Вступ

1. Теоретичні аспекти дослідження аддиктивної поведінки

1.1. Визначення аддиктивної поведінки

1.2. Характерні риси аддиктивної особистості

2. Порівняльна соціальна характеристика залежних від наркотиків та алкоголю

2.1. Залежність від наркотиків

2.2. Взаємозалежність від алкоголізму

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Вивченням залежностей, або аддикцій, займаються відразу кілька наук (психологія, соціологія, медицина й ін.), на стику яких утворилася нова — аддиктологія, або наука про залежності. Сьогодні аддиктологія вивчає такі залежності, як наркотичну (включаючи токсикоманію), алкогольну, тютюнову, потім — тепер уже звичні комп'ютерні, ігрові (включаючи і комп'ютерні ігри), трудові залежності, а також і екзотичні — харчові, любовні, сексуальні, а поверх того — залежності від людей, предметів, подій і багато інших.

Аддиктивна поведінка пов'язана з бажанням людини піти від реальності шляхом зміни стану своєї свідомості. У залежності від того, за допомогою чого здійснюється відхід з реальності, розрізняються фармакологічні або хімічні, субстанціональні і харчові залежності. Фармакологічні (хімічні) — це такі залежності, як наркотизм (наркоманія), алкоголізм, тютюнопаління, токсикоманія. Субстанціональні залежності включають комп'ютерні, ігорні, емоційні співзалежності (секс- і любовні залежності), трудо- або роботоголізм і багато інших.

Відхід від реальності завжди супроводжується сильними емоційними переживаннями. Людина фактично залежить, скажемо, не від препарату, а від емоцій. Емоції є складовою частиною залежності.

Актуальність. Однією з проблем молоді є узалежнення від наркотиків, алкоголю, Інтернету. Наведемо соціологічні дані, які показують прикру тенденцію швидкого поширення наркоманії у молодіжному середовищі. Отже, за деякими експертними оцінками, абсолютна кількість наркоманів в Україні наближається нині до 800 тис. осіб. Майже 80% наркоманів – молоді люди віком до 29 років, із них 6,7% – неповнолітні. Прикро констатувати факт, що саме молодь є «найчисельнішим наркоманом»…[1]

Тема: «Порівняльна соціальна характеристика залежних від опіатів та алкоголю».

Мета: показати порівняльну соціальну характеристику залежних від наркотиків та алкоголю.

Завдання роботи:

• визначення аддиктивної поведінки та основні риси аддиктивної особистості;
• порівняльна соціальна характеристика залежних від наркотиків та алкоголю.

1. Теоретичні аспекти дослідження аддиктивної поведінки

1.1. Визначення аддиктивної поведінки

Аддиктивна поведінка — одна з форм деструктивної поведінки, яка виражається в прагненні до відходу від реальності шляхом зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких речовин або постійної фіксації уваги на певних предметах або активностях (видах діяльності), що супроводжується розвитком інтенсивних емоцій[2].

За останні роки спостерігається розповсюдження аддиктивної поведінки серед дітей та молоді, тому лікареві кожного фаху дуже важливо знати психологічні основи її формування та шляхи медико-психологічної допомоги.

Аддиктивна особистість в своїх спробах шукає свій універсальний і дуже односторонній спосіб виживання — відхід від проблем. Природні адаптаційні можливості аддикта порушені на психофізіологічному рівні. Першою ознакою цих порушень є відчуття психологічного дискомфорту. Психологічний комфорт може бути порушений з різних причин, як внутрішніх, так і зовнішніх. Перепади настрою завжди супроводжують наше життя, але люди по-різному сприймають ці стани і по-різному на них реагують. Одні готові протидіяти мінливостям долі, брати на себе відповідальність за те, що відбувається і ухвалювати рішення, а інші насилу переносять навіть короткочасні і незначні коливання настрою і психофізичного тонусу. Такі люди володіють низькою переносимістю фрустрацій. Як спосіб відновлення психологічного комфорту вони вибирають аддикцію, прагнучи штучної зміни психічного стану, отриманню суб'єктивно приємних емоцій. Таким чином, створюється ілюзія рішення проблеми. Подібний спосіб боротьби з реальністю закріплюється в поведінці людини і стає стійкою стратегією взаємодії з дійсністю. Привабливість аддикції в тому, що вона є шляхом якнайменшого опору. Створюється суб'єктивне враження, що, таким чином, звертаючись до фіксації на якихось предметах або діях, можна не думати про свої проблеми, забути про тривоги, піти від важких ситуацій, використовуючи різні варіанти аддиктивної реалізації.

Бажання змінити настрій за аддиктивном механізмом досягається за допомогою різних аддиктивних агентів. До таких агентів відносяться речовини, що змінюють психічні стани: алкоголь, наркотики, лікарські препарати, токсичні речовини. Штучній зміні настрою сприяє також і залучення в якісь види активності: азартні ігри, гральні автомати (гемблінг), комп'ютер, секс, переїдання або голодування, робота, тривале прослуховування ритмічної музики.

Руйнівний характер аддикції виявляється в тому, що спосіб аддиктивної реалізації із засобу поступово перетворюється на мету. Відволікання від сумнівів і переживань у важких ситуаціях періодично необхідне всім, але у разі аддиктивної поведінки воно стає стилем життя, в процесі якого людина опиняється в пастці постійного відходу від реальної дійсності.

Аддиктивна реалізація замінює дружбу, любов, інші види активності. Вона поглинає час, сили, енергію і емоції до такого ступеня, що аддикт виявляється нездатним підтримувати рівновагу в житті, включатися в інші форми активності, одержувати задоволення від спілкування з людьми, захоплюватися, розлаблятися, розвивати інші сторони особистості, проявляти симпатії, співчуття, емоційну підтримку навіть найближчим людям.

