Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Підприємницьке право. Питання та відповіді до екзамену

1. Поняття та предмет господарського (підприємницького) права

2. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

3. Види та умови здійснення підприємницької діяльності

4. Види та правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності

5. Суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи

6. Правова регламентація заборон для громадян щодо можливостей зайняття підприємницькою діяльністю

7. Спеціальна правосуб’єктність підприємств та їх установчі документи

8. Загальна характеристика та види установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб

9. Об’єднання підприємств та їх правовий статус

10. Поняття філіалу, представництва, дочірнього підприємства та їх правовий статус

11. Поняття та загальна характеристика господарських товариств

12.Поняття, особливості створення акціонерних товариств

13.Загальна характеристика способів забезпечення виконання договірних зобов’язань

14.Порядок державної реєстрації фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності

15.Порядок державної реєстрації юридичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності

16. Підстави та порядок внесення змін і доповнень до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності

17.Підстави та порядок перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

18. Підстави та порядок скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

19.Порядок одержання ліцензій на здійснення окремих видів господарської діяльності

20.Патентування окремих видів підприємницької діяльності

1. Поняття та предмет господарського (підприємницького) права

Підприємницьке право не є класичною галуззю права. Воно сформувалося порівняно нещодавно в результаті необхідності врегулювання специфічних відносин, що виникають у зв’язку із зайняттям підприємницькою діяльністю.

Донедавна підприємницьке право за своєю природою вважалося комплексною галуззю права. На відміну від основних (класичних) галузей права, комплексні формуються не за предметом правового регулювання (тобто сферою однорідних відносин), а за такою підставою (ознакою), як об’єкт правового впливу. В нашому разі таким об’єктом є підприємницька діяльність, що береться як цілісне утворення, яке для свого функціонування вимагає регулювання окремими нормами різних галузей права у комплексі.

Так, у складі підприємницького права переважають норми адміністративного і цивільного права. До норм адміністративного права, предметом регулювання якого є, зокрема, відносини у сфері управління, належать, наприклад, норми, що регулюють порядок державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності, порядок отримання ними ліцензій, патентів та інших дозволів тощо. Норми цивільного права регулюють майнові та пов’язані з ними немайнові відносини, що складаються в процесі зайняття підприємницькою діяльністю — порядок укладання договорів, визначення їх сторін, моменту виникнення праводієздатності та інші питання.

Предметом підприємницького права, як і будь-якої іншої галузі права, є специфічне коло суспільних відносин. Ці відносини виникають у процесі або у зв’язку із провадженням підприємницької діяльності її суб’єктами — носіями взаємопов’язаних прав і обов’язків, передбачених і забезпечених законом.

2. Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

Підприємництво є одним із різновидів творчої, пошукової, ризикової соціальної діяльності і в більшості країн світу з ринковою економікою вважається одним із найпрестижніших. Адже саме цей вид діяльності у відповідних умовах найкращим чином виявляє людську суть, допомагає прояву працівника як особистості. Підприємництву властивий більш індивідуальний характер, високий ступінь стимулювання співробітників, що призводить до більш повної реалізації потенціалу кожного з них. Здійснюючи самостійну підприємницьку діяльність, працівник значно зростає як людина: він росте і професійно і інтелектуально. І це має цілком реальні позитивні наслідки для всього суспільства. Історія доводить, що підняти економіку, інші сфери буття до високого рівня розвитку можливо переважно через прояв членами цього суспільства їх господарської ініціативи.

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво — це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаки господарської діяльності:

— господарською є саме діяльність визначених суб’єктів як активна, специфічна форма людського відношення до навколишнього світу, зміст якої складає його доцільну зміну і перетворення в інтересах людей. За визначенням того ж словника діяльність повинна включати в себе мету, засоби, результат та власне процес.

