Вступ

Активний розвиток туризму актуалізував проблему підготовки туристичних кадрів. Як відомо, спочатку це були дворічні курси. Але сама дійсність змусила піднести освіту фахівців на вищий рівень. Міністерством освіти і науки України разом з Держтурадміністрацією України та Асоціацією навчальних закладів України туристичного і готельного профілю вперше в Україні було ініційовано і введено окремий напрям підготовки фахівців — «Туризм» та розроблений і зареєстрований у Мін’юсті галузевий стандарт вищої освіти за цим напрямом. Відтепер запроваджено підготовку за трьома спеціальностями, до Класифікатора професій введена 31 професійна група для галузі туризму і готельного господарства, чого раніше не було.

Сьогодні в Україні майже кожен ВНЗ готує таких спеціалістів. Але тільки близько 10 % реалізовують себе в туристській сфері. За такого відбору туризм не повинен мати жодних проблем — дуже перспективна й неосвоєна галузь, необмежений лекторат, підвищений попит на туристичні подорожі тощо. Але практика доводить, все ж таки у туристській галузі України існує багато проблем, і серед них такі, які найдосвідченіші практики та затяті ентузіасти поки що не в змозі розв’язати.

Зараз підготовкою кадрів для туризму і готельного господарства в Україні займається близько 130 навчальних закладів. Поки що певна кількість навчальних закладів, що готують фахівців туризму, не мають необхідної для цього матеріально-технічної бази, навчально-виробничих лабораторій, підручників і посібників, а головне — викладачів-професіоналів.

1. Підготовка кадрів для туристичної галузі

Підготовка кадрів у туризмі традиційно була пов’язана лише з підвищенням кваліфікації працівників, що за відсутності базової освіти не вирішувало кадрової проблеми.

Чисельність працівників туристських підприємств України становить близько 113,3 тис. чол., а з урахуванням інших галузей народного господарства (транспорт, торгівля, зв’язок тощо) туризм надає роботу 1,8 — 2 млн чол.

Розвиток туризму в Україні як чинник формування економіки держави зумовлює необхідність створення галузевої системи підготовки та підвищення кваліфікації туристських кадрів, яка б виховувала фахівців, здатних в умовах конкуренції працювати індивідуально і продуктивно.

У жодній галузі немає такої кількості працівників, які безпосередньо контактують з покупцями їх продукції, як у туризмі. Одночасно туризм є однією з найбільш працезатратних галузей виробництва. Середній показник зайнятості в туризмі становить 3 працівники на 10 туристів.

Упродовж тривалого часу вищі та середні навчальні заклади України не готували спеціалістів для туристичної галузі. Тому фундаментальна туристична освіта в Україні — відносно нова сфера освіти. Підготовкою фахівців у туристичній сфері України займаються понад 50 вищих навчальних закладів освіти різних форм власності та рівнів акредитації. Серед них перший в Україні навчальний заклад нового типу — навчально-науково-виробничий комплекс «Туризм, готельне господарство, економіка і право», створений у 1995 р. Міністерством освіти України за погодженням з Міністерством юстиції України, Державним комітетом України по туризму, Державною митною службою України та Генеральною прокуратурою України.

До складу комплексу ввійшли навчальні та наукові заклади, підприємства і установи: Київський інститут туризму, економіки і права, Київський технікум готельного господарства, Економіко-юридичне училище, Державна льотна академія України, Курси підвищення кваліфікації, Науковий центр розвитку туризму, Українська нотаріальна палата, Управління юстиції м. Києва, готельні комплекси «Дніпро», «Братислава-Десна», «Русь», туристичний комплекс «Пролісок», Державна судноплавна компанія «Чорноморське морське пароплавство», Бориспільська митниця та ін.

