Вступ

Прийшовши на українські землі із Заходу у другій половині XV століття і, потрапивши на благодатний грунт, друковане слово почало поступово утверджуватися, стаючи конкурентом рукописних книжок, а згодом і витісняючи їх.

Серед найголовніших осередків раннього українського друкарства можна виділити такі:

• галицько-волинське;

• києво-печерське;

• чернігівське.

Друкована книга становила синтез графічного мистецтва і поліграфічної техніки. Перші книги, друковані кирилицею, з'явилися у 1491 р. в краківській друкарні Швайпольта Фіоля. Це були "Осьмигласник", "Тріодь цвітна", "Часословець". Українським першодруком вважається "Апостол", надрукований у 1574 р. Іваном Федоровим у Львові. "Апостол" історично започаткував розвиток друкарства в Україні.

Одночасно з "Апостолом" І. Федоров видає навчальні книги — граматки. Зразком такої книги є "Буквар", надрукований у 1574 р. "Буквар" складався з двох частин: азбуки та матеріалів для читання. Крім того, що ця книга є одним з українських першодруків, вона Ще й цінна пам'ятка шкільної освіти.

Львівська друкарня продовжує традиції вітчизняного друку, але її діяльність не є формальним наслідуванням друкарської практики. У перших своїх виданнях друкарня Львівського братства спробувала реформувати церковнослов'янський кириличний шрифт. І хоча зміни стосувалися лише прописних букв, значення їх вагоме.

1. Формування мережі друкарень та перші друки на галицько-волинських землях

На галицьку землю друкарство прийшло рано. Як зазначалося в попередньому розділі, перша друкарня у Львові існувала вже в 1460 році. Власником її був львівський міщанин Степан Дропан, котрий подарував свою друкарню братії Свято-Онуфріївського монастиря.

На певний час друкарство в столиці Галичини завмирає і відновлюється вже з приходом туди 1572 року Івана Федоровича, який 1574 року видає тут свого знаменитого "Апостола".

Галицьке друкарство особливо пожвавилося після Люблінської унії 1569 року. Як відомо, ця подія помітно вплинула на суспільно-політичне і духовне життя на українських теренах. Після входження їх до складу Польського королівства активізувався процес латинізації й ополячення тамтешнього населення. Католицька церква повела неприхований наступ на православ'я.

В ту непросту для українського населення добу на оборону національних інтересів народу, його православної віри ставали культурно-національні сили цього краю, які об'єднувалися в братства. Саме при таких осередках створювалися школи, друкарні. Звідси ширилося довкола мудре слово, яке вже з допомогою друкарського верстата приходило до людей у вигляді гарно оформлених книжкових видань. Друкарні створювалися і при монастирях.

Протягом багатьох років практично в несприятливих умовах невпинно працювала У Львові друкарня Львівського ставропігійного (Успенського) братства. Це найстаріше і одне з найвизначніших релігійно-національних об'єднань на західноукраїнських землях, перша згадка про яке в історичних джерелах зафіксована під 1463 роком. Пізніше львівським міщанам вдалося затвердити статут братства в антіохійського патріарха Йоахима, що давало цій організації права ставропігії — юридичної непідлеглості місцевим єпископам.

Дату заснування друкарні Львівського братства не вста-новлено. За одними даними, вона існувала тут ще до прибуття на галицькі землі Івана Федоровича, за іншими — була викуплена саме в нього в 1586-1589 роках. Підраховано, шо за період від 1581 по 1722 роки тут було надруковано 140 назв книг загальним накладом понад 160 тисяч примірників. Серед найвідоміших — по три видання Октоїха, Апостола, Анфо-логіона, два видання Євангелія. До речі, примірник останнього видання з датою друку 1636 року зберігається в Музеї українського друкарства в Києві. Тут вміщено 60 високоякісних гравюр.

Немало збережених до наших днів архівних документів засвідчують, що весь час друкарні доводилося боронити волю свого друку. Так, в акті від 1588 року засвідчується: "У нас почала вкорінюватися св. віра від науки в школі та від друку книг, але все це єпископ Гедеон лає і зве єрессю; він напав на школу, розігнав учителів, спустошив друкарню, а управителя її, благочестивого ченця Мину, вислав із міста в кайданах ".

