ВСТУП

Актуальність теми. Розвиток державного будівництва в країнах Європи є важливим чинником її політичної та економічної стабільності. Тому важливим інструментом цього процесу є характер і рівень сучасної інституалізації державного життя.

Післявоєнний розвиток Данії був заснований на угоді, що дозволяла країні зберегти кращі досягнення і при цьому відповідати вимогам сучасної демократичної держави. Результатом такого розвитку стало злиття монархії, демократії та ринкової економіки, підкріплене однією з найрозвинутіших систем соціального забезпечення у світі.

Досвід кожної країни в становленні і розвитку форм демократичного владарювання по-своєму унікальний і разом з тим підтверджує дієвість загальних законів його історичного розвитку. Таким чином, ми маємо право констатувати, що досвід розвитку політичної системи Данії представляє істотний науковий інтерес не тільки для вітчизняної скандинавістікі, але і — в плані серйозного осмислення традицій внутрішньопарламентського діалогу між представленими в ньому різними політичними силами — для будь-якої країни з розвиненим (принаймні формально) інститутом представницького правління.

Актуальність теми дослідження, в складному комплексі питань, пов’язаних з вивченням особливостей конституційного ладу зарубіжних країн, оскільки вивчення досвіду більш цивілізованих країн зможе допомогти вивести нашу країну на належний рівень розвитку.

Метою даного дослідження є узагальнення позитивного досвіду побудови політичної системи, конституційної системи організації державної влади.

Ця тема частково висвітлювалась у науковій літературі, зокрема у працях О.Окунькової [12], І. Кресіної [6], Н.Міловицької [15], Ю. Шемшученка [14], М.Ісаєва [8,9], О.М. Чеканьского [20]  та ін., однак питання особливостей політичної системи цієї унітарної держави докладно не досліджувалося.

Виходячи з мети дослідження, ми поставили перед собою наступні завдання:

— розглянути організацію державної влади та політичну систему королівства Данія;

— визначити основи побудови політичної системи сучасної Данії;

— проаналізувати законодавчу і виконавчу владу королівства Данії;

— охарактеризувати особливості політичної системи королівства Данія;

— дати характеристику політичному устрою та судовій владі Данії;

— здійснити аналіз конституційного ладу королівства Данії.

Об’єкт дослідження – королівство Данія та її політичні інститути.

Предмет дослідження — становлення і розвиток інститутів і форм політичної системи в королівстві Данії.

Методологічну базу дослідження склали традиційні методи комплексного аналізу історичного процесу. У зв’язку з цим автор спробував здійснити багатофакторний аналіз досліджуваного явища, завдяки якому воно одночасно вивчається як концептуальна ідея, так і її практичне втілення, і як осягнення цього явища.

Неодмінною умовою створення цілісної картини досліджуваного предмета роботи представляється використання загального історичного методу. Він необхідний для визначення тенденцій досліджуваного явища і взаємозв’язку його із загальною картиною історії — в даному випадку датської — політичної системи.

В основу дослідження були покладені принципи об’єктивності, історизму, системності та ціннісного підходу. У роботі над дослідженням були

застосовані: 1) загальнонаукові теоретичні методи (аналіз, синтез, індукція, дедукція, сходження від конкретного до абстрактного і від абстрактного до конкретного, порівняння, узагальнення); 2) методи історичної науки (історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний, історико-системний, історико-описовий); 3) спеціальні методи, що застосовуються в тому числі і в інших соціальних науках (контент-аналіз, дискурс-аналіз).

У взаємозв’язку з вищевказаними використовувалися і логічні методи, а системний аналіз допоміг пов’язати отримані результати між собою і впорядковано викласти їх в роботі.

Структура дослідження. Робота складається з двох розділів та п’яти підрозділів, вступу, висновків та списку використаної літератури – 21 джерело. Загальний обсяг роботи – 28 сторінок, з них список літератури – 2 стор. 

РОЗДІЛ 1. Організації державної влади та політична система королівства Данія

1.1. Основи побудови політичної системи сучасної Данії

Невелика за розміром та кількістю населення Данія належить до найдавніших держав Західної Європи. Вона була заснована племенами данів, які проживали спочатку на південній частині Скандинавського півострова, а потім у V-VI ст. заселили увесь Датський архіпелаг та Ютландію. З VІІI ст. почалися завойовницькі походи датських вікінгів на Західну Європу та Північну Африку. На початку ХІ ст. до складу Датської держави входили східна частина Англії та Норвегія. Пізніше Данія підкорила собі землі поморських слов’ян та Північну Естонію. Однак постійні війни та внутрішньодержавні міжусобиці виснажили цю величезну державу і вона на початку XIV ст. втратила більшу частину завойованих володінь. Перелом настав лише у 1397 р., коли була укладена Кальмарська унія, згідно з якою під владою датських королів об’єдналися Данія, Швеція (з Фінляндією) та Норвегія (з Ісландією). Проте Кальмарська унія проіснувала недовго. У 1523 р. від підлеглості Данії звільнилася Швеція, а в 1813-1814 рр. і Норвегія (без Ісландії).

З цього часу розвиток Данії відбувався в рамках власної національної державності, але із збереженням особливих відносин з Норвегією, Швецією та іншими північними країнами, з якими Данію єднає спільна історична доля та культура.

В сучасних кордонах Данія існує з 1944 р. після розірвання унії з Ісландією [8, c. 25].

Конституційний розвиток у Данії був започаткований в 1849 р., коли в період посилення буржуазних революцій на європейському континенті була прийнята перша датська конституція. Її потім послідовно змінювали конституції 1855 та 1863 рр. У 1866 р. чинність конституції 1849 р. була поновлена, але до неї були внесені поправки. У 1915 р. Конституція 1849 р. з наступними поправками була кардинально переглянута, і тому цей рік у Данії вважається роком уведення нової конституції.

