Вступ

Політична кар’єра Дж.Буша-молодшого почалася ще в 1978 році, коли він претендував на пост глави великого району Західний Техас. Буш виграв на праймериз, але на самих виборах програв демократові Кейту Хейнсу. В 1987-88 роках він підробляв помічником і укладачем вимов у президентській компанії Джорджа Буша — свого батька.

Його президентська програма містила в собі проблематику внутрішньої політики країни, зменшення податків і широкомасштабну реформу освіти. Однак, після терористичного акту 11 вересня 2001 року, президентська адміністрація вибрала інший антитерористичний політичний курс. Уведена, так звана, «доктрина Буша» містила в собі нанесення попереджуючих ударів по недоброзичливцях і виключала схвалення міжнародного співтовариства. В 2001 році була проведена воєнна операція в Афганістані, що закінчилася скиненням режиму талібів. Боротьба з тероризмом вплинула на внутрішню політику держави: розширювалися повноваження спецслужб і правоохоронних органів. В 2003 році США ввійшли на територію Іраку. На думку, Джорджа З- Молодшого ця держава є частиною «осі зла», у яку також входить КНДР і Іран. Режим Саддама Хусейна (Saddam Hіsseіn) був повалений, бойова операція була закінчена в травні 2003 року, але ряд післявоєнних апорій вирішений не був.

Хоча політичний курс адміністрації з із негативну оцінку, Буш був переобраний на другий строк в 2004 році. У наступному 2005 році з відзначено значне зниження індексу популярності президента США. У листопаді 2006 року Республіканська партія зазнала поразки на проміжних виборах, обидві палати Конгресу стали контролюватися демократами.

Розділ І. Особливості портретної характеристики політичного лідера

Сорок третій президент США Джордж Вокер Буш народився б липня 1946 р. в Коннектикуті.

Буші за давньою традицією належать до американської еліти. Його батько, також Джордж Буш, на той час був студентом Єльського університету.

Друга світова війна порушила плин життя Буша-старшого, у вісімнадцятирічному віці він пішов добровольцем у зону бойових дій і став наймолодшим пілотом військово-морських сил США. Його було збито над Японією, але йому пощастило врятуватися. Він тричі нагороджений за хоробрість. Повернувшись, Буш-старший закінчив Єльський університет у Нью-Гейвені й, узявшись за нафтовий бізнес, досяг вагомих здобутків. У політику пішов, маючи значний капітал, — і зробив у ній блискучу кар’єру [1].

Батько — рафінований інтелігент, сухуватий і дещо відсторонений у контактах, з яскраво вираженим прагматично-діловим і майже позбавленим емоційності стилем спілкування. Безперечний лідер у своїй родині, Буш-старший став своєрідною матрицею характеротворення й імітативної поведінки синів, Джорджа (за студентським прізвиськом «Даб’я») і Джеба (майбутніх губернаторів, відповідно, Техасу і Флориди).

Його дружина, Барбара Буш, яка є натурою експресивнішою за свого чоловіка, підтримувала в родині атмосферу злагодженості й довіри, проте завжди трималася врівноважено й інтелігентно. Вона — турботлива мати й помічниця у справах чоловіка — завжди дбала про образ дружної американської сім’ї[2].

Дружина Буша-молодшого Лаура Велч, у минулому вчителька й бібліотекар, затята прихильниця методистської церкви, також прагнула підтримувати спокійне сімейне життя й виконувати повсякденні обов’язки. Вона любить усамітнення і вважає центром свого життя дітей. Лаура користується повагою і підтримкою Бушів, які вбачають у ній «каталізатора всієї сім’ї» та «натхненника добрих учинків». Справжнє ставлення до чоловіка, як і взагалі все особисте, вона старанно приховує, але відомо, що має певний емоційний вплив на нього. Буші цінують свої родинні традиції. Не випадково Джордж-молодший успадкував батькове ім’я, а його доньок-близнят, за пропозицією Лаури, назвали іменами їхніх бабусь. Загалом усе сімейство Бушів веде добропорядне життя, де відсутні будь-які гострі конфлікти. Принаймні, про них нічого невідомо.

Уся родина Бушів тепер виборює у клану Кеннеді та сім’ї Рузвельтів право називатися політичною династією США XX ст., що відбиває відповідні спадкоємні амбіції.

До Техасу, в містечко Одеса, сім’я Бушів перебралася, коли Джорджеві-молошому було три роки. Родина вважалася матеріально благополучною, оскільки мала квартиру з ванною і єдиним холодильником на всю вулицю. На той час це було великою рідкістю[3].

З Одеси Буші незабаром переїхали в Мідленд, так само невелике місто, де і пройшло дитинство Джорджа-молодшого. У сім’ї з’явилося ще три сини і дві дочки. Потім вони остаточно переїхали до Х’юстона, столиці штату. Буш-старший покидає прибутковий бізнес і переходить на державну службу і згодом обіймає посаду директора ЦРУ. До всього він був відомим діячем Республіканської партії, а в 1988 р. став сорок першим президентом Сполучених Штатів.

Джордж Буш-молодший виховувався як типовий «татів синок». Коли йому виповнилося п’ятнадцять, батьки відіслали його навчатися в один із найкращих на східному узбережжі інтернатів для хлопчиків — Академію Філіпса в Массачусетсі, яку закінчив і його батько. Але, на відміну від нього, Буш-молодший не відзначився успіхами в опануванні знань. Він пішов іншим шляхом, значно розширивши коло своїх друзів, що дало йому змогу зайняти одне із провідних місць у шкільній ієрархії. Буш-син став головним проводирем уболівальників шкільної спортивної команди.

Закінчивши школу, він висловив намір вступити до престижного Єльського університету. Але оскільки Джордж-молодший був слабким учнем, то у викладачів були серйозні сумніви щодо його спроможності витримати це випробування, й вони намагалися відмовити хлопця від непевного кроку[4].

1968 p., під час в’єтнамської війни, Джордж Буш-молодший вступив у елітну льотну школу Національної гвардії в Техасі. Вийшло так, що, завжди слабкий у навчанні, Буш-молодший набрав мінімальну кількість балів на вступному іспиті в національну ґвардію, але, як син конгресмена й онук сенатора, був прийнятий в обхід черги у 100 тис. претендентів. Таким чином, батько знову втрутився й запобіг відправленню свого сина до В’єтнаму.

Після закінчення льотного закладу Буш-син розпочинає кар’єру в нафтовій галузі в якості стажиста у фірмі, власником якої був друг сім’ї.

З 1973 р. він навчається в Гарвардській школі бізнесу і цей час згадує з приємністю. Але на щорічних зустрічах однокурсників ні в Єлі, ні в Гарварді він жодного разу не з’являвся. А світ великого бізнесу так і не став своїм для Буша-молодшого. Його мрією було повернутися в Техас[5].

