Вступ

Етьєнн-Габріель Морелли  — французький мислитель XVІІІ століття.

Про Мореллі мало що відомо, а все відоме не цілком вірогідно. Уважається, що він жив у містечку Вітрі-Ле-Франсуа й працював учителем. З ім’ям Мореллі зв’язані вісім книг, виданих в 1743-1778 р., — втім, ще в сучасників авторство більшості цих книг викликало сумніву.

Найбільш помітні два твори Мореллі. В 1753 р. Мореллі опублікував твір «Базиліада, або Аварія корабля в плавучих островів» (фр. La Basіlіade ou le Naufrage des іles flottantes), у якій малював картини комуністичної утопії. У відповідь на її критику в 1755 р. Мореллі виступив із трактатом «Кодекс природи, або Справжній дух її законів» (фр. Code de La Nature ou le verіtable Esprіt de ses Loіx), де докладно обґрунтовував свою позицію (цей трактат сучасники приписували більше відомим мислителям Освіти — Дідро, Туссену, Лабомелю).

Згідно з  ідеями Руссо Морелли думав, що по природному встановленню людина добра, але зіпсована приватною власністю. У суспільстві майбутнього, писав Мореллі, «ніщо не буде належати нікому — крім предметів, якими людина безпосередньо користується в цей момент для своїх потреб, задоволень, повсякденної роботи. Кожний громадянин буде вносити свій особистий внесок у діяльність співтовариства (комуни) у відповідності зі своїми здатностями, своїм даруванням і своїм віком». Існує точка зору, що саме до цього пасажу Мореллі сходить гасло «Від кожного — по здатностях, кожному — по потребах», сформульований Карлом Марксом.

Енгельс в «Анти-Дюрінгі» писав, що Маблі й Мореллі створили «прямо комуністичні теорії».

1. Політичні погляди Е. Мореллі

Своєрідною була державно-правова концепція соціаліста-утопіста Франції XVIII ст. Мореллі, побудована на засадах природного права. Він зазначав, що природа надала людям у рівне користування свої широкі можливості, але внаслідок поступового відхилення від законів природи люди порушили цю гармонію. Збільшувалися сімейства, послаблювалися родинні зв’язки, накопичувалася приватна власність, яку перегодом було закріплено законодавче. Саме приватна власність сприяла економічній, а потім і політичній нерівності людей.

Вихід із ситуації, що склалася, Мореллі вбачав у скасуванні приватної та поверненні до загальної власності. У творі «Кодекс природи» мислитель визначив спосіб повернення до рівності — прийняття досконалого законодавства, узгодженого з законами природи.

Головними принципами цього законодавства мали бути: встановлення загальної власності на все крім предметів особистого вжитку; забезпечення всіх людей роботою, а також черговість у виконанні посадових обов’язків; встановлення обов’язку кожного громадянина сприяти загальній користі відповідно до його сил, можливостей і віку.

Основними функціями держави Мореллі визначав обов’язок регулювання промислового і сільськогосподарського виробництва, розподілу продуктів між людьми, регламентацію всіх аспектів життя людей, їхнього побуту, виховання тощо. Але в концепції Мореллі не було чітко визначено систему влади. Це, скоріше за все, малореальне суспільне самоуправління, з органами виконавчої влади на місцевому рівні в особах начальників міст і провінцій, які виконують свої функції протягом одного року, а потім змінюються.

Очевидно також,  що Мореллі не представляє великого інтересу для авторів різного роду оглядів по етиці й підручників по філософії й економіці, тому  що вони майже завжди  згадують його лише мимохідь — звичайно разом з Маблі. Перегортаючи довідники, можна довідатися про те, що Мореллі був утопічним комуністом, заперечував власність, навіть «…критикував основи феодального режиму»  — але не про ті особливості  робіт Мореллі, які різко виділяють його з довгого ряду авторів трактатів на етичні теми. Можна затверджувати, що він одним з перших послідовно застосував у соціальній дисципліні — у цьому випадку етиці, що перебувала в ті часи на стику філософії й історії — формальний математичний підхід.

У літературі, присвяченої історичною, філософським і етичною концепціями XVІІІ століття, основною визначальною рисою  — а також і за- слугою — Мореллі звичайно вважають його приналежність до утопічного комунізму.