При розробці згаданих перших конституцій Данії її автори керувалися концепцією німецького правознавця, послідовника Г. Гегеля — Лоренца Штейна про найдоцільнішу форму правління держави. Як відомо, Г. Гегель давав своє власне трактування принципу поділу державної влади. Він розрізняв: а) владу законодавчу; б) владу урядову і в) владу королівську. На його думку, перша має своїм завданням визначити і затвердити загальні засади; друга — підвести окремі випадки під загальні засади і третя — привести все до єдності шляхом живої індивідуальності. Правильне поєднання цих влад і є істинний державний устрій — конституційна монархія, яка для Г. Гегеля була ідеалом [21, с. 577] .

Л. Штейн розвинув далі це положення, розглядаючи форму правління держави в аспекті її взаємовідносин із суспільством. На його думку, ідеальною є «соціальна конституційна монархія», яка стоїть над суспільством, класами і партіями. Ця держава має бути також правовою, яку Л. Штейн визначав як державу, що має конституційне, адміністративне право, «де управління ведеться згідно з духом конституції», «а закон спирається на конституцію», де «встановлюються гарантії панування закону над розпорядженням, а конституції — над законом». За Штейном, у правовій державі законодавча влада «панує» над виконавчою, а монарх «забезпечує домінування загальнодержавною волі» і є «найвищим захисником інтересів слабких і пригнічених». Монарх виступає як «осереддя держави», «найвище особисте її начало» [14, с. 451].

Концепція конституційної монархії, але з урахуванням нових реалій в країні та тенденцій світового розвитку, була збережена і при прийнятті за результатами референдуму нової Конституції Данії від 5 червня 1953 р., яка є чинною і нині.

Текст конституції вирізняється чітким і стислим формулюванням положень основного закону, що загалом характерно для правової традиції скандинавських країн. Та примітною рисою конституції Данії як правового документа є незмінність конституційної регламентації. За 50 з лишком років до її тексту не було внесено жодної поправки, що пояснюється, головним чином, дуже ускладненою процедурою перегляду конституції.

Відповідно до §88 Конституції, встановлено порядок змін і доповнень до неї [12, с. 772-773]. Якщо парламент приймає законопроект з метою прийняття нового конституційного положення і уряд бажає його прийняття, видається указ про нові вибори парламенту. Якщо законопроект приймається новим складом парламенту без змін, він передається протягом 6 місяців після його схвалення на референдум для затвердження або відхилення. Правила проведення референдуму визначаються законом. Якщо більшість виборців, які брали участь у голосуванні, але не менше 40 відсотків від їх загального числа, голосують за підтримку прийнятого парламентом законопроекту і він схвалюється також королем, то лише тоді такий законопроект стає невід’ємною частиною конституції. За Основним законом Данія є конституційною монархією. Королівська влада успадковується представниками королівської династії чоловічої та жіночої статі відповідно до положень Закону про престолонаступництво від 27 березня 1953 р., який належить до конституційних актів (§2 конституції) [12, с. 761].

1.2. Конституційний лад королівства Данії

Конституція була прийнята в 1849 році, і згодом в неї чотири рази вносилися зміни — останній раз в 1953 році. У Конституції закріплені основні правила, що регулюють роботу ключових державних інститутів — уряду, парламенту і судової влади, — а також відносини між ними. У Конституції також визначаються структура і повноваження судів, і закріплюються основні права людини громадян.

Процедура внесення поправок до Конституції є дуже непростою. Перший етап — прийняття парламентом законопроекту про внесення конституційної поправки. Якщо уряд приймає рішення про внесення поправки, воно повинно оголосити проведення парламентських виборів. У разі прийняття законопроекту новообраним парламентом протягом півроку після цього законопроект виноситься на референдум. Якщо більшість учасників референдуму і не менше 40% всіх виборців підтримують законопроект і якщо він отримає схвалення монарха, то він стає невід’ємною частиною Конституції.

Конституція Данії гарантує свободу віросповідання всім громадянам Данії, а дискримінація на релігійному ґрунті заборонена законом. Євангелічно-лютеранська церква наділена Конституцією особливим статусом, відповідно до якого вона є офіційною церквою Данії (Датська народна церква) і в цій якості користується підтримкою з боку держави.

Король є главою держави. За Конституцією, він має бути членом євангелічної лютеранської церкви (§6 Конституції) [12, с. 761]. Формально король наділений у визначених конституцією межах «верховною владою з усіх питань королівства» (однак відповідальність за практичну діяльність щодо керівництва державою несуть міністри (§§12-13) [12, с. 762].

За формою державного устрою королівство Данія є унітарною державою, поділеною на 14 областей (амтів), які, у свою чергу, поділяються на комуни. Міста Копенгаген і Фредеріксберг виділені в окремі адміністративні одиниці, але вони мають менше прав, ніж області. Органи управління амтів очолюють начальники амтів, які призначаються й звільняються з посади королем за поданням уряду. У свою чергу начальники амтів за поданням місцевих рад призначають і звільняють з посади старост комун та бургомістрів муніципалітетів. Такий порядок формування органів виконавчої влади забезпечує її цілісність по всій вертикалі і досить жорсткий контроль за діяльністю її низових ланок. Представницькими органами на місцях є ради амтів, комун та муніципалітетів, які обираються безпосередньо населенням терміном на 4 роки [12, с. 755].

Законодавство Данії передбачає проведення місцевих референдумів як демократичного інструменту контролю за виконавчою владою та обмеження партійного домінування в радах. Так, близько 60 з 500 датських муніципалітетів мають нормативно-правову основу для проведення референдумів про відміну рішень органів влади, а 2/3 — про їх проведення за місцевою ініціативою [6, с. 457-458].

