Вступ

Тенденції інноваційного розвитку економіки за умов інтеграції у міжнародний економічний простір вимагають адекватної зовнішньоекономічної політики, спрямованої на визначення пріоритетних напрямів розвитку країни, де засобами досягнення міжнародної конкурентоспроможності виступають високотехнологічні інновації. Економічні зв’язки України з державами СНД ґрунтуються на «інвестиційному балансі», тобто отриманих і вкладених інвестицій в пріоритетні сфери (науку і новітніх технологій), що дає змогу закріпити науково-технологічне співробітництво між країнами. Сформована науково-технологічна політика, що сприяє інноваційному розвитку визначає ступінь науково-технологічного співробітництва України з країнами світу, зокрема з країнами СНД. Практична достовірність науково-технологічного співробітництва знайшла відображення в підписанні низки нормативно-правових угод, договорів, програм між країнами СНД. Результатом стала співпраця України та країн СНД в сфері науки та технологій, вирішення спільних питань та прийняття рішень в області науково-технологічної діяльності, а найголовніше — формування та визнання науково-технологічного потенціалу та його залучення до міжнародної науково-технологічної кооперації. Однак важливим показником співпраці виступають іноземні інвестиції, що вказують на зацікавленість та довіру до країни.

На сучасному етапі дослідження помітний внесок в розвиток даного напряму зробили С. І. Пирожков, Б. В. Губський, А. І. Сухоруков [1], І. Ю. Єгоров, І. А. Жукович, Ю. О. Рижкова, М. В. Пугачова [2]. Започаткування розв’язання проблем науково-технологічного співробітництва закладено підписаними двосторонніми та багатосторонніми угодами між країнами СНД, фінансуванням досліджень й розробок, в тому числі вкладеним іноземними інвестиціями в певні сфери економіки.

1. Передумови науково-технологічного співробітництва України з державами СНД

Підґрунтям науково-технологічного співробітництва України з державами СНД є законодавча база, що формує основні засади міжнародної діяльності. Виходячи з довгострокових інтересів, пов’язаних з необхідністю збереження і подальшого розвитку науково-технологічного потенціалу кожної з країн Угода «Про науково-технічне співробітництво в рамках держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав» від 13.03.1992 № 997-200 визначає пріоритетні напрямки спільної науково-технічної діяльності; надає державну підтримку спільним науковим дослідженням і розробкам; формує міждержавні програми; регулює питання створення та експлуатації науково-технічних об’єктів спільного користування; дає можливість співпрацювати в галузях підготовки спеціалістів з вищою освітою, наукових і науково-педагогічних кадрів; здійснює охорону інтелектуальної власності та обміну науково-технічною інформацією [3]. Відповідно до даної Угоди, визначаючи необхідність науково-технологічного співробітництва, розвитку науково-технологічної кооперації та розвитку зв’язків у сфері науки та техніки була укладена Угода «Про прямі науково-технічні зв’язки в рамках Співдружності Незалежних Держав» від  13.03.1992 № 997-653.

Використання результатів науково-технологічної діяльності та об’єктів науково-технологічного співробітництва регламентовано Угодою «Про спільне використання науково-технічних об’єктів у рамках Співдружності Незалежних Держав» від 13.03.1992 № 997-652.

Однак, для активізації науково-технологічного співробітництва наявність законодавчої бази є недостатньою. Важливим елементом співпраці виступають іноземні інвестиції, що вказують на загальні економічні тенденції та закономірності.

Українські умови інвестування, а отже і міжнародної співпраці, міжнародні експерти оцінюють найчастіше негативно. Провідні рейтингові агентства («Standart and Poors», «Moodys», «Fitch») оцінюють Україну як не досить сприятливе середовище для приливу іноземного капіталу. Україна у березні 2009 року мала переддефолтовий стан, рейтинг країни визначався як «негативний» і складав 4 (за умови, що 5,0 -дефолт). А за оцінкою Economist Intelligence Unit (EIU), Україна за показниками якості бізнес-середовища посідає 75 місце серед 82 країн [4]. При цьому серед 16 країн ЦСЄ та СНД, включених в рейтинг, Україна має найгірший показник. Попри прогнози цієї організації щодо певного зростання рейтингу протягом 2008 -2012 рр. (на 5 позицій), Україна й надалі суттєво відставатиме від ключових конкурентів за іноземні інвестиції на світовому ринку.

Обсяг фінансування наукових досліджень та розробок (табл. 1) вказує, що кожна країна, маючи власні можливості та потенціал визначає пріоритетом фундаментальні, прикладні дослідження, науково-технічні розробки чи науково-технічні послуги.