2. Доктрина Мореллі

Маючи абсолютну впевненість, що книга природи написана на математичній мові, і, не даючи собі нікого праці обґрунтувати свою точку зору, Мореллі ґрунтувався на ідеях Декарта; математичний апарат XVІІІ століття був уже досить значний, щоб вселити бажання скористатися існуючими можливостями для побудови математичних моделей навколишнього світу — хоча б на якісному рівні.

Мореллі був переконаний — практично інстинктивно, що існують якісь рівняння, що описують суспільну систему, і що ці рівняння мають рішення.  Питання, пов’язані із сингулярністю, Мореллі не цікавили. Він пропонує аналіз, що «усунувши, подібно аналізу математичних рівнянь, все помилкове й сумнівне, виділив би, нарешті, невідому величину…:  мораль, що дійсно піддається самим ясним доказам» .

Трактат «Code de la nature» Мореллі є досить оригінальним сполученням споконвічного прагнення людини назавжди спростити власне існування — і формальної логіки, заснованої на досягненнях філософської й математичної думки в XVІІ- XVІІІ століттях. Цілком очевидно, трактат написаний людиною, основу світогляду якого становить «Правила для керівництва розуму» Рене Декарта — а особливо, правила ІІІ, ІV і V .

Звичайно, стосовно до даного трактату можна говорити тільки про  якісну формалізацію, побудова моделі суспільства виробляється на основі аналітичних побудов. Але, хоча математичний апарат у тексті й відсутній, але, треба визнати, що для обґрунтування своїх висновків Мореллі, говорячи сучасною мовою, використовував системний підхід і елементи функціонального аналізу.

Звертає на себе увага також і відносно невелику кількість  міфологічних, релігійних і історичних ремінісценцій у тексті  перших частин «Code de la nature», що є ідеологічної основою даного твору, Так, у першій частині для ілюстрації й розповсюдження обговорюваних положень автором залучається лише декілька цитат (із Сенеки, Вергілія, Цицерона); єдиним  історичним персонажем став  Петро Олексійович (Петро І)  — у якості втілення абсолютної влади; основні положення й висновки тут більшої частиною  засновані на поняттях, що мають математичну природу. Істини, які автор має намір відшукати в ході своєї побудови, «розсіяні там і сям у писаннях деяких наших мудреців», характеризуються ним як слабко виражені, при характеристиці сучасного викладання істини в науки про мораль він уживає поняття нескінченно малого, помилки обчислень, прогресії, пошук же істини він уподібнює пошуку  рішення рівнянь; властиво, він і зайнятий підготовкою до складання цих рівнянь, які описували б будова суспільства,за Мореллі, у дані рівняння входить час, він розглядає динамічне завдання. Визначальним параметром для розвитку суспільства, його наріжним каменем,  Мореллі вважає ту якість  людини, що при невірному вихованні вироджується в егоїзм і жадібність:  «Подивимося, наприклад, на егоїзм, з якого ви робите стоглаву гідр і який дійсно став нею через ваші власні приписання. Що являє собою ця любов у порядку природи? Постійне бажання зберегти своє буття за допомогою легенів і невинних засобів, які провидіння дало нам у руки й прибігати до яких нас спонукували досить нечисленні потреби». Мореллі показує зміну цього параметра в динаміку; постійний моніторинг розвитку цієї якості в членах суспільства від моменту народження й дає можливість створити «чудесний автомат суспільства», у якому «всі розміряно, усе зважено, усе передбачено…: його колеса, його противаги, його пружини, його робота. Якщо й бачиш у ньому протилежність сил, то це лише коливання без поштовхів або з без насильства, усе в ньому ваблено, усе прагне до однієї загальної мети» .

Свою модель Мореллі будує на підставі виділення наступних параметрів:

1. рівності прав і станів людей, ця рівність повинне визнаватись людьми,
2. розмаїтість потреб членів суспільства в будь-який момент часу,
3. існує досить предметів для задоволення всіх потреб,
4. існують різноманітні здатності й можливості членів суспільства, які дають можливість їм виконувати різні обов’язки,
5. існують труднощі в задоволенні потреб, що завжди трохи перевищують сили окремих членів суспільства — правило, що установлене всемогутньою Природою — є основою для побудови гармонічного суспільства, тому що потрібно просто скоординувати цей процес; звідси належний відбуватися взаємодопомога й взаємна подяка .