До складу Королівства Данія входять дві колишні його колонії — Фарерські острови і Гренландія, які після Другої світової війни одержали статус політичних автономій.

Фарерські острови (загалом 24 острови, з них заселеними є 17) розташовані на кордоні Атлантичного і Північного Льодовитого океанів, їх населення становить понад 43 тис. чоловік, більшість серед яких — фарерці. Офіційні мови — фарерська і датська, причому фарерська вважається першою офіційною, а датська — другою [1, с. 219].

Фарерські острови користуються внутрішньою автономією на підставі Закону про самоврядування від 23 квітня 1948 р. [12, с. 755]. Вищим законодавчим органом на островах є однопалатний парламент (легтінг) у складі 32 депутатів, які обираються загальним голосуванням за системою пропорційного представництва. Уряд автономії (ландсстюрі) у складі 4 чоловік формується парламентом. До компетенції парламенту і уряду входить лише вирішення питань внутрішнього життя островів.

Два представники Фарерських островів входять до парламенту Данії. У свою чергу інтереси Королівства Данія на островах захищає його представник — Верховний комісар.

Другим автономним утворенням у складі Данії є Гренландія. Колонізацію цього острова Данія почала у 1721 р. (до цього він належав Норвегії). У 1744 р. була встановлена державна монополія на торгівлю Данії з Гренландією, яка проіснувала до 1950 р. Колоніальний статус Гренландії був скасований у 1953 р. з прийняттям Конституції Данії. Територія острова була проголошена територією Датського королівства.

17 листопада 1978 р. датський парламент більшістю голосів прийняв Закон про надання внутрішньої автономії Гренландії, який був схвалений населенням острова на референдумі 17 січня 1979 р. і набрав чинності з 1 травня 1979 р. [12, с. 755]. Відповідно до цього закону, дорадчий орган місцевого самоуправління — гренландський ландсрод був замінений законодавчим органом — ландстінгом (парламентом) у складі 31 депутата, які обираються на 4 роки загальним голосуванням на основі пропорційного представництва. Виконавчу владу в Гренландії здійснює уряд, що формується парламентом. Нині у парламенті Данії Гренландію представляють 2 депутати. Королівство Данія в Гренландії представляє Верховний комісар. Порівняно з Фарерськими островами Гренландія має більшу самостійність. Так, її населення, скориставшись правом проведення місцевого референдуму, у 1985 р. відмовилося від участі у Європейському економічному співтоваристві, хоча Данія продовжувала зберігати в ньому своє членство [5, с. 291].

25 листопада 2008 р. в Гренландії відбувся референдум щодо розширення автономії. За позитивне рішення цього питання проголосувало близько 80% учасників референдуму. У волевиявленні взяли участь 72% з 39 тис. жителів Гренландії, які мають право голосу. За підсумками референдуму у травні 2009 р. датський парламент ухвалив Акт про самоврядування, який набрав чинності 21 червня 2009 р. За цим законодавчим актом Гренландія одержала широкі автономні повноваження. Її адміністрація має тепер право розпоряджатися природними ресурсами, керувати власною судовою системою і поліцією [18, с. 37].

Першочерговим завданням острова з новим статусом, — вважає прем’єр-міністр Гренландії Куупік Клейст, — є вирішення соціальних проблем. Великі надії уряд покладає на видобуток багатих покладів нафти і газу на території острова, що дасть можливість скоротити дотації датського уряду, які становлять на сьогодні третину бюджету острова[18, с.37].

Ескімоси, які називають себе інуітами, складають основну частину населення Гренландії, на острові проживає також близько 10 тис. датчан. Офіційні мови — ескімоська і датська. Гренландці широко користуються ескімоською мовою, яка має свою писемність і є другою, поряд із датською, мовою викладання в школі. Ескімоською мовою створена література, видаються газети, ведуться теле- і радіопередачі [1, с. 629].

Отже, з 1849 року  Данія є конституційною монархією з представницької формою правління. Хоча Конституція 1849 роки для свого часу і була відносно демократичної, вона, як і раніше, передбачала суттєві антидемократичні обмеження в виборності і праві бути обраним в тодішній двопалатний датський парламент, а також певною мірою реального впливу громадських уповноважених на головні питання життєдіяльності держави. 

РОЗДІЛ 2. Особливості політичної системи королівства Данія

2.1. Законодавча влада Данії

Законодавчу владу в Данії здійснюють спільно король і однопалатний парламент (фолькетинг, що в перекладі означає народні збори). Однак король фактично лише оприлюднює прийняті парламентом закони. До складу парламенту, який обирається на чотири роки, входить не більше 179 депутатів. Віковий ценз як для активного, так і для пасивного виборчого права становить 18 років. Вибори проводяться за пропорційною системою.

Держава на сьогоднішній день продовжує залишатися найбільш універсальною формою організації людського суспільства. Продовжують зберігати своє значення для науки і ряд фундаментальних понять і категорій загальної теорії права та держави, до яких відноситься, перш за все, поняття механізму державної влади.

Данія — конституційна монархія, де Королева виконує роль голови держави, а уряд формується з парламенту, «фолкетингу».

Монарх є главою держави, а прем’єр-міністр — главою уряду. Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову гілки закріплений в Конституції 1849 року з наступними поправками.

