Вступ

1. Поняття контрольного та значного пакетів акцій
2. Визначення вартості пакету акцій

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

На рівень корпоративного управління у вітчизняному банківському секторі впливають такі чинники: політична невизначеність у країні; нестабільність макроекономічної політики; ціни на енергоносії; державна політика приватизації; обмеженість диверсифікації активів банків.

Вплив загальноекономічної ситуації у країні на банківський сектор проявляється у двох основних тенденціях. З одного боку, розвиток економіки України створює нові можливості для одержання прибутку. Вихід у нові сфери вимагає залучення капіталу і відповідно поліпшення якості корпоративного управління шляхом створення нової системи взаємодії між акціонерами та менеджерами. З іншого боку, політична невизначеність і макроекономічна нестабільність обумовлюють високий ризик країни в цілому. Він породжує високі премії за ризик при міжнародних позиках та IPO, необхідних українським банкам як джерело капіталу для подальшого розвитку. Оскільки підготовка до міжнародних позик або IPO є одним з найважливіших факторів, що стимулюють поліпшення корпоративного управління, у тому числі прозорість банків, реалізація цих процесів стикається із серйозними труднощами.

Разом із тим останні тенденції показують, що інвестиційна привабливість банківського сектора України найближчим часом буде, як і раніше, високою, а практика корпоративного управління поступово покращиться.

Тема: „Поняття контрольного та значного пакетів акцій. Визначення вартості пакету акцій”.

1.    Поняття контрольного та значного пакетів акцій

Акція — вид цінних паперів, що являє собою власність частки статутного капіталу підприємства і покладає на її власника (акціонера) певні права і зобов’язання, зокрема: право на частину прибутку підприємства у випадку його розподілу (дивіденд), а у випадку ліквідації — на частину залишкової вартості підприємства [8, с. 97].

Одночасно акція є одиницею капіталу, переданого акціонерами у користування акціонерному товариству.

Всі акції умовно поділяють на два типи: звичайні та привілейовані акції.

Звичайні (прості) акції (common stocks) — це акції, які безпосередньо купує інвестор на ринку цінних паперів і надає інвестору право одного голосу на зборах акціонерів, право на участь у розподілі прибутків і активів емітента у випадку його ліквідації після привілейованих акцій, а також право па отримання частини прибутку фірми у вигляді дивідендів, розміри яких та форма виплати ніколи не фіксується і залежать від величини чистого прибутку фірми та відповідного рішення загальних зборів акціонерів [8, с. 99].

Дивіденди на прості акції здебільшого виплачують у випадку отримання емітентом значного прибутку. Якщо ж емітент за результатами економічної діяльності одержав незначний прибуток, або його діяльність була збитковою, дивіденди на прості акції не виплачуються. Однак у практиці зарубіжних країн іноді трапляються випадки, коли дивіденди на прості акції за останній рік виплачують і тоді, коли діяльність фірми була збитковою. Відповідні кошти для цього беруть з невикористаного фонду прибутку емітента за попередні роки. Зазначимо, що в Україні така форма сплати дивідендів сьогодні не практикується.

Розмір дивідендів на прості акції коливається в широкому діапазоні і залежно від прибутку емітента може досягати 90 % номінальної вартості акції, а в окремих випадках, коли фірма процвітає і має великі прибутки, дивідендні виплати на одну акцію можуть у кілька разів перевищувати її номінальну вартість. Звичайні акції користуються великою популярністю на ринках цінних паперів.

Звичайні акції поділяють на іменні акції та акції на пред’явника.

Іменні акції (registered stocks, inscribed stocks) — це акції, дані про власника якої реєструють в книзі реєстрації емітента. Іменні акції повинні бути тільки паперовими, електронний носій іменних акцій сьогодні не практикується. Крім того, іменні акції не можна продавати на ринку цінних паперів [8, с. 100].

Акції на пред’явника (bearer stocks) — це акції, купівлю-продаж яких проводять без реєстрації власника в книзі акціонерів емітента (фіксується лише кількість таких акцій) [8, с. 100]. Такі акції продають на ринку цінних паперів, їхній номінал переважно вищий за номінал іменних акцій. Акції на пред’явника можуть випускати як у паперовій, так і в електронній формі. Однак варто зазначити, що акції на пред’явника не мають широкого розповсюдження. Хоча вони і ліквідніші, ніж іменні акції, проте можуть стати предметом різних махінацій і підробок. Акції на пред’явника випускають в невеликій кількості і малим номіналом. Такі акції переважно випускають нові малопотужні акціонерні товариства.

Іменні акції та акції на пред’явника випускають у випадках, коли акціонерне товариство закритого типу. Така форма випуску акцій обмежує їхній обіг на ринках цінних паперів і поряд із залученням додаткових коштів дає змогу обмежити зовнішній вплив на діяльність емітента.

