Право не може існувати без правовідносин, воно реалізується в правовідносинах, живе і діє в них. Правовідносини — це кон­кретна форма буття права. Правовідносини безпосередньо пов’язані з державою і громадянським суспільством, з системою права і законодавства.

Щоб розкрити поняття правовідносин потрібно відмежувати їх від інших соціальних відносин — моральних, економічних, політичних, релігійних і інших. Всі суспільні відносини мають вольовий, ідеологічний характер, але правовідносини ще й ма­ють державно-вольовий характер, оскільки державна влада юридично об’єктивує і закріплює ці відносини в системі діючих законодавчих і підзаконних нормативно-правових актів. Правовідносини, як правило, не можуть існувати без системи права і законодавства. Норми права і законодавства відображають моделі правовідносин. В нормах права вказується зміст правовідносин, умови їх виникнення, сторони, які приймають в них участь.

Правовідносини на відміну від інших суспільних відносин охороняються державною владою від порушень. Держава встановлює санкції за порушення тих чи інших правовідносин, за матеріальну шкоду, за порушення юридичних обов’язків, за факти правопорушень.

Учасники правовідносин зв’язані між собою конкретними суб’єктивними правами і обов’язками, які мають офіційний юридичний характер. Між ними існує суб’єктивний індивідуальний зв’язок на підставі законодавчих актів.

Традиційно у нас вважалось, що правовідносини не можуть існувати без системи права і законодавства. Разом із тим, як показала практика, в останні роки в суспільстві може існувати дві групи правовідносин: правовідносини, які врегульовані за­конодавством, і правовідносини, які не врегульовані законодавством. Це обумовлено відсутністю законодавства, яке регулює певні суспільні відносини. Наприклад, орендні відносини між суб’єктами цивільного права виникали і існували тривалий час до видання закону про оренду. Такі відносини також виника­ють, коли виникає необхідність застосовувати аналогію права і закону. Таким чином, правовідносини можуть існувати і без прийнятих законів, хоча пізніше вони офіційно відображаються в офіційних нормативних актах.

Цей факт обумовлений також бартерними відносинами. Ці відносини можуть виникати також на підставі природного пра­ва, стихійно.

Разом із тим можуть існувати факти, коли закони існують, але правовідносини не виникають, оскільки немає механізму їх реа­лізації, не склались умови для їх реалізації тощо. Таким чином, може існувати три ситуації:  є закони і є правовідносини;  є закони, але немає правовідносин;  є природні правовідноси­ни, але немає законів.

Правовідносини виникають і існують тоді, коли є два і більша суб’єкти суспільних відносин, між якими виникають права і обов’язки з приводу задоволення матеріальних і духовних потреб і інтересів зацікавлених сторін, які можуть бути врегульовані і неврегульовані законодавством.

Правовідносини — це такі суспільні відносини, які мають во­льовий надбудовний характер і індивідуальний правовий зв’язок між суб’єктами права в формі юридичних прав і обов’язків, які охороняються державною владою, відповідають або не суперечать принципам правової держави і правового громадянського суспільства.

Правовідносини важко зрозуміти без розгляду структури і видів правовідносин. В структуру правовідносин входять такі елементи: суб’єкти, об’єкти (матеріальні або духовні), зміст (юридичні права і обов’язки).

Суб’єктами правовідносин можуть бути фізичні і юридичні особи, які повинні мати певні правові властивості — бути пра­воздатними, дієздатними і деліктоздатними.

Правоздатність — це здатність особи мати юридичні права і обов’язки. Вона наступає з моменту народження і втрачається зі смертю фізичної особи.

Дієздатність — це здатність своїми дія­ми набувати юридичні права і нести юридичні обов’язки. Вона виникає з дня повноліття — з 18 років, а якщо особи одружуються, то з дня одруження (з 17 років для жінок і 18 років для чоловіків). В окремих випадках шлюбний вік може бути змен­шений на один рік.

Деліктоздатність — це здатність особи нести юридичну відповідальність. Деліктоздатність не завжди співпадає з дієздатністю. В різних правовідносинах і в різних галузях права дієздатність наступає з різного віку.

Об’єктами правовідносин можуть бути матеріальні і духовні цінності. До матеріальних цінностей відносяться засоби вироб­ництва, майно, речі, гроші, цінні папери тощо. До духовних цінностей відносяться твори мистецтва, культури, життя, честь і гідність особи, авторські права тощо. Об’єктами правовідносин можуть бути ті об’єкти, які знаходяться в цивільному товарообігу, а також діяльність і поведінка суб’єктів.

Зміст правовідносин. В зміст правовідносин входять юридичні або природні права і обов’язки учасників суспільних відносин. Крім того, спеціалісти розрізняють юридичний і фактичний зміст правовідносин. Ці сторони змісту правовідносин нерозривно пов’язані між собою. Фактичний зміст правовідносин виражає матеріальні або духовні цінності, стосовно яких ви­никли правовідносини. Юридичний зміст складають суб’єктивні права і обов’язки учасників правовідносин. Ці суб’єктивні правая і обов’язки, як правило, закріплені в нормативно-правових актах і правовідносини змінюються на підставі законодавчих актів.

Для прикладу розглянемо найбільш розповсюджені правовідносини стосовно договору купівлі-продажу або оренди житлового приміщення. По договору купівлі-продажу в правовідносинах можна виділити такі елементи: суб’єкти — продавець і покупець; об’єктами правовідносин є майно, товари або інші цінності, які продає продавець і купує покупець; в зміст входять права і обов’язки продавця і покупця; продавець має пра­во продати майно (річ) і право вимагати гроші за вартість май­на, його обов’язок продати доброякісне майно (річ) і видати його покупцеві після того, як заплачено за майно; покупець має право вимагати продажу якісного майна (речі) і видачі його після сплати грошей, обов’язок покупця — заплатити за вартість даного майна.

Види правовідносин. Правовідносини мають дуже різноманіт­ний характер, і їх видів дуже багато:

1) Залежно від урегульованості законодавством вони можуть бути врегульовані законом (нормативним актом) і не врегульо­вані — природні правовідносини.

2) Залежно від галузей права (предмета правового регулювання) вони можуть бути конституційні, адміністративні, цивільно-правові, фінансово-правові, трудові, земельні, екологічні, кримінально-правові тощо.

3) В залежності від кількості суб’єктів, які приймають участь в правовідносинах, їх можна поділити на прості (два суб’єкти) і складні, коли існує три і більше суб’єктів.

4) По методу правового регулювання правовідносини можуть бути договірні і управлінські (державно-владні).

5) По змісту суспільних відносин вони можуть мати характер політичних, економічних, моральних, релігійних, міжнародних відносин.

6) По змісту поведінки суб’єктів вони можуть бути активні (виконання обов’язків) ї пасивні (утримання від певних фактич­них фізичних дій).

7) В залежності від функціонального призначення вони мо­жуть бути регулятивні (статичні — закріплюючі і динамічні — розвиваючі) і охоронні (соціальні цінності).

8) По терміну тривалості — короткочасні, які завершуються виконанням учасниками своїх прав і обов’язків, і продовжуючі, які не завершуються виконанням одних прав і обов’язків (на­приклад, трудові правовідносини після укладення трудового до­говору).

9) По характеру відносин, які можуть регулюватись національ­ною системою права і нормами міжнародного права, — внутрішні правовідносини і міжнародні правовідносини.