Вступ

Досконале знання методологічних основ проведення наукового експерименту – важлива складова професійної компетентності дослідника, необхідний інструмент в його повсякденній роботі. Потрібно чітко усвідомлювати послідовність етапів, співвідношення форм та методів організації експериментальної роботи, специфічні прийоми та шляхи її реалізації. Досить часто молоді науковці відчувають певні труднощі на перших етапах здійснення самостійної творчої діяльності — при виборі теми експерименту, формулюванні гіпотези, постановці мети, визначенні об’єкту та предмету дослідження, організації етапів проведення експериментальної роботи.

Компетентний спеціаліст вміє майстерно підбирати і доцільно використовувати цілий спектр засобів та технологій в ході експериментального дослідження, але не завжди може в узагальненому вигляді сформулювати, як він це робить. Хоча загалом прийоми та методи наукового пошуку досить відомі, на практиці не так легко “видобути” потрібну інформацію при ознайомленні з нормативними документами ВАКу, вимогами та стандартами дисертаційного дослідження. Науково-методичної літератури, що стосується організації та проведення експерименту з урахуванням сучасних вимог, недостатньо.

1. Сутність та різновиди експерименту

Експеримент — це найбільш важлива складова частина наукового дослідження, один із основних засобів отримання нових наукових знань. Експеримент — це науковий дослід або спостереження того чи іншого явища в умовах, які дозволяють стежити за його ходом, керувати ним, відтворювати його результати кожного разу при повторенні конкретних умов. Метою експерименту може бути перевірка теоретичних положень (підтвердження робочої гіпотези), а також більш глибоке вивчення теми наукового дослідження.

Експерименти розподіляють на: а) природні та б) штучні.

Природні (натуральні) експерименти, головним чином, притаманні вивченню соціальних явищ (соціальний експеримент).

Щодо штучних експериментів, то вони застосовуються, як правило, у природничих науках.

Розрізняють лабораторні та виробничі експериментальні дослідження.

При проведенні лабораторних досліджень застосовують типові прилади, спеціальні моделюючи пристрої, стенди, обладнання, що дозволяє найбільш повно і якісно вивчати вплив одних характеристик на зміну інших. «Золотим» правилом експериментатора є таке положення: «При проведенні експерименту можна змінювати лише одну умову!..»

Яскравим прикладом «творчої» методології експериментальних фізичних досліджень є праці А. Ф. Іоффе і П. Л. Капиці.

2. Методологія експериментальних досліджень

Методологія експерименту визначається його загальною структурою, постановкою і послідовністю виконання певних дій, а саме:

а) розробка плану-програми експерименту;

б) вибір засобів для проведення експерименту;

в) проведення експерименту;

г) обробка і аналіз експериментальних даних; висновки.

Наведений перелік етапів відповідає логіці традиційного експерименту.

З метою підвищення точності та зменшення обсягу експериментальних досліджень останнім часом застосовують математичну теорію експерименту. В цьому випадку методологія експерименту складається з таких етапів:

1) розробка плану-програми експерименту;

2) оцінка вимірювання і вибір засобів для проведення експерименту,

3) математичне планування експерименту з одночасним проведенням експериментального дослідження, обробкою і аналізом отриманих даних.

Планування експерименту — процедура вибору числа та умов проведення дослідів, необхідних та достатніх для вирішення задачі досліджень із заданою точністю.

Розрізняють два підходи планування експерименту:

• класичний, при якому по черзі змінюється кожен фактор до визначення часткового максимуму при постійних значеннях інших факторів,
• статистичний, де одночасно змінюють багато факторів.

При цьому суттєвим є: мінімізація числа дослідів; одночасне варіювання всіма параметрами; використання математичного апарата, який формалізує дії експериментатора; вибір чіткої стратегії, що дозволяє приймати обґрунтовані рішення після кожної серії експериментів. Загалом розрізняють такі експериментальні плани: дисперсного аналізу; відбору суттєвих факторів; багатофакторного аналізу; одержання поверхні відгуку; динамічних задач планування; вивчення механізмів явищ; побудови діаграм «склад — властивість», «склад — стан».