Монарх як глава держави виконує переважно церемоніальні і представницькі функції. Згідно з Конституцією, монарх офіційно призначає прем’єр-міністра та інших міністрів і підписує контрасигновані міністрами парламентські акти для додання їм законної сили. Монарх також приймає глав іноземних держав, що перебувають з офіційним візитом, здійснює закордонні державні візити і приймає послів інших країн. Відповідно до Конституції монарх формально є членом Державної ради. До складу ради входять монарх, спадкоємець престолу і всі міністри. У раді відбувається офіційне обговорення законопроектів і важливих урядових рішень.

Одним з головних принципів законодавчої влади в Скандинавії є парламентаризм. Парламентаризм визначається нами як особлива форма співпраці законодавчої та виконавчої влади. З юридичної точки зору, така форма співпраці виражена в ряді врегульованих правом інститутах, як-то: інститут вотуму недовіри, інститут права розпуску парламенту, інститут формування уряду. Сукупність цих інститутів породжує своєрідний механізм взаємодії між урядом і парламентом, коли уряд визначає порядок денний роботи представництва, а останнє — склад кабінету. Надалі саме парламентаризм є основою інституціональних заходів контролю законодавчої влади над виконавчою [15, c. 11].

Парламенти скандинавських країн сьогодні перетворилися в головні органи державної влади, політика яких має вирішальний вплив на стан як всієї держави, так і його політичної системи. За всю історію свого розвитку представницькі органи влади країн Скандинавії пройшли шлях від органів цензової демократії, формувалися на основі непрямих виборів, до сучасного демократичного органу пропорційного представництва. Особливості останнього в цьому регіоні спрямовані, з одного боку, на максимальне врахування переваг виборців, а, з іншого боку, на стабілізацію партійної системи, яка гарантуватиме її від надмірного дроблення. Законодавство про вибори Північних країн містить на цей рахунок чіткі постанови. В цілому система виборів націлена на формування працездатного представницького органу з відносною більшістю, що дозволяє обходитися без нестабільності, властивої коаліційним кабінетах. Структура парламентів Данії, Норвегії та Швеції також багато в чому спрямована на досягнення за допомогою організаційних засобів працездатного парламенту як головного елемента механізму державної влади. У неостанню чергу структура скандинавських парламентів спрямована на інтенсифікацію заходів парламентського контролю.

Вищий орган законодавчої влади — однопалатний парламент Данії (фолькетинг), який обирається громадянами країни на 4 роки. Рішення парламенту є остаточними, він не підзвітний нікому [8, c. 144].

З 1953 року парламент однопалатний, складається з 179 членів, з яких:

• 135 обираються за пропорційною системою на основі загального виборчого права в 23 виборчих округах
• 40 обираються на місця (т.зв. додаткові), що розподіляються між партіями і списками пропорційно загальної кількості отриманих на виборах голосів
• 2 обираються від Фарерських островів
• 2 обираються від Гренландії.

У парламентських виборах беруть участь партії, що пройшли в фолькетинг на попередніх виборах. Інші партії допускаються до виборів, якщо зберуть підписи 1/175 від загального числа виборців, які взяли участь в попередніх виборах. Для обрання в парламент партія повинна отримати не менше 2% голосів в окрузі [8, c. 145].

Практика делегованого законодавства широко розвинена в Скандинавії. Однак видається, що його основні форми спрямовані не на обмеження основний законодавчої прерогативи парламенту, а на додаток її, що викликано особливим типом держави — держави загального благоденства. Крім загальних обмежень, що накладаються конституцією на перелік предметів делегації, конституційне право розрізняє норму формального законодавства і норму делегованого, залишаючи їх рівними за силою. В цілому практика делегованого законодавства є особливий елемент взаємодії трьох основних гілок влади в Скандинавії, де кожному з суб’єктів даного взаємодії належать свої особливі повноваження як по взаємному контролю, так і по формуванню матеріального змісту самих актів делегованого законодавства.

2.2. Виконавча влада в Данії

Виконавчу владу в Данії фактично здійснює уряд — Рада Міністрів. Саме цей орган реалізує переважну більшість повноважень, які віднесені до королівських. Король призначає прем’єр-міністра та інших членів уряду. Проте вибір залежить від того, яка політична партія одержала більшість голосів виборців, а також від особи, яка очолює ту чи іншу партію.

Особливістю організації виконавчої влади в Данії є існування Державної ради, яка є, власне, формою публічної демонстрації діяльності уряду. До складу ради входять усі міністри, які засідають у присутності і за головування короля. У такий спосіб урядовим рішенням надають авторитету рішенням глави держави [7, c. 137].

Найважливіші повноваження по здійсненню державної влади зосереджені в руках уряду, яке відповідно до пункту 14 Конституції данини, призначається і відправляється у відставку Королем. На практиці прем’єр-міністром Король призначає лідера партії парламентської більшості у Фолькетінгу, причому коаліційні уряди з 2 і більше партій в Данії досить часте явище. Такий склад дозволяє уряду спиратися на підтримку більшості в парламенті.

Міністри (в даний час їх 16), члени уряду, утворюють Державна рада, до складу якого входить також спадкоємця престолу після досягнення повноліття. Веде засідання Державної ради Король, за винятком випадків, коли Законодавчі збори делегує здійснення королівської влади Державній раді. Всі законопроекти і важливі урядові акти підлягають обговоренню в Державній раді.

Якщо Король не може вести засідання Державної ради, він має право доручити обговорення питань Раді міністрів. Рада міністрів включає всіх міністрів і очолюється Прем’єр-міністром. Голосування кожного з міністрів заноситься до протоколів засідань, а будь-які рішення приймаються більшістю голосів. Прем’єр-міністр передає протоколи засідань, підписані присутніми міністрами, Королю, який приймає рішення про негайне згоду з рекомендаціями Ради міністрів або про винесення питання на його розгляд в Державній раді.