1978 р. (за іншими даними, 1977-го) він зробив спробу обратися членом конгресу США від штату Техас, але, незважаючи на значні ресурси, мобілізовані завдяки сімейним зв’язкам на проведення кампанії, вибори програв. Його суперник від демократичної партії сенатор законодавчих зборів Техасу К. Хейнс побудував свою виборчу тактику на критиці елітарного походження Буша-молодшого, його цілковитій необізнаності з життям простих людей. ЗМІ уїдливо прокоментували його участь у виборах, поміж іншого зазначивши, що коли б не його прізвище Буш, він ніколи не наважився б балотуватися не те що у члени конгресу, а навіть у мери найменшого містечка. Це було жорстким уроком для Буша-молодшого, й відтоді, за свідченнями осіб, які його добре знають, він став «демократичнішим»і «ближчим до народу». Тобто якщо запитати, що ж, усе таки, позитивного дала участь у виборах, відповідь буде очевидною. Це, насамперед, неоціненний політичний досвід, якому не навчить жоден найпрестижніший університет. Він стане у пригоді трохи пізніше, коли сам Буш-син змінить ставлення до власного минулого й коли спонтанна енергія протестної поведінки не сублімується в більш-менш чітко оформлену мету, здатну в подальшому надати його діям більш організованого й усвідомленого спрямування.

А поки Буш-старший робив політичну кар’єру, перебуваючи в той період на посаді віце-президента США, Буш-молодший довів до банкрутства свій нафтовий бізнес і повільно спивався. Так тривало аж до середини вісімдесятих[6].

В іміджі Джорджа Буша-молодшого простежується свідоме конструювання штучного характеру з випинанням одних особистих рис і маскуванням інших. В американських ЗМІ цей імідж знайшов вираз у таких мовних штампах як «нова політична зірка», «безперечний фаворит», «некоронований король», «принц Джордж», «мовчазний Джордж», «урівноважений і впевнений», «цілеспрямований», «чарівний», «звичайний хлопець», у минулому «шибайголова» тощо[7].

Буш має струнку статуру, по-спортивному підтягнутий, у міру експресивний, уміє вчасно подарувати всім типову американську посмішку. Про нього кажуть, що він досить розумний і добре контролює свою поведінку, ненав’язливий, уважний співбесідник. Він справді справляє враження цілісної натури й видається привабливим. Набутий ним політичний досвід дає підстави сприймати його і як серйозного політика та державного діяча. Хоча існує чимало думок, що 43-й президент Сполучених Штатів був найслабкішим серед усіх, які були досі[8].

Існують підстави припустити, що певна авторитарність Буша-старшого викликала в його синів почуття протесту й бажання вивільнитися з-під батьківської опіки. Ці настанови, як відгомін дитинства, виявляються, зокрема, у своєрідній протестуй поведінці Буша-молодшого. Він досить критично поставився до батькового стилю проведення президентських кампаній і здійснив спроби відмовитися від його активної допомоги у своїх виборах (але, за давньою звичкою до опіки, він завжди охоче користувався підтримкою багатих і впливових батькових друзів).

Будучи членом республіканської партії та її висуванцем у кандидати в президенти, він несподівано почав публічно критикувати деякі її програмні положення, особливо недостатню турботу про старих та немічних, і запропонував для партійної діяльності нове ідеологічне кліше — «консерватизм із людським обличчям», викликавши обурення з боку істеблішменту республіканців. Але «лівизна» Буша була цілком виправданою, оскільки це була гра на полі демократів. У такий спосіб він перехоплював у них ініціативу[9].

Критика федерального уряду, економічної політики та морального обличчя Клінтона й Ґора також не лише були виборчою тактикою, а свідчать насамперед про підсвідоме бажання Буша-молодшого зрівнятися з авторитетом шляхом його окарикатурення.

Тут напрошується висновок, що існує цілком реальна можливість застосування Бушем жорсткого стилю проведення міжнародної політики, який загалом відповідає його особистому прагненню влади й перемог (про це свідчить його біографія). Адже не є випадковим його висловлювання: «Америка є надто сильною, щоб відступати».

Серед природжених та набутих у дитинстві характерологічних рис американського президента вирізняється певна заглибленість у себе, котра визначає орієнтацію мислення переважно на внутрішньоособистісні критерії. Буш-молодший схильний приймати остаточні рішення самостійно, хоч певною мірою і враховує підказки збоку. На підготовчому етапі й на початку виборчої кампанії, коли штаб Буша вже інтенсивно працював, він сам тривалий час відмовчувався, тримаючи ситуацію в стані невизначеності. Штамп «мовчазний Джордж» цілком відповідає реальності. З інтровертністю тісно пов’язана і його недостатня емоційна виразність, компенсована загостреною раціоналістичністю мислення[10].

Аналітики підкреслюють прагматизм Дж. В. Буша, що зумовлює певну успішність у практичних сферах діяльності: вміння збирати кошти й розпоряджатися ними, розширювати й підтримувати ділові контакти, «здобуваючи друзів не наживаючи ворогів». Водночас, йому властиво мати досить вузьке коло тих, із ким він здатен бути в тісних емоційних зв’язках. Широкі ж контакти він може підтримувати лише на рівні поверхово-ділових.

На ґрунті емоційного звуження інтересів закономірно виникає така психологічна риса як консерватизм. Висунута Бушем-молодшим теза про «консерватизм із людським обличчям» віддзеркалює склад його особистості. Саме тому співвітчизники відчувають у ньому «гаранта непохитних американських цінностей». Інтроверт Буш виявився також замкненим на внутрішній політиці, а в галузі міжнародних відносин він тривалий час залишався досить вразливим, не знаючи навіть імен лідерів провідних держав світу і плутав назви країн[11].

Самозаглибленість інколи підводить його, спричиняючи послаблення контролю над зовнішньою ситуацією. Так, одного разу перед початком зустрічі з виборцями він, не перевіривши, чи вимкнено мікрофон, публічно образив одного журналіста й викликав обурення преси вжитими виразами.

Враховуючи сказане, можна зробити висновок, що американський президент за своєю природою навряд чи матиме особисті дружні контакти з лідерами інших країн — скоріше, він підтримуватиме їх на конвенційно-діловому рівні.

Інтелектуальні здібності Буша-молодшого об’єктивно відбивають ЗМІ, наприклад, «хоч і не інтелектуал, але розумний» (про навчання ми говорили вище). Республіканці виявили в ньому «розумного політика», здатного об’єднати різні угруповання. Аналітики ж помітили його вміння «розумно ризикувати» й «феноменальну фотографічну пам’ять»[12].

