Вступ

Актуальність вибраної теми зумовлена насамперед тією соціальною, культурною та політичною ситуацією, яка склалася не лише в нашій країні, але й в усьому світі наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. На тлі кризи культури та духовності, на тлі трагедій історії та реалій сучасного ХХІ ст., в якому вбивства, війни, терористичні акти та просто природні катаклізми вже нікого не дивують і навіть сприймаються як свого роду норма, тема «надлюдини», як спроби людини посісти місце Бога, як її намагання самостійно керувати власною долею і долею всього світу, постає з небаченою досі гостротою, виявляючи при цьому нові грані, що потребують всебічного вивчення та пошуку шляхів її розв’язання.

Ф. Ніцше залишив глибокий слід в історії російської думки, більше того, можна навіть говорити про своєрідний «ніцшеанський» пласт в філософії Росії, адже жоден значний її мислитель кінця ХІХ – початку ХХ ст. не обійшов увагою спадщину німецького філософа. Однак найбільший інтерес у російських філософів кінця ХІХ – початку ХХ ст. викликано ніцшеанським вченням про надлюдину і саме ця проблема стає найбільш обговорюваною в Росії. Ф. Ніцше прагнув створити власний «архетип» нової людини, і без жодного сумніву вступають на нього, протиставивши ніцшеанській «звіролюдині» свою боголюдину.

Поняття надлюдини у філософії Фрідріха Ніцше

У основі «моралі панів», з точки зору Ніцше, повинні лежати наступні принципи:

1) «цінність життя» є єдина безумовна цінність;

2) існує природна нерівність людей, обумовлена відмінністю їх життєвих сил і рівнем «волі до влади»;

3) сильна людина вільна від моральних зобов’язань, він не пов’язаний ніякими моральними нормами.

Усім цим вимогам, по Ніцше, задовольняє суб’єкт моралі панів — надлюдина. Разом з генетичною характеристикою надлюдини, як Людини арійської раси, з певними фенотипічними ознаками («нордичний тип»), Ніцше пропагував подвійну мораль надлюдини. По відношенню один до одного — це поблажливі, стримані, ніжні, горді і доброзичливі люди. Але по відношенню до «чужих» вони небагатьом краще за неприборканих звірів. Тут вони вільні від моральних гальм і керуються у своїх діях інстинктами. Ніцше був категоричним супротивником будь-яких форм панування масової свідомості. Його надлюдина — це гармонійна людина, в якій поєднуються фізичну досконалість, високі моральні і інтелектуальні якості[1].

Ніцше нерідко заявляє, що насправді надлюдини ще не було, його необхідно виростити. І в цьому полягає мета людства. Заратустра (образ надлюдини, запозичуваний Ніцше з історії) — це не надлюдина, а шлях до надлюдини. Звичайні люди нашого часу — це початковий матеріал, необхідний для того, щоб створити родючий грунт для вирощування надлюдини. Надлюдина, по суті справи, займає у Ніцше місце Бога. Бог помер, ми його убили — сповіщає Ніцше вустами Заратустры, і на його місце повинна прийти надлюдина.

Людство, як і всякий інший тваринний вигляд, рясніє невдалими екземплярами; хворими, вироджуваними, кволими, — вдалі випадки є завжди виключенням, і, зважаючи, що людина є ще не сталий тваринний тип, навіть рідким виключенням.

Під рідким виключенням Ніцше розуміє такого типа людини, на основі якої можливе створення касти вибраних. Така каста сама буде джерелом цінностей даного » тварини » типа, і сама буде тим напрямом, по якому треба йти людству.

Саме у надлюдині Ніцше бачить сенс майбутнього, надію і порятунок. У розумінні Ніцше надлюдина є вищою стадією людства, але досягається ця стадія тільки тоді, коли маси принесені в жертву еліті!

Іншими словами існування надлюдини — це експлуатація людини людиною. Ніцше в своїх роботах хоче показати необхідність прагнення до пробудження нового життя, яке визначає і якою очищає кров вибрана меншість. Надлюдина повинна заснувати нові вдачі, вказати підлеглим їх обов’язку, сильним їх борг і об’єм влади і вести все людство до вищого майбутнього.

Ніцше пише, що він бродить не між людьми, а між їх окремими частками і членами, але немає цілісних людей. » Я броджу між людьми, осколками майбутнього, я споглядаю це майбутнє в моїх баченнях.»[2]

Всю глибину нових вдач і нових цінностей, яка повинна встановити каста вибраних можна визначити наступними словами Ніцше — «Вже успадковане відчуття, що він є вища істота з вищими домаганнями, робить його досить холодним і залишає його совість спокійної ; адже навіть всі ми не відчуваємо ніякої несправедливості, коли, наприклад, вбиваємо комара без всяких розкаянь совісті. Окрема людина усувається, в цьому випадку, як неприємна комаха. Він стоїть дуже низько, щоб мати право порушувати важкі відчуття у володаря миру».

«Хай гинуть слабкі і потворні — перша заповідь нашого людинолюбства. Треба ще допомагати їм гинути».

