І. Гофман, як і інші автори, стверджує, що тотальні інститути своїм існуванням, своїми повсякденними практиками й нормами спрямовані у першу чергу на придушення особистості.

Тотальні інститути можна поділити на п’ять видів. До першого відносяться інститути, покликані доглядати за людьми з обмеженими можливостями, які не здатні доглядати за собою і не є небезпечними для суспільства – будинки для літніх, сліпих, сиріт та бідних. До другого виду відносяться установи, покликані допомогти людям, які не можуть доглядати за собою та представляють загрозу для суспільства, хоча й ненавмисну: лепрозорії, психіатричні лікарні, госпіталі для хворих на туберкульоз. Третій вид тотальних інститутів створений для захисту суспільства від тих, хто може представляти небезпеку – концентраційні табори, в’язниці, виправні колонії. Четвертий вид – це інститути, створенні для провадження різних робіт для людей, які виправдовують себе саме за допомогою праці – армійські казарми, судна, школи-інтернати. Нарешті є такі установи, які наче відступають від суспільства, як правило вони пов’язані з релігією. Наприклад, абатства, монастирі.