Вступ

У функціонуванні будь-якої держави найважливішими є такі її  елементи, як організаційна побудова, форми і методи реалізації мети, завдань і функцій держави, її органів, удосконалювання і розвиток організації їхньої діяльності, ефективна взаємодія різних структур державної влади.

Політична сфера — специфічна сфера людського суспільства, одна з найважливіших сторін суспільного буття. Без політичного життя немислиме існування сучасного суспільства. Політична сфера суспільства — сфера сукупної діяльності індивідів, соціальних спільностей, груп, класів, політичних партій, під впливом якої відбувається формування, функціонування і реформування політичної системи суспільства з метою організації і використання політичної влади для реалізації інтересів соціальних спільностей і суспільства загалом.

Політика передусім пов’язана з управлінням, умовно її можна визначити як одну із форм діяльності в регулюванні й управлінні суспільними відносинами та зв’язками, що виникають між людьми у процесі їх спільної діяльності.

Основне питання політики — це завоювання та укріплення державної влади. Тому в центрі її знаходиться держава, дослідженню якої велику увагу приділяли мислителі всіх часів. Дійсно, держава управляє економікою чи регулює господарську діяльність, керує суспільними справами, виступає в ролі регулятора класових, національних та інших конфліктів, що виникають у суспільстві.

 Аналіз сучасної політичної системи України

Роки, що минули від часу проголошення незалежності України, дають достатньо підстав до деяких підсумків і аналізу. Однією з актуальних проблем слабкість і непослідовність, нестійкість деяких вже завойованих позицій. Щоб оцінити стан демократії в Україні, потрібно зрозуміти що таке демократія. Процес демократизації науковці розуміють як конституювання визнаних елементів демократії, а не як процес руйнування принципів та інститутів попередньої системи, чи просто конституційно-політичну декларацію демократії.

Сьогодні важко робити прогнози майбутнього демократії в Україні. її зміст, вибір того чи іншого напрямку розвитку визначатимуться не лише внутрішніми чинниками, які готує їй сьогодення, а й багатьма іншими сприятливими чи несприятливими обставинами. Висновок напрошується такий: демократія в України вступає у найвідповідальніший етап свого розвитку. Якщо демократія поглибиться, вдихне у маси хоч трохи надії й Ініціативи відчуття особистої причетності до всього що діється, стане тим вирішальним чинником спираючись на який можна вивести крашу на новий якісний етап розвитку. Соціальна реальність твориться у практичній політиці і хочеться вірити, що вона буде більш демократичною, ніж ми можемо констатувати на сьогоднішній день. Повноцінного громадянського суспільства в Україні нема, але є позитивна динаміка його розвитку.

Політична система включає організацію політичної влади, відносини між суспільством та державою, характеризує протікання політичних процесів, включаючи інституціоналізацію влади, стан політичної діяльності, рівень політичної творчості в суспільстві, характер політичної участі та неінституційних політичних відносин.

В термінах соціології, а не юриспруденції, політична система розглядається як динамічний механізм, що перетворює: політичні імпульси політичних структур на політичні рішення, які формують не лише політичну поведінку, а й позиції громадян. Отже, ефективність політичної системи значною мірою залежить від форми реагування на зворотний зв’язок, а реакція політичної системи на вимоги та запити населення (виборців) залежність від політичного режиму. Колишній тоталітарний режим ігнорував такі вимоги, а теперішній враховує: лише ті. які збігаються з його власними запитами і а інтересами, водночас як демократичний режим мав би враховувати всю їх кількість.

Реформування регулятивної сторони, що являє собою сукупність політичних норм і принципів, традиції та мораль політичного житія, передбачає розробку та запровадження у житія нових окремих законодавчих актів про всеукраїнський та місцевий референдуми, про регулювання політичної ліяльносіі трудових колективів, про місце і роль національних меншин, удосконалення виборчого законодавства, врегулювання політичної діяльності держави, вирішення проблеми функціонування місцевого самоврядування.

Реформування функціональної сторони має включати висунення та обґрунтування загальнонародної політичної ідеї, визначення основних напрямів політичної діяльності суб’єктів політичної системи, здійснення подальшого розвитку плюралістичного політичного процесу та. як результат, запровадження демократичного політичного режиму, реальне запровадження політичної відповідальності суб’єктів політики за порушення політичних норм та принципів, створення і практичне втілення на практиці Концепції реформування політичної системи в Україні.