За словами М.А. Ісаєва [8], фактично уряд Данії є на сьогоднішній день неформальне зібрання міністрів, що розпадається на ряд структурних підрозділів: комісій, підкомісій і спільне засідання всіх міністрів («конференцію міністрів»), що проводиться раз на тиждень по четвергах. На засіданнях присутні всі міністри, головує прем’єр. Порядок денний конференції готується заздалегідь апаратом прем’єр-міністра. [8]

На конференціях міністрів остаточно приймаються всі рішення, які входять до компетенції уряду: урядові законопроекти, доповіді прем’єра і окремих міністрів Фолькетінгу і т.п. Залежно від прийнятого на конференції рішення, воно за допомогою дії принципу корроборації затверджується Королем і доходить до стадії формального затвердження в Державній раді. [1]

У структурі уряду розрізняють кілька підрозділів, які розрізняються за способом обговорення урядових заходів. Сюди можна віднести щоденні засідання членів уряду, організовані у вигляді спеціальних комісій. Вони складаються з декількох міністрів, що розглядають одну категорію справ, в зв’язку, з чим виникає потреба в координації їх зусиль. Головою такої комісії є той міністр, в чиєму основному веденні знаходиться рішення справи по суті.

Окрему групу урядових комісій складають підкомісії. За своєю суттю це особливі експертні комісії, складені з провідних чиновників окремих міністерств, очолюються такі підкомісія і як правило, чиновниками міністерства прем’єра.

Однією з найважливіших завдань уряду є підготовка та внесення на розгляд в Фолькетинг різних законопроектів.

Міністри мають право за посадою бути присутнім на засіданнях Фолькетінгу і звертатися до Фолькетінгу під час дебатів так часто, як це необхідно, за умови дотримання Регламенту Фолькетінгу. Вони мають право брати участь в голосуванні тільки в тому випадку, якщо є депутатами Фолькетінгу. Прем’єр-міністр має право вимагати від голови Фолькетінгу скликання останнього на надзвичайну сесію, вказавши порядок дня. [5]

Уряд укладає різні угоди з іноземними державами, причому тільки частина з них потребує схвалення Фолькетінгу. Так само, за згодою короля, вона призначає дипломатичних представників Данії за кордоном. Також фактично в руках уряду знаходяться всі Збройні сили країни.

Міністр йде у відставку, якщо Фолькетинг виносить йому вотум недовіри. Якщо Фолькетинг виносить вотум недовіри Прем’єр-міністру, він звертається з проханням про відставку уряду, за умови, що ні оголошуються нові вибори Фолькетінгу. Якщо уряду виноситься вотум недовіри або воно само звертається з проханням про відставку, уряд продовжує здійснювати свої повноваження до формування нового складу. Міністри, які продовжують здійснювати свої повноваження в зазначеному вище порядку, роблять тільки ті дії, які необхідні для безперервного здійснення державних справ. Міністри можуть бути піддані імпічменту Королем або Фолькетингом за неналежне виконання обов’язків за посадою. Суд в порядку імпічменту за неналежне виконання обов’язків за посадою здійснює Високий суд Королівства.

Для розслідування діяльності підпорядкованих Раді міністрів установ Фолькетинг може створювати спеціальні комісії.

Вищі посадові особи призначаються Королем за поданням уряду і «можуть бути переміщувані без їх згоди лише в разі, якщо при цьому не знижується їхня винагорода за займаною посадою». [18, c. 37] Фактично уряд здійснює контроль за діяльністю всіх органів місцевого управління і самоврядування.

Жодна особа не може бути призначена державним службовцям, якщо воно не є підданим Данії. Державні службовці, які призначаються на посаду Королем, приймають урочисту присягу, в якій зобов’язуються дотримуватися Конституції.

Правила, що визначають порядок зняття з посади, переведення на іншу посаду та пенсійного забезпечення державних службовців, встановлюються законом з урахуванням вимог. Державні службовці, призначені Королем, можуть бути переведені на інші посади без їх згоди, якщо при цьому вони не втрачають в окладах за колишніми посадам, або якщо їм був запропонований вибір між перекладом на інші посади і виходом на пенсію в загальновстановленому порядку.

Державні службовці, обрані до складу Фолькетінгу, стають депутатами незалежно від згоди уряду.

На сьогоднішній день Данія являє собою високорозвинене демократичне суспільство, яке має чітку соціальну спрямованість. Остання риса проявилася в післявоєнний період і набула форм держави благоденства, одним з інститутів якого є громадський сектор (offentlig sektor).

Держава благоденства в Данії, особливо в особі громадського сектора, безпосередньо вплинуло на «кризу» політичної системи Данії 70-х років XX століття. Дане явище супроводжувалося вибуховою появою нових партій, які з перших же днів свого існування перетворювалися в значимі політичні сили.

Всі вищеназвані процеси проходили в рамках нової конституційної системи, створеної після реформи 1953 року. Дана реформа закріпила досягнення датської демократії за весь час її розвитку, зміцнивши в особливій мірі положення датського парламенту (Фолькетінгу) [8, c. 196].

Фолькетинг остаточно став головною ланкою політичної системи, зміцнивши своє становище як головного її суб’єкта, який надає вирішальний вплив на всю ситуацію в країні в цілому.

Структурно і функціонально за післявоєнний період відбулося поглиблення демократичного спілкування між суб’єктами парламентської діяльності. Інтенсифікувалися зв’язки всередині парламенту між його підрозділами, розширилося поле консенсуальної роботи.

Внутрішньопарламентська демократія набула за післявоєнний період більш жорстку спрямованість на зміцнення загальної демократії в країні. Внутрішньопарламентська демократія, будучи формою спілкування депутатів і політичних партій в стінах парламенту, таким чином, представляється у вигляді приватної форми загальної датської демократії.

