Вступ

Актуальність теми полягає у тому, що у будь-якому міжнародному цивільно- процесуальному правовідношенні, як і у правовідносинах взагалі, розрізняють об‘єкт, зміст і суб‘єкт правовідносин. Для того щоб стати суб‘єктом правовідносини (учасником процесу), необхідно виконувати певну функцію в процесі: здійснювати правосуддя, захищати своє суб‘єктивне право чи охоронюваний законом інтерес, здійснювати нагляд за законністю, здійснювати переклад та інше.

Закон не містить переліку учасників міжнародного цивільного процесу. Проте, аналізуючи норми Цивільного процесуального закону, усіх суб‘єктів цивільних процесуальних право-відносин можна умовно розділити на три основні групи, взявши за основу два критерії: форму реалізації права та юридичний інтерес у справі.

Перший критерій дозволяє виділити в окрему групу суд, а другий — поділити інших учасників цивільного процесу на дві групи: «особи, що зацікавлені в розгляді справи» і «особи, що не зацікавлені в розгляді справи». [1]

До першої входять ті, хто має самостійний юридичний інтерес до результату розгляду судом справи. Цивільний процесуальний закон називає їх особами, які беруть участь у справі (ст. 29 ЦПК).

До другої групи відносяться ті, хто, хоча і не має самостійної юридичної зацікавленості в розгляді справи, безпосередньо сприяє в здійсненні правосуддя при розгляді цивільних справ. Їх називають «учасниками процесу, що сприяють правосуддю», (наприклад, свідки, експерти, спеціалісти, перекладачі).

Перекладачем є особа, що володіє мовами, знання яких необхідно для перекладу, і призначена судом у випадках, передбачених ЦПК.

Залучення та участь у процесі перекладача на практиці викликає чимало запитань, що вказує на необхідність більш детальної наукової розробки цієї гарантії забезпечення реалізацій даного принципу.

1. Роль та місце перекладача у міжнародному цивільному процесі

Особам, що беруть участь у розгляді справи в суді, забезпечується право вчиняти усні процесуальні дії (робити заяви, давати показання і пояснення, заявляти клопотання і скарги, ставити запитання тощо) рідною мовою або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись послугами перекладача у встановленому процесуальним законодавством порядку.

Отже, суд зобов’язаний забезпечити особу правом розмовляти в судовому процесі своєю рідною мовою, або мовою якою вона володіє та надати послуги перекладача та забезпечити цій особі права на отримання процесуального документу на її мові шляхом перекладу.

Законодавець розглядає участь перекладача аж не як технічний засіб, але як конституційну гарантію прав громадян та інтересів правосуддя.

Очевидно, що від якості законодавчої регламентації прав перекладача і порядку його участі у справі по суті залежить можливість особи, яка не володіє державною мовою бути повноцінним учасником судового процесу.

Перекладачем може бути особа, яка вільно володіє мовою, якою здійснюється цивільне судочинство, та іншою мовою, знання якої необхідне для усного чи письмового перекладу з однієї мови на іншу, а також особа, яка володіє технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими. Отже, перекладач є фахівцем у галузі спеціальних знань (лінгвістичних).

Слід зазначити, що мова йде саме про фахівця (спеціаліста) з лінгвістичних знань, оскільки не будь-яка особа, яка володіє іноземною мовою або технікою спілкування з глухими, німими чи глухонімими, може бути перекладачем у цивільному процесі. Як правильно наголошується в юридичній літературі, перекладач повинен знати юридичну термінологію — українську, так й іноземну, повинен брати на себе обов’язок не розголошувати відомості, які стали йому відомі при розгляді справ, у яких він брав участь як перекладач. Наприклад, якщо мала місце таємниця усиновлення, державна таємниця, відомості про інтимні стосунки сторін тощо [4, c.249].

Крім того, перекладач зобов’язаний у разі необхідності підготувати коментар до перекладеного їм документу і відзначити місця, які видаються йому суттєвими, а також пояснити значення іншомовних лексем (слів і словосполучень), що позначають соціокультурні та етнорелігійні явища народу, представником якого є автор перекладеного ним документа.

Переклад якій здійснюється під час судового провадження відрізняється від звичайного.

Ми можемо говорити про те, що письмовий переклад процесуального доку-мента, не будучи сам по собі доказом у справі, проте є джерелом уявлень про наявність чи відсутність обставин, що під-лягають доведенню або, навпаки, спростуванню, тобто підставою, з використанням якої відбувається доведення позиції тієї чи іншої сторони цивільно-правового спору. Тому ми можемо розглядати переклад документа як своєрідний процесуальний акт, в результаті якого інформація, пере-дана письмово мовою, що відрізняється від мови судочинства, набуває форму, доступну оцінці, тобто стає відомостями, на підставі яких потім будується доведення обставин справи.

Однак, як показує аналіз судової практики, наявність документа, що підтверджує належну освіту, не завжди свідчіть про володіння спеціальними знаннями в цій галузі.