А.Е.Лічко, В.С.Бітенський (1991) вказують на необхідність розмежування понять: мотивації (як спонукання до діяльності, визначеної потребами) і мотивування (суб'єктивного пояснення своїх вчинків). Іноді з мотивацією змішують об'єктивно діючі чинники середовища. Слід розрізняти мотивацію ініціальну і хворобливу (основним є потяг). Наголошується екстрапунитивна спрямованість мотивувань, тобто перебільшення впливу зовнішніх причин.[3]

Мотивації вживання психоактивних речовин (алкоголю, наркотичних, токсичних речовин та лікарських засобів) з позицій психологічного захисту виходячи з представлень психоаналізу і гештальт-теорії, а також з позитивного підходу Н.Пезешкиана з виділенням п'яти основних видів:

Атарактична – намагання застосування речовин з метою полегшення або усунення явищ емоціонального дискомфорту. Речовина використовується як лікарський засіб, який знімає негативні феномени та симптоми душевного неблагополуччя (тривогу, депресію). Вживання речовини може бути направленим також на копіювання внутрішньо особистісного конфлікту при психогенних розладах.

Гедоністична мотивація виступає як продовження і розвиток атарактично: атарактична приводить емоційний стан в норми зі зниженого, а гедоністична сприяє підвищенню нормального (не зниженого) настрою. Гедоністична направленість проявляється в отримання задоволення, почуття радості, ейфорії від прийому речовин на фоні звичайного настрою.

Мотивація з гіперактивацією поведінки є близькою до гедоністичної, але будується не на ефекті ейфорії, а на ефекті активації. В ряді випадків обидва ефекти можуть діяти сумісно. В якості мотивації при цьому виступає намагання вивести себе із стану пасивності, байдужості, апатії та бездіяльності. З цією метою використовують речовини, які провокують незвичну, за межову живість реакції і активність.

Субмисивна мотивація відображає невміння протистояти тиску оточуючих, нездатність відмовитися від прийому речовин, які пропонують оточуючі, яка є наслідком специфічних особистісних особливостей суб’єкту з рисами сором’язливості, конформності, тривожності, боязкості.

Псевдокультурна мотивація будується на намаганні людини пристосувати свй власний досвід до цінностей соціального мікро середовища, в якому він функціонує.

В.В.Чирко (1989) виділяє наступні мотиви прийому ПАР у підлітків: бажання бути прийнятим в групу (конформність), рідше — протестна поведінка або гедонізм, іноді пасивне підкорення або неусвідомлена цікавість. Як мотивація частіше згадується цікавість[4].

Ряд авторів при класифікації виходять з особистісних потреб (інстинктів), які допомагають задовільняти вживання ПАР. До них відносяться: інстинкт спільності, наслідування, орієнтовно-дослідницький, спілкування.

Мотив вживання ПАВ визначається типом особистості і, зокрема, акцентуацією.

В.Ю.Завьялов (1988) запропонував класифікацію мотивів вживання алкоголю, що враховує локус-контроль та інтраверсію-екстраверсію: екстраверсія визначає протестну поведінку, інтроверсія — відхід, інтернальність — активність, а екстернальність — пасивність. Виділено три тріади мотивів[5].

Соціально-психологічні:

• традиційна,
• субмисивна,
• псевдокультуральна.

Особистісні, персонально значущі чинники: гедонізм, атарактичний, гіперактивація поведінки.

Власне патологічні мотиви:

• похмільні (фізичний потяг),
• аддиктивні (психічний потяг),
• самоушкодження.

Ця класифікація може бути перенесена і на споживачів інших ПАР.

1.2. Характерні риси аддиктивної особистості

Поведінка аддиктів в міжособових відносинах характеризує ряд основних загальних особливостей:

Понижена переносимість труднощів зумовлена наявністю установки гедонізму (прагненням до негайного отримання задоволення, задоволенню своїх бажань). Якщо бажання аддиктів не задовільняються, вони реагують або спалахами негативних емоцій, або відходом від проблем, які з'явилися. Аддикту не підходить формула Г.Селье: “Стрес – це аромат і смак життя”[6]. Для нього це загроза і привід для втечі. Це поєднується з підвищеною образливістю, підозрілістю, що спричиняє за собою часті конфлікти.

Прихований комплекс неповноцінності знаходить своє віддзеркалення в частих змінах настрою, невпевненості, уникненні ситуацій, в яких їх здібності можуть бути об'єктивно перевіреними.

Тривожність у аддиктів тісно пов'язана з комплексом неповноцінності, залежності. Особливість полягає в тому, що в кризових ситуаціях тривожність може відступати на другий план, тоді як в звичайному житті вона може виникати без видимих причин або при подіях, що не є дійсним приводом для переживань.

Механізм формування та домінування алкогольної, наркоманічної, токсикоманічної потреб та інших видів психологічної залежності: еволюційний, деструктивний, пов’язаний з аномалією розвитку особистості.

Для особистості підлітків з аддиктивною поведінкою характерні наступні риси, які можуть стати “мішенями психопрофілактики”: незрілість, “афективна логіка”, лабільність, легкість фрустрації, зниження самооцінки, тривожність, блокування потреби в захищеності, свободі, самоствердженні, потреба в схваленні, страх оцінки, егоцентризм, невпевненість, звинувачення інших, уникнення проблем. Крім того, у цих підлітків блокована потреба в безпеці і материнській любові, здатність планувати довгострокове майбутнє. Змінені й ціннісні орієнтації. Характерно пасивне проведення часу. Коло інтересів у цих підлітків звужене, серед них в 3 рази менше тих, хто займається спортом, технічною творчістю, відвідує культурні заходи. У міру поглиблення аддикції ці якості посилюються.

