Зміст

1. Поняття первинної, додаткової і повторної експертизи. Поняття комісійної і комплексної експертизи. Організація їх проведення у судово-експертних установах України

2. Судово-балістична експертиза

Список використаних джерел

1. Поняття первинної, додаткової і повторної експертизи. Поняття комісійної і комплексної експертизи. Організація їх проведення у судово-експертних установах України

У кримінально-процесуальній діяльності спеціальні знання використовуються у двох формах: при залученні фахівців під час окремих слідчих (судових) дій та в межах проведення експертизи.

Під час здійснення правосуддя велику допомогу слідству та суду надає судова експертиза.

Судова експертиза — це процесуальна дія, яка полягає в дослідженні експертом за завданням слідчого або судді речових доказів та інших матеріалів з метою встановлення фактичних даних та обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Проведення судової експертизи регламентовано Законом України «Про судову експертизу», КПК (статтями 75-77, 196-205, 310-312) і Цивільним процесуальним кодексом України (статті57-61). Згідно з чинним законодавством України експертиза призначається у випадках, коли для вирішення певних питань при провадженні по справі потрібні наукові, технічні або інші спеціальні знання (ч. 1 ст. 75 КПК). До спеціальних знань відносяться будь-які знання та уміння об'єктивного характеру, отримані внаслідок вищої професійної підготовки, наукової діяльності, досвіду практичної роботи, що відповідають сучасному науково-практичному рівню.

У теорії кримінального процесу та криміналістики судова експертиза визначається як дослідження, що провадиться у відповідності з кримінально-процесуальним або цивільно-процесуальним законом особою, яка володіє спеціальними знаннями у науці, техніці, ремеслі з метою встановлення обставин (фактичних даних), що мають значення по справі.

Закон України «Про судову експертизу» визначає поняття судової експертизи як дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів дізнання, досудового слідства чи суду.

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні по справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дозволяє пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об'єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому дійсно є необхідність, коли бе з відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину по справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.

Судові експертизи класифікуються за різними підставами. За своєрідністю предмета спеціальних пізнань вони поділяються на кілька класів: криміналістичні, судово-медичні, судово-психіатричні, судово-психологічні, судово-фармацевтичні та фармакологічні, фізико-технічні, хімічні, товарознавчі, екологічні та деякі інші. У свою чергу, кожний названий клас поділяється на роди, види та підвиди. Так, всі криміналістичні експертизи поділяються на традиційні та нетрадиційні. Традиційні охоплюють такі види експертиз, як дактилоскопічна, судово-почеркознавча, авторознавча, судово-балістична, техніко-криміналістична експертиза документів та ін. Нетрадиційні включають експертизу матеріалів, речовин та виробів (нафтопродуктів, паливно-мастильних, лакофарбових матеріалів та покриття тощо), фоноскопічну та фонетичну експертизи та ін.

Найбільш поширеним видом судової експертизи є криміналістична.

Криміналістична експертиза — це лабораторне дослідження об'єктів з метою встановлення їхнього фактичного стану; можливості проведення певних дій; обставин, за яких були проведені дії; невидимих слідів зашифрованого змісту; групової належності об'єктів або їх тотожності. Така експертиза вимагає застосування спеціальних криміналістичних знань. Її об'єктами можуть бути тексти документів та підписи на них, відбитки печаток і штампів, сліди рук, ніг, знарядь злому та інструментів, транспортних засобів, зброя, боєприпаси тощо. Залежно від об'єктів дослідження криміналістичні експертизи поділяються на почеркознавчу, техніко-криміналістичну експертизу документів, трасологічну, судово-балістичну та ін.

Судово-медичні експертизи поділяються на експертизи трупа, живих осіб та речових доказів. Завдання їх полягає у встановленні причини смерті, характеру та ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, визначенні групової належності й походженні різних виділень організму людини та вирішенні інших питань, що вимагають застосування судово-медичних знань.

