Вступ

Актуальність дослідження. Рівень пенсійного забезпечення є показником економічного та соціального становища населення країни. В умовах переходу до ринкових відносин проблема ефективного пенсійного забезпечення стає однією з найгостріших. Зниження ефективності господарювання і спад виробництва, низький рівень заробітної платні, висока інфляція на початку економічних реформ призвели до різкого зменшення реальної ваги пенсій, виникла невідповідність розміру пенсій людини за віком її трудовому внеску протягом періоду працездатності. Криза платежів і складний фінансовий стан підприємств обумовили несвоєчасну і неадекватну виплату внесків на пенсійне забезпечення, а також зростання заборгованості з виплати пенсій населенню.

У зв'язку з цим потребують подальшого поглиблення і доповнення теоретичні та методичні положення, пов'язані з реформуванням пенсійного забезпечення та вдосконаленням системи управління Пенсійним фондом України. Ці проблеми знайшли своє відображення в працях М.Вінера, Р.Вона, Є.М.Четиркіна, Л.І.Якобсона та інших фахівців. Українськими вченими, законодавцями і практиками розробляються заходи, спрямовані на створення нової системи пенсійного забезпечення, на пом'якшення негативних наслідків зниження рівня життя пенсіонерів, компенсацію втрат найменш забезпечених верств населення. Значний внесок в дослідження цих проблем внесли Б.Зайчук, Б.Є.Надточій, О.Ф.Новикова, С.В.Тютюнникова, П.П.Овчаренко, В.Яценко.

Разом з тим у теорії та практиці управління пенсійним забезпеченням залишаються недостатньо повно дослідженими питання самого процесу і напрямків реформування Пенсійного фонду, методи аналізу його діяльності, процеси розподілу ресурсів Пенсійного фонду в регіональному розрізі, процеси ефективного формування, розподілу й використання коштів Пенсійного фонду України та інші проблеми.

Визначення місця Пенсійного фонду України і його взаємозв'язку з іншими ланками пенсійної системи, а також розробка і впровадження у практику нових підходів до управління Пенсійним фондом та його ресурсами є головними умовами підвищення життєвого рівня значної частини населення країни та розв'язання вузла соціально-економічних проблем.

Важливість та необхідність поглиблення теоретичних та методичних основ управління процесами реформування старої та послідовного формування нової системи пенсійного забезпечення, а також управління процесами функціонування Пенсійного фонду України зумовили вибір теми, напрямки, мету і завдання дослідження, сформували структуру роботи.

Тема: „Пенсійний фонд, його формування і використання”.

Мета і задачі дослідження. Метою роботи є розробка теоретичних підходів і практичних рекомендацій щодо вдосконалення управління процесом формування й функціонування Пенсійного фонду України в умовах ринкових перетворень.

Згідно з поставленою метою, в роботі розв'язувались такі задачі:

— проаналізувати теоретичні основи функціонування пенсійних систем в умовах ринкових відносин;

— визначити структуру Пенсійного фонду;

— розглянути досвід розвинених країн світу в галузі реформування, планування й регулювання систем пенсійного забезпечення;

— проаналізувати та узагальнити формування та використання коштів Пенсійного фонду України

— окреслити шляхи вдосконалення та перспективи розвитку пенсійного фонду

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є процеси організації управління пенсійною системою України. Предметом дослідження є економічні процеси, що обумовлюють удосконалення функцій державних пенсійних фондів в умовах ринкових перетворень.

1.Економічна природа пенсійного забезпечення і його управлінський фактор

1.1. Призначення, завдання та функції Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України створений із метою державного управління фінансами пенсійного забезпечення в Україні, він є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету [11, с. 29].

Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України та цим Положенням.

Пенсійний фонд України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції щодо вдосконалення законодавства і в установленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України. У межах своїх повноважень Пенсійний фонд України організовує виконання актів законодавства та здійснює систематичний контроль за їх реалізацією [11,с. 30].

Основними завданнями Пенсійного фонду України є:

— участь у формуванні та реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування;

— забезпечення збирання та акумулювання коштів, призначених для пенсійного забезпечення, повного і своєчасного фінансування витрат на виплату пенсій та інших соціальних виплат, що здійснюються з коштів Пенсійного фонду України;

— ефективне використання коштів Пенсійного фонду України, здійснення в межах своєї компетенції контрольних функцій, удосконалення методів фінансового планування, звітності та системи контролю за витрачанням коштів Пенсійного фонду України [11, с. 30].

На рис.1.1. наведені основні функції Пенсійного фонду України.

До функцій Пенсійного фонду можна також віднести:

— капіталізація коштів пенсійного фонду України, а також залучення до нього добровільних внесків (у тому числі валютних цінностей) фізичних і юридичних осіб;

— контроль за участю податкових органів за своєчасним і повним надходженням у Пенсійний фонд страхових внесків, а також за правильною і раціональною витратою його коштів;

— міждержавне і міжнародне співробітництво України із питань, що стосуються до компетенції Пенсійного фонду України, участь у розробці і реалізації у встановленому законом порядку міждержавних і міжнародних договорів і угод із питань пенсій та допомог [11, с. 31].

1.2. Структура Пенсійного фонду

Пенсійний фонд України має розгалужену структуру центрального апарату та регіональні управління.

Керівництво діяльністю Пенсійного фонду України здійснюється правлінням Пенсійного фонду України, чисельність і персональний склад якого затверджуються Кабінетом Міністрів України. Голова правління Пенсійного фонду України та його заступники призначаються на посаду та звільняються з посади Президентом України в установленому порядку.