Природно, що наведене визначення є загальним і не може враховувати особливості специфіки діяльності саме у сфері господарювання. Водночас наведені складові категорії «діяльність» стосовно господарської діяльності знаходять свій вияв у формах господарської діяльності (підприємницька діяльність та некомерційна господарська діяльність);

— господарська діяльність повинна здійснюватися спеціально уповноваженими суб’єктами, які ГК України називає «суб’єктами господарювання» або суб’єктами господарської діяльності. Такими «повноваженнями» або «господарською компетенцією» суб’єкт господарювання наділяється як в нормативному, так і в добровільному порядку — власне суб’єктом господарської діяльності (його засновниками або учасниками).

3. Види та умови здійснення підприємницької діяльності

Однією з головних умов здійснення підприємницької діяльності є державна реєстрація підприємництва.

Заняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації тягне за собою накладення штрафу від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини чи без такої (ст. 164 Кодексу про адміністративні правопорушення). Якщо ці дії вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за такі ж порушення, фізична особа, винна у їх вчиненні, може бути притягнена до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на той самий строк (ч. 1 ст. 202 КК).

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності здійснюється відповідно до ст. 8 Закону України «Про підприємництво» і детально регулюється Положенням про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р. № 740.

Державна реєстрація суб’єктів підприємницької діяльності проводиться у виконавчому комітеті міської, районної в місті ради народних депутатів або в районній, районній міст Києва і Севастополя державній адміністрації за місцезнаходженням або місцем проживання цього суб’єкта, якщо інше не передбачено законом.

Місцезнаходженням суб’єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) на дату державної реєстрації може бути місцезнаходження (місце проживання) одного із засновників або місцезнаходження за іншою адресою, що підтверджується договором, який передбачає передачу засновникові у власність або користування приміщення, частини приміщення (договір купівлі-продажу, міни, дарування, оренди, лізингу, безоплатного користування майном, про спільну діяльність, установчий договір тощо).

4. Види та правовий статус суб’єктів підприємницької діяльності

Основним законодавчим актом, що визначає правовий статус підприємств, є ГК України. Саме у гл. 7 цього акта містяться поняття, види та організаційні форми підприємств, загальні положення щодо діяльності та управління підприємством, склад його майна та інші відомості. Особливості правового статусу підприємств різних видів встановлені главами 8—11 ГК України.

Види та організаційні форми підприємств наводяться у ст. 63 ГК України, відповідно до якої залежно від форм власності, передбачених законом, в Україні можуть діяти підприємства таких видів:

— приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

— підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

— комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

— державне підприємство, що діє на основі державної власності;

— підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

5. Суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи

Згідно з положеннями Закону України «Про підприємництво» суб’єктами підприємницької діяльності можуть бути не тільки юридичні, а й фізичні особи — громадяни України, а також громадяни інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності.

Фізична особа, яка має намір провадити підприємницьку діяльність без створення юридичної особи, подає до органу державної реєстрації реєстраційну картку за встановленим зразком, яка є одночасно заявою про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності, та ряд інших документів, передбачених нормативними актами України.

Суб’єкт підприємницької діяльності без створення юридичної особи має право відкрити рахунок у будь-якому банку України та інших державах за згодою цих банків у порядку, встановленому НБУ. Підставою для відкриття рахунка є свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності та копія документа, що підтверджує взяття його на облік у державному податковому органі.

6. Правова регламентація заборон для громадян щодо можливостей зайняття підприємницькою діяльністю

Законодавство передбачає ряд обмежень на зайняття підприємництвом у зв’язку із виконанням фізичними особами певної діяльності. Так, за ст. 2 Закону України «Про підприємництво» не допускається зайняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, господарського суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного нотаріату, органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств, а також осіб, яким суд заборонив займатися певною діяльністю (до закінчення терміну, встановленого вироком суду). Статтею 5 Закону України від 5 жовтня 1995 р. «Про боротьбу з корупцією» передбачено, що державний службовець або інша особа, уповноважена на виконання функцій держави, не має права займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо чи через посередників або підставних осіб. Нарешті відповідно до ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 31 грудня 1992 р. № 24-92 «Про впорядкування діяльності суб’єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств» керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування забороняється безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю.