Початок плануванню експерименту поклали праці англійського математика Р. Фішера (1935), що довів перевагу використання на першому етапі досліджень факторного ортогонального планування експериментів, де варіюють тільки на двох рівнях. При цьому використання дробового факторного плану значно скорочує число необхідних експериментів.

Англійськими хіміками Боксом і Вілсоном запропонований метод крутого сходження (рух по градієнту), що дозволяє найбільш коротким шляхом визначити координати екстремуму досліджуваного процесу. Для математичного опису екстремальної області застосовують різні методи планування експерименту, у основі яких лежить представлення екстремальної області поліномами другого порядку, що адекватно описують досліджуваний процес.

Для вивчення промислового процесу застосовують еволюційні планування експерименту, де дослідник повинен весь час пристосовуватися до умов виробництва, що змінюються. Специфічним є планування з відсіванням експериментів.

3. Планування експерименту, його основні етапи

Планування експерименту включає в себе:

• визначення мети та завдань експерименту;
• місце, час проведення експерименту та його об`єм;
• характеристику вибірки та задіяних в експерименті груп;
• опис використовуваних для проведення експерименту матеріалів;
• опис методики проведення експерименту;
• опис додаткових змінних, що впливають на результати експерименту;
• опис методики фіксування, обробки та інтерпретації результатів експериментального дослідження.

Для одержання достовірної інформації важливим є виділення з об`єкту дослідження тої сукупності, яка буде підлягати вивченню, тобто формування вибіркової сукупності.

Вибіркова сукупність — частина генеральної сукупності, що виступає в якості основних об`єктів спостереження. Вибіркова сукупність повинна відображати властивості та ознаки генеральної сукупності.

Генеральна сукупність — це та сукупність об`єктів, на яку експериментатор поширює висновки дослідження, тобто та множина об`єктів, яка має спільну характеристику і вивчається в рамках дослідження на територіально-часових границях.

Процес формування вибіркової сукупності характеризується такими ознаками:

• числом ступенів відбору;
• типом виділення об`єктів репрезентації на проміжних етапах відбору;
• способом районування, виділених на проміжних етапах відбору, об`єктів репрезентації;
• способом відбору об`єктів репрезентації та одиниць спостереження на кожному етапі;
• об`ємом вибіркової сукупності (кількість одиниць спостереження).

Перші чотири ознаки описують тип вибірки, тобто особливості процесу відбору одиниць спостереження, п`ятий — об`єм вибіркової сукупності, що дозволяє розрізняти вибірку в рамках вибраного типу за кількістю одиниць спостереження.

При проведенні педагогічного дослідження варто звузити число об`єктів до мінімально необхідної кількості. Якщо мова йде про методику викладання певної теми, то можна обмежитись одним експериментальним та одним контрольним класом. При проведенні тимчасового експерименту, для одержання даних за достовірністю 0,95 бажано, щоб було залучено не менше як 384 учні. Якщо досліджуються виховні проблеми чи психологічні аспекти навчальної діяльності, то перевіркою можна охопити лише кілька десятків учнів.

Для забезпечення рівності умов експериментальних і контрольних класах слід:

• залучити до проведення занять у групі одного вчителя;
• вибрати в якості експериментального більш слабкий клас чи групу;
• замінити місцями, у кожній наступній серії дослідів, експериментальні та контрольні класи (групи);
• розділити склад учнів на кількісно одинакові (співрозмірні) групи за рівнем успішності чи іншими важливими для експерименту ознаками.

1. Підготовчий етап проведення експерименту.

Основи підготовки, успішного проведення, проектування та планування, досягнення цілей експерименту закладаються на першому етапі. Головним змістом підготовчого етапу є розробка науково-методичних засад експерименту, його методологічного інструментарію. Значення підготовчого етапу важко переоцінити. Він має власну структуру і в свою чергу розпадається на низку важливих складових.