Головними завданнями комплексу, викладеними у його уставних документах, є: координація спільної діяльності навчально-виховних закладів, організацій, установ з реалізації Закону України «Про освіту»; впровадження системи ступеневої підготовки фахівців за наскрізними навчальними планами та програмами; ефективне використання науково-педагогічних кадрів, навчально-лабораторної та виробничої баз, спеціальної інфраструктури; організація підвищення кваліфікації викладачів навчальних закладів та працівників підприємств; спільне проведення науково-дослідних робіт, апробація та використання їх результатів; підготовка наукових кадрів; розробка навчально-методичного забезпечення тощо.

Навчальний процес у комплексі забезпечує висококваліфікований професорсько-викладацький колектив, у складі якого 52 професори та 96 доцентів. Заняття проводяться на сучасній навчально-матеріальній базі.

Спеціалісти, яких готують навчальні заклади комплексу, мають високий рівень знань і практичних навичок, відмінно зарекомендовують себе на роботі на підприємствах і в установах.

2. Організація семінарів по підготовці спеціалістів з активного туризму

Семінари по підготовці інструкторів-методистів можуть проводити і безпосередньо туристські господарства за узгодженням з місцевою радою з туризму і екскурсій.

План розрахований на 240 годин і складається з шести розділів.

1. Основні напрями діяльності туристсько-екскурсійних організацій профспілок.
2. Планування, організація і проведення туристсько-екскурсійної, фізкультурно-оздоровчої і культурно-масової роботи.

ІІІ. Природо-географічна і краєзнавча підготовка.

1. Спеціальна підготовка.
2. Методична підготовка.

При вивченні цих розділів необхідно розглянути наступні питання:  гармонійний розвиток особи; формування світогляду, задача формування особи ; формування моралі (роль туризму і екскурсій в цій роботі); подальше підвищення загальноосвітнього і культурного рівня.

Майбутні інструктори-методисти туристських установ одержують уявлення про туризм і екскурсії як галузі обслуговування населення, про систему туристсько-екскурсійних організацій профспілок, про зміцнення матеріальної бази туризму і екскурсій, будівництво туристських баз, готелів і кемпінгів, розширення мережі туристських і екскурсійних маршрутів, зростанні масовості туризму і екскурсій.

Слухачі семінару повинні отримати основні відомості про розвиток туристсько-екскурсійної справи в нашій країні (створення ідейних і організаційних основ радянського туристсько-екскурсійного руху ; розширенні географії туризму і екскурсій в країні .

Потім слід розглянути матеріал про розвиток масовості і вдосконалення організації туристсько-екскурсійного руху, перетворенні територіальних туристсько-екскурсійних управлінь профспілок в систему рад з туризму; здійсненні задач.

Третій розділ «Планування, організація і проведення туристсько-екскурсійної, фізкультурно-оздоровчої і культурно-масової роботи присвячений всесторонньому вивченню всього різноманіття роботи туристської установи.

Розглядаються місце і роль туристських установ в організації активного відпочинку трудящих і членів їх сімей засобами туризму і екскурсій, порядок створення, реорганізації і ліквідації туристських установ, їх права і обов’язки.

Слухачі семінару знайомляться функціями туристської бази, туристського готелю, кемпінгу; організацією прийому і обслуговування туристів і екскурсантів по путівках і без путівок; з основними і додатковими туристсько-екскурсійними, культурно-масовими, комунально-побутовими, транспортними і іншими послугами; внутрішнім розпорядком туристської бази, туристського готелю, кемпінгу; організацією роботи служб; основними напрямами діяльності туристських баз, готелів, кемпінгів по підвищенню культури і якості обслуговування туристів і екскурсантів.

На заняттях необхідно розглянути основні статті зведеного господарсько-фінансового плану туристської бази, готелю, кемпінгу. Познайомити слухачів з обслуговуванням туристів по путівках і без путівок, екскурсійним обслуговуванням, прокатом туристського спорядження і інвентаря, експлуатацією автотранспорту, експлуатацією канатних доріг, з роботою торгівлі і громадського харчування, підсобних і допоміжних господарств. Дати уявлення про рентабельність і госпрозрахунок, утворенні продажної вартості послуг на туристській базі, утворенні собівартості послуг, статтях витрат на туристсько-екскурсійні і культурно-масові заходи; пояснити роль господарського розрахунку в діяльності соціалістичного туристського підприємства; розказати про майно і засоби туристської бази, туристського готелю, кемпінгу, про їх основні фундації, нормативах власних оборотних коштів.