Приблизно в цей же час тамтешні друкарі звертаються листом до Цар городе ького патріарха Єремії II з проханням: "…постав клириков, образуй училище, возстанови типографію ".

До речі, в цій друкарні працював і видатний український учений, автор першого словника української мови Памва Беринда, який незабаром перебрався до Києва і вславився своїми творами в друкарні Києво-Печерської лаври.

І все ж, незважаючи на численні труднощі, у Львові вдалося поставити видавничу діяльність на високий рівень. Галицькі друки охоче купували по всій Україні, а також у Білорусі, Молдові, Болгарії, Сербії. Не доходили ці видання лише до Росії — спеціальним указом Петра І книги, випущені друкарнею Львівського ставропігійного братства, заборонялися для ввезення до Москви, Петербурга й інших великих російських міст.

Про те, що справа з продажем книгу той час була вельми прибутковою, засвідчує ще один факт з життя братства. Саме за "книжкові" кошти тут 1586 року було відкрито братську школу. Серед викладачів цього унікального закладу були видатні українські учені-просвітителі Кирило Ставровецький, Захарій Копистенський, Лаврентій та Степан Зизаній, Памва Беринда, Микола Грек.

3 друкарні Львівського ставропігійного братства починалася кар'єра й тямущого друкаря Михайла Сльозки, який, набувши тут досвіду, засновує 1638 року чи не першу приватну друкарню у Львові. Вражає й сьогодні підприємливість, настирливість і сміливість цієї людини займатися улюбленим дітищем, якому він, незважаючи на всілякі перешкоди, віддав понад сорок років свого життя. Здавалося, у найнеймовірніших ситуаціях Михайло Сльозка умів знайти вихід, звертаючись для цього з переконливими проханнями до високих покровителів. Так, він здобуває письмовий дозвіл на право відкриття власної друкарні спочатку від польського короля Володислава IV, а згодом, коли братство почало проти нього судовий процес, добивається спеціальної захисної грамоти від Вселенського патріарха. Набувши нових ворогів, він звертається до Київського митрополита Петра Могили за благословенням і отримує його "на друковане в друкарни своей вшеляких церковныхъ и учительскихъ книгъ к грецкимъ, словенскимъ и русскимъ діа-лектомъ, ведле данного ему от святейшихъ патр'шрховъ бла-гословенія". Як вдячність за неоціненну підтримку, друкар присвятив Петрові Могилі своє чи не найкраще видання — "Апостол" 1642 року.

Приватна друкарня Михайла Сльозки, що працювала у Львові з 1638 до 1667 років, збагатила українську культуру п'ятдесятьма високоякісними друками, серед яких і така видатна наукова праця як "Ключ Разуменія "Іоаникія Галятовського.

Нещасливим виявився кінець земного життя Михайла Сльозки. За рік до смерті в 1667 році його відлучають від церк-ви. А за тодішніми церковними приписами, тіло такої людини не можна було ховати в землю. І воно пролежало аж два тижні, поки київський митрополит не зняв прокляття й не дав дозвіл на поховання друкаря за християнським звичаєм.

Сповнені несподіваних поворотів і драматизму колізії, пов'язані з існуванням у Львові друкарень єпископів Арсенія Желібовського (з 1644 року), Йосипа Шумлян-ського (приблизно з 1686 року).

Арсеній (у миру — Андрій) Желібовський, обраний єпископом Львівським у зовсім молодому, 23-річному, віці. Сталося це 1 березня 1641 року. Нині важко пояснити, чому однією із перших невідкладних справ, якою заопікувався новий єпископ, стало заснування братської друкарні за умови, що у Львові потужно діяла друкарня ставропігійного братства.