Водночас у цивільному процесі перекладач, надає технічну допомогу, застосовуючи при цьому спеціальні знання. Хоча перекладач є фахівцем у галузі лінгвістичних знань, його участь і знання використовуються для забезпечення принципів рівності й змагальності сторін.

Процесуальні функції перекладача полягають у встановленні фактичних даних за допомогою правильного і повного перекладу, у сприянні учасникам процесу щодо отримання інформації про обставини справи. Його участь у процесі зумовлена принципом здійснення судочинства державною мовою.

Перекладачі грають ключову роль у встановленні мовних контактів і відносин між учасниками цивільного судочинства. Без перекладача неможливо здійснювати підготовчі та судові дії, а також захист прав і свобод людини і громадянина у випадках, коли хто-небудь з учасників процесу не володіє або недостатньо воло-діє державною мовою [10, c. 62].

Отже, перекладач у процесі розгляду цивільної справи судом і під час судового засідання має право:

• задавати присутнім при перекладі учасникам процесу питання для уточнення перекладу;
• ознайомлюватись з протоколом судового засідання або окремої процесуальної дії;
• робити зауваження з приводу правильності перекладу, що підлягають внесенню до протоколу судового засідання; відмовитися від участі у цивільному процесі, якщо він не володіє достатніми знаннями мови, необхідної для перекладу. Однак наведений вище перелік прав, на наш погляд, не може бути визнаний вичерпним. Згідно галузевому процесуальному закону перекладач також може:
• заявляти самовідвід і відводи;
• отримувати відшкодування витрат на проїзд та проживання, понесених у зв’язку з явкою до суду, а також добових.

Однак серед повноважень перекладача не має права на оскарження дій або бездіяльності суду відносно обмеження його прав, що на наш погляд, є обмеженням перекладача у способах захисту його прав. Суттєві особливості участі перекладача у виконанні процесуальних процедур, пов’язаних з призначенням судового засідання без попереднього слухання, а також у проведенні попереднього судового засідання у цивільний справі, особливості перекладу судових дебатів сторін, і це дає підстави стверджувати наскільки важливим є питання компетентності та захищеності перекладача у процесі.

Слід також додати, що в ряді випадків, крім знання мови, перекладач повинен також володіти рядом інших навичок, зокрема володіти юридичною термінологією та іншою спеціальною лексикою (наприклад, при перекладі даних судово- медичної експертизи). Таким чином, процесуальне законодавство та судова практика не виробили критерії оцінки рівня професійної підготовки перекладачів. Проблема неякісного перекладу також посилюється тим, що відсутній законодавчий порядок залучення та атестації судових перекладачів, а також єдиної бази фахівців, що містить відомості про їх кваліфікації [4, 40-50].

2. Перекладач як учасник міжнародного цивільного процесу: зарубіжний досвід

Якщо звернутися до зарубіжного досвіду залучення перекладача в процес то це питання вирішується по різному. Спеціальний статус посвідченого перекладача, термінолога або усного перекладача існує у Професійному кодексі Квебеку (Канада) [7, 88].

Інститут «присяжних перекладачів» існує і більшості європейських країн. У Франції діяльність бюро перекладів підлягає обов’язковому державному ліцензуванню, а «присяжні перекладачі» працюють при апеляційних судах. У Бельгії функцію призначення та контролю за присяжними перекладачами здійснює окружній суд, у Великобританії — само-регульована організація перекладачів. У Німеччині перекладачі складають іспит при торгово-промислових палатах відповідних земель і призначаються на посаду судами. Найбільший інтерес представляє досвід Естонії, де закон про присяжних перекладачів був прийнятий 17 січня 2001 р. [3].

У сучасній Росії інститут присяжних перекладачів відсутній, а надання послуг з перекладу не відноситься до видів діяльності на здійснення яких потрібна ліцензія [9].

Для вирішення питання віднесення перекладача до суб’єкта використання спеціальних знань необхідно звернутися до поняття спеціальних знань. Під спеціальними знаннями в цивільному процесі розуміються знання, які знаходяться за межами правових знань, загальновідомих узагальнень, що витікають із досвіду людей. Спеціальні знання не належать до загальновідомих, загальнодоступних, тих. що мають масове розповсюдження, тобто це такі знання, якими професійно володіє тільки вузьке коло спеціалістів. Аналізуючи це визначення, звертаємо увагу на те. що спеціальні знання не є загальновідомими та загальнодоступними, чого не можна сказати про знання перекладача. Знання мови не є тими знаннями, які відповідають критеріям спеціальних знань, адже вони характеризуються такими ознаками, як доступність і загальновідомість, поширення серед великого кола осіб. Особа незалежно від її освіти може володіти декількома мовами. Знання мови не є тією галуззю знань, що потребує наявності відповідної освіти та навичок застосування, адже це є повсякденний засіб спілкування.

