Зміст

Вступ

1. Основні види соціального страхування, забезпечення, їх зміст

2. Фахові приватні пенсійні системи

3. Типи систем пенсійного страхування в перехідний період

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Соціальне страхування — наріжний камінь системи соціального захисту, його базовий інститут. Виплати по соціальному страхуванню, як правило, становлять найбільшу частку коштів соціального забезпечення. Основна мета соціального страхування — забезпечити достатній рівень компенсації доходу трудящих у разі втрати працездатності або роботи й реабілітаційних заходів. Через систему соціального страхування здійснюються такі виплати: у зв'язку із загальним захворюванням; трудовим каліцтвом і професійним захворюванням; по вагітності й пологах; по догляду за хворою дитиною; пенсії; допомоги на поховання; компенсація вартості путівок на лікування й відпочинок та ін. Соціальне страхування виходить за межі системи соціального забезпечення — воно розв'язує також завдання, пов'язані зі збереженням і відновленням здоров'я, профілактикою професійної захворюваності та виробничого травматизму, запобіганням безробіттю. Отже, соціальне страхування виконує як відновлювально-компенсаційну, так і охоронно-попереджувальну функцію.

Поняття "соціальне страхування" означає, що цей вид соціального захисту має таку саму природу, що й страхування взагалі. Справді, слово "страхування" означає попередження можливої небезпеки, уникнення певного ризику. Кінцеве призначення страхування — захист людини від можливих випадків матеріальних втрат[1, с. 53].

Людство завжди прагнуло уникнути негараздів. Не маючи змоги запобігти їх виникненню, люди намагались обмежити згубний вплив небажаних подій. Вважається, що первинні форми страхування виникли ще в давнину. Зокрема, у Вавілонії передбачалося укладення угоди між учасниками торгового каравану про спільну відповідальність за збитки, яких зазнавав будь-хто з його членів через розбійний напад, пограбування тощо.

1. Основні види соціального страхування, забезпечення, їх зміст

Соціальне страхування — це система прав та обов’язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття в незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел[1, с. 55].

Для цілей соціального страхування громадян України КМУ і Рада Федерації незалежних профспілок України створили фонд соціального страхування. За рахунок коштів Фонду здійснюється витрати на такі цілі:

Виплата допомоги при тимчасовій непрацездатності, по пологам та вагітності, при народженні дитини.

Організація санаторно-курортного лікування і відпочинку громадян, їх дітей, ветеранів та інвалідів.

Фінансування витрат, зв’язаних з забезпеченням зайнятості населення.

Види соціального страхування.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов’язкового соціального страхування:

— пенсійне страхування;

— страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням;

— медичне страхування;

— страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності;

— страхування на випадок безробіття;

— інші види страхування[1, с. 57].

За загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням надаються такі види послуг:

1) пенсійне страхування:

— пенсії за віком, по інвалідності внаслідок загального захворювання(в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства).

— Пенсії у зв’язку з втратою годувальника.

— Медичні профілактично-реабілітаційні доходи;

— Допомога на поховання пенсіонерів.

2) медичне страхування:

— діагностика та амбулаторне лікування;

— стаціонарне лікування;

— надання готових лікарських засобів та виробів медичного призначення;

— профілактичні та освітні заходи;

— забезпечення медичної реабілітації осіб, які перенесли особливо важкі операції, або мають хронічні захворювання.

3) страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням:

— допомога по вагітності та пологах;

— допомога при народженні дитини та по догляду за нею;

— допомога на поховання (крім поховання пенсіонерів, безробітних та осіб, які померли від нещасного випадку на виробництві);

— забезпечення оздоровчих заходів.

4) страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання:

— профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням;

— відновлення здоров’я та працездатності потерпілого;

— допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженим здоров’я, пов’язаних з виконанням ним своїх трудових обов’язків;

— пенсія у зв’язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання;

— допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

4) страхування від безробіття:

— допомога від безробіття;

— відшкодування витрат, пов’язаних із професійною підготовкою або перепідготовкою та профорієнтацією;

— матеріальна допомога безробітному та членам його сім’ї;

— дотація роботодавцю для створення робочих місць;

— допомога на поховання безробітного[1, с. 58].

У разі прийняття законів з нових видів загальнообов’язкового державного соціального страхування або внесення змін до законів України з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування одночасно вносяться зміни до цих основ.

Пенсійне забезпечення має три основні цілі:

— захист від бідності при настанні старості;

— гарантування певного рівня доходу після завершення трудової

діяльності;

— захист зазначеного доходу від подальшого абсолютного й відносного

знецінення.

Основними джерелами коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування до цих основ є внески роботодавців і застрахованих осіб. Бюджетні та інші джерела коштів, необхідні для здійснення загальнообов’язкового державного соціального страхування, передбачаються відповідними законами з окремих видів загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Фонд соціального страхування є найбільшим за обсягами коштів та напрямками фінансування видатків.