В Україні політична система має бути органічним поєднанням демократично сформованої системи державної влади та інститутів громадянського суспільства, об’єднаних спільною метою — зміцнення державності, консолідації української нації, реалізації прав і свобод людини і громадянина, вільного розвитку особистості.

Інституційною основою політичної системи мають бути держава,її органи влади,місцеве самоврядування, розвинута система політичних партій як інструмент вираження політичної позиції та організованої політичної волі українських громадян.

Світоглядною основою політичної системи України має стати ідеологічний плюралізм, який гарантує право особи на власні ідейні переконання стосовно соціально-політичного, правового та економічного устрою Української держави, суспільних відносин, право оприлюднювати ці переконання, якщо вони не скеровані проти державного суверенітету України, не завдають шкоди державним та суспільним інтересам, соціально-політичним та майновим інтересам особи, та право об’єднуватися з однодумцями для захисту та реалізації своїх переконань та інтересів.

Політична система забезпечує реалізацію суверенітету українського народу, політичних прав і свобод громадян та груп громадян, захист їхніх особистих прав щодо вибору діяльності, місця проживання, професії, громадянської самореалізації, віросповідання.

Ідеологічна сторона політичної системи передбачає проведення змін у трьох основних напрямах: виховання політичних лідерів, виховання політичної особи та підвищення загального рівня політичної свідомості й культури населення.

Хотілося б проаналізувати президентські вибори, які пройшли в 2010 році. Перший тур виборів Президента України, за практично одностайним висновком експертів – як вітчизняних, так і міжнародних, – пройшов без істотних порушень, спокійно і ледве чи не «ідеально». Водночас спокійний характер першого туру не означає, що з порядку денного знімаються ймовірні ризики. Попереду вирішальний другий тур, і оглядачі дедалі частіше говорять про те, що ті незначні порушення, що фіксувалися в першому турі, можуть виявитися пробою сил, свого роду пілотними проектами різних технологій маніпулювання, що на повну будуть розіграні саме в другому турі.

7 лютого 2010 р. в Україні відбулося повторне голосування з виборів Президента України. Центральна виборча комісія зафіксувала активність виборців на рівні 69,15 %.

За результатами обробки 99,96 % електронних протоколів дільничних виборчих комісій станом на 14 годину 9 лютого 2010 р., за даними ЦВК, кількість виборців, які взяли участь у голосуванні по Україні – 25 481 595 громадян. Недійсними по Україні визнано 1,19 % виборчих бюлетенів. За кандидата на посаду Президента України В. Януковича, за попередніми даними ЦВК, проголосували 12 474 572 громадян, що становить 48,95 % виборців. За кандидата на посаду Президента України Ю. Тимошенко проголосували 11 588 981 громадян, що становить 45,47 % виборців.

Наразі Партія регіонів має безпрецедентно високий рейтинг від 38 % до 42 % голосів виборців – за результатами опитувань різних соціологічних фірм. Це рейтинг В. Януковича у першому турі президентських виборів плюс голоси ментально неукраїнського електорату, якому до вподоби швидкі дії нової влади на «російському фронті». Очевидно, що Партія регіонів прагне використати цей сприятливий момент, бо невідомо, що буде з її рейтингами у березні 2011 р.

У сучасний період суспільно-політичного розвитку України, який ще донедавна характеризувався катастрофічним розбалансуванням системи державного управління та загрозою правового колапсу, Українська держава поступово набуває стану стабільності, що унаочнює її спроможність відповідати на виклики сьогодення, проводячи необхідні кардинальні реформи.

В основі позитивних перетворень у державно-правовій сфері учасники Всеукраїнських зборів юристів уважають наріжним каменем вироблення обґрунтованої державної стратегії і тактики, а також механізмів реалізації системних реформ, які охоплювали б всі сфери суспільного життя. їх метою є оновлена Україна як сучасна держава зі стійкою політичною системою, в якій є:

— сильний Глава держави з практичними важелями координації і контролю над реалізацією ключових питань реформ та стратегічного курсу держави;

— компетентний і політично структурований парламент з сильною коаліцією і впливовою опозицією;

— відповідальна та професійна виконавча влада;

— економічно забезпечене і відповідальне перед місцевими громадами місцеве самоврядування;

— незалежні, справедливі суди, яким довіряють громадяни України.