Узагальнюючи досвід науково-дослідної роботи визнаних фахівців з питань методології проведення експерименту та на основі аналізу публікацій [3, 4] можна порадити виокремити наступну послідовність кроків, що видається найбільш оптимальною на цьому етапі.

Спочатку обирається галузь, в якій збираються проводити дослідження.

Після цього треба з’ясувати:

1) які не розв’язані проблеми існують у цій галузі;

2) які з цих проблем вимагають негайного вирішення. Мається на увазі актуальність з точки зору запитів суспільства на даному етапі, важливість дослідження цього питання в масштабах України;

3) яка ланка системи, а також вік піддослідних буде вивчатися;

4) в якому стані знаходиться ланка системи освіти (стосовно якої збираються проводити дослідження) і як висвітлено це питання в літературі. Може виявитися суперечність, розрив між теорією і запитами практики. Прикладом може бути суперечність між вимогами стандарту і якістю освіти. Або ця проблема актуальна, але не висвітлена в науково-методичних джерелах, не знайшла вихід у практику.

Подальші кроки підготовчого етапу наступні.

5) Постановка наукової проблеми.

Передбачає виявлення нез’ясованості, невизначеності, не розробленості питання, що цікавить, і відбір цього питання як головного, постановка його в центр вивчення. Після того необхідно сформулювати проблему в наукових термінах [8, 18]. Проблема має бути актуальною, відображувати ті нові аспекти, суперечності, реалії, з’ясування яких вимагає наука і практика.

Постановка проблеми та визначення теми дослідження тісно пов’язані між собою.

6) Вибір теми дослідження.

Необхідно виявити, якому питанню, проблемі буде присвячено дослідження. Тема визначає межі пошуку в даній проблемі. Для того, щоб переконатися, що напрямок дослідження обрано правильно, можна провести невеликий експеримент, тестування чи анкетування, це надасть впевненості у тому, що питання необхідно досліджувати. Після того, як тема дослідження вибрана, треба її обґрунтувати — тобто довести актуальність зазначених у темі питань для сучасної педагогічної науки та практики.

7) Вивчення психолого-педагогічної літератури з проблеми дослідження.

Це необхідно для того, щоб з’ясувати, як висвітлена тема дослідження в наукових джерелах, хто із дослідників цим питанням займався, виявити ступінь розробки даного питання в літературі. Рекомендується почати роботу з встановлення головних понять, що стосуються обраної теми, звернувшись до словників та педагогічних енциклопедій. Скласти бібліографію та коротку характеристику відібраних джерел за допомогою систематичного каталогу, реферативних журналів. На основі складання бібліографії можна зробити висновки про кількість публікацій по темі, яка цікавить, про наявність зарубіжних та вітчизняних публікацій з обраного питання, про дослідження сучасних авторів та їх попередників.

Після збору літератури та її вивчення необхідно написати огляд, що містить аналіз ступеня розробки досліджуваної проблеми, якою мірою вона висвітлена в цілому та за окремими питаннями. Цей аналіз потрібний для того, щоб:

— визначити місце обраного явища серед інших психолого-педагогічних явищ (встановити взаємозв’язки та взаємовплив явищ);

— виявити суть та природу явища, що вивчається, його закономірності;

— відобразити розуміння даного явища різними авторами та спробувати висловити своє бачення проблеми.

8) Визначення мети експерименту.

Оскільки експеримент — це наукове дослідження (і цим він відрізняється від опису педагогічного досвіду), то при його проведенні треба дотримуватись всіх тих етапів, які характерні взагалі для наукового дослідження. Зокрема, це стосується визначення мети, предмету і об’єкту дослідження і полягає в наступному.

Мета дослідження визначає бажаний кінцевий результат. Досягнення мети передбачає виконання відповідної кількості завдань [8, 19].

