Вступ

Проблема перехідної економіки — це проблема взаємозв’язку загальноекономічного і специфічного в суспільному розвитку. Особливості перехідних економік визначаються об’єктивною закономірністю розвитку від нижчого рівня до вищого і специфікою переходу від одного якісного стану до іншого (від феодалізму до капіталізму, від капіталізму до соціалізму і знову до капіталізму).

Ситуація, в якій опинилася Україна, зобов’язує розробляти теорію економіки перехідних суспільств. Суть перехідного періоду полягає в здійсненні трансформаційного процесу, в зміні моделі економіки.

Розгляду та розробці теоретичних та методологічних основ перехідної економіки присвячені праці  В. Гейця, М. Павловського, В. Ющенко, В. Лисицького, Ю. Пахомова, А. Гальчинського, Є. Гайдара тощо.

Час від початку реформування попередньої соціалістичної економіки до формування стійких та ефективних ринкових відносин називають перехідним періодом. Економіка цього періоду зазвичай має назву перехідної. За своєю сутністю вона являє собою такий стан розвитку економіки, коли у цей конкретний історичний момент суспільство (країна) переходить від однієї цілісної системи до іншої. Головна мета такого розвитку — не просто формування ринку. Ринкова економіка виступає лише як засіб досягнення ефективнішої економічної системи. Досвід провідних країн світу стверджує, що такою системою, яка забезпечує високу ефективність господарювання, динамічний розвиток і високу якість життя, є соціально орієнтована ринкова економіка, тобто змішана. Остання, як відомо, характеризується активною участю держави в підтримці балансу між ринковою ефективністю і соціальною справедливістю та стабільністю. Тому завершення формування основ соціальної ринкової економіки — кінцева мета ринкової трансформації у постсоціалістичних країнах.

1. Перехідний стан економіки  як закономірна стадія життєвого циклу економічної системи

Соціально орієнтовану ринкову економіку, яку прагнуть створити постсоціалістичні країни, можна визначити як систему, в основі якої переважає приватна власність, свобода підприємництва, вільний продаж усіх факторів виробництва, товарів та послуг.

Головні завдання перехідного періоду від адміністративно-командної до соціально орієнтованої ринкової системи такі:

— реформування відносин власності;

—      роздержавлення (обмеження втручання держави в економічне життя суспільства аж до повного вилучення, відмова від прямого управління держави економікою, створення умов для зростання кількості господарюючих суб’єктів);

—      приватизація (перехід у приватну власність значної частки державної власності);

—      демонополізація (створення і захист конкурентного середовища, подолання державної та недержавної монополії);

—      лібералізація, яка набуває двох форм — внутрішньоекономічної (усунення державного контролю за цінами на переважну більшість товарів та послуг, запровадження свободи торгівлі юридичних та фізичних осіб і підпорядкування діяльності товаровиробника умовам ринку) і зовнішньоекономічної (розширення доступу в країну іноземних інвестицій; роздержавлення зовнішньоекономічних зв’язків і зняття протекціоністських обмежень на експорт; зняття обмежень на імпорт; конвертованість національної валюти тощо).

—      макроекономічна стабілізація (мінімізація дефіциту державного бюджету, припинення надлишкової грошової емісії та пільгового кредитування, що спричиняють інфляцію);

—      формування ринкової інфраструктури;

—      соціальний захист найвразливіших верств населення.

Концепції трансформації адміністративно-командної економіки в ринкову:

—      інституціонально-кейнсіанський варіант еволюційних змін, або градуалістської політики;

—      ліберально-монетарний варіант радикальних змін, або політики «шокової терапії» [11, c. 32].

Головні риси еволюційного переходу до ринкової економіки (градуалізму):

1. Процес економічної трансформації трактується як поступова зміна ресурсних потоків, які повільно пристосовуються до нового інституційного середовища і впливають на зміну параметрів виробництва, споживання, інвестицій.
2. Реформування економіки передбачає:

—      встановлення динамічної рівноваги на споживчому ринку шляхом легалізації та розвитку приватного сектору;

—      поширення ринкових механізмів спочатку на виробництво та збут споживчих товарів, а згодом і на інвестиції;

—      лібералізація цін зі збереженням державного контролю за ними;

—      формування двосекторної моделі економіки, де превалюють приватні структури у споживчих галузях економіки, а державні й ті, що контролюються державою, — у виробництві інвестиційних товарів;

—      спад виробництва, зумовлений не зміною його технологічної та соціально-економічної структури, а політикою лібералізації;

—      гіперінфляція як наслідок лібералізації;

—      глибоке розшарування за доходами різних верств населення.

