Вступ

Спілкування в управлінській діяльності керівника має за мету взаємодію між суб’єктами управління, між суб’єктом і об’єктом управління для досягнення поставлених цілей. Отже, в управлінській діяльності формуються, крім організаційно-технічних, соціально-економічних, і певні соціально-психологічні відносини.

Соціально-психологічний аспект управління передбачає врахування закономірностей людської поведінки та людських стосунків (міжособистісних, міжгрупових, внутрішньоособистісних), що характеризують ставлення людей до роботи, до свого інтелектуального, морального, професійного, комунікативного та іншого потенціалу.

Різноманітність та складність форм соціальної взаємодії, у якій беруть участь майбутні керівники, вимагають їхньої підготовленості до ефективного спілкування з підлеглими, колегами. Соціально-психологічну готовність до професійного спілкування характеризують способи впливу на підлеглих та форми реагування на їхню поведінку. Стиль виражає управлінські здібності та професійну компетентність керівника, провідні мотиви та ціннісні орієнтації, властивості інтелекту і характеру, загальну культуру, моральність і педагогічний такт. Будучи підсистемою стилю керівництва, формою передачі керівних впливів, стиль спілкування утілює владні повноваження керівника стосовно підлеглих. Успішність керівництва, взаємини в колективах та авторитет майбутнього керівника прямо залежить від ефективності його стилю спілкування.

1. Сутність та визначення комунікативних бар’єрів

У процесі комунікації функціонують чотири тісно зв’язані між собою елементи: відправник інформації; повідомлення; канал передавання інформації; отримувач інформації [4, с. 112].

Комунікація — це переважно інформаційний процес, що складається в передачі соціальної інформації, яка фіксується у знаках і що припускає розуміння людьми один одного. Комунікація — специфічна культурна форма спілкування, здійснювана за допомогою знаків, мови, символів. Тому вона може належати до процесів обміну інформацією між людиною і машиною, що найбільш легко ілюструється прикладами програмованого навчання, до якого мало застосовна категорія спілкування. На необхідність такого уточнення вказував К.К. Платонов: «взаємодію між машиною і людиною не можна розглядати як спілкування, оскільки воно вимагає взаємного психічного відображення» [1, с. 114]. Більш точне визначення цього поняття дає Є.В. Соколов: «Комунікація — це специфічно культурна форма спілкування, обмін інформацією між людьми за допомогою знаків і символів, при якому інформація передається цілеспрямовано, приймається вибірково, а взаємодія здійснюється відповідно до визначених правил і норм» [1, с. 115].

Цілі комунікації:

—         організація інформаційного обміну між суб’ єктом і об’ єктом;

—         налагодження процесу емоційного і інтелектуального обміну змістом управлінської інформації;

—         встановлення взаємозв’ язку між людьми в організації;

—         організація спільної справи в колективі з ціллю виконання завдань.

Комунікативність має різні рівні виявлення. Так, легко пізнати людину, гіпертрофована комунікативність робить її надокучливою, втомливою. Найчастіше такі люди намагаються стати центром спілкування, погано усвідомлюють позицію партнерів, не зважають на їхню точку зору в ситуаціях приймання рішення. Такий рівень характеризують як гіперкомунікативність. Трапляються і люди, які мало спілкуються, вони не здатні підтримувати контакт, організовувати зворотний зв’язок зі співрозмовником. У їхній присутності розмова, як правило, згасає, партнери у спілкуванні відчувають внутрішній дискомфорт і невдоволення результатами спілкування. Такий рівень називають гіпокомунікативністю [2, с. 156]. Цілком очевидно, що ні гіперкомунікативність, ні гіпокомунікативність не відповідають вимогам спілкування майбутніх менеджерів. Тому перед викладачами вищих навчальних закладів постає завдання формувати наявність таких умінь:

—         оперативно і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що постійно змінюються;

—         правильно планувати і здійснювати систему комунікації;

—         швидко і точно знаходити адекватні комунікативні засоби, що відповідають як творчій індивідуальності менеджера і ситуації, так і індивідуальним особливостям виховання;

—         постійно відчувати та підтримувати зворотний зв’язок у спілкуванні.

Здійсненню комунікації можуть перешкоджати різного роду комунікативні бар’єри. Можна виділити такі основні групи комунікативних бар’єрів: соціально-політичні; технічні; конкретно-ситуативні; предметно-змістові; мовно-національні; професійні; освітні; вікові; статеві; власне комунікативні (вербальні та невербальні). Подолання комунікативних бар’єрів можливе в результаті створення керівниками освітніх закладів сприятливих умов для спілкування та формування психологічної компетентності в учасників комунікативної взаємодії.

Комунікативні бар’єри розуміють як переважно зовнішні фактори, що порушують спілкування. Проблема комунікативних бар’єрів найбільш розроблена у вітчизняній психології, однак страждає нечіткість термінології. Як відзначається Є.В. Цукановою, нерозробленість категоріального апарату порозумівається наявністю двох видів розбіжностей у трактуванні поняття комунікативні бар’єри,  термінологічних і концептуальних. Як термінологічні розбіжності виявляються у випадку позначення однакового явища, що розуміється, різними термінами. Стосовно проблематики комунікативні бар’єри використовуються такі поняття як «блок», «дефект», «деформація», «збій», «розлад», «патологія», «порушення» спілкування і т.д. Концептуальні розбіжності, у свою чергу, мають місце в тому випадку, якщо тому самому поняттю даються різні змістовні визначення.

Б. Д. Паригін виділяє два види соціально-психологічних бар’єрів:

1)       внутрішні бар’єри особистості, зв’язані з такими утвореннями, як норми, установки, цінності, а також з такими особистісними особливостями, як ригідність, конформність, слабовілля;

2)       зовнішні бар’єри, причина яких поза особистістю: нерозуміння з боку іншої людини, дефіцит інформації.

У загальному визначаючи комунікацію як одну з функцій спілкування, особливість якої полягає в передачі інформації, думаємо, що культурою людства вироблена особлива форма передачі соціально значимої інформації. Вона використовується для досягнення взаємодії і взаєморозуміння і зафіксована в правилах етикету. Етикет несе в собі кодоване повідомлення про способи і прийоми комунікації, особливості вибору засобів комунікації, форми поводження в стандартних ситуаціях спілкування. Знання особливостей семіотичної системи етикету багато в чому визначає якість спілкування і характеризує рівень комунікативної культури [1, с. 271].

Знання комунікативних особливостей дозволяє майбутнім менеджерам успішно здійснювати керування процесом спілкування з метою доведення інформації підлеглим, а також одержання інформації про інтерес до роботи, ставлення до професії, майбутніх керівників і т.п. Комунікативна мережа, якою рухається інформація, поділяється на офіційну і неофіційну. Офіційна мережа включає чітко регламентовану виробничим процесом інформацію. У неофіційній комунікативній мережі переважає інформація, що відбиває симпатії й антипатії в професійному спілкуванні. Неофіційна комунікативна мережа може й оптимізувати і дезорганізувати офіційну, тому дуже важливо не допустити появи в середовищі підлеглих необгрунтованих чуток, перекручувань думок.

Причиною відомих явищ найчастіше виступає різний рівень розвитку комунікативних якостей особистості майбутнього керівника.

Комунікативні якості майбутнього менеджера виявляються, насамперед, зовні в манері поведінки, у його умінні триматися на людях, в особливостях його зовнішності і т.п.

Перше враження про майбутнього менеджера, а часом ставлення до нього і до його службових функцій, у значній мірі формується під впливом зовнішніх проявів. Спочатку в очі людям мимоволі кидаються вираз обличчя людини, особливості статури, тембр голосу.

З комунікативних якостей особистості складається її комунікабельність, тобто соціально-психологічна властивість, що характеризує здатність людини до психологічних контактів з іншими людьми.

Основними комунікативними якостями для майбутнього менеджера є: прагнення до співробітництва; прагнення до особистого контакту; вимогливість до себе. Усі названі комунікативні якості особистості в значній мірі здобуваються людиною в процесі життя [4].

Розвиток комунікативних здібностей повинен відповідати меті спільної діяльності, тобто установлення взаєморозуміння, здійснення взаємного контакту, поєднання людей у єдиний колектив, команду.

Багато керівників надійно ізольовані від функціональних рівнів своєї організації. Через ряд причин приємні новини швидше повідомляються наверх, ніж інформація про помилки. Підлеглі не бажають привертати до них увагу і видатися безпорадними у вирішенні важких питань. Вони бажають говорити керівнику те, що він хотів би чути. Тому нагорі стан справ звичайно виглядає більш благополучно, ніж він є насправді.

У вищих керівників часто складається зовсім нереальна картина про моральний стан і справжні погляди робітників. Через те, що майже всі службовці будуть приємними, ввічливими і поважати в особистому спілкуванні керівника, він легко забуває, що така поведінка відображає лише співвідношення посад за статусом і не обов´язково реальні почуття працівників щодо нього або до організації. Поза спиною вони можуть називати його «нікчема».

Існування бар´єра в комунікаціях, який виникає на основі статусу, має і свої позитивні сторони. Час керівника захищений від усіх, хто може віднімати його даремно: статус керівника зберігає за ним ініціативу у виборі спілкування. Йому надається свобода у виборі спеціалістів, але його рішення залежить як від його впевненості в людях та їх порадах, так і від його власного аналізу і роздумів.

2. Основні види комунікативних бар’єрів, причини їх виникнення та шляхи подолання

Циркулювання інформації, налагодження і розвиток контактів, сприймання партнера по спілкуванню у процесі міжособистісної взаємодії наштовхуються на різноманітні бар’єри. Найсуттєвішими є комунікативні бар’єри, що виникають на міжособистісному рівні: у повідомленні відправника, в обміні думками між відправником і одержувачем, у виборі носія інформації (електронна пошта, комп’ютер, офіційна мова тощо).

Комунікативні бар’єри (франц. barriere — перешкода) — психологічні перешкоди, що виникають на шляху отримання інформації.

Виникають вони на макро- і мікрорівнях. Макробар’єри пов’язані з середовищем, у якому відбуваються міжособистісна взаємодія, комунікативний процес. Проявляються вони в інформаційному перевантаженні (великий обсяг інформації знецінює її зміст), великій кількості носіїв інформації (газети, телебачення, конференції, звіти), використанні інформації (ексклюзивні дані застосовують для впливу на інших, доступ до обмеженої, призначеної для внутрішнього користування інформації розширює владні повноваження індивідів).

Мікробар’єри породжують особливості інтелекту учасників спілкування, неоднакове знання предмета розмови, різне володіння понятійним апаратом з певної галузі знань, відсутність єдиного розуміння ситуації спілкування, психологічні особливості партнерів, соціальні, політичні, професійні, релігійні відмінності у трактуванні інформації і ситуації взаємодії тощо.

Психологічні особливості партнерів по спілкуванню можуть виявлятися, наприклад, як надзвичайна відвертість чи інтелігентність, інтуїтивне сприймання світу, напористість тощо.

Причинами комунікативних бар’єрів є змістові й формальні характеристики повідомлення (логічні, фонетичні, стилістичні, семантичні). На цій підставі виокремлюють смисловий, логічний, фонетичний, семантичний, стилістичний комунікативні бар’єри (табл. 1).

Таблиця 1. Види комунікативних бар’єрів

Назва бар’єра	Загальна характеристика	Причини виникнення
Смисловий	Непорозуміння між людьми, яке є наслідком того, що одне повідомлення має для них різний смисл — суб’єктивний зміст, якого набуває слово у конкретному контексті, в конкретній ситуації спілкування. Слово в різних ситуаціях може мати неоднаковий смисл, який завжди є індивідуально-особистісним: він зароджується у свідомості того, хто говорить, але не обов’язково є зрозумілим тому, хто слухає	— незбігання смислів висловлювань, прохань, наказів та ін.; — ігнорування поглядів, цінностей, системи особистісних смислів співрозмовника; — відмінності у знаннях, інформаційному фонді співрозмовників та ін.
Логічний	Неадекватне розуміння інформації, породжене особливостями мислення партнерів по спілкуванню. Більше того, думку зумовлюють різні потреби людини. Тому за кожною думкою фігурує мотив, який і є первинною інстанцією у породженні мовлення	— неоднаковий вид мислення (наприклад, у одного  абстрактно-логічне, в іншого —наочно-образне); — використання операцій мислення (порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування) з різним ступенем глибини поки один заглиблюється в аналіз проблеми, інший, зібравши поверхову інформацію, вже має готову відповідь); — превалювання форм мислення в інтелекті кожного з партнерів та ін.
Фонетичний	Перешкода, створена особливостями мови того, хто говорить	— учасники комунікативного процесу розмовляють різними мовами і діалектами; — співрозмовники мають суттєві дефекти мови та дикції; — партнери по спілкуванню перекручують граматичну структуру висловлювань; — невиразна мова, велика кількість слів-паразитів, мова- скоромовка або дуже голосна мова та ін.
Семантичний	Незбігання у системах значень партнерів по комунікації — тезаурусах, тобто лінгвістичного словника мови, з повною смисловою інформацією	— партнери користуються однаковими знаками (і словами) для означення різних речей; — обмежений лексикон в одного зі співрозмовників; — соціальні, культурні, психологічні, національні, релігійні, професійні, групові та інші відмінності; — невідповідність між мовними засобами, що використовує комунікатор, і мовними ресурсами реципієнта; — індивідуальні особливості реципієнта, передусім здатність оперувати мовою як засобом мислення та ін.
Стилістичний	Невідповідність стилю мови комунікатора і ситуації спілкування або стилю мови й актуального психологічного стану реципієнта	— панібратська манера спілкування; — використання стилю спілкування, який може бути недоречним, занадто важким, не відповідати комунікативній ситуації і намірам партнера; — використання стилю, який має примусові акценти (якщо комунікатор використовує мовні звороти “вам потрібно”, “ви зобов’язані”, “ти повинен” та подібні, у реципієнта виникає явний чи прихований спротив); — неправильна організація повідомлення (повідомлення сприймається краще, якщо воно побудоване від уваги до інтересу; від інтересу до основних положень; від основних положень до заперечень і запитань; відповіді, висновки, резюмування); — форма і зміст комунікації не відповідають одне одному (наприклад, запрошена на розмову людина змушена вислуховувати монолог. Це провокує не тільки незадоволення, а й нерозуміння інформації, оскільки негативні емоції заважають зосередитися і сприймати почуте); — інформація передається науково-канцелярським стилем, який більш зрозумілий при читанні і утруднений при слуховому сприйнятті та ін.

Комунікативні бар’єри залежать від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їх уміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу та ін. У зв’язку з цим виникають такі бар’єри, як межа уяви, словниковий запас відправника інформації, словниковий запас одержувача, його здатність розуміти значення слів, обсяг запам’ятовування.

Пов’язані із комунікативними особливостями учасників взаємодії комунікативні бар’єри мають соціальний або психологічний характер. Вони можуть виникати внаслідок особливих соціально-психологічних взаємин між партнерами (антипатія, недовіра тощо), своєрідного “фільтра” довіри чи недовіри. Специфіка дії фільтра полягає в тому, що абсолютно істинна інформація може стати неприйнятною, а хибна — прийнятною. Психологія з’ясовує, за яких умов конкретний канал інформації може бути заблокований цим фільтром, а також сукупність засобів, які допомагають прийняттю інформації і послаблюють дію фільтрів (явище фасцинації).

Фасцинація (англ. fascination — зачарування) — спеціально організований вербальний вплив при передаванні інформації, спрямований на підвищення якості сприймання інформації шляхом впливу на емоційний стан і поведінку реципієнта.

Такий вербальний вплив супроводжує інформацію задля зменшення її втрат під час сприймання реципієнтом, підвищення довіри до неї. Фасцинація є додатковим фоном, підсилювачем інформації, що частково сприяє подоланню фільтра недовіри. Прикладом її можна вважати музичний супровід повідомлення.

За психологічною природою комунікативний бар’єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації. Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Непрозорим бар’єром є уникання — намагання не спілкуватися з будь-ким, цуратися когось. Утекти від небажаної інформації та її впливу можливо як фізично (уникання виключає контакт з носієм такої інформації), так і психологічно (забування інформації або “заглиблення в себе” під час слухання).

Найбільш серйозним бар´єром на шляху ефективних комунікацій є використання мови не зрозумілої одержувачу.

В суспільстві з такою великою кількістю спеціальностей, як у нас, існують сотні різних спеціалізованих мов: те, що зрозуміло будь-якому лікарю, може бути зовсім незрозумілим водію і навпаки. Запас слів, які вживають люди, невеликий, часто слова, якими користуються всі, означають різні поняття.

Визначення міри мовних труднощів. Нині існують способи виміру рівня труднощів розуміння письмової інформації і визначення того, на яку аудиторію вона розрахована.

Абракадабра. Багато юридичних матеріалів мають цікаве юридичне обрамлення і пронизані словами «при цьому», «вищесказане» та інші. Абракадабра створюється частково як результат переносу в нове середовище застарілих юридичних формулювань і неправильного намагання виражатися точно. При складанні документа, який буде використаний судами, необхідна скрупульозна точність тексту. А при складанні адміністративного наказу можна пожертвувати абсолютною точністю заради зручності читання.

«Власні» мови. Свідомо чи несвідомо в більшості організацій розвиваються «власні» мовні стилі. Більше того, в спеціалізованих підрозділах організацій розробляються нові слова і нові значення старих слів. Дуже часто це заходить занадто далеко, так що доводиться тримати штатних перекладачів для спілкування зі сторонніми.

Одна з таких найбільш складних, які зупинилися в часі, «власних» мов — мова юристів.

У багатьох організаціях юристів використовують майже на всіх службових рівнях, щоб розуміти мову внутрішніх документів.

Це постійне тлумачення не тільки уповільнює передачу інформації, але й в багатьох випадках перешкоджає її ефективності.

Сфера компетенції. Дуже часто процес комунікацій гальмується, оскільки ті, хто надає, передає або приймає інформацію, мають певний психологічний склад розуму, який заважає точному розумінню проблеми. Подразники, які впливають на очі та вуха, просіюються, фільтруються і модифікуються нервовою системою ще до того, як досягнуть свідомості, а пам´ять робить подальший відбір понять, які вона зберегла і які не забуде. Такий же процес відбору формує і наші судження про людей, що так часто помилкові. Якщо у нас складається сприятливе враження про людину, то ми, скоріше за все, запам´ятовуємо про неї все добре, на що звернули увагу, і забуваємо, відкидаємо погане. Тільки ряд неприємних вражень може змінити попередню оцінку.

Упередженість. Коли людина або установа вже провели «оцінку ситуації», то окремі факти, що розходяться з цією оцінкою, скоріше за все будуть відкинуті, які б вражаючими вони не були. Це пояснює багато збоїв у військовій розвідці, і це, вочевидь, було одним з основних факторів раптового наступу, який привів союзників до поразки в Арденнах у грудні 1944 р. Розвідка передбачила наступ за декілька днів наперед. А розвідка на вищих рівнях змінила цей висновок і доповіла, що німці, скоріш за все, лише посилюють свої оборонні позиції.

Відмова звертати увагу на факти особливо вірогідна тоді, коли упереджена думка керівника вже склалася, а факти неприємні. Один з поширених симптомів — розчарування, яке з´являється, коли люди стикаються з відмовою дивитися фактам в обличчя, — це бажання продовжити стан ілюзії (фрустрація).

Ефект спеціалізації. Спеціалізація службовця конкретній меті організації, з якою вона себе ототожнює, визначає сферу компетенції, у межах якої він тлумачить інформацію. Спеціалізація часто веде до викривлення перспективи, нездатності точно уявити собі інші аспекти якої-небудь конкретної проблеми. Такі викривлення часто не дозволяють спеціалістам правильно визначити, що необхідно повідомити і чому [4, c. 146-147].

Сукупна дія передачі інформації на сферу компетенції. Всяка конкретна інформація одержує у спеціаліста специфічне тлумачення. І, навпаки, інформація, яку він буде одержувати протягом якогось часу, змінить сферу його компетенції. Таким шляхом часто можна розширити сферу компетенції, повідомляючи одержувачу інформації те, що не є суттєво важливим для його дій.

У багатьох організаціях безпосередні контакти проходять між людьми, які близькі за статусом. Спілкування між тими, хто віддалений один від одного шкалою статусу, частіше проходить через посередника. Коли в контакт вступають люди різного службового становища, зв´язок вищого начальника з підлеглим здійснюється легше, ніж зв´язок підлеглого з начальником. Якби зв´язки між різними за службовим статусом людьми не були ускладнені, то в організаціях не було б необхідності вивішувати ящики для пропозицій. Досвід показує, що цей засіб часто буває недостатнім, щоб зняти бар´єр у спілкуванні між людьми, які займають різні посади.

Вивчення перешкод на шляху спілкування та способів їх уникнення сприяє досягненню мети спілкування, поліпшенню психологічного клімату і взаємодії в колективі.

Перешкоди в системі комунікацій є однією з найбільш серйозних проблем в адміністративному управлінні. Вони можуть виникати на будь-якому з етапів процесу передачі інформації. Ті, хто володіє інформацією, можуть бути не в змозі це зробити, ті, хто одержує інформацію, може не побажати або просто не засвоїти її.

Висновки

Комунікативний бар’єр залежить від індивідуальних особливостей учасників комунікації, їхнього вміння декодувати думки в слова, слухати і концентрувати увагу. У зв’язку з цим виникають ще й такі бар’єри, як мета спілкування, словниковий запас відправника інформації та її одержувача, здатність останнього розуміти значення слів, його обсяг запам’ятовування. Комунікативні бар’єри можуть виникати через особливі соціально-психологічні взаємини між партнерами. За психологічною природою комунікативний бар’єр слугує механізмом захисту від небажаної інформації.

Психологічна перешкода, яку реципієнт встановлює на шляху небажаної, небезпечної інформації, може мати різну прозорість. Це може бути непрозорий бар’єр — намагання не спілкуватися будь з ким. Уникнути ж психологічно — постаратися забути інформацію. Отже, комунікативний бар’єр — це психологічна перешкода на шляху адекватної передачі інформації між партнерами зі спілкування. Якщо такий бар’єр виникає, то інформація спотворюється або змінюється.

На практиці ефективність комунікацій знижується, якщо неточно формулюється повідомлення, має місце помилковий переклад або нечітке тлумачення, допускаються втрати інформації, у процесі передачі її, зберігання має місце неуважність працівників, недостатній час для адаптації, передчасна оцінка, страх, відсутність передачі та інше.

Серйозною перешкодою у налагоджені ефективних комунікацій у ділових організаціях є авторитарне відношення адміністрації до підлеглих, нечіткість або небажання керівників виконувати свої обов´язки, відсутність здорової атмосфери у розробці ділової політики і мотивації для спілкування працівників між собою, неправильне визначення прав і відповідальності, страх керівників та підлеглих за наслідки при передачі надто відвертої інформації тощо.

Список використаної літератури

1.Бандурка А. Психология управления: учбовий посібник/ А.М.Бандурка, С.П.Бочарова, Е.В.Землянская. — Х.: Фортуна-пресс; Симферополь: Реноме, 1998. — 340 с

2. Генов Ф. Психология управления: Основные проблемы: Пер. с болг./ Филипп Генов,; Оощ. ред. и вступ. ст. Б.Ф.Ломова, В.Ф.Вендаы. — М.: Прогресс, 1992. — 422 с.
3. Дуткевич Т. Конфліктологія з основами психології управління: Навчальний посібник/ Тетяна Дуткевич,; Мін-во освіти і науки України, Кам’янець-Подільський державний ун-т, Ін-т соціальної реабілітації та розвитку дитини . — К.: Центр навчальної літератури, 2005. — 455 с.
4. Завадський Й. Організація і психологія управління трудовими колективами: науково-популярна література/ Йосип Завадський,. — К.: Урожай, 1995. — 159 с.
5. Каганець І. Психологічні аспекти в менеджменті: Типологія Юнга. Соціоніка. Психоінформатика/ Ігор Каганець,. — К.; Тернопіль: Мандрівець: Port-Royal, 1997. — 203 с.
6. Лебедев В. Психология и управление: науково-популярна література/ В. И. Лебедев,. — М.: Агро-промиздат, 1990. — 175 с.
7. Мельник Л. Психологія управління: Курс лекцій/ Людмила Мельник,; Міжрегіон. акад. управл. персоналом. — К.: МАУП, 1999. — 171 с.
8. Менеджмент персоналу: Навчальний посібник/ В. М. Данюк, В. М Петюх, С. О. Цимбалюк та ін.; За заг. ред. В. М. Данюка, В. М. Петюха; М-во освіти і науки України, КНЕУ. — К.: КНЕУ, 2005. — 398 с.
9. Орбан-Лембрик Л. Психологія управління: Посібник/ Лідія Орбан-Лембрик,. — К.: Академвидав, 2003. — 567 с.