Мета повинна проходити червоною ниткою через все дослідження, починаючи від предмету і методу і закінчуючи результатами. Крім того, не треба плутати завдання з метою. На кожному етапі дослідження завдання можуть бути різними. Мета — одна на все дослідження, а завдання — відображають етапи реалізації мети. Завдань не повинно бути дуже багато, орієнтовно 5-7.

9) Визначення предмету і об’єкту дослідження.

Об’єкт експериментального дослідження – це процес або явище, що існує незалежно від суб’єкта пізнання, і на які спрямована увага дослідника [8, с.55]. Тобто це те, що пізнається. В галузі психології та педагогіки це, наприклад, процес розвитку деякої психічної якості (мислення, уваги, мови тощо), процес становлення особистості, ефективність застосування певної методики або засобу, технології у навчанні тощо.

Предмет експериментального дослідження – це властивості, якості, сторони об’єкту дослідження. Тобто предмет – це більш вузьке поняття, яке знаходиться в межах об’єкту.

В одному і тому ж об’єкті можуть бути виділені різні предмети дослідження. В предмет включаються лише ті елементи, зв’язки та відношення, які підлягають вивченню в даній роботі. Це певний аспект вивчення об’єкта [8, 18].

10) Методологічна основа дослідження.

Методологічна основа — це — ті основні теорії, положення, концепції, на яких має будувати свій експеримент дослідник, робити висновки, ґрунтувати гіпотезу. Передбачає посилання на роботи визнаних вчених в обраній галузі, розробки відомих науково-педагогічних колективів з проблеми тощо. Це дуже важливий момент у написанні дисертації. Без методологічної основи неможливо зрозуміти явище, що вивчається, охарактеризувати сутність дослідження, обґрунтувати тему, а потім проінтерпретувати результати [8, 18, 19].

11) Формулювання гіпотези.

Теорії в експерименті безпосередньо перевірити не можна. Теоретичні положення дуже загальні, всеохоплюючі, з них можна виснувати окремі наслідки з метою перевірки їх на практиці. В подальшому ці наслідки і називають гіпотезами.

Гіпотеза – це наукове припущення, яке випливає з теорії, яке ще не підтверджено, і не відкинуто. Гіпотеза є науково обґрунтованим припущенням про те, як, яким шляхом можна ефективно отримати бажаний результат [8, 18].

Гіпотеза, сформульована на початку експерименту, не може бути остаточною. Будь-яка гіпотеза потребує подальшого уточнення, деталізації, поглиблення і, можливо, навіть спростування. Висунення та спростування гіпотез – це основний і найбільш творчий елемент діяльності дослідника. Гіпотезу не можна будувати на доведенні очевидних істин. Вона завжди передбачає пошук чогось не відомого в науці і практиці.

В ході експерименту кількість гіпотез обмежують двома: головною та альтернативною, що відповідає цілям подальшої статистичної обробки даних [2]. Головна гіпотеза може складатися з декількох частин.

Після того, як гіпотеза сформульована, треба продумати шляхи її перевірки. Немає однозначних рекомендацій стосовно вибору методів, прийомів дослідження, комплексу параметрів для вимірювання, засобів їх реєстрації. Не можна одразу запропонувати повний набір методів та прийомів дослідження для всіх етапів експерименту. Для кожного етапу існують свої завдання, які потребують застосування відповідних методів.

12) Підбір методів та розробка методики.

Методику можна розробляти самим на основі методів, які відібрані відповідно до завдань дослідження та методологічної основи, а можна адаптувати вже відомі методики у відповідності до культури, мовного середовища тощо.