Зберігаючи добрі стосунки з братством, Желібовський випросив для себе їхнього управителя друкарні Андрія Скульсткого, який відразу взявся до роботи. Єпископська друкарня розмістилася при церкві Св. Георгія і вже 1644 року випустила в світ своє перше видання — Молитвослов. Цікаво, що ні на цій книзі, ні на наступній — "Науці о седми тайнах церковних"— не зазначено, як це водилося, що видання виходять у світ з благословення київського митрополита Петра Могили. Саме цей факт підтверджує існування конфлікту львівського єпископа з митрополитом. Адже, як засвідчують документи, Петро Могила від початку був проти створення цієї друкарні.

Єпископ Желібовський по-справжньому любив книжкову справу і часто давав на це щедрі кошти, зокрема й Михайлові Сльозці. Проте останньому незабаром довелося розпрощатися зі своєю друкарнею. За одними даними, він продав її 1646 року тому ж Львівському братству, за іншими — переніс друкарню до Унева, де вона й працювала, але вже без опіки єпископа.

Зовсім по-іншому увійшов в історію українського друкарства єпископ Йосип Шумлянський. Православний за походженням, ставши єпископом, він спочатку таємно, а згодом і прилюдно приймає католицьку віру. Він також здійснює ряд небезуспішних спроб для запровадження суворої цензури на видання православних книг, призупинення діяльності братської друкарні і, врешті-решт, вимушеного прийняття нею унії. Сталося це 2 травня 1708 року.

Свою ж друкарню Шумлянський засновує власним коштом при кафедрі Св. Юра. Першими її виданнями були "Метрика"в чотирьох книгах (1687) та Псалтир (1688).

Одним з непізнаних феноменів історії га лицького друкарства є існування цілого ряду позальвівських провінційних друкарень.

Найвідоміші з них чотири: Стрятинська, Крилоська, Унівська, Угорцівська.

З діяльністю Стрятинської друкарні (село Стрятин знаходиться нині на території Івано-Франківської області) пов'язане ім'я Гедеона Балабана — львівського єпископа, ревного оборонця православної віри, українського просвітителя. Заснована друкарня 1602 року на кошти племінника Гедеона Балабана — Федора. Проіснувала недовго — близько чотирьох років, збагативши нашу культуру кількома гарними виданнями. Найвідоміші серед них — Служебник 1604 і Требник 1606 років.

Засновникові цієї друкарні, яка мала стати серйозним конкурентом друкарні Львівського ставропігійного братства, не судилося, на жаль, здійснити великих намірів щодо поширення в майбутньому своїх книжок аж до Києва і далі на Схід поза Україну. Помер Гедеон Балабан раптово 1607 року і його дітище — друкарня — стояла кілька років, "пилом припадая", аж поки не згадали про неї в Києві. її обладнання було перевезене туди стараннями Єлисея Плетенецького.

Крилоська друкарня (неподалік Галича) була закладена Гедеоном Балабаном 1605 року. Через непорозуміння із ставлеником польського короля єпископом Осталовським він мешкав переважно в Стрятині й Галичі, тому й задумав саме в провінції реалізувати свої широкі освітні плани серед українського населення. Місце для другої друкарні було вибране не випадково, адже Крилос колись був резиденцією митрополита Галицького. Тут надруковано в гарному художньому оформленні "Учительне Євангеліє". Неповторність цьому виданню надали майстерно скопійовані на дереворитах гравюри відомих майстрів європейського відродження А. Дюрера та Г. Бегама. За деякими даними, майно цієї друкарні, як і Стрятинської, опинилося пізніше в Києві.

Село Унів (неподалік Перемишля) увійшло в українську історію існуванням там з 1651 року ще однієї провінційної друкарні — Унівської. їй повезло, мабуть, найбільше, бо працювала, щоправда, з невеликими перервами, понад сто років, випустивши понад 25 книг. За деякими даними, частину обладнання цієї друкарні переправив до Почаєва ігумен Кирило (Транквиліон) Ставровецький.

Друкарня ж, що раптом виникла десь близько 1617 року в невеликому селі Угорці на Самбірщині, була мандрівною. За деякими даними, занесено її було сюди з Волині. Прихистком став на якийсь час монастир. Книги видавались на кошти місцевого пана, мецената культури Олександра Шептицького. Вийшло кілька друків, серед яких — "Собраніє вкратце словес от Божественного писанія "(на аркуші 48 було зазначено: "в Угорцах, року 1628, месаца марта 30 дня").