Майбутні інструктори-методисти повинні отримати уявлення про планування різних туристських маршрутів з метою найраціональнішої організації туристських подорожей, ефективного використовування матеріальної бази туризму і її подальшого розвитку; класифікації туристських маршрутів; картці і паспорті туристського маршруту; розрахунку потреби в інструкторських кадрах.

Окремі заняття присвячуються вивченню маркировки трас туристських маршрутів: вимогам, що пред’являються до маркировки, технології маркировки маршрутів, забезпеченню техніки безпеки і охорони природи при маркиіровці маршрутів.

В цьому розділі багато уваги уділяється вивченню питань організації і проведення туристсько-екскурсійної і культурно-масової роботи, підвищення її ідейного рівня.

Виходячи з того, що основними видами занять в дозвіллі туристів є суспільна робота, художня творчість, любительські заняття, читання, екскурсії, клуби по інтересах, спортивні ігри, туристське змагання, а основними формами колективного відпочинку туристів — лекції, доклади, зустрічі з цікавими людьми, спортивні і туристські змагання, туристські кафе, туристські багаття, вечори танців, бали, масові свята, карнавали, кінофільми, слухачів знайомлять з практикою проведення подібних заходів з туристами на базі і маршруті, дають уявлення про правила змагань по туристській техніці, орієнтуванню на місцевості і видам спорту.

Необхідно розглянути задачі інструктора-методиста в організації і проведенні здачі норм комплексу. Слухачі вивчають, як обладнати і підготувати спортивні майданчики і дистанції змагань, як скласти і погодити графіки і плани здачі норм на лінійних маршрутах. Вивчаються питання наочної агітації, організації і проведення спортивних змагань по прийому норм , оформлення документації по здачі норм .

Далі годинник в учбовому плані розподіляється наступним образам: «Краєзнавча підготовка» — 24 година.; «Спеціальна підготовка» — 92 година. і «Методична підготовка» — 40 годин.

При вивченні розділу «Природогеографічна краєзнавча підготовка» дається короткий огляд туристських можливостей . Розглядаються особливості географії країни: розміри території, протяжність меж; основні физико-географічні райони країни і їх туристичні можливості; природні пам’ятники і феномени; заповідники; різноманіття етнографії: пам’ятники культури, історії бойової слави радянського народу; соціалістичні перетворення, будівництва наших днів.

Серйозна увага необхідна приділити туристсько-краєзнавчому огляду (розташування території, межі краю, геологічне минуле і рельєф, корисні копалини, клімат, основні річки і водоймища; рослинність і тваринний світ; населення, історія, господарство, культура, перспективи розвитку в десятій п’ятирічці; пам’ятні місця, музеї, заповідники, місця, цікаві своєрідним проявом природи).

Майбутні інструктори-методисти повинні навчитися проводити найпростіші спостереження в поході, уміти визначати лікарські, їстівні і отруйні рослини.

Слухачів необхідно познайомити із законами охорони природи; основними положеннями кримінальних кодексів союзних республік про норми, що передбачають відповідальність за порушення Закону про охорону природи; формами (участі туристів в охороні природи: боротьба з браконьєрами, боротьба з пожежами і шкідниками лісу, очищення лісів, посадка лісових насаджень, охорона водоймищ; сумісними ухвалами Центральної ради з туризму і екскурсій і Всеросійського суспільства охорони природи про участь туристських організацій в охороні природи; з передовим досвідом туристсько-екскурсійних організацій по здійсненню заходів щодо охорони природи.

Розділ «Спеціальна підготовка» передбачає вивчення основ топографії і орієнтування на місцевості, організації і проведення походів; знайомство з питаннями забезпечення безпеки туристських заходів; оволодіння навиками надання долікарської медичної допомоги.