За характером завдань, які вирішуються, та методами дослідження судові експертизи можуть бути поділені на ідентифікаційні, класифікаційні та діагностичні. Ідентифікаційні встановлюють індивідуальну тотожність, класифікаційні — визначають групову належність різного роду об'єктів, діагностичні — показують стан різних об'єктів та їхню динаміку.

Судові експертизи поділяються на такі:

1) первинні та повторні. Повторна експертиза проводиться у випадках, коли: а) висновок експерта суперечить основним матеріалам справи, які добуті іншими засобами доказування; б) у дослідженні застосовувалися методи, які не відповідають досягненням сучасної науки; в) експертом досліджувались не всі представлені джерела (неповнота дослідження); г) у експерта відсутні спеціальні знання для дослідження представлених об'єктів (некомпетентність). Повторна експертиза досліджує матеріали первинної експертизи, тому вона доручається комісії експертів, до складу якої може належати експерт, що проводив першу експертизу (статті 75, 203 КПК);

2) основні та додаткові. Додаткова експертиза призначається у випадках, коли необхідно встановити факти (обставини) щодо нових джерел інформації, які ще не досліджувалися. Наприклад, при встановленні виконавця підпису з'являються нові підозрювані (обвинувачені), від яких відбираються зразки на дослідження та призначається додаткова експертиза, яку звичайно проводить той самий експерт (статті 75, 203 КПК);

3) одноособові та комісійні. Перші проводяться одним експертом, другі — групою експертів, спеціалістів з однієї галузі знань.

Комісійна експертиза може призначатися для вирішення достатньо складних питань або за наявності різних точок зору з якого-небудь питання. Наприклад, дослідження потерпілих у авіакатастрофі комісією судмедекспертів. Комісію експертів, як правило, призначає керівник експертної установи для швидкого проведення дослідження великої кількості об'єктів (документів, слідів пальців рук тощо).

Відповідно до ст. 7 Закону України «Про судову експертизу» судово-експертну діяльність здійснюють державні спеціалізовані установи та відомчі служби, до яких належать науково-дослідні та інші установи судових експертиз Міністерства юстиції України і Міністерства охорони здоров'я України та експертні служби Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства оборони України, Служби безпеки України.

У системі Міністерства юстиції України функціонують науково- дослідні інститути судових експертиз (зокрема, Київський науково-дослідний інститут судових експертиз, Одеський науково-дослідний інститут судових експертиз, Харківський науково-дослідний інститут судових експертиз ім. засл. проф. М. С. Бокаріуса), філії, відділення та лабораторії, в яких проводяться всі традиційні і нетрадиційні види криміналістичних експертиз. Крім криміналістичних, в інститутах проводяться й такі види судових експертиз, як судово-економічні, автотехнічні, будівельно-технічні, товарознавчі, ґрунтознавчі, біологічні та ін.

У системі Міністерства внутрішніх справ України створено мережу експертно-криміналістичних служб (Державний науково-дослідний експертно-криміналістичний центр МВС України (ДНДЕКЦ) та науково-дослідні експертно-криміналістичні центри (НДЕКЦ) при ГУМВС, УМВС, УМВСТ), де проводяться різні види криміналістичних експертиз, дослідження наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, автотехнічні, пожежно-технічні (обставин і механізму пожеж) та деякі інші.

У системі Міністерства охорони здоров'я України зосереджені судово-медичні та судово-психіатричні установи. Мережа судово-медичних установ складається з різних за своїм рангом бюро судово-медичних експертиз. Такі експертизи також проводяться співробітниками кафедр судової медицини вищих навчальних закладів.

2. Судово-балістична експертиза

По справах, пов'язаним із застосуванням вогнепальної зброї, нерідко призначається судово-балістична експертиза. Експертні дослідження проводяться для рішення завдань ідентифікаційного й не ідентифікаційного характеру. Формулювання ідентифікаційних завдань досить різноманітні.