Інколи трапляються випадки, коли емітент для заохочення своїх інвесторів та збільшення статутного фонду акціонерного товариства випускає додаткові акції на певну суму нерозподіленого прибутку. Номінал таких акцій дорівнює найменшому номіналу раніше випущених акцій. Випущені нові акції безкоштовно розподіляють між акціонерами пропорційно до кількості акцій, якими вони володіють. Такі акції називають преміальними. Загальна вартість преміальних акцій доповнює статутний фонд акціонерного товариства. Зрозуміло, що загальний відсоток володіння акціями для кожного акціонера залишається незмінним.

Зазначимо, що після розпаду колишнього СРСР у Росії виник ще один тип акцій «золоті акції». Це звичайні акції, які є у власності держави. «Золоті акції» надають право «вето» на загальних зборах акціонерів при вирішенні питань про реорганізацію та ліквідацію акціонерного товариства, участі акціонерного товариства в інших організаціях, зміни статуту та передачі майна акціонерного товариства. За допомогою цих акцій держава певним чином контролює дотримання чинного законодавства і відповідні правові норми в процесі приватизації державного майна в Росії [8, с. 102].

За методом нарахування дивідендів розрізняють звичайні акції з сталими дивідендами, звичайні акції з сталим приростом дивідендів, звичайні акції з плаваючим приростом дивідендів.

Привілейовані акції (preferred stocks) — це акції, які не надають права голосу на загальних зборах акціонерів, якщо це не передбачено умовами випуску, але вони надають право власникові на отримання гарантованих дивідендів і беруть участь у розподілі прибутків та активів емітента при його ліквідації. Всі права власників привілейованих акцій задовольняються в першу чергу порівняно з правами власників звичайних акцій [8, с. 103].

Дивідендні виплати за привілейованими акціями проводять завжди незалежно від прибутків емітента в поточному році. Іноді, якщо дохід на звичайні акції перевищує дохід на привілейовані акції, емітент може змінити розмір дивідендів на привілейовані акції.

Іноді власникам привілейованих акцій надається право голосу на загальних зборах акціонерів, зокрема можуть випускати привілейовані акції типу «одна акція — один голос», або «одна акція — кілька голосів».

Усі привілейовані акції умовно поділяють на декілька типів: комулятивні; такі, що беруть участь у прибутках акціонерного товариства; привілейовані акції з регульованим дивідендом; конвертовувані привілейовані акції; преміальні акції та інші [8, с. 105].

Комулятивні привілейовані акції (cumulative preferred stocks) — це акції якими їхньому власнику гарантується нагромадження дивідендних виплат за правилом складних відсотків у випадку, коли емітент з тих чи інших причин не може виплатити їх у поточному році [8, с. 106].

Зазначимо, що комулятивні привілейовані акції є найпоширеніші серед привілейованих акцій.

Привілейовані акції, які беруть участь у прибутках (використовують дуже рідко) — це акції, за якими передбачається, крім фіксованого дивідендного доходу, отримання додаткового доходу при розподілі прибутку емітента між акціонерами товариства. Крім того, власники таких акцій можуть мати окремі права голосу на загальних зборах акціонерів.

Привілейовані акції з регульованим дивідендом — це акції, дивіденди на які періодично (переважно щоквартально) регулюють залежно від рівня доходу емітента.

Конвертовувані привілейовані акції надають право інвестору замінити їх на певну кількість звичайних акцій того ж емітента за ринковими цінами.

Треба зазначити, що на західному ринку цінних паперів користуються спеціальною класифікацією акцій корпорацій, розрізняючи такі основні типи акцій.

1. Акції з «голубими корінцями» — акції наймогутніших економічно стабільних корпорацій з стабільними прибутками. Дивіденди на такі акції виплачують завжди. Вважається, що ці акції найменш ризикові.
2. Доходні акції — це акції різних комунальних підприємств (водо-, газо-, електропостачання). Ці підприємства працюють постійно, мають прогнозовані прибутки, рівень яких переважно більший від середнього по країні. Рівень дивідендів на акції таких підприємств також більший за середній по країні, тому на акції таких підприємств завжди є попит на ринку цінних паперів.
3. Акції зростання — це акції інших могутніх корпорацій, які мають стабільний дохід, вищий від середнього по країні. Хоча дивіденди за такими акціями не перевищують 35%, вони стабільні і завжди сплачуються вчасно.
4. Циклічні акції — акції корпорацій, середній дохід яких циклічно змінюється залежно від ситуації в економіці. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки: важкої, машинобудівної, целюлозно-паперової промисловості та інших галузей економіки. Зрозуміло, що ці галузі економіки розвиваються циклічно залежно від зміни та впровадження нових технологій. Тому під час економічного зростання акції таких підприємств максимально розкуповують і ринкові ціни на них зростають, а в період економічного спаду навпаки.
5. Антициклічні акції — це акції корпорацій, ціна на які стабільна і в періоди спаду в економіці. Це досягається за рахунок створення і корпораціями додаткових резервних фондів прибутку для захисту антициклічних акцій на період спаду в економіці.
6. Спекулятивні акції — акції молодих новостворених підприємств, які не можуть у конкретний момент оголосити більш-менш стабільний курс своїх акцій на ринку цінних паперів. Такі акції продають на спекулятивному позабіржовому ринку, вони дешеві і вкладання грошей у такі акції є надзвичайно ризиковою справою [10, с. 76].

