Психологічна експертиза – один з найскладніших напрямів діяльності практичного психолога. Труднощі цієї роботи полягають в тому, що основні проблеми та галузі, які потребують психологічних експертиз суттєво відрізняються одна від одної. Крім того, психологічна експертиза висуває підвищені вимоги до особистісних, моральних якостей психолога, рівня його професійної компетентності.

Експертизою у загальному розумінні називають дослідження яких-небудь питань, рішення яких вимагає застосування спеціальних знань у певній області з представленням заключення.

Експертизу проводить експерт – досвідчена і компетентна в конкретній області особа, що володіє спеціальними знаннями, як правило, незалежна від замовника експертизи. Експертиза – порівняно нове явище, яке користується великим попитом в різних областях практики та суспільного життя.

Експертна діяльність розглядається як важлива складова професійної діяльності психолога: експертні функції вводяться в посадові обов’язки, розробляються й реалізуються програми професійної підготовки експертів.

Експертиза як вид діяльності психолога відрізняється від консультування, діагностики й наукового дослідження. Водночас, дотепер не існує однозначної систематизації експертної методології, що описана в професійних виданнях. Статус психологічної експертизи, її правове та нормативне врегулювання є невизначеними, а щодо експертизи позасудового характеру — практично повністю відсутніми. Така ситуація призводить до того, що замовники експертиз не мають критеріїв вибору експертів і оцінки наданих експертиз. Самі експерти, що беруться за експертні завдання, також не опираються на визнану й усталену методологію.

Основним джерелом інформації в ситуації експертизи виступає експерт. Тому експерт виступає професіоналом найвищого рівня, чий авторитет та сумлінність не викликають жодних заперечень. Подібний рід діяльності вимагає розвинених професійних якостей психолога, спеціальної підготовки, а в деяких випадках, перепідготовки. Експерт повинний мати відповідну освіту та високу кваліфікацію, досвід успішної та різнобічної професійної діяльності.

Експертизою називають дослідження експертом справ, питань, ситуацій, оцінка яких потребує спеціальних знань і досвіду.

Експертиза відрізняється від наукового дослідження тим, що має дати результат (експертний висновок), корисний не “взагалі”, в невизначеному майбутньому, а такий, що мінімізує ризик прийняття хибного рішення в певній ситуації і в певний час. Тому експерт має підготувати і подати особі, яка приймає рішення (ОПР), до визначеного терміну матеріал з інформацією, яку ця особа, як правило, самостійно отримати не може.

Експерт – це:

1) функція, яку виконує висококваліфікований спеціаліст, залучений до процесу прийняття відповідального рішення, і який здійснює його методичне і наукове забезпечення за своїм фахом;

2) функція, яку людина може виконувати завдяки значному досвіду зіткнення з певним класом проблем і розвиненій на цій основі інтуїції;

3) функція, яку людина виконує як носій певного виду інтересів.

Успіх у роботі експерта залежить від розуміння того, в чому полягає на даному етапі головна невизначеність для вибору рішення з точки зору ОПР, а також від коректного використання методів збирання і опрацювання даних. Експертиза може вирішувати як завдання “на знаходження”, так і завдання “на доведення”. На відміну від функцій радника, розробника, адміністратора, аналітика, функція експерта потребує позиції “стороннього спостерігача”, не включеного в адміністративний контур прийняття рішення.

Іншими словами, експерт дає відповідь по суті заданих ОПР запитань, безумовно відповідаючи за обгрунтованість своїх оцінок. Але відповідальність за прийняття рішення, вибір виконавців, ухвалення конкретних заходів для реалізації рішення повністю залишається за ОПР.

Важливим завданням процедури добору є формування системи характеристик експерта, що мають істотно впливати на хід і результати експертизи. Такі характеристики повинні містити опис специфічних якостей спеціалістів та можливих взаємин між ними, що впливатимуть на саму експертизу. Важливою вимогою щодо характеристик має бути їх вимірюваність.

Для опису якостей експертів можна застосувати такі характеристики: компетентність (вважається основною вимогою); креативність; їх ставлення до експертизи як такої; конформізм; ступінь аналітичності та широти мислення; здатність та міра володіння конструктивністю мислення; здатність бути відданим експертній колегії; ступінь самокритичності; вияв та міра незалежності. Зазначені характеристики в основному оцінюються якісними показниками.

Компетентність – це міра кваліфікації експертів у певній галузі знань і практичної діяльності. Її можна визначити на основі аналізу плідності діяльності спеціаліста, рівня його обізнаності з досягненням науки й техніки, розуміння проблем та перспектив розвитку.

Щоправда, деякі науковці вважають, що компетентність і нау­ковий авторитет – тотожні поняття. У зв’язку з цим висувають пропозиції оцінювати компетентність експертів за науковим ступенем та займаною посадою. Проте науковий ступінь далеко не завжди визначає рівень компетентності експертів, що засвідчують і експериментальні дані. Тим більше, не може адекватно відбивати рівень компот ситності посада, яку обіймає експерт. З огляду на це окремі автори пропонують використовувати для оцінки компе­тентності експертів такі показники, як кількість публікацій та посилань на їхні наукові праці. Не заперечуючи певної важливості цих показників, зазначимо, що, на пишу думку, між ними та рівнем компетентності експерта не виявляється однозначної залежності. До того ж безпосереднє вимірювання показників є досить складною і трудомісткою роботою, що применшує і без того невисоку їх вагу для визначення справжнього рівня компетентності експерта.