При розгляді останнього розділу учбового плану «Методична підготовка» майбутніх інструкторів-методистів потрібно познайомити з основами радянської педагогіки — науки про комуністичне виховання, освіту і навчання; про мету, зміст і шляхи виховання і навчання. Розглянути загальні основи навчання; дидактичні принципи радянської педагогіки, їх характеристики стосовно практики підготовки туристів; вимоги до особи інструктора-методиста.

Дати уявлення про форми навчання, про типи занять, призначенні кожного і вимоги до нього; про основні методи навчання, їх психологічне і фізіологічне обґрунтовування, характеристику і доцільність застосування залежно від задач заняття; про перевірку і оцінку знань; принципах, видах і методах перевірки і оцінки, нормах оцінки.

Серйозна увага необхідна приділив вивченню методики складання тексту і проведенню путньої інформації. При цьому слід зупинитися на наступних питаннях:

складові частини путньої інформації (показ, розповідь, рух); об’єкти путньої інформації; особливості показу і розповіді в путній інформації; ідейно-виховна спрямованість і пізнавальна цінність путньої інформації; етапи роботи із створення путньої інформації (складання бібліографії, відбір і вивчення об’єктів, робота над змістом інформації, підготовка тексту путньої інформації, відбір методичних прийомів, прийом і затвердження путньої інформації); методика проведення путньої інформації (огляд об’єктів, показ і його основні прийоми, розповідь і його основні прийоми, інші методичні прийоми, питання техніки проведення путньої інформації).

Зразковим учбовим планом відводиться певна кількість годинника на кожний з розділів, на кожну тему. Проте розподіл годинника є зразковим і може дещо змінюватися при обов’язковому збереженні загальної кількості годинника учбового плану в цілому.

Зміни, які вносять ради з туризму і екскурсій в плани підготовки інструкторів-методистів на місцях, викликані особливостями організації туристської роботи, маршрутами турбаз на конкретних територіях.

Особливо значними ці зміни можуть бути при вивченні питань спеціальної підготовки, — матеріал цього розділу, як ніякий інший, знаходиться в прямій залежності від конкретних умов маршрутів турбаз (виду туристських походів, їх складності, насиченості екскурсійними об’єктами я т. д.).

3. Організація учбового процесу семінарів, курсів

Роботу семінару доцільно починати восени, щоб до весни наступного року (квітень-травень) — початку нового туристського сезону — туристські установи отримали нове поповнення інструкторів.

До початку роботи семінару за півтора-два місяця слід затвердити відповідального за його роботу, кошторис витрат, завчасно скласти учбовий розклад, підібрати лекторів і викладачів, підготувати учбово-наочні допомоги і матеріали до лекцій, семінарських і практичних занять, запастися бланками учбової документації.

Прийом слухачів на курси при туристській установі проводить спеціальна приймальна комісія. В неї входять керівні працівники поради, представники партійних і профспілкових організацій і тієї туристської установи, при якій працюватиме семінар. Кожний кандидат здає в приймальну комісію заяву, автобіографію, довідку про стан здоров’я , копію документа про освіту.

За інших рівних умов при зарахуванні слід віддавати перевагу кандидатам, що мають туристський досвід.

Перед початком роботи семінару слід провести підготовчу роботу і на такій важливій ділянці, як реклама. Перш за все потрібно якнайповніші використовувати різні засоби інформації. По радіо, телебаченню і у пресі треба організувати передачі, опублікувати матеріали про майбутню підготовку інструкторів. Представники поради повинні побувати на підприємствах, в місцевих інститутах і технікумах, в загальноосвітніх школах і в тих установах, де працюють особи, які могли б поступити на курси.

Зарахування на курси оформляється наказом по пораді або туристській установі, при якій вони створені. Після цього на семінарі організовується учбово-виховний процес.