Акціонер може володіти однією, кількома, або значною кількістю акцій одного емітента. В останніх двох випадках стверджують, що акціонер володіє пакетом акцій. Залежно від того, яка кількість акцій є у пакеті, розрізняють значний і контрольний пакет акцій. Чинне законодавство різних країн визначає граничну кількість акцій у таких пакетах, оскільки їхні власники можуть впливати або повністю контролювати фінансову діяльність емітента.

Під значним пакетом (significant shareholding) акцій розуміють пакет, який містить більше 5% акцій одного емітента, хоча законодавство різних країн уточнюють цей показник. Зокрема, в США значним пакетом акцій вважається пакет, який містить 10%, 20%, 40% акцій одного емітента. В Європейському Союзі такими пакетами є пакети, що містять 5%, 10%, 25%,30% акцій одного емітента. Згідно з чинним законодавством, кожен акціонер, який проходить один з визначених порогів значного пакета, зобов’язаний повідомити про це емітента і спеціальні держанні комісії, які контролюють ринок цінних паперів [10, с. 77].

Під контрольним пакетом (controlling shareholding) акцій розуміють пакет, на підставі якого акціонер має 50% + 1 голос на загальних зборах акціонерів. Такий акціонер може повністю контролювати роботу корпорації, впроваджуючи в життя будь-які свої рішення стосовно роботи акціонерного товариства. Чинне законодавство кожної країни може визначити граничні розміри контрольного пакета акцій. Власники контрольного пакета акцій обов’язково повинні повідомити про це емітента і відповідні фінансові органи.

Часто акціонер володіє пакетами акцій кількох емітентів. У цьому випадку говорять, що він володіє портфелем акцій. Однак портфелі, які складаються тільки з акцій, трапляються дуже рідко. Поширенішими є портфелі цінних паперів, які крім акцій містять ще й інші цінні папери [10, с. 79].

Останнє зауваження — щодо термінології на ринках цінних паперів. У практиці зарубіжних ринків розрізняють випущені в обіг акції (shares) і акції, які призначені для випуску (stocks).

Якщо емітент вирішив випустити в обіг акції з певним статутним фондом, то він зобов’язаний повідомити про загальну кількість акцій відповідно до цього статутного фонду. Це і є призначені для випуску акції. Однак емітент не зобов’язаний реалізовувати зразу всі акції на ринку цінних паперів. Тоді ті акції, що фігурують на ринку — це випущені в обіг акції.

2.   Визначення вартості пакету акцій

Акції — це цінні папери (ЦП), що мають цілий ряд специфічних, тільки їм притаманних, властивостей. Це, зокрема, споживча вартість, курсова вартість, обіговість і ліквідність [4, с. 163].

Тільки ті пакети акцій, що являють собою сукупність згаданих чотирьох властивостей, можуть виступати на ринку ЦП як товар, а відповідно — і як предмет застави.

Розглянемо ці властивості:

Споживча вартість акцій із пакета, що розглядається, полягає в тому, що ці акції приносять їх власникові дохід у вигляді дивідендів, а також завдяки зростанню курсової вартості. На практиці сумарний рівень доходу з таких акцій завжди зіставляється з ризиком від укладання коштів на його купівлю або виданим під його заставу кредитом.

Курсова вартість пакету акцій виступає у трьох основних формах, а саме у номінальній, ринковій і бухгалтерській. Зрозуміло, що номінальна вартість — це вартість пакету, яка визначається ціною, встановленою на нього емітентом при випуску та розміщенні акцій, тобто за номіналом [4, с. 164].

Ринкова вартість — це вартість, що встановлюється на ринку при наступних перепродажах даного пакету. Як правило, номіналтна та ринкова вартість пакету не збігаються. Однак у більшості випадків ринкова вартість більш точно відображає справжню ціну пакету, який пропонується під заставу [4, с. 165].

Зазначимо однак, що ринкова вартість пакету, на відміну від номінальної, не є фіксованою в часі величиною. Динаміка зміни ринкової вартості залежить від багатьох факторів. І зокрема, від масштабів та темпів накопичення капіталу акціонерним товариством (АТ), а саме нерозподіленого прибутку. В такому разі дивідендні очікування будуть сприяти зростанню попиту на акції, а відповідно і на збільшення вартості пакету. Тобто існує пряма залежність між попитом на акції даного АТ і їх ринковою вартістю, однак вона обернена до величини встановленого банківського відсотка. Звичайно це судження не враховує впливу інфляції. Також на ринкову вартість пакету суттєво впливає цілий ряд кон`юктурних економічних і політичних факторів.

