Зміст

Вступ

1. Виникнення друкарства та перші друкарські пристрої

2. Перші пересувні бібліотеки та їх подальший розвиток

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Як відомо, друкування виливними рухомими літерами виникло на заході Німеччини в середині XV ст. і досить швидко розповсюдилося в усіх районах Західної й Центральної Європи, а на Європу Східну поширилося, в основному, протягом XVI ст. Час виникнення друкарства — доба пізнього середньовіччя, і, як видається, поява друкарського верстата була пов’язана з культурним життям саме цього періоду. Йшлося, насамперед, про потреби тодішньої церкви, але досить швидко друкована книжка стала необхідною і для університетів та інших шкіл. Вона стає знаряддям нової гуманістичної освіти, а в добу реформації друкована брошура і летючка служать пропаганді, розрахованій на якнайширші кола читачів та слухачів. Саме тому, напевне, прийнято вважати протестантську реформацію "дочкою Ґутенберґа".

Втім у подальшому друк використовують різні течії культурного життя, не тільки новаторські, але й консервативні, хоч в остаточному підсумку друкована книжка сприяла набагато більшому, ніж раніше, розповсюдженню письменності і взагалі освіти, була радше чинником змін, а не консервації існуючих відносин.

Подібним шляхом, хоча в інших масштабах і значно повільніше, еволюціонувало книговидання на сході Європи, зокрема в Україні. Поставши з потреб пізньосередньовічної церкви, яка в умовах бездержавності була головною національною інституцією, друкарство з часом ставало чинником і освіти, і літератури, і конфесійних конфліктів. Щоб висвітлити обставини появи та еволюцію функцій раннього друкарства, необхідно хоча б коротко схарактеризувати специфіку культури, знаряддям якої стала друкована книжка. Ось чому, раніше, ніж перейти до конкретних обставин виникнення перших друкарень, доцільно зупинитися на деяких рисах культурного життя України в середньовіччі й на початку нової доби.

1. Виникнення друкарства та перші друкарські пристрої

Розпочавшись в Германії, друкарство надзвичайно швидко поширилося на всі сторони; але рух поширення його на периферії все зменшувався в міру віддалення від Німеччини. Перша друкована книжка Європи появилася в Майнці, в друкарні Гутенберга, 1450 р. Дальше поширення друкарства по Європі видно з цієї таблички початків друкарства.

Як бачимо, друкарство відразу пішло по Європі і до кінця XV віку вже ціла Європа вкрита була друкарнями.

Спосіб нанесення зображення тисненням був відомий здавна. Спеціальною печаткою — штампом на ще сирій глині своїх виробів гончарі ставили клеймо. А купці, запечатуючи глечики з товаром, ставили на пробці свій знак. Так надходили в Індії і Єгипті. При дворах російських князів навіть була посада хоронителя печатки. Древні шумери вже 3500 року до н.е. використовували печатки циліндричної форми.

В архівах Ватикану зберігається написана на паперовому сувої грамота онука Чингісхана монгольського хана Гуюка до римського тата Інокентію ІV (середина XІІІ сторіччя). Наприкінці сувою й у місцях склейки аркушів коштує відтиснута червоною фарбою печатка хана: "Бог на небі й Гуюк- Хан над землею хоробрість божа. Печатка імператора всіх людей". Як говориться, ідея витала в повітрі.

Глибоку історію має й технологія набивання малюнка на тканину. Майстер гравірував малюнок на дереві, а після із гравірованої дошки переносив малюнок на тканину. Перший відомий нам випадок використання цієї технології для нанесення тексту відноситься до 70-х років XІVсторіччя. В 1898 році, розбираючи ветхий стародавній будинок у маленькому містечку Сеннека на сході Франції, знайшли дошку з вигравіруваним на ній малюнком. Дошка призначалася для печатки на тканині. На відбитку застигли люди в лицарських одягах, поруч в'ється текст. Знахідку назвали дошкою Прота на честь книгопечатника Прота, що купив її. Цей чудовий експонат сьогодні можна побачити в місті Макон, у друкарні Прота [2, c. 15- 16].