Експериментально-психологічні дослідження споживачів ПАР із залежністю і без неї виявили низку закономірностей. Зокрема підтвердили високу частоту акцентуації характеру, схильність до емансипації від старших, делінквентну поведнку і алкоголізацію, а також легку провокованість алкогольних асоціацій, зниження швидкості розумових процесів і якісних показників інтелектуально-мнестичної діяльності, нездатність до побудови життєвої перспективи, перебільшення своїх прав і нівеляцію обов'язків, інверсію по шкалі мужності-жіночності (ММРI), низькі показники по шкалі соціальної інтраверсії, високий показник нестійкості і низький — сенситивності[7].

Сексуальна аддиктивна поведінка характеризується надцінним відношенням до сексу, сприйняттям осіб, до яких виникають сексуальні потяги, не як осіб зі своїми особливостями і прагненнями, а як сексуальних об'єктів. При цьому дуже значущим, цільовим стає “кількісний чинник” . Сексуальна аддикція може маскуватися в поведінці нарочитою праведністю, цнотливістю, порядністю, стаючи при цьому тіньовою стороною життя. Це друге життя поступово набуває все більшого значення, руйнуючи особу.

Азартні ігри не пов'язані з прийомом змінюючих стан свідомості речовин, але відрізняються характерними ознаками: постійним залученням, збільшенням часу, який проводиться в ситуації гри; витісненням колишніх інтересів, постійними думками про процес гри; втратою контролю (нездатністю вчасно припинити гру); фізичним нездужанням, дискомфортом; поступовим почастішанням ритму ігрової активності, прагненням до ризику; зниженням здатності чинити опір фатальній пристрасті. Разом з цим може відбуватися зловживання алкоголем, наркотичними речовинами і т.д. в цілях стимуляції активності і загострення відчуттів. Сприяти ризику розвитку пристрасті до азартних ігор можуть дефекти виховання в сім'ї: гіпоопіка, емоційна нестабільність, зайва вимогливість, прагнення до престижності і переоцінка значущості матеріальних благ.

Кімберлі Янг наводить 4 симптоми Інтернет -залежності:

1. нав'язливе бажання перевірити e-mail;

2. постійне очікування наступного виходу в Інтернет;

3. скарги оточуючих на те, що людина проводить дуже багато часу в Інтернет;

4. скарги оточуючих на те, що людина витрачає дуже багато грошей на Інтернет[8].

Більш розгорнену систему критеріїв наводить Іван Голдберг:

1. Толерантність. Кількість часу, який потрібен для Інтернет, щоб досягти задоволення, помітно зростає, якщо людина не збільшує кількість часу, то ефект помітно знижується.

2. Характерний "синдром відмови": припинення або скорочення часу, що проводиться в Інтернет. Два або більше з наступних симптомів (розвиваються протягом періоду часу від декількох днів до місяця): психомоторне збудження; тривога; нав'язливі роздуми про те, що зараз відбувається в Інтернет; фантазії або мрії про Інтернет; довільні або мимовільні рухи пальцями, що нагадують друкування на клавіатурі. Використовування Інтернет дозволяє уникнути симптомів "синдрому відмови".

3. Інтернет часто використовується протягом більшої кількості часу або частіше, ніж було задумане.

4. Існує постійне бажання або безуспішні спроби припинити або почати контролювати використовування Інтернет.

5. Величезна кількість часу витрачається на діяльність, пов'язану з використовуванням Інтернет (покупку книг про Інтернет, пошук нових браузерів, пошук провайдерів, організація знайдених в Інтернет файлів).

6. Значуща соціальна, професійна діяльність, відпочинок припиняються або редукуються у зв'язку з використовуванням Інтернет.

7. Використовування Інтернет продовжується, не дивлячись на знання про наявні періодичні або постійні фізичні, соціальні, професійні або психологічні проблеми, які викликаються використовуванням Інтернет (невиспаність, сімейні (подружні) проблеми, спізнення на призначені на ранок зустрічі, зневага професійними обов'язками, або відчуття покинутості значущими іншими)[9].

2. Порівняльна соціальна характеристика залежних від наркотиків та алкоголю

2.1. Залежність від наркотиків

Існує точка зору, що соціальні проблеми молоді – це не будь-які суперечності її життєдіяльности, а лише ті, які поглиблюються і свідчать про недостатність існуючих способів їх вирішення, а отже, призводять до появи дезорганізуючих процесів у системі «суспільство – молодь». Молодіжні проблеми поділяються на два типи: у першому означенні зростаючі вимоги суспільства до молоді, у другому – особистісні сподівання і прагнення молодих людей і складнощі з їх реалізацією[10].

