На сучасному етапі еволюції світової економіки відбувається інтенсифікація переходу до нового типу економічного зростання — інноваційного, що передбачає значне збільшення ролі фактору науково-технічного прогресу в економічному розвитку. Так, розрахунки багатьох учених на основі виробничої функції показують, що НТП як фактор економічного зростання в перспективі забезпечуватиме до 90 % реального збільшення продукції (на відміну від 65 % на сьогодні). Таке зростання важливості знань та інновацій в економіці підвищує актуальність дослідження умов підвищення наукового рівня виробництва, технологічного рівня капіталу, кваліфікації робочої сили, нових принципів управління тощо. Однією з основних проблем, що існують у сучасній економічній теорії, є пошук відповіді на запитання, чому країни світу перебувають на різних рівнях економічного розвитку. В рамках цієї проблеми актуальним є питання ідентифікації технологічного розриву, його вимірювання, дослідження природи та наслідків для економіки.

Технологічний розрив – це відставання слаборозвинутих країн від високоіндустріальних в галузі техніки і технології в цілому або з окремих напрямів розвитку.

Модель технологічного розриву була розроблена американським економістом Познером в 1961 році. У моделі затверджується, що гнітюча частина торгівлі між індустріально розвиненими країнами заснована на впровадженні нових виробничих процесів і нових продуктів. Це дає можливість фірмі, що впроваджує, або країні тимчасово створити монополію на світовому ринку.

У зарубіжній літературі ця проблема розроблена досить широко, особливо в рамках еволюційного та неокласичного підходів. Що стосується України, то такі дослідження в нашій країні не проводилися. Увагу вітчизняних учених привертали окремі питання, що стосувалися пояснення причин технологічного відставання, проте ідентифікація технологічного розриву та обчислення його параметрів не були проведені. Спробою обчислити технологічний розрив є дослідження російського вченого Сергія Глазьева, проведені в рамках теорії технологічних укладів. Завдяки виокремленню внеску технології певного технологічного укладу в економіку різних країн йому вдалося обчислити значення технологічного розриву, виражене в роках. Вимірювання здійснювалося за більш ніж 50 вихідними показниками, що відображають різноманітні аспекти НТП в різних секторах економіки, на основі спеціально розробленої методики вимірювання динамічних характеристик НТП. За кожним показником розраховувалося фактичне і перспективне відставання від найвищого світового рівня (еталона), досягнутого тією чи іншою країною.

Величина фактичного відставання показує, скільки років тому еталонний технічний рівень дорівнював досягнутому в розглянутому році певною країною. Перспективне відставання дорівнює кількості років, що необхідні даній країні для досягнення еталонного технічного рівня в році вимірювання.

Однак іноземні виробники, що бідують у нових технологіях, однаково мають можливість завоювати ринки інших країн, і навіть ринок високих технологій США, тому що вони мають більше дешеву робочу силу. Тим часом, американські виробники можуть просувати на ринок самі останні продукти й технологічні процеси й стать експортерами нової продукції в силу технологічного розриву, що створився.

Така модель має деякі недоліки, тому що в ній не пояснюється, якими повинні бути масштаби технологічних розривів, не розглядається, як виникають розриви і який образ ліквідуються

У результаті узагальнення й розвитку моделі технологічного розриву з’явилася модель виробничого циклу, що була розроблена Верноном в 1966 році.

Зміст її в тім, що для виробництва нового продукту, що перебуває на стадії впровадження, потрібно досить висока кваліфікація. Після впровадження, коли продукт одержує широке визнання й стандартизується, він переходить у масове виробництво й випускається за допомогою масових технологій, де використовуються менш кваліфіковані працівники.

Якщо покласти за основу те, що впровадження нових технологій — це зростання продуктивності за тих самих затрат капіталу та праці, то прибуток, отримуваний на одиницю вкладеного капіталу, за умов впровадження досягнень науково-технічного прогресу має зростати.

Проте різні країни світу мають різні показники продуктивності праці, що зумовлено різним розвитком технологій виробництва. Це дає підстави говорити про існування технологічного розриву — різного рівня в розвитку та використанні технологій, що існує між країнами.

У науковій літературі всі теорії та моделі, що описують технологічні розриви між країнами та регіонами, можна віднести до двох великих груп. Перша — теорії конвергенції (зближення), які виходять з того, що економіки бідніших країн ростуть темпами, швидшими за темпи розвинутих, тому відстань у розвитку між ними постійно скорочується. Це передбачає, що розподіл отримуваного прибутку на одиницю капіталу має тенденцію до стабілізації в довгостроковому періоді. Друга — теорії дивергенції (віддалення), які виходять з того, що економіки багатших країн ростуть швидше, ніж економіки бідних країн, тому відстань у розвитку між ними збільшується. Це пояснюється правом власності на технології виробництва, а також динамікою технологічного прогресу.

