Вступ

Розвиток економіки України за вісімнадцять років незалежності, проходить нерівномірно та значною мірою деструктивно. Новим поштовхом для успішного економічного розвитку міг би стати поділ економічної території країни на виробничо-спрямовані регіони, які характеризувалися б значною економічною та правовою незалежністю, специфічною структурованістю та нерозривними зв’язками з світовою економічною системою. Створення та розвиток нових спеціалізованих економічних регіонів повинен проходити за рахунок виваженої регіональної політики, яка повинна органічно вписуватись в загальнонаціональну стратегію розвитку регіонів.

Проблемам дослідження регіону та регіональної економіки присвячені праці багатьох вчених-економістів, які є експертами в питаннях регіонального розвитку: А.Айземана, О.Барбакова, А.Гранберга, А.Добриніна, М.Долішнього, С.Злупка, В.Кліманова, Н.Межевича, А.Мельника, Н.Некрасова, Т.Пепи, А.Ремезкова, І.Сала, С.Шаталіна, Л.Чернюка, Н.Чумаченка та ін.

Напрями дослідження таких понять, як «регіон», «регіональна економіка», «регіональна політика», «регіональна стратегія» тощо, формують точку зору, від якої відштовхується науковець при вивченні досліджуваної проблеми. Ці проблеми можуть знаходитися в економічній, географічній, територіальній, виробничій, правовій та інших площинах. Тому і визначення регіону як системи може бути різноманітним.

1. Поняття та сутність регіональної економіки

Згідно із сучасним науковим баченням економіка країни, як І економіка регіону, є еволюцій­ною відкритою системою, яка відчуває на собі постійний вплив зовнішніх факторів і реагує на них. Системний же підхід до регіональної економіки означає, що на певній території різні сфери діяльності взаємопов’язані між собою та створюють певну регіональну структуру, яка в норма­льному стані знаходиться в режимі динамічної рівноваги.

Регіональна економіка — одна з найважливіших галузей економічної науки, що визначає тенденції і залежності економічного розвитку і функціонування суб’єктів господарювання різних форм власності на даній території.

Слово «регіональний» походить від латинського слова Regio — територія, місцевість, область, район. Наука «Регіональна економіка» відносно молода: перші серйозні дослідження в галузі регіональної економіки спостерігаються на початку XX ст. Відомі американська і європейська школи дослідників регіональної економіки. Представники американської школи: Г. Зіпф, У. Ізард В.Беррі та інші.

Серед вчених європейської школи слід відзначити: В. Кристаллер, В. Льош, X. Бос, Т. Александерсон, А. Вебер.

Дослідження з регіональної економіки в колишньому СРСР почалися в 50-х роках поточного століття, хоча відомі окремі роботи, які були виконані ще в 30-х роках, наприклад, М.М. Колосовським. Серед вчених колишнього СРСР можна відмітиш: 1-І Граннік, А:Г; Аганбег’ян, Б.Е.Алаєв, М.К. Бандман, О.Г. Гранберг та інші.

Регіональна економіка це комплексна економічна дисципліна, що базується на результатах інших економічних дисциплін (малюнок 1).

Регіональна економіка охоплює такі території в межах України: області, райони, міста, селища, села.

До основних проблем, які вирішує регіональна економіка відносяться:

1. Визначення територіальних пропорцій (співвідношень) різних видів економічної діяльності.
2. Визначення територіальної структури господарства, тобто співвідношення обсягів економічно! діяльності на даній території.
3. Обґрунтування доцільності сформування та розвитку внутрішніх та міжрегіональних економічних структур.
4. Визначення обсягів та економічна оцінка ресурсозбереження. господарства регіону.
5. Оцінка ефективності функціонування суб’єктів господарювання на даній території та визначення шляхів її підвищення.
6. Обґрунтування методів та організаційних засобів дослідження регіональної економіки.

Регіональна структура економіки обласного рангу — це сукупність господарюючих суб’єктів соціального і економічного призначення, що розвиваються на основі природних, трудових, фі­нансових ресурсів певної території з використанням єдиної виробничої і соціальної інфраструк­тури, спільної будівельної і енергетичної бази тощо. Регіональні структури функціонують в рам­ках цілісного національного господарського комплексу як відносно відособлені територіальні підсистеми, що мають свою функціональну і галузеву структуру та розвинуті зовнішні зв’язки з іншими територіальними підсистемами.

Регіональна економіка – це система суспільних відносин, яка історично склалась в межах областей держави, являє собою сукупність взаємопов’язаних папок і зв’язків, які забезпечують її стійкість та цілісність на макро- та мікрорівні.