7. Спеціальна правосуб’єктність підприємств та їх установчі документи

Cтаття 26 Цивільного кодексу України передбачає, що юридичні особи мають цивільну правоздатність відповідно до встановлених цілей їх діяльності. Така правоздатність увійшла в наукову юридичну лексику під назвою «спеціальної правоздатності». Сутність її полягає в тому, що названа особа має право вчиняти лише дії, спрямовані на досягнення зазначеної в установчих документах мети. Концепція спеціальної правосуб’єктності сформувалася історично і органічно пов’язана з дозвільним порядком виникнення юридичних осіб. Статути перших корпорацій затверджувалися або санкціонувалися державою, і тому вчинення дій, ними не передбачених, було правопорушенням. В країнах англо-саксонської правової системи явище спеціальної правоздатності отримало назву доктрини «Ultra vires». Так описує сутність останньої англійський юрист В.Ансон: здатність корпорації укладати договори обмежена тим фактом, що будь-яка дія, вчинена нею з перевищенням прав, наданих корпорації за законом, за загальним правилом є Ultra vires та недійсна. Вона не існує окремо від акта парламента, яким створена або дозволено її створення, а тому правоздатність корпорації обмежена виконанням повноважень, наданих законом, або які можуть розумно випливати з його тексту. Навіть, якщо акціонери згодом схвалять договір, який суперечить цілям статуту, він не може вважатися зобов’язуючим компанію. В результаті правило Ultra vires виявлялося пасткою для необережного і час від часу спричиняло серйозні труднощі. Застосовуючи цю доктрину, суди визнавати недійсними угоди, які виходили за межі цілей діяльності юридичної особи.

8. Загальна характеристика та види установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб

Власне поняття «установчі документи» опосередковано вказує на те, що результатом їх складання і реєстрації в установленому законом порядку є створення відповідної «установи», тобто, в широкому розумінні, юридичної особи. Незважаючи на наявність у філій, представництв та інших відокремлених підрозділів юридичної особи пакету документів, на підставі яких вони провадять свою діяльність, статусу установчих вони не мають.

На відміну від юридичних осіб, для яких характерна спеціальна правоздатність (характеризується тим, що юридична особа має право займатися лише тими видами діяльності, що зазначені в її установчих документах), фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності користується універсальною право-дієздатністю (тобто здатністю займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить законодавству). Виходячи з цього, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності діють не на підставі установчих документів, а на підставі свідоцтва про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності. Незважаючи на це, фізична особа не позбавляється обов’язку отримання ліцензій, патентів, дозволів на той вид діяльності, яким вона фактично займається (якщо, звичайно, така діяльність підлягає ліцензуванню, або для її здійснення, згідно із законодавством, вимагається певний дозвіл).

Необхідно зазначити, що законодавство, крім поняття «установчі документи», а також «засновницькі документи». Вони є ідентичними, проте як теорія, так і практика йдуть шляхом визначення таких документів саме як «установчих».

Загальні положення щодо установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності — юридичних осіб містяться у ст. 87 ЦК України, ст. 57 ГК України та ст. 8 Закону України від 15 травня 2003 р. № 755-Р/ «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців», ч. 3 якої до установчих відносить такі документи:

1) установчий акт;

2) статут;

3) засновницький договір;

4) положення.

9. Об’єднання підприємств та їх правовий статус

Об’єднанням підприємств є господарська організація. Іншими словами, за загальним правилом, об’єднання підприємств являє собою юридичну особу (див. ч. 4 ст. 118 ГК України) з притаманними їй характерними ознаками.

Об’єднання утворюється у складі двох чи більше підприємств. Зважаючи на це, фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності не можуть входити до складу об’єднання підприємств.