Таблиця 1. Розподіл витрат на наукові дослідження й розробки за напрямами досліджень у країнах СНД, у відсотках [5, ст. 196]

Країна	Фундаментальні дослідження				Прикладні дослідження				Науково-технічні розробки				Науково-технічні послуги
	2005	2006	2007	2008	2005	2006	2007	2008	2005	2006	2007	2008	2005	2006	2007	2008
Азербайджан	29	27	24	21	48	50	45	42	11	11	16	22	12	12	15	15
Вірменія	15	15	16	18	6	7	47	5	69	67	22	69	10	11	15	8
Білорусь	18	16	14	13	26	23	21	23	46	50	54	53	10	11	11	11
Казахстан	14	16	13	11	33	40	38	40	44	34	21	20	9	10	28	29
Киргизстан	47				17				33				3
Молдова	28	26	25	24	35	40	46	49	34	32	28	26	3	2	1	1
Росія	13	14	17	20	15	14	14	20	35	35	62	54	7	7	7	6
Таджикистан	85	55	24	49	4	11	33	27	8	32	37	18	3	2	6	6
Україна	20	22	25	24	15	16	18	19	50	51	47	46	15	11	10	11

 

Співвідношення витрат на наукові дослідження й розробки коливаються в залежності від фінансового потенціалу країни. Наявні дані вказують, що найбільше витрат на фундаментальні дослідження несе Таджикистан (49 %), на прикладні дослідження Молдова (49 %), науково-технічні розробки Вірменія (69 %), а на науково-технічні послуги Казахстан (29 %). Однак важливим залишається питання не лише кількісних даних, а й зв’язку між теорією та практикою (фундаментальними та прикладними дослідженнями). Розгляд витрат на наукові дослідження й розробки доводить, що найбільше фінансування протягом 2008 року у Азербайджані, Казахстані, Молдові займають прикладні дослідження, Вірменії, Білорусії, Росії та Україні науково-технічні розробки, Таджикистані — на фундаментальні дослідження. Якщо ж витрати на наукові дослідження й розробки взяти за 100 % (тоді за кожним напрямком досліджень витрати мають становити близько 25 %), то видно, що майже в усіх країнах СНД відбувається рівномірний розподіл витрат на фундаментальні і прикладні дослідження. Позитивною тенденцією можна вважати хоч і малий, проте наявний зв’ язок між теорією і практикою. Найбільшу кількість витрат займають науково-технічні розробки, що направлені на створення нових продуктів, послуг, матеріалів, а це вказує на існуючий науково-технологічний потенціал.

В усіх сферах економіки можна простежити співробітництво між країнами СНД. Однак, з-поміж всіх країн СНД найбільш стратегічно важливим партнером виступає Російська Федерація. Починаючи з 1991 року були закладені перші підвалини партнерства Двосторонньою угодою (не СНД) «Угода про принципи торговельно-економічного співробітництва між Україною і Російською Радянською Федеративною Соціалістичною Республікою на 1992 рік» від 11.06.1991 № 643-013 [6], суттю якої є здійснення взаємовідносин в рамках економічного співробітництва на основі взаємної вигоди. Динаміка розвитку науково-технологічного співробітництва, а саме співробітництва в сфері науки і технологій, дозволяє виділити основні угоди впливу в даних сферах. 20 грудня 1991 року була підписана Двостороння угода (СНД) «Договір про співробітництво між Російською Академією наук і Академією наук України» № 643-008. У рамках Міжнародної асоціації академій наук (МААН, Асоціація), яку було створено 23 вересня 1993 року за участю НАН України та РАН відбувається активізація наукового співробітництва між вченими. Також простежується співробітництво між НАН України, Російським гуманітарним науковим фондом, Російським фондом фундаментальних досліджень, що відображається в проведенні спільних наукових проектів з відповідним фінансуванням (вкладенням інвестицій).

Науково-технологічне співробітництво своїм підґрунтям має співробітництво в сфері науки. Зміцнення кооперації у проведенні наукових досліджень та підготовці наукових кадрів забезпечило тісну співпрацю між НАН України, НАН Білорусі та НАН Молдови. У 2007 році НАН України була організатором проведення конкурсу робіт на здобуття премій академій наук України, Білорусі і Молдови, які з 1996 року присуджуються за визначні наукові результати, одержані при виконанні спільних наукових досліджень або спільної розробки наукової проблеми. Згідно з Положенням про премії академій наук України, Білорусі і Молдови один раз на два роки на конкурсних засадах присуджується три премії: у галузі природничих наук (одна), технічних наук (одна), гуманітарних і суспільних наук (одна) [7].