Від номінальної та ринкової вартості відрізняється бухгалтерська курсова вартість. Вона залежить від кількості випущених акцій і масштабів реального накопичення капіталу конкретним АТ. Розглянемо її на наступному прикладі. Якщо АТ випустило 1000000 акцій на загальну суму 10000000 гр., тоді бухгалтерська вартість акції буде рівна номінальній, тобто 10 гр. Після року діяльності АТ і сплати всіх податків товариство отримало прибуток у розмірі 1000000 гр. Із цієї суми частина грошей пішла на виплату дивідендів — нехай 500000 гр., а друга половина — 500000 гр., — на накопичення капіталу. Таким чином, до початку наступного року діяльністі АТ прийшло з власним капіталом у розмірі 10500000 гр. Поділивши цю суму на загальну кількість акцій, отримаємо нову бухгалтерську вартість акцій у розмірі 10,5 гр. Тобто й надалі номінальна вартість акцій згаданого АТ складатиме 10 гр., а нова бухгалтерська вартість буде 10,5 гр. Ринкова вартість цих ЦП буде залежати від попиту і пропозиції на акції даного АТ, який буде складатися на фондовому ринку [4, с. 168].

Важливою характеристикою акцій із даного пакета є їх обіговість. Вона осоюливо цікава при заставі. Ця характеристика зумовлює можливість заставоутримувача будь-коли обміняти ці акції на гроші. Потенційно така можливість існує завжди, позаяк переважна більшість інвесторів купує акції з метою їх подальшого перепродажу на ринук за більш високою ціною. Однак можливість реалізації цієї властивості безпосередньо залежить від рівня ліквідності даних ЦП. На ринку ЦП рівень ліквідності акцій визначається швидкістю їх перетворення у грошові кошти, причому без суттєвих втрат.

Щоправда треба також пам`ятати що ідеальних акцій не існує, тобто не існує пакетів акцій, які відповідали б усім чотирьом зазначеним вимогам в обсязі високих рейтингових коефіцієнтів. І якщо заставлено ліквідний пакет акцій, то він завжди може бути проданий на ввторинному ринку за ціною, яка буде визначатися цілим рядом додаткових факторів, а саме: величиною дивідендів, надійністю і стабільністю їх отримання, темпами зростання вкладеного капіталу, тобто його дохідністю, й рядом інших. Таким чином, підсумовуючи все сказане вище, відзначимо, що оцінюючи заставну вартість цінних паперів, слід виходити з їх ліквідності, доходності й ризиковості.

Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає наступні етапи:

1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакету цінних паперів.
2. Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цього пакету. Вона може бути відпрацьована шляхом котирування пакету на фондовому ринку.
3. Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів. При цьому для державних цінних паперів вона не може перевищувати 90%, а для корпоративних цінних паперів вона не повинна перевищувати 80% їх реальної ринкової вартості. Така оцінка пов`язана з ризиками, які можуть виникнути при реалізації застави [4, с. 171].

Оцінка вартості акцій (пакета акцій) передбачає визначення загальної вартості підприємства і частки вартості, яку має пакет, що оцінюється. Оцінка вартості підприємства здійснюється на підставі показників капіталізації чи дисконтування прибутку [4, с. 171].

Оскільки акції та пакети акцій мають власні характеристики, що надають їм особливі якості та впливають на вартість, оцінка враховує:
галузеві особливості акцій; основні характеристики акцій; характеристики пакета акцій.

У зв`язку з нерозвиненістю вітчизняного вторинного ринку цінними паперами при використанні їх як застави банківськими працівниками слід пам`ятати, що:

— найбільш надійними (ліквідними) є державні цінні папери;

— корпоративні цінні папери, що пропонуються як застава, повинні бути високоліквідними, а фінансовий стан їх емітентів стійким;

— встановлена експертна оцінка вартості пакету акцій не є постійною, а його реальна вартість буде визначена безпосередньо під час продажу;

— на ринкову вартість пакету цінних паперів суттєво впливають кон`юктурні чинники [7, с. 211].

В кредитній угоді з позичальником, банку доцільно передбачити умову про те, що на випадок пониження біржової ціни застави цінних паперів, наприклад, на п`ять і більше процентів проти базової біржової ціни (на день оцінки застави), клієнт зобов`язаний представити визначену банком додаткову заставу. Якщо клієнт не хоче або не має змоги погодитись на такі умови, то він повинен погасити незабезпечену частку боргу або повернути всю позику. В кредитному договорі слід підкреслити: якщо клієнт не виконує вимоги банка, або має просрочену заборгованість то банк (без повідомлення клієнта) продає все або частину застави цінних паперів і грошову виручку направляє на погашення незабезпеченого чи просроченого боргу. У випадку, коли сума виручки буде менша вказаного боргу, то клієнт зобов`язаний відповідати перед банком усім своїм майном.