Основними джерелами фонду є:

— збір на обов’язкове соціальне страхування (крім збору на обов’язкове соцстрахування у разі безробіття);

— надходження за путівки на санаторно-курортне лікування та оздоровлення;

— добровільні внески підприємств, організацій, установ і фізичних осіб, інші надходження.

Кошти Фонду соціального страхування використовуються на:

— виплату застрахованим допомоги з тимчасової непрацездатності, вагітності і пологах, при народженні дитини, а також на поховання;

— фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення працюючих та членів їх сімей;

— фінансування (дотація) дитячих оздоровчих таборів, студентських оздоровчо-спортивних таборів і позашкільне обслуговування, часткове утримання санаторіїв-профілакторіїв, що перебувають у віданні професійних спілок;

— створення резерву коштів для забезпечення виплат та надання послуг працюючим особам;

— покриття витрат Фонду, пов’язаних із здійсненням обов’язкового державного соціального страхування.

— Витрати на забезпечення поточної діяльності Фонду і утримання органів управління.

Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності – належить до цільових позабюджетних страхових фондів.

Джерелами формування коштів загальнообов’зкового державного соціального страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності є:

1) страхові внески страхувальників – роботодавців і застрахованих осіб, що сплачуються в законодавчому порядку;

2) суми не прийнятих до зарахування витрат страхувальника за загальнообов’язковим державним соцстрахуванням у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, пені, штрафів та ін. фінансових санкцій. Застосованих до страхувальників та посадових осіб;

3) благодійні внески;

4) асигнування із ДБУ;

5) інші надходження згідно законодавства[1, с. 60].

Кошти спрямовуються на:

1) виплату застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, вагітності та пологах, при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на поховання;

2) фінансування санаторно-курортного лікування та оздоровлення застрахованих осіб і членів їх сімей;

3) утворення резерву страхових коштів у розрахунку на місяць для фінансування матеріального забезпечення застрахованих осіб;

4) забезпечення поточної діяльності та утримання органів управління Фонду, розвиток його матеріально-технічної бази

Розмір страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності, щорічно за поданням КМУ встановлюється ВРУ:

А) для роботодавців – до суми фактичних витрат на оплату праці найманих працівників, що підлягають обкладанню прибутковим податком;

Б) для найманих працівників – до суми оплати праці які включають основну та додаткову ЗП.

Фонд соціального страхування на випадок безробіття не включається до ДБУ, діяльність Фонду регулюється Основами законодавства України про загальнообов’язкове державне соцстрахування, ЗУ “Про зайнятість населення”[1, с. 62].

Видами соцзабезпечення є:

— допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації, безробітним підприємницької діяльності;

— допомога по частковому безробіттю;

— матеріальна допомога в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного;

— матеріальна допомога по безробіттю, одноразова матеріальна допомога безробітному та непрацездатним особам, які перебувають на його утриманні;

— допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Види соціальних послуг:

— професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації та профорієнтації;

— пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у т.ч. шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць; інформаційні та консультаційні послуги, пов’язані з працевлаштуванням [1, с. 63].

2. Фахові приватні пенсійні системи

Професійні й приватні пенсійні системи будуються, як правило, на принципах капіталізації внесків і персоніфікації пенсійних рахунків. Вони дістали назву накопичувальних. Капіталізація означає, що внески кожної особи не витрачаються, поки вона не досягне пенсійного віку, а накопичуються на пенсійному рахунку застрахованого та інвестуються з метою отримання на них прибутку. Останній потрібен для утримання апарату управління й захисту внесків від інфляції (адже мине багато часу, поки накопичені кошти почнуть використовуватися для виплати пенсії) [8, с. 89].

Персоніфікація означає наявність у кожного застрахованого окремого рахунка, який відображає процес внесення страхових платежів. При цьому заздалегідь встановлюється можливий розмір пенсії і відповідна йому норма відрахувань від заробітку з урахуванням відсотка їх збільшення завдяки капіталізації. На ці рахунки нараховуються відсотки протягом життя застрахованого, а після його виходу на пенсію цей капітал використовується для виплати пенсії (ренти).

Отже, у пенсії відображена не лише заробітна плата працівника, а й відсотки на нагромаджений ним протягом страхового періоду капітал. Такі системи не користуються урядовими гарантіями, не індексують пенсії, а покладаються лише на вигідне інвестування коштів, хоча ця діяльність регламентується законодавством. Найзахищенішим від ризику, хоча і найменш прибутковим є інвестування коштів у державні цінні папери.

