Нещодавно в пресі з’явилися повідомлення про те, що МВС України ініціює створення єдиної Національної бази ДНК-даних. З цією метою була розроблена Концепція Державної цільової програми розвитку ДНК-технологій для використання в оперативно-службовій діяльності правоохоронних органів.

Зокрема, в ній передбачається створення мережі міжрегіональних ДНК-лабораторій з автоматизованим обліком даних осіб, які підозрюються, обвинувачуються у скоєнні злочинів; засуджених; невпізнаних трупів; біологічних слідів, вилучених з місць нерозкритих злочинів; інших слідчих і оперативно-розшукових дій. Важливе місце в цій Концепції відводиться створенню правової основи для формування єдиної інформаційно-пошукової системи «Національна база ДНК-даних». [1, 2]

Практика створення подібних інформаційних баз не є новою. Вже понад десять років більшість технічно розвинених держав світу формують і успішно використовують подібні картотеки не тільки для боротьби зі злочинністю, але й з метою вирішення цивільно-правових питань. Тому, на наш погляд, доцільно було б звернутися до їх досвіду.

Так, Великобританія є країною, що започаткувала ДНК-експертизу, а тому має значний організаційно-правовий досвід в цьому напрямку. У 1995 році тут була створена Національна база ДНК-даних — NDNAD (UK National Criminal Intelligence DNA Database), в яку вносять інформацію про будь-яку затриману поліцією особу, навіть якщо потім її вина не підтвердиться. Крім того, в Шотландії передбачена процедура добровільної здачі громадянами держави своїх ДНК-зразків, з метою можливої ідентифікації в майбутньому у цивільних справах. Таким чином, у Великобританії створена найбільша колекція генетичної інформації населення держави, яка складає приблизно 5,2% від загальної чисельності населення.

Слід зазначити, що створення ДНК картотек передбачає не лише вирішення питань, пов’язаних з їх технічним супроводом, але й перш за все, з термінами зберігання інформації, оскільки ця умова межує не тільки з порушенням прав людини на конфіденційність особистої інформації, але й, в певній мірі, з соціальною дискримінацією.

У квітні 2004 року у Великобританії було узаконено зберігання ДНК-інформації всіх заарештованих за підозрою у скоєнні будь- якого злочину. Проте у грудні 2008 року Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що подібна практика зберігання ДНК-інформації є порушенням прав людини, а тому необхідно змінити систему зберігання персональних даних. [4]

Зокрема, у Великобританії спостерігається необґрунтоване зберігання ДНК-інформації деяких категорій громадян, перш за все: ДНК-профілі осіб, які були заарештовані, але не засуджені; зразки ДНК дітей старших 10 років; 40% чарношкірих чоловіків, тоді як білих лише 9%. В Шотландії особисті дані виправданих осіб знищуються і лише у певних випадках, коли особу звинувачують у зґвалтуванні чи інших серйозних актах насилля, її дані зберігаються до п’яти років після винесення виправдувального вироку і тільки потім знищуються.

У Сполучених Штатах Америки експериментальні бази ДНК були запущені в шести штатах і криміналістичних лабораторіях у 1990 році, а в 1994 був прийнятий закон про примусовий збір зразків ДНК у людей, засуджених за злочини з застосуванням насилля. Таким чином ФБР отримало формальний дозвіл на використання реєстраційної системи CODIS (Combined DNA Index System). Сьогодні вже у всіх 50 штатах передбачений обов’язковий збір ДНК зразків у осіб, які скоїли злочин з застосуванням сексуального насилля чи вбивство. В 47 штатах збирають ДНК у всіх засуджених злочинців. [5] Нова політика американського Міністерства юстиції стосується також осіб, що підозрюються у вчиненні федеральних злочинів (участь в організованій злочинній групі, викрадення, серійні вбивства, інші тяжкі злочини ).

В 1990 році був створений реєстр даних ДНК всіх військовослужбовців американської армії. Ці дані зберігаються протягом всього строку служби, а після завершення контракту вилучаються і знищуються.[3] Крім того, з кінця 2008 року в США офіційно почали забір проб ДНК у осіб, затриманих за підозрою у порушенні міграційного законодавства.