Вибір методики (або методик) дослідження на підготовчому етапі дослідження також не є однозначним. Не обов’язково теоретично вибрана методика на практиці дасть гарні результати. Кожна методика потребує апробації, уточнення та корекції відповідно до рівня розвитку дітей, умов, культурного середовища тощо. Крім того, в ході експерименту може виникнути потреба у пошуку інших методик. Вибір методики є вирішальним, але дуже складним етапом в організації дослідження. Як правило, новизна та результативність дослідження є наслідком оригінального та можливо нестандартного вирішення питання розробки методики [8, 38]. Методика психолого-педагогічного дослідження, не зважаючи на специфічність щодо вирішення конкретного завдання, має певну структуру. Її основними елементами є:

— теоретико-методологічна база, на якій ґрунтується методика;

— сукупність методів, що застосовуються, їх координація;

— психолого-педагогічний інструментарій та процедури його застосування;

— сукупність методів статистичної обробки та узагальнення і інтерпретації результатів дослідження;

— процедури та технології комп’ютерної обробки результатів [8, 18].

Методика дослідження може розпадатися на ряд послідовних ланок – експериментальних серій. Наприклад, використовуючи методику “коректурна проба” піддослідні повинні були проглядати на віддрукованій сторінці з хаотичним набором літер рядок за рядком, викреслюючи букви “с” та “в”. При цьому проводився похвилинний контроль того, скільки літер піддослідний проглянув за хвилину, а також кількість допущених помилок. Такою була перша серія. Друга серія полягала у тому, що при збереженні тієї ж інструкції стосовно викреслювання літер, піддослідні отримували осмислений текст – невелике оповідання. За цими серіями мають проводитися також наступні серії, в яких отримуються дані стосовно певного із завдань дослідження.

Результатом підготовчого етапу є набір методик, демонстраційний матеріал (картки, картинки, педагогічні об’єкти, набори навчальних завдань та ін.), протоколи з розробленим змістом та визначеною формою.

13) Вибір експериментальної бази дослідження.

На етапі вибору експериментальної бази дослідження треба визначитись також стосовно кількості піддослідних. Кількість піддослідних є питанням, яке потребує окремого осмислення, що обумовлюється багатьма факторами. Вона може варіюватися в залежності від теми, віку, галузі дослідження, а також завдань експерименту. У кожному випадку існує конкретна методика визначення кількості піддослідних і підбір цієї методики краще погодити з науковим керівником. Від кількості обстежених залежить також вибір статистичного інструментарію, за допомогою якого згодом будуть оброблятися зібрані дані. Так, вибірка менша, ніж 20 осіб, вважається малою, і в цьому випадку застосовується спеціальний апарат малих вибірок. Вибірка, до якої входить 300-400 обстежених – середньою, а вибірка до 1000 осіб і більше – великою.

14) Затвердження експериментальної бази.

Після того, як експериментальна база вибрана, необхідно оформити і затвердити потрібні документи.

Після закінчення підготовчого етапу, коли визначено цілі, завдання, сформульовано гіпотезу, визначено, як буде проводитись збір наукових фактів, необхідно скласти план-програму експерименту, в якій продумати головні завдання експерименту, етапи їх реалізації та термін виконання.

2. Дослідницький етап.

Констатувальний експеримент.

На цьому етапі різними засобами вивчають матеріал, збирають попередні відомості, використовуючи спостереження, анкети, тести, описують умови, які передують виникненню факту, що досліджується. Як правило, в результаті цього етапу дослідник починає орієнтуватись в матеріалі, встановлює необхідні контакти з піддослідним. Експериментатор осмислює гіпотезу та поглиблює уявлення про сутність психолого-педагогічних фактів, які мають бути перевірені та підтверджені у подальшому вивченні.

Цей етап покликаний виявити стан розвитку психічних якостей, педагогічних явищ, процесів, що спостерігається на початку дослідження. Тобто робиться діагностика або “зріз” досліджуваного явища [19, 21, 24].

Результатом конcтатувального експерименту є заповнені даними протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, що подані у вигляді таблиць, графіків, висновки стосовно “життєздатності” гіпотези та уточнена гіпотеза.

Формувальний експеримент.