Ці системи не відповідають принципу солідарності з менш заможними прошарками населення, що властивий розподільчим системам з єдиним фіксованим розміром пенсійної виплати. Однак їх перевагою є можливість більшого контролю за нагромадженням, інвестуванням і виплатою коштів. Застрахований у будь-який час може отримати інформацію про загальну суму внесків на його персональному рахунку, нараховані на неї відсотки і розмір належної йому пенсії. До недоліків приватного страхування належать певний ризик при інвестуванні коштів і відсутність механізму захисту від інфляції. Захист забезпечується лише завдяки отриманим відсоткам на капітал.

3. Типи систем пенсійного страхування в перехідний період

Практичне реформування пенсійної системи в Україні пробудило у суспільстві інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми.

Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана.

Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників — тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів.

Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України. Щомісяця до ПФУ роботодавці відраховують 32% фонду оплати праці, а самі працівники (майбутні пенсіонери) — 1%-2% [8, с. 92]. Коли пенсіонер помирає, родичі отримують останню пенсію на похорони. І все.

Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина.

Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Як правило, її заповідають спадкоємцям.

Тому доречно наголосити на можливості формування спадкових накопичувальних пенсій у рамках родини. В Україні сьогодні офіційно зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів. За оцінкою автора, вже нині понад п'ять тисяч українських пенсіонерів крім державної пенсії отримують свої накопичені пенсії.

Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування.

Нині солідарна і накопичувальна стратегії в чистому вигляді використовуються досить рідко (Україна, Чилі, Казахстан тощо). А от змішана стратегія -повсюдне явище у світі.

Радянська (нині діюча українська) солідарна модель. Це приклади класичної солідарної стратегії пенсійного забезпечення. Її сутність розкрита вище при поясненні принципів солідарної стратегії.

Російсько-польська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення — класичний приклад змішаної стратегії. До речі, керівництвом України саме ця модель взята за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні — солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі[8, с. 95].

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну. Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник [8, с. 96].

Пенсійний податок має сукупну ставку 10,7% і також сплачується в рівних частках компаніями (роботодавцями) і працівниками.

При реалізації пенсійних програм другого рівня учасники (юридичні та фізичні особи) мають право самостійно обирати інвестиційні проекти, куди фонди зобов'язані спрямувати їхні пенсійні внески. До того ж при відкритті особистого пенсійного рахунку (ОПР) є певні особливості. Так, не оподатковуються щорічні внески на суму, що не перевищує 2 тис. доларів (можна відкрити ОПР на дитину з моменту її народження). Крім того, якщо гроші знімаються з ОПР до досягнення 59,5 років, доводиться платити прибутковий податок[8, с. 97].

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах [8, с. 98].

Японська накопичувально-солідарна модель. Вона вельми своєрідна, оскільки вібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Її так і хочеться назвати "умовно-накопичувальною" тому, що де-юре — це солідарна модель, а де-факто — накопичувальна, в якій держава "своєрідно" взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. Мимоволі згадуєш фразу, що стала приказкою: "Схід — справа тонка". Деяким аналогом японській може служити пенсійна система США для урядових чиновників[8, с. 98].

У Японії основою пенсійної системи є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з бюджету, але забезпечене за рахунок пенсійних внесків самих працівників та роботодавців. У зв'язку зі старінням населення та зростанням кількості пенсіонерів в Японії функціонує дворівнева модель. Основу базової пенсії складають пенсійні внески застрахованих громадян, підприємців і дотації держави (приблизно третина базової пенсії). Розмір базової пенсії у законодавчій формі встановлюється щорічно 1 квітня в фіксованому обсязі. Розмір пенсії достатній для задоволення основних потреб. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців і працівників, але виступають вони в формі додаткових пенсій: державної та корпоративної. Ця модель характерна також для Великобританії, Австралії та для деяких країн Північної Європи[8, с. 99].

Чилійська накопичувальна модель. Введена А. Піночетом у 1981 р. Ця модель мала виключити вплив держави і політики на систему пенсійного забезпечення. Чилійська пенсійна програма розрахована на 40 років. Наприкінці цього терміну розмір пенсії має сягнути 400 доларів США. Модель дворівнева. Перший рівень — це обов'язкове відрахування працівником 10% заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів, які жорстко контролюються державою. Другий рівень — це страхування на випадок настання інвалідності чи втрати годувальника (3% від заробітної плати). За 20 років реалізації цієї моделі рівень пенсії в Чилі досяг 200 доларів США. Цю ж модель взяли за основу Аргентина, Перу, Колумбія та Казахстан[8, с. 100].

Казахська накопичувальна модель. Запроваджена у Казахстані з 1 січня 1998 року. Її відмінністю від чилійської моделі є те, першим рівнем служать обов'язкові щомісячні пенсійні внески у обсязі 10% заробітної плати до державного Пенсійного фонду. Другий рівень — це 14 недержавних пенсійних фондів, які реалізують індивідуальні та корпоративні накопичувальні пенсійні програми. На другий рівень припадає майже дві третини в загальній сумі пенсійних накопичень[8, с. 100].