У практиці експертного оцінювання досить широко викорис­товують визначення компетентності з допомогою самооцінки експерта у поєднанні з оцінками з боку інших експертів. Рівень професіоналізму експертів можна також оцінювати з використанням так званого коефіцієнта компетентності, обчислення якого здійс­нюється на основі міркувань самого експерта про міру своєї поін­формованості з вирішуваної проблеми і зазначення типових джерел, використаних для аргументації його (експерта) міркування. Компетентність експертів можна також обчислювати, вдаючись до використання відносних коефіцієнтів за результатами висловлювань спеціалістів щодо характеристик складу групи.

Методи добору експертів зводяться до основних: об’єктивних і суб’єктивних. Перший передбачає використання організаторами дослідження спеціальної методики добору, другий – залучення до процедури добору потенційно найдосвідченіших експертів або ж наукової громадськості з-поміж найдосвідченіших.

Об’єктивний підхід має два варіанти – документальний та експериментальний. Перший передбачає добір експертів за їх формальними характеристиками (вчений ступінь, знання, стаж роботи, вік, ….тощо); другий – використання двох прийомів: перевірку ефективності оцінок і рекомендацій кандидата за досвідом його попередньої роботи або таку ж перевірку із залученням спеціальних тестів.

У суб’єктивному підході є також кілька прийомів. Один із них полягає у доборі експертів методом таємного або відкритого голосування самих кандидатів до майбутньої експертної Колегії. Другий прийом – метод взаємного оцінювання кандидатів у експерти (за балами або ранжируванням) є різновидом першого з усіма його особливостями й обмеженнями.

Третій прийом – метод самооцінки, коли кандидата в експерти просять висловити його власну думку щодо міри своєї компетентності та об’єктивності (про обізнаність у питаннях предмета дослідження або побічних відомостей, наприклад, про канали використовуваної інформації, про оцінку власного внеску в розробку досліджуваної проблеми тощо).

Першим і найвідповідальнішим кроком соціальної експертизи є формування експертної колегії (ЕК). Процедура добору кандидатів має здійснюватись на основі ознак компетентності кандидата щодо соціальних проблем певної програми чи проекту. Ця компетентність визначається особистими показниками:

• загальний теоретичний рівень;
• практичний досвід у прийнятті рішень і їх реалізація;
• знання світових теоретичних надбань;
• знання міжнародного досвіду;
• вміння кандидата оцінювати та прогнозувати ситуацію;
• наявність інтуїції;
• міра незалежності кандидата від відомств та організації, незалежності від думок і позицій колег та інших суб’єктів;
• налаштованість на діалог, толерантність, вміння кандидата в разі необхідності обґрунтувати свої думки і позиції і водночас вести діалог і визнавати правоту інших, якщо вона обґрунтована.

Наявність особистого часу на проведення експертних процедур, значення для експерта винагороди за експертну роботу.

Процедуру добору можна повторити, уточнюючи склад колегії, змінюючи „відсіяних” експертів. Зрозуміло, що селекторний метод буде ефективним лише за умови тривалої і ритмічної діяльності експертної колегії.

Експертна діяльність практичного психолога

Експертиза є одним з найскладніших напрямів діяльності практичного психолога. Вона проводиться, як правило, у особливих, екстраординарних випадках, коли у осіб, які відповідають за прийняття рішення у сфері соціального чи виробничного управління, судочинства чи охорони здоров’я, в інших сферах життєдіяльності не вистачає знань для кваліфікованого розв’язання проблеми. Психологічну експертизу можна визначити як спеціальну дослідницьку діяльність, що передбачає використання психологічних знань для вирішення поставлених перед фахівцями питань.

Психологічні експертизи можна поділити на дві великі групи: психологічні експертизи, що не мають судової перспективи, та судово-психологічну експертизу, яка є найбільш регламентованою на законодавчому рівні та найбільш розробленою фахівцями-психологами.

За результатами психологічного дослідження психолог готує висновок, який після перевірки та оцінки слідчим або судом буде використовуватися як доказ у кримінальній справі.

Основним видом діяльності, який застосовує експерт-психолог при проведенні психологічної експертизи є психодіагностика.

У роботі експерт дотримується певної послідовності дій, доцільність яких підтверджена досвідом. В ній можна визначити такі етапи:

1. Узгодження із замовником завдань експертизи.
2. Попереднє знайомство з ситуацією, висунення робочих гіпотез, вибір методів збирання інформації, планування роботи.
3. Складання кошторису та узгодження його з замовником досліджень.
4. Збирання та фіксація інформації.
5. Аналіз та інтерпретація даних.
6. Підготовка звіту та його представлення замовнику.

Серед цих етапів одним з ключових для дослідника є складання кошторису і узгодження його з замовником.