Інакше кажучи, специфіка застави цінних паперів заключається в тому, що відповідальність позичальника не вичерпується вартістю застави, а розповсюджується на все його майно. Тільки такий підхід захищає комерційні інтереси банка при видачі позик під заставу цінних паперів.

Кредит, виданий під заставу цінних паперів, у свою чергу вимагає періодичної перевірки клієнта. Банк повинен час від часу з`ясовувати ліквідність заставлених цінних паперів, наприклад, шляхом котування акцій на позабіржовому ринку. При цьому також буде відстежуватися зміна реальної ринкової вартості пакету. На практиці згадані операції поєднуються також із оцінкою фінансового стану емітента.

Крім того, банк повинен переконатись в тому, що запозичені кошти будуть використанні за цільовим призначенням, а не для придбання нових цінних паперів. Ця умова спрямована на обмеження біржової спекуляції позичальників та зменшення ризику банкрутства клієнтів.

Якщо позичальник має намір придбати нові акції чи облігації, то така позика повинна відповідати правилам “приписної маржі”.

Позики для придбання нових акцій і облігацій комерційні банки можуть надавати кредити посередницьким організаціям (брокерам, ділерам), а також приватним особам, якщо у банку відкритий депозитний рахунок. Такі позики необхідні для гарантованого розміщення цінних паперів, оскільки їм часто приходиться здійснювати платіж емітенту ще до того, як увесь їх випуск буде реалізований.

Регулювання кредитних відносин між кредитором і позичальником і розмір позики обмежуються з допомогою приписної “маржі”.

Приписна “маржа” — процент від ринкової вартості пакету акцій або облігацій, який інвестор повинен згідно встановленої норми внести відповідну суму грошей до банку при отриманні кредиту. Наприклад, банк згідно домовленості з клієнтом встановив “маржу” на рівні 60% ринкової вартості покупних акцій, тоді розмір кредиту на придбання цих акцій становитиме 40% від їх ринкової вартості [7, с. 216].

У світовій практиці банки надають кредити індивідуальним позичальникам під заставу страхових полісів. Цей вид забезпечення позики охоче приймається банками завдяки їх високої ліквідності та точно визначеної вартості. Але в даному випадку банк повинен застерегти свої інтереси. Банку важливо вияснити чи стійкий фінансовий стан страхової компанії, і чи вона спроможна при необхідності виплатити заставну вартість страхового поліса. Банк повинен також вияснити хто є одержувачем страхової суми і чи можлива передача страхового поліса в інші руки. Якщо застрахована особа однозначно вказала свого бенефіціара, то кредитна операція неможлива без дозволу останього.

Банк видасть кредит при умові, коли застава страхового поліса буде оформлена з участю бенефіціара передаточним документом, згідно якого права на отримання страхової суми переходять до банку. Такий документ складається у двох екземплярах, один із яких одержує банк, а другий направляється у страхову компанію. Після того, як страхова компанія повідомить банк про отримання такого документу, банк може видавати кредит.

Погашення кредитів здійснюється з регресією платежів: за бажанням позичальника — достроково; на вимогу кредитора — з попереднім повідомленням позичальника.

Фонд держмайна наказом від 17.04.2009 № 576 вніс зміни до Порядку визначення початкової вартості пакетів акцій відкритих акціонерних товариств, що підлягають продажу на конкурсах, відповідно до яких:

— дію акта оцінки пакета акцій ВАТ в окремих випадках за погодженням з КМУ може бути продовжено на строк, що не перевищує 18 місяців від дати його затвердження;

— при наданні ВАТ, пакет акцій якого оцінюється, вихідних даних замість довідки про суму індексації основних засобів потрібно буде подавати довідку про вартість наявних на останню звітну дату основних засобів, які не увійшли до статутного капіталу ВАТ у процесі його створення у зв’язку з їх вилученням, що відображена в сумі іншого додаткового капіталу балансу ВАТ, а також необхідно подавати, у разі наявності, копію постанови відповідного господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство;

— сума власного капіталу ВАТ зменшується на суму вартості наявних на останню звітну дату основних засобів, які не увійшли до статутного капіталу ВАТ під час його створення у зв’язку з їх вилученням, що відображена у сумі іншого додаткового капіталу відповідного балансу ВАТ;

— для розрахунку ставки капіталізації враховуватиметься, крім раніше затверджених премій, премія за ризик, що враховує рівень зносу основних засобів;

— у разі наявності постанови відповідного господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство отримана величина розміру премії за ризик фінансового стану збільшується у 1,5 раза;

— змінено формули та порядок розрахунку порівняльного коефіцієнта фондовіддачі (Рі), премії за ризик розміру ВАТ, премії за ризик прогнозування грошового потоку (Рпр), премії за ризик, що враховує рівень зносу основних засобів, та схему узгодження результатів оцінки;

— початкова вартість пакета акцій ВАТ, що оцінюється, дорівнює більшому значенню із двох величин: узгодженому значенню його оціночної вартості чи оціночній вартості, визначеній на підставі інформації про продаж п’яти — десятивідсоткового пакета акцій ВАТ на фондових біржах [11].