Правління Пенсійного фонду України:

1) визначає поточні та перспективні завдання Пенсійного фонду України;

2) подає на розгляд Кабінету Міністрів України проект річного бюджету Пенсійного фонду України і звіт про його виконання;

3) у межах своєї компетенції приймає постанови, затверджує положення, інструкції та інші нормативно-правові акти Пенсійного фонду України;

4) заслуховує звіт про діяльність управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, розглядає результати перевірок і ревізій їх роботи;

5) затверджує положення про управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, про управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах;

6) за погодженням з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями призначає на посаду і звільняє з посади начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

7) затверджує статути (положення) підприємств, установ і організацій, що перебувають в управлінні Пенсійного фонду України, контролює їх додержання;

8) приймає рішення з інших питань діяльності Пенсійного фонду України [17].

Засідання правління Пенсійного фонду України скликаються в міру потреби, але не рідше одного разу на квартал. Правління є правомочним приймати рішення за наявності на засіданні не менше двох третин його членів. Рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні членів правління.

Голова правління Пенсійного фонду України:

1) забезпечує виконання рішень правління Пенсійного фонду України;

2) розпоряджається в межах своєї компетенції коштами Пенсійного фонду України; 3) підписує документи від імені Пенсійного фонду України;

4) представляє Пенсійний фонд України в органах державної влади, об'єднаннях громадян, іноземних і міжнародних організаціях;

5) несе персональну відповідальність перед Президентом України і Кабінетом Міністрів України за виконання покладених на Пенсійний фонд України завдань;

6) здійснює розподіл обов'язків між заступниками Голови правління Пенсійного фонду України і визначає ступінь їх відповідальності, а також ступінь відповідальності керівників структурних підрозділів центрального апарату Пенсійного фонду України;

7) призначає на посаду та звільняє з посади працівників центрального апарату Пенсійного фонду України, заступників начальників управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

8) затверджує відповідно до бюджету Пенсійного фонду України штатні розписи та кошториси видатків на утримання управлінь Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі;

9) видає накази з питань, не віднесених до компетенції правління Пенсійного фонду України [17].

Для розгляду пропозицій щодо реалізації основних завдань, обговорення найважливіших питань діяльності у Пенсійному фонді України можуть утворюватися наукова, методологічна, експертна ради та інші дорадчі та консультативні органи. Склад цих органів і положення про них затверджує Голова правління Пенсійного фонду України.

Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, а також управління та відділи Пенсійного фонду України у районах, містах і районах у містах [17].

Пенсійний фонд України є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки (в тому числі валютний) в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням.

1.3. Досвід зарубіжних країн щодо пенсійного забезпечення

Практичне реформування пенсійної системи в Україні викликає інтерес до світового досвіду розв'язання цієї надзвичайно важливої соціальної проблеми.

Нині у світі існує три базові стратегії пенсійного забезпечення: солідарна, накопичувальна і змішана.

Солідарна стратегія передбачає солідарні відносини між поколіннями працівників — тобто тих, хто працює нині і утримує пенсіонерів, з одного боку, і пенсіонерів, з іншого. Свого часу нинішні пенсіонери, коли вони працювали, утримували попереднє покоління пенсіонерів.

Принципова особливість солідарної державної пенсії в Україні полягає у тому, що жінка або чоловік працювали, щоб заробити пенсію, 35 або 40 років і, ставши пенсіонерами, отримують її на рівні приблизно однієї третини своєї колишньої зарплати. Ця величина закладена у нормативах відрахувань до Пенсійного фонду України. Нагадую: щомісяця до ПФУ роботодавці відраховують 32% фонду оплати праці, а самі працівники (майбутні пенсіонери) — 1%-2%. Коли пенсіонер помирає, родичі отримують останню пенсію на похорони і все [2, с. 214].

Накопичувальна стратегія передбачає наявність державних, корпоративних і особистих накопичувальних пенсійних програм, за допомогою яких формується майбутня пенсія громадянина.

Принципова особливість накопичувальної пенсії в тому, що вона є приватною власністю пенсіонера, який має право розпоряджатися нею на власний розсуд. Як правило, її заповідають спадкоємцям.

Тому доречно наголосити на можливості формування спадкових накопичувальних пенсій у рамках родини. І це не фантастика. В Україні сьогодні офіційно зареєстровано близько 100 недержавних пенсійних фондів. За оцінкою автора, вже нині понад п'ять тисяч українських пенсіонерів крім державної пенсії отримують свої накопичені пенсії [2, с. 215].

Змішана стратегія передбачає комплексне використання в пенсійній моделі елементів солідарної та накопичувальної стратегій, а також систем пенсійного страхування.

Нині солідарна і накопичувальна стратегії в чистому вигляді використовуються досить рідко (Україна, Чилі, Казахстан тощо). А от змішана стратегія — повсюдне явище у світі.

Автор поставив собі за мету спробу аналізу, систематизації і стислого опису різних стратегій і моделей пенсійного забезпечення, з тим, щоб врешті дійти до розуміння, якою має бути пенсійна система в Україні.

Радянська (нині діюча українська) солідарна модель. Це приклади класичної солідарної стратегії пенсійного забезпечення. Її сутність розкрита вище при поясненні принципів солідарної стратегії.

Російсько-польська солідарно-накопичувальна модель пенсійного забезпечення — класичний приклад змішаної стратегії. До речі, керівництвом України саме ця модель взята за базову для формування власної пенсійної системи, в якій будуть присутні всі три рівні — солідарний, страховий і накопичувальний. Така система добре перевірена на практиці. До речі, другий (страховий) рівень в цій моделі дуже схожий на солідарний рівень, адже гроші цього рівня теж належать державі [2, с. 216].

Американська накопичувально-солідарна модель (США, деякі країни Латинської Америки, Португалія). Середній американець має можливість забезпечити собі три пенсії: державну, приватну корпоративну і приватну індивідуальну [2,с. 216].