Науково-технологічне співробітництво між Україною та Узбекистаном розпочалося з 1994 року після укладення Угоди між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан «Про співробітництво в галузі розроблення і впровадження наукоємних технологій видобутку, переробки, використання рідкісних і дорогоцінних металів» від 03.02.1994. Науково-технічне співробітництво є важливим складовим елементом всього комплексу двосторонніх відносин, і визнаючи необхідність взаємодії 20.06.1995 р. було укладено Угоду між Урядом України та Урядом Республіки Узбекистан «Про співробітництво у сфері науки та технологій».

2. Методи, форми та стратегії науково-технічного співробітництва

Серед напрямків міжнародного співробітництва найбільшого поширення набула співпраця в економічній, соціальній, культурній, технічній та торгівельній сферах.

Головною детермінантою сучасного зближення форм життя народів і держав є новітні ресурси, що модифікують організаційно-господарські моделі функціонування економік різних країн. Матеріальні фактори, різноманітні ресурси становлять інтегративну, субстанційну основу поглиблення єдності світового господарства. Протягом усього XX ст. відбувався складний процес кристалізації економічної єдності планети на основі матеріальних джерел господарського розвитку, стрімкого нарощування електронних комунікацій, зростання відкритості і взаємозалежності країн у межах ринкової парадигми.

Зближення якісних характеристик матеріально-речового і людського факторів сучасного виробництва відбувається насамперед внаслідок науково-технологічної революції, яка має всесвітній характер. Розвиваючись під визначальним впливом НТР, фактори виробництва, відповідно, теж набирають інтернаціонального, світового характеру. Вони стають універсальними.

Науково-технічна революція вносить кардинальні зміни в систему сучасного виробництва. Найголовніші процеси пов’язані з широкою інтелектуалізацією виробництва, його дематеріалізацією, мініатюризацією, що виводить на перше місце в розвитку кожної країни високотехнологічні галузі.

В сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів економічного зростання. Розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) потребує величезних фінансових витрат, дорогого устаткування, висококваліфікованих кадрів. Це змушує різних суб’єктів господарських та інших відносин брати участь у міжнародному науково-технічному поділі праці. Швидкий розвиток науково-технічного співробітництва значною мірою пов’язаний з істотними розходженнями в технічному рівні окремих країн..

Сучасне поглиблення міжнародного науково-технічного поділу праці приводить до дедалі більшої спеціалізації фірм у вузьких галузях науки і техніки. Обмін науково-технічними знаннями забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн. Кожна країна намагається розвивати, насамперед, високотехнологічні сфери. Саме в даному напрямку застосовуються різноманітні форми міжнародного співробітництва.

В сучасній теорії міжнародних відносин виділяється велика кількість форм та типів міжнародного науково-технічного та інвестиційного співробітництва. В основі міжнародного співробітництва в високотехнологічних сферах лежать економічні аспекти, адже продукція цих галузей має постійно зростаючий попит та високу рентабельність, що забезпечує інвестиційну привабливість.

Стійкі зв’язки між торговими партнерами забезпечують виробниче кооперування. Найпоширенішими видами його є підрядне кооперування, договірна спеціалізація, спільне виробництво.

При підрядному кооперуванні одна зі сторін (замовник) доручає іншій (виконавцю) виконання певної роботи відповідно до обумовлених вимог (обсяг, термін, ціна та ін.). За необхідності замовник може передати підряднику технологію, креслення і специфікації, обладнання і матеріали.

Договірна спеціалізація передбачає розмежування виконання окремих частин і етапів виробничих програм.

Спільне виробництво організовується для здійснення конкретного економічного проекту щодо виробництва складних видів продукції. При цьому партнери тісно взаємодіють на всіх етапах, починаючи з НДДКР і до збуту та сервісного обслуговування. Таке співробітництво оформляється як тимчасово договірне об’єднання юридично самостійних фірм. Коопераційні зв’язки оформляються контрактом або протоколом про здійснення спільного виробництва.

Однією із форм міжнародного співробітництва є операції з давальницькою сировиною. В угодах суб’єкт господарської діяльності, який надає сировину, виступає як замовник, а суб’єкт господарської діяльності, який здійснює переробку, обробку, збагачення чи використання сировини, як виконавець.

Вищевказані форми співробітництва стосуються переважно виробничих та торгівельних аспектів щодо виробництва продукції у високотехнологічних сферах. Разом з тим особливої ваги в останні роки набуває співробітництво з обміну технологіями.