Рис. 1. Перший друкарський станок

Виконати гравірування навіть однієї сторінки тексту надзвичайно складно, робота ця вимагає чималого терпіння й часу. Майстер буква за буквою наносить дзеркальне зображення майбутнього відбитка. Одна помилка — і роботу треба починати знову.

Звичайно, із слов'янських народів найскоріше прийшло друкарство до тих, що найближче стикалися з німцями. Це були чехи, і вони перші розпочали слов'янське друкарство, ще року 1478. І дедалі на схід, тим пізніше пробивалося друкарство; головним чином серед слов'ян поширилося друкарство вже з початком XVI ст. Ось ця табличка покаже нам поширення друкарства серед слов'янського світу.

Вже в 1460 р. Ментель мав друкарню в Страсбурзі, Пфістер — в 1461 р. в Бамберзі. Після призначення Майнца герцогом Нассауським, коли друкарня Шеффера і Фуста була знищена, працівники, або, як їх називали, «діти Гутенберга», розбіглися і забравши з собою і друкарське мистецтво. У Кельні Ульріх Целль працював вже в 1466 р.; пізніше були: Базель, з 1471 р.; Аугсбург, де Гюнгер Цайнер працював з 1468 р.; Ульм — з 1469 р.; Нюрнберг — Генр. Кеффер і Іог. Зензеншмідт, з 1470 р. Для північної Німеччини раніше всього була заснована друкарня у Франкфурті-на-Майні, а потім в Любеці, Лейпцігу, Ерфурті та ін. У Відні перша друкарня відкрилася 1482 р., але постійна — лише в 1491. Загалом, до кінця XV ст. в Німеччині було понад 50 друкарень, а друкарів — понад 200. З Німеччини нове мистецтво розповсюдилося в інші країни.

Спосіб виливання шрифту та інші елементи друкарського виробництва нашими друкарнями, як і першими друкарнями інших країн, були сприйняті в готовому вигляді — практично такими, якими вони були вже у Ґутенберґа. Але нова техніка змогла бути засвоєна швидко, можна сказати, блискавично, і відразу на належному рівні, оскільки більшість потрібних для друкарства технологій в Україні, як і в Західній та Центральній Європі, мали давні традиції. Здавна розвивалося, зокрема, золотарство. Мистецькі вироби з кольорових металів виливали у глиняних формах, а з IX-X ст. — і у формах, вирізьблених з каменю. Від X ст. почало поширюватися тиснення золотих і срібних виробів, які закладались між свинцевою пластиною і штампом-матрицею. На ковані вироби нерідко наносили орнаменти карбуванням з допомогою сталевих пуансонів, на робочому кінці яких був візерунок. Пам’яткою високого художнього рівня стародавнього ливарництва є дзвін, що дотепер зберігся у львівській церкві св. Юра. Напис на ньому вказує, що дзвін виготовлений у 1341 р. майстром Яковом Скорою за князя Дмитра та ігумена Євфимія. З XV ст. міське управління Львова мало ливарню, де виготовляли гармати, кулі, дзвони. Львівські ливарники-гармаші виконували замовлення господарів Молдавії, польських королів. Важливо підкреслити високу якість шрифтових написів на дзвонах, гарматах та ювелірних виробах [4, c. 27-29].

Істотні елементи техніки, застосованої пізніше для виготовлення шрифту, були в ужитку на монетарнях. Монети київських князів кінця X — початку XI ст. виготовляли ще досить примітивним способом. У другій половині XIV ст. монетне виробництво відроджується на значно вищому технічному рівні. У Львові монети почали карбувати між 1351 та 1354 р., у 60-х рр. карбування монет відновлено у Києві за князя Володимира Ольґердовича. При виготовленні шрифту слід було виготовити пунсони — загартовані залізні стрижні, якими вибивали заглиблені елементи зображень і літер у металевих штемпелях. Монетні штемпелі з їх оберненим заглибленим зображенням (відповідники матриць) використовувалися для карбування монет за допомогою ручного молота.

Таким чином, у XV — першій половині XVI ст. окремі операції, які могли знайти застосування у друкарстві, виконувалися ремісниками різних професій на високому рівні майстерності. Значна частина цих ремесел, незважаючи на окремі періоди застою і навіть технічного регресу, мала за собою традицію тривалого розвитку та поступового вдосконалення. Цілком встановилася на той час і традиційна форма рукописної книги, яка на Україні, як і в інших народів, була спершу головним зразком для наслідування друкарями. Друкована книга перейняла від рукописної формати, способи брошурування й оправи.