Окрім англійської, він непогано володіє іспанською мовою, хоча, перебуваючи з візитом в Іспанії в середині червня 2001 p., наробив у своїх виступах низку помилок, плутаючи назви та імена. Але це (коли врахувати, що такі візити ретельно готуються) могло бути і прихованою демонстрацією того, що ця країна є величиною, якою в разі необхідності можна знехтувати.

Слід зазначити певну звуженість його інтелектуальних інтересів і зусиль (зумовлену згаданою структурою емоційності). Ділянками для найповнішого виявлення свого інтелекту Буш може обрати фінансові справи, менеджмент, підприємництво, внутрішню політику й, певно, більш нічого.

Звідси випливає, що йому буде, очевидно, важко впоратись із завданнями, які потребують швидкого переключення на різнобічні теми. Зокрема, з особистим контролем над кількома проектами (наприклад, міжнародними) водночас. Проте у вузьких сферах зацікавленості він почуватиметься досить розкуто[13].

У Дж. В. Буша помітний інтелектуальний контроль над афектом: він демонструє «спокійний, упевнений стиль поведінки», «обережність в оцінках і висловлюваннях», схильність «уникати прямої відповіді на гострі питання», «зовнішню стриманість» тощо.

Проте за високим самоконтролем приховується глибока вразливість. Після своєї першої поразки в політичній боротьбі, яка трапилася після невдалої спроби його виборів до конгресу 1978 р. (за іншими даними — 1977-го), він надовго залишив політику і став добре пиячити (вживання алкоголю давалося взнаки й раніше). Його дружина пізніше зізнається: «Джордж був у всіх відношеннях дуже дисциплінованим, за винятком спиртного».

Зараз «мовчазний Джордж» так само вразливий щодо критики й реагує на неї миттєво. Так, у відповідь на сайт-пародію (було зображено, як Буш вдихає кокаїн через соломинку) він імпульсивно випалив: «Свобода має бути обмежена», маючи на увазі ЗМІ, на що останні зреагували небезпідставним обуренням.

Тобто можна припустити, що Буш може значно змінювати свій стиль поведінки у випадках ураження його «слабких зон», звертаючись, скоріше за все, до агресивної активності[14].

Однією з «вразливих зон» Буша-молодшого є, помічена ще в юні роки, схильність до делінквентної (відхильної) поведінки (зловживання алкоголем, ймовірні поодинокі випадки вживання наркотиків, сексуальна розбещеність, приклади хуліганської поведінки тощо). Тоді Лаура Велч сприймала його як «плейбоя», і тому тривалий час відмовлялася стати його дружиною. Сам Джордж-молодший пізніше визнавав, що замолоду наробив чимало всіляких дурниць. Пов’язані з цим переживання врешті-решт привели його до компенсаторної активності у вигляді звернення до релігії (його друзі відзначали, що він у той час «ніби переродився»).

Набуваючи життєвого та політичного досвіду, Дж. В. Буш навчився добре маскувати свої справжні внутрішні наміри й мотиви поведінки. Його елітарне виховання (після батьківської сім’ї, навчання в університеті й гарвардській школі бізнесу) завершило членство в республіканській партії, вихованці якої, згідно з громадською думкою, є «люди з добрими манерами, які ще в дитсадку навчилися поводитися пристойно», «терпіти не можуть усіляких зіткнень» і «люблять, коли все робиться тихо й по-джентльменськи»[15].

У поведінці Буша-молодшого закріплюється переговорно-дипломатичний, компромісно-діловий стиль. Обіймаючи посаду ґубернатора, він зарекомендував себе «в міру консервативним, жорстким і розумним політиком». Сам себе в галузі політики вважає «переконаним центристом». Він також переглянув батьківський досвід будування взаємин із людьми, й замість відчуженості, стриманості та сухості (властивих і йому особисто) намагається засвідчити протилежне. Цим пояснюється його інколи неприродна балакучість, схильність до демонстративної поведінки. Це, наприклад, проявляється в частій зміні стилю одягу залежно від аудиторії, вподібненню то «ковбоєві у чоботях і капелюсі», то «солодкомовному інтелектуалу в костюмчику». Усе це свідчить про старанність Буша-молодшого в опрацюванні потрібних для різних ситуацій стилів поведінки та про його певну гнучкість. Мабуть, завдяки цим особливостям і сталося так, що «він подобається всім»[16].

Розділ ІІ. Характеристика програми Дж.Буша — молодшого

а) Передвиборчої

У своїй передвиборчій кампанії Буш працював «на два фронти», проголошуючи політикові «жалісливого консерватизму»: «Консерватизм — скорочувати податки, жаль — давати людям більше грошей на витрати. Консерватизм — наполягати на місцевому контролі над школами, на високих стандартах і результатах утворення. Жаль — домагатися, щоб кожна дитина навчилася читати. Консерватизм — реформувати систему соціального забезпечення, наполягаючи на необхідності працювати. Жаль — звільнити людей від залежності від уряду».

20 січня 2001 року Джордж Уокер Буш став президентом Сполучених Штатів Америки, обійшовши демократа Ала Гора з перевагою в п’ять голосів виборців.

Політологи затверджують, що обійти далеко не останнього політика США Бушеві вдалося лише завдяки вмінню акумулювати інвестиції в передвиборну кампанію й інтуїтивне чуття на бажання виборців[17].

Основні положення політичної програми Джорджа Буша.

Частина перша. Більше можливостей для американських трудящих.

Основна увага буде приділено створенню більше ефективної й конкурентоспроможної економіки. Під цим мається на увазі реформа системи утворення; створення системи навчання кваліфікованої робочої сили; зміна податкової системи з метою зробити її більше справедливої й простій; розширення ринків для американських товарів по усьому світі; зменшення залежності від зовнішніх джерел енергії, реформа уряду, що повинне стати компактніше й ефективніше. Завдяки президентові Бушеві Америка буде мати саму підготовлену, утворену й кваліфіковану робочу силу у світі[18].

Частина друга. Допомога американській родині в мінливому світі.

Створення ефективної економіки необхідне для досягнення процвітання. Невід’ємні атрибути процвітання — це доступна й ефективна охорона здоров’я, проста й ефективна податкова система. Президент Буш завжди відзначав, що підтримка родини — пріоритет його програми. Окремим пунктом виділена боротьба з поширенням наркотиків у школах[19].

Частина третя. Розвиток власності.

За час перебування Джорджа Буша у влади був побитий черговий рекорд. Нині більше сімдесятьох трьох мільйонів американських родин живуть у власних будинках. Буш обіцяє, що у випадку його переобрання у власні будинки переїде ще сім мільйонів родин. Для цього планується розробити або поліпшити існуючі системи фінансування житла. Крім того, планується надавати допомогу родинам з низькими доходами для купівлі власних будинків.