Регіональна політика у вузькому значенні – це комплекс галузей з виробництва товарів та надання послуг. У широкому значенні – це система виробничих відносин, форм та методів організації виробництва, комплексного управління регіоном. Конкурентоздатність товарів та послуг залежить від впровадження новітніх методів управління, розробки принципово техніки та технології, створення нових сфер економічної діяльності та управлінської системи.

Поняття регіональна економіка охоплює виробничі, фінансові, кредитні, суспільні відносини території конкретного регіону.

Для ефективного розвитку виробництва у регіоні потрібно знайти організаційні форми для впровадження у виробництво ноу – хау, нових прогресивних методів виробництва, екологобезпечні ресурсозберігаючі технології.

Без ефективної гнучкої регіональної політики неможливе економічне реформування.

Не завжди використовується системний підхід, а робляться спроби хаотичного та безладного застосування управлінських дій.

Централізована модель територіального устрою, як показує світовий досвід, гальмує розвиток регіонального господарства. Отже стратегічною метою регіональної політики має бути істотне підвищення життєвого рівня населення регіонів на базі ефективного використання промислового та природно – ресурсного потенціалу.

Держава має забезпечити міжрегіональну єдність відтворювальних процесів у макроекономіці, створити економічні інтереси у активній соціально – економічній діяльності регіонів, забезпечити стратегічну мету економічного розвитку регіонів.

Під регіоном розуміють економічний район, який виділяється спеціалізацією та структурою господарства, природно – ресурсним та демографічним потенціалами, соціально – економічними особливостями.

Сутність науково – обґрунтованої ефективної регіональної соціально – економічної політики полягає у органічному поєднанні загально національної та територіальної моделей відтворювальних процесів на даній території.

Регіон – це територіально-цілісна частина країни, яка відрізняється  своєрідністю природного середовища, що зумовлює тип та структуру економіки, яка характеризується своєрідним співідношенням різних галузей господарства, глибокими та різноманітними зв’язками між ними, закінченим циклом відтворення, спільними рисами історичного розвитку, виробничими навиками, соціально-культурними традиціями населення, функціональними особливостями (спеціалізацією), яка виділена за сукупністю цих ознак в адміністративну одиницю та являє собою підсистему соціально-економічного комплексу країни.

Отже, соціально-економічна сутність поняття «регіон» при різних розглянутих нами підходах має певні риси: по перше — це територія, а по друге – економічна система в межах даної території, або регіон  — це самостійна територіальна система, з притаманними  тільки їй виробництвом, розподілом, обміном та споживанням матеріальних благ та послуг.

У цьому випадку регіон одночасно є складовою частиною країни (підсистемою) з внутрішніми та зовнішніми зв’язками, але являє собою систему з внутрішнім механізмом відтворення, яка має крім системних властивостей: територію, господарську єдність, цілісність, зв’язок з державним комплексом; а також і специфічні риси: власні регіональні умови відтворення валового суспільного продукту, основних фондів, робочої сили та розподілу регіональних трудових ресурсів, формування доходів населення та їх товарного забезпечення [3], джерела капіталовкладень та витрат на утримання невиробничої сфери з тільки їй притаманними виробничо-господарчими та історично-культурними традиціями.

2. Регіон як територіальна соціально-економічна система. Структура регіональної економіки

Ні один суб’єкт господарювання не може існувати незалежно від інших суб’єктів господарської діяльності. Підприємства, організації та установи знаходяться в певному взаємозв’язку. Знаходячись у такому стані, суб’єкти господарювання визначають форми та структуру відносно певної спільноти людей. Таким чином економічна діяльність на даній території знаходиться в залежності від соціальних процесів і вони разом формують так звану територіальну соціально-економічну систему (ТСЕС).

ТСЕС — це взаємозв’язана цілісність об’єктів економічного і соціального характеру на даній території.

За функціональною ознакою ТСЕС поділяється на ряд функціональних підсистем. Тому регіони відносяться до складних територіальних систем. В структурі ТСЕС виділяють три основні взаємозалежні підсистеми (мал.2):

Виробнича підсистема — це цілісна сукупність об’єктів виробничого призначення;

Соціальна підсистема — цілісна сукупність об’єктів соціального призначення;

Природно-ресурсна підсистема — сукупність природних ресурсів (земельних, лісових, водних, нерудних та корисних копалин тощо).