Однією з проблем молоді є узалежнення від наркотиків, алкоголю, Інтернету. Наведу соціологічні дані, які показують прикру тенденцію швидкого поширення наркоманії у молодіжному середовищі. Отже, за деякими експертними оцінками, абсолютна кількість наркоманів в Україні наближається нині до 800 тис. осіб. Майже 80% наркоманів – молоді люди віком до 29 років, із них 6,7% – неповнолітні. Прикро констатувати факт, що саме молодь є «найчисельнішим наркоманом»[11]…

Проблема узалежнення має цілу низку причин, які зумовили зростання негативних явищ у молодіжному середовищі. Це, передусім, загальний кризовий стан українського соціуму, зумовлений докорінними соціальними трансформаціями, переходом від тоталітарного, «закритого» до демократичного, «відкритого» типу суспільства, ринковими перетвореннями, руйнацією старих систем цінностей і традиційних форм соціалізації молоді. Раніше соціальне дозрівання молоді відбувалося в умовах відносної стабільности, існування великої кількости соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес. У сучасних умовах наразі практично не існує нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді. Розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої відповідальности – також нове явище, до якого більшість молодих людей виявилася неготовою. Багато представників молодого покоління оцінює своє соціальне становище із загально цивілізаційних позицій, найчастіше порівнюючи його зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинених країнах; це часто спричинюється до появи завищених соціальних вимог молоді. У соціологічній літературі це отримало назву «Революція молодіжних претензій»[12].

Посттоталітарний простір, у якому ми зараз живемо, асоціюється, насамперед, із збільшенням рівня особистої свободи, розширенням прав і свобод людини. Попри утвердження демократії в українському суспільстві, синдром «совка» залишається, і він більш, ніж помітний. Бюрократія, корупція, хабарництво – лише неповний перелік тих чинників, які засвідчують й доводять його присутність. Молоді люди, шукаючи шляхи власної самореалізації, наштовхуються на ситуацію, коли головними виявляються не обдарованість, освіченість, потенціал молодої людини, скільки її фінансова спроможність. Чи це ознака демократичного типу суспільства? Скільки молодих людей тягнуться до наркотиків, алкоголю саме тому, що суспільство ставить барикади на їхньому шляху? Тому, що сучасному споживацькому суспільству потрібна не так раціонально мисляча частина молоді, як молодь, яка піддається маніпуляції з боку держави, уряду та ин. Варто зазначити, що у нашій країні не ведеться державна політика щодо вирішення проблем молодіжного безробіття, зубожіння молоді. Держава, таким чином, сама підштовхує молодих людей до наркотиків, алкоголю тощо. Створення належної кількости робочих місць, реальної, а не за гроші чи зв’язки можливости працевлаштування, істотно зменшить девіантну поведінку молоді, дасть останній змогу не тільки задовольнити свої індивідуальні інтереси й наміри, а й те, що якраз освічені, не притлумлені системою молоді люди складуть кістяк української нації, нації вільних, розумних, багатих людей. Поки що держава, на жаль, не може нас приємно здивувати своїми далекоглядними планами у напрямку перспектив розвитку українського суспільства, власне, його, здавалось би, найбільш активної частини, сегменту – молоді. Остання тепер дезорієнтована й розгублена… Такий стан справ породжує, в свою чергу, поширення наркоманії, алкоголізму в молодіжному середовищі. Хоч ситуація, як на мене, з иншого боку, не така аж трагічна. Усе ж певна частина молоді, попри зовнішній тиск, не просто існує, а активно живе, пульсує, діє.

Велике значення має вплив середовища на молоду людину. Якщо проводити свій час у колі інтелектуальних, культурних, порядних особистостей з числа представників молодіжного середовища, тоді ймовірність залежности від наркотиків, алкоголю автоматично зменшується. Загалом же вулиця справляє жахливий вплив на молоду людину. Власне, неналежне, погане виховання, вседозволеність, позбавлення дітей можливости відчути батьківську любов, розуміння й підтримку, зумовлюють бажання молодих людей звернутись до певних «способів релаксації» – наркотики, алкоголь, Інтернет. Отже, всі дороги до асоціальної й аморальної поведінки відкриті, молода людина постає перед вибором: «Самореалізація крізь призму постійної боротьби як із несприятливими умовами навколишнього середовища, так і з самим собою, постійні силкування, зусилля, тяжка праця, чи «широка колісниця» – наркотики, алкоголь та ін.

Було б добре, якби молодь обирала перший шлях, per aspera ped astra, аніж поповнювала ряди представників суспільного дна…[13] Та наразі у нашій демократичній країні ще не налагоджені на державному рівні відповідні механізми щодо розв’язання основних молодіжних проблем. Складається враження, що крім лобіювання своїх власних проектів, чиновників більше нічого не цікавить, а щодо питання молоді, то ними взято курс на її оглуплення, примітивізацію… Мабуть, у посттоталітарному суспільстві гарматне м’ясо таки цінується, чому ж не зробити його з представників молодої частини населення?.. Позиція «черепах, які хочуть літати» (Д. Донцов) або псевдоеліти доведена, як на мене, до абсурду… Як можна побудувати молоду сильну державу без найактивнішого й найдієвішого її складника – молоді? Не на стару ж генерацію спиратись в питанні розвитку країни…[14]

Наркоманія серед молоді – широко поширене явище у сучасних суспільствах. Воно складає особливу загрозу в індустріальних суспільствах, наприклад, у США. Деякі дослідники, зокрема Рей (1978), вказують на те, що наркотики стали головним джерелом доходів для торговців тіньової економіки.

Популярними наркотиками серед американської молоді у 1980-х рр. були марихуана, а також галюциногени, наприклад ЛСД, «екстазі» та ин.. Рей (1978) зазначав, що серед молоді віком від 12 до 17 років 22% вживали марихуану, 10% – гашиш, 5% – галюциногенні наркотики, 3% – кокаїн, 1% – героїн. Такі дослідники, як Грін і Леві (1976), висловили думку, що існує багато різних причин, через які молодь починає вживати наркотики. В основному це особи зі слабким характером, котрі легко підпадають під негативний і злочинний впливи. Часто вживання наркотиків, як і паління, починається зі звичайної цікавости й пошуку пригод. Тому необхідно, аби батьки і вихователі змогли створити такі обставини, за яких молодь мала б можливість задовольнити свою цікавість і екстремальність конструктивним способом.