Частина четверта й, видимо, головна.. Захист життя американців і свободи.

Президент Буш буде як і раніше очолювати всесвітню коаліцію, що бореться з тероризмом за межами США. Він не допустить тероризм в Америку. Буде проведена реформа розвідувальних служб. У рамках реформи вже створена посада Директора Національної Розвідки, що очолить всі спецслужби й фактично стане радником президента з питань розвідки. Буде створений Національний контртерористичний центр, що займеться всією аналітичною роботою. Планується здійснити трансформацію американського військового контингенту, розміщеного на базах за кордоном. Значна частина військ буде повернута в США. Замість громіздких об’єктів німецького типу, зміст яких занадто дорого, будуть створені оперативні центри й компактні бази, які при необхідності зможуть забезпечити швидке розгортання ударних частин і підтримку їхніх дій.

Частина п’ята. Підтримка й повага американських цінностей.

Захист родини. Президент Буш боровся й буде продовжувати боротьбу проти дозволу одностатевих шлюбів. Він — затятий прихильник повної заборони абортів. В 2003 році Буш підписав законопроект про заборону деяких видів переривань вагітності на пізніх строках. Заборона є першим за 30 років обмеженням абортів на федеральному рівні після того, як ще в 1973 році Верховний суд США узаконив їх. Буш обіцяє продовжити боротьбу за заборону абортів[20].

б) Президентської

На президентських виборах республіканці, по суті, зірвали стратегію демократів, що ґрунтувалася на двох китах — протиставити «інтелектуала Гора» «антиінтелектуалові Бушу» і переконати американців у тому, що їм не потрібні зміни, оскільки за 8-річний період перебування при владі адміністрації Клінтона–Гора країна досягла небаченого економічного розквіту. Однак щирий, розкутий і по-юнацькому моторний Буш видавався симпатичнішим за Гора з його менторським тоном, надмірним хизуванням власною компетентністю і пересмикуванням фактів, на чому того неодноразово ловили[21].

З моменту його другого обрання ґубернатором претензії Джорджа-сина на президентство набули певних ознак. Фахівці стверджували, що одним із мотивів Буша-молодшого був саме реванш за принизливу поразку батька 1992 р. в боротьбі з Б. Клінтоном, кандидатом від демократів. Тут є певний сенс, але, ймовірніше, найважливішим фактором висунення його кандидатом у президенти був катастрофічний «вакуум лідерства» у самій республіканській партії[22].

Згаданою обставиною можна пояснити і своєрідну поведінку Буша-молодшого, який упродовж тривалого часу намагався не демонструвати надмірних ознак зацікавленості, хоча ініціаторами виступало найближче оточення династії Бушів. Він, водночас, і не опирався, а поводився так, щоб, по-перше, якнайменше витрачати власних сил у такому виснажливому процесі, а по-друге, щоб усе бачилося так, ніби зацікавленість у ньому більша, ніж навпаки. Впродовж тривалого часу він не їздив по країні, мало давав інтерв’ю, на відміну від інших претендентів (як це робили, наприклад, Е. Доул та Дж. Маккейн), намагався не говорити про своє висунення. Роботу було перекладено на передвиборний штаб, який проводив потужну й масштабну підготовку. У такий спосіб, через дефіцит інформації, він збуджував до себе суспільний інтерес[23].

Невдовзі, у червні 1999 p., кампанія претендента на президентське місце вступила в активну фазу. Він розпочав свій вояж штатами, містами та містечками. Виступаючи, Буш обіцяв «змінити тон» Вашинґтона й повернути у Білий дім «дух честі та гідності», зведених нанівець Клінтоном, який «перетворив будинок американських президентів на вертеп».

Девізом президентських перегонів було гасло в суто американському стилі — «Джордж Вокер Буш — простий хлопець із Техасу». Це гасло перейшло з побутового вжитку (так говорили про нього знайомі). Один із сусідів у Мідленді в інтерв’ю журналу «Тайм» сказав, що коли Буша-молодшого оберуть президентом, то це остаточно підірве його віру в цей інститут, оскільки він «абсолютно звичайний хлопець»[24].

Джордж Буш-молодший виявився четвертим в історії Америки президентом, який одержав менше (на 337 тис.) голосів, ніж його суперник (А. Гор). Останній раз таке трапилося 1888 р. Переміг він завдяки дивним і не до кінця зрозумілим для нас особливостям виборчої системи країни, відповідно до якої президента визначає колегія з 270 вибірників. Хоча останні дослідження найавторитетнішої американської соціологічної служби «Інститут Ґеллапа», які були опубліковані «Независимой газетой», показали, що Буш займав перше місце в ході передвиборної кампанії. Перебіг виборів був такий заплутаний, що навряд чи є зрозумілим і для переважної більшості громадян Америки. Але такого гострого суперництва в Америці не було впродовж сорока років, відтоді як Джон Кеннеді виграв вибори у Річарда Ніксона з незначною перевагою в 0,17%. У випадку останніх виборів крапку над «і» поставив Верховний Суд США. Очевидно, рішення мотивувалося особливостями політико-економічних обставин, у яких опинилися Сполучені Штати, а не торжеством демократії, про яку вони так багато говорять і якої повчають інших[25].

Цікавим бачиться і якісний склад виборців обох претендентів. У бесіді головного редактора «Русской линии» С. Григор’єва з політичним оглядачем А. Степановим наводяться результати згаданих вище соціологічних досліджень ґеллапівським інститутом із досить своєрідним узагальненням.

Так, Буша підтримувала більшість чоловіків — 54%, а Ґора тільки 37%. Тоді як значна частина жінок — 51% — готова була голосувати за Ґора, а за Буша лише 41%. Підтримку жінок Ґору забезпечила його позиція щодо проблеми абортів. Якщо Буш усе-таки засуджує аборти, то Ґор заявляв, що вирішення цієї проблеми є правом жінки.

Впадає в очі, що Ґора підтримують різноманітні меншини. Зокрема, 79% чорних мали намір голосували за нього, а 51% білих виступав за Буша. Негрів Америки зближує з демократом Ґором не тільки те, що вони традиційно голосують за демократів, а й віросповідання. Він є баптистом, як і більшість так званих афроамериканців. Що стосується симпатій віруючих, то більшість протестантів (окрім баптистів) і католиків підтримують Буша, який у своїй передвиборній кампанії звертався до християнських цінностей.

Отже, портрет типового прихильника Альберта Ґора такий: жінка, негритянська або єврейська, баптистка, лесбіянка, якщо ж чоловік, то, принаймні, гомосексуаліст. А портрет типового прихильника Джорджа Буша такий: чоловік, білий, англосакс, протестант або католик, із нормальною сексуальною орієнтацією.