Отже, передумови для виникнення і поширення друкарства в Україні існували, але, щоб можливість стала реальністю, потрібні були ініціатива й творча активність людей. Висвітлення діяльності тих, хто, долаючи перешкоди, творили книги — і як феномен духовності, і як матеріальний витвір, становить основний зміст праць з історії друкарства і книговидання.

Одним з перших друкарів і засновником друкаркарства на Україні і Росіїї являється Іван Федоров. Де народився , у кого навчався своєї майстерності Іван Федоров – про це не збереглося надійних джерел.

Коли ж у Москві почалась діяльність першої або перших друкарень, Федоров, на думку сучасних дослідників, перейшов туди справщиком. Там він, на думку вчених, створив і видав друкований буквар — «Начало учення детям». Ця книга збереглась в англії, куди її вивіз в XVI сторіччі англієць, який хотів, мабуть, зміцнити свої знання російської мови.

Аналіз шрифтів, побудови, змісту і навіть друкарських помилок, припущених у цьому виданні, порівняння з львівським букварем І. Федорова, виданим у 1574 р., дозволили прийти до висновку, що випустив цю книгу І. Федоров в одній з перших московських друкарень. Склав він її, користуючись своїм досвідом викладання [1,C. 34-35].

Особливістю російського друкарства було те, що воно з перших своїх кроків стало державним. » У 1563 р. Іван Федоров разом з Петром Мстиславцем очолив царську друкарню. Тут були створені всі умови для успішної роботи. Не відчувалось нестачі в коштах. Мабуть, не брак було й моральної підтримки з боку передових кіл. Менше ніж за рік з друкарні вийшов «Апостол». Він мав при собі післямову, що викладала передісторію російського друкарства й містила дату виходу книги — за сучасним календарем 1 березня 1564 р.

Це була прекрасно оформлена богослужебна книга, яка повинна була зберігатися в церкві, чекаючи святочної служби, коли з неї читали. Але цим значення «Апостола» в жодному разі не обмежувалось. Недарма «Апостол» був у кожної освіченої людини того часу.

Найперша з відомих конструкцій друкарських машинок була запатентована Генрі Міллом в Англії в 1714, однак перша діюча друкарська машинка була створена в 1867 у Мілуокі, Вісконсін, США, Кристофером Шолсом, Карлосом Глідденом і Самуелем Соле.

До 1873 американські зброярі Ремінгтон і сини зробили за контрактом перші машини на продаж, а в 1878 запатентували машинку з перемикачем регістрів (заголовними і малими літерами) [5, c. 32].

2. Перші пересувні бібліотеки та їх подальший розвиток

Пересувна бібліотека — транспортний засіб (звичайно автобус, іноді вантажівка), обладнане полками або вітринами для транспортування книг. Зручно для маленьких і віддалених населених пунктів, де створення звичайної бібліотеки недоцільно. У західних країнах мобільні бібліотеки іноді призначалися для інвалідів обмеження, що мають, у русі, однак цей сервіс витиснув Інтернет і просте замовлення по телефону.

У США перша пересувна бібліотека з'явилася в 1905 році в штаті Мериленд. У Німеччині вперше з'явилася така бібліотека в 1920-ті в місті Мюнхені на базі трамвая. В 1926 муніципальна бібліотека міста Вормс організувала автобус.

У період "відлиги" стали популярними пересувні бібліотеки й в Україні. Вони створювалися у тих селах, де не було можливості організувати постійно діючу стаціонарну бібліотеку. Розмішувалися "пересувки" найчастіше у клубному приміщенні. Існували ще і т. зв. "тимчасові пересувки", які створювалися під час підготовки до виборів.

Пересувна бібліотека могла функціонувати згідно такої інструкції «Мінімум бібліотечної техніки в районних, міських, сільських і дитячих бібліотеках» [ 1, c.26]. Відповідно до неї виробляли місячний план роботи, в жому вказували дати проведення бесід, оглядів літератури, читань у голос. На її основі також ґрунтувалася техніка видачі книг сільському населенню.