Парламент у Данії однопалатний; депутати обираються шляхом пропорційного представництва, хоча кожен член парламенту також представляє виборчий округ. Чотири з 179 членів Парламенту обираються від Гренландії та Фарерських островів. Загалом, Уряд Данії є урядом меншості (що не містить парламентської більшості), що означає, що політика Данії заснована на компромісах різноманітних політичних партій. У випадку, якщо Фолкетинг висловлює недовіру уряду, уряд повинен піти у відставку чи провести вибори [20, c. 11].

За Конституцією вибори повинні проходити кожні чотири роки. Якщо розподіл місць після виборів чітко вказує на певну партію або партії, монарх призначає їх як уряд. У випадку, якщо результат виборів не є чітким, Королева організує ряд нарад, на яких обрані партії висловлюють свої побажання. Тоді Королева призначає королівського повіренного, щоб він провів перемовини про формування уряду з обраними партіями. По закінченні перемовин проводиться ще одна нарада на чолі з Королевою, після якої монарх призначає нового прем`єр-міністра.

2.3. Судова влада у Данії

Незалежні суди є частиною розподілу влад у Данії. Зазвичай справи розглядаються в першу чергу місцевим чи міським судом; апеляції на рішення міського суду розглядаються в одному з двох Високих Судів країни. Деякі важливі справи, що торкаються адміністративних проблем, розглядаються одним з високих судів в першу чергу. Найвищим органом судової влади є Верховний Суд. Суддів призначає Королева.

Данія належить до європейських правових систем скандинавської групи (як і Ісландія, Норвегія, Швеція, та Фінляндія) і має дуалістичний (змішаний) характер, для якої характерними є як ознаки континентального, так і загального права.[12]

Максимальний передбачений законом термін покарання за наркозлочини в Данії становить 10 років тюремного ув’язнення, а в особливих випадках може досягти 15 років.

Механізм судової влади в цих країнах включає в себе не тільки суди загальної та спеціальної юрисдикції, але також і органи, які традиційно відносять до галузі виконавчої влади, які надають сприяння у здійсненні правосуддя. Органи прокуратури і деякі органи поліції в країнах Скандинавії повинні бути включені в поняття «судова влада». Тут вищеназвані органи являють собою особливу додаток до загальної системи судової влади, термінологічно позначається як «обвинувальна влада» (anklagemyndighet), в процесуальному відношенні становить особливу частину судів. Ніяких інших повноважень, крім підтримки звинувачення у суді та нагляду за слідством скандинавська прокуратура не має. Крім того, відмінною рисою судової влади в цьому регіоні є стійка практика формування преюдікатов вищими органами правосуддя і підпорядкування цим преюдікатам нижчестоящих судів. Особливо слід підкреслити, що як ніде, а саме у вченні про судовому преюдікате проявляються доктринальні постулати скандинавського правового реалізму про дієвість права. Саме в судовому рішенні знаходиться головний критерій дієвості правової системи країни і судова влада, будучи головним суб’єктом виявлення цієї дієвості, отримує тим самим додатковий стимул до власної формалізації в якості особливого елемента загального механізму державної влади.

Іншим найбільш зримим проявом особливого становища органів судової влади в загальному механізмі державної влади є інститут конституційного контролю. У країнах Скандинавії він має усталені форми здійснення, класифікація яких дозволяє об’єднати в одну групу Норвегію і Данію, де суди загальної юрисдикції мають повноваження щодо перевірки законів на предмет відповідності їх конституції. В цілому ж судова система країн Скандинавії є суттєвим елементом загального механізму державної влади, в якому має власне становище і компетенцію [8, c. 254].

Вища ланка судової системи Данії — Верховний суд. Верховний суд розглядає скарги на рішення нижчестоящих судів і скасовує їх у разі порушення закону. Повний склад суду включає в себе президента і 14 членів.

У структурі Верховного суду діють апеляційна та касаційна комісії, що складаються з 3 суддів, призначення яких проводиться президентом суду за погодженням з іншими членами. За рішеннями Верховного суду визнається сила прецедентів.

Сходинкою нижче стоять два апеляційні суди — східних і західних земель. Суд східних земель складається з голови і 45 суддів, а суд західних — з голови і 22 суддів. Ці суди розглядають апеляції на рішення окружних судів і виступають судом першої інстанції по найбільш складних цивільних справах і по тих злочинів, покарання за якими становить не менше 8 років позбавлення волі.

Справи розглядаються колегією у складі 3 суддів. До них додається 3 або 12 присяжних засідателів в залежності від категорії справи, що розглядається.

Низова ланка судової системи — міські суди, утворені в 82 судових округах. До складу міських судів входить від 1 до 20 суддів. Цивільні справи розглядаються суддями одноосібно, а в кримінальних до них додаються 2 судових засідателя [9].

Оскільки за конституцією судді є незмінний і можуть бути зміщені з посади лише за вироком суду. У зв’язку з цим в Данії діє особливий Дисциплінарний суд, що складається з 5 суддів. Крім звинувачень проти суддів він розглядає також і питання про відновлення кримінального переслідування і про відвід захисників у кримінальних справах. [2, c. 84]

Історично судом загальної юрисдикції вважається так званий суд по морським і кримінальних справах.

Крім судів загальної юрисдикції в Данії діє Високий суд Королівства, який включає не більше 15 найстаріших за посадою суддів Верховного суду Королівства і рівне їм число суддів, обраних Фолькетингом на шестирічний термін відповідно до принципу пропорційного представництва. Жоден депутат Фолькетінгу не може бути обраний суддею Високого суду Королівства і жоден депутат Фолькетінгу не може виконувати функції судді Високого суду Королівства.