Крім того, у новій редакції викладені:

— розрахунок оціночної вартості пакета акцій ВАТ з використанням майнового підходу;

— розрахунок ставки капіталізації;

— узгодження результатів розрахунку, отриманих з використанням методичних підходів.

Наказ зареєстрований в Міністерстві юстиції 21 травня 2009 р. за №450/16466 і набирає чинності з 1 червня 2009 р.[11]

Нещодавно Кабінет Міністрів затвердив нову Методику оцінки майна. Вона застосовується для проведення оцінки при приватизації (корпоратизації); створенні підприємств (господарських товариств) на базі державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді та в разі відчуження такого майна.

Ця Методика використовуватиметься і при визначенні вартості внесків учасників (засновників) господарських товариств у разі, коли до їх статутних фондів вноситься державне (комунальне) майно, майно господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді, а також для визначення вартості цілісних майнових комплексів (ЦМК) господарських товариств, до статутних фондів яких вноситься державне (комунальне) майно; виділення або визначення часток майна у спільному майні, в якому є державна (комунальна) частка; у випадках застави державного та комунального майна, а також майна господарських товариств з державною часткою (часткою комунального майна) у статутному фонді; повернення об’єктів приватизації у державну власність [7, с. 255].

Відповідно до Методики проводиться оцінка майна об’єктів у матеріальній формі (крім земельних ділянок); об’єктів у нематеріальній формі та ЦМК. Згідно з Методикою, державні органи приватизації затверджують оцінку майна при приватизації; погоджують висновки про вартість майна, що належить державі та іншим засновникам, при внесенні держмайна до статутних фондів господарських товариств (визначення вартості внесків), а також при відчуженні держмайна (за винятком випадків примусового його відчуження), заставі майна ВАТ з державною часткою у статутному фонді [7, с. 256].

Акти оцінки майна, складені під час корпоратизації підприємств, затверджуються органами, уповноваженими управляти державним майном цих підприємств. Акти оцінки майна та висновки про його вартість, складені під час приватизації комунального майна, затверджуються виконавчими органами місцевого самоврядування. Висновок про вартість майна має відповідати вимогам, встановленим Національним стандартом №1. Акти оцінки майна, складені для приватизації (корпоратизації), реєстрації статуту ВАТ, підписання договору купівлі-продажу, крім пакетів акцій ВАТ, оголошення умов продажу майна, у тому числі повторного, згідно з Методикою, дійсні протягом шести місяців. Акти оцінки пакетів акцій ВАТ для приватизації конкурентними способами, для оголошення умов продажу майна, у тому числі повторного, дійсні протягом дев’яти місяців. Дія акта оцінки, у тому числі пакетів акцій ВАТ, може бути продовжена наказом органу, який його затвердив, на строк, що не перевищує одного року від дати затвердження.

Проведення оцінки для визначення розміру статутного фонду ВАТ відповідно до Методики передбачає незалежну оцінку необоротних активів і подання висновку про вартість та звіту про оцінку майна державному органу приватизації для рецензування, а також подання державним органом приватизації комісії з приватизації (корпоратизації) матеріалів незалежної оцінки необоротних активів з метою їх надання підприємству для складання передавального балансу, складання комісією з приватизації акта оцінки майна, подання його для рецензування держ-органу приватизації (органу, уповноваженому управляти державним майном) та за наслідками рецензування – їх затвердження керівниками цих органів.

До майна, що включається до сукупної вартості ЦМК, зазначено у Методиці, належать необоротні активи; оборотні активи; витрати майбутніх періодів. Об’єкти фінансового лізингу, що обліковуються на балансі державного підприємства (лізинго-одержувача), до сукупної вартості ЦМК не включаються. Сума довгострокових зобов’язань, що включає зобов’язання з фінансового лізингу, зменшується на суму зобов’язання, яка виникла у держпідприємства з одержанням такого об’єкта, і не включається до суми довгострокових зобов’язань, на які відповідно до вимог Методики зменшується сукупна вартість ЦМК. Якщо чистої вартості ЦМК не вистачає для реєстрації ВАТ, державним органом приватизації (органом, уповноваженим управляти державним майном) розглядається питання про зупинення приватизації (корпоратизації) підприємства шляхом створення ВАТ та визначення іншого способу його приватизації. Для визначення статутного фонду ВАТ чиста вартість ЦМК зменшується на вартість державного житлового фонду, об’єктів, що підлягають приватизації, та іншого майна, щодо якого комісією з приватизації приймається рішення про його вилучення з чистої вартості ЦМК.