Наприклад: до якої системи (моделі, зразку) ставиться дана вогнепальна зброя; зі зброї якої системи (моделі, зразка) стріляна куля (гільза), виявлена на місці події: до якого заводу-виготовлювача ставляться патрони (кулі, дріб, гільзи); не выстрелена чи куля (гільза, дріб і ін.) з даного екземпляра зброї: чи не становили раніше обріз і частину стовбура єдина мисливська рушниця; чи не ставляться патрон, використаний на місці події, і патрони, вилучені в конкретної особи, до єдиного джерела походження.

До дослідження компонентів мисливських патронів залучаються фахівці різних областей знань (хімії, фізики, біології, судової балістики). При цьому звертається увага насамперед на морфологічні ознаки кожного з компонентів (сліди інструментів, форм, особливих способів спорядження), сукупність яких дозволяє звузити перевіряється круг, що, осіб або вказати на єдино можливе джерело походження. При недостатності таких відомостей дослідження переводиться в сферу матеріальних властивостей об'єктів.

Ідентифікаційні балістичні дослідження здійснюються за допомогою різних методів і технічних засобів. При мікроскопічних дослідженнях застосовуються стереоскопічні (МБС-1, МБС-2), біологічні (МБР-1, МБР-3, МБИ-З) мікроскопи; для виміру різних параметрів балістичних об'єктів, крім інструментів контактної дії, застосовуються інструментальні мікроскопи ММИ-1, МІМ-7. Вивчення профілю різних слідів здійснюється за допомогою профилографических методів: щуповое профілювання (профілографи моделей 201 або 997), епічне (подвійний мікроскоп Линника МИС-11), фотоелектричне (мікрофотометр МФ-4).

Широко застосовується й мікрофотографія за допомогою універсальних камер або спеціальних фотонасадок для мікрофотографування. Порівняльний аналіз судово-балістичних об'єктів проводиться в різних формах. При рішенні завдань по визначенню групової приналежності для порівняння використаються такі джерела інформації, як класифікації, наукові довідники, натурні колекції.

Інша форма порівняння — це порівняння з експериментальними зразками, отриманими з використанням предметів однієї групової приналежності з досліджуваним об'єктом. Процедура встановлення групової приналежності завжди передує індивідуальній ідентифікації. Тільки переконавшись, що дві досліджувані кулі, наприклад, постріли зі зброї одного калібру й з каналу стовбура однакової конструкції й ступені зношеності, можна приступати до порівняння слідів пострілу.

Якщо експертиза по ототожненню зброї (особливо саморобного) призначається з більшим розривом у часі з моменту розслідуваної події, необхідно з'ясувати й до звістки до відомості експерта, у яких умовах воно з, чи вироблялися з нього постріли і як багато. Це допоможе правильно оцінити збігу, а також розходження ідентифікаційних ознак.

При балістичних дослідженнях прибігають до технічних прийомів, що стали традиційними, порівняння. Це — зіставлення, сполучення, накладення. Обов'язковими умовами порівняння є:

а) строго однакове висвітлення й той самий масштаб збільшення зображень досліджуваних об'єктів;

б) порівняння однойменних слідів.

Однаковим висвітлення повинне бути не тільки по потужності, але й по розташуванню щодо об'єктів. Однойменні сліди — це сліди однієї й тої ж деталі зброї, однієї й тої ж поверхні. Наприклад, для проведення порівняльного аналізу слідів на двох кулях необхідно встановити парні сліди полів нарізів. Це досягається шляхом точних вимірів (до 0,01 мм) за допомогою спеціальних мікроскопів ширини всіх полів нарізів (оскільки ці значення можуть бути різні навіть для одного стовбура) і орієнтування по якому-небудь одній виразній неповторній ознаці — трасі.

Ідентифікаційні балістичні дослідження спрямовані на встановлення суб'єкта злочину через визначення екземпляра зброї або джерела походження об'єктів. Результати неідентифікаційних досліджень, як правило, допомагають розкрити об'єктивну, а в окремих випадках і суб'єктивній стороні складу злочину. Коло розв'язуваних при цьому питань дуже великий. Їх можна розбити на п'ять груп:

1. Визначення стану вогнепальної зброї, боєприпасів. Сюди, наприклад, ставляться питання про справність і придатність до стрілянини зброї й боєприпасів, пробивної здатності снаряда, давнини пострілу й ін. Необхідно помітити, що питання про справність може бути поставлений лише відносно зброї заводського, а не саморобного виготовлення. Саморобна зброя вивчається з метою визначення його придатності до стрілянини й пробивної здатності снаряда, выстреленного із цієї зброї. Самостійне питання про пробивну здатність снаряда може бути об'єктивно вирішений з обліком певного заданої відстані пострілу.

2. Установлення обставин, при яких відбулися певні дії. Це — група завдань по визначенню дистанції пострілу, напрямку, взаємного розташування зброї й перешкоди (простреленого предмета) у момент пострілу, черговості утворення вогнепальних ушкоджень або выстреливания куль і ін. Нерідко завдання цієї групи вирішуються комплексними дослідженнями із залученням фахівців в області судової балістики, хімії, фізики, а у випадках убивства або поранення людини — і судової медицини. Питання про черговість пострілу позитивно можуть бути вирішені, якщо канал стовбура перед пострілом був змазаний. Призначаючи таку експертизу, бажано в розпорядження експерта представити й зразок масла. Питання про взаємне розташування в момент пострілу зброї й потерпілого завжди припускає попереднє рішення питань про дистанцію й напрямок пострілу. Успіх рішення цих питань багато в чому залежить від повноти інформації й матеріалів, що представляються наслідком у розпорядження експерта. Експертні дослідження повинні проводитися в умовах, максимально наближених до умов пострілу на місці події. Тому на експертизу, крім необхідних слідчих документів (протоколи огляду місця події, допитів свідків або підозрюваного), речовинних доказів, повинні бути представлені одяг із трупа, аналогічні боєприпаси або конкретні відомості про їхнє спорядження й зброя.

3. Установлення можливості виробництва певних дій. А саме: чи можливий постріл з даного екземпляра зброї без натискання на спусковий гачок; чи можлива прицільна стрілянина з конкретної зброї (саморобного виготовлення); чи можливо виробництво пострілу з даної зброї самим потерпілим і т.п. При постановці першого питання важливо, щоб у якості вихідних даних повідомлялися конкретні умови пострілу на місці події, фиксируемые в протоколах огляду місця події, допитів підозрюваного або свідків.

4. Визначення способу й причин виникнення ушкоджень, мікронашарувань. Зразкові формулювання питань цієї групи: чи є ушкодження вогнепальними; яка причина деформації кулі (гільзи, зброї); чи не піддавалися знищенню маркировочные позначення: чи є забруднення кишень результатом носіння зброї й ін.

5. Установлення механізму певних дій і утворення слідів. Питання цієї групи взаємозалежні з питаннями попередньої групи. Часто при визначенні причин виникнення слідів і ушкоджень доводиться встановлювати й механізм їхнього утворення. Проте питання про механізм певних дій можуть із самостійне значення. Наприклад: який механізм розламу рушниці; при якій взаємодії частин даної саморобної зброї можливе виробництво пострілу та ін.

У процесі експертного дослідження балістичних об'єктів можна відзначити наступні етапи:

а) підготовчий:

б) роздільне дослідження:

в) експеримент;

г) порівняльний аналіз:

д) оцінка отриманих результатів і формулювання висновків.

Ціль підготовчого етапу — перевірка стану впакування, відповідності об'єктів дослідження їхнім характеристикам, викладеним у слідчих документах, засвоєння поставлених завдань, підготовка технічної бази, зокрема , добірка матеріалу й патронів, необхідних для проведення експериментальних відстрілів.

На другому етапі роздільно вивчаються всі досліджувані об'єкти, а також зразки, представлені слідчим, частіше це предмети, вилучені в підозрюваних осіб: патрони, окремі елементи їхнього спорядження, стріляні гільзи. Установлюються ідентифікаційні ознаки (загальні й частки), сукупності ознак, властивому кожному об'єкту або групі об'єктів. На цьому етапі можуть бути встановлені можливі умови, при яких був зроблений постріл на місці події. Експериментальні зразки для балістичного дослідження в більшості випадків одержують у ході проведення експертизи. Але одержанням цих зразків не вичерпується завдання третього етапу — установити факторів, що впливають на механізм утворення слідів, на ступінь виразності ознак, і інші обставини.

Важливою умовою одержання експериментальних зразків є використання при стрілянині патронів, аналогічних застосованим на місці події, і матеріалу, однакового з матеріалом простреленого об'єкта.

Експериментальна частина дослідження відсутній лише в тих випадках, коли рішення завдання завершується порівнянням з довідковими даними. Порівняльний аналіз при балістичних дослідженнях проводиться за звичайною схемою: спочатку рівняються загальні, потім частки ознаки. При порівнянні встановлюються збіги особливостей, виявляються розходження Визначаються причини й умови утворення як збігів, так і розходжень.

Велике значення при порівняльному дослідженні мають морфологічні ознаки, т. б. форма, розміри, особливості будови поверхні об'єктів, на сукупності яких найчастіше й будуються висновки про тотожність. Оцінна діяльність властива не тільки заключному етапу, вона пронизує всі стадії експертного дослідження. Оцінюються як окремі ознаки, так і їхньої сукупності.

Крім того, оцінюється й ефективність застосованих методів. У підсумку визначається стійкість всіх ознак, оцінюється індивідуальність і неповторність їхньої сукупності, пояснюються причини розходжень, якщо вони виявлені.

При судово-балістичних експертизах, крім зазначених вище методів, застосовуються: огляд і фотографування в невидимих променях спектра (наприклад, Уф-лучи для виявлення змащення, опади, Ик-лучи — кіптяви пострілу, рентгенівські й гамма-промені — при дослідженні металевих об'єктів); різні хімічні методи (зокрема , дифузно-копіювальний — ДКМ або метод кольорових відбитків — для фіксації й вивчення зон металізації в області вогнепальних ушкоджень або на предметах, що перебували в контакті зі зброєю, тонкошарова хроматографія в сполученні з відбивною спектрофотометрією — для порохов і продуктів їхнього згоряння); спектральні (кількісний емісійний аналіз — ЭСА, атомно-абсорбційний — ААА, нейтронно-активаційний — НАД, полярографія й ін.), за допомогою яких визначається кількісний зміст окремих елементів, що входять до складу компонентів спорядження патронів або продуктів пострілу, математичні методи — як складова частина методик, заснованих на застосуванні фізичних методів, а також як самостійні, наприклад, при визначенні дистанції далекого пострілу.

Важливе значення в методиці дослідження має послідовність застосування методів. У першу чергу застосовуються неруйнуючі, що потім частково руйнують і в останню — методи, що приводять до знищення об'єктів, на що експерти повинні дістати згоду особи, що назначили експертизу.

Список використаних джерел

1. Бандурка О. М. Оперативно-розшукова діяльність: Підручник. 2002 — Ч.1. — 2002. — 334, с.

2. Криміналістика: Підручник для вузів системи МВС/ За ред. Петра Біленчука,. — К.: Атіка, 2001. — 542, с.

3. Криміналістика: Підручник для студ. юридичн. спец. вузів. — К.: Ін Юре, 2001. — 682 с.

4. Кузьмічов В.С. Криміналістика: Навч. посіб. — К.: Юрінком Інтер, 2001. -366 с.

5. Салтевський М. В. Криміналістика (у сучасному викладі): Підручник. — К.: Кондор, 2005. — 590, с.

6. Скригонюк М. І. Криміналістика: Підручник. — К.: Атіка, 2005. -495, с.

7. Шепитько В. Ю. Криминалистика: Курс лекций. — Харьков: Одиссей, 2003. — 351, с.