Все це працює в умовах:

1. «Неподільність земельного фонду й загальне користування продуктами землі».
2. «Достаток і розмаїтість цих продуктів, що перевершують наші потреби, але для збору яких ми повинні затрачати працю»

Мореллі, по суті, прагне формалізувати процес побудови моралі. Логічна побудова в трактаті починається з першої ж фрази: «У справжнім міркуванні я розвиваю аналітично істини, які, недивлячись на свою простоту й очевидність, майже завжди залишалися в забутті»  і неухильно розвиває його, ілюструючи етапи розвитку своїх ідей практично винятково тільки математичними аналогіями. Уже тут укладена абсолютна віра Мореллі в безумовну вірність тільки аналітичного міркування й обов’язкову простоту істини.

У першому розділі автор трактату, на його думку, виявляє логічну помилку, зроблену древніми законодавцями, завдяки я рій вся подальша система цінностей людського суспільства була побудована невірно. Усунення цієї споконвічної помилки, на думку Мореллі, дозволить, нарешті, побудувати зовсім вірну систему моралі. Як  методи побудови щирої моралі можуть служити закони логіки і якісна формалізація завдання.

Для Мореллі зовсім очевидно, що мораль — це наука й вона «у своїх основних аксіомах і наслідках повинна була б бути настільки ж простій і очевидної, як сама математика …». Істина ж, що він шукає, тобто  щира система моралі по Мореллі обов’язково інваріантна: формулюючи свій погляд на мораль, він полемічно викликує: «Я можу, отже, уже застосувати їх <істини> до якому завгодно частці случаю».

Обманно-ясна логіка Мореллі, що виводила свої побудови із властивостей ідеальних, а не реальних об’єктів, його модель, що не включає в себе найбільш істотні суспільні взаємозв’язки, його недооцінка принципового розходження між властивостями моделі, побудованої на основі реальної системи, і самої системи,  незважаючи на малу поповілярність трактату серед широких мас читачів, мала наслідку самі катастрофічні — адже серед нечисленних читачів Мореллі був, наприклад, такий діяч, як Карл Маркс, що енциклопедично утворений Сен-Симон надихався саме підходом Мореллі, коли робив свій блискучий, але, на жаль, зовсім невірний висновок: «Майбутнє складається з останніх членів ряду, перші члени якого утворять минуле. Якщо добре вивчити перші члени ряду, то легко визначити наступні члени; отже, з точних спостережень над минулим легко вивести.

Висновки

Послідовник Ж.Ж. Руссо, Етьєн-Габріель Мореллі, французький просвітитель і утопічний комуніст, також переймався проблемами ознайомлення учнів із виробництвом.

Відомості про життя Е. Мореллі практично відсутні, відомі лише його праці: «Природні принципи виховання» (1743-1745) та «Кодекс природи або Істинний дух її законів» (1755).

Саме в останній праці Е. Мореллі дає опис системи ознайомлення учнів з виробництвом і ремеслами: «В десять років кожен громадянин почне вивчати ту професію, до якої буде відчувати схильність або в якій він здаватися здібним, не будучи змушеним до цього. У віці від п’ятнадцяти до вісімнадцяти років він жениться, від двадцяти до двадцяти п’яти років він буде займатися якою-небудь галуззю землеробства, в двадцять шість років він буде майстром або ж в своїй професії, якщо повернеться до неї, або ж у тій професії, що пов’язана із землеробством, якою він буде продовжувати займатися… Але якщо він обере який-небудь інший вид занять, тоді він зможе стати майстром лише в тридцять років…».

Суспільство, де всі обов’язки його членів розписані, було вже створене в роботах Платона. Але, навіть Платон не завважував, коли громадяни мають женитися, а коли ставати майстрами. Але саме таким бачив суспільство справедливості Е. Мореллі, тільки ця справедливість була досить куцою.

Список використаної літератури

1. Волгин В.П. Коммунистическая теория Морелли. – В кн.: Морелли. Кодекс природы, или Истинный дух ее законов. М. – Л., 1956;
2. Волгин В.П.. Французский утопический коммунизм. М., 1960;
3. Волгин В.П.. Революционно-демократическая идеология и утопический социализм во Франции XVIII века. М., 1989.