Відомо, що важливу роль у такому вихованні повинні відігравати молодіжні організації, наприклад Пласт, СУМ. Багато дослідників звертали увагу на вагому роль домашнього оточення. У Торонто (Канада) Старт і Фрезер (1972) досліджували вживання наркотиків серед 8865 учнів[15]. Вони виявили співвідношення між вживанням наркотиків і алкоголю серед родичів і тенденцією їхніх дітей до цього ж.

Серед наркотиків розрізняються такі специфічні групи:

• седативи або барбітурати,
• подразнюючі або амфетаміни,
• галюциногенні наркотики.

Вживання седативів або барбітуратів може спричинити сонливість, проблеми у мовленні, вигляд сп’янілости, блювання. Залежність від седативів призводить до браку емоційної рівноваги та притуплення інтелектуальних здібностей.

Амфетаміни зумовлюють невідповідні реакції, наприклад, сміх без причини, дурість, агресивну поведінку. Вживання у більших дозах може призвести до галюцинацій і делірій. Надуживання амфетамінами викликає також фізіологічні реакції, наприклад, пришвидшене биття серця, підвищення тиску крові, безсоння, піт, гарячка.

Головними симптомами наркотиків, які викликають галюцинації, є почуття ейфорії, знервованости, а також подразнення зіниць ока, зарум’янення обличчя, втрата апетиту, відчуття паніки, нерегулярне дихання. Відомими наркотиками, які спричиняють галюцинації, є марихуана і ЛСД. Наслідки марихуани відчуваються через 10-30 хвилин після куріння, вони тривають 1-4 години. Поведінка осіб, які курять марихуану, подібна до поведінки людей у стані сп’яніння. Частим наслідком може бути втрата орієнтації у часі, просторі і русі. Рей (1978) писав, що студенти, котрі курили марихуану, значно частіше потрапляли в автокатастрофи.

ЛСД більше відомий як сильний і небезпечний наркотик. Фізіологічна реакція на нього включає пришвидшене биття серця, гарячку і конвульсії. Під впливом ЛСД людина має драстичні зміни настрою, галюцинації, делюзії. Такі наркотики, як героїн, морфін, кодеїн були найбільш поширеними у великих містах. Героїн – це хімічний препарат, який виробляється з маку, що росте в Азії, зокрема в Афганістані.

Застосування проективних методів дослідження особистості допомогло виявити різні відхилення у мотиваційній сфері підлітків, що вживають наркотики:

1) спрямованість мотиваційної сфери має протилежний напрям порівняно з загальноіснуючою у звичайних підлітків (задоволення, подяки, нагороди, похвали);

2) звичайні підлітки вбачають у своїй діяльності джерело позитивних емоцій;

3) звичайні підлітки вважають за необхідне передбачати результати своєї діяльності, аналізують наслідки своїх дій, беруть на себе відповідальність за свої вчинки[16].

Яке значення мають названі особливості мотиваційної сфери для з'ясування причин алкоголізму та наркоманії?

Відомо, що рушійною силою життєдіяльності людини є потреби. Задоволення будь-яких потреб супроводжується позитивними емоціями. Людина, яка не має відхилень у розвитку особистості, вже в підлітковому віці добре усвідомлює зв'язок між своїми діями, задоволенням своїх потреб та позитивними емоціями.

Мотиви вживання алкоголю юнаками та дівчатами істотно відрізняються. Так, традиційні мотиви є домінуючими для юнаків та дівчат, а ось на другому місці в юнаків стоять гедоністичні мотиви, тобто бажання отримати фізичне та психологічне задоволення від дії алкоголю, а в дівчат — псевдокультурні мотиви, тобто вплив соціального мікросередовища.

Третє місце для юнаків посідають мотиви позбавлення нудьги, апатії, "порожнечі", бажання підвищити ефективність поведінки, а для дівчат — підкорення впливу окремих осіб або референтної групи, наслідування і аж потім — гедоністичні мотиви.

На останньому місці стоять мотиви, пов'язані з демонстративною функцією алкоголю.

Матеріали досліджень засвідчили низький рівень самоусвідомлення підлітками, схильними до алкоголізму, рис своєї особистості, практичну відсутність навичок самоаналізу і вміння описувати себе. Аналіз результатів свідчить про значні відхилення у розвитку самосвідомості підлітків, які зловживають алкоголем чи наркотиками, їхні самооцінка та рівень домагань суттєво відрізняються від показників підлітків групи "норма", і важковиховуваних учнів, які не вживають алкоголю та наркотиків. Підлітки, схильні до алкоголізму, одразу ж відмовляються від праці, тільки-но зіткнуться з труднощами. Подібна поведінка спостерігалась у 57% таких підлітків. Страх перед невдачами, небажання навіть спробувати подолати труднощі свідчить про високий рівень невпевненості у своїх можливостях, інтелектуальних здібностях. Однак, незважаючи на це, у них занадто високий рівень домагань. Це виявляється і в їх висловлюваннях, і в динаміці вибору складності завдань залежно від успіху чи невдачі.

У графіках вибору та виконання завдань відображається водночас три тенденції: занадто високі домагання, низька самооцінка, невпевненість у собі.

Особистість підлітка, який вживає наркотики, або зловживає алкоголем, значно відрізняється за деякими параметрами від звичайних підлітків. Це дає підставу вважати, що існує схильність до вживання наркотиків або алкоголю. Діагностика такої схильності дає змогу своєчасно виявляти підлітків, які потребують особливої уваги. Надалі з такими дітьми треба проводити спеціальні психолого-педагогічні заходи, спрямовані на корекцію структурних компонентів їх особистості.