Проте не можна зробити однозначний висновок про те, що перекладач не є суб’єктом використання спеціальних знань. Коли йдеться про необхідність перекладу документа, написаного стародавньою мовою або рідкісним діалектом, необхідна допомога не просто лінгвіста, а філолога, який досліджує особливості мови конкретного історичного періоду чи конкретного регіону. У цьому разі, на нашу думку, такі знання мови є спеціальними, адже вони явно виходять за межі загальновідомих і загальнодоступних. Ураховуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що такий учасник процесу, як перекладач, може бути суб’єктом використання спеціальних знань лише в конкретних випадках, що зумовлюють необхідність глибинних знань певних аспектів мови та культури конкретної нації [10, c. 63].

Отже, ураховуючи вищезазначене, можна зробити висновок про те, що основним завданням перекладача є здійснення точного та правильного перекладу з метою розуміння учасниками процесу, які не володіють мовою судочинства, суті та змісту процесуальних дій під час розгляду справи в суді. Перекладач є самостійним і незалежним учасником міжнародного цивільного процесу, який сприяє здійсненню правосуддя, він наділений низкою прав і обов’язків, спрямованих на забезпечення належного виконання ним своєї процесуальної функції. Особливістю процесуального статуту перекладача є також застосування ним знань різної правової природи. Тому іноді перекладача слід відносити до суб’єктів використання спеціальних знань. 

Висновки

Отже, участь перекладача в міжнародному цивільному процесі є гарантією забезпечення права на судовий захист особам, які беруть участь у справі, й не володіють або недостатньо володіють державною мовою. Саме тому процесуальний порядок участі перекладачів у цивільному процесі потребує удосконалення, адже поряд з запропонованими нами змінами необхідно вирішити цілу низку питань: можливість ведення процесу іноземною мовою, якщо усі особи, які беруть участь у справі, не володіють мовою судочинства, порядок пошуку перекладача (хто повинен шукати, в які строки тощо), доцільність залучення до матеріалів справи диплому перекладача тощо.

Перекладач зобов’язаний здійснювати повний і правильний переклад, посвідчувати правильність перекладу своїм підписом в процесуальних документах отже можна зробити висновок, що обов’язком перекладача у цивільному процесі є добросовісність та відповідальність стосовно наданих йому матеріалів. Можна умовна виділити дві форми перекладу які використовуються в цивільному процесі перекладачем це письмова та усна. Усний переклад використовується при проведенні процесуальних дій, при спілкуванні перекладача з особою, яка не володіє мовою судочинства, при розгляді цивільної справи в суді першої інстанції та при перегляді судових рішень. Письмовий переклад здійснюється у разі, коли необхідно перевести письмовий документ на мову судочинства, або з мови судочинства для вручення копій даного документу особі, яка не володіє мовою судочинства, або перевести документ, отриманий від вказаної особи, на мову судочинства для приєднання перекладу до матеріалів цивільної справи.

Список використаної літератури

1. Цивільний процесуальний кодекс України Верховна Рада України; Кодекс України, Кодекс, Закон від 18.03.2004 № 1618-І — Режим доступу: rada.gov.ua.
2. Цивільний процес: навчальний посібник. / А.В. Андрушко, Ю.В. Білоусов, Р.О. Стефанчук, О.І. Угриновська та ін. / За ред. Ю.В. Білоусова. — К.: Прецедент, 2005. — 172 с.
3. Закон Эстонской Республики от 17.01.2001 (ред. от 19.06.2008) «О присяжных переводчиках» (объявлен Президентом ЭР 30.01.2001) [Электронный ресурс] // ЯТ I. 2001.16.70. — Режим доступа : http://proc-nn.ru/data/objects/116/files/ proc_m_2013_3.pdf
4. Кравчук В. М. Науково-практичний коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. — К. : Істина, 2016. — 944 с.
5. Кузнецов О. Ю. Правосубъектность переводчика в гражданском судопроизводстве и порядок ее приобретения // Современное право : научно-практический журнал. — 2017. — № 10. — С. 40-50.
6. Луспеник Д. Д. Настільна книга професійного судді при розгляді цивільних справ : (складання суд. процесуал. док. за новим ЦПК України) / Д. Д. Луспеник. — Х. : Харків юрид., 2015. — 640 с.
7. Манукян В. Проблемы перевода в юриспруденции / В. Манукян // Юридическая практика. — 2008. — № 7. — С. 14-15
8. Покрещук О. Процесуальне становище перекладача в нотаріальному та інших юридично значущих процесах: проблемні питання / О. Покрещук, С. Фурса // Право України. — 2018. — № 10. — С. 87-90.
9. Цірат Г.А. Міжнародний цивільний процес: сучасний стан та перспективи міжнародно-правової уніфікації: монографія / Геннадій Цірат. – Х.: Видавництво Іванченко І.С., 2013. – 482 с.
10. Васильєва-Шаламова Ж.В. Роль і місце перекладача в реалізації принципу мови судочинства в цивільному процесі України / Ж.В. Васильєва-Шаламова // Вісник Академії адвокатури України. – Т. 12. – № 1(32). – 2015. – С. 61–69.