«Входження до складу» об’єднання підприємств є складною правовою категорією. З одного боку, суть об’єднання підприємств зводиться до об’єднання частини їх капіталів і виникнення на цій матеріальній базі нової юридичної особи — власне «об’єднання підприємств». Стаття 121 ГК України спеціально підкреслює, що підприємства — учасники об’єднання підприємств зберігають статус юридичної особи. З іншого боку, об’єднання підприємств створюється його засновниками для здійснення впливу, в тій чи іншій мірі, на їх діяльність, що обумовлює, в свою чергу, тісний взаємозв’язок та більшу чи меншу залежність самих підприємств-учасників від об’єднання.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГК України об’єднання підприємств утворюються підприємствами-учасниками на добровільних засадах, або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об’єднання підприємств, або засновником, який може мати відношення/здійснювати вплив щодо входження підприємств — потенційних учасників до складу об’єднання. В об’єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об’єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об’єднання підприємств утворюється з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності його учасників. Координація є узагальнюючою категорією, під якою розуміється вплив структури об’єднання підприємств з метою забезпечення погодженості дій його учасників. Конкретні засоби здійснення такого впливу варіюються залежно від виду об’єднання підприємств і будуть розглянуті нами далі.

Об’єднання підприємств утворюється для вирішення спільних економічних та соціальних завдань його учасників.

Об’єднання підприємств несе в собі значний потенціал високоефективного господарювання у будь-яких соціально-економічних умовах.

10. Поняття філіалу, представництва, дочірнього підприємства та їх правовий статус

Стаття 7 Закону «Про підприємства в Україні» надає право також підприємствам інших організаційних форм створювати філіали, представництва, відділення та інші відособлені підрозділи з правом відкриття поточних і розрахункових рахунків і затверджувати положення про них. Термін «дочірні підприємства» тут жодного разу не вжито.

Чи можна філіали, представництва, інші відособлені підрозділи віднести до категорії «дочірні підприємства»? У зв’язку з тим, що законодавство не визначає статусу відособлених підрозділів юридичних осіб (в тому числі філіалів і представництв), це призводить до змішування названих понять. І, як наслідок, до помилок в підприємницькій діяльності, участь у якій беруть представництва і філіали. Тому є необхідність визначити, насамперед, їх поняття.

Філіал — це відокремлений структурний підрозділ юридичної особи, який знаходиться не за її місцем знаходження і уповноважений здійснювати в інтересах головного підприємства частину його функцій;

Представництво — також відокремлений структурний підрозділ головного підприємства, якому, як правило, надається право представляти інтереси головного, укладати від його імені угоди, здійснювати захист прав й інтересів та інші юридичні дії останнього.

Філії та представництва відповідно до п. 18 Положення про державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 р.) не потребують державної реєстрації. Такий суб’єкт зобов’язаний тільки повідомити про створення чи ліквідацію зазначених підрозділів за місцем своєї реєстрації шляхом внесення відповідних додаткових відомостей до реєстраційної картки.

Таким чином, правовий статус філій, відділень, представництв, інших відокремлених підрозділів, які утворюються підприємствами різних організаційних форм, повинен визначатися положенням про них, що затверджується власником підприємства. Вони не є юридичними особами, наділяються певним майном, яке передається головним підприємством, і знаходяться не за місцем знаходження головного підприємства.

11. Поняття та загальна характеристика господарських товариств

Існує 5 видів господарських товариств:

акціонерні товариства;

товариства з обмеженою відповідальністю;

товариства з додатковою відповідальністю;

повні товариства;

командитні товариства.

Всі господарські товариства є юридичними особами, діють на підставі установчих документів, затверджених учасниками, мають власні назви із зазначенням організаційно-правової форми товариства. Товариства можуть займатися будь-якою підприємницькою діяльністю, яка не суперечить законодавству України.

12.Поняття, особливості створення акціонерних товариств

Засновниками та учасниками акціонерного товариства є фізичні та юридичні особи, які згідно зі ст. 2 Закону України «Про підприємництво» та іншими законодавчими актами можуть бути суб’єктами підприємницької діяльності. Стосовно акціонерних товариств, то їх коло визначено статтями 3 і 26 Закону України «Про господарські товариства». Стаття 26 спеціально встановлює функції засновників і тим самим відмежовує цих осіб від учасників. Засновниками є особи, які виконують передбачені законом дії щодо заснування товариства. Основна особливість їхнього правового статусу полягає в тому, що вони несуть відповідальність як перед тими, хто підписався на акції, так і перед третіми особами за зобов’язаннями, що виникли до реєстрації товариства.