Ще одним знаним осередком українського друкарства на початковому етапі його розвитку була Волинь. Одна за одною тут виникають друкарні: в Дермані, Кремінці, Луцьку, Рохманові, Четвертинську, Острозі і Почаєві. Проте, за винятком двох останніх, були вони малопотужними і проіснували недовго. Небагато книг вийшло і в Острозі та Почаєві, але слава про них вже в ті часи рознеслася далеко за межі України.

Найбільша гордість цього краю — Острозька друкарня, де 1581 року була надрукована Іваном Федоровичем знаменита на весь світ Острозька Біблія — перше повне видання всіх книг Священного писання церковнослов'янською мовою. Ця книга, що на той час подивувала весь світ і стала згодом надбанням усіх слов'янських народів, була результатом багаторічної праці визначних науковців-богословів і перекладачів з усіх найпоширеніших мов світу, зібраних в Острозькій академії.

У тому, що до XVI століття Острог став відомим осередком українського національно-освітнього руху, де засівалися зерна розвою козацького духу, де блиснув, за словами Михайла Грушевського, "фейерверк нової освіти" — Острозька академія, де віднаходимо також і витоки Української гетьманської держави, неабияка заслуга останнього славного князя цього роду — Костянтина Острозького.

У різні часи далеко не однозначно оцінювали історики цю неординарну постать. Одні підносили його заслуги перед українським народом до рангу найвидатніших провідників нації, інші ставили йому в провину визискування народу, безмірне багатство. У сучасників він же заслужив визнання як "стовпа православ'я", "філяра і оздоби Православної церкви". А літописець Києво-Печерського монастиря зве його "мужем благочестивим, розумним, легко доступним".

Доводиться на цьому наголошувати, бо й в описуваній досі історії українського друкарства роль князя Острозького незаслужено применшена. В усіх російських радянських виданнях чи не найвидатніший шедевр українського друкарства — Острозька Біблія — згадується лише в контексті його друкаря Івана Федоровича. Але ж друкувалася вона за ініціативою і безпосередньою участю саме князя Костянтина. Він і прихистив Федоровича, коли тому не повелося у Львові після випуску 1574 року "Апостола", в Острозі. Він і друкарню заклав тут, аби вона довго сіяла слово книжне по світу. Він організував і збирання з усього світу кращих біблійних оригіналів та перекладачів.

2. Перші друковані книги Києво-Печерської друкарні

З поступовим просуванням друкарської справи з Заходу на Схід могутнім видавничим осередком початку XVII століття став Київ, зокрема його Києво-Печерська друкарня. Не один раз за непросту й довгу історію свого розвитку вона зазнавала злетів і спадів, але незаперечним є факт: тут створювалися на віки справжні шедеври книжкового мистецтва, звідси ширилося на весь світ мудре й виважене друковане слово, створене й увічнене його талановитими творцями із вченого гуртка перших печерських друкарів — Єлисея Плетенецького, Захарії Копистенського, Петра Могили, Памви Беринди, Йосипа Кириловича, Іова Борецького, Лавріна Тустановського та багатьох інших. З лаврських першодруків вчилися видавничої справи майстри з Новгород-Сіверського та Чернігова, Харкова та Полтави.

Лаврські першодруки стали першими з українських книжок, які офіційно почав забороняти царський уряд, починаючи з 1686 року, спочатку для ввезення в Москву й Петербург, а потім і для поширення по всій Росії. Саме з діяльністю друкарні Києво-Печерської лаври пов'язана поява першого антиукраїнського цензурного акта, підписаного 5 жовтня 1720 року Петром І. Друкування книжок у Києві заборонялося передусім через те, що тут їх "печатают несогласно с велико-россійскими печатми", тобто тогочасною українською мовою.

