Вступ

Складні проблеми виникають, коли необхiдно дати перспективнi оцiнки якiсно новим процесам i явищам, які ранiше не траплялись в суспiльному життi i про які, природно, вiдсутня будь-яка iнформацiя.

Можливiсть вирiшення названих проблем, навiть в умовах вiдсутностi теоретичних обгрунтувань, досягається за рахунок умiлого використання досвiду, інтуїцiї та знань спецiалiстiв, вчених, що працюють над розв’язанням вiдповiдних проблем: науково-дослiднi роботи, впровадження розробок i т.д.

Методи, які основанi на припущенні про те, що на базi думок спецiалiстiв в певній галузі знань можна побудувати адекватну картину майбутнього розвитку з урахуванням всiх можливих зсувів та стрибкiв, отримали назву методiв експертиз або методiв експертних оцiнок.

Методи експертних оцiнок в прогнозуваннi використовуються в таких випадках:

• в умовах вiдсутностi достатньої за обсягом та достовiрної iнформацiї про прогнозованi явища (процеси);
• в умовах значної невизначеностi середовища, де функцiонує об’єкт;
• в умовах дефiциту часу чи екстремальних ситуацiй;
• при розробцi середньо- та довгострокових прогнозiв об’єктiв, якi пiдпадають пiд вплив корінних змiн, наприклад наукові вiдкриття.

1. Суть та рiзновиди експертних методiв

В основi використання експертних методiв лежать глибокi знання спецiалiстiв та вмiння узагальнити свiй та свiтовий досвiд дослiджень та розробок по певнiй проблемi, гiпотеза про наявнiсть у експерата так званої «практичної мудростi», далекоглядностi, що стосується певної областi знань i практичної дiяльностi, вмiння, що приходить в процесi певних видiв дiяльностi, оцiнити дос-татньо достовiрно важливiсть i значення напрямкiв дослiдження, термiнiв прояву тiєї чи iншої подiї, важливість того чи iншого параметру, процесу (явища)i т.д.

Методи, що основанi на використаннi експертних оцiнок, дiляться на двi групи: iндивiдуальнi (персональнi), експертнi оцiнки та груповi (колективнi) експертнi оцiнки.

Методи iндивiдуальних експертних оцiнок в свою чергу дiляться на: аналiтичнi експертнi оцiнки, iнтерв’ю, парнi порiвняння та iнші.

Методи колективної експертної оцiнки включають метод комiсiї, метод Дельфi, Паттерн та iнші.

Подiл на методи iндивiдуальних та колективних екпертних оцiнок проводиться в залежностi вiд того, розробляється прогноз на основi висновків одного експерта чи групи експертiв.

Незважаючи на вiдмiнність, вказанi методи мають ряд загальних процедур при їх використанні, наприклад:

• визначення необхiдних i достатнiх умов для оцінки спецiалiста як експерта;
• оцiнка характеристик екперта;
• органiзацiя форм проведення експертизи;
• вибiр методiв стимулювання експертiв;
• вибір методiв обробки експертної iнформацiї;
• верифiкацiя результатiв експертизи.

Вiд прогнозування за методом експертних оцiнок треба вiдрiзнити так зване прогнозування, яке широко використовується в соцiологiї, полiтологiї, маркетингу та iнших сферах. Останнє базується на репрезентативних даних, отриманих в результатi опитування респондентiв в випадковому порядку.

Індивiдуальнi експертнi оцiнки основанi на використаннi думок спецiалiстiв в певнiй сферi незалежно одне вiд одного. Вживаються в основному два методи iндивідуальної експертної оцiнки: iнтерв’ю та аналiтичнi записки.

Метод iнтерв’ю передбачає бесiду органiзатора експертизи (прогнозиста) з спецiалiстом-експертом в певнiй областi знання, що проводиться згiдно з ранiш розробленою програмою. Переваги цього методу полягають в тому, що прогнозист може в процесi бесiди уточнювати та корегувати вiдповiдi. Недолiк цього методу полягає в тому, що у експерта мало часу на обдумування вiдповiдей.