роцес створення акціонерного товариства — це ряд послідовних стадій, передбачених законом.

Перша стадія передбачає заснування фізичними та/або юридичними особами простого товариства для створення акціонерного товариства.: Це суб’єкт права, який не має прав юридичної особи/Товариство виникає і діє у формі договору про сумісну діяльність щодо створення акціонерного товариства Договір укладають засновники товариства в письмовій формі. Змістом договору є розподіл функцій сторін щодо заснування акціонерного товариства, тому в ньому обов’язково визначаються склад засновників, порядок і строки здійснення ними відповідних засновницьких процедур, обсяги відповідальності кожного засновника перед передплатниками на акції і третіми особами. У договорі доцільно визначити кількість акцій, яку купує кожний засновник (відповідно до закону засновники в будь-якому випадку зобов’язані бути держателями акцій на суму не менш як 25 відсотків статутного фонду строком не менш два роки). У цьому разі відповідальність засновника визначається пропорційно кількості його акцій. За зобов’язаннями, що виникають до реєстрації товариства, засновники відповідають солідарне, тобто незалежно від того, як їх відповідальність врегульована договором.

Другою стадією є реєстрація випуску цінних паперів (акцій) та інформації про їх емісію і опублікування засновниками акціонерного товариства (емітентами) відповідно до вимог чинного законодавства інформації про випуск акцій. Зміст та порядок реєстрації випуску цінних паперів та інформації про їх випуск встановлюються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

13.Загальна характеристика способів забезпечення виконання договірних зобов’язань

Забезпечення виконання зобов`язання – традиційний інститут цивільного права. Будь-яке зобов`язання саме по собі ще не гарантує виконання боржником необхідних дій на користь кредитора. Навіть при використанні кредитором мір відповідальності відносно несправного боржника в останнього може не знайтися необхідного для задоволення вимог майна. Для попереднього забезпечення майнових інтересів кредитора, отримання ним гарантії належного виконання зобов`язання, а також в цілях запобігання або зменшення розміру негативних наслідків, що можуть настати у випадку його порушення, використовуються спеціальні заходи забезпечувального характеру, передбачені законом або договором. Такі заходи називаються видами (способами) забезпечення виконання зобов`язань.

Види забезпечення виконання зобов`язань мають характерні ознаки:

— мають майновий зміст;

— націлені на спонукання боржника до виконання свого зобов`язання;

— мають додатковий (акцесорний) характер;

— можуть забезпечувати лише дійсні зобов`язання.

14.Порядок державної реєстрації фізичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності

Для проведення державної реєстрації фізична особа, яка має намір стати підприємцем (далі — заявник), повинна подати особисто (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору за місцем проживання такі документи:

· заповнену реєстраційну картку на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця;

· копію довідки про включення заявника до Державного реєстру фізичних осіб — платників податків та інших обов’язкових платежів;

· документ, що підтверджує внесення реєстраційного збору за проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, якщо вони не передбачені частиною першою цієї статті.

Якщо документи для проведення державної реєстрації подаються заявником особисто, державному реєстратору додатково пред’являється паспорт.

Документи, які подаються для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом) заявнику з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів на проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця, якщо:

· документи подані за неналежним місцем проведення державної реєстрації фізичної особи — підприємця;

· документи не відповідають вимогам частин першої та другої статті 8 та частини п’ятої статті 10 цього Закону;

· документи подані не у повному обсязі.

15.Порядок державної реєстрації юридичних осіб суб’єктів підприємницької діяльності

Юридична особа повинна мати своє найменування, яке містить інформацію про її організаційно-правову форму та назву.

Засновник (засновники) юридичної особи має право зарезервувати найменування юридичної особи строком на два місяці, а для відкритих акціонерних товариств — строком на дев’ять місяців.

