Щастя — головна мета й сенс життя людини. Особисте щастя, наявність радості для людини важливіше власного здоров’я й навіть самого життя.

Якщо ми уважно придивимося до оточуючих людей, то побачимо, що всі вони без винятку тільки й зайняті тим, що намагаються одержати задоволення.

Хтось намагається одержати задоволення через їжу, хтось через алкоголь, хтось через нікотин, хтось через інтимні відносини, хтось через насолоду владою, хтось через володіння грошей і т.д.

Навіть ті, хто роблять важку й неприємну роботу, роблять це для того, щоб одержати ту або іншу винагороду, а з ним і позитивні емоції. Тільки в цьому випадку не відразу, а через якийсь час. Для багатьох їхня робота не доставляє задоволення, але вони ходять на неї й виконують те, що їм пропонується робити лише для того, щоб потім одержати гроші, за допомогою яких вони нарешті — те зможуть одержати те, що вони дійсно бажають.

Суть щастя в його багатогранності, як і будь-якого іншого поняття, і як будь-яке поняття, суть щастя розкривається поступово. Воно розкривається через закономірності свого внутрішнього змісту, впливаючи цим змістом на середовище перебування і увесь об’єктивний світ. Цим, властиво, і визначається його феномен.

В основі прояву щастя лежить процес зміни положення або стани того, що колись не володіло таким і перебувало в іншому положенні або стані. Це й відділення нового від старого, і своєрідне протиставлення, що увійшло в життя нового, старого або попереднього. У більшості випадків нам здається, що щастя виникає неочікувано або ненавмисно, його несподівана поява дивує й захоплює, радує й сприймається подарунком долі. Природно, для людини, що живе в мирській суєті складно вловлювати причинно-наслідкові закономірності  подій, що відбуваються, а саме вони й вишиковують канву якихось факторів, які в підсумку й приводять до прояву цієї «несподіванки».

Відчуття стану щастя людиною, як і прояв його, є процес. Які етапи можуть торкнутися нас при знаходженні цього стану? На початку, щастя переповняє людини на стільки, що часом почуття самозбереження або інстинкти притупляються, виникає відчуття крайньої відчуженості від усього повсякденного, від конкретики або етичних норм, що диктуються суспільством. Фізичні дії можуть бути сковані ейфорією, фантастичними поданнями, мріями або зануренням у несвідоме. Згодом, а цей період може мати більше тривалий відрізок у часі, наступає пробудження его, що нічого не вимагає, але озивається на те, що відбувається достатком, відсутністю бажання підкорятися повсякденності й ігноруванням умов, які можуть порушити цю духовно-фізичну ідилію.

У діях можлива поява імпульсивності, але вони, швидше за все, можуть супроводжуватися всеосяжним почуттям прийняття навколишнього, феєричним настроєм свята, радістю від життя й миру в цілому. Наступна хвиля настроїв від відчуття може повернути, здавалося б, до первісного етапу зіткнення із щастям, однак отут можна або варто очікувати більше зануреного й усунутого від усього навколишнього поводження. Активні зовнішні фізичні дії переміняються на глибинні, психологічні й почуттєві переживання. Більшою мірою  може виявитися гармонія, а щиросердечний спокій буде сприяти творчим настроям або ілюзорним поданням про положення речей. Але й цей період відчуття щастя також недовговічний, як і перший, а наступний, заключний, буде  визначальний і закріпляючий даний стан.

У підсумку, хоча почуття ще неспокійні від нереальності, що відбувається й тріпотять від глибини змін внесених у процес життя, тверезий розум і розум уже говорять, що щось трапилося й із цим, тепер, щось варто робити. Вибудовується чітка програма освоєння нового, енергія переповняє й хочеться творити, діяти й здійснювати в напрямку того, що можна відчути, до чого ми готові й для чого вибудуваний наш що творить і несе світло дух.

Всі ці етапи, звичайно ж, умовні й не можуть бути піддані тимчасовій оцінці або аналізу довжини. Думаю, що в кожної людини дані процеси будуть мати особливі, властиві тільки йому характеристики, що залежать від особистісних якостей і манери поводження. До настання факту знаходження щастя, до факту з’єднання суб’єкта із цією об’єктивністю, конкретне або особистісне щастя, можна оцінювати лише через загальні тенденції прояву й говорити про нього в контексті загальних моментах впливу даного феномена на навколишню його дійсність.

Виділення феномена щастя від його можливого носія не випадково, тому що він, носій, має свою індивідуальну характеристику й свої специфічні параметри, обумовлені власним існуванням, як духовний елемент Сущого. У зв’язку із цим, розглянемо ще деякі особливості феномена Щастя й зробимо це на зіставленнях і аналогіях з якимись положеннями, феноменами нашого миру й ноуменами іншого.

Як ми вже відзначали, щастя провокує стан задоволення й радості, дає додаткові сили, сприяє активній дії. Це стан, як може здатися на перший погляд, схоже на стан людини, що після тривалої азартної гри, виграв щось особливе і бажане, досяг мети своїх устремлінь.

Як зазначає, Г.Сковорода, «премудрості справа полягає в тому, щоб зрозуміти те, у чому складається щастя — от праве крило, а чесноту важко знайти. Із цієї причини вона в еллінів і римлян мужністю й міцністю називається — от і ліве. Без цих крил нікому не можна вибратися й злетіти до благополуччя. Премудрість — як гостродальньозорове орлине око, а чеснота — як мужні руки з легкими оленячими ногами».