Життя молодої людини активне, бурхливе, сповнене тих чи інших мрій, сподівань, планів, цілей тощо. Потрібно скерувати всю цю енергію молоді в соціально легітимну сферу, організувати осередки для інтелектуального й духовного її зростання. Однак зараз ми є очевидцями безпорядку й хаосу у нашій країні, етапу її довготривалого самовизначення, відсутности національної ідентичності та ін. Молоді люди реально можуть бути тією частиною соціуму, котра стане своєрідним каталізатором всіх сфер людського буття. Розв’язання проблеми узалежнень молоді, принаймні спроби це зробити, повинні вестись постійно, ми ж помалу губимо самих себе, перетворюючись на «індивідуальність без індивідуальності» (Шлемкевич)[17].

2.2. Взаємозалежність від алкоголізму

Тепер спробуймо розглянути проблему «Молодь і узалежнення» під кутом зору психології молодих людей, особливостей їхнього психічного життя, з’ясувавши, тим самим, причини, які провокують молодь до аддиктивної поведінки.

У багатьох культурах вживання алкоголю носить символічний характер. При зловживанні розвивається особливе ставлення до алкоголю, що проявляється у надціннісній ідеї щодо його дії. Людина починає ставитися до алкоголю як до засобу контролю свого емоційного стану. Психологічна залежність від алкоголю будується на фіксації відчуття, що алкоголь викликає певний бажаний ефект. Ефекти вживання алкоголю багатосторонні, їхнє визначення має спрощений і умовний характер.

До диференційованих ефектів алкоголю відносять:

• поліпшення настрою,
• релаксацію (розслабленість),
• кайф-ефект,
• стимуляцію уяви,
• відхід у сферу мрій,
• відрив від реальності та ін.

Люди відрізняються одне від одного різним прагненням, устремлінням до досягнення певного ефекту вживання алкоголю (Короленко Ц.П.., Дмитрієва Н.В., 2000. С. 339-340)[18].

Серед факторів, які спричиняють ініціацію вживання молодими людьми алкоголю, можна виділити такі:

1. Соціальні фактори.

2. Біологічний фактор.

3. Фактор кризи ідентичности.

Найбільш суттєву роль в ініціації вживання алкоголю представниками молоді відіграє рівень освіти, ставлення до алкоголю у певному співтоваристві, сім’я і найближче соціальне оточення. Достатньо довгий час зловживання алкоголем розглядалось як наслідок «важкого» дитинства. Однак, ряд досліджень, проведених у різних країнах, спростовують цей погляд. Найнижчий рівень вживання алкоголю у Швеції спостерігався у 30-ті роки, у період тяжкого безробіття, а найвищий рівень – у 60-70-ті роки, під час економічного підйому. У США хлопчики, котрі у ранньому дитинстві зростали за обставин тверезости, у сім’ях, де алкоголь вживався тільки під час великих свят, рідше ставали алкоголіками, ставши дорослими. Не вдалось виявити вагомих зв’язків між важким дитинством і алкоголізмом у дорослому віці.

Щодо біологічного фактору, то тут треба зазначити таке. Доступність є лиш одним із факторів прив’язаности підлітків до алкоголю. Виявлена і генетична «схильність» до алкоголю. Це доводять дослідження, проведені на близнюках, котрі виросли у різних сім’ях. Існує категорія людей, яка може вживати значно більше міцних напоїв, ніж инші. Саме вони ризикують потрапити у залежність. До групи ризику потрапляють й активні, імпульсивні, контактні молоді люди, котрі мають потребу у гострих відчуттях, різноманітності, нових враженнях, у випадку, якщо вони виховуються в ситуації асоціальности та зловживання алкоголем. Якщо ж виховання проходить за обставин нетерпимости до алкоголю, фантазії підлітків і жадання пригод реалізуються прийнятними для суспільства способами. Стосовно фактору кризи ідентичности, то у цьому контексті йдеться про те, що вживання алкоголю й наркотиків може одночасно послабити емоційні стреси, які супроводжують згадану кризу (Хьєл Л. і Зінгер Д., 1998, С. 245)[19].

Алкоголізм — одна з форм фармакологічної (хімічної) залежності, в основі якої лежить уживання спиртних напоїв. Алкоголь, усупереч поширеній думці, не змінює, а кристалізує поточний стан; вживання алкоголю не покращить ваш настрій, а навпаки, ще більше погіршить його.

Виявити ознаки алкоголізму в кандидата на вакансію при прийомі на роботу й у будь-якого працюючих в організації можна різними способами: і медико-психологічними методиками, і по зовнішніх ознаках.

Зовнішні ознаки зловживання алкоголем загалом відомі:

— поведінка працівника на ділових і розважальних заходах, пов'язаних із вживанням алкоголю, і після них свідчить про зловживання;

— підвищена метушливість при підготовці до випивки, "потирання рук", емоційна піднесеність;

— стан особи (червоний кінчик носа, опухлість, набряки);

— мовні та інші ознаки.

Медичні методики полягають у застосуванні різного роду методик і придатні для визначення схильності до цієї залежності. Негативний вплив алкоголіка на організацію пов'язаний переважно зі зміною під впливом алкоголю особистісних якостей працівника, хоча і не в таких масштабах, як, наприклад, при наркотизмі. Наслідки очевидні:

— втрати від неефективного використання робочого часу;

— перманентна погроза виробничої й інформаційної безпеки, у тому числі погроза нещасних випадків при роботі, пов'язаної з джерелами підвищеної небезпеки;

— спроби втягнути в цю звичку своїх колег, а в результаті — розшарування колективу;

— здійснення злочинних діянь у зв'язку з алкоголізмом;

— використання матеріальних і фінансових ресурсів підприємства для угамування алкогольної спраги (банальне злодійство) і т.д.