Особливістю цього етапу є активне формування явища, що вивчається в процесі спеціально організованого експериментального навчально-виховного процесу. На цьому етапі в повній мірі розгортається реалізація методики, яка в свою чергу розпадається на ряд послідовних ланок – експериментальних серій. Під час здійснення експериментальних серій запроваджуються нові засоби, які сприяють залученню дитини у формувальну діяльність. Розгортається вся система впливу на дитину, постійно фіксуються всі зміни в її поведінці. Під час формувальних впливів методика може модифікуватися або доповнюватись новими експериментальними серіями [8, 18].

Корисно фіксувати будь-які зауваження стосовно змін в поведінці дітей, їх розвитку, їх емоційних реакцій, ставлення до експериментальних впливів, виявляти недоліки та складнощі в організації педагогічного процесу. Це дозволить зробити практичні рекомендації на базі дослідження більш цінними.

При проведенні формувального експерименту висуваються вимоги до дослідника. Він повинен:

— гарно усвідомлювати теоретичні уявлення про явище, яке вивчає, та мати добре розроблений набір параметрів для вивчення явища;

— якомога повніше враховувати та фіксувати вплив різноманітних факторів, які сприяють розвитку явища;

— чітко планувати роботу по проведенню експерименту.

Результатом формувального експерименту є: заповнені даними протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, що подані у вигляді таблиць, графіків, висновки стосовно подальшого уточнення гіпотези, поглиблене формулювання гіпотези.

Контрольний експеримент.

Під час експерименту створюється контрольна група піддослідних з метою порівняння рівня розвитку дітей цієї групи, з дітьми з тієї групи, де проводився формувальний експеримент. Метою порівняння є виявлення результатів формувального впливу. Особливу увагу треба звернути на те, щоб діти в контрольній та експериментальній групах були в рівних умовах — такого ж віку, виховувались в подібному середовищі тощо. Крім того, кількість зібраного матеріалу повинна бути достатньою для подальшої статистичної обробки [2].

Результатом контрольного експерименту є: заповнені даними протоколи спостережень, статистично опрацьовані результати, що подані у вигляді таблиць, графіків, висновки стосовно підтвердження або відкидання гіпотези, повне формулювання гіпотези.

3. Математична обробка даних дослідження.

Можна виокремити етапи математичної обробки даних дослідження. Вибір математичного апарату обмірковується та визначається ще на початкових етапах дослідження [3, 17].

— Після постановки проблеми та вибору гіпотези необхідно скласти математичну модель досліджуваного явища. Моделювання дає змогу виявити найбільш суттєві риси об’єкту або явища, що вивчається, відібрати систему показників, що характеризують об’єкт вивчення;

— Визначитися стосовно способу збору даних: чи буде обстежуватись вся генеральна сукупність піддослідних, чи буде застосовуватись вибірковий метод обстеження. У випадку використання вибіркового методу визначається також, яким приблизно буде об’єм вибірки (чи буде застосований метод малих вибірок, чи середніх);

— Наступним етапом є вибір статистичного апарату обробки даних дослідження;

— Заключним етапом є вибір комп’ютерного інструментарію обробки, та подання в узагальненому вигляді результатів дослідження.

Попри те, що в процесі дослідницького етапу експерименту здійснюється первинна кількісна обробка наукових фактів, отриманих в результаті констатувального, формувального, контрольного експериментів, після закінчення дослідницького етапу необхідно ще раз повернутись до обробки даних, вже тепер із врахуванням усього масиву даних.

Можна виокремити первинні та вторинні методи статистичного аналізу. Первинні методи дають можливість отримати показники, що безпосередньо характеризують результати вимірювань, здійснених в ході педагогічного експерименту. Статистична обробка на цьому етапі передбачає ранжування (тобто вибудовування фактів у певну послідовність), шкалювання, що дає можливість систематизувати дані відповідно до рівнів — високий, низький, середній тощо. Крім того, характеризують параметри отриманого розподілу випадкових величин — вибіркове середнє, вибіркову дисперсію, моду, медіану, а також його вид, форму, тип (наприклад, нормальний розподіл) тощо [3, 21].