Така політична система повинна реалізовуватись якомога швидше, а для цього широкому колу, насамперед фахівців-юристів, разом з усіма небайдужими громадянами слід долучитися до обговорення та роботи з удосконалення Основного Закону України, з тим, щоб виключно легітимним шляхом впровадити повноцінну конституційну реформу.

Реформування публічної влади в Україні має виходити з послідовної демократизації суспільного ладу, підпорядкування мети реформи публічної влади принципу відповідальності держави перед людиною, реалізації засад верховенства права, оптимального співвідношення політики та права, побудови системи публічної влади на началах єдності влади, ефективної взаємодії інститутів держави і місцевого самоврядування.

Перетворення України у демократичну, економічно розвинену соціальну державу, в якій кожен громадянин має умови для самореалізації та розвитку, гуманізація суспільства, модернізація економіки, досягнення європейських стандартів життя — ось ті завдання, які мають бути виконані у найближчій перспективі.

Ці та інші завдання, окреслені Президентом України В.Ф.Януковичем у його програмі, що отримала цього року на останніх всенародних виборах підтримку громадян, потребують фахових зусиль для дієвого сприяння у втіленні їх в життя насамперед і юристів-державників.

Важливим кроком на цьому шляху стало ухвалення Парламентом внесеного Президентом України Закону України «Про засади внутрішньої і зовнішньої політики», де визначено стратегічні напрямки розвитку нашої держави. Під проводом Глави держави, через консолідацію зусиль усіх компетентних державних органів, Україна здатна заявити про себе як про сильну суверенну державу яка впевнено проводить власну внутрішню і зовнішню політику, є бажаним партнером на міжнародній арені.

З прийняттям підготовленого за дорученням Глави держави Закону України «Про судоустрій і статус суддів» запроваджується комплексна судова реформа, орієнтована на європейські стандарти правосуддя. Цей крок має забезпечити в Україні утвердження справедливого судового захисту прав і свобод людини і громадянина, здійснення належного судового контролю, формування прозорої та відповідальної судової влади, доступ до суду і правосуддя кожного громадянина України.

Щоб Україна стала по-справжньому правовою, справедливою державою, учасники зборів вітають ініційоване Президентом України реформування системи кримінальної юстиції.

Не остання роль в реалізації внутрішньої політики належить посиленню боротьби з корупцією. Існує необхідність невідкладного прийняття пакету таких антикорупційних законів, які б стали дієвим засобом викорінення цього ганебного явища.

На часі — докорінна реформа податкової та адміністративної систем. Невід’ємна складова цього процесу — новий Податковий кодекс України, який захищати бідних і працювати на підприємця, а не чиновника.

Висновки

Основною метою реформування політичної системи України стали оптимізація системи державної влади, усунення суперечностей і конфліктів між її гілками. Ключовими моментами реформи вважалися такі:

1. Необхідність переходу від президентсько-парламентської до парламентсько-президентської форми правління та запровадження пропорційної системи виборів.
2. Пропонувалося запровадити двопалатний парламент з одночасним зменшенням кількості депутатів.
3. Формування Кабінету Міністрів парламентською більшістю.
4. Розширення повноважень Президента щодо розпуску парламенту.
5. Ухвалення законів за допомогою референдумів.
6. Проведення президентських, парламентських ті місцевих виборів протягом одного календарного року.

Отже, з 1 січня 2007 року і по сьогодення триває новий етап конституціоналізму в Україні. Він супроводжується виявленням нових недосконалостей, що притаманні парламентсько-президентській формі правління і пропорційній виборчій системі. Проте жодна система не е досконалою, І сучасний варіант в Україні не гірший з можливих.

Список використаної літератури

1. Галаган Л. Організаційні засади взаємодії парламенту і уряду в контексті політичної реформи в Україні // Політичний менеджмент. — 2009. — № 6. — С. 48-55
2. Іванченко В. Актуальні проблеми наукових досліджень державної політики сприяння розвитку партійно-політичної системи України // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 3. — С. 87-93
3. Лемак В. Політичні партії як інститут громадянського суспільства: проблеми правового регулювання в Україні // Право України. — 2010. — № 7. — С. 18-23
4. Миклащук І. Ідеологічні засади політичних партій України ( за передвиборними документами 2009 р.) // Стратегічні пріоритети. — 2009. — № 3. — С. 79-86