Основними критеріями ефективності навчання є кількість і якість одержуваних слухачами знань, необхідних для практичної роботи, міцність засвоєння цих знань і виробітку уміння і навиків застосування отриманих знань в практичній діяльності.

Педагогічною теорією і практикою давно доведено, що на кількість і якість засвоєння що навчаються нових знань у великій мірі впливає правильне застосування викладачем засобів і методів наочного навчання.

Викладачі повинні використовувати на заняттях найпрогресивніші методи і засоби навчання, до яких, зокрема, відносяться проблемний метод і технічні засоби навчання.

Учбовий матеріал краще засвоюється, якщо його піднести наочно. Це положення має особливе місце для курсів (семінарів) інструкторів, де утомленим після роботи людям під час занять необхідно зосередити всю свою увагу на мові викладачі, на розкриваному їм новому матеріалі, треба постійно стежити за логікою його думки.

Викладачу потрібно уміти управляти увагою слухачів, уміти зосередити його на висловлюваному матеріалі, а також своєчасно перемкнути довільну увагу на мимовільну, і навпаки. Для того, щоб максимально розкрити тему, що вивчається, зацікавити слухачів, захопити їх матеріалом, емоційно провести все заняття, викладачу неоціниму послугу надають засоби наочності, і перш за все кінофільми, діафільми і діапозитиви.

Тут, як і в будь-якій справі, має значення особистий досвід, навики і уміння. Потрібно прагнути того, щоб викладачі, переконавшися в необхідності використовування на заняттях засобів наочності, подолали в собі відчуття недовіри до практичної цінності використовування цих засобів в навчанні.

Підготовка до проведення кожного учбового заняття (лекції, семінару, практичного заняття і т. д.) з використанням діапроекції або кіно повинна починатися з вивчення матеріалу теми, складання плану, підготовки тез або тексту виступу викладача.

План заняття і текст виступу повинен логічно і послідовно розкривати зміст теми. Тільки після цього викладач може приступити до відбору наочних посібників на тему даного заняття, продумати і визначити методику використовування засобів наочності і проведення заняття в цілому.

Серйозну помилку можуть допустити ті викладачі, які почнуть підготовку до такого заняття з підбору засобів наочності, а потім вже будуватимуть план свого заняття відповідно до підібраних діапозитивів або кіноматеріалів.

Викладач повинен завжди пам’ятати, що наочні допомоги і технічні засоби навчання в учбовому процесі не можуть замінити усного висловлення змісту теми. Не будучи головним засобом отримання що навчаються знань, тільки доповнюють мову викладача, допомагають слухачам яскравіше, образніше, доступніше представити окремі положення і висновки, міцніше засвоїти що вивчається ними предмет.

Викладачу необхідно наперед проглянути матеріал на екрані, щоб під час перегляду визначити сумісність сценарію фільму (діапозитива) з темою заняття і відібрати найвдаліші, корисні, підтверджуючі і добре ілюструючі тему заняття фрагменти фільмів (кадри діапозитивів, діафільмів).

Викладачу слід уникати показувати під час заняття такі кадри або фрагменти з відібраного для заняття фільму, які є змістовними, правильними, науково обгрунтованими, але далекими від теми заняття. Демонстрація подібних кадрів і фрагментів займе частину учбового часу, необхідного для показу і пояснення цілеспрямованих, відповідних темі заняття кадрів і фрагментів, а також відверне увагу слухачів. Такі кадри або фрагменти можна узяти собі на замітку і використати їх як засоби наочності при викладі інших тим.

Наступною частиною підготовки викладача до використовування засобів наочності повинен бути вторинний перегляд вже відібраних кадрів або фрагментів фільмів, щоб уточнити їх місце в процесі викладу матеріалу лекції, бесіди, а також визначити, скільки часу займе їх показ. Демонстрація кадрів і фрагментів повинна бути органічно пов’язаний з логікою викладу.

Викладач повинен продумати, як підготувати слухачів до проглядання наочного матеріалу, які висновки зробити після показу і якими поясненнями супроводжувати демонстрацію кадрів діапроекції або фрагментів «німого кінофільму».