Вторинні методи застосовуються для того, щоб на базі зібраних даних виявити приховані в них статистичні закономірності. Наприклад, методи дисперсійного, регресійного аналізу застосовуються для того, щоб визначити динаміку зміни окремих параметрів вибірки. Кореляційний, факторний аналіз здійснюється для встановлення статистичних зв’язків, що існують між змінними величинами, вимірюваними в експерименті. Методи тестування статистичних гіпотез та визначення довірчих інтервалів дозволяють теоретично обґрунтувати висновки стосовно параметрів та вигляду отриманого розподілу [3, 16].

Статистичні методи дають можливість довести, що отримано дійсно не випадкові результати і підтвердити існування виявлених залежностей .

4. Інтерпретація даних та формулювання висновків.

На кожному етапі проведення експерименту дослідник намагається осмислити отримані статистичні результати, проаналізувати закономірності у відповідності до існуючих теоретичних положень та практики, визначити практичне значення цих результатів. Але після того, як вже отримані всі дані, необхідно спробувати встановити зв’язки між закономірностями, виявити нові відомості, зробити узагальнення. Спробувати побачити одержані результати через призму наукових теорій, суміжних наук, що займаються вивченням даного питання. Не можна інтерпретувати результати, якщо не знати основних етапів психічного розвитку піддослідного, головних концепцій з досліджуваного питання, новітніх досліджень в обраній галузі, ставлення до проблеми представників різних наукових шкіл.

Результати дослідження у порівнянні з уже відомими в науці даними виконують різні функції – уточнюють або розширюють окремі теоретичні чи практичні положення навчально-виховного процесу чи методики вивчення, одержані результати можуть також відкривати нові аспекти досліджуваної проблеми, виокремлювати нові елементи, не відомі раніше [1, 21].

5. Впровадження результатів експерименту.

На етапі завершення дослідження та підведення підсумків необхідно чітко і конкретно визначити роль отриманих результатів для практики. Треба показати, для якої саме ділянки науки чи практики можуть бути корисні висновки дослідження і якою мірою нові знання можуть викликати позитивні зміни, які наслідки можуть бути досягнуті при впровадженні результатів. До практичних результатів дослідження відносяться конкретні методичні вказівки, рекомендації щодо навчання, виховання, інших видів педагогічної діяльності. Тобто результат дослідження має бути поданий так, щоб його можна було використати в науковій практичній діяльності.

Наприклад, на основі дослідження може бути зроблена заява у пресі, стаття в науково-популярному журналі, виступи по радіо, по телебаченню — це буде популяризація. Необхідно виступати з доповідями за результатами дослідження на науково-практичних семінарах, конференціях, можна видати методичні рекомендації, розробити спецкурс по своїй проблемі для студентів педагогічних вузів, розробити та подати пропозиції для включення в стандарти загальної освіти, методики для впровадження нової технології в навчально-виховний процес.

Висновки

Отже, проводити експеримент, експериментувати — це значить вивчати вплив перемінної незалежної на одну або більше перемінних, залежних при строгому контролі. Це дозволяє реалізувати відносно повний контроль перемінних. Якщо при спостереженні, досить часто, навіть неможливо передбачати зміни, то в експерименті можна ці зміни планувати і не допускати появи несподіванок.

Можливість маніпулювання перемінними — одне з важливих переваг експериментатора перед спостерігачем. Основне достоїнство експерименту — у тому, що можна спеціально викликати якийсь психічний процес, простежити залежність психічного явища від змінюваних зовнішніх умов. Ця перевага пояснює широке застосування експерименту в психології. Основна маса емпіричних фактів отримана експериментальним шляхом.