Головні риси концепції радикальних змін, або політики «шокової терапії»:

1. Процес економічної трансформації передбачає швидкий перехід до досконалого ринкового середовища, заснованого на принципах рівноваги вільної ринкової економіки.
2. Реформування економіки передбачає:

—      проведення впродовж 1—2 років радикальних антиінфляційних стабілізаційних заходів:

—      моментальну лібералізацію цін;

—      максимальне усунення держави від втручання в економічні процеси;

—      ліквідацію переважної більшості субсидій;

—      запровадження повної фінансової самостійності підприємств тощо;

—      здійснення протягом 10—15 років фундаментальних перетворень в економіці.

Головним завданням переходу до реальних ринкових відносин є формування ринкових форм господарювання та усунення деформацій, набутих в умовах адміністративно-командної системи. У цьому полягає суть лібералізації економіки[7, c. 69-70].

Обмеження прямого державного втручання в економіку трансформаційного типу означає не послаблення ролі держави в економічному житті, а докорінну зміну цієї ролі.

Головні напрями впливу держави на формування інституційних та економічних умов формування ринкової економіки.

1. Законодавче забезпечення трансформаційних перетворень.
2. Забезпечення інституційних змін у підприємництві.
3. Подолання автаркії та забезпечення відкритості економіки.
4. Адаптація соціальної політики до умов перехідної економіки.

Таблиця 1. Результати лібералізації перехідних економік пост соціалістичних країн

ПОЗИТИВНІ	НЕГАТИВНІ
ВНУТРІШНЬОЕКОНОМІЧНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Зародження і розширення меж економічної свободи, вибору сфери прикладання ка­піталу, діяльності, партнерів, товарів та послуг, місця про­живання тощо Формування нової психології, що ґрунтується на ініціативі, здатності ризикувати, відпові­дальності за прийняті рішення, дії тощо Формування нового способу життя, якому властива мобіль­ність, свобода вибору і т. ін.	Вивільнення цін спричиняє стрімке зниження доходів ши­роких верств населення Галузі, що працювали на дер­жавне замовлення (насамперед ВПК), втрачають сферу збуту своїх товарів та послуг Багато підприємств виявляють­ся неконкурентоспроможними Труднощі, пов’язані зі збутом товарів та послуг, зумовлені зниженням рівня доходів фізич­них і юридичних осіб, ускладню­ють або навіть унеможливлюють процес відтворення (придбання сировини, матеріалів, палива, енергії, устаткування) У найважчому економічному становищі опиняються галузі, які підтримувала держава
ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНА ЛІБЕРАЛІЗАЦІЯ
Розширює можливості задово­лення потреб Спонукає вітчизняних виробни­ків до конкурентної боротьби	Відміна квот і ліцензій на експорт обертається «втечею» капіталу за кордон Багато національних підпри­ємств не витримують конкурен­ції і припиняють своє існування Часткова конвертованість на­ціональної грошової одиниці породжує доларизацію еконо­міки тощо

Відпрацювання господарського законодавства, яке встановлює «правила гри» у ринковій та перехідній економіці і є регулятором ринку:

—      законодавства про власність;

—      про підприємницьку діяльність;

—      антимонопольного законодавства;

—      податкового кодексу;

—      трудового законодавства;

—      законодавства про соціальний захист;

—      природоохоронного законодавства;

—      законодавства про регулювання зовнішньоекономічної діяльності тощо [10, c. 34].

Господарське законодавство перехідного періоду покликане забезпечити формування конкурентного середовища, сприяючи:

—      виникненню нових підприємств, спрощенню їхньої реєстрації;

—      формуванню конкурентних ринків у процесі приватизації державних підприємств та вільного доступу іноземних підприємців до національного ринку;

—      забороні монополістичних об’єднань, змов, заохоченню та захисту конкуренції.

Законодавство про власність покликане забезпечити рівність усіх форм власності та форм господарювання перед законом, не надаючи переваг і пріоритетного розвитку державній формі.