При визначенні вартості частка держави (комунального майна) у статутному фонді ВАТ враховується передбачений умовами договору оренди порядок використання амортизаційних відрахувань на орендовані необоротні активи. Незалежній оцінці підлягають необоротні активи підприємства, що підлягають внесенню до статутного фонду ВАТ, яке створюється. Необоротні активи, що підлягають вилученню з чистої вартості ЦМК, не переоцінюються. Додатково виявлені під час оцінки необоротні активи, у тому числі нематеріальні, оцінюються (переоцінюються) і включаються до звіту про оцінку та висновку про вартість необоротних активів.

Необоротні активи переоцінюються шляхом визначення їх ринкової вартості, залишкової вартості заміщення (відтворення), вартості ліквідації. При цьому спеціалізоване майно оцінюється за залишковою вартістю заміщення. Будь-яке майно (частка майна), придбане орендарем за час оренди за рахунок державних коштів або таких, що визнані комісією з приватизації державними, а також невід’ємні поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем без згоди орендодавця, включаються до вартості державної частки, зазначено у Методиці.

Довгострокові фінансові інвестиції переоцінюються відповідно до вимог національних стандартів. При цьому такі інвестиції, крім тих, що обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств, у разі прийняття рішення про їх включення до статутного фонду ВАТ, що створюється під час приватизації (корпоратизації), переоцінюються шляхом застосування порівняльного підходу та іншими обґрунтованими у звіті про оцінку майна способами.

Вибір без оцінки об’єктів у матеріальній формі регулюється вимогами національних стандартів.

Для визначення початкової вартості індивідуально визначеного майна, що приватизується шляхом продажу на аукціоні, згідно з Методикою, застосовується ринкова вартість, а спеціа-лізованого – залишкова вартість заміщення (відтворення). Продаж об’єкта у матеріальній формі одному покупцю, що зареєстрований учасником аукціону, може відбуватися за ціною не нижче його початкової вартості, визначеної для аукціону, якщо звіт про оцінку та висновок про вартість об’єкта дійсні на дату укладення угоди купівлі-продажу.

Коли процедурою продажу об’єкта оцінки передбачаються додаткові умови (вимоги, що потребують додаткових витрат, зокрема збереження напряму використання), може визначатися інвестиційна вартість об’єкта. Тоді у звіті про оцінку даються аналіз найбільш ефективного використання об’єкта та розрахунок впливу додаткових умов продажу на його вартість. Оцінка об’єктів у матеріальній формі для їх відчуження неконкурентними способами (обмін, передача) здійснюється шляхом визначення ринкової вартості. При заставі ці об’єкти оцінюються за ринковою вартістю без включення до неї суми ПДВ.

Початкова вартість пакетів акцій під час їх продажу через організаторів торгівлі цінними паперами (крім міжнародних фондових ринків), на відкритих грошових регіональних, спеціалізованих аукціонах, згідно з Методикою, визначається державним органом приватизації шляхом проведення стандартизованої оцінки з урахуванням таких особливостей:

— початкова вартість пакетів акцій ВАТ, статутний фонд яких визначено без урахування індексації балансової вартості основних засобів станом на 1 січня 1995 р., розраховується на підставі їх номінальної вартості, збільшеної на коефіцієнт індексації;

— коефіцієнт індексації номінальної вартості пакета акцій дорівнює відношенню розрахункового розміру статутного фонду ВАТ з урахуванням суми індексації балансової вартості основних засобів, що увійшли до статутного фонду, станом на 1 січня 1995 р. до розміру статутного фонду, визначеного без урахування зазначеної суми;

– початкова вартість пакетів акцій ВАТ, статутний фонд яких визначено з урахуванням індексації балансової вартості основних засобів станом на 1 січня 1995 р., та початкова вартість пакетів акцій ВАТ, статутний фонд яких враховує індексацію балансової вартості основних засобів станом на 1 квітня 1996 р., дорівнюють їх номінальній вартості;

– для ВАТ, акції яких пройшли лістинг і котируються на фондових біржах, їх філіях, у ПФТС, дозволяється встановлювати початкову вартість пакетів акцій на рівні середньозваженої вартості акцій за результатами угод, укладених у процесі котирування, але не нижче початкової вартості пакетів акцій, розрахованої з урахуванням вищезазначених особливостей;

– початкова вартість пакетів акцій, що підлягають продажу на конкурсах, крім тих, які проводяться із залученням радників, визначається державним органом приватизації шляхом проведення стандартизованої оцінки у порядку, що затверджується ФДМУ. Порядком має передбачатися застосування основних методичних підходів (майнового, дохідного, порівняльного) [7, с. 262].

Майновий підхід базується на визначенні вартості власного капіталу ВАТ за даними балансу, складеного на останню звітну дату. Вартість власного капіталу зменшується на суму індексації основних засобів, що не увійшли до статутного фонду, станом на 1 квітня 1996 р.

В основу розрахунку початкової вартості пакетів акцій з використанням дохідного підходу кладеться капіталізація усередненого розміру грошового потоку за два попередні роки до дати оцінки та прогнозного потоку за рік, у якому проводиться оцінка, з поправкою на коефіцієнт властивостей пакета акцій, що оцінюється.