Які ж ті книги, що першими побачили світ у щойно заснованій друкарні Києво-Печерської лаври? Був це Часослов, що вийшов друком через рік після перевезення друкарні із Стрятина — наприкінці 1616 року. Все оформлення цієї книги, починаючи від шрифту і закінчуючи різноманітними заставками, ініціалами, кінцівками, повністю схожі на випущений на цьому ж друкарському обладнанні у Стрятині ще 1604 року Служебник. Маємо, таким чином, ще одне підтвердження галицького походження друкарні Києво-Печерської лаври.

Майже одночасно з Часословом у друкарні приступили й до повного Анфологіона, але робота над цією книгою тривала після того ще три роки. Розкішно прикрашений грубезний том більше ніж на тисячу сторінок побачив світ у січні 1619 року.

З видань лаврської друкарні, якими щоденно опікувався Єлисей Плетенецький, варто окремо виділити одну з багатьох книг не церковного, а світського призначення — "Вірші на жалостний погреб Петра Конашевича-Сагайдачного ". Автором її є тодішній ректор Київської братської школи Касіян Сакович. Ці вірші були виголошені двадцятьма спудеями (студентами) цієї школи під час похорону славного українського гетьмана 10 квітня 1622 року, що відбувся в Київському братському монастирі.

На противагу попереднім лаврським виданням, ця книга не відзначається розкішним оформленням. І на те були поважні причини, адже готувалася вона до друку відразу ж свіжими слідами жалобної події. Але навіть за таких умов тут було вміщено надзвичайної ваги й цінності ілюстративний матеріал, який згодом став передруковуватися в інших книгах, особливо тих, які присвячувалися українській історії. Передусім, це майстерно виконані гравюри на козацьку тематику: штурм козаками турецької твердині — Кафи, фрагмент атаки великого турецького корабля легкими козацькими човнами-чайками. Це й портрет самого гетьмана Петра Сагайдачного. Зображений він тут верхи на коні із знаком гетьманської влади — булавою — в руці і з сагайдаком на боці. А на звороті титульного аркуша вміщено графічне зображення герба Війська Запорозького — український козак із шаблею на боці і мушкетом за плечима. Герб обведений круглою, у формі візерунка, рамкою. Такий знак був і на козацьких печатках, і на похідних прапорах. В одному з віршів, уміщених біля цієї гравюри, говориться, що цей козак-лицар, який завжди готовий мужньо битися за "вольность" своєї Вітчизни, заслужено є гербом славного Війська Запорозького.

І ще одна особлива цінність цього видання. Це чи не перша книга, друкована в Україні, в якій з такою патріотичною наснагою і гордістю мовиться про історичний феномен — запорозьке козацтво як народну силу, як виразника дум і сподівань усіх українців. А один з найславніших гетьманів оспіваний тут як народний герой в усіх його іпостасях — мудрий державний діяч, безстрашний воїн, високоосвічена особистість, захисник православної віри своїх пращурів, великий меценат української культури і освіти.

У короткому огляді першодруків Києво-Печерської друкарні не можна обминути і її знаменитого "Києво-Печерського патерика "— видатної пам'ятки української літератури, своєрідної збірки оповідань про Києво-Печерський монастир.

Створений в основному в першій чверті XIII століття, він прославляє будівників і живописців, окремих діячів (святих отців) цієї обителі. Цій книзі судилася слава одного з кращих книжкових видань лаврської друкарні за всю історію її існування. До речі, вперше у друкованому вигляді вона побачила світ… польською мовою заходами Сильвестра Косі-ва 1661 року. Повне видання "Патерика" церковнослов'янською мовою здійснив того ж року Інокентій Гізель. Особлива цінність цього видання в тому, що упорядник ретельно звірив підготовлений до друку текст з давнім рукописним примірником лаврського походження. До 1702 року з лаврської друкарні вийшло п'ять видань цієї книги. Далі книга перевидавалася постійно, нерідко іншими друкарнями.