Засновник (засновники) юридичної особи повинен вказати у заяві про резервування найменування юридичної особи повне найменування юридичної особи, під яким він (вони) мають намір її зареєструвати.

Для резервування найменування юридичної особи засновник (засновники) юридичної особи або уповноважена ним (ними) особа повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) державному реєстратору такі документи:

· заяву встановленого зразка про резервування найменування юридичної особи;

· документ, що підтверджує внесення плати за проведення резервування найменування юридичної особи.

Державному реєстратору забороняється вимагати додаткові документи для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо вони не передбачені частиною четвертою цієї статті.

Якщо документи для проведення резервування найменування юридичної особи подаються засновником юридичної особи або уповноваженою ним особою особисто, державному реєстратору додатково пред’являються паспорт та документ, що засвідчує його (її) повноваження.

Документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, приймаються за описом, копія якого в день надходження документів видається (надсилається рекомендованим листом з описом вкладення) засновнику юридичної особи або уповноваженій ним особі з відміткою про дату надходження документів.

Дата надходження документів для проведення резервування найменування юридичної особи вноситься до журналу обліку реєстраційних дій.

Державний реєстратор має право залишити без розгляду документи, які подані для проведення резервування найменування юридичної особи, якщо:

· найменування не відповідає вимогам щодо обмежень, які встановлені абзацом дев’ятим частини першої статті 27 цього Закону;

· найменування юридичної особи не відповідає вимогам щодо найменування юридичних осіб окремих організаційно-правових форм, які встановлені законом;

· викладення найменування не відповідає вимогам, встановленим спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації;

· документи не відповідають вимогам, які встановлені частинами третьою та сімнадцятою цієї статті.

16. Підстави та порядок внесення змін і доповнень до установчих документів суб’єктів підприємницької діяльності

Спеціальні вимоги до установчих документів господарських товариств містяться в ст. 4 Закону України “Про господарські товариства”. Установчі документи господарських товариств повинні містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного фонду, порядку розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, по яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядку внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації і реорганізації товариства.

У разі внесення змін до статуту, які пов’язані із зменшенням статутного фонду юридичної особи, крім зазначених документів, додатково подається документ, що підтверджує внесення плати за публікацію у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації відповідного повідомлення.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників юридичної особи, крім вищезазначених документів, додатково подається або копія рішення про вихід юридичної особи із складу засновників (учасників), засвідчена в установленому порядку, або нотаріально посвідчена копія заяви фізичної особи про вихід зі складу засновників (учасників), або нотаріально посвідчений документ про передання права засновника (учасника) іншій особі, або рішення уповноваженого органу юридичної особи про примусове виключення засновника (учасника) зі складу засновників (учасників) юридичної особи, якщо це передбачено законом або установчими документами юридичної особи.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною складу засновників (учасників) юридичної особи на підставі факту смерті фізичної особи-засновника (учасника) та відмови інших засновників (учасників) у прийнятті спадкоємця (спадкоємців) померлого до складу засновників, крім перелічених документів, додатково подається нотаріально посвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи або відповідна довідка органу реєстрації актів громадянського стану чи судове рішення про оголошення громадянина померлим.

У разі внесення змін до установчих документів, які пов’язані із зміною найменування або місцезнаходження юридичної особи, крім вищеназваних документів, додатково подається свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи.

17.Підстави та порядок перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

Підстави для перереєстрації суб’єктів підприємницької діяльності передбачені ГК України. Згідно з ч. 14 ст. 58 цього документа перереєстрація суб’єкта господарювання проводиться у разі зміни форми власності, на якій засновано даний суб’єкт, або організаційної форми господарювання, або найменування суб’єкта господарювання і здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації. Саме з цього випливає традиційне вжиття цього терміна лише стосовно юридичних осіб, адже, строго кажучи, лише вони мають найменування, організаційну форму та форму власності. У той же час фізична особа — суб’єкт підприємницької діяльності, не маючи найменування, має прізвище, ім’я та по батькові, у разі зміни яких (наприклад, після вступу у шлюб) настають такі само наслідки, як і при перереєстрації — відповідна процедура здійснюється у порядку, встановленому для державної реєстрації. Крім того, такі само наслідки, як і при перереєстрації, має зміна юридичною чи фізичною особою — суб’єктом підприємницької діяльності місцезнаходження (місця проживання).

Зважаючи на те, що перереєстрація суб’єкта «здійснюється в порядку, встановленому для його реєстрації», по суті, процедура її повторює процедуру державної реєстрації. Після видачі суб’єкту підприємницької діяльності нового свідоцтва про державну реєстрацію (див. етап 3 на схемі), відбувається його «перереєстрація» в усіх державних (недержавних) органах, в яких він був первісно зареєстрований. Органом внутрішніх справ на загальних підставах видається дозвіл на виготовлення нової печатки (штампів) після здачі старих печаток на знищення.

18. Підстави та порядок скасування державної реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності

Підставами скасування державної реєстрації СПД є:

· рішення власника СПД або уповноваженого ним органу (вищого органу управління);

· рішення суду або господарського суду у випадках, передбачених чинним законодавством України.

Правовим наслідком скасування державної реєстрації СПД – юридичної особи є позбавлення останньої статусу юридичної особи та виключення її з відповідного Реєстру суб’єктів підприємницької діяльності. На сьогоднішній день законодавець визначив коло суб’єктів, які мають право звертатися до суду з позовом про скасування державної реєстрації СПД.

При скасуванні державної реєстрації СПД – юридичної особи за рішенням власника або уповноваженого ним органу процедура скасування державної реєстрації юридичної особи складається з таких дій:

· відповідно до вимог чинного законодавства та установчих документів, приймається рішення про ліквідацію;

· створюється ліквідаційна комісія;

· розміщується інформація про ліквідацію СПД в офіційній пресі з визначенням строків заявлення кредиторами своїх претензій;

· оцінюється наявне майно СПД, виявляються його дебітори та кредитори, проводяться розрахунки з ними;

· складається ліквідаційний баланс, який має бути затверджений вищим органом управління, власником СПД або органом, який призначив ліквідаційну комісію;

· затверджений ліквідаційний баланс направляється органу податкової служби за місцем реєстрації СПД;

· про ліквідацію СПД повідомляються відповідні фонди (Пенсійний фонд, Фонд зайнятості, Фонд соціального страхування);

· закриваються банківські рахунки;

· правоохоронним органам здаються печатки та штампи.

Суд (господарський суд) приймає рішення про скасування державної реєстрації СПД у випадках несвоєчасного повідомлення СПД про зміну його назви, організаційно-правової форми, форми власності та місцезнаходження; неподання протягом року до органів державної податкової служби податкових декларацій, документів бухгалтерської звітності згідно з чинним законодавством України тощо.

19.Порядок одержання ліцензій на здійснення окремих видів господарської діяльності

Законодавче визначення ліцензування міститься у ст. 1 Закону про ліцензування, відповідно до якого ліцензуванням вважається видача, переоформлення та анулювання ліцензій, видача дублікатів ліцензій, ведення ліцензійних справ та ліцензійних реєстрів, контроль за додержанням ліцензіатами ліцензійних умов, видача розпоряджень про усунення порушень ліцензійних умов, а також розпоряджень про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування.

Загальна характеристика ліцензування

1. Предметом ліцензування є ліцензія, власне, на дії з якою (видача, переоформлення, анулювання тощо) спрямовані дії уповноважених державою суб’єктів. Під ліцензією за Законом про ліцензування розуміється документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов.

2. Ліцензія засвідчує право ліцензіата на провадження відповідної діяльності. Якщо йдеться про юридичних осіб, їх права на провадження будь-якого виду діяльності первісно закріплюються в установчих документах. Права ж фізичної особи на провадження такої діяльності, як вже йшлося вище, випливають з конституційного права кожного на здійснення підприємницької діяльності, не забороненої законом (ст. 42 Конституції). Проте до моменту отримання ліцензії на провадження діяльності, що підлягає ліцензуванню, їх права мають лише потенціальний характер. Реально користуватися цими правами як юридичні, так і фізичні особи — суб’єкти підприємницької діяльності можуть лише після отримання ліцензії.

3. Ліцензуванню підлягає господарська діяльність, до якої за Законом про ліцензування належить будь-яка діяльність, у тому числі підприємницька, пов’язана з виробництвом (виготовленням) продукції, торгівлею, наданням послуг, виконанням робіт, що здійснюється юридичними особами, а також фізичними особами — суб’єктами підприємницької діяльності.

20.Патентування окремих видів підприємницької діяльності

Патент, як і ліцензія, виступає своєрідним обмеженням підприємницької діяльності. Інститути ліцензування і патентування взагалі мають схожу правову природу. Ліцензією є документ державного зразка, який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому виду господарської діяльності протягом визначеного строку за умови виконання ліцензійних умов. Якщо ліцензія є дозволом на здійснення певного виду діяльності, що видається відповідними уповноваженими органами, то торговий патент є державним свідоцтвом, яке посвідчує право суб’єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування і видається відповідним податковим органом. Особливий порядок оподаткування полягає в тому, що податок на прибуток суб’єкта підприємницької діяльності чи структурного (відокремленого) підрозділу, який підлягає сплаті до бюджету, зменшується на вартість придбаних торгових патентів (ст. 9 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»).

Крім того, варто звернути увагу на те, що положення Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» (іншими словами — необхідність придбання патенту) поширюються лише на суб’єктів підприємницької діяльності — фізичних і юридичних осіб, а також на їх відокремлені підрозділи (філії, відділення, представництва тощо), у той час як Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» (тобто — необхідність отримання ліцензії) поширюється на всіх суб’єктів господарювання, в тому числі суб’єктів підприємницької діяльності.

Види підприємницької діяльності, що підлягають патентуванню

1. Згідно із ч. 1 ст. 1 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» патентуванню підлягає торговельна діяльність за готівкові кошти, а також з використанням інших форм розрахунків та кредитних карток на території України, що здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Тобто для придбання патенту в цьому разі необхідна одночасна наявність декількох умов:

а) діяльність повинна мати ознаки торговельної. Згідно зі ст. 3 Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності» під торговельною діяльністю розуміється роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій (громадське харчування) сфері;

б) торговельна діяльність повинна здійснюватися в готівковій формі, тобто за готівкові кошти, а також з використанням інших готівкових платіжних засобів та з використанням кредитних карток на території України. У разі проведення розрахунків шляхом внесення покупцем готівкових коштів за проданий товар (надані послуги) до каси Ощадбанку або каси комерційного банку такі розрахунки не вважаються готівковими, а суб’єкт підприємництва може здійснювати торговельну діяльність без придбання торгового патенту;

в) торговельна діяльність повинна здійснюватися суб’єктами підприємницької діяльності або їх структурними (відокремленими) підрозділами у пунктах продажу товарів. Під пунктами продажу розуміються:

— магазини та інші торгові точки, які знаходяться в окремих приміщеннях, будівлях або їх частинах і мають торговельний зал для покупців або використовують для торгівлі його частину;

— кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

— автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

— лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для торговельної діяльності місцях, крім лотків, прилавків, що надаються в оренду суб’єктам підприємницької діяльності — фізичним особам та знаходяться в межах спеціалізованих підприємств сфери торгівлі — ринків усіх форм власності;

— стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють торгівлю нафтопродуктами та стиснутим газом;

— фабрики-кухні, фабрики-заготівельні, їдальні, ресторани, кафе, закусочні, бари, буфети, відкриті літні майданчики, кіоски та інші пункти громадського харчування;

— оптові бази, склади-магазини або інші приміщення, які використовуються для здійснення оптової торгівлі за готівкові кошти, інші готівкові платіжні засоби та з використанням кредитних карток.