Порівняльний підхід базується на застосуванні ринкових мультиплікаторів та середньозваженої вартості продажу акцій за результатами угод, укладених на фондових біржах, їх філіях, у ПФТС за рік до дати оцінки початкової вартості, а також за результатами продажу на конкурсах за кошти з поправкою на коефіцієнт властивостей пакета акцій, що оцінюється. Основним у межах порівняльного підходу є метод ринкових мультиплікаторів. Якщо основний метод не може бути використаний, застосовується розрахунок середньозваженої вартості продажу акцій за результатами укладених угод.

Початкова вартість пакета акцій ВАТ, що пропонується на конкурс для першого продажу, визначається на підставі узгодження результатів оцінки, отриманих за майновим, доходним та порівняльним підходами, що були використані у процесі оцінки. При цьому початкова вартість пакета акцій ВАТ, розрахована для першого продажу на конкуросі, не може бути нижчою за його номінальну вартість.

Згідно з Методикою, початкову вартість пакета акцій, конкурс з продажу якого не відбувся, під час його повторного продажу на конкурсі, крім продажу із залученням радника, за рішенням конкурсної комісії може бути зменшено у сукупності не більш як на 30% початкової вартості, визначеної для першого продажу. Якщо через відсутність попиту пакет акцій повторно не був проданий, конкурсна комісія може рекомендувати державному органу приватизації провести незалежну оцінку цього пакета.

Початкова вартість пакетів акцій державних акціонерних та холдингових компаній визначається за результатами незалежної оцінки з урахуванням вартості пакетів акцій та іншого майна, що передані до статутних фондів, а також за результатами фінансово-господарської діяльності. Якщо строк з дати затверд-ження акта оцінки майна з метою визначення статутного фонду державної акціонерної або холдингової компанії до дати оцінки пакета акцій не перевищує один рік, Методика дозволяє визначати початкову вартість такого пакета на рівні його номінальної вартості.

Висновки

Акціонер може володіти однією, кількома, або значною кількістю акцій одного емітента. В останніх двох випадках стверджують, що акціонер володіє пакетом акцій. Залежно від того, яка кількість акцій є у пакеті, розрізняють значний і контрольний пакет акцій. Чинне законодавство різних країн визначає граничну кількість акцій у таких пакетах, оскільки їхні власники можуть впливати або повністю контролювати фінансову діяльність емітента.

Під значним пакетом (significant shareholding) акцій розуміють пакет, який містить більше 5% акцій одного емітента, хоча законодавство різних країн уточнюють цей показник.

Контрольний пакет акцій — частина акцій, зосереджена в руках одного власника, яка дає можливість здійснювати фактичний контроль над акціонерним товариством. Теоретично контрольний пакет акцій має перевищувати 50% акцій, але на практиці може бути меншим, оскільки частина акцій взагалі не має права голосу, а дрібні акціонери часто не беруть участь у загальних зборах акціонерів.

Оцінка вартості акцій (пакета акцій) передбачає визначення загальної вартості підприємства і частки вартості, яку має пакет, що оцінюється. Оцінка вартості підприємства здійснюється на підставі показників капіталізації чи дисконтування прибутку

Класична процедура оцінки вартості цінних паперів включає наступні етапи:

1. Шляхом експертної оцінки формується початкова ціна заставленого пакету цінних паперів.
2. Методом ітерації, тобто шляхом послідовних наближень, формується реальна ринкова вартість цього пакету.
3. Встановлюється закладна вартість заставлених цінних паперів.

Список використаних джерел

1. Андрійчук Р. В. Корпоративне управління в контексті розвитку теорій фірми і методологічних підходів до його становлення //Економіка АПК. — 2008. — № 11. — С. 42-49
2. Бобиль В. Сучасний розвиток корпоративного управління в банківській діяльності // Вісник Національного банку України. — 2008. — № 1 . —  С. 65-67
3. Довгань Л. Є. Управління корпораціями: Монографія. — К. : Політехніка, 2004. — 233 с.
4. Євтушевський В. А. Корпоративне управління: Підручник. — К.: Знання, 2006. — 406 с.
5. Євтушевський В. А. Основи корпоративного управління: Навчальний посібник. — К. : Знання-Прес, 2002. — 317, с.
6. Исаев Д. Сущность корпоративного управления //Проблемы теории и практики управления. — 2007. — № 7. — С. 64-69
7. Корпоративне управління: монографія. — Харків: Право, 2007. — 498, с.
8. Корпоративне управління: Підручник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: Каравела, 2008. — 383, с.
9. Мартиненко М. М. Стратегічний менеджмент: Підручник. — К.: Каравела, 2006. — 319 с.
10. Чернявський А. Д. Корпоративне управління: Навчальний посібник. — К.: МАУП, 2006. — 207, с.
11. http://zakon.nau.ua