Національна база генетичних відбитків Франції (FNAEG) створена в 1998 році. З самого початку в базу вносилася інформація лише про осіб, засуджених за злочини, що мали сексуальне підґрунтя. З листопада 2001 року дія закону про збір генетичних даних була поширена й на інші злочини, включаючи й «акти тероризму і варварства». Також законом передбачене покарання у вигляді двох років позбавлення волі й штрафу в розмірі €20 тис. за відмову від здачі аналізів. Сьогодні в базі ДНК даних Франції наявна інформація більш ніж на 400 тис. осіб.

У Канаді національний банк даних ДНК створений в травні 2000 року, хоча ще з 1995 року згідно до рішення суду поліція мала право забирати зразки ДНК у підозрюваних. Зараз же в базі знаходиться 137 тис. зразків. В більшості випадків у базу потрапляють аналізи засуджених за дії, пов’язані з застосуванням насилля, до того ж дозволено зберігати ДНК хуліганів і злодіїв.[3]

Відносно нещодавно про намір створення подібної федеральної бази ДНК — даних заявили і в Росії. У зв’язку з цим 3 грудня 2008 року був прийнятий закон «Про державну геномну реєстрацію в РФ», що набрав чинності 1 січня 2009 року. У базу обов’язково будуть вноситися зразки ДНК громадян, що знаходяться в місцях позбавлення волі за скоєння тяжких і особливо тяжких злочинів, а також всі категорії злочинів проти статевої свободи і недоторканності особистості. Окрім цього, обов’язковій геномній реєстрації будуть підлягати і невпізнані трупи. Інші громадяни можуть вносити свої дані в загальну базу геномів добровільно і за свій рахунок. [6]

Підсумовуючи вивчений досвід вищезазначених держав з питань формування баз ДНК-даних, можна визначити основні напрямки їх діяльності. Це, перш за все, формування законодавчої бази для створення ДНК обліків; уточнення переліку злочинів, щодо яких можливий відбір зразків ДНК-інформації; формування ДНК обліків осіб, професійна діяльність яких пов’язана зі значним ризиком, а також всіх бажаючих на добровільній основі; визначення термінів зберігання подібної інформації.

Враховуючи зазначені вище умови формування ДНК обліків під час створення подібних баз ДНК в Україні, на нашу думку, слід звернути увагу на наступні аспекти:

• формування законодавчої бази, яка регулювала б умови, правила отримання, зберігання і використання біологічного матеріалу і тієї індивідуальної інформації, яка в ньому міститься;
• чітко визначити перелік злочинів, за скоєння яких у осіб, що в цьому підозрюються, необхідно збирати ДНК- зразки;
• закріпити можливість створення баз ДНК осіб, діяльність яких пов’язана зі значним ризиком для життя (військовослужбовці, співробітники СБУ, МВС тощо); осіб, що порушили міграційне законодавство, а також всіх бажаючих;
• визначити термін зберігання ДНК інформації в залежності від категорії респондентів.

І на сам кінець, слід зазначити, що в Україні, на відміну від інших розвинених держав світу, до цього часу не прийнятий закон, що регулював би дактилоскопічні обліки. Тому, можливо, було б доречно, об’єднати ДНК і дактилоскопічні обліки в одному законі.

Література:

1. Проект Концепції державної цільової програми створення і розвитку ДНК — технологій для використання в оперативно-службовій діяльностіправоохоронних органів на 2008-2013 роки. http://mvsinfo.gov.ua/official/law projects/201107 1 .html
2. ДЗГ та МД МВС України. http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/227213;jsessionid=26EAB2933B9C313D78018398634 51BB7
3. А. Лексаков «Мировой опыт. Как в мире собирают ДНК» http://www.kommersant.ru/doc.aspx?DocsID=768791
4. «United Kingdom National DNA Database». www.en.wikipedia.org/wiki/United Kingdom National DNA Database
5. » The United States and the development of DNA data banks». www.privacvinternational.org/article.shtml?cmd%5B347%5D=x-347-528471
6. Закон РФ » О государственной геномной регистрации в РФ». www.businesspravo.ru/Docum/Docum Show/D 145136.html.