Тому результат залежить насамперед від того, наскiльки експерт може вiдповiсти експромтом достатньо точно на поставленi питання.

2. Характеристика переваг та недоліків експертних методів

Метод аналiтичних записок (оцiнок) передбачає можливiсть довгострокової та ретельної роботи експерта над поставленими запитаннями, що дозволяє використовувати необхiдну iнформацiю для оцiнки тенденцiї, шляхів розвитку прогнозованого об’єкта. Результати своєї роботи експерт оформлює у виглядi аналiтичної записки.

Суттєвим недолiком методу iндивiдуальних експертних оцiнок є те, що далеко не кожний експерт бере на себе вiдповiдальнiсть самостiйно дати оцiнку складним явищам (процесам) без урахування думки інших експертiв.

Тому при необхiдностi прогнозної оцiнки складних проблем, особливо тих, що знаходяться на стиці рiзних сфер знань, застосовують груповi (колективнi) методи експерних оцiнок, наприклад, метод комiсiй, дельфiйський метод.

Суть методу комiсiї полягає в тому, що спеціалісти, які входять до однiєї групи, погоджують свою думку про стан будь-якого процесу (явища, об’єкта) в майбутньому або шляхах i методах досягнення цiлей у вiдкритiй дискусiї, найчастiще за круглим столом, що дозволяє впливати одне на одного таким чином, щоб компенсувати помилки одне одного. Метод комiсiй має як переваги над iндивiдуальними методами експертних оцiнок, так i певнi недолiки.

До переваг методу комiсiї можна вiднести такі:

По-перше, доведено досвiдом, що сукупність iнформацiї, якою володiють всi члени групи експертiв, по меншiй мiрi не менше обсягу iнформацiї, якою володiє найбільш досвiдчений експерт.

І якщо навiть є спецiалiст, який в більшій мiрi знайомий з об’єктом дослідження ніж решта членів групи, то все ж таки останнi здатні зробити корисний внесок в прогнозну оцiнку досліджуваної проблеми.

Як правило, до складу групи входять спецiалiсти, які добре обiзнанi на певній проблематицi, тому їх сукупний обсяг знань перевищує кiлькiсть iнформацiї, якою володiє будь-який iз спецiалiстiв групи, iнакше кажучи, група спецiалiстiв виробляє бiльше «розумової» енергії, нiж один спецiалiст.

По-друге, загальновiдомо, що кiлькiсть факторiв (напрямкiв), що визначає розвиток процесу (явища, об’єкта), i якi розглядаються всiма членами групи, по меншiй мiрi не менше тiєї, яку може визначити будь-який член групи.

І, нарештi, по-третє, група експертiв, як правило, з бiльшою готовнiстю бере на себе вiдповiдальнiсть за прийняття важливих, ризикованих рiшень, нiж окремий спецiалiст.

Разом з тим метод комiсiї має i ряд недолiкiв:

По-перше, частина групи може мати певний вплив на решту членiв групи. Нерiдко «криклива меншiсть» може подавити бiльшiсть, i тi вимушенi будуть погодитися з цiєю пропозицiєю, розумiючи при цьому, що аргументи меншостi помилковi;

по-друге, можливi випадки коли на думку групи серйозний вплив має срецiалiст, наприклад, крупний вчений. І якщо вiн має талант переконання, то зможе рiшуче впроваджувати свої iдеї шляхом наполегливої i постiйної аргументацiї;

по-третє, група експертiв, як i будь-яка група, являється самостiйним органiзмом i функцiонує завдяки цьому за певними законами. В групах, як правило, iснує думка, що досягти згоди бiльш важливо, а нiж розробка найобгрунтованішого i практично корисного прогнозу;

по-четверте, iнерцiйнiсть мислення, «честь мундира» переконує певну частину групи схиляти решту членiв до прийняття певних рiшень, особливо якщо вони були орiєнтованi на цi рiшення з самого початку.

Характерний для повоєнного перiоду бурхливий рiст науки та технiки викликав великi змiни в оцiнках майбутнього розвитку. Одним iз результатiв цих перемiн є розробка методу експерної оцiнки, відомого як «метод Дельфi».