Істинне щастя показує результат найвищої якості, аналогічний народженню дитини або прилученню до божественних атрибутів світобудови. До цього можна додати, що щастя, у порівнянні з іншими результатами діяльності або досягненнями, не може бути повним або не повним, також як випадковим або ненавмисним. Для суб’єкта, що знайшов цей стан, воно всеосяжне й сприяє підйому на більше високий рівень розвитку, зняттю психологічних і фізичних комплексів, дозволу соціальних проблем.

Це стан можна, побічно, зрівняти зі знаходженням здоров’я після тривалої й обтяжної хвороби, коли шансів на позитивний результат лікування вже не було. І хоча, саме здоров’я, категорія в матеріальному світі відносна й, більшою мірою , належить самій Матерії, однак, як результат, «просите й дане буде…», з деякими допущеннями, можна прийняти на користь щастя або, якщо бути точніше, як наслідок від його знаходження. Таким чином, зрозуміло, що щасливі люди, маючи більший запас життєвої енергії, повинні боліти менше.

Продовжуючи міркувати, відзначимо, що щастя не тільки сприяє здоров’ю, але й піднімає якості й можливості людини на більше високий рівень. Людина своїми вчинками стає помітніше в суспільстві, що оточують і близькі можуть відзначити нові сторони його реалізації, прояву талантів або можливостей. Щастя може спонукати до творчості, але й сама творчість або процес утвору в найвищому ступені творення може приводити до знаходження щастя. Стан щастя — джерело творіння, це його матерія, з якого Утвір претендує на своє втілення. Думаю, що творчі люди в більшій мері здатні до знаходження щастя за родом своєї діяльності, і цим вигідно відрізняються від тих, хто не займається творчою працею або не приємле у своїй практиці використання креативності (творчих здатностей) і новації (відновлення). Таким чином, можна зробити висновок, що щаслива людина здатна творити щось велике і значне, не надаючись користі й не думаючи про вигоду.

Як вказує Григорій у праці Сковороди «Источником несчастья есть нам наша бессовестность: она-то нас пленяет, представляя горькое сладким, а сладкое горьким. Но сего б не было, если бы мы сами с собой посоветовались. Порассудим, друзья мои, и справимся, к доброму делу никогда не поздно. Поищем, в чем твердость наша? Подумай, такова дума есть и сладчайшая Богу молитва. Скажите мне, что такое для вас лучше всего? Если то отыщется, тогда и найдется и счастье точное; в то время до него и добраться можно».

Щастя міститься в нас самих, осягаючи себе, ми знаходимо духовний мир, спокій. Щастя легко досягається, якщо людина йшла шляхом любові та віри. Його досягнення залежить тільки від самої людини, її серця. Всі люди створені для щастя, але не всі отримують його, вважає мислитель. Ті, хто задовольнився багатством, почестями, владою та іншими зовнішніми атрибутами земного існування, роблять величезну помилку, стверджуючи, що вони досягай щастя. Вони отримують не щастя, а його привид, образ, який у кінцевому рахунку перетворюється на прах. Г.Сковорода наполегливо підкреслює, що люди, у своїй більшості, вступають на легкий шлях видимості щастя, та наводить приклад, що сталося з вченням Епікура про щастя. Люди побачили зовнішній бік його вчення про щастя як насолоду, тому й лають його за це до сьогоднішнього дня. Не в насолоді щастя, а у чистоті серця, в духовній рівновазі, в радості. Г.Сковорода своїм власним життям Утверджує оригінальну думку, що заклик «Пізнай себе» – це не тільки вираження необхідності пізнання людської екзистенції, а й вказівка основного шляху цього пізнання. А суть її в тому, що найкраще себе може пізнати сама людина, бо шлях пізнання – це не тільки раціональне осягнення людського життя, це насамперед переживання його. Мабуть, і тому Г.Сковорода прагнув одинокості, бо найвищим щастям він бачив досягнення глибин власної душі. Г.Сковорода не прагнув самоізоляції, він прагнув самовдосконалення.

У міркуваннях про щастя Г.Сковороди є ще й такий важливий аспект. Людське щастя втілюється не тільки в духовних шуканнях, не тільки у сердечній радості, а й у праці, у втіленні спорідненості праці. Сковорода вказує, що здібності дає людині Бог, що царство Боже всередині людини. Прислухаючись до цього внутрішнього голосу, людина має обрати собі заняття не тільки не шкідливе для суспільства, а й таке, яке приносить їй внутрішнє задоволення і душевний спокій. Всі заняття добрі лише тоді, коли виконуються у відповідності з внутрішньою схильністю.

Таким чином, філософ наполягає на тому, що життя людини має бути радісним, і зробити його таким може тільки вона сама. Г.Сковорода мислить щастя досяжним для всіх. Для того, щоб його пізнати, зовсім не обов’язково осягнути складну філософську матерію чи прилучитися до кола вибраних. Щастя є простим і за змістом, і за формою. На підставі такого розуміння щастя Г.Сковорода проповідував простоту життя, бідність (але це не був аскетизм, а так би мовити розумна достатність), вдоволення, яке випливає із спілкування людини з природою.