Правильно поставлений експеримент дозволяє перевіряти гіпотези про причинно-наслідкові відносини, не обмежуючи констатацією зв’язку — кореляції — між перемінними.

Розділяють такі плани проведення експерименту:

— традиційні — коли міняється лише одна незалежна перемінна;

— факторні — коли змінюється декілька незалежних перемінних; його достоїнство — можливість оцінки взаємодії факторів — зміни характеру впливу однієї з перемінних у залежності від значення іншої; при цьому для статистичної обробки результатів експерименту застосовується дисперсійний аналіз.

Список використаної літератури

1. Артюх С. Основи наукових досліджень: [підручник] / Українська інженерно-педагогічна академія. — Х. : УІПА, 2006. — 277с.

2. Афанасьєв А. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Харківський національний економічний ун-т. — Х. : ХНЕУ, 2005. — 96с.

3. Білоусова Т. Основи наукових досліджень: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Кам’янець-Подільський держ. ун-т. — Кам’янець-Подільський, 2004. — 120с.

4. Габович А. Основи наукових досліджень: Підруч. для студ. вищ. навч. закл., які навч. за напрямом «Інформаційна безпека» / Державний ун-т інформаційно-комунікаційних технологій / Володимир Олексійович Хорошко (ред.). — К. : ДУІКТ, 2006. — 174с.

5. Грищенко І. Основи наукових досліджень: Навч. посібник / Київський національний торговельно-економічний ун-т. — К. : Вид-во КНТЕУ, 2001. — 185с.

6. Ковальчук В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Ковальчук, Лев Моїсєєв; Під наук. ред. В. О. Дроздова; М-во науки і освіти України, Акад. пед. наук України, Південний наук. центр АПН України. — 3-є вид. перероб. і доп.. — Київ: ВД «Професіонал», 2005. — 238 с.

7. Крушельницька О. Методологія та організація наукових досліджень: Навчальний посібник/ Ольга Крушельницька,. — К.: Кондор, 2003. — 189 с.

8. Малюга Н. Наукові дослідження в бухгалтерському обліку: Навчальний посібник/ Наталія Малюга,; Ред. Ф. Ф. Бутинець; М-во освіти і науки України, ЖДТУ. — Житомир: ПП «Рута», 2003. — 475 с.

9. Микитюк О. Наукові дослідження: Навчально-методичний посібник/ Олександр Микитюк, Володимир Соловйов, Світлана Васильєва,; За загальною ред. І. Ф. Прокопенка. — Харків: Скорпіон, 2003. – 77 с.

10. П’ятницька-Позднякова І. Основи наукових досліджень у вищій школі: Навчальний посібник/ Ірина П’ятницька-Позднякова,; М-во освіти і науки України. — К.: Центр навчальної літератури, 2003. — 115 с.

11. Пілюшенко В. Наукове дослідження: організація, методологія, інформаційне забезпечення: Навчаль-ний посібник/ Віталій Пілюшенко, Ірина Шкрабак, Едвін Славенко,. — К.: Лібра, 2004. — 342 с.

12. Романчиков В. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Володимир Романчиков; Українська академія бізнесу та підприємництва. — К.: Центр учбової літератури, 2007. — 254 с.

13. Філіпенко А. Основи наукових досліджень: Конспект лекцій/ Антон Філіпенко,. — К.: Академвидав, 2004, 2005. — 207 с.

14. Федунець А. Методологія виконання наукового дослідження, написання, оформлення, захисту дисертації: Навчально-практичне вид./ Анатолий Федунець,. — Кіровоград: Реклама, 2001. — 297 с.

15. Цехмістрова Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Галина Цехмістрова,; М-во освіти і науки України, КУТЕП. — К.: Слово, 2003. — 235 с.

16. Шломчак Г. Основи наукових досліджень: Навчальний посібник/ Георгій Шломчак,; Мін-во освіти і науки України, Нац. металургійна академія України. — Дніпропетровськ: Пороги, 2005. — 161 с.