Варто підкреслити, що й за роки української незалежності вже три українські видавництва перевидавали цю книгу. До того ж, масовими накладами. Так, 1991 року ця книга репринтним способом була відтворена видавництвом "Либідь". Опісля в українському перекладі її перевидало видавництво "Час". І 1998 року сучасною українською мовою з адаптацією текстів і упорядкуванням Ірини Жиленко оновлений "Києво-Печерський патерик" побачив світ під маркою видавництва Києво-Могилянської академії.

Висновки

Перші видання Львівського братства були оздоблені досить скромно ("Граматика", 1591 р.). Але вже в наступних виданнях ("Часослов", 1609, "Бесіди Іоанна Золотоустого о воспитании чад", 1609 р.) з'являється новий елемент оздоблення — сюжетно-фігурна гравюра.

Одним з осередків книгодрукування в Україні була Печерська Лавра. Перший, хто розпочав друкарство в Печерській Лаврі, був архимандрит, Єлисей Плетенецький (1599-1624). Десь біля 1615 року він купив в Стрятині у спадкоємців Федора Балабана гарну друкарню і перевіз її до Лаври.

Увесь час Лавра якнайбільше дбала про найкращу зовнішність своїх книжок, і в цьому відношенні печерські видання не мали собі рівних. Лаврська гравюра придбала собі заслужену славу серед усього слов'янського світу. Спеціальні "ізобразителі" звичайно готували потрібні малюнки, а гравери вирізували їх на дереві (а з кінця 1680 років і на міді); свої рисувальні та граверні має Лавра вже в XVII столітті.

Перший період лаврського друку — це період її вільного життя; Лавра вільно друкувала всі книжки, які тільки вважала за корисні та потрібні, і ніхто тоді не ставав їй на дорозі цієї культурної праці. Таким життям жила Лавра цілих 70 років, тобто до того часу, коли українську церкву було віддано московському патріархові(1685рік).

Лавра випустила в світ довгу низку розкішних видань, наприклад, "Бесіди на ап. Павла" 1623 р., "Бесіди на Діяння" 1624 р., "Тріодь Пісна" 1627 р., "Тріодь Цвітна" 1631 р., Требник 1646 р., "Патерик Печорський" всіх трьох видань — 1661 р., 1678 р., а особливо 1702 р., "Апостол" 1695 р., “Напрестольне Євангеліє “1697 та 1707 р. і т. п.- все це пишні видання, з великою кількістю гравюр, часом більше сотні, видання одне одного розкішніше, одне одного дорожче, з яких кожне є гордістю того чи іншого архимандрита-видавця. За сто років своєї найкращої праці Лавра мала декілька десятків дуже гарних граверів, серед яких були й такі талановиті, як монах Ілля (1636-1663), Леонтій Тарасевич та Інокентій Щирський.

Список використаної літератури

1. Огієнко І. Історія українського друкарства / Фундація ім. митрополита Іларіона (Огієнка) / Микола Тимошик (упоряд.,авт.передм.). — К. : Наша культура і наука, 2007. — 536с.
2. Тимошик М. Видавнича справа в Україні на сучасному етапі: тенденції, проблеми: Текст лекції для студ. Інституту журналістики з курсу "Видавнича справа та редагування" / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка; Інститут журналістики. Лекційний фонд. — К. : Інститут журналістики, 2002. — 23с.
3. Тимошик М. Видавнича справа та редагування: Навч. посібник для студ. вищих навч. закл., які навч. за спец. "Журналістика", "Видавнича справа та редагування". — К. : Наша культура і наука ; Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2004. — 224с.
4. Тимошик М. ЇЇ величність — книга. Історія видавничої справи Київського університету. 1834- 1999. — К. : НВЦ "Наша культура і наука", 1999. — 306с.
5. Тимошик М. Історія видавничої справи: Підруч. для студ. вищ. навч. закладів. якінавчаються за спец. "Журналістика" і "Видавнича справа та редагування". — К. : НВЦ Наша культура і наука, 2003. — 496с.
6. Тимошик М. Книга для автора, редактора, видавця: Практичний посібник. — 2.вид., стер. — К. : Наша культура і наука, 2006. — 560с. — (Серія "Бібліотека видавця, редактора, автора").