Пенсійна система в Україні (чинна нині)

Це солідарна система (вона спирається на ідею солідарності поколінь — працюючого і пенсійного.

Працююче покоління віддає третину свого заробітку пенсіонерам.

Пенсія формується за рахунок відрахувань до ПФУ:

— роботодавця — 32% ФОП;

— працівника — 1-2% брутто/заробітної плати.

Розмір і своєчасність виплати пенсії напряму залежить від кількості працюючих, кількості пенсіонерів та своєчасності сплати внесків до ПФУ.

Фактично і юридично — це державна пенсія, розмір якої становить 30-35% середньої заробітної плати.

Після прийняття нових законів

Має набрати чинності 3-рівнева пенсійна система, де:

1-й рівень — державне пенсійне забезпечення;

2-й рівень — обов'язкове пенсійне страхування з правом приватної власності на накопичені кошти;

3-й рівень — накопичувальні пенсійні системи:

— корпоративні НПФ;

— професійні НПФ;

— відкриті НПФ;

— страхові компанії;

— банки (пенсійні депозитні рахунки).

Пенсія має формуватися з таких джерел: державна пенсія + додаткова страхова пенсія + накопичувальна пенсія.

Обсяг такої "потрійної" пенсії має сягнути 65-70% середньої заробітної плати працівника [5, с. 164].

Якщо розглядати другий рівень майбутньої української пенсійної системи в динаміці розвитку, то виходить така картина:

1. Доти, доки працівник не став пенсіонером, другий рівень — це страховка на випадок настання інвалідності або втрати годувальника. (запозичено з чилійської моделі).

2. При настанні пенсійного віку, коли працівник офіційно отримує статус пенсіонера за віком, другий рівень трансформується в додаткову державну пенсію, яка сформована за рахунок страхових відрахувань роботодавця і найманого працівника (японська модель).

Реалізація подібної солідарно-накопичувальної трирівневої моделі дозволить середньому українському громадянинові отримувати пенсію в межах 65%-70% від прибутку, який він отримував до виходу на пенсію. Іншими словами, за якістю майбутня українська модель пенсійного забезпечення надзвичайно перспективна і приваблива.

Висновки

Діюча в Україні система соціального страхування зберігає риси, у більшому ступені характерні для соціальної допомоги, чим страхування. При досить високому страховому навантаженні на роботодавців рівень більшості соціальних виплат явно недостатній і не ув'язаний з обсягом внесених страхових засобів. Правове поле даного інституту соціального захисту тільки формується.

Відсутній реальний поділ системи соціального страхування і системи соціальної допомоги. Терміни, принципи й інструментарій організації фінансових інститутів і систем соціальних гарантій, широко використовувані в багатьох промислово розвинутих країнах у практиці різних видів соціального страхування — соціальний і професійний ризики, еквівалентність страхових внесків і виплат, ув'язування рівнів соціальних ризиків і страхових тарифів — (ці й інші класичні елементи і механізм даних систем) — усе ще представляються гіпотетичними категоріями, а не життєво важливими регуляторами соціальної захисту населення.

Приходиться констатувати серйозне відставання в створенні економічних умов і інстуційної бази для формування нових механізмів соціального захисту у формі збалансованих між собою економічних відносин і інституту соціального страхування. Так, правове положення (статус) позабюджетних соціальних фондів звужує їхню роль і функції, зводить їх, в основному, до фінансових установ (збирачів внесків і розподільників прибутків).

Світовий досвід свідчить, що основні види соціального страхування (пенсійного, від нещасних випадків на виробництві, по безробіттю), фінансових задач по компенсації втрати доходів (у зв'язку з тимчасовою і постійною втратою працездатності або місця роботи), виконують цілий ряд інших функцій: оздоровлення трудящих і членів їхніх родин, організацію лікування, проведення великомасштабних національних програм по реабілітації інвалідів (медичної, професійної і соціальної).

Список використаних джерел

1. Внукова Н. М. Страхування: Навч.-метод. посібник. — Харків: Бурун Книга, 2004. — 371, с.

2. Говорушко Т. А. Страхові послуги: Навчальний посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 397, с.

3. Горбач Л. М. Страхова справа: Навчальний посібник. — К.: Кондор, 2003. — 248 с.

4. Надточій Б. Пенсія в Україні: Коментар до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування.-К.: Юрінком Інтер, 2006. -510 с.

5. Нечипорук Л. В. Закон Украины "О страховании": Комментарий. -Харьков: Одиссей, 2004. — 318, с.

6. Сташків Б. І. Теорія права соціального забезпечення: Навчальний посібник. — К.: Знання , 2005. — 405, с.

7. Страхування: Підручник. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с.

8. Юрій С. І. Соціальне страхування: Підручник для студентів вищих навч. закладів. -К.: Кондор, 2004. — 462, с.