Необхідною умовою ефективного застосування методів експертної оцінки є достатня обізнаність експерта з досліджуваної проблеми, високий рівень ерудиції, здатність його давати чіткі вичерпні відповіді, до того ж експромтом. Крім того, експерт не повинен бути зацікавленим в тому чи іншому варіанті вирішення поставленої перед ним проблеми. Експерти підбираються за ознакою їх формального професійного статусу – посади, наукового ступеня, стажу роботи та ін. Такий підбір сприяє тому, що в число експертів потрапляють високопрофесійні, з великим практичним досвідом у даній галузі спеціалісти.

Отже, методи експертної оцінки вимагають ретельної підготовки експертів, робота яких містить:

1) чітке визначення мети і завдань, а в деяких випадках об’єднання та систематизація висновків;

2) набір достатньо компетентних незалежних експертів в області відповідних об’єктів;

3) обговорення питання в групі експертів чи виключення безпосереднього спілкування між ними;

4) надання учасникам експертизи на кожному наступному етапі результатів і висновків попереднього етапу. Це дає змогу зробити певні висновки, які поділяють більшість експертів;

5) вибір оптимально підходящих методів обробки висновків експертів;

6) точне формулювання підсумкових висновків в експертній роботі.

Метод експертних оцінок – це фактично метод прогнозування, основоположним критерієм якого є досягнення згоди серед усіх членів експертної групи. Організаційно це виглядає так. Експерти, обізнані у взаємопов’язаних сферах діяльності, детально відповідають на питання анкети, пов’язаної з досліджуваною проблемою. Кожен з них фіксує свою думку про проблему, а потім повідомляє про відповідь своїм колегам. У випадку розбіжності його прогнозу з думкою інших, експерт зобов’язаний пояснити причину такої невідповідності. Далі процедура повторюється до тих пір, поки думки експертів не збіжаться. При цьому потрібно дотримуватися анонімності, що допомагає уникнути можливості групових роздумів над проблемною ситуацією.

Висновки

Отже, методи експертних оцінок відіграють важливу роль в економічних дослідженнях, особливо у проведенні стратегічного і функціонально-вартісного аналізу. Застосування цих методів дає змогу визначити, наприклад, обсяг і структуру споживання продуктів харчування, товарів чи послуг населенням за значним колом показників, тоді як застосування інших методів аналізу ускладнене через відсутність необхідної інформації.

У практичних маркетингових дослідженнях метод експертних оцінок можна використовувати для розробки середньо- та довгострокових прогнозів структури попиту на товари широкого вжитку; прогнозування вказаної структури на наступний рік; визначення груп потенційних споживачів; а також для оцінки обсягу незадоволеного попиту за групами і видами товарів. Наприклад, метод експертної оцінки споживчої вартості товару і ціни на нього – метод із групи нормативно-параметричних методів ціноутворення. Він базується на результатах опитування чи результатах суджень колективу експертів про можливу цінність товару на ринку, попиту на нього і висуванні пропозицій про його ціну.

Є також багато методів експертної оцінки, пов’язаних з прогнозуванням економічних і суспільних явищ та процесів.

Список використаної літератури

1. Вербій, В. Основи товарознавства. Харчові продукти [Текст] : опорний конспект лекцій / Віктор Вербій, Світлана Белінська, 2012. — 147 с.
2. Експертиза продовольчих товарів. Кредитно-модульний курс [] : навчальний посібник / О. П. Юдічева [та ін.], 2014. — 247,[1] с.
3. Назаренко, Л. Експертиза товарів (експертиза продовольчих товарів) [] : навчальний посібник / Людмила Назаренко, 2014. — 311 с.
4. Назаренко, Людмила Олександрівна. Експертиза товарів: слайд-курс. Розділ «Експертиза продовольчих товарів» [] : навчальний посібник / Людмила Назаренко, 2013. — 309 с.
5. Основи експертизи продовольчих товарів [] : навчальний посібник для студентів вузів / Валентина Малигіна [та ін.], 2009. — 295 с.