Законодавство про підприємницьку діяльність має гарантувати повну економічну свободу вибору сфери господарської діяльності, планування, виробництва, реалізації товарів та послуг, ціноутворення, формування фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв’язків тощо.

Антимонопольне законодавство має запобігати створенню нових монополій, унеможливлювати зговори, відкриті й таємні угоди про розподіл ринків збуту, встановлення монопольних цін; регламентувати державне регулювання природних монополій тощо.

Податкове законодавство має виконувати не тільки фіскальну, а й регулюючу та стимулюючу функції.

Трудове законодавство покликане забезпечити проведення ефективної політики зайнятості.

Законодавство про соціальний захист населення має стимулювати ділову активність усіх верств населення, соціально захищати його найвразливіші прошарки.

Природоохоронне законодавство через запровадження економічних санкцій, жорстких заборонних та карних засобів для порушників природоохоронних законів має спонукати і стимулювати дбайливе ставлення до охорони довкілля.

Законодавство у сфері зовнішньоекономічної діяльності в перехідний період покликане, з одного боку, захищати інтереси вітчизняного виробника на період адаптації його до роботи в умовах міжнародної конкуренції, з іншого — забезпечувати лібералізацію експортно-імпортних операцій з метою захисту інтересів споживача. Критерієм доцільності встановлення і зняття експортно-імпортних та валютних обмежень має стати ступінь захищеності національних економічних інтересів з урахуванням суперечливого характеру поточних і довгострокових цілей.

Економіка, що трансформується з адміністративно-командної в ринкову, характеризується для значної частки країн ригідністю, віртуальністю та бартеризацією[3, c. 131-133].

2. Основні риси перехідної економіки

Перехідні (трансформаційні) економічні системи — це складне явище. В історії розвитку практично кожного соціуму настають періоди, коли стара економічна система функціонує за низхідною (занепадає), а в її просторі зароджуються елементи нової системи з тенденцією до самоорганізації та висхідного розвитку.

Перехідні економіки можна класифікувати за аспектами цивілізаційного і формаційного процесів.

Аспект цивілізаційного процесу:

—      від неоліту до бронзового віку;

—      від бронзового до залізного віку;

—      від залізного до передіндустріального віку;

—      від перед індустріального до індустріального віку;

—      від індустріального до постіндустріального (інформаційного) віку.

Аспект формаційного процесу:

—      від первісного до рабовласницького ладу;

—      від рабовласництва до феодалізму;

—      від феодалізму до капіталізму;

—      від капіталізму до соціалізму;

—      від соціалізму до капіталізму (для постсоціалістичних країн тощо).

У межах кожної цивілізації та кожної суспільно-економічної формації є перехідні стани від однієї стадії розвитку до іншої. Закономірності трансформації в межах ринкової системи

1. Поглиблення суспільного характеру виробництва:

—      розвиток економічної системи визначається ступенем розвитку ринку;

—      виникнення монополій усуває обмеженість вільного конкурентного ринку;

—      розподіл функцій та сфер діяльності між державою, монополіями і немонополізованим сектором зменшує рівень непередбачуваності в суспільстві, забезпечує певну узгодженість між цими секторами та в них самих, формує систему економічних зв’язків як єдине ціле.

2. Зміни у розвитку технологічного способу виробництва вимагають нових та відповідної адаптованості існуючих господарських форм. Це виявляється в тому, що, наприклад, економічна система вільної конкуренції є формою пристосування до простої кооперації, мануфактурного та машинного виробництва, монополія є формою адаптації до умов НТР (необхідність використання нових джерел енергії, нових методів виплавки чавуну, сталі, алюмінію, застосування двигунів внутрішнього згоряння, концентрації та централізації капіталу. Цю функцію виконали монополістичні союзи). Автоматизований технологічний спосіб виробництва потребує впровадження змішаної економічної системи, яка б органічно поєднувала процеси усуспільнення та індивідуалізації, існування дрібних та великих підприємств, господарств, заснованих на різних формах власності тощо.
3. Кожна наступна форма соціально-економічного розвитку породжує нові фактори економічного зростання, не відкидаючи при цьому надбань попередніх. За вільної конкуренції головним фактором економічного зростання є гонитва за надприбутком, одержаним завдяки впровадженню науково-технічному прогресу[4, c. 125-127].