Загалом президентські перегони засвідчили досить джентльменське поводження з обох боків. Акценту суперечках віч-на-віч чи у ЗМІ був, переважно, зосереджений на недоліках програми протилежної сторони.

Після закінчення губернаторських виборів «тиск щодо прийняття рішення про балотування на пост Президента став зростати, — говорить Буш. — Я вагався з прийняттям цього рішення. Я турбувався про свою сім’ю, боявся занурити їх в оточення, яке було мені відомо краще, ніж іншим. Я знав, як почуваєш себе, коли людину, яку ти любиш, розривають на шматки на загальнонаціональній арені, і був занепокоєний тим, що мої дівчатка та моя дружина можуть опинитися в таких умовах. З іншого боку, я турбувався за мою країну, мене непокоїло підвищення рівня пасивності, яке, на мою думку, ставило під загрозу обіцянку Сполучених Штатів надати рівні можливості всім громадянам, та роль Сполучених Штатів як країни, що підтримує свободу в усьому світі».

Він вирішив узяти участь у виборах, здобув призначення від своєї партії в серпні 2000 року і на виборах, що відбулися в листопаді, переміг демократа Альберта Гора, який був віце-президентом за адміністрації Білла Клінтона протягом восьми років.

Те, що він є сином колишнього Президента, може стати досить корисним надбанням нового Президента. «Я багато чому навчився на досвіді президентського правління та передвиборчої кампанії мого батька, виніс із цього як серйозні, так і досить прості уроки, — сказав Джордж В. Буш. — Я дізнався про цінність особистої дипломатії, коли спостерігав за тим, як мій батько будує дружні стосунки з керівниками іноземних держав, що сприяли підвищенню статусу Сполучених Штатів у всьому світі. Я з перших рук дізнався про те, як важливо оточити себе розумними, здібними і чесними людьми, друзями, які не бояться говорити тобі те, що вони думають насправді, та які не залишать «корабель», коли море стане вирувати. Я дізнався про те, що старші радники обов’язково повинні мати прямий доступ до «боса», а інакше — вони будуть збентежені і розчаровані… І найважливіший урок, що його мені дав видатний лідер, мій батько: ти можеш вийти на арену, вірно служити, подолати всі негаразди та перешкоди і піти з неї достойно й чесно, не завдавши шкоди любові з боку твоєї сім’ї».

Промови та публікації нового Президента, до та під час недавньої кампанії, дають гарне уявлення про те, якими будуть пріоритетні напрямки його праці протягом терміну перебування на президентському посту.

Він часто говорив, що американці не можуть сподіватися на те, що федеральний уряд вирішить усі проблеми суспільства. Вони мають бути готовими допомагати у вирішенні суттєвих та важливих питань. «Тепер ми можемо без сумнівів сказати, що віра в те, що уряд може вирішити всі проблеми, замість того, щоб самостійно вирішувати їх, була хибною та оманливою. Це не означає, що ми не повинні допомагати людям. Це означає, що ми маємо шукати більш ефективні засоби допомоги. Ми повинні скоротити сферу та обсяг компетенції федерального управління, повертаючи йому належну обмежену роль, і знову дати свободу місцевим урядам, общинам та окремим людям і покласти на них відповідальність…»

«Проблема бюрократії в уряді полягає не лише в тому, що вона досить дорого обходиться. Бюрократи також надто холодні. Часто, коли твоє життя зруйновано, його може відбудувати лише інша чуйна та небайдужа людина — людина, вчинки якої говорять: «я тебе люблю, я в тебе вірю, я на твоєму боці». Це співчуття з людським обличчям і людським голосом».

Однією із проблем, яка турбує, є забезпечення можливості отримання кожним громадянином Сполучених Штатів повної економічної свободи. «Наш вік — вік необмеженого процвітання… — сказав він. — Але в такому достатку існує вада. Поряд з багатими районами є такі, що лежать у тіні багатства. Економіка, яка для мільйонів американців є чудом, стає загадкою для інших мільйонів… Наші газети і телевізійні програми славлять та зображують переможців суспільства, в якому такий переможець має все. Наша економіка також повинна поважати й винагороджувати важку працю людей на заводах і в полях, офіціантів і таксистів — не лише підприємництво, але й повсякденні зусилля, не лише технологію, але й чорну роботу… Про наші часи скажуть, що ми процвітали. Але давайте зробимо так, щоб про нас сказали, що ми мудро використовували наше багатство. Ми робили інвестиції в наше процвітання з певною метою. Ми відкрили ворота для розкриття можливостей. І запросили всіх якомога повніше скористатися обіцянками американського життя».

Бачення новообраного Президента також розповсюджується за межі Сполучених Штатів. «Світ шукає американського лідерства, — пише він у своїй автобіографії, — шукає лідерства країни, основними цінностями якої є свобода, справедливість і рівність. Це має бути не лідер тоталітарного типу з позиції «зарозумілого старшого брата», а добрий і привітний лідер в особі благородної нації. Кожен із нас несе особисту відповідальність перед своїми сім’ями і перед громадськістю, а також колективну відповідальність як громадянин найбільшої та найбільш незалежної нації в світі. Сполучені Штати не повинні обмежуватися своїми кордонами. Найцінніше, що ми можемо експортувати, — це свобода, і ми морально зобов’язані захищати її в усьому світі».

Приймаючи призначення в кандидати на посаду Президента від Республіканської партії в серпні 2000 року, Джордж В. Буш сказав, що він «нетерпляче чекає моменту, щоб розпочати роботу», спрямовану на відновлення історичного призначення Сполучених Штатів. «Якщо ви довіритеся мені, я з честю оціню вашу довіру… Дайте мені мандат — і я його використаю… Дайте мені можливість керувати цією державою, і я буду її лідером», — сказав Буш американському суспільству.

Аналізуючи економічне процвітання країни протягом останнього десятиріччя, Буш помітив, що часи достатку, як і часи кризи, є випробуванням для американського характеру.

«Процвітання може бути інструментом у наших руках, інструментом для розбудови нашої країни та поліпшення нашого життя, говорить він. — Або ж воно може стати наркотиком, притупляючи наше відчуття нагальності, співчуття та обов’язку».

Він пообіцяв ухопитися за цей момент «американської обіцянки» і використати ці сприятливі часи для досягнення великих цілей. «Ми вирішуватимемо важкі питання — загрозу нашій національній безпеці. загрозу нашому здоров ю і соціальному забезпеченню — ще до того, як ці проблеми стануть кризовими для наших дітей, — говорить він. — І ми поширимо обіцянку процвітання на кожен забутий куточок цієї країни. Кожному чоловікові та жінці надамо шанс досягти успіху.

Кожній дитині — шанс вчитися. Кожній сім’ї — шанс жити з гідністю та надією».