Коментарі викладача під час демонстрації діафільмів, діапозитивів або кінофільмів — справа вельми складна. Скажімо, в написах на кадрах, в титрах можуть бути деякі розбіжності тим часом, що викладач визнав потрібним витягнути з даного фільму або діафільма, на що він хотів звернути увагу слухачів, я тим, що хотіли показати в цьому фільмі його автори. Тому тексти усного пояснення необхідно готувати наперед.

Викладач повинен правильно розрахувати, яка кількість часу слідує відвести коментарям до кожного кадру діафільма або діапозитива, а також надати час слухачам для прочитання титрів, записів схем, діаграм, таблиць і т.п.

Не рекомендується продовжувати пояснення або коментувати діапроекцію в той час, коли слухачі читають текст, розглядають схему або записують якісь дані з кадру в конспект. У такому разі викладачу потрібно зробити в мові невелику паузу. І лише після того, як основна маса слухачів закінчила читання титрів або переписування схем і інших даних, його розповідь може бути продовжений.

Викладачу не слід також самому читати титри, написи в діафільмі або кінофільмі. Він повинен лише підготувати слухачів до цього своїми поясненнями, тоді написи лише доповнять отримані від викладача відомості.

Безумовно, описана вище підготовка до використовування на заняттях таких засобів наочності, як діафільми, діапозитиви, кінофільми. — справа копітка, вимагаючи від викладачів додаткових витрат праці і часу. Але разом з тим віддача від проведення такого заняття, моральне задоволення викладача і слухачів з лишком покриють всі ці «додаткові витрати». До сказаного слід додати, що якщо викладач або його помічник не підготують до демонстрації необхідну апаратуру, не оволодіють технікою показу діафільмів або діапозитивів, то ефект від застосування цих засобів на занятті може бути зворотний передбачуваному. Тому необхідно ретельно підготувати до заняття всю апаратуру, налагодити і добре освоїти її.

Окрім діафільмів і кінофільмів, що випускаються студіями, можна використовувати в учбовому процесі самодіяльні кінофільми, зняті на турбазах і в походах досвідченими туристами і інструкторами. А діафільми досить легко виготовити самим практично для будь-якої теми занять.

Дуже дієвим методом навчання є і проблемний метод або метод конкретних ситуацій («ділові ігри»), що дозволяє в приміщенні «обіграти» ту або іншу ситуацію, з якою може зіткнутися інструктор-методист в своїй практичній діяльності. Проведення такого заняття вимагає серйозної, тривалої підготовки.

Методична підготовка інструкторів туризму ґрунтується на прийнятій в педагогіці теорії навчання.

I етап — пояснення призначення конкретного уміння або навику, його практичної цінності.

II етап — повторення теоретичних знань, на основі яких отримується уміння.

III етап — показ інструктором прийому і пояснення труднощів, з якими учасник зустрінеться в процесі роботи.

IV етап — самостійні дії учасника семінару під спостереженням інструктора.

На цьому етапі учасники свідомо застосовують теоретичні знання. Інструктор зобов’язаний розбирати і попереджати помилки учасників.

V етап — самостійні і систематичні вправи учасників  з нарощуванням труднощів.

VI етап — контроль інструктором дій навчаних в реальній (не учбової) обстановці за умов їх виконання, що змінюються.

Велике виховне значення має при організації вправ чіткість в проведенні учбового процесу, яка дисциплінує, виробляє впорядковані дії, витримку, здібність до тривалої напруги. Засвоєння знань, навиків, умінь — закінчений акт пізнавальної діяльності, в результаті якого навчані не тільки сприйняли, зрозуміли, запам’ятали і закріпили їх, але і оволоділи ними, тобто навчилися застосовувати на практиці.

Слухачам, які закінчили курси за 240-годинною учбовою програмою, видаються посвідчення єдиного зразка, встановленого Центральною радою з туризму і екскурсій.