Сукупна податкова ставка на фонд заробітної плати за умови функціонування американської моделі пенсійної системи становить 15,3%. Її в рівних частках сплачують роботодавець і працівник

Пенсійний податок має сукупну ставку 10,7% і також сплачується в рівних частках компаніями (роботодавцями) і працівниками.

При реалізації пенсійних програм другого рівня учасники (юридичні та фізичні особи) мають право самостійно обирати інвестиційні проекти, куди фонди зобов'язані спрямувати їхні пенсійні внески. До того ж при відкритті особистого пенсійного рахунку (ОПР) є певні особливості. Так, не оподатковуються щорічні внески на суму, що не перевищує 2 тис. доларів (можна відкрити ОПР на дитину з моменту її народження). Крім того, якщо гроші знімаються з ОПР до досягнення 59,5 років, доводиться платити прибутковий податок [2, с. 218].

Німецька накопичувально-солідарна (виробнича) модель має ті ж три рівні. Особливість німецької моделі у тому, що на підприємстві створюється самоврядний структурний підрозділ, який займається корпоративними та особистими пенсійними програмами працівників. Накопичені кошти йдуть на відновлення та модернізацію виробництва. Ця модель функціонує в Австрії, Бельгії, Франції, Греції, Швеції та інших країнах [2, с. 218].

Японська накопичувально-солідарна модель. Вона вельми своєрідна, оскільки вібрала в себе багатовікові традиції японського суспільства. Її так і хочеться назвати "умовно-накопичувальною" тому, що де-юре — це солідарна модель, а де-факто — накопичувальна, в якій держава "своєрідно" взяла на себе функції недержавного пенсійного фонду. Мимоволі згадуєш фразу, що стала приказкою: "Схід — справа тонка". Деяким аналогом японській може служити пенсійна система США для урядових чиновників [2, с.220].

У Японії основою пенсійної системи є державне соціальне забезпечення, яке фінансується з бюджету, але забезпечене за рахунок пенсійних внесків самих працівників та роботодавців. У зв'язку зі старінням населення та зростанням кількості пенсіонерів в Японії функціонує дворівнева модель. Основу базової пенсії складають пенсійні внески застрахованих громадян, підприємців і дотації держави (приблизно третина базової пенсії). Розмір базової пенсії у законодавчій формі встановлюється щорічно 1 квітня в фіксованому обсязі. Розмір пенсії достатній для задоволення основних потреб. Джерелом фінансування додаткових пенсій другого рівня є внески роботодавців і працівників, але виступають вони в формі додаткових пенсій: державної та корпоративної. Ця модель характерна також для Великобританії, Австралії та для деяких країн Північної Європи [2, с.221].

Чилійська накопичувальна модель. Введена А. Піночетом у 1981 р. Ця модель мала виключити вплив держави і політики на систему пенсійного забезпечення. Чилійська пенсійна програма розрахована на 40 років. Наприкінці цього терміну розмір пенсії має сягнути 400 доларів США. Модель дворівнева. Перший рівень — це обов'язкове відрахування працівником 10% заробітної плати до одного з приватних пенсійних фондів, які жорстко контролюються державою. Другий рівень — це страхування на випадок настання інвалідності чи втрати годувальника (3% від заробітної плати). За 20 років реалізації цієї моделі рівень пенсії в Чилі досяг 200 доларів США. Цю ж модель взяли за основу Аргентина, Перу, Колумбія та Казахстан [2, с. 223].

Казахська накопичувальна модель. Запроваджена у Казахстані з 1 січня 1998 року. Її відмінністю від чилійської моделі є те, першим рівнем служать обов'язкові щомісячні пенсійні внески у обсязі 10% заробітної плати до державного Пенсійного фонду. Другий рівень — це 14 недержавних пенсійних фондів, які реалізують індивідуальні та корпоративні накопичувальні пенсійні програми. На другий рівень припадає майже дві третини в загальній сумі пенсійних накопичень [2, с. 223].

Головні риси пенсійної реформи в деяких країнах Східної Європи та СНД у вигляді порівняльної таблиці наведено в Додатку 1.

Для узагальнення світового досвіду пенсійного забезпечення розглянемо величину видатків на пенсійне забезпечення у відсотках до ВВП у різних країнах світу (таблиця 1.1.).

З таблиці 1 бачимо, що в Україні спостерігається найвищий рівень фінансування пенсійного забезпечення (у % до ВВП). Проте всі знають про мізерний рівень пенсійних виплат. Середній розмір трудових пенсій складає близько 43% прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб [2, с.224].

Таблиця 1.1

Видатки на пенсійне забезпечення у відсотках до ВВП

Країна	Витрати на пенсії за віком(% від ВВП)
Бельгія	8,6
Данія	10,6
Франція	10,2
Німеччина	11,4
Греція	10,6
Ірландія	9,5
Італія	13,6
Люксембург	8,6
Голландія	9,8
Португалія	8,5
Іспанія	6,4
Великобританія	10,0
Середній показник:	8,7
Україна	14,0

Якщо в середньому вихід на пенсію означає втрату приблизно двох третин доходу, то пенсіонери позбуваються з припиненням роботи майже 90% колишнього заробітку. Тим часом у країнах Європейського Союзу пенсіонер з виходом на пенсію втрачає не більше 40% попереднього доходу. Частка пенсій у сукупних доходах цієї категорії населення України не перевищує 54%. Низький рівень пенсій змушує багатьох людей продовжувати роботу; протягом перших десяти років після виходу на пенсію, працює майже третина пенсіонерів [2, с. 225].

Таким чином, діюча пенсійна система допускає перерозподіл частини коштів Пенсійного фонду на користь пенсіонерів з числа пільгових категорій працівників, не забезпечує соціальної справедливості в захисті прав громадян похилого віку і суперечить основним принципам соціально орієнтованої ринкової економіки.