Дослідженнями встановлено: кожен п'яниця або алкоголік впливає в середньому на чотирьох-п'ятьох чоловік з найближчого оточення. Незважаючи на це, нейтралізувати пагубний вплив таких співробітників на організацію можна. Усе залежить від ступеня алкоголізму. Чим гостріша стадія, тим ясніше метод — звільнення (або по відповідній статті, або по інших формальних підставах). Як правило, відхід такого співробітника при нормальному ставленні колективу до алкоголю не несе в собі небезпеки соціальної реакції, однак може збудити інших "друзів по пляшці" "помститися" за вигнання колеги. Необхідно мати це на увазі та діяти комплексно, впливаючи і на інших: розбити "спиті" групки (трійки), по можливості здійснити ротацію по інших підрозділах, підсилити дисципліну і керівництво. Дуже швидко всі заспокояться. Так ви найбільше безболісно позбудетеся від алкоголіка.

Наркомани. Виявити приналежність кандидата на вакансію або працівника до цієї групи ризику можна, установивши факт або наслідки вживання наркотиків, що можна зробити кількома шляхами:

— за непрямими ознаками вживання наркотиків і наркотичної залежності;

— за допомогою експрес-тестів на наркотики;

— у процесі наркологічної експертизи.

Сучасному фахівцю, що працює з персоналом варто знати непрямі ознаки вживання наркотиків і наркотичної залежності. Ми повинні уміти відрізняти наркоманів як мінімум по зовнішніх ознаках. Вони не абсолютні, але все-таки часто допомагають. Зовнішність людини, що вживає, не завжди буває відверто жахливою.

При цьому треба пам'ятати, що зовнішні ознаки не підходять до впізнання наркоманів з невеликим стажем:

— як правило, це молоді люди, вчорашні школярі або студенти;

— одягу з довгими рукавами завжди, незалежно від погоди й обстановки;

— часто неохайний вигляд, сухе волосся, набряклі кисті рук;

— постава найчастіше сутула;

— присутність контролю над собою;

— явне прагнення уникати зустрічей із представниками керівництва і служби безпеки;

— дратівливість, різкість і нешанобливість у відповідях на питання;

— періодичні відходи з робочого місця, після яких з'являються перераховані відхилення в поведінці;

— прояв у мові особливого сленга і багато чого іншого.

Ознаками появи наркоманів у колективі є:

— пропажі речей і грошей;

— наявність слідів готування або вживання наркотиків (одноразові шприци, закопчені ложки, голки й ін.);

— пропажі чайних ложок з їдальні підприємства;

— виробничі травми;

— пряма інформація про те, що хтось пропонує спробувати.

Експрес-тести для визначення наркотиків з високим ступенем вірогідності дозволяють визначити наявність наркотиків, наприклад у сечі. Експрес-тести вільно продаються в аптеках. Наркологічна експертиза здійснюється, якщо вам необхідно довести, що хтось зловживає наркотиками або знаходиться в стані наркотичного сп'яніння в даний момент, і від цього залежить рішення спірних трудових або юридичних питань. Судово-наркологічна експертиза проводиться тільки фахівцями державних наркологічних лікувальних установ і тільки на запит органів МВС або юстиції[20].

Вплив наркоманів на організацію, так само як і алкоголіків, в основному носить індивідуальний характер і виявляється в наступному:

— збільшення кількості дрібних розкрадань;

— ризик здійснення злочину в стані наркотичного сп'яніння;

— часті порушення режиму робочого часу, втрати від його неефективного використання;

— зростання рівня конфліктності в підрозділі;

— зривши важливих задач, доручених працівникові-наркоманові;

— поширення наркотиків і збільшення числа залежних в організації.

Наркомани рідко діляться інформацією про свою залежність, якщо тільки не зустрічають такого ж наркомана. Якщо "наш" наркоман не розповсюджувач "наркоти", можна не боятися масовості явища. А розповсюджувачі, як правило, самі не вживають. У той же час наркоман може підписатися на поширення за "часточку малу" — свою безкоштовну дозу. Тому гарантій, що не будуть починатися спроби поширення, немає. Готуйтеся до гіршого. Однак нейтралізувати таких співробітників значно простіше. Вони знають свою вразливість, що полягає в тім, що експертиза виявить факт уживання. По-перше, якщо у вас при прийомі кандидата на роботу виникли відповідні підозри, попросіть його принести довідку з наркологічного диспансеру. Швидше за все, після цього він до вас більше вже не прийде. По-друге, якщо у вас за профілем діяльності проводяться попередні або періодичні медичні огляди, домовтеся зі стаціонаром про застосування експрес-тестів на наявність наркотиків в організмі. Довідки зі стаціонару про позитивну реакцію буде досить, щоб по-тихому попрощатись зі співробітником. До речі, якщо у вас є докази того, що працівник — наркоман, при розставанні постарайтеся з'ясувати в нього, хто ще у вашій організації зловживає цією справою. Наркомани не герої, і за ваше мовчання "здадуть" друзів. У будь-якому випадку доведіть до відома батьків працівника.

Одним з видів хімічної залежності є токсикоманія. Вона розвивається в зв'язку з вживанням лікарських засобів і речовин, не віднесених до наркотичних, але також змінюють стан психічної діяльності людини і її поведінки. Діапазон речовин, які спричиняють залежність є дуже широкий — від медикаментів (анальгетики, транквілізатори, снотворні, стимулятори й ін.) до технічних розчинників і засобів побутової хімії. Майже усе, що раніше сказано про алкоголіків і наркоманів, стосується і токсикоманів.