Буш дійшов висновку: «Я знаю, яке серйозне завдання на мене чекає. Я знаю, що бути Президентом — це обов’язок, який обертає гордість на молитву. Але я нетерпляче чекаю моменту, щоб розпочати роботу. І я вірю, що Сполучені Штати готові до нового кроку».

Розділ ІІІ. Основні напрямки зовнішньої політики

Перший президентський строк Джорджа Буша пройшов під знаком боротьби зі світовим тероризмом. 11 вересня 2001 року Сполучені Штати піддалися небаченої по масштабі терористичній атаці з боку ісламських терористів. З американських аеропортів були викрадені чотири літаки, два з яких урізалися в хмарочоси Всесвітнього Торгового Центра в Нью-Йорку, третій — у будинок Пентагона, четвертий упав у штаті Пенсільванія. У цілому  загинуло більше трьох тисяч чоловік. Спецслужби прийшли до висновку, що теракти організувала » Аль-Каїда» на чолі з Осамой бен Ладеном. Табір цієї терористичної структури розташовувся в Афганістані й користувався підтримкою руху «Талібан».

Під керівництвом президента США в жовтні 2001 року почали безпрецедентну антитерористичну операцію, що триває дотепер. Американські війська і їхні союзники по антитерористичній коаліції висадилися в Афганістані. Афганський уряд талібів було скинуто, під контролем руху залишилася тільки частина країни. Однак Осаму бен Ладена знайти не вдалося.

Слідом за Афганістаном прийшла черга Іраку. Навесні 2003 року США і їхні союзники вторглись у цю країну для скинення диктаторського режиму Саддама Хусейна. За твердженням США, в Іраку розроблялась зброя масового знищення. Після тривалих пошуків ні зброї масового знищення, ні її слідів знайдено не було. За півтора року війни загинуло більше тисячі американських військових і солдатів коаліції. Проте, Джордж Буш стверджує, що в результаті війни світ став більше безпечним.

Серйозні помилки ста днів президентства Буша, на думку європейських експертів, полягали в тому, що американці недостатньо активно поводяться у врегулюванні процесу на Близькому Сході (до останнього моменту вона має спорадичний характер). США також посварилися з Китаєм, Північною Кореєю (останнім часом робляться кроки в напрямку відновлення переговорів із керівництвом Північної Кореї.  Погіршення взаємин США з Китаєм (пов’язане з конфліктом навколо розвідувального літака, який китайці впродовж тривалого часу обіцяють повернути) зроблять американську зовнішньополітичну діяльність на російському напрямку ще динамічнішою і змістовнішою.

Вже запропоновано полегшити режим економічних санкцій проти неї, яку США довгий час вважали країною-ізгоєм. У фокусі подальших переговорів будуть ракетна програма цієї країни й розгортання американських військ поблизу кордону між Південною та Північною Кореєю). Частково Сполучені Штати поконфліктували й зі своїми союзниками в Європі, зіпсували стосунки з Росією, Ізраїлем, здійснили бомбардування Іраку, відмовилися підписати Кіотський протокол (обмеження та зниження антропогенних викидів парникових газів, впровадження сучасних технологій у виробництво).

Європейські ЗМІ зазначали, що Буш виявляє байдужність до того широкого кола питань, які викликають стурбованість у країнах Європейського співтовариства. Причому позиція, яку займає вашингтонська адміністрація, значно розходиться з політикою країн ЄС (підтвердженням цьому є тематична підбірка статей на сайті мюнхенської «Suddeutsche Zeitung».

Такі дії з боку США й невдоволення ними стали однією із причин результатів голосування в ООН, де вперше США не включили в Комісію з прав людини, а згодом і в Комісію з контролю за виробництвом та розповсюдженням наркотичних засобів. «Поданий сигнал, — відзначає «Нью-Йорк таймс», — був зрозумілий: образливого ляпаса дано Сполученим Штатам унаслідок відсутності елементів «діалогу й поваги» в підході адміністрації Буша до решти світу. Адміністрація Буша, схоже, у своєму мисленні йде не в ногу з Європейським союзом, який не бажає появи нових розподільних ліній на континенті, і взагалі, більше стурбований якістю їжі й навколишнім середовищем, ніж загрозою з Москви або Північної Кореї».

Потрібно додати, що останнім часом політика адміністрації Буша стосовно Росії дещо пом’якшилася, тобто перейшла від «батога» до «пряника», й зумовлено це низкою серйозних обставин, деякі з них пов’язані з намаганням змінити позицію Москви щодо ПРО. А 16 червня в Любляні (Словенія) вже відбулася їхня зустріч. Це сталося раніше, ніж очікували. Загалом, це була зустріч обміну люб’язностями й, можливо, народженням нових «друзів», замість «друга Бориса» та «друга Білла»[37].

Сьогоднішні реалії свідчать, що Росія стає притягальною для багатьох зацікавлених суб’єктів міжнародної політики. У союзі з нею зацікавлені і Схід (Китай), і Захід (Європа). Насамкінець починають змінювати позиції і Сполучені Штати. Мабуть, первісне жорстке протистояння систем поступово відходить у минуле й повертаються «старі добрі часи, де основою політики була війна всіх з усіма» (Left.ru ), тому й постає завдання знайти союзників і заручитися підтримкою. Недарма ж напередодні зустрічі двох президентів високопоставлений представник американського Білого дому Річард Перл заявив таке («Коммерсантъ» 15.06.01): «США наполягатимуть на повному списанні радянського боргу, незважаючи на обурення з боку Німеччини, яке може викликати така ініціатива». Водночас, США посприяли витоку інформації про нібито існуючу домовленість між Бушем та Шредером не надавати допомоги Росії.

Отже, для Америки стає зрозумілим: коли до німецької фінансово-промислової могутності додати російські енергоресурси, атомні підводні човни й ракети, то такий симбіоз значно похитне позиції США у світі. Тому, з погляду Вашингтона, такого союзу не повинно бути. Завдання важке, оскільки Німеччина — основний торговельний партнер і кредитор Росії. Але американська сторона зробила досить потужний крок, який мав на меті засвідчити, що дружба зі США допоможе позбутися кредитора. Пропозиція для Росії надзвичайно приваблива (особливо з огляду на те, що російському капіталові найближчими роками необхідно буде зробити величезні платежі за старими боргами). Тому Німеччина повинна поквапитися й сама запропонувати варіанти серйозного послаблення боргового тягаря.

Таким чином, уже суперпотужна Росія зайняла місце, яке дозволяє їй схилити чашу терезів у бажаний для неї бік. Становище для російської влади вигідне, й торг, схоже, йде в усіх напрямках, про що свідчать невпинні зустрічі та поїздки російського президента. І слід визнати, результати в наявності. Росія стає помітним і досить впливовим гравцем на світовій арені, незважаючи на свою відносну економічну слабкість[38].