Модель зростання технологічного розриву Фагерберга бере до уваги відмінність між розвитком знань (у країні) і дифузією знань (між країнами). Основними гіпотезами цього підходу є:

1)       існування тісного взаємозв’язку між економікою певної країни і рівнем її технологічного розвитку;

2)       рівень економічного розвитку країни позитивно впливає на рівень зростання технологічного розвитку країни;

3)       для країни, яка має низький рівень технологічного розвитку (наявне існування технологічного розриву), є можливість збільшити темп економічного розвитку завдяки імітації технологій та залученню нових знань;

4)       рівень, на якому країна використовує можливості, надані технологічним розривом, залежить від її можливості мобілізувати ресурси для зміни соціальної, інституційної та економічної структур.

Як неокласичні теорії економічного зростання, так і ендогенні пояснюють постійну бідність, що існує в країнах, що розвиваються, відмінностями в рівні розвитку технологій. Неокласична теорія розглядає технологію як універсально доступну та застосовну і технологічні відмінності — як розриви в ефективності діяльності різних виробничих об’єктів. На противагу цьому ендогенні теорії звертають  увагу на розриви в ефективності ідей і на обмежені можливості країн, що розвиваються, поглинати нові знання як на головні причини бідності.

Проте економічна теорія лише визначає ряд факторів і механізмів, що пояснюють зближення або віддалення економік країн світу. Нерозробленими проблемами на сьогодні є віднайдення нових факторів, які б могли пояснити конвергенцію та дивергенцію, а також дали змогу прогнозувати перебіг цих процесів у середньо- та довгостроковій перспективі.

Відкритим питанням залишається й те, як впливає розвиток інформаційних та комунікаційних технологій (що стали останнім часом значними продуцентами інновацій) на скорочення технологічного розриву між країнами. Ще одним питанням є врахування все зростаючого впливу інновацій на економічний розвиток, що вимагає перегляду ряду моделей, висновки яких не пояснюють існуючу динаміку економічного зростання та впливу різних факторів на нього.

Незважаючи на значну кількість досліджень, у теорії технологічного розриву нині не існує універсального показника, який би визначав технологічний розрив. Тому пошук показників технологічного розриву, які б найбільш повно пояснювали світовий економічний розвиток, є одним з головних завдань цього наукового напряму.

Питання ідентифікації та подолання технологічного розриву є сьогодні надзвичайно важливим для України. Замість технологічного вирівнювання галузей продовжується зрушення в бік сировинної структури економіки. Реальністю стала втрата нових перспективних технологій, що є основою сучасного економічного зростання в розвинутих країнах. Існує небезпека втрати внутрішнього потенціалу реконструкції і модернізації економіки. Адже нагромадження знань і здійснення інновацій — ключ до економічного зростання, що в довгостроковому періоді є найважливішим чинником економічного добробуту громадян країни.

Визначення технологічного розриву та ключових чинників, що впливають на його скорочення, має дати змогу сформувати стратегічні цілі національної інноваційної системи, змінити її інституційну структуру, забезпечити активнішу інноваційну поведінку й покращити механізми взаємодії наукових та інноваційних організацій як у приватному, так і в державному секторах економіки.

Технологічний розрив, де одна технологія починає замінювати іншу. Звичайно, для періоду технологічного розриву характерний хаос, тому менеджерам тут потрібно бути особливо уважними. Необхідно мати на увазі, що в поточному плані удосконалювання існуючої технології може виявитися доцільнішим, ніж перехід до нового, оскільки це набагато дешевше. Але топтання на місці неминуче призведе до втрати лідерства і величезних збитків у майбутньому, що виявляться тим більшими, чим швидше прийдеться перебудовуватися під натиском нових обставин.

Сукупна дія всіх зазначених груп факторів, той чи інший рівень нестабільності зовнішнього середовища і, як наслідок, доцільність застосування на підприємстві тієї чи іншої системи керування.

Ступінь нестабільності зовнішнього середовища повинен оцінюватися для того, щоб при виборі керування уявляти собі, якого виду зміни очікують підприємство в майбутньому.

Список використаної літератури

1. Василенко В. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищих навч. закл.. — К. : ЦУЛ, 2003. — 439с.
2. Гайдамака О. Інноваційний менеджмент: Навч. посіб. / Луганський національний педагогічний ун-т ім. Тараса Шевченка. — Луганськ : Альма-матер, 2005. — 184с.
3. Гордієнко Л. Інноваційний менеджмент: конспект лекцій / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2007. — 148с.
4. Козловський В. Інноваційний менеджмент: навч. посібник для студ. спец. «Менеджмент організацій» / Вінницький національний технічний ун-т. — Вінниця : ВНТУ, 2007. — 210с.
5. Краснокутська Н. Інноваційний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисципліни / Київський національний економічний ун-т — К. : КНЕУ, 2005. — 276с.
6. Лебедєва І. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник / Донбаський гірничо-металургійний ін-т. — Алчевськ : ДГМІ, 2004. — 206с.
7. Стадник В. Інноваційний менеджмент: Навч. посібник. — К. : Академвидав, 2006. — 464с.