільні внески, субвенції з державного бюджету. Виконавчі органи, що існують сьогодні створені за галузевим принципом і мають подвійне підпорядкування місцевій раді і вищому виконавчому органу. Через це вони не можуть виконувати роль суб`єкта соціально-економічної політики в місті. В їхньому розпорядженні знаходяться переважно фінансові ресурси, передбачені в місцевих бюджетах. Проте місцевий бюджет це тільки частина фінансових ресурсів. Наприклад, у 2002 році на освіту було використано з місцевих бюджетів дещо більше ніж 65% загального обсягу коштів на ці цілі. Решту склали кошти підприємств і організацій, профспілок, та ін. Аналогічне становище з фінансуванням охорони здоров`я, культури.

Місцеві бюджети виконують особливу роль в кожній унітарній країні тому, що вони є фінансовою основою місцевого самоврядування. За рахунок коштів місцевих бюджетів фінансуються найбільш значні заходи держави в галузі освіти, охорони здоров’я, соціального захисту, т.п. всі ті витрати, які зачіпають інтереси широких верств населення.

Крім того місцеві бюджети є одним з важелів за допомогою якого проводиться перерозподіл валового внутрішнього продукту, в першу чергу, серед окремих соціальних груп населення та територій. І тому, наскільки раціонально побудована система місцевих бюджетів, залежить ефективність функціонування усієї бюджетної системи, успішне здійснення фінансової політики.

Закономірно, що проблеми виконання місцевих бюджетів, правильність розрахунків дохідної та видаткової частин, досягнення збалансованості набувають в сучасних умовах особливої актуальності.

В законі «Про бюджетну систему України» визначено склад видатків місцевих бюджетів наступним чином:

— фінансування установ соціально-культурної сфери, соціальний захист і соціальне забезпечення населення;

— утримання місцевих органів державної влади і самоврядування;

— фінансування підприємств і господарських організацій, що входять до складу місцевого господарства, природоохоронних заходів; інші видатки.

Не зважаючи на те, що фінансування об’єктів соціальної та побутової інфраструктури поглинає левову частку бюджетних коштів, всі останні роки їх хронічно не вистачає не тільки на розвиток даних установ, але і на підтримання їх більш-менш в належному стані.

До найважливіших виплат по соціальному захисту та соціальному забезпеченню населення за рахунок коштів місцевих бюджетів належать:

— допомоги сім’ям з дітьми віком до 16 років (учнів до 18);

— допомоги одиноким матерям та матерям по догляду за дитиною;

— допомоги по догляду за дитиною-інвалідом;

— допомоги по догляду за дитиною до 3х років, непрацюючим матерям;

— тимчасові допомоги на дітей, в період розшуку батьків;

— грошові виплати матерям (батькам), зайнятим доглядом за 3ма і більше дітей;

— виплати пільг ветеранам війни та праці, реабілітованим;

— виплати населенню на покриття витрат по оплаті житлово-комунальних послуг;

— фінансування заходів, пов’язаних із здійсненням державного регулювання цін.

Не менш важливим напрямком витрачання коштів місцевих бюджетів є видатки обумовлені економічною діяльністю місцевої влади капітальні вкладення в промислові об’єкти комунальної власності, АПК, електроенергетику та інші галузі, обслуговування комунальної системи, роботи по благоустрою, земельній реформі та землевпорядкуванню.

Обсяги видатків на розвиток економіки є недостатніми в сучасних умовах для нормального функціонування комунального, житлового, побутового господарства, яке належить до комунальної власності. Потребує ремонту, а, отже, значних капіталовкладень, велика частина житлового фонду, автошляхів, каналізаційних і очисних споруд. Вирішення всіх проблем, які виникають при функціонуванні органів місцевої влади, виконання покладених на них повноважень неможливе без зміцнення доходної бази місцевих бюджетів, пошуку нових нетрадиційних поступлень, а також проведення радикальних реформ, які би сприяли розвитку вітчизняного виробництва.

Формування доходів місцевих бюджетів України за останні роки зазнало багатьох змін і в даний час законодавством не визначено стабільного переліку доходних джерел, склад регулюючих доходів та нормативи відрахувань.

Найбільше значення у формуванні доходів місцевих бюджетів мають податкові надходження і, перш за все, податок на прибуток підприємств, які належать до комунальної форми власності, прибутковий податок з громадян, платежі за використання природних ресурсів (плата за землю, лісовий доход, плата за воду).

Не зважаючи на досить значний перелік місцевих податків та зборів (2 податки та 14 зборів), вони не відіграють значної фіскальної ролі у формуванні місцевих бюджетів. Як правило, їхня питома вага складає лише 35% сукупних доходів місцевих бюджетів України. Для бюджетів більшості областей країни характерною є висока питома вага в доходах бюджетних трансфертів (дотацій та субвенцій).

Список використаної літератури

1. Артус М. М. Бюджетна система України: Навчальний посібник. -К.: Вид-во Європейського ун-ту, 2005. -219 с.
2. Бюджетна система : Навчально-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни. -К., 2002. -334 с.
3. Бюджетний кодекс України /Укл. М. П. Кучерявенко. — Харків: Право, 2005. -162, с.
4. Василик О. Д. Бюджетна система України: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Центр навчальної літератури, 2004. — 543  с.
5. Єпіфанов А. О.   Бюджет і фінансова політика України: Навч. посіб. для студ. вуз. -К.: Наук. думка, 1997. -301,  с.
6. Кравченко В. І. Місцеві фінанси України: Навчальний посібник. -К.: Знання, 1999. — 487 с.
7. Ляшенко Ю. І.    Формування бюджетних коштів України в умовах ринкової трансформації економіки (теорія і практика): Монографія. -Ірпінь: Академія ДПС України, 2003. -199 с.
8. Місцеві бюджети, податки і збори: (Закон, практика, проблеми. -К.: Парламентське вид-во, 2000. -231 с.
9. Науково-практичний коментар Бюджетного кодексу України. — К.: Юрінком Інтер, 2003. — 414 с.

• Пасічник Ю. В. Бюджетна система України та зарубіжних країн: Навчальний посібник. — К.: Знання-Прес, 2002. -4 95 с.
• Сазонець І. Л. Управління місцевими фінансами: Навчальний посібник. -К.: Центр навчальної літератури, 2006. -261, с.
• Фінанси: Навчальний посібник/ Володимир Загорський, Ольга Вовчак, Ігор Благун, та ін.. -К.: Знання , 2006. -247 с.