Розділ ІV. Основні напрямки внутрішньої політики

1998 року Джордж Буш-молодший здобув переконливу перемогу в Техасі — у 240 з 254 округів. Його було переобрано на посаду губернатора рекордним числом голосів — 69 відсотками. Йому віддали перевагу 49 відсотків виборців-латиноамериканців, 27 відсотків афроамериканців, які традиційно голосують за демократів, 65 відсотків жінок, 73 відсотки незалежних і навіть 21 відсоток демократів.

Цей успіх пов’язаний з реформаторською діяльністю Буша у другому за величиною штаті США, бюджет якого, до речі, у тринадцять з великим гаком разів перевищує національний бюджет України[39].

Освіта. Для губернатора Буша — це пріоритет номер один. Співпрацюючи з законодавчими органами, він збільшив обсяг фінансування шкіл з бюджету штату, відновив місцевий контроль, посилив систему звітності. У батьків та учнів з’явився ширший вибір, зокрема право створювати школи з власної ініціативи, замість тих, що працюють незадовільно і не виправдовують фінансових витрат. Розширено позашкільні програми для середніх шкіл в районах з високим рівнем злочинності.

Буш поставив конкретну мету — кожна дитина повинна навчитися читати до третього класу на рівні початкової школи, а потім поліпшувати своє вміння.

Техас став першим у країні штатом, де 10 відсотків найкращих випускників середніх шкіл отримали змогу навчатися в державних університетах.

Щорічна мінімальна заробітна платня вчителів зросла, в середньому, на 8.232 долари[40].

Податкова система. Губернатор Буш двічі здійснив найбільші в історії Техасу скорочення податків на загальну суму понад 3 мільярди доларів, з них — 2,38 мільярда на власність шкіл, 345 мільйонів — з продажу товарів, 464 мільйони — на бізнесові структури для сприяння економічному зростанню. Впливовий вашингтонський «мозковий центр» Като у щорічному огляді діяльності губернаторів зазначив, що ці «фінансово-економічні показники вражають».

Внаслідок реформи цивільного права податки на страхування, не пов’язане з автомобільними операціями, зменшилися більш як на 1,5 мільярда доларів.

Боротьба зі злочинністю під час губернаторства Буша набула жорстких форм. За тяжкі злочини вже не відпускають на поруки. Винні відбувають за гратами 90 відсотків терміну покарання, а ті, хто вчинив сексуальні насильства, — повний термін. Було знижено віковий ценз для неповнолітніх злочинців, яких дозволяється судити як дорослих.

Найвищої міри покарання зазнали 124 рецидивісти. «Я не пишаюся тим, що в Техасі страчено найбільше злочинців», — заявляє Джордж Буш-молодший. Однак він вважає вироки «чесними й справедливими», оскільки «передусім слід думати про жертв насильства».

Чинне в Техасі законодавство про смертну кару викликає суперечливу реакцію, однак воно довело свою ефективність. Водночас у техаських тюрмах — вперше в історії США — запроваджено цілодобову релігійну службу.

У бушівській період загальний рівень злочинності із застосуванням насильства знизився на 20 відсотків, а рівень злочинності серед неповнолітніх — на 7 відсотків. Цьому сприяло створення трудових таборів для молодих злочинців.

Соціальна допомога і боротьба з безробіттям за Буша тісно пов’язані. Кількість тих, хто отримує соціальну допомогу, скоротилася більш ніж удвічі — на 375 тисяч осіб. Водночас зросла кількість робочих місць. Розширено пільги для тих, хто добровільно відмовляється від утримання за рахунок бюджету і хоче влаштуватися на роботу. Усуваються бар’єри для одиноких матерів, які прагнуть працевлаштуватися. З цією метою фонд допомоги дітям збільшено на 35,7 мільйона доларів[43].

Техас утримує першість серед усіх штатів за таким важливим показником, як збільшення кількості робочих місць у галузях виробництва з застосуванням новітніх технологій.

Програма всиновлення дітей. У Сполучених Штатах взагалі не існує сирітських притулків, однак знайти дитину для всиновлення і довести свою спроможність бути названими батьками досить складно. Спрощенню цього процесу сприяла здійснена у період губернаторства Буша правнича реформа. З одного боку, тепер у Техасі простіше позбавити батьківських прав сім’ї, які не турбуються про своїх дітей або знущаються з них. З другого — всиновити дитину мають змогу неодружені й одинокі чоловіки.

Боротьба з бідністю і гуманітарна діяльність. В основу покладено спеціальний указ губернатора, що спирається на федеральний закон про реформу соціальної допомоги. Так, міністерство гуманітарних служб Техасу значно розширило масштаби благочинної діяльності, збільшивши кількість контрактів з релігійними та приватними організаціями. Міністерство охорони здоров’я, своєю чергою, надає гранти на виховні програми проти алкоголізму.

Неодружені матері-підлітки, які живуть на соціальну допомогу, отримали нині другий шанс. Вони можуть влаштовувати своїх дітей у «групові будинки», поки самі здобуватимуть освіту чи фах. Тут ними опікуються добровольці з релігійних та приватних організацій. На першу таку програму, розраховану на 160 матерів-підлітків та їхніх дітей, з бюджету штату асигновано 3,3 мільйона доларів.

Стосунки з релігійними організаціями. 1996 року губернатор Буш створив спеціальну комісію для з’ясування причин, які перешкоджають діяльності релігійних організацій, і вироблення конкретних рекомендацій для запобігання втручанню влади в їхні справи. Наступного року він підписав низку законів, спрямованих на реалізацію Техаського акта з відновлення релігійної свободи, що захищає свободу віросповідання мешканців штату і обмежує можливості уряду втручатися у здійснення їхніх прав.

Висновки

Республіканець Джордж Буш-молодший, перший президент США у новому, ХХI столітті й ІІІ тисячолітті, очолить супердержаву, що виявляє ознаки внутрішньої слабкості. Нові хвилі еміграції руйнують традиційну структуру американського суспільства, яке ґрунтувалося на англійській мові, англо-саксонській протестантській культурі, і створюють підґрунтя для ймовірних потрясінь у майбутньому.

Однією з “вразливих зон” Буша-молодшого є, помічена ще в юні роки, схильність до делінквентної (відхильної) поведінки (зловживання алкоголем, ймовірні поодинокі випадки вживання наркотиків, сексуальна розбещеність, приклади хуліганської поведінки тощо).