Якщо хто-небудь з членів Верховного суду Королівства не може брати участь в розгляді будь-якого конкретної судової справи, від участі в розгляді справи відстороняється таке ж число суддів, обраних Фолькетингом. Високий суд Королівства обирає голову зі складу своїх суддів. Якщо на розгляді Високого суду Королівства знаходиться будь-яку справу, судді, обрані Фолькетингом, зберігають свої посади в Високому суді Королівства на час розгляду справи в Суді і після закінчення терміну, на який вони обрані Фолькетингом. Високий суд Королівства розглядає справи проти міністрів з ініціативи Короля або Фолькетінгу [8, c. 156].

За згодою Фолькетінгу та з ініціативи Короля Високий суд Королівства може розглянути справи за звинуваченням у злочині інших осіб, якщо вчинені ними злочини становлять, на думку Короля, особливу небезпеку для держави. Відправлення правосуддя здійснюється тільки на підставі закону. Не допускається створення надзвичайних судів для здійснення правосуддя.

Крім перерахованих вище, в Данії існують і спеціальні суди, до яких відноситься система військових судів і суд по трудових спорах.

При здійсненні правосуддя суди повинні бути завжди незалежні від виконавчої влади.

Суди, що відправляють правосуддя, мають право розглядати будь-яке питання, що стосується обсягу повноважень органів виконавчої влади. Особа, оспорювати такі повноваження, не має права ухилятися, подавши відповідний позов до суду, від виконання розпоряджень органів виконавчої влади до того, як суд винесе з цього питання рішення.

Питання про обсяг повноважень органів виконавчої влади можуть бути передані законом під юрисдикцію одного або більшої кількості адміністративних судів. Апеляції на рішення адміністративних судів можуть подаватися до Верховного суду Королівства. Процедура розгляду зазначених справ встановлюється законом [8, c. 238].

При виконанні своїх повноважень судді керуються тільки законом. Судді не можуть бути зміщені з посади інакше як за обвинувальним вироком, вони не можуть бути переведені без їх згоди на інші посади, за винятком випадків реорганізації судових органів. У зазначених випадках судді, які досягли 65 років, можуть бути відправлені у відставку із збереженням колишнього заробітку до досягнення граничного віку перебування на посаді. Правосуддя має по можливості здійснюватися відкрито і гласно.

Будь-яка особа, яку взято під варту, має постати перед суддею протягом 24 годин. Якщо особа, взята під варту, не може бути негайно звільнено, суддя повинен дати мотивований висновок в судовому наказі, який повинен бути прийнятий якнайшвидше, але не пізніше трьох днів, про те, що особа піддається тюремного ув’язнення або звільняється від тюремного ув’язнення під заставу на умовах і в розмірі, встановлених в судовому наказі. Закон може обмежити застосування зазначеного правила, вилучивши з його дії територію Гренландії, якщо таке вилучення буде визнано за необхідне з урахуванням місцевих обставин.

Рішення судді може бути оскаржене обвинуваченим за допомогою апеляції до вищестоящого суду[9].

Жодна особа не повинна піддаватися тюремного ув’язнення за злочин, за який призначається покарання у вигляді штрафу або умовного ув’язнення.

Крім кримінальних справ, законність позбавлення волі за рішенням несудових органів, а також позбавлення волі іноземців в порядку, встановленому законом, можуть бути розглянуті судом загальної юрисдикції або іншим судовим органом за клопотанням особи, позбавленої волі, або його представника. Правила зазначеної процедури встановлюються законом[8, c. 99].

Отже, за формою правління Данія є конституційною монархією. В даний час на чолі держави стоїть Королева Маргрете II, що вступила на престол 14 січня 1972 року і представляє династію Шлезвіг-Гольштейн-Зондербург-Глюксбург.

Конституція Данії відтворює традиційну схему поділу влади, переломлену, однак, крізь призму конституційної монархії. Законодавча влада належить спільно Королю і Фолькетінгу, виконавча влада — Королю і Раді міністрів, судова — Верховному суду і нижчестоящим судам.

ВИСНОВКИ

Отже, Данія є країною з розвиненими формами демократичного спілкування, коріння яких сягають середини XIX століття, коли освічене перше народне представництво відкрило широку дорогу демократичному розвитку традиційних інститутів данського суспільства. Зокрема, це призвело до наступного:

1. Датська монархія (найдавніша з існуючих нині в Європі) була скасована, а органічно прижилася в нових політичних умовах. Останнє виявилося в активній (хоч і вимушеній) участі ряду данських королів (Фредерік VII і Крістіан IX) у формуванні політичного консенсусу в суспільстві: за Фредеріка VII була прийнята перша конституція, за Крістіана IX затвердився парламентаризм. На сьогоднішній день монархія є одним з найпопулярніших політичних інститутів всередині самої Данії.
2. Однією з головних сил на політичній арені країни є політичні партії. Паростки перших політичних об’єднань з’являються ще в епоху станових представництв (30-ті — 40-ті роки XIX століття), проте в повній мірі говорити про діяльність політичних партій припадає тільки в останній чверті XIX ст. Саме тоді зародилася система «чотирьох старих партій», яка проіснувала в незмінному вигляді до 70-х років XX століття.
3. З часом партійний вплив стало позначатися на структурі самого парламенту. З кінця XIX століття виникає традиція призначати (обирати) керівних осіб Фолькетінгу, його основних комітетів згідно співвідношенню партійних сил. Фракція партії, таким чином, перетворилася в один з діючих суб’єктів внутріпарламентської структури Фолькетінгу. Так само спрямованість політичної боротьби між різними політичними партіями втілилося в ряд інститутів, які допомагають знайти рішення навіть в гострій конфліктній ситуації. Традицію тут заснував компроміс (forlig) 1894, в подальшому вона тільки зміцнилася. Крім того, були розширені права і повноваження партійних груп впливати на прийняте парламентом рішення.