Система видачі книг пересувним книгосховищем здійснювалася згідно договору, який укладався між стаціонарною бібліотекою, що надавала фонди для пересувки, і організацією, яка замовляла цю пересувку. Така бібліотека містила від 30 до 150 екземплярів книг.

Робота пересувних бібліотек була дуже ефективною і допомагала вирішувати проблему забезпечення літературою та підвищення культурного рівня населення у селах України. Так, Звенигородська бібліотека в Черкаській області, з метою поліпшення обслуговування дорослого населення сіл району, організувала 16 "пересувок". У такий спосіб книги читали близько 8 тис. осіб. Для допомоги колгоспникам бібліотека постійно підбирала агротехнічну і довідкову літературу, організовувала консультації і конференції.

Висновки

Сучасній людині важко уявити життя без книги. Підручники, художня література, словники, довідники, енциклопедії — всього і не перерахуєш. «Книга вчить, як на світі жить», — каже народна мудрість.

Перш ніж набути сучасного вигляду, книга пройшла тривалий шлях свого розвитку.

Саме життя поставило людину перед необхідністю фіксувати знання про навколишній світ, передавати з покоління в покоління мудрість дідів і прадідів. Виникла потреба записувати людську думку.

Книгодрукування в Європі виникло в середині XV ст. Близько 1440 р. складальний друк був винайдений Йоганном Гутенбергом (Gutenberg, бл.1399-1468 рр.), а друк першої книги – Біблії – був закінчений у 1456 році. Новий спосіб розповсюдився дуже швидко і ознаменував початок „ери Гутенберга”.

Друга половина XV ст. була часом тріумфального поширення книгодрукування у Європі – Італія (1465 р.), Швейцарія (1468 р.), Франція, Угорщина, Польща (1470 р.), Англія, Чехія (1476 р.), Австрія, Данія тощо. Книги, видані по 31 грудня 1500 р., прийнято називати інкунабули (лат. „у колисці”, тобто у колисці книгодрукування). Європейські книги, надруковані з 1501 по 1550 рр. включно, зазвичай іменуються палеотипи, тобто старовинні видання. Загалом до 1500 р. в Європі було видано більше десяти мільйонів примірників книг, в тому числі і слов’янською мовою.

Перша книжка українського автора Юрія Котермака (Дрогобича) (бл.1450-1494 рр.) – відомого діяча Відродження, українського вченого, гуманіста, поета, доктора медицини та філософії, ректора Болонського університету, професора астрономії та медицини Краківського університету – була видана в 1483 році у Римі латинською мовою і мала назву „Прогностична оцінка поточного 1483 року”.

Список використаної літератури

1. Дурняк Б. В. Видавнича справа та поліграфічна діяльність в Україні [Текст] : моногр. / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников, Я. М. Угрин ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства ; рец. : М. І. Сенченко, О. М. Величко, Є. М. Палига. — Львів : Українська академія друкарства, 2009. — 150 с.

2. Дурняк Б. В. Видавничо-поліграфічна галузь України : стан, проблеми, тенденції. статистично-графічний огляд: моногр. / Б. В. Дурняк, А. М. Штангрет, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2006. — 274 с.

3. Ковба Ж. М. Асортимент друкованої продукції [Текст] : навч.-метод. посіб. / Ж. М. Ковба, Т. В. Олянишен, О. В. Мельников ; М-во освіти і науки України. Укр. акад. друкарства ; рец. : Я. В. Котляревський, А. М. Штангрет. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. — 100 с.

4. Машталір Р. М. Розвиток поліграфії на Україні [Текст] : [моногр.] / Р. М. Машталір, Ж. М. Ковба, М. Д. Феллер. — Львів : ВО "Вища шк.". Вид-во при Львів. ун-ті, 1974. — 188 с.

5. Сеньківський В. М. Читання як проблема вільного часу : за результатами соціолого-статистичних досліджень [Текст] : моногр. / В. М. Сеньківський, Т. В. Олянишен, А. М. Штангрет, О. В. Мельников. — Львів : Укр. акад. друкарства, 2009. — 160 с.