Набуваючи життєвого та політичного досвіду, Дж. В. Буш навчився добре маскувати свої справжні внутрішні наміри й мотиви поведінки. Його елітарне виховання (після батьківської сім’ї, навчання в університеті й гарвардській школі бізнесу) завершило членство в республіканській партії, вихованці якої, згідно з громадською думкою, є “люди з добрими манерами, які ще в дитсадку навчилися поводитися пристойно”, “терпіти , не можуть усіляких зіткнень” і “люблять, коли все робиться тихо й по-джентльменськи”.

У поведінці Буша-молодшого закріплюється переговорно-дипломатичний, компромісно-діловий стиль. Обіймаючи посаду Губернатора, він зарекомендував себе “в міру консервативним, жорстким і розумним політиком”. Сам себе в галузі політики вважає “переконаним центристом”. Він також переглянув батьківський досвід будування взаємин із людьми, й замість відчуженості, стриманості та сухості (властивих і йому особисто) намагається засвідчити протилежне. Цим пояснюється його інколи неприродна балакучість, схильність до демонстративної поведінки. Це, наприклад, проявляється в частій зміні стилю одягу залежно від аудиторії, уподібненню то “ковбоєві у чоботях і капелюсі”, то “солодкомовному інтелектуалу в костюмчику”. Усе це свідчить про старанність Буша-молодшого в опрацюванні потрібних для різних ситуацій стилів поведінки та про його певну гнучкість.

Список використаної літератури

1. Актуальні проблеми міжнародних відносин [Текст] : [зб. наук. праць] / Київський нац. ун-т ім. Тараса Шевченка, Ін-т міжнар. відносин ; [голов. ред. Л. В. Губерський]. — К. : ІМВ, 1996 — Вип. 77, ч. 1. — 2008. — 244 с.
2. Аничкина Т. Б. Мировое лидерство: американская стратегия после доктрины Буша // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2009. — № 5. — С. 99-106
3. Баєнкова Є. Еволюція взаємовідносин у трикутнику Індія — КНР — США в умовах глобалізації: дис… канд. політ. наук: 23.00.04 / НАН України; Інститут світової економіки і міжнародних відносин — К., 2008. — 206арк.
4. Бернам У. Правовая система США / В.А. Власихин (науч.ред.), А.В. Александров (пер.с англ.). — 3. вып. — М. : РИО «Новая юстиция», 2006. — 1212с.
5. Брагин, М. В. Путин — Дж. Буш. «Сыграть в одну и ту же игру» [Текст] / М. Брагин. — // Международная жизнь. — 2007. — № 7-8. — С. 3-16.
6. Васильев, В. С. Бюджетные приоритеты республиканцев: от Р. Рейгана до Дж. Буша-мл. [Текст] / В. С. Васильев, Н. М. Травкина. — // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2007. — № 11. — С. 3-20.
7. Гайдуков Л. Міжнародні відносини та зовнішня політика: 1980-2000 роки: Підручник для студ. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2001. — 621с.
8. Гарбузов В.Н. Администрация Джорджа У.Буша //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — № 4. — C. 18-34
9. Гардаш С.В. Программа налоговой реформы администрации президента Дж.Буша //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2003. — № 4. — C. 56-71
10. Джордж В.Буш: 43-й Президент Сполучених Штатів Америки: [Біографія ]/ Ред. Кетлін Хаг; Фоторед. Меггі Джонсон Спайкер,. — Б.м., Б.г.. — 16 с.
11. Зинн Говард. Народная история США с 1492 года до наших дней / Е.Ю. Васянина (пер.с англ.). — М. : Весь Мир, 2006. — 878с.
12. Иванян, Э. А. История США [Текст] : учеб. пособие / Э. А. Иванян. — М. : Дрофа, 2008. — 572 с.
13. Инаугурационные речи прзидентов США от Джорджа Вашингтона до Джорджа Буша: 1789-2001 гг.: С историческим комментарием: Пер. с англ./ Ред. и коментарий Э.А. Иваняна. — М.: Стратегия, 2001. — 509,[15] с. — (Сер. «История идей — история людей»)
14. Кирильченко Ю. Джорж Буш: сын «Одинокой звезды»/ Ю.Кирильченко //Эхо планеты. — 2000. — № 15. — C. 18-21
15. Командная экономика администрации Дж. Буша-мл. [Текст] / А. И. Дейкин. — // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2009. — № 5. — С. 23-42.
16. Командная экономика администрации Дж. Буша-мл. [Текст] / А. И. Дейкин. — // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2009. — № 6. — С. 17-36.
17. Млечин Л. Путин, Буш и война в Ираке. — М. : Яуза; Эксмо, 2005. — 639с.
18. Рогов С.М. Вторая администрация Джорджа Буша-младшего/ С.М. Рогов //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2006. — № 2. — C. 3-30
19. Рогов С.М. Вторая администрация Джорджа Буша-младшего/ С.М. Рогов //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2006. — № 3. — C. 3-32
20. Рукомеда Р. Друга перемога республіканця Джорджа Буша/ Роман Рукомеда //Україна і світ сьогодні. — 2004. — № 43. — C. 6-7
21. Селиванова В.Ю. Первые сто дней Джорджа У.Буша/ В.Ю.Селиванова //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2001. — № 7. — C. 80-88
22. Сидорук Ф. Звезда Джорджа Буша-младшего/ Ф.Сидорук //Зеркало недели. — 2000. — 16 декабря. — C. 5
23. Согрин В. История США: Учеб. пособие для студ. вузов, обучающихся по направлению подготовки и спец. «Регионоведение». — СПб. : Питер, 2003. — 192с.
24. Супян В. Американская экономика при второй администрации Дж. У. Буша //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2005. — № 8. — C. 3-16
25. Травкина Н.М. Внутренняя политика Дж.У.Буша: некоторые особенности //США. Канада: экономика, политика, культура. — 2005. — № 10. — C. 3-20
26. Трибрат, В. В. Содержание и смысл «доктрины Буша» [Текст] / В. В. Трибрат. — // США. Канада: экономика — политика — культура. — 2008. — № 1. — С. 65-78.
27. Хижняк І. Патронована культура та культурна демократія у США: Культурні процеси в американському соціумі періоду індустріальних та постіндустріальних трансформацій (друга половина XX століття):соціально-політичний вимір. Політологія. Соціологія культури. Історія. — К., 2001. — 448с.
28. Червонная С. Дело №43 Джорджа Буша-младшего: Американская политическая система может вернуться к практике однопартийного правления республиканцев //Независимая газета. — 2000. — 28 декабря. — C. 13
29. Чередниченко О. Джордж Вокер Буш: ковбой у політиці: Політико-психологічний портрет //Президент. — 2002. — № 9. — C. 82-89
30. Шишкин Г. Джордж Буш делает первые шаги/ Г.Шишкин //Эхо планеты. — 2001. — № 20. — C. 6-7