На міжнародному ринку технологій передача технології здійснюється некомерційним і комерційним шляхом.

Некомерційними формами технологічного обміну є:

—         технічні, наукові і професійні журнали, патентні видання, періодика й інша спеціальна література;

—         бази і банки даних;

—         міжнародні виставки, ярмарки, симпозіуми, конференції;

—         обмін делегаціями;

—         міграція вчених і фахівців;

—         стажування вчених і фахівців у фірмах, університетах, організаціях;

—         навчання студентів і аспірантів;

—         діяльність міжнародних організацій у сфері науки і техніки.

До форм технології, що підлягає міжнародному обміну на комерційній основі, відносяться: І. Матеріальні види технологій:

—         підприємства «під ключ»;

—         технологічні лінії;

—         агрегати, устаткування, інструменти та ін.

Цей тип технологічного обміну пов’язаний з прямими інвестиціями в будівництво, реконструкцію, модернізацію фірм і виробництв.

1. Нематеріальні види технологій:

—         патент — свідоцтво, яке видається відповідною державною установою винахіднику і засвідчує його монопольне право на використання цього винаходу;

—         ліцензія — дозвіл, який видається власником технології (ліцензіаром), захищеної чи незахищеної патентом, зацікавленій стороні (ліцензіатові) на використання цієї технології упродовж визначеного часу і за визначену плату;

—         копірайт — ексклюзивне право автора літературного, аудіо чи відео продукту на показ і відтворення своєї роботи;

—         товарний знак — символ (малюнок, графічне зображення, сполучення літер тощо) визначеної організації, що використовується для індивідуалізації виробника товару і який не може бути використаний іншими організаціями без офіційного дозволу власника;

—         ноу-хау — надання технічних знань, практичного досвіду технічного, комерційного, управлінського, фінансового й іншого характеру, що представляють комерційну цінність, застосовувані у виробництві і професійній практиці і не забезпечені патентним захистом.

III.     Послуги: науково-технічні, інжинірингові, консультаційні, навчання персоналу та інше.

За призначенням технології підрозділяється на технології продукції, технології процесів, технології управління (менеджменту та маркетингу).

Виділяють також внутріфірмовий обмін технологіями, міжфірмові угоди про обмін технологіями, міжфірмові поставки машин, обладнання та іншої промислової продукції, які супроводжуються передачею технології [2, с. 40].

Глобалізація істотно вплинула на міжнародне науково-технічне середовище та, відповідно, на форми і методи співробітництва. Міждержавне і міжфірмове співробітництво в більшій мірі поступається науково-технічній співпраці в рамках ТНК, мережевих міжнародних бізнесових утворень та стратегічних альянсів. Глобалізація в світовій інноваційній сфері проявляється насамперед у зростанні частки закордонного фінансування наукових досліджень у більшості розвинутих і нових індустріальних країнах, у створені більшого числа міжнародних дослідницьких підрозділів ТНК у сприятливих для такої діяльності регіонах. У середньому в країнах ОЕСР частка закордонного фінансування наукових досліджень і розробок складала на початок ХХІ ст. приблизно 10% [3, с. 29].

3. Значення науково-технічного співробітництва в системі зовнішньоекономічних відносин держави

В сучасних умовах все більше поширюються відносно нові форми міжнародних економічних відносин — міжнародні науково-технічні відносини. Під ними розуміють відносини з приводу обміну результатами науково-дослідницьких та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), спільного проведення країнами, підприємствами чи організаціями НДДКР з подальшим сумісним чи роздільним використанням їх результатів; спільного розроблення і використання науково-технічних нормативів, вимог і стандартів; обміну загальною науково-технічною, маркетинговою інформацією [6, с. 100]. Формами їх прояву є:

1. Обмін загальною науково-технічною інформацією, накопичення останньої в банках даних для спільного використання, наприклад для консультацій, зокрема обмін програмними продуктами.
2. Укладання і реалізація контрактних угод щодо проведення НДДКР контрагентом з наступною передачею всієї інформації і права розпорядження результатами розробок замовнику (зокрема, права оформлення патенту і ліцензії на виробництво).
3. Спільне проведення на основі прямих зв’язків партнерами з різних країн коопераційних НДДКР щодо конкретного винаходу з наступним спільним володінням патентом і правом надання ліцензій (чи, що буває значно рідше, — роздільним).
4. Реалізація міжнародних (за участю кількох країн або фірм) науково-технічних програм з розроблення важливих спеціальних проблем (наприклад, телекомунікаційна технологія чи біотехнологія) на основі спеціалізації та кооперації НДДКР.
5. Виконання міжнародних комплексних науково-технічних програм.