2. Формування та використання коштів Пенсійного фонду України

2.1.Планування доходів фонду

Пенсійний фонд України відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки Пенсійного фонду України, розробляє проект бюджету Пенсійного фонду України та подає його на затвердження Кабінету Міністрів України, складає звіт про виконання бюджету Пенсійного фонду України; прогнозує і моделює надходження коштів до бюджету Пенсійного фонду України та ефективний розподіл фінансових ресурсів Пенсійного фонду України для забезпечення соціальних виплат.

Бюджет Пенсійного фонду — план утворення і використання цільового страхового фонду, що формується за рахунок страхових внесків до солідарної системи та надходжень з інших джерел, визначених цим Законом [4, с. 18].

Бюджет Пенсійного фонду України формується за рахунок: збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що сплачується підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами в порядку, визначеному законодавством; коштів Державного бюджету України та місцевих бюджетів; коштів, що надходять за регресними вимогами; добровільних внесків підприємств, установ, організацій та громадян; сум пені, фінансових санкцій, штрафів, передбачених за порушення порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування; банківських кредитів; інших не заборонених законодавством надходжень [4, с. 19]. Формування дохідної частини бюджету Пенсійного фонду представлено на рис. 2.1.

Відповідно до ст. 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" джерелами формування бюджету Пенсійного фонду є:

— відрахування підприємств, організацій, громадян, що займаються підприємницькою діяльністю, на заходи соціального страхування;

— обов'язкових страхових внесків громадян;

— коштів державного бюджету [3, с. 45].

Доходи бюджету Пенсійного фонду, залежно від джерел надходження та напрямів використання, поділяються на власні кошти Пенсійного фонду; кошти державного бюджету; кошти державних цільових фондів.

Бюджет Пенсійного фонду затверджується правлінням Пенсійного фонду не пізніше 10 грудня року, що передує рокові, на який складено бюджет.

Проект бюджету Пенсійного фонду складається з урахуванням щорічних актуарних розрахунків. Актуарні розрахунки здійснюються на основі фінансового аналізу коротко- і довгострокових наслідків функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, що містить прогноз фінансових потоків, оцінку фінансових зобов'язань, довгостроковий прогноз стану та стабільності системи, докладний аналіз коротко- і довгострокових фінансових наслідків будь-яких змін у цій системі [3,с. 46]

Порядок розроблення, затвердження та виконання бюджету Пенсійного фонду встановлюється правлінням Пенсійного фонду.

2.2. Механізм визначення видатків фонду

Акумульовані кошти Пенсійний фонд спрямовує на:

• фінансування виплати державних пенсій та інших соціальних виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України, у тому числі громадянам, які виїхали на постійне місце проживання за кордон; погашення банківських кредитів та процентів за їх використання;
• створення та функціонування системи персоніфікованого обліку відомостей у системі обов'язкового державного пенсійного страхування;
• утримання центрального апарату та органів Пенсійного фонду України, розвиток їх матеріально-технічної бази;
• організацію роз'яснювальної роботи серед населення та здійснення інших заходів відповідно до завдань Пенсійного фонду України [3,с. 53].

Використання коштів бюджету Пенсійного фонду здійснюється за напрямками, що кореспондують із напрямками, визначеними Положенням про Пенсійний фонд України (рис. 2.2).

Джерела формування фінансових ресурсів бюджету Пенсійного фонду та визначення їх цільового використання:

— збір на обов'язкове державне пенсійне страхування — для виплати трудових пенсій (ст. 3 Закону України "Про пенсійне забезпечення");

— збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття — для виплати дострокових пенсій (ст. 20 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття);

— збір на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання — на виплату пенсій по інвалідності та втраті годувальника внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання (ст. 21 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання);

— кошти підприємств із шкідливими умовами праці — на виплату пільгових пенсій до досягнення працівниками загальновстановленого пенсійного віку (частина четверта п. 1 ст. 2 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування);

— кошти державного бюджету — на виплату пенсій, призначених за різними пенсійними програмами, військовослужбовцям строкової служби та постраждалим від аварії на ЧАЕС (Закон України про державний бюджет на відповідний рік, ст.ст. 8, 52 Закону України "Про пенсійне забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ", ст. 63 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", Закони України "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про статус народного депутата України," "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про державну службу", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною", "Про Національний банк України" тощо) [3, с. 55].

Таким чином, кошти Пенсійного фонду використовуються на:

1) виплату пенсій, передбачених цим Законом;

2) надання соціальних послуг, передбачених цим Законом;

3) фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду;

4) оплату послуг з виплати та доставки пенсій;

5) формування резерву коштів Пенсійного фонду [3, с. 56].

Забороняється використання коштів Пенсійного фонду для оплати договорів страхування довічних пенсій і одноразових виплат та на цілі, не передбачені цим Законом.

2.3. Оцінка виконання показників Пенсійного фонду

Як показує аналіз фінансового стану Пенсійного фонду України, ситуація з соціальними виплатами в країні загострюється і уряду все важче знайти ресурси для їх своєчасного здійснення. Пенсійний фонд розуміючи, що оприлюднення інформації про його стан за результатами року може висвітлити існуючі проблеми, пішов шляхом втаємничення даних про свої показники. Зокрема, всупереч Указу Президента від 12.05.2009 № 299 «Про заходи щодо забезпечення надання інформації з питань соціально-економічної ситуації в Україні» станом на 21.01.2010 р. Пенсійним фондом не надано інформації про виконання бюджету за січень – грудень 2009 року [17].

Проте фахівці Секретаріату Президента України здійснили експертні розрахунки щодо фінансового стану Пенсійного фонду, виходячи із наявних даних.