Формалізовано ТСЕС можна зобразити у вигляді кортежу структурними елементами якого є вектор взаємозв’язків (R) і сукупність (множина) економічних об’єктів (Е)

S(E,R)

ТСЕС характеризується ієрархічністю, тобто існує певна територіальна підпорядкованість суміжних систем і підсистем.

Ієрархічність систем — це властивість, яка дозволяє розчленити її на певні ступені (ранги), коли системи нижнього рангу входять до складу верхнього. За ознакою ієрархічності охоплюваних територій ТСЕС розподіляються на: первинні системи ( селища і села); місцеві системи (міста і райони); локальні системи (3-6 місцевих ТСЕС); регіональні системи ( від 3 до 6 локальних ТСЕС). Ієрархічність зображується таким виразом:

де ; — система рангу і- 1; — система і -го рангу.

Кожна підсистема входить до складу системи рангом вище.

ТСЕС характеризується ймовірністю розвитку, що визначається впливом цілої низки випадкових факторів та умов. Тому ТСЕС відносяться до ймовірносних систем.

ТСЕС відноситься також до динамічних систем, тобто таких, які відзначаються зміною своїх характеристик за певний проміжок часу.

Виділення ТСЕС здійснюється на основі економічного районування, тобто поділу певної території на відповідні економічні райони або зони. Виділення цих районів (зон) здійснюється на основі аналізу і кількісної оцінки інтенсивності виробничих і невиробничих зв’язків між структурними елементами даної території.

Інтенсивність зв’язків визначається, наприклад, обсягом взаємних поставок продукції або ж обсягом перевезених вантажів між відповідними суб’єктами господарювання. При цьому до економічного району (зони) відносяться об’єкти, які мають найвищу інтенсивність зв’язків (дивись мал.2)

Умовні позначення:

а₁₂, а₂₃, а_ij – обсяги відповідних видів зв’язків;

а₁₂‘’ а₂₃, а₂₃ > а₁₂

а_ij‘’ а_ik, а_ij > а_ik

ТСЕС виконує ряд соціально-економічних функцій за функціональною ознакою ТСЕС має такий вигляд:

Ґрунтуючись на функціональній структурі, в межах ТСЕС можна виділити два види структур: галузеву; територіальну.

Ці структури обумовлені галузевим і територіальним поділом праці.

Галузева структура економіки регіону — це співвідношення у відповідних пропорціях між різними галузями або секторами економіки регіону.

Галузева структура визначається долею (Ді) тієї чи іншої галузі або сектору в економіці регіону:

де: Оі — обсяг продукції, яка приходиться на і-ту галузь,

О — загальний обсяг виробництва даного регіону.

Галузева структура може бути також визначена показниками зайнятості населення у відповідних галузях (секторах) економіки регіону:

де: Зі — чисельність зайнятих в і-ої галузі (секторі) економіки; З — загальна чисельність зайнятих в економіці регіону; Дзі — доля і-ої галузі (сектора) економіки регіону.

Територіальна структура регіональної економіки характеризується співвідношенням ( у відповідних пропорціях) окремих галузей (секторів) економіки регіону між територіальними одиницями (формуваннями), які входять до складу територіальної системи:

де: Оіr — обсяг продукції (послуг-) і-ої галузі r-ої території. Діr — доля продукції (послуг) і-ої галузі r-ої території в загальному обсязі продукції (послуг) регіону.

Між загальнонаціональною економікою, економікою окремих галузей і економікою регіонів існують відповідні відносини.

Економіка регіону є складовою економічної системи держави. Виробничий потенціал регіону працює на національну економіку. Чим більший економічний потенціал регіону, тим більш відчутний вплив економіки регіону на національну економіку.

В той же час національна економіка повинна сприяти розвитку і функціонуванню регіональної економіки. Це здійснюється за рахунок розвинутих міжрегіональних економічних зв’язків. Чим більше розвинені ці зв’язки, тим ефективніше розвивається економіка регіону, а тому усі суб’єкти господарювання повинні розглядатись в економічному просторі національної економіки.

Економічна замкнутість (автаркія) призводить до зниження ефективності і економічної кризи.

Першим кроком розвитку економічних зв’язків — це пошук регіональних ринків збуту товарів і послуг. Другим кроком після насичення регіону товарами і послугами є пошук нових зв’язків.

Держава повинна створити сприятливі економічні умови для розвитку регіональної економіки через систему оподаткування, надання різного виду пільг, дотацій, субсидій, пільгового кредитування тощо. Між галуззю (секторами) економіки і регіону теж повинні складатись ефективні відносини. Чим ефективніше працює галузь, тим ефективніша регіональна економіка. В той же час регіон повинен сприяти розвитку галузі шляхом забезпечення відповідних галузевих суб’єктів господарювання сприятливими територіальними умовами (природними і трудовими ресурсами, ефективною регіональною спеціалізацією тих чи інших видів діяльності, місцевою системою оподаткування, наданням місцевих економічних пільг тощо).