Монополія породжує нові переваги великих підприємств над дрібними в застосуванні досягнень НТП, економії на управлінні та ін., а також можливість упорядковувати, узгоджувати та передбачувати результати діяльності.

Державно-монополістичний капіталізм створює можливості державного впливу на відтворювальний процес у масштабах суспільства.

Змішана економіка забезпечує спеціалізацію і розподіл функцій між дрібними та крупними підприємствами, передбачає обрання форми власності й форми господарювання за економічною доцільністю.

Формування специфічної ієрархи суб’єктів господарювання. Головним суб’єктом системи вільної конкуренції є дрібний товаровиробник;

—      періоду крупного машинного виробництва — власник капіталу;

—      за монополії — об’єднання капіталістів;

—      в умовах державно-монополістичного капіталізму — держава.

Змішана економіка докорінно змінює місце і роль найманого робітника, який дедалі частіше стає співвласником капіталу та учасником управлінського процесу в межах корпорацій (наймані менеджери) й учасником процесу регулювання економіки як цілого (наймані державні службовці) [5, c. 112-113].

Невизначеність як риса перехідної економіки пояснюється, насамперед, здатністю елементів системи до самоорганізації. Суб’єкти економіки ставлять перед собою мету — побудувати економічну систему певного типу і розробляють механізми та засоби досягнення мети, але зазвичай теоретично сформульована і практично реалізована мета не співпадає повністю. По-перше, тому що завжди в процесі становлення виникають непередбачувані заздалегідь моменти. По-друге, з причини здатності системи до самоорганізації, що сама по собі передбачає багатоваріантність розвитку.

Багатоваріантність самоорганізації системи, різноманітність устремлінь, цілей, бажань стосовно майбутнього суспільного устрою зумовлюють альтернативний характер розвитку перехідних економік. Устремління щодо трансформації старої системи можуть бути успішними (реалізована мета близька до поставленої) і безуспішними (система повертається в модифікованому вигляді до попереднього стану або ж гине).

Перехід до нової економічної системи — це співіснування і боротьба старого й нового. Становлення нової системи породжує відповідні нові економічні форми. Наприклад, грошова рента в умовах феодалізму або індикативне планування та державне регулювання в умовах капіталізму.

Суперечності перехідних економік є суперечностями розвитку, а не функціонування. Це суперечності між старим та новим у надрах самої економічної системи; між економікою і політикою, між економікою та ідеологією; політикою та ідеологією; між соціальними верствами, що традиційно склалися, і тими, що зароджуються, тощо.

Загострення цих суперечностей часто супроводжується бажаннями та закликами повернутися до попереднього стану (фізіократи, соціалісти-утопісти, сучасні ультраліві).

Історичність перехідної економіки зумовлена характером умов переходу, природними, економічними, регіональними, політичними, ідеологічними та соціальними особливостями країн, які формують специфіку моделей переходу[7, c. 61-62].

Україна ще не має власної економічної моделі. Тому невідкладним є формування усіх її атрибутів, до яких належить валюта, банківська, фінансова, податкова, бюджетна і цінова система.

Питання про те, якою буде модель економіки – це питання політичного і соціального вибору. Це питання знаходиться на перехресті того, чого ми прагнемо і того, що ми можемо.

Україна відійшла від централізовано-планової економіки, але до системи стратегічного (корпоративного) планування не прийшла. Відсутність економічної стратегії згубна для економічного розвитку, особливо в умовах трансформаційного процесу, коли зміна моделі економіки є практичним завданням.

Модель економіки характеризується співвідношеннями форми власності і заснованих на них секторів економіки або устроїв господарювання; ринкових механізмів і державного регулювання („плану і ринку”); централізму і децентралізму в управлінні економікою; конкуренції і монополізму; лібералізованості і соціальної орієнтованості економіки.