1. Доходна частина бюджету Пенсійного фонду.

Згідно з оперативними даними Пенсійного фонду, ним за грудень 2009 року отримано 10 232,0 млн. грн. власних надходжень. За 12 місяців 2009 року власні надходження становлять 89 507,2 + 10 232,0 = 99 739,2 млн. грн., що на 11 667,9 млн. грн. менше за показник проекту бюджету Пенсійного фонду на 2009 рік [17].

Рис. 2.3. Прогноз дефіциту власних надходжень Пенсійного фонду у 2009 році, млн. грн. [18]

Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» Пенсійному фонду для забезпечення пенсійних виплат передбачено кошти у сумі 48 539,0 млн. гривень. За 11 місяців ним отримано 44 123,4 млн. гривень. На грудень залишилося 4 415,6 млн. гривень.

Враховуючи, що за 11 місяців 2009 року Пенсійний фонд отримав з інших джерел (зокрема фондів соціального страхування) 52,7 млн. грн., можна припустити їх надходження за грудень у сумі близько 5,0 млн. гривень.

У підсумку до Пенсійного фонду у грудні 2009 року надійшло близько 10 232 + 4 415,6 + 5,0 = 14 652,6 млн. гривень.

За 12 місяців 2009 року доходна частина пенсійного фонду становила 133 683,3 (звіт за 11 місяців) + 14 652,6 = 148 335,9 млн. грн., із них власних доходів 89 507,2 + 10 232,0 = 99 739,2 млн. грн., коштів державного бюджету – 48 539,0 млн. грн., інших надходжень – 57,7 млн. Гривень [17].

2. Видаткова частина бюджету Пенсійного фонду.

За інформацією Міністерства праці та соціальної політики загальний обсяг видатків на пенсійні виплати у грудні 2009 року становив 14 620 млн. гривень. Питома вага коштів на здійснення пенсійних виплат у загальній сумі видатків бюджету Пенсійного фонду – 97,7%. Звідси загальна сума видатків бюджету Пенсійного фонду у грудні 2009 року становить 14 964,2 млн. грн., а за січень-грудень цього року 150 720,8 + 14 964,2 = 165 685,0 млн. гривень [17].

3. Виконання бюджету Пенсійного фонду.

Враховуючи наведене, доходну частину бюджету Пенсійного фонду з урахуванням залишку не виконано на:

164 859,1 – (148 335,9 + 1 159,7) = 15 363,5 млн. грн., або на 9,3%.

Тоді як видаткову частину бюджету перебільшено на:

165 685,0 — 164 859,1 = 825,9 млн. грн., або на 0,5%.

Звідси – перевищення видатків над доходами становить:

165 685,0 — (148 335,9 + 1 159,7) = 16 189,4 млн. грн., а дефіцит бюджету – 9,8% [17].

Рис. 2.4. Виконання бюджету Пенсійного фонду у 2009 році, млн. грн. [18]

Для забезпечення пенсійних виплат Пенсійним фондом у 2009 році було отримано з державного бюджету позичок на суму щонайменше (за відсутності на кінець року залишку коштів) 16 189,4 млн. грн. [17]

Рис. 2.5. Зростання ротаційності Пенсійного фонду, млн. грн.

Залишок коштів на початок 2009 року складав 3 506,2 млн. грн., а на 1 грудня 2009 року 1 159,7 млн. гривень [17].

Отже, уряду так і не вдалося розробити дієвих механізмів хоча б для призупинення негативних тенденцій щодо наповнення бюджету Пенсійного фонду. Здійснювані заходи виявилися безсистемними і неефективними, а подекуди мали негативний наслідок.

У зв’язку з цим, щоб запобігти остаточному розбалансуванню пенсійної системи та виникненню заборгованості з пенсійних виплат, уряду необхідно у першочерговому порядку вживати заходів щодо знаходження джерел наповнення Пенсійного фонду, зокрема через посилення контролю за виплатами страхових внесків, ліквідації пільг по їх відтермінуванню, скорочення заборгованості із заробітної плати, а також ініціювання змін до законодавства задля оптимізації доходної та видаткової частин його бюджету.

3. Шляхи вдосконалення та перспективи розвитку пенсійного фонду

3.1. Реформування системи пенсійного забезпечення в Україні

Необхідність реформування пенсійного забезпечення викликано низкою об'єктивних факторів: економічних, демографічних, соціально-політичних. Сьогодні ця проблема особливо актуальна в багатьох країнах світу, незалежно від рівня економічного розвитку, що обумовлено старінням населення, зміною його вікової структури, ускладненням економічної ситуації. Але розв'язувати її потрібно ретельно зваживши всі фактори та можливості як держави, та і її громадян. При цьому необхідно враховувати національні традиції та менталітет людей.

Нова пенсійна система, особливо її накопичувальна частина, спрямована на виховання економічної самостійності та відповідальності громадян за стан особистого матеріального добробуту після виходу на пенсію. Це повинно змусити людей уже сьогодні замислитися над тим, що вони отримають по завершенні своє трудової діяльності, підвищити їх зацікавленість у контролі за належною сплатою роботодавцями страхових коштів до Пенсійного фонду [11, с. 288].

Основні завдання та цілі пенсійної реформи:

— підвищити рівень життя пенсіонерів; встановити залежність розмірів пенсій від величини заробітку і трудового стажу; забезпечити фінансову стабільність пенсійної системи; заохотити громадян до заощадження коштів на старість; створити ефективнішу та більш дієву систему адміністративного управління в пенсійному забезпеченні. Трирівнева пенсійна система дозволить розподілити між трьома її складовими ризики, пов'язані із змінами в демографічній ситуації (до чого більш чутлива солідарна система) та з коливаннями в економіці і на ринку капіталів (що більше відчувається у накопичувальній системі). Такий розподіл ризиків дозволить зробити пенсійну систему більш фінансово збалансованою та стійкою, що застрахує працівників від зниження загального рівня доходів після виходу на пенсію і є принципово важливим та вигідним для них [11, с. 288].

З 1 січня 2004 року набрав чинності Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", який передбачає створення в Україні нової пенсійної системи. Нова пенсійна система в Україні передбачає створення трьох рівнів, а саме солідарної системи (першого рівня),обов'язкової накопичувальної системи (другого рівня)та недержавного добровільного пенсійного забезпечення (третього рівня) [11, с. 289].

Рівень 1 — солідарна система

Реформа солідарної системи передбачає:

Охоплення системою загальнообов'язкового державного пенсійного страхування усіх працюючих громадян (у тому числі і тих, що забезпечують себе роботою самостійно, а також найманих працівників у приватному секторі економіки). Запровадження нової формули нарахування пенсій, що передбачає розширення періоду врахування заробітку при визначенні розмірів пенсій (на підставі даних системи персоніфікованого обліку внесків), зарахування до страхового стажу періодів, за які сплачено страхові внески та ставить майбутній розмір пенсії у залежність від величини заробітку, з якого сплачувались пенсійні внески, та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались. Причому, сьогоднішнім пенсіонерам буде надано право на перерахунок призначеної їм пенсії за умовами нового Закону. Збереження права виходу на пенсію в 55 і 60 років, з одночасним наданням можливості більш пізнього виходу на пенсію з підвищенням розмірів пенсій від 3 відсотків за один рік відстрочки виходу на пенсію до 85,32 відсотків за десять років більш пізнього виходу на пенсію. Крім того, у разі відстрочки часу виходу на пенсію, збільшиться період, протягом якого особа сплачуватиме внески до Пенсійного фонду, а значить і розмір її пенсії буде вищим. Таке вирішення питання буде особистою справою кожного громадянина і залежатиме виключно від його готовності "працювати на самого себе". Отже у законопроекті закладено економічно стимулюючий підхід до більш пізнього виходу на пенсію. Розмежування джерел фінансування пенсій, призначених за різними пенсійними програмами [11, с. 290].

На першому етапі — розмежування джерел фінансування з Державним бюджетом, а на другому — поступове переведення фінансування дострокових пенсій (за списком №1 та №2) інших категорій підвищених пенсій у систему недержавних професійних та корпоративних пенсійних фондів з обов'язковим відрахуванням до них пенсійних внесків з боку відповідних роботодавців. Економічне стимулювання громадян до виходу на пенсію у більш пізньому віці без законодавчого підвищення діючого пенсійного віку. Фінансування з Державного бюджету дефіциту коштів в рамках солідарної системи, у разі його виникнення. Поступове запровадження системи управління Пенсійним фондом на основі паритетного представництва сторін соціального партнерства (представників держави, роботодавців та працівників). Таким чином Перший рівень являтиме собою солідарну систему пенсійних виплат, внески до якої сплачуватимуться усіма працюючими громадянами країни та їх роботодавцями. За рахунок цих коштів і виплачуватимуться страхові пенсії та встановлюватиметься мінімальний рівень пенсійних виплат пенсіонерам. Особам, які матимуть малий страховий стаж та/ або розмір заробітку, з якого сплачувались пенсійні страхові внески, а отже низькі розміри пенсій, передбачається надання цільової соціальної допомоги, що дозволить забезпечити їм доходи на рівні мінімальних соціальних стандартів в Україні, які будуть встановлені, виходячи з реальних фінансових можливостей Державного бюджету та Пенсійного фонду. У реформованій солідарній системі розмір пенсії залежатиме від розміру заробітної платні, з якої сплачувались пенсійні внески та страхового стажу, протягом якого вони сплачувались що досягатиметься шляхом звільнення Пенсійного фонду від здійснення невластивих йому виплат (тобто розмежування джерел фінансування виплати пенсій, призначених за різними пенсійними програмами) та впровадження системи персоніфікованого обліку відомостей про заробіток та сплату пенсійних внесків, на основі даних якої будуть призначатись і виплачуватись пенсії. Ведення та обслуговування такої системи здійснюватиме Пенсійний фонд України [11, с. 292].

Із солідарної системи пенсійного страхування в Україні призначатимуться:

— пенсії за віком, при досягненні пенсійного віку для чоловіків — 60 років та для жінок — 55 років та за наявності страхового стажу не менше п'яти років; пенсії за інвалідністю, за наявності необхідного страхового стажу в залежності від віку визнання застрахованої особи інвалідом. Розміри пенсій обчислюватимуться у відсотках до розмірів пенсій за віком та з урахуванням до страхового стажу періоду від дня визнання застрахованої особи інвалідом до дня досягнення нею загальновстановленого пенсійного віку; пенсії у разі втрати годувальника, за наявності необхідного страхового стажу на момент смерті застрахованої особи, тривалість якого визначатиметься в залежності від віку, у якому застрахована особа померла [11,с. 293].

Рівень 2 — загальнообов'язкова накопичувальна система.

Створення Другого рівня пенсійної системи означатиме запровадження в нашій країні системи загальнообов'язкового накопичувального пенсійного страхування. Суть такої системи полягатиме у тому, що частина обов'язкових внесків до пенсійної системи (загальний рівень пенсійних відрахувань залишиться незмінним) накопичуватиметься у єдиному Накопичувальному фонді і обліковуватиметься на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян які (та на користь яких) сплачуватимуть такі внески. Ці кошти інвестуватимуться в економіку країни з метою отримання інвестиційного доходу і захисту їх від інфляційних процесів. Управління пенсійними коштами здійснюватимуть компанії з управління активами (для яких ця діяльність є професійною і буде ліцензуватись), обраними на конкурсній (тендерній основі). При інвестуванні пенсійних активів компанії будуть діяти згідно з вимогами законопроектів щодо напрямків інвестування, ринків на яких можна буде здійснювати інвестиції та вимог щодо диверсифікації (вкладання коштів у різні напрямки) інвестиційних вкладень. Безпосереднє зберігання пенсійних активів буде здійснювати банківська установа — зберігач, яка буде нести відповідальність за цільове використання цих активів. Кошти, що обліковуватимуться на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян будуть власністю цих громадян, і вони зможуть скористатись ними при досягненні пенсійного віку (або, у випадках передбачених законом, раніше цього терміну, наприклад у випадку інвалідності). Виплати з Накопичувального фонду будуть здійснюватись додатково до виплат із солідарної системи [11, с. 295].

Введення Другого рівня пенсійного страхування дозволить:

— збільшити загальний розмір пенсійних виплат завдяки отриманню інвестиційного доходу (сукупний середній розмір пенсійних виплат із солідарної та обов'язкової накопичувальної системи очікується на рівні 55-60 відсотків середньої заробітної плати в Україні, а зараз такі виплати складають близько 35 відсотків); посилити залежність розміру пенсії від трудового вкладу особи, а отже посилити зацікавленість громадян та їх роботодавців у сплаті пенсійних внесків; зменшити "податковий тиск" на фонд оплати праці роботодавців за рахунок перерахування частини обов'язкових пенсійних внесків до Накопичувального фонду, що здійснюватиметься із заробітку працівника; успадковувати кошти, обліковані на персональному пенсійному накопичувальному рахунку, родичам застрахованої особи; створити потужне джерело інвестиційних ресурсів для зростання національної економіки; розподілити ризики виплати низьких розмірів пенсій між першим та другим рівнем пенсійної системи, і таким чином застрахувати майбутніх пенсіонерів від негативних демографічних тенденцій та коливань у економічному розвитку держави; підвищити ефективність управління системою пенсійного забезпечення за рахунок передачі недержавним компаніям функції управління пенсійними активами. Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури [11,с. 296].

Передбачається, що законом про загальнообов'язкове пенсійне забезпечення громадянам буде надано право, у разі бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже — в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Перший та другий рівні системи пенсійного забезпечення в Україні становлять систему загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Рівень 3 — добровільна недержавна система пенсійних заощаджень.

Третій рівень пенсійного забезпечення передбачено створювати у вигляді системи добровільного недержавного пенсійного забезпечення за пенсійними схемами з визначеними внесками, які вимагають менших адміністративних витрат. Основу такої системи будуть становити недержавні пенсійні фонди, які за типами поділятимуться на відкриті, корпоративні та професійні.

Відкриті пенсійні фонди будуть створюватись юридичними особами, учасниками цих фондів будуть громадяни, які здійснюватимуть туди добровільні пенсійні внески. Такі фонди можуть бути створені і на муніципальному рівні, що розширить можливості регіонів у вирішенні соціальних питань.

Корпоративні пенсійні фонди будуть створюватись роботодавцями і учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані трудовими відносинами з цими роботодавцями. При створенні корпоративних пенсійних фондів роботодавці братимуть на себе безумовне зобов'язання сплачувати додаткові пенсійні внески на користь своїх працівників.

Професійні пенсійні фонди створюватимуться об'єднаннями громадян або юридичних осіб за професійною ознакою. Учасниками таких фондів будуть громадяни, пов'язані за родом їх професійної діяльності.

Іншою формою заощаджень у межах третього рівня буде відкриття пенсійних депозитних рахунків у банківських установах або страхових організаціях за ініціативою окремої особи.

В рамках цієї системи працівники матимуть можливість, у разі бажання і досить високого заробітку, додатково до заощаджень у Накопичувальному фонді, перераховувати внески до обраного ними недержавного пенсійного фонду. Важливим, на думку розробників законопроектів, є те, що, система недержавних пенсійних фондів дозволить залучати також і кошти роботодавців до формування пенсійних заощаджень їх працівників, і таким чином ще більше сприяти підвищенню рівня життя громадян на заслуженому відпочинку. Передбачається, що для роботодавців, які використовують шкідливі умови виробництва, здійснення пенсійних відрахувань на користь таких працівників поступово стане обов'язковим (такі відрахування здійснюватимуться у професійні або корпоративні пенсійні фонди). Внески до недержавних пенсійних фондів як з боку працівників, так і їх роботодавців, а також отриманий на них інвестиційний дохід будуть користуватись податковими пільгами. Розмір пенсії в такій системі залежатиме від розміру страхових внесків та терміну, протягом якого ці внески накопичувались і розміру отриманого на них інвестиційного доходу [11, с.298].

Законом "Про недержавне пенсійне забезпечення" встановлено дуже детальні вимоги до процедури заснування недержавних пенсійних фондів, системи управління цими фондами та їх активами. Крім того, встановлено чіткі вимоги до компаній (та їх персоналу), що здійснюватимуть:

— управління пенсійними активами; адміністративне управління пенсійними фондами; надання агентських послуг у цій сфері. Окремо виділено вимоги до банківських установ — зберігачів та положення щодо їх функцій та відповідальності за цільове використання добровільних пенсійних заощаджень. Встановлено, також, вимоги до складу пенсійних активів, напрямків, ринків та диверсифікації (розподілу) їх інвестування (вкладення) [11, с. 298].

Висновки

Вивчення літературних джерел, періодичних видань, нормативних документів та аналіз фактичного стану виконання бюджету Пенсійного фонду дозволяє зробити ряд висновків.

Пенсійний фонд України є центральним органом державної виконавчої влади, підвідомчим Кабінетові Міністрів України. Керівництво діяльністю Пенсійного фонду здійснює правління фонду, чисельність і склад якого затверджується Кабінетом Міністрів України. Органи Пенсійного фонду утримуються за рахунок Державного бюджету.

Пенсійний фонд здійснює управління фінансами пенсійного забезпечення і по суті виступає гарантом стабільності державної системи пенсійного забезпечення. Він діє в Україні як самостійна фінансово-банківська система.

Основним завданням Пенсійного фонду є збирання, акумулювання коштів (страхових внесків) та фінансування витрат зі сплати пенсій і допомог, тобто формування і цільове використання бюджетуфонду.

Джерелами формування доходів бюджету Пенсійного фонду є страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; кошти державного бюджету та цільових фондів; суми від фінансових санкцій та адміністративних стягнень, застосованих до страхувальників; інші надходження.

Доходи бюджету Пенсійного фонду, залежно від джерел надходження та напрямів використання, поділяються на власні кошти Пенсійного фонду; кошти державного бюджету; кошти державних цільових фондів.

У 2009 р. дефіцит бюджету Пенсійного фонду України становив 16 млрд. 189,4 млн. грн., або 9,8%: прибуткову частину бюджету не виконано на 15 млрд. 363,5 млн. грн., або на 9,3%, тоді як витратну частину бюджету перевищено на 825,9 млн. грн., або на 0,5%.

У 2009 р. прибуткова частина фонду становила 148 млрд. 335,9 млн. грн., з них власні доходи становили 99 млрд. 739,2 млн. грн., кошти Держбюджету – 48 млрд. 539 млн. грн., інші надходження – 57,7 млн. грн.

За оцінками експертів в 2009 р. витратна частина бюджету ПФУ становила 165 млрд. 685 млн. грн.

За оцінками фахівців Секретаріату Президента, власні надходження фонду у 2009 р. становили 99 млрд. 739,2 млн. грн., що на 11 млрд. 667,9 млн. грн. менше показників проекту бюджету ПФУ на 2009 р.

Для забезпечення пенсійних виплат фондом у 2009 р. було одержано з Держбюджету позика на суму, як мінімум, 16 млрд. 189,4 млн. грн. Залишок коштів на початок 2009 р. становив 3 млрд. 506,2 млн. грн., а на 1 грудня 2009 р. – 1 млрд. 159,7 млн. грн.

У зв`язку з цим, щоб запобігти остаточному розбалансуванню пенсійної системи і виникненню заборгованості пенсійних виплат, уряду необхідно в першочерговому порядку вжити заходів з пошуку джерел наповнення фонду, зокрема шляхом посилення контролю за виплатами страхових внесків, ліквідації пільг з їх відстрочення, скорочення заборгованості по зарплаті, а також ініціації змін до законодавства з метою оптимізації прибуткової і витратної частин його бюджету.

До переліку напрямів використання власних коштів Пенсійного фонду у солідарній системі належить виплата пенсій, що призначаються у цій системі, надання соціальних послуг у вигляді допомоги на поховання, фінансування адміністративних витрат, пов'язаних з виконанням функцій, покладених на органи Пенсійного фонду.

Список використаних джерел

1. Богданов С. Соціальний захист інвалідів: Український та польський досвід. -К.: Вид-во Соломії Павличко "Основи", 2002. -92, с.
2. Бойко М. Д. Право соціального забезпечення України: Навчальний посібник. -К.: Атіка, 2006. -378, с.
3. Болотіна Н. Б. Право соціального захисту: становлення і розвиток в Україні: Монографія. -К.: Знання, 2005. -381 с.
4. Законодавстство України про соціальний захист населення /Упор.: О.М. Роїна, Ред. О.А. Кривенко. -К.: КНТ, 2002. -115 с.
5. Інформація про доходи і видатки Пенсійного фонду України у 2008 році // Пенсійний кур’єр. — 2009. — 7 квітня. — С. 2
6. Коробенко Н. Пенсійні правовідносини у солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування: поняття та особливості // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 7. — С. 111-114
7. Кравченко О. М. Мотивація наповнення Пенсійного фонду України // Статистика України. — 2009. — № 4. — С. 78-83
8. Кременчук І. Проблематика утворення та діяльності накопичувального пенсійного фонду в Україні // Підприємництво, господарство і право. — 2007. — № 6. — С. 111-113
9. Надточій Б. Пенсія в Україні: Коментар до Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". — К.: Юрінком Інтер, 2006. — 510 с.
10. Недержавним пенсійним фондам — 5 років: Матеріали Всеукраїнської наради з питань розвитку системи недержавного пенсійного забезпечення / Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України. — К., 2008. — 68 с.
11. Пенсійна система України: Навчальний посібник / Ольга Бевзенко, Віктор Грушко, Наталія Грушко,; За ред. Віктора Грушка,. — К. : Кондор, 2009. — 334 с.
12. Пилипенко П. Право соціального забезпечення у системі соціального права // Право України. -2004. -№ 10. — С.97-100
13. Пільги. Регулювання та захист: Збірник нормативних актів/ Упор. В. С. Ковальський, Л. П. Ляшко, За заг. ред. В. С. Ковальського. -К.: Юрінком Інтер, 2004. -415 с.
14. Про соціальний захист в Україні: Збірник законів. -Харків: ПП "ІГВІНІ", 2006. -351 с.
15. Шевчук П. І. Соціальна політика: Навчальний посібник. — Львів: Світ, 2003. -399 с
16. Ягодка А. Г. Соціальна інфраструктура і політика: Навчальний посібник; КНЕУ. -К., 2002. -230, с.
17. http://www.mlsp.gov.ua
18. http://www.ukrstat.gov.ua