Медичні та психологічні проблеми людини, що вживає алкоголь як наркотик, суттєво впливають на її сімейне життя, стан здоров'я інших членів родини. Навколо неї виникають напруга у стосунках, конфлікти між членами родини. Питома вага злочинів, вчинених наркоманами, становить близько15% усіх викритих злочинів. За останні 5 років число кримінальних правопорушень на ґрунті наркоманії загалом зросло більш ніж удвічі.

Вживання алкоголю призводить до серйозних фізіологічних та психічних розладів, які часто стають причиною нещасних випадків, аварій, конфліктних ситуацій. Встановлено, що після вживання алкоголю можливість нещасного випадку зростає до 80%, а через 8 годин після моменту вживання — до 60%. Тому працівник, схильний до зловживання спиртним, — це потенційний порушник правил безпеки. Статистика свідчить, що із загального числа нещасних випадків із смертельними наслідками, які сталися за останні 5 років на дорогах України, близько 25% виникли з вини водіїв, котрі перебували у стані сп'яніння, і близько 30% — через неправильні дії нетверезих пішоходів[21].

Таким чином, алкогольна залежність — це особливо небезпечна хвороба, добровільне чи примусове поширення якої має ланцюговий характер. Алкоголізм охопив усі регіони України і призводить до значних соціально-економічних та морально-психологічних збитків суспільства, занепаду його духовного і фізичного здоров'я, що вже нині прямо загрожує генофондові нації. Пияцтво і алкоголізм набули таких загрозливих вимірів, що можуть і мають розглядатися як проблема національної безпеки. Попри певних зусиль уряду України, означена проблема далека від вирішення. Відтак, українське суспільство не має права відвертатися від хворих на алкоголізм людей, особливо за умов дедалі гострішої демографічної кризи.

Висновки

Неналежне, погане виховання, вседозволеність, позбавлення дітей можливости відчути батьківську любов, розуміння й підтримку, зумовлюють бажання молодих людей звернутись до певних «способів релаксації» – наркотики, алкоголь.

Найчастіше до алкоголізму та наркоманії підлітки вдаються через життєвий досвід, помилки в шкільному та сімейному вихованні. Наркологи та психіатри на перше місце ставлять патологію розвитку особистості, тобто спадкові вади у функціонуванні вищої нервової діяльності. Це, насамперед, діти з психопатичними рисами характеру, невротичні, емоційно нестійкі, розумове відсталі.

Проблема узалежнення має цілу низку причин, які зумовили зростання негативних явищ у молодіжному середовищі. Це, передусім, загальний кризовий стан українського соціуму, зумовлений докорінними соціальними трансформаціями, переходом від тоталітарного, «закритого» до демократичного, «відкритого» типу суспільства, ринковими перетвореннями, руйнацією старих систем цінностей і традиційних форм соціалізації молоді. Раніше соціальне дозрівання молоді відбувалося в умовах відносної стабільности, існування великої кількости соціальних інститутів, покликаних здійснювати цей процес.

У сучасних умовах наразі практично не існує нових, ефективних та відносно безболісних форм соціалізації молоді. Розширення можливостей самостійного вибору життєвого шляху при одночасному зростанні особистої відповідальности – також нове явище, до якого більшість молодих людей виявилася неготовою. Багато представників молодого покоління оцінює своє соціальне становище із загально цивілізаційних позицій, найчастіше порівнюючи його зі становищем ровесників в інших, переважно високорозвинених країнах; це часто спричинюється до появи завищених соціальних вимог молоді.

Серед факторів, які спричиняють ініціацію вживання молодими людьми алкоголю, можна виділити такі:

1. Соціальні фактори.

2. Біологічний фактор.

3. Фактор кризи ідентичности.

Найбільш суттєву роль в ініціації вживання алкоголю представниками молоді відіграє рівень освіти, ставлення до алкоголю у певному співтоваристві, сім’я і найближче соціальне оточення.

Список використаних джерел

1. Атлас для экспериментального исследования отклонений в психической деятельности человека /Под ред. И.А.Полищука, А.Е. Видренко. – 2-е изд., перераб. и доп. – Киев: Здоров’я, 1979. – С. 109 – 114
2. Вітенко І.С., Вітенко Т.І. Основи психології: Підручник для студентів вищих медичних навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації. — Вінниця, 2001
3. Головінський І. Педагогічна психологія. – К.: «Аконіт», 2003. – 287 с.
4. Загальна та медична психологія (практикум) /Під заг.ред. проф. І.Д.Спіріної, проф. І.С.Вітенка. – Дніпропетровськ, АРТ ПРЕС, 2002
5. Клиническая психология: Учебник для студентов медицинских вузов и факультетов клинической психологии /Под ред. проф. Б.Д.Карвасарского. – Санкт – Петербург, 2002
6. Менделевич В.Д. Клиническая и медицинская психология.- М.: Медпрес., 2001
7. Основи психології /За ред. О.В.Киричука, В.А.Роменця. – Київ:”Либідь”, 1996
8. Психология /Под ред. проф. В.М.Мельникова.- М.:Физкультура и спорт, 1997. — С. 19 – 64
9. Психологія підлітка. Під ред. члена-кореспондента РАО А. А. Реана – СПб.: Прайм – ЄВРОЗНАК, 2003. – 432 с.
10. Черниш Н. Соціологія. Курс лекцій. – Львів: Кальварія, 2004. – 544 с.