Вступ

Актуальність дослідження. Екологічна ситуація, яка склалася в світі, настійно вимагає швидкої перебудови мислення людства і кожної конкретної людини, формування екологічної свідомості і екологічної культури. У зв`язку з цим екологічна освіта і екологічне виховання стають новим приоритетним напрямком педагогічної теорії і практики. Відповідно Національна доктрина розвитку освіти у ХХІ-му столітті одним із ключових питань системи освіти розглядає питання екологічного виховання.

Дошкільний вік — найважливіший етап у становленні екологічного світогляду людини, передбачає створення передумов гуманної взаємодії з природним довкіллям.

Головною умовою реалізації завдань екологічного виховання є створення еколого — розвивального предметного середовища, яке сприяє формуванню в дошкільнят екологічної вихованості, яка передбачає набуття уявлень про самоцінність та неповторність компонентів природи, прояв гуманних почуттів до живих істот, оволодіння початковими вміннями відчувати красу та милуватися нею, виважено поводитися в довкіллі, знати правила безпечної поведінки в природі.

Вивченням даної проблеми займалися видатні педагоги минулого: О.Духнович, К.Ушинський, В.Сухомлинський. І в наш час багато науковців та педагогів — практиків присвятили свої дослідження проблемі екологічного виховання, серед них: Лисенко Н.В., Яришева Н.Ф., Глухова Н., Скребець В., Фокіна В., Ніколаєва С., Плохій З., Кондратьєва Н. та ін.

Об’єктом дослідження є: екологічне виховання дошкільників в системі всебічного та гармонійного розвитку особистості дитини.

Предмет дослідження: формування екологічної свідомості та екологічної культури у дітей дошкільного віку шляхом цілеспрямованого впливу сім’ї та дошкільного навчального закладу.

Мета дослідження: вивчити особливості екологічного виховання в ДНЗ і механізми стимулювання цього процесу.

Завдання:

— показати психолого-педагогічні дослідження з проблеми екологічного виховання;

— проаналізувати вимоги програм «Малятко», «Дитина» з формування екологічної культури дошкільника;

— розкрити педагогічні умови виховання любові та дбайливого ставлення до природи (констатуючий експеримент);

— окреслити педагогічну систему виховання екологічного світосприйняття у старших дошкільників (формуючий експеримент).

1. Психолого-педагогічні дослідження з проблеми екологічного виховання

Сучасні масштаби екологічних змін створюють реальну загрозу для життя людей. Забруднення атмосферного повітря у багатьох містах України досягло критичного рівня.

У наші дні особливого значення набуває відповідальне ставлення людини до природи. Збереження здоров’я людей, забезпечення їх продуктами харчування, енергією, охорона природного середовища від забруднення і розрухи, збереження генетичної різноманітності біосфери стали глобальними проблемами, які потребують негайного вирішення. У психолого-педагогічній літературі існує значна кількість праць, в яких розв’язується завдання екологічного виховання.

На зламі тисячоліть у світі активно відстоюється думка про нову модель світу людини, що грунтується на загальнолюдських, гуманних, естетичних цінностях. Сучасні вчені закликають відмовитися від технократичної культури й обрати духовно високі форми розвитку. Людина повинна ставитися до чужого життя так само обережно, як і до власного. Оберігати життя, сприяти його удосконаленню, підтримувати все, що здатне розвиватися до найвищих гуманістичних цінностей — є найважливішим сьогодні.

Катастрофічний стан навколишнього середовища, що нині вже істотно визначає здоров’я людей, тривалість їх життя, саму можливість стабільного існування, спонукає до дослідження та роздумів усіх небайдужих людей. Проблеми природокористування постають сьогодні перед громадськими діячами, письменниками, економістами, істориками, педагогами та ін. Власне, стає зрозумілим, що сфера природокористування повинна служити об’єктом пильної уваги кожної людини. Лише за такої умови можна вивільнити раціональні, гