1. Зверніться до наступного джерела: Шульженко Ф.П. Історія політичних і правових вчень: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2004. Обґрунтуйте відповіді на такі запитання:

1. Який підхід до історичної типологізації вчень про державу і право обрав автор? Цивілізаційний чи формаційний?

У підручнику розглядаються правові відносини, що склалися в цих країнах, виникли не зразу, а стали результатом тривалого процесу становлення і розвитку державних інститутів і науки про право й державу. Отже, з’ясовуючи сутність держави і права, необхідно ретельно проаналізувати теорії, в яких розглядаються ці суспільні феномени, умови, за яких виникло те чи те вчення, як воно було реалізоване у відповідних правових системах під час формування правових держав, якою мірою воно може бути використане в розбудові національної системи права, формуванні засад правової держави і громадянського суспільства в Україні.

Основним методом і методологічною базою є діалектичний метод, що передбачає розгляд державно-правових концепцій у взаємозв’язку і розвитку як між собою, так і з явищами суспільного життя.

Таким чином, використано в основі цивілізаційний підхід, – перетворення історії людства в глобальну, загальнолюдську історію. Якщо раніше вона була історією окремих племен, народів, країн, регіонів, культур, то сьогодні ми є свідками створення планетарної цивілізації.

2. Побудуйте загальну періодизацію історії в%7ень про державу і праву, наведеної у підручнику?

1. Виникнення та розвиток поглядів на державу і право у країнах стародавнього світу
2. Особливості розвитку вчень про державу і право середньовічного суспільства
3. Політичні та правові вчення у західній Європі в XV—ХVІІ ст.
4. Вчення про державу і право західноєвропейського просвітництва XVIII ст. та періоду боротьби за незалежність США
5. Вчення про державу і право в західній Європі та Росії кінця XVIII — початку XIX ст.
6. Основні державно-правові вчення західної Європи другої половини XIX—XX ст.

3. Висловіть свої міркування щодо того, як пов’язані між собою історія держави і права та історія вчень про державу і право?

Теорія держави і права є елементом складної системи знань про суспільство. Ця система включає в себе природні, точні (технічні) і суспільні науки, які тісно між собою пов’язані. Природні науки досліджують закономірності виникнення і розвиток природи, точні (технічні) — закономірності розвитку науково-технічного прогресу, а суспільні — закономірності виникнення, розвитку і функціонування людського суспільства. Право і держава є об’єктом вивчення різних суспільних наук: економіки, філософії, соціології, психології, історії, політології, державознавства і правознавства та ін.

Теорія держави і права займає провідне місце в системі юридичних наук і виконує комунікативну функцію в процесі взаємодії юридичних і інших суспільних наук.

Поява вчень про державу і право нерозривно пов’язана з зародженням та розвитком самих держави і права. Саме держава і право, як феномени, які найбільш тісно пов’язані з суспільним життям кожного індивіда, одними з перших стають предметом теоретичних роздумів людини. Тому вже в перших письмових пам’ятках людства можна зустріти ідеї щодо виникнення держави і права та щодо їхнього вдосконалення, про ідеальну державу, оптимальні суспільні відносини. У теоретичному аспекті поява політичних та правових вчень (теорій) відбувається у руслі загального переходу людського пізнання від початкових міфологічних форм до раціонально-логічних.

 

2.     Зверніться до тексту Артхашастри Каутильї та обгрунтуйте відповіді на такі питання:

1   Які види шлюбу визнавалися цим документом?

Артхашастра розрізняє кілька форм шлюбу (майже в точності співпадаючих з відповідними римськими звичаями): правильний або врочистий шлюб (при цьому придане дружини переходить у власність чоловіка); шлюб з викупом (покупкою дружини): шлюб, заснований на вільній угоді подружжя, і, нарешті, викрадення дружини — умикання, що виникло зі звичаю брати жінок у бої, як беруть трофей.

У принципі визнавалося, що жінка повинна завжди перебувати під опікою чоловіка: батько охороняє жінку в дитинстві, чоловік — у молодості, сини — у старості: «жінка ніколи не придатна для самостійності».

2. Що таке «стридхана» і за якими умовами дружина могла витрачати її на власні потреби?

В «Артха-Шастрі» стридхана визначається (дослівно переводиться як «власність жінки») як право жінки на приватну власність, що може складатися із грошей, землі, а також з різних коштовностей і прикрас, одержуваних жінкою від свого чоловіка, його друзів, своїх батьків або інших родичів.

Ця власність належала тільки жінці, і до неї не мали право доторкатися ні наречений ні батьки нареченої, за винятком особливих випадків, таких як хвороба, голод, погроза пограбування, або добродійність.

3. Чи могла жінка укласти повторний шлюб ? Якщо так, то на яких умовах?

Розлучення для дружини неможливе: «ні продажем, ні розвідною платою дружина не звільняється від чоловіка». Чоловік може залишити дружину, «якщо вона його ненавидить»; «дружина, що не родить дітей, може бути перемінена на 8- м року, що родить мертвих — на 10- м, тільки дівчинок — на 11- м, але сварлива — негайно».

Хоча в багатьох текстах описується можливість повторного заміжжя для вдів, це завжди розглядається як несприятлива ситуація. Пунарбху не діставала однакові права з тими жінками, які були замужем тільки один раз, а діти пунарбху, називались пунарбхава, також як і чоловік удови, обмежувалися в деяких правах.

 

3. Боржник Савфей не зміг сплатити Септумулею борг – 1500 асів у призначений термін. Септумулей привів Савфея до претора і висловив формулу: «Тому що ти приречений мені за 1500 асів і не сплатив мені, я накладаю на тебе руку». Жодна третя особа не заявила, що виступить за боржника у ролі заступника (Vindex). Кредитор відвів боржника до свого дому, закував у кайдана вагою в 15 фунтів, закрив у підвалі, де утримував його 60 днів. Упродовж цього терміну кредитор тричі виводив боржника на ринкову площу і намагався продати боржника за суму боргу. Але ніхто Савфея не викупив, тоді Септумелей вбив його.

1. Яка назва такого процесу? Чому саме він так називається?

Форма легісакційного процесу — накладання руки на боржника. Ця форма застосовувалася лише за позовами, які випливали із зобов’язань. Порядок процесуальної діяльності при цьому полягав ось у чому. Позивач приводив до суду (магістрату) відповідача і тут проголошував відповідну формулу, на­кладаючи одночасно руку на боржника. Якщо відповідач зразу не сплачував боргу, то позивач відводив його до себе і міг закувати в окови. Протягом 60 днів позивач тримав боржника у себе вдома, а під час трьох ринкових днів виводив на ринок, оголошуючи суму його боргу з тим, щоб хтось його викупив. Після закінчення цього терміну позивач мав право вбити боржника або продати в рабство.

Боржник, який вже був засуджений до сплати боргу або визнав свій борг перед магістратом, не мав права оспорювати борг — це міг зробити хтось інший, зокрема особа, яка фактично ручалася за боржника. Проте ця особа ризикувала тим, що у випадку несплати боржником свого боргу поручитель підлягав подвійній відповідальності майном. Якщо такої особи не знаходили, то боржник, як уже зазначалося, потрапляв у власність кредитора.

2. Чи буде відповідати Септумелей за вбивство Савфея? Обґрунтуйте відповідь

Ні не буде, оскільки після закінчення цього терміну позивач мав право вбити боржника або продати в рабство.

Закони XII таблиць строго регламентують процедуру примусу боржника до виконання зобов’язань, не допускаючи самоуправства кредитора і однозначно вимагаючи судового рішення для обмеження прав боржника. І хоча покарання для неспроможного боржника могло бути дуже жорстоким, від продажу в рабство і страти.

3. Про що свідчить і що символізує накладання руки у цьому процесі?

При простроченні платежу кредитор, користаючись дозволом суду, «накладав на боржника руку», що означало ув’язнення в оковах. Поміщений у підвал будинку кредитора боржник тричі виводився на міську площу прохати допомоги друзів і родичів. «У третій базарний день боржники віддавалися чи надходили в продаж за кордон», що означало рабство.

 

4. Проаналізуйте фрагменти Декларації прав людини і громадянина (1789 р.) та обґрунтуйте відповіді на наступні питання:

1. Що обмежує свободу вільного обміну думками та переконаннями?

«Вільний обмін думками і переконаннями є одне з найцінніших прав людини, кожен громадянин може, отже, вільно говорити, писати, друкувати, але повинен при цьому відповідати за зловживання цією свободою у випадках, визначених законом», — було сказано в статті 11 Декларації. Гарантувалася свобода віросповідання і релігійних переконань. Декларація урочисто проголосила рівність людей перед законом, суверенітет нації, право народу на участь у створенні законів, відповідальність і підзвітність службових осіб, принцип поділу властей на виконавчу, законодавчу і судову, рівномірне, що відповідає становищу громадянина, стягнення податків.

2. Які вимоги пред’являються до публічної сили?

Для гарантії прав людини і громадянина потрібна публічна сила, таким чином ця сила встановлена для загальної користі, а не для приватної вигоди тих, кому вона доручена. Суспільство має право вимагати звіту у кожної службової особи своєї адміністрації.

3. Які основні вимоги до реалізації податкової системи?

Для утримання громадської сили і для витрат по управлінню необхідне загальне оподаткування, податки повинні бути розподілені рівномірно між громадянами відповідно до їхніх засобів.

Всі громадяни мають право особисто або своїх представників визначати необхідність громадських податків, вільно на них погоджуватися, стежити за їх вживанням, встановлювати їх розмір, спосіб оподаткування, стягнення і строк, на які вони встановлюються.

5. Проаналізуйте фрагменти Конституції Німеччини (1871 р.) та обґрунтуйте наступні відповіді:

1. Як співвідносяться повноваження Союзної ради і Рейхстагу?

Укладачі Конституції 1871 законодавчо закріпили ту ж «жорстку» модель федеративно-адміністративного політичного устрою, що розроблена була їхня франкфуртський попередниками, передав федеральному зборам (Союзному раді — бундесрату і рейхстагу) законодавчу компетенцію з питань армії, флоту, зовнішньої політики, митниці та торгівлі, пошти, телеграфу, залізниць, судноплавства і пр. При цьому Конституцією пропонувалося, що «імперські закони мають перевагу перед законами земельними» (гл. II, ст. 2).

За конституцією вищими представницькими органами вважалися Союзна рада та Рейхстаг, але їх компетенція була досить обмеженою, оскільки імператору (кайзеру), яким міг бути лише прусський король, належало право здійснювати законодавчі, установчі та контрольні функції. Кайзер призначав голову виконавчої влади – імперського канцлера та здійснював контроль за діяльністю останнього, розпоряджався збройними силами, вирішував питання війни і миру, представляв Німеччину у міжнародних справах. До компетенції Союзної ради, члени якої призначалися урядами союзних держав, належало право схвалення (санкціонування) законів, видання указів, які мали силу законів, контроль органів виконавчої влади, розпуск Рейхстагу до закінчення терміну його повноважень, призначення союзної екзекуції у випадку невиконання одним із союзних урядів своїх зобов’язань.

Разом із Союзною радою Рейхстаг мав повноваження у сфері розгляду та затвердження державного бюджету, державної позики тощо. Контроль за діяльністю виконавчої влади до кола повноважень Рейхстагу не належав.

2. Як розмежовується повноваження імператора і Союзної ради?

Уявлення про роль імператора в конституційному механізмі було б неповним без з’ясування положення імперського канцлера, утілював в своїй особі уряд імперії, посада якого традиційно заміщав міністр-президент Пруссії*, і більше того, що беззмінно з 1862 по 1890 р. — Отто фон Бісмарк, один з найбільших політичних фігур Німеччині XIX ст.

Майже самодержавна владу німецького імператора повинна була стримуватися лише правом канцлера на контрасігнатуру. Але під час підписання військових наказів, оголошення війни, укладення миру, в питаннях командування армією і флотом імператор не був пов’язаний контрасігнатурой канцлера. Канцлер також повинен був щорічно представляти Союзному раді і рейхстагу звіт про витрати (XII, 72), а змістити його з посади міг тільки імператор, що перетворювала цю відповідальність у функцію.

3. Порівняйте порядок формування Союзної ради і Рейхстагу

Право голосу у Союзній раді належало державі, тобто її члени повинні були виражати лише волю своєї держави, а не особисту точку зору. Рейхстаг, депутати якого обиралися на основі загального виборчого права (правом голосу користувалися чоловіки, що досягли 25-річного віку, за винятком військовослужбовців), володів законодавчою ініціативою, але всі його ухвали підлягали затвердженню імператором та Союзною радою. Згода Рейхстагу була умовою ратифікації міжнародних договорів, якщо предмет договору входив до кола повноважень законодавчої влади.

Рейхстаг, нижня палата, що створюється на основі «загальних виборів з таємною подачею голосів», перебував під контролем імператора. Він мав значно менші повноваження, ніж бундесрат. Жоден закону, прийнятий рейхстагом, не міг побачити світло без затвердження бундесратом (гл. III, ст. 7), яким надавалися також повноваження на видання адміністративних приписів та інструкцій, які необхідні для проведення в життя імперських законів, право розпуску рейхстагу за згодою імператора (гл. V, ст. 23), вирішення конфліктів між землями з правом визначати необхідність застосування заходів примусу (екзекуції) до союзним державам (гл. IV, ст. 19). Формально «загальне виборче право» теж не було загальним при високому віковий ценз (до 25 років), при позбавлення виборчого права осіб, що користуються допомогою для бідних, обмежених у громадянські та політичні права по суду, «нижніх чинів війська і флоту, які перебувають на службі «та ін.

 

6. Проаналізуйте витяги з Великої хартії вільностей (1215 р.) та обґрунтуйте відповіді на такі питання:

1. Які було встановлено головні обмеження накладення штрафів та ув’язнення?

Більшість параграфів хартії трактують питання недоторканності баронських і церковних володінь. Король обіцяє нестягувати незаконних податків, не захоплювати землі, не накладати довільних штрафів, а також повернути всі захоплені їм замки і землі  (Стаття 52).

Вільна людина буде оштрафована за малий проступок тільки згідно з проступком, а за більший проступок буде оштрафована згідно з тяжкістю проступка, до того ж має залишатися недоторканим її основне майно; таким же чином (буде оштрафований) і купець, і його товар залишиться недоторканим; і віллан таким же чином буде оштрафований, і у нього залишиться недоторканим його інвентар, якщо вони будуть оштрафовані з нашого боку; і ніякий із названих штрафів не буде накладено інакше, як на основі клятвених свідчень чесних людей із сусідів.

Графи і пери будуть оштрафовані не інакше, як самими своїми перами і тільки згідно з тяжкістю проступка.

Однак відповідно до Хартії обмеженням піддавався не тільки королівське свавілля по відношенню до баронів, а й баронський — по відношенню до лицарів.

2. Що нового у реалізації принципу правосуддя передбачено у Хартії?

Кілька статей (17,24,36,39,40,45) встановлюють у декларативною, як правило, формі принципи і гарантії справедливого, безкорисливого, доступного правосуддя для всіх вільних. У ряді випадків намічені цими статтями заходи йдуть далі реформ Генріха II. Так, за ст.17 суд Загальних позовів, що знаходився завжди при королівської курії і переміщується разом з нею під час військових походів, тепер повинен був постійно перебувати в одному певному місці (ним став Вестмінстерський палац у Лондоні). Ст.24, незважаючи на свою стислість, дуже багатозначна за змістом. Вказуючи на винятковість юрисдикції корони з підсудним їй справах, вона підтверджує вищу судову компетенцію корони, усуває королівських чиновників від втручання у судовий розгляд. Ст36, 40 обіцяють не перетворювати надалі кримінальну і будь-яке правосуддя, права і справедливості в предмет торгівлі. Ст.45 наполягає на призначенні на посади тільки кваліфікованих і сумлінних суддів і чиновників.

3. Які вимоги щодо юридичної обізнаності для посадових осіб встановлювалися у Великій хартії вільностей?

У ст.1 непряме міститься вказівка на Хартію 1214г., В якій Іван гарантував церкви «свободу виборів» церковних посадових осіб. Дуже важливим для аналізу Хартії є в цих статтях вказівка на те коло осіб, яким подаровані перераховані в Хартії вольності. У ст.1 йдеться про «всіх вільних людей королівства», а в ст.63 — навіть просто про «людей королівства». Така широка формулювання обумовила згодом ту легкість, з якою цей типово феодальний документ був пристосований до потреб буржуазної епохи. Стосовно ж до часу появи Хартії 1215г. це формулювання приховує в собі двоякий сенс.

7. Проаналізуйте матеріал, присвячений праву країн Далекого Сходу та обґрунтуйте відповіді на такі запитання:

1. У чому полягає специфіка основних етапів розвитку права в Китаї в ХХ столітті?

У XX ст. в історії Китаю одна за одною відбувалися різкі та значні зміни. На зміну династії Маньчжурів прийшов режим партії Гоміньдана на чолі з Чан Кайши. Приватне право зазнало кодифікації.

У 20-ті роки XX ст. розроблялися Цивільний, Земельний та інші кодекси на європейські зразки, головним чином німецький і швейцарський.

У 1949 р. була встановлена Китайська Народна Республіка, створений соціалістичний (маоїстський) режим. Цей режим відкинув законодавчі акти, вироблені за часів імператорського режиму і орієнтовані на захід. Він обрав радянський метод побудови комунізму. У період «великої пролетарської культурної революції» (1966—1976 pp.), яка згодом була піддана різкій критиці в Китаї, роботи з кодифікації не могли розпочатися. Цілеспрямовано зверху і часто несвідомо знизу цілком зневажалася законність. Правові норми і правопорядок були замінені партійними директивами і чисткою кадрів. Після смерті голови центрального комітету компартії Китаю Мао Цзедуна (1976 р.) був узятий курс на перетворення економічних відносин у напрямку розвитку приватного права. З 1978 p., коли Ден Сяопін прийшов до влади, Китай проводив політику економічної експансії та модернізації.

2. У чому полягають особливості приватного права Китаю?

Відсутній інститут приватної власності на землю. Законодавчо («Закон про управління землею» 1986 p., «Закон КНР про сільське господарство» 1993 p., Загальні положення цивільного права) визнана лише державна і колективна власність на землю, яка використовується селянами.

Закріплене не право власності, а право користування і часткового розпорядження землею.

Проте «соціалізм» у Китаї був і залишається вербальним (словесним), а не реальним. Правову систему Китаю не можна кваліфікувати як соціалістичну і відносити до соціалістичного типу.

3. Надайте коротку характеристику публічному праву Китаю

Прийнято нову Конституцію (1982 p.). її преамбула проголошує, що «громадяни Китаю всіх національностей продовжуватимуть… йти соціалістичним шляхом», додержуватися принципів марксизму, соціалізму. Стаття 1 Конституції говорить: «КНР є соціалістичною державою з народно-демократичною диктатурою робітничого класу, заснованою на альянсі робітників і селян».

Були прийняті закони про організацію влади і управління, про суди, про народну прокуратуру, Кримінальний і Кримінально-процесуальні кодекси (1980 p.), положення про адвокатуру і нотаріат, Загальні положення цивільного права (типу ЦК, набули чинності в 1997 p.). Особлива увага приділяється законотворчості у галузі екологічного права. У 80—90-ті роки XX ст. видана низка законів про охорону навколишнього середовища — моря, водного і повітряного простору, грунту, прибережного простору від забруднення нафтою та ін.

 

8. Проаналізуйте Додатки, які наведені у наступному джерелі: Опришко В.Ф. Право Європейського Союзу: Підручник для вищих навч. закладів. – К.: КНЕУ, 2002. – С. 175-457, та обґрунтуйте відповіді на такі запитання:

1. Чому саме ці матеріали наведені у додатках?

Документ які наведені в додатках : Договір про Європейський Союз: здійснено в Маастріхті 7 лют. 1992 р., Договір про заснування Європейського Співтовариства, Ніццький договір про внесення змін та доповнень до договору про Європейський Союз, договорів про заснування Європейських співтовариств та деяких пов»язаних з ними актів, Хартія основних прав Європейського Союзу – це основні документи, які визначають роль та значення Європейського Союзу, наводять мето його організації та основні положення.

2. Як пов’язані Договір про Європейський Союз та Договір про заснування Європейського співтовариства з Ніццьким договором?

Ніццький договір змінює окремі положення Договору про Європейський Союз, Договору про заснування Європейської Спільноти та деяких пов’язаних з ними законодавчих актів. Ухвалили в грудні 2000 року на засіданні Європейської Ради в Ніці; підписали 26 лютого 2001 року. Ніццький договір є результатом роботи міжурядової конференції, що відкрилася у лютому 2000 року, і завданням якої було підготувати європейські інституції до розширення.

Головні зміни полягають в обмеженні складу Комісії, розширенні сфери застосування кваліфікованої більшості, визначенні нової ваги голосів у Раді міністрів, реформування процедури тіснішої співпраці. Окрім цих чотирьох ключових питань, велику увагу приділено спрощенню договорів, розподілові повноважень, леґітимізації Хартії основних прав та визначенню ролі національних парламентів. До договору додається Декларація про майбутнє Союзу (Ніццька декларація), де визначено подальші кроки інституційної реформи.

3. Яке призначення Хартії основних прав Європейського Союзу?

Вони базуються, зокрема, на фундаментальних правах і свободах, проголошених в Європейській конвенції з прав людини, конституційних традиціях держав-членів, Соціальній хартії Ради Європи, Хартії основних соціальних прав робітників Європейського Союзу та інших міжнародних конвенцій, членами яких є держави ЄС або сам ЄС.

Призначення Хартії — звести воєдино, підтвердити і систематизувати основні права, а також принципи правового статусу особистості, які були визнані раніше за громадянами Європейського Союзу в інших джерелах (враховуючи установчі договори і Конвенцію Ради Європи 1950 p.).

Особливістю Хартії є її унікальний спосіб класифікації основних прав і свобод. Підставою класифікації Хартії виступають не предмет суб’єктивного права (особисті, політичні, економічні права та ін.), а цінності, на захист яких вони спрямовані: людська гідність, свобода, рівність, солідарність. Так, 54 статті Хартії об’єднані у сім глав: Гідність (5 статей); Свободи (14 статей); Рівність (7 статей); Солідарність (12 статей); Права громадян (8 статей); Правосуддя (4 статті); Загальні положення (4 статті).