Взаємодія регіону і галузі (сектору) економіки може бути зображена схема:

Р – регіон, Г — галузь

В умовах ринкової економіки усі суб’єкти господарювання (як галузеві, так і територіальні) повинні мати певну економічну свободу. Тільки в умовах вільних економічних відносин суб’єкти господарювання досягають своєї ефективності. Виходячи із цього, правомірно ставити питання про економічну самостійність регіонів.

Під економічною самостійністю регіонів слід розуміти можливість регіону самостійно вибирати шляхи й засоби соціально-економічного розвитку на базі його економічного потенціалу, його ресурсів і при цьому самостійно розпоряджатися досягнутими результатами, задовольняючи потреби регіону враховуючи загальнодержавні інтереси.

Економічна самостійність досягається при зміні відносин власності, коли власниками майна стають суб’єкти господарювання на даній території: окремі фізичні особи, підприємства, а також органи місцевого самоврядування.

Висновки

Регіон є об’єктом регіональної політики. Основним наповненням його є населення, економіка, сама держава в особі органів влади, органи місцевого самоуправління тощо. Механізми РП визначаються тим, на що саме спрямовуються конкретні заходи.

Важливо розрізняти зміст понять «регіональна політика», «політика щодо регіонального розвитку» та «регіональний розвиток».

Враховуючи зміни, що відбуваються в соціально-економічному устрої України в зв’язку з переходом до ринкових відносин книга охоплює найактуальніші питання формування та розвитку регіональної економіки на перехідному етапі. Перш за все показано місце та роль регіональної економіки в системі — економічних дисциплін ,що вивчаються в економічних закладах освіти. Сформульовані і показані шляхи розв’язання основних проблем економіки регіонів на перехідному етапі. Регіональна економіка, як об’єкт вивчення, розглядається з-позиції системної методології, атому певну увагу приділяється питанням формування територіальних соціально-економічних систем, що можуть виступати в якості самостійного об’єкта вивчення, і об’єкта, що включає функціональні-підсистеми, формування і функціонування яких є також окремим завданням регіональної економіки.

Найбільш обґрунтованим, мабуть, є твердження про те, що регіональна політика визначається законодавчими та інституційними рамками, а також секторною політикою і регіональними інституціями на регіональному рівні. Під політикою щодо регіонального розвитку слід розуміти втілення регіональної політики на місцевому рівні, тобто створення інституційного і нормативно-правового підґрунтя. Регіональний розвиток означає економічний та соціально-економічний розвиток у регіонах. Всі ці процеси взаємопов’язані.

Список використаної літератури

1. Авраменко О. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Конспект лекцій для студ. усіх спец. всіх форм навч. / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 112с.
2. Антошкіна Л. Регіональна економіка: навч.-метод. посібник:для студ. ВНЗ. — Донецьк : Юго-Восток, 2008. — 231с.
3. Богорад О. Д., Невелєв О. М., Падалка В. М., Підмогильний М. В. Регіональна економіка: Словник-довідник / НДІ соціально-економічних проблем міста (НДІСЕП). — К. : НДІСЕП, 2004. — 346с.
4. Гіковата Н. Регіональна економіка: конспект лекцій / Харківський національний ун-т економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2008. — 124с.
5. Єпіфанов А.Регіональна економіка: Навч. посіб. для студ. екон. ф-тів вищих навч. закл.. — 2.вид. — К. : Наукова думка, 2000. — 344с.
6. Жук М. Регіональна економіка: підручник. — К. : Академія, 2008. — 416с.
7. Курочкін Г. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник / Національна академія управління. — К., 2004. — 272с.
8. Олійник Я. Б., Запотоцький С. П., Кононенко О. Ю., Мельничук А. Л., Пасько В. Ф. Регіональна економіка: навч. посібник / Я.Б. Олійник (ред.). — 2-ге вид., змінене і доп. — К. : КНТ; Видавець Фурса С.Я., 2008. — 440с.
9. Петкова Л. Регіональна економіка: [навч.-метод. посібник] / Черкаський держ. технологічний ун-т. — Черкаси : ЧДТУ, 2008. — 104c.
10. Чернюк Л. Г., Клиновий Д. В. Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посібник для дистанційного навчання / Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини «Україна». — К. : Університет «Україна», 2004. — 245с.