Головними причинами швидкого розвитку міжнародних науково-технічних відносин є посилення нерівномірності економічного розвитку окремих держав; монополізація НТП великими фірмами, які можуть фінансувати проведення дорогих НДДКР; загострення конкурентної боротьби на світовому ринку.

Нерівномірність економічного розвитку спричиняє неоднаковий рівень розвитку науки і техніки у різних країнах, внаслідок чого в умовах сучасного рівня НТП передова техніка і технологія зосередилась у відносно невеликій групі промислово розвинутих країн. Велика роль у цьому процесі належить потужним фірмам, які мають змогу отримувати надприбутки за рахунок утримання передових позицій в технічному розвитку і продажу результатів наукових досліджень. Великі ТНК використовують експорт наукових досягнень та передових технологій для встановлення панування на світових ринках і контролю над дрібнішими фірмами.

Основними формами реалізації науково-технічних досягнень є міжнародна передача технології та міжнародне технічне сприяння[5, c. 264-265].

Висновки

Відтак, основними закономірностями розвитку науково-технологічного співробітництва мають стати: інтеграція України до міжнародних науково-дослідницьких програм, вільний рух наукових ідей в межах співпраці між країнами, паритетне фінансування та заохочення вкладення інвестиційних коштів в спільні проекти.

Міжнародне співробітництво можна трактувати вияв кооперативних взаємодій в міжнародних відносинах. З часу закінчення другої світової війни у міжнародних відносинах значного поширення набула парадигма співробітництва, що істотно відрізняється від конвенційних договірних альянсів та коаліційних домовленостей, що укладалися до того часу між державами.

Таким чином, головною детермінантою сучасного міжнародного науково-технічного співробітництва є розуміння того, що сьогодні ні одна країна не в змозі забезпечити собі конкурентні позиції в світі буз розвитку такої співпраці.

Провідниками нових форм та методів міжнародного науково-технічного співробітництва є транснаціональні компанії, які націлені на використання глобального науково-технічного потенціалу через залучення до співпраці різних носіїв знань, незалежно від їх територіальної локалізації. ТНК стимулюють розвиток міжнародних економічних та науково-дослідних мережених структур та стратегічних альянсів, в яких відбувається інтенсивна міжнародна співпраця. Мета України полягає в тому, щоби активно включитися в діяльність таких інтеграційних структур.

Список використаної літератури

1. Бугас В. В., Веклич О. О., Чубукова О. Ю., Козаченко В. М., Костевич Н. О., Романенко О. В. Міжнародні економічні відносини: навч. посібник / В.В. Бугас (ред.). — К. : ПП ВМБ, 2008. — 111c.
2. Гурін В. Економіка та зовнішньоекономічні зв`язки України: навч. посібник для студ. спец. 7.050201 «Міжнародні економічні відносини» / Міжнародний Слов`янський ун-т. Харків. Факультет економіки та менджменту. Кафедра міжнародних економічних відносин / Г.А. Носирєва (ред.). — Х., 2007. — 400c.
3. Єфремов В. Міжнародні економічні відносини: Навч. посібник / Ніжинський держ. ун-т ім. Миколи Гоголя. — Ніжин : Видавництво НДУ ім. М.Гоголя, 2006. — 380с.
4. Козик В. Міжнародні економічні відносини: навчальний посібник. — 7-ме вид., стер. — К. : Знання, 2008. — 406с.
5. Моцок В. Світова економіка та міжнародні економічні відносини: навч.-метод. комплекс / Чернівецький національний ун-т ім. Юрія Федьковича. — Чернівці : Рута, 2008. — 259с.
6. Романчиков В. Міжнародні економічні відносини: навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл.. — К. : Центр учбової літератури, 2008. — 256с.
7. Світова економіка: конспект лекцій для студ. / Оксана Василівна Килин (уклад.). — Л. : Видавництво Львів. комерц. акад., 2006. — 175с.
8. Філіпенко А. Міжнародні економічні відносини: теорія: підручник для студ. екон. спец. вищих навч. закл.. — К. : Либідь, 2008. — 408c.
9. Школа І. Міжнародні економічні відносини: підручник для студ. вищих навч. закл. / Чернівецький торговельно-економічний ін-т Київського національного торговельно-економічного ун-ту. — Вид. 2., переробл. і доп. — Чернівці : Книги-ХХІ, 2007. — 544с.