4. Демократичний характер структури парламенту і встановленою ним процедури прийняття рішень в міжвоєнний і — особливо — в післявоєнний періоди посилився. У величезній мірі дані зміни відбулися завдяки фактору держави благоденства, громадського сектору. Соціалізація загальної демократії в Данії призвела до появи в 70-х роках XX століття нових політичних сил, які, пройшовши через вибори в парламент, інтенсифікували форми внутріпарламентської демократії. В результаті склалася особлива плюралістична система взаємодії політичних партій в парламенті.
5. У сучасний період зазначені вище тенденції насамперед позначилися на інтенсифікації форм політичного спілкування в таких структурних підрозділів парламенту, як його постійні комітети. Зараз їх число зросло до 24 (на початок XX століття їх було не більше 8). Крім того, самі постійні комітети стали повторювати собою ситуацію всередині парламенту. Це відбилося на порядок обрання глави і заступника глави комітету. Як правило, ними є представники тієї партії, яка має за собою більшість в даному комітеті. Нарешті, стало можливим меншості комітету в 2/5 його членів надавати процедурне вплив на рішення комітету.
6. Парламентська діяльність, що протікає в умовах внутріпарламентської демократії, виявляється, таким чином, матеріальним, змістовним елементом внутріпарламентської демократії. 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Брук С. И. Население мира. Этнодемографический справочник / С. И. Брук. — М. : Наука. — 1986. — 832 с.
2. Возгрин В.Е. Генезис датского абсолютизма // Политические структуры эпохи феодализма в Западной Европе ХVI-ХVІІ вв. JL, 1990
3. Дубинко Е.О. Дания на туристском рынке Европы / Е.О. Дубинко // Беларусь в современном мире : материалы VI Междунар. науч. конф., посвящ.86-летию образования Белорус. гос. ун-та, Минск, 30 окт. 2007 г. / Белорус. гос.ун-т ; редкол.: В.Г. Шадурский [и др.]. – Минск, 2008. – С. 238–240.
4. Дубинко-Гуща, Е.О. Роль политической системы в формировании внешней политики Дании как малого государства / Е.О. Дубинко-Гуща // Инновации в международных отношениях : материалы междунар. круглого стола, Минск, 28 марта 2013 г. / Белорус. гос. ун-т ; сост.: Е.А. Достанко. – Минск, 2013. – С. 25–30
5. Енгибарян Р. В. Конституционное развитие в современном мире. Основные тенденции / Р. В. Енгибарян. — М. : Норма, 2007. — 496 с.
6. Європейський досвід реформи адміністративно-територіального устрою; в кн.: Адміністративно-територіальна реформа в Україні : політико-правові проблеми / [за ред. І. О. Кресіної]. — К. : Логос, 2009. — 480 с.
7. Зудов Ю. В. Церковь, государство и общество в современной Дании. – Челябинск, 2011. – 235 с.
8. Исаев М.А. Основы конституционного права Дании / М. А. Исаев; МГИМО(У) МИД России. – М. : Муравей, 2002. – 337 с.
9. Исаев, М.А. Политическая система стран Скандинавии и Финляндии / М.А. Исаев, А.Н. Чеканский, В.Н. Шишкин. – М. : Росспэн : Моск. гос. ин-т междунар. отношений (Ун-т), 2001. – 277 с.
10. История Дании с древнейших времен до начала XX века. М., 1996
11. История Дании. XX век / отв. ред. Ю. В. Кудрина, В. В. Рогинский. – М., 1998. – 379 с.
12. Конституции государств Европы : [в 3 т. / под. ред. Л. А. Окунькова]. — М. : Изд-во НОРМА, 2001. — [Т. 1]. — 824 с.
13. Малевич, Ю.И. Внешняя политика и экономика стран Северной Европы : учеб.-метод. пособие / Ю.И. Малевич. – Минск : Реклама Факсбелар, 2001. – 56 с.
14. Мироненко О.М. Штейн Лоренс / О.М. Мироненко // Юридична енциклопедія: в 6т. / редкол. : Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]). — К. : Вид-во «Українська енцикл.» ім. М.П. Бажана, 1998-2004. — Т.6: Т-Я-2004. — 768 с.
15. Мяловицька Н. Особливості конституційної системи Королівства Данія / Н. Мяловицька // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. — 2012. — Вип. 91. — С. 10-13.
16. Рогинский В.В. Некоторые аспекты формирования «скандинавской модели» // XX век: многообразие, противоречивость, целостность. М., 1996
17. Сизько И.А Конституционное право зарубежных стран [Текст]: Учебно-практическое пособие/ И.А. Сизько, Н.М. Чепурнова — М.: МЭСИ, 2007. 184 с.
18. Сыченко Екатерина. Конец ледникового периода / Екатерина Сыченко // Эксперт., 2009. — №25. — С. 37.
19. Участие Дании в ООН / Е.О. Дубинко // Беларусь в современном мире : материалы IV Респ. науч. конф., Минск, 28 сент. 2005 г. / Белорус. гос. ун-т ; редкол.: А.В. Шарапо [и др.]. – Минск, 2005. – C. 24–25.
20. Чеканский А. Н. Основные проблемы развития институтов внутрипарламентской демократии в Дании: 1849–2000 гг.: автореф. дис. … канд. ист. наук. – М., 2003. – 25 с.
21. Шершеневич Г. Ф. История философии права / Г. Ф. Шершеневич. — СПб. : Изд. бр. Башмаковых, 1907. — 588 с.