Дуже важливо мати відповідального за роботу семінару. Відповідальним може бути працівник поради або звільнений від іншої роботи штатний інструктор турбази. Керівник курсів покликаний проявляти постійну турботу про організацію і зміст учбового процесу, добиватися поліпшення якості підготовки інструкторів, збереження постійного складу слухачів на курсах.

Заняття звичайно проводяться двічі в тиждень, загальною тривалістю не більше 12 академічного годинника: 4 година. в середу і 8 годину в суботу або неділю (практичні заняття на місцевості).

В більшості випадків із слухачів семінару стягується платня за навчання. Розмір платні 15-30 крб. за весь період навчання. Отримана сума покриває лише частину витрат, які несуть туристські установи. Решта витрат оплачується за рахунок асигнувань по статті «Підготовка кадрів». Введення платні за навчання на курсах підвищує відповідальність слухачів, значно знижує відсоток відсіву.

Що проводяться на семінарі учбові заходи обов’язково заносяться в журнал обліку роботи курсів (теми лекцій, консультацій і практичних занять, семінарів, учбових виїздів, відвідувана, виконання слухачами самостійних робіт, результати співбесід і іспитів і т. д.).

Висновки

Особливу увагу слід приділити не лише підготовці кваліфікованих кадрів, а й вихованню особистостей, які своєю діяльністю сприятимуть створенню і розвитку демократичного, соціально та гуманістично орієнтованого суспільства.

Отже, за 18 років незалежності в Україні закладено ґрунтовні підвалини для розвитку туризму. Подальший розвиток туристичної індустрії має ґрунтуватися на нових механізмах господарювання, ефективних організаційно-управлінських структурах, економічній свободі виробників туристського продукту, що в умовах вільної конкуренції забезпечить насичення ринку високоякісними послугами і сприятиме соціально-економічному розвитку країни.

З лекторами і викладачами, які запрошені для навчання кадрів активного, необхідно завчасно встановити контакти, спільно з кожним з них наперед визначити конкретні питання, які будуть освітлені на заняттях з урахуванням місцевих умов і туристсько-екскурсійних можливостей краю, області, міста, а також задач, що стоять перед туристсько-екскурсійними установами профспілок.

Особливо серйозну і копітку роботу потрібно проводити з викладачами, що не мають педагогічної підготовки або досвіду викладацької діяльності. Це в першу чергу відноситься до досвідчених інструкторів-практикам, які часто, чудово знаючи тонкість роботи, не можуть достатньо кваліфікований передати свої знання слухачам.

Доцільно провести для таких інструкторів короткостроковий семінар по основах педагогіки і методики по наступному зразковому плану.

Список використаної літератури

1. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: Ціноутворення, конкуренція, державне регулювання: Навчальний посібник. – К.: Знання України, 2002. – 358 с.
2. Бабарицька В. Менеджмент туризму. Туроперейтинг. Понятійно-термінологічні основи. Сервісне забезпечення турпродукту: навч. посібник. — 2-ге вид., перероб. та доп. — К. : Альтерпрес, 2008. — 286с.
3. Ильина Е.Н. Туроперейтинг: организация деятельности: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2000. – 256 с.
4. Кабушкин Н.И. Менеджмент туризма: Учебник. – Минск: Новое знание, 2002. – 409 с.
5. Квартальнов В.А. Туризм: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 320 с.
6. Кифяк В.О. Організація туристичної діяльності в Україні. – Чернівці: Зелена Буковина, 2003. – 312 с.
7. Король О. Менеджмент туризму: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 240c.
8. Любіцева О.О. Ринок туристичних послуг (геопросторові аспекти). – К.: Альтерпрес, 2002. – 436 с.
9. Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу: Навчальний посібник. – К.: Центр навчальної літератури, 2004. – 272 с.
10. Менеджмент туризма: Основы менеджмента: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2002. – 352 с.
11. Менеджмент туризма: Экономика туризма: Учебник. – М.: Финансы и статистика, 2001. – 320 с.