3. Особливості ринкової трансформації інверсійного типу

Україна, як і інші держави, що утворилися після розпаду СРСР, знаходиться в процесі трансформації, який характеризують як перехід від адміністративно-командної до ринкової економіки. Це досить груба й однобічна характеристика. По-перше, на Заході, коли йдеться про ринкове господарство, давно вже мається на увазі не чисто ринкова, а змішана економіка. І це ніхто з дослідників не заперечував. По-друге, у СРСР також існувала не чисто адміністративна, а змішана економіка, яка включала товарно-грошові відносини як такі, що доповнювали і певним чином оформляли директивно-планові зв’язки. Отже, здійснюється реальний перехід не від адміністративно-командної до ринкової, а від змішаної економіки одного типу до змішаної економіки іншого типу. Точніше, від змішаної економіки, яка функціонує на директивно-планових засадах, до змішаної економіки, що функціонує на ринкових засадах. Таким чином, відбувається зміна засад. Звичайно, це революційне перетворення. Однак це перетворення істотно відрізняється від демонтажу однієї системи і заміни її зовсім новою. Між тим таке спрощене розуміння суті переходу практично позначається на економічній політиці та на прийнятті господарських рішень [1, c. 4].

Щодо України здійснюваний перехід має свої, досить істотні особливості. Україна, фактично не мала власної економічної системи. її економіка була компонентом єдиного народногосподарського комплексу СРСР, сформованим для його обслуговування. Багатьох елементів, необхідних для самостійної системи, не існувало. В Україні вироблялося тільки 20 % кінцевого продукту. Тому перехідний процес в Україні має включати зміну економічної структури, пов’язану не тільки з ринковою переорієнтацією, а й зі створенням власної економічної системи. Відповідно до цього основний зміст перехідного процесу в Україні може бути визначений як перехід від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу СРСР, що функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових засадах. Якщо йдеться не про ліквідацію однієї системи і побудову іншої, а про зміну основи і переструктурування, створення нових форм розвитку, то весь процес можна назвати трансформаційним.

Важлива особливість трансформаційного переходу — його інверсійний характер, пов’язаний зі зміною у послідовності економічних перетворень. Класичний тип процесу формування ринкової економіки пов’язаний з переходом від аграрного суспільства до індустріального. Розвиток індустріальної системи створює техніко-технологічний базис для встановлення ринкових відносин. Інверсійний тип являє собою формування ринкової системи в умовах сформованого індустріального суспільства. Директивyо-планова форма зв’язку закріплена в матеріально-речовій структурі виробництва, у розміщені продуктивних сил. Ринкова трансформація передбачає не тільки функціональну заміну планових зв’язків ринковими, але й структурну перебудову, включаючи зміни в розміщені продуктивних сил. Такі зміни — завдання незмірно складніше за функціональні зміни. Але первісно воно не було усвідомленим не тільки політиками, але і багатьма професійними економістами, що сприяло ускладненню без того непростої економічної ситуації. [8, c. 63]

Інверсійний характер ринкової трансформації проявляється в усіх економічних процесах. Якщо формування ринкової економіки в класичному вигляді включало процеси переходу від дрібної приватної власності до більш великої, від вільної конкуренції до олігополії, монополії і різноманітність ринкових структур, від вільного ціноутворення до включення механізмів державного регулювання цін, то інверсійний тип ринкової трансформації передбачає протилежні переходи: від загального одержавлення власності до розвитку різноманітності її форм, від державної монополії до включення конкурентних засад, від директивно-планових цін до вільного ціноутворення тощо. Особливості ринкової трансформації необхідно враховувати при аналізі її структури.

У структурі ринкової трансформації вирізняються три основні трансформаційні потоки: по-перше, первісне нагромадження капіталу як основний, провідний процес; по-друге, переструктурування економіки відповідно до нових закономірностей її функціонування; по-третє, соціалізація економіки як протилежний первісному нагромадженню і переструктуруванню економіки процес, що має гасити напругу, породжену попередніми потоками.

Інверсійний тип переходу відзначається в процесі первісного нагромадження капіталу певними особливостями. Формально здійснюється перехід від суспільної власності, яка передбачає безпосереднє поєднання трудящих із засобами виробництва, до приватної з відокремленням основної маси працівників від засобів виробництва. Суть процесу така сама, як і в класичному переході: відокремлення виробників від засобів виробництва. Відмінність полягає в тому, що при класичному переході основним засобом виробництва, від якого відчужувався працівник, була земля як природна умова виробництва, а в інверсійному переході основними засобами виробництва виступають індустріальні засоби, створені працею людини. Однак економічно на даному рівні розвитку продуктивних сил суспільної власності не існувало і не могло існувати [6, c. 243-244].

Висновки

Перехід до ринкової економіки супроводжується значним зростанням безробіття, оскільки неефективні державні підприємства, які часто мали надлишкову зайнятість, банкрутують. Тому постає завдання створити дієвий механізм соціального захисту громадян. Зокрема, потрібно розробити програму допомоги з безробіття не лише з огляду на дотримання соціальної справедливості, а й для зменшення спротиву населення переходові до ринкової економіки. Отже уряд країни повинен виконати ще одне важливе завдання — сформувати психологічно прийнятне ставлення населення до ринку. Держава покликана зробити все, щоб переконати суспільство у тому, що ринкова економіка — це єдина економічна система, яка здатна забезпечити високий життєвий рівень. Цього можна досягти лише за допомогою добре продуманої соціальної політики, яку потрібно якнайшвидше підкріпити реальними економічними результатами ринкових перетворень.

Реальний перехід в Україні здійснюється не від адміністративно-командної економіки до ринкової, а від змішаної економіки, що функціонувала на директивно-планових засадах до змішаної економіки, що заснована на ринкових принципах. По суті в нашій країні не існувало власної економічної системи. Це була підсистема єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, сформована для його обслуговування. В ній не було багатьох елементів, властивих самостійній економічній системі. В Україні вироблялося лише 20 % кінцевого продукту. Тому тут перехідний процес передбачає зміни в економічній структурі, пов’язані не тільки з ринковою переорієнтацією, а зі створенням власної економічної системи.

Отже, сутність перехідного процесу в Україні полягає в переході від підсистеми, сформованої для обслуговування єдиного народногосподарського комплексу колишнього СРСР, який функціонував на директивно-планових засадах, до цілісної економічної системи, що функціонує на ринкових принципах[15, c. 53-55].

Список використаної літератури

1. Грущинська Н.М. Особливості перехідних економік та їхній вплив на сучасні глобалізаційні процеси // Актуальні проблеми економіки. — 2009. — № 3. — С. 3- 8
2. Діяльність державно-політичних структур України в умовах переходу до ринкової економіки: Монографія/ В. Ф. Салабай, Н. М. Довганик, М. В. Борисенко, М. П. Чуб; Мін-во освіти і науки України, Київський нац. економічний ун-т ім. В. Гетьмана. — К.: КНЕУ, 2005. — 280 с.
3. Заблоцький Б. Перехідна економіка: Посібник/ Богдан Заблоцький,. — К.: Академія, 2004. — 511 с.
4. Злупко С. Перехідна економіка: сучасна Україна: Навчальний посібник/ Степан Злупко,. — К.: Знання , 2006. — 324 с.
5. Перепьолкіна О. О. Економічне зростання в умовах перехідної економіки // Фінанси України. — 2005. — № 5.- С.110-121
6. Перехідна економіка: Підручник/ В. М. Геєць, Є. Г. Панченко, Е. М. Лібанова, З. С. Варналій та ін.; За ред. В. М. Геєця. — К.: Вища школа, 2003. — 591 с.
7. Рушійні сили небажаних реформ: уроки українського перехідного періоду // Соціологія : теорія, методи, маркетинг. — 2010. — № 1 . — С. 56-72
8. Сидорович А. Формування національної моделі економіки у перехідних суспільствах // Вісник Національної Академії наук України. — 2003. — № 6. — С. 58-66
9. Україна в перехідному періоді: Досвід і стратегія: Матеріали міжнародного семінару з питань макроекономічної політики, що відбувся 6-13 грудня 1998 р. в м. Пултуську, Польща/ Під ред. Януша М.Ширмера, Хваджі М.Султана,; Гарвард. ін-т міжнарод. розвитку, Центр економ. розвитку; Вища гуманіт. школа. — К.: Альтерпрес, 2000. — 213 с.
10. Федченко І. Економіка Україна перехідного періоду // Вісник Київського інституту бізнесу і технологій. — 2010. — № 2. — С. 34-36
11. Хомяков В.І., Познякова І.В. Стратегія розвитку в умовах перехідної економіки // Регіональна бізнес-економіка та управління. 2004, №2
12. Черняк В. Модель економіки: вибір України // Економіка України. – 1995. – №9. – с.53-55