«Що шкідливіше за будь-який порок? — Співчувати слабким і калікам.» Чеснота, що вихваляється ним, — це нічим не замаскована сила, дикий запал тварини, якої побоювалося все слабке і хворе, і тому завжди прагнуло ослабити його, змінити або назавжди перемогти. Ніцше віддається у владу цій силі, що захоплює його.

«Я із захопленням спостерігаю за чудесами, що розцвітають під гарячими променями сонця, — говорить Заратустра. — Це тигри, пальми, гримучі змії. . Насправді навіть зло має своє майбутнє, і самий спекотливий південь ще не відкритий людині. . » Коли-небудь на землі з’являться величезні дракони . . Ваша душа така далека від розуміння великого, що Надлюдина з його добротою буде для вас жахливий».

В результаті своїх пошуків Ніцше приходить до ідеї організації трьох класів даного типа.

Перший — нижчий, складає простий народ з його жалюгідною вірою. Другий — воїнів. Третій — священна каста, що визначає цінності і напрями життю.

Перевага вибраної касти полягає, перш за все, не у фізичній силі, а в душевній, це більш цілісні люди, що на всякому ступені розвитку також означає і більш цілісні звіри.

Під владою Ніцше розуміє, в інтерпретації Гайдегера, одночасно і динаміс, енергею і ентелехію. Такий висновок можна зробити з тих розрізнених думок, які перебувають у колі зору Ніцше, й не мають чіткого визначення, а лише постають у вигляді запитань та спостережень. Різноманітність тлумачення сутності влади тому й виглядає як спроба зрозуміти всі інтерпретації буття, які виробила західна традиція мислення, у їх співставленні[3].

«Надлюдина» для Ніцше означає саме «витійствування» у постійності дій на творення світу, що визначаються його станом на даний момент, у результаті чого світ підтримується в його бутті і розвивається. «Надлюдина» визначається масштабом творчості щодо моральності, що відрізняє їі від людини, яка прагне лише до доброчинності, не підкріпленої дією пристойності декларованої моралі[4].

Висновки

Спроби визначити автентичність людського буття були здійснені також у «філософії життя», зокрема у Ніцше, який вважав, що в розумінні людини слід виходити з того, що в ній запрограмована певна визначальна інтенція (стати «надлюдиною»), яка згодом була втрачена людством. «Надлюдина – це сенс світу», – писав Ніцше. Людина несе в собі цей імпульс до преображення. Однак соціальні форми життя заглушили справжню природу людини. Тому потрібна неабияка праця для відновлення цього первісного імпульсу. Ніцше говорить про три перетворення духу: «дух стає верблюдом, левом верблюд і, нарешті, дитиною лев». Дух першій іпостасі уособлює собою набір зобов’язань людини, те, що виражає максима – «Ти повинен».

Образ «надлюдини» у Ніцше – це те, чого ще не було. Хоча колись були справжні люди, тобто сильний тип, проте образ «надлюдини» не канонізований — це, на зразок поступових щаблів – ряд прагнень, тому у Ніцше й немає явного втілення «надлюдини». Його Заратустра як пророк передрікає лише її появу: «Ось що скажу я вам про надлюдину! Надлюдина — це сенс світу. І нехай ваше жадання скаже: хай надлюдина стане сенсом світу!» У цій «надлюдині» втілено чисту «волю до влади». Вона долає людину, як «міст», що простягнувся «між твариною і надлюдиною», і  покладає всі цінності через «чисту владу».

Ніцше вважає, що проста людина (стадо) не здатна прославити свій  тип. Становлення Надлюдини може здійснити тільки аристократичне суспільство, як суспільство, яке вірить в довгі сходи рангів і різноцінність людей. Суспільству, якому необхідне для процвітання рабство і жертви. Жертви людей, які самі дійшли до вершини розуміння того, що вони є на цьому світі лише необхідним матеріалом і існують ради відтворення подібного матеріалу. Тут потрібно вдуматися в саму суть справи.

Надлюдина у Ніцше стає страдником і жертвою заради спасіння й народження нової людини і нового людства. За Ніцше, людина, як «линва, натягнена між твариною та надлюдиною» , реалізує себе як людину, лише вступаючи у процес творення світу, але творити світ вона може лише співвідносячись із імпульсом творення світу в цілому.

Список використаної літератури

1. Галеви Н. А. Жизнь Фридриха Ницше. -Новосибирск.: Наука, 1992. -216с.
2. Жеребкін С. Мізогінія чи фемінізм?Німецька філософія від Канта до Ніцше // Філософська думка. — 2000. — № 6. — С. 72-84
3. Ніцше Ф. Так казав Заратустра. Жадання влади – К. : Основи; Дніпро, 1993. – 415 с.
4. Рильов К. Термінатор Ніцше // День. — 2003. — № 46. — С. 23
5. Соте М. Ницше / Пер. с анг. ; Худ. обл. М. В. Драко. — Мн. : О.О.О. “ Попурри “ , 1998. — 192 с. : ил.