Вступ

1. Особливості англійської дипломатії та організації дипломатичних візитів

2. Особливості італійської дипломатії

3. Організація ділових візитів у Ватикані

4. Державний візит в Україну та особливості його проведення

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Кожна держава має власну класифікацію візитів на високому та найвищому рівнях. Для європейської практики та для практики країн СНД характерні два критерії класифікації: за статусом особи, яка очолює іноземну делегацію (за складом учасників); за метою, значенням та особливостями проведення візитів.

За статусом особи, яка очолює іноземну делегацію, візити поділяються на візити на найвищому рівні та візити на високому рівні.

Візити на найвищому рівні — візити глав іноземних держав. Протокольні заходи за участю глав урядів іноземних держав проводяться з урахуванням конституційного устрою відповідної іноземної держави. У разі відсутності інституту президента (у державах із монархічним устроєм, парламентською формою правління) забезпечення візитів глав урядів здійснюється згідно з протокольними вимогами щодо прийому глави іноземної держави. До візитів на найвищому рівні відносять також візити делегацій на чолі з вищезгаданими особами.

1. Особливості англійської дипломатії та організації дипломатичних візитів

Англійська дипломатія є класичною, свого роду еталоном, вона вплинула на розвиток світової дипломатії в XIX—XX ст. Дипломатія всіх країн Співдружності, та й інших країн, сформувалася під впливом англійської дипломатії. Насамперед, Англія має величезний досвід дипломатичної діяльності. Історія англійської дипломатії почалася із встановлення країною закордонних торговельних відносин, і першим дипломатичним документом була Купецька хартія, датована 1303 р. [З, с. 265].

Найсильнішою рисою англійської дипломатії є бездоганне знання предмета, проблем, що підлягають вирішенню, знання країн, енциклопедичні дані, які передаються з покоління в покоління. А якщо врахувати, що англійська імперія володіла майже половиною земної кулі ("країна, в якій ніколи не заходило сонце"), то стає зрозумілим, чому англійська документація носить всеосяжний характер. У цьому англійській дипломатії активно допомагала й британська розвідка, що була і є міцно зв'язаною з Форін Офіс.

Встановлюючи контакти з англійськими дипломатами і ведучи з ними бесіди, слід пам'ятати, що вони не дуже люблять розмови про глобальні проблеми, на відміну від американців, які мають пристрасть до різних доктрин. Англійці воліють мати справу з конкретними питаннями сьогоднішнього чи завтрашнього дня, залишаючи "космічну дипломатію" майбутнього вченим і журналістам. Головною метою британської дипломатії було не дозволити жодній державі Європи зайняти домінуюче становище в Європі, що зараз, у зв'язку із створенням об'єднаної Німеччини, стає все більш важчим, непосильним для неї завданням. От чому в 90-ті роки XX ст. вона відмовилася від теорії "рівноваги сил". Ця теорія змушувала її виступати проти Німеччини, що могло б погіршити становище Британії. Англійська дипломатія пильно стежить за змінами міжнародної ситуації і одразу реагує на них. Вона довгий час не бажала зв'язувати себе без вагомої потреби далекосяжними зобов'язаннями. Англійська дипломатія не любить робити крутих поворотів у своєму курсі, але, коли їй це потрібно, вона сама є ініціатором.

Англія ще в роки Першої світової війни оголосила вслід за президентом В. Вільсоном політику "відкритих договорів, відкрито обговорених", але це був пропагандистський захід. Насправді вона завжди виступала за таємну дипломатію, і відповідно, на відміну від Америки, |В її дипломатичній практиці так званих витоків інформації практично не було. Вони мали місце тільки тоді, коли це було вигідно Британії. Англійці вважають, що, якщо кожну стадію переговорів робити відкрило, це призведе не тільки до втрати часу, але й до неможливості досягнення компромісу [3, с. 267].

Візити на високому рівні — візити голів парламентів, урядів (якщо конституційний устрій держави — президентська республіка); візити заступників глав держав, парламентів та урядів — віце-президента, віце-прем'єр міністра; візити фахових міністрів (міністрів закордонних справ, оборони, економіки); візити делегацій на чолі з вищезгаданими особами; візити спеціальних представників глав держав та урядів.

Англійцям притаманні якості, що підходять для дипломатії. Це, наприклад, їхня схильність до замовчування, натяків. Англійці прагнуть уникати категоричності. Улюбленими їхніми зворотами є: "мені здається", "я думаю", "можливо, я неправий", їх характеризує схильність за можливості уникати однозначних відповідей "так" і "ні", що створює іноді труднощі в розумінні їх іноземцями. В такому стилі (ні "так", ні "ні") складаються часто і дипломатичні документи. В англійській мові одне слово може мати багато значень, і тому розуміння того, що насправді хотів сказати англієць і чого він сказати не хотів, буває нелегкою справою. Англієць винятково ввічливий і вимагає такого ж відношення до себе; мовчазний, із незнайомими людьми не буде розмовляти й обговорювати якісь питання; він може бути замкнутим і його треба "розговорити". У той же час англієць дуже чутливий до натяків, добре розуміє гумор, але не любить "брудних" жартів і тому іноді їх засуджує.

Усе це відображається й у дипломатії. "Мовчання — ознака згоди", — говоримо ми. Для англійців мовчання означає просто небажання відповідати. Воно у жодному випадку не означає згоди з вами. Культурних, освічених англійців вирізняє вишуканість мови, їм подобається, коли цю вишуканість оцінюють і відповідають тим самим. Англійським дипломатам притаманний високий професіоналізм, вміння вибрати найкращий час для переговорів. Вони наполегливо підвищують свою кваліфікацію — стажуються у військових коледжах, університетах, банках, різних фірмах тощо.

Англійці дуже холоднокровні — у критичних ситуаціях поводяться впевнено, не перебільшують небезпеки, спокійно реагують на зміну обстановки. їхній досвід поведінки в екстремальних ситуаціях заслуговує вивчення. Дуже вміло англійці використовують свої зв'язки з країнами Британської Співдружності: у низці випадків із пропозиціями, вигідними для англійців, виступають країни Співдружності, а англійці відіграють роль "підтримуючої сторони".

Високо оцінюючи англійську дипломатію, не можна не помічати її недоліків. Наприклад, трирічний термін служби дипломатів за кордоном викликає невдоволення самих дипломатів і країни перебування. За два роки англійський дипломат налагоджує контакти, а на третьому вже готується до їхнього завершення. Новоприбулі дипломати починають заново встановлювати контакти.

Дехто звертає увагу на зайву самовпевненість і снобізм англійських дипломатів. Іноді він настільки помітний, що заважає налагодженню дружніх контактів на рівноправній основі. Особливого значення англійські дипломати надають етикету (він значно відрізняється від загальноєвропейського). Англійські дипломати або йдуть на порушення етикету, якщо отримають від цього вигоду, або, навпаки, доводять його правила до крайнощів. Щодо поведінки і ділового етикету, перебуваючи в Англії, треба пам'ятати, що шотландців, арландців, уельсців прийнято називати британцями, а не англійцями. На питання "How do you do" не говоріть про своє здоров'я, а відповідайте таким же питанням. Якщо ваш співрозмовник має дворянське звання, його варто називати "сер" чи "лорд"; зустрічаючись із членом королівської родини, довідайтеся про його титул. Рукостисканням при зустрічі користуються рідко, звичайно просто вітаються. Щодо поведінки за столом, тарілки прибираються стюардом тільки після того, як ви покладете ніж і виделку паралельно один одному. Жінкам руки, як правило, не цілують, їхнє вбрання не хвалять — це вважається непристойним. При першому відвідуванні нових знайомих прийнято того ж дня надіслати лист подяки, що свідчитиме про ваше бажання продовжити контакт. Закурити за столом можна тільки після тосту "за Королеву" і з дозволу господині (чи господаря). Зазвичай, курять за кавою.

У Великобританії дуже суворі вимоги до пунктуальності. Перед початком ділової зустрічі запитайте в партнера, на скільки часу він розраховує. Це свідчення того, що ви цінуєте його час.

Обмін рукостисканнями прийнятий тільки при першій зустрічі, у ході подальших контактів англійці обмежуються усним вітанням. В англійських домах не прийнято обмінюватися візитними картками. У гостях у жодному випадку не звертайтеся до незнайомих людей, поки вам їх не відрекомендують.

В Англії дотримуються суворих правил, вибираючи одяг для візитів. На обід приходять у смокінгу, на офіційний вечір одягають фрак.

Англійці не люблять, коли за столом виникають локальні розмови. Ваша промова повинна бути звернена до всіх присутніх, а не тільки до найближчих сусідів. У свою чергу, всі повинні слухати того, хто говорить. Проголошувати тости і цокатися тут не прийнято.

Про англійський стиль контактів, бесід і переговорів можна навести слова американського генерала А. Ведемейра, який брав участь у низці найважливіших американських переговорів: "Особливо виділялося вміння англійців використовувати фрази і слова, що мали більше одного значення і допускали більше, ніж одне тлумачення… Коли йшлося про державні інтереси, совість наших англійських партнерів по переговорах стала еластичною" [3, с. 270].

2. Особливості італійської дипломатії

Італійська дипломатія нараховує кілька тисячоліть, має величезний досвід і традиції. Міжнародне право багато в чому зобов'язане італійським юристам. Латинська мова була до XVII—XVIII ст. світовою дипломатичною мовою, і дотепер латинські вислови вживають у дипломатії, дипломатичних документах, у виступах на конференціях. Італійці дуже пишаються своєю країною як колискою науки, мистецтва і дипломатії, і, контактуючи з італійцями, знання їхньої історії і внеску в людську цивілізацію справляє гарне враження, дозволяє створити сприятливу атмосферу доброзичливості. Про італійський характер дослідники пишуть так: "Італійці трохи експансивні, легко вступають у контакти, цінують культуру, музику, літературу інших народів. Італійці наполегливі, вони продовжують вважати себе великою державою першого рангу — "найкультурнішою державою світу" — і дратуються, коли їхні вимоги не виконуються". На Паризькій конференції 1919 року вони, наприклад, зажадали приєднати до Італії місто Джулія, і коли великі держави категорично відмовилися це зробити, прем'єр Орландо залишив конференцію. Скориставшись відходом Орландо, Рада трьох, у свою чергу, дозволила грекам зайняти Смірну. Італія програла [3, с. 285].

Італійці ще за часів Венеції великої уваги надавали дипломатичним документам — звіти місій, характеристики політичних діячів допомагали їм контактувати за кордоном. Італійські дипломати регулярно отримували інформацію про ситуацію всередині власної країни, і можна сказати, що це також сприяло встановленню контактів. Загалом, італійська дипломатична служба багато в чому була запозичена іншими країнами.

Італійські дипломати відзначаються витонченістю, але до їхніх позитивних якостей не належать акуратність, пунктуальність, вони можуть спізнитися на обід, вечерю, затримати зустріч і навіть не помітити цього. Вони вільно розпоряджаються часом.

Знавці Італії, які працювали в цій країні, відзначають, що італійці дружньо налаштовані до іноземців. У них немає такого расистського настрою, як у французів щодо арабів.

Італійським дипломатам не дозволяється вступати до політичних партій, тому в бесідах з ними ніколи не запитуйте, до якої партії вони належать чи за яку партію вони голосували. Вони будуть шоковані й у кращому випадку дадуть вам таку відповідь: "Ми служимо державі" [1,с. 36].

На контакти, в тому числі сімейні, домашні, вони йдуть легко. В Італії виявляється особлива повага до дітей. Тому, вітаючись із знайомими, спочатку довідуйтеся про здоров'я дітей, а потім про здоров'я дорослих. Чоловіки цілують руку жінкам і при зустрічі, і прощаючись. Італійці люблять виговоритися. Не перебивайте їх.

До недоліків деяких італійських дипломатів варто віднести те, що вони, обіцяючи що-небудь, не завжди дотримуються свого слова [3, с. 286—287].

їжа в них — предмет культу. За столом можуть вестися і серйозні переговори. Обід іноді триває 2—3 години. Міцні напої тут п'ють рідко. Однак без місцевого вина не минає жодний обід. Виголошувати довгі тости в Італії не прийнято. Перед тим, як осушити келихи, вимовляють "чиг-чин". За столом не цокаються [2, с. 124].

Відвідуючи церкви, необхідно бути скромно одягненими. Жінки не повинні одягати в церкву плаття з короткими рукавами чи з декольте, залишатися з непокритою головою.

Відстань при бесіді — близька [4, с. 192].

3. Організація ділових візитів у Ватикані

Ватикан є особливою державою, адже це — центр Католицької церкви, яка здійснює свою діяльність у світовому масштабі. У світі налічується понад мільярд католиків. Але річ не лише у цьому. Святий Престол є визнаним носієм духовного лідерства. До слів Папи Римського дослухаються політичні лідери в усьому світі. Візит Папи до будь-якої з країн — завжди історична подія.

Європейські уряди дуже уважно ставляться до співпраці зі Святим Престолом. Україна, яка послідовно інтегрується до загальноєвропейських структур, добре усвідомлює це і вибудовує відносини з ним у дусі прозорості та взаємної довіри.

Аби уникнути будь-яких помилок, при підготовці до папських аудієнцій урядовці зазвичай контактують зі своїм посольством при Святому Престолі. Наприклад, Посольство США користується довідником ватиканського протоколу, де й розповідається, яким, власне, й має бути «ватиканський дрес-код». Для чоловіків це буде чорний або темний (іншими словами, діловий) костюм з темною краваткою. Для жінок – чорна спідниця або сукня, довжиною як мінімум до коліна; чорний верх – блуза або жакет, із середнім або довгим рукавом (жодних брючних костюмів!); прості прикраси; темне закрите взуття, а також чорний капелюшок або мантилья-вуаль (на вибір).

Але Ватикан не вимагає беззастережно, щоб жінки були з покритою головою. Фактично, Папський Дім (до 1968 р. – Папський Двір) повідомляє, що жодних формальних або специфічних вимог до вбрання протокол не висуває взагалі. Регент Папського Дому монсеньйор Паоло Де Ніколо розповів CNS, що будь-яке «пристойне вбрання, підібране з добрим смаком», вважатиметься доречним. Ось чому, коли жінки з країн Африки чи Азії вдягають складне або барвисте традиційне святкове вбрання на папські аудієнції, це не вважається грубою помилкою або модною забаганкою.

4. Державний візит в Україну та особливості його проведення

За метою, значенням та особливостями проведення візити вищих державних діячів в Україні поділяються на такі категорії:

• державний візит;

• офіційний візит;

• робочий візит;

• візит проїздом;

• неофіційний візит;

• візити високих посадових осіб, представників іноземних держав у статусі особистого гостя Президента, Голови Верховної Ради України або Прем'єр-міністра України. Існує практика проведення зустрічей на найвищому рівні на терені третіх країн. У силу різних обставин, частіше за все з політичних міркувань, сторони домовляються про проведення зустрічі на "нейтральній території". До числа таких зустрічей можна віднести Тегеранську зустріч 1943 р. керівників антигітлерівської коаліції, низку зустрічей радянських, пізніше російських і американських керівників, наприклад, Б.Єльцина і Б.Клінтона в 1996 р. у Гельсінкі.

Категорія візиту і статус особи, яка очолює делегацію, визначають формат візиту — сукупність заходів ділового і протокольного характеру, включених до програми візиту, їх церемоніальний бік та рівень персональної участі в ключових елементах програми представників країни, яка приймає делегацію.

Державний візит в Україну здійснюється главами іноземних держав (президентами, монархами) і належить до найвищої категорії візитів. Державний візит має велике політичне значення та відзначається особливою урочистістю з обов'язковим складанням усіх церемоніальних почестей як під час зустрічі і проводів, так і під час інших заходів, передбачених програмою візиту. Існує правило, згідно з яким глава держави може прибути до країни із державним візитом лише один раз за час перебування при владі. Як правило, це його перший візит у країну. Державний візит — завжди важливий етап у взаємовідносинах двох країн, який має також важливе міжнародне значення. Державний візит передбачає як центральний елемент програми проведення політичних переговорів Президента України з главою іноземної держави, а також покладання іноземним державним діячем вінка до могили Невідомого солдата, державний обід на честь гостя та за його бажанням — відвідання театру. Програма державного візиту включає поїздку по країні. У разі прибуття глави іноземної держави з дружиною для неї забезпечується окрема програма візиту.

У більшості випадків державний візит завершується підписанням заключних документів, у яких фіксується оцінка стану двосторонніх відносин, намічаються шляхи та конкретні заходи з поглиблення співробітництва між країнами, у деяких випадках може даватися оцінка певних міжнародних проблем. Окремими документами, що підписуються в результаті державного візиту, можуть бути довгострокові міжнародні документи, широкомасштабні угоди з конкретних питань двостороннього співробітництва.

Офіційні візити є однією із вищих категорій візитів в Україну офіційних діячів та іноземних делегацій. Така категорія візиту обирається, якщо політичний зміст візитів голів держав, парламентів, прем'єр-міністрів, міністрів закордонних справ виходить за звичайні робочі рамки.

Офіційний візит в Україну має велике політичне значення і передбачає як центральний елемент програми проведення політичних переговорів за участю особи відповідного становища з української сторони (Президента України з главою іноземної держави, міністра закордонних справ зі своїм іноземним відповідником тощо), а також покладання іноземним державним діячем вінка до могили Невідомого солдата, офіційний обід (сніданок) та за бажанням гостя — відвідання театру.

Ділова частина офіційного візиту (глави держави) не відрізняється від ділової часини державного візиту. Основні відмінності спостерігаються в протоколі проведення офіційної церемонії зустрічі (проводів). Так, при офіційному візиті є нижчим рівень зустрічаючих осіб на аеродромі, рівень супроводу делегації в усіх заходах програми, включаючи поїздку по країні; у меншій кількості вивішуються державні прапори країни гостя та країни хазяїна; при виконанні гімнів обох країн не лунає салют націй. У деяких країнах (Росії) протокол визначає, що державний візит триває довше (три-чотири дні), ніж офіційний — (два-три дні). Програма офіційного візиту включає поїздку гостя по країні.

Висновки

В Україні за наявності відповідної домовленості главі іноземної держави, уряду можуть надаватися державна резиденція, автотранспорт, охорона. Під час зустрічі (проводів) глави іноземної держави (уряду) в аеропорту (на вокзалі) піднімаються державний прапор відповідної іноземної держави і державний прапор України. Від української сторони в зустрічі (проводах) глави іноземної держави бере участь заступник міністра закордонних справ України. Офіційні протокольні заходи при цьому не передбачаються. Державний прапор відповідної іноземної держави над державною резиденцією, у якій розміщується глава іноземної держави, не піднімається, прапорці/штандарти на автомашині не встановлюються.

Під час проведення зустрічі (проводів) керівників міжнародних організацій в аеропорту (на вокзалі) піднімаються прапор міжнародної організації (за його наявності) і Державний Прапор України; на основній автомашині встановлюються прапорець міжнародної організації (за його наявності) та прапорець України; над резиденцією, у якій розміщується керівник міжнародної організації, піднімається прапор міжнародної організації (за його наявності). За наявності відповідної домовленості керівник міжнародної організації може бути прийнятий Президентом України, Головою Верховної Ради України, Прем'єр-міністром України, іншими посадовими особами. Візит Генерального секретаря ООН відбувається на рівні візиту глави уряду іноземної країни.

Список використаної літератури

1. Калашник Г. Вступ до дипломатичного протоколу та ділового етикету: навч. посіб.. — К. : Знання, 2007. — 143с.

2. Резніченко В. Довідник-практикум офіційного, дипломатичного, ділового протоколу та етикету / Київська міська держ. адміністрація. — К. : УНВЦ "Рідна мова", 2003. — 480с.

3. Ріяка В. Дипломатичний протокол: Навч. посібник / Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2006. — 134с.

4. Руденко Г. М.. Основи дипломатичного протоколу. — К. : Бліц- Інформ, 1996. — 184с.

5. Сагайдак О. Словник дипломатичного протоколу та етикету / Європейський ун-т. — К. : Видавництво Європейського ун-ту, 2006. — 159с.

6. Сагайдак О. Дипломатичний протокол та етикет [Текст] : Навчальний посібник / Олександра Сагайдак,, 2005. — 259 с.

7. Сагайдак О. Дипломатичне представництво: організація і форми роботи [Текст] : навчальний посібник / Олександра Сагайдак, Петро Сардачук, 2008. — 295 с.

8. Снітинський В. Діловий етикет у міжнародному бізнесі: навч. посіб. / Володимир Снітинський, Надія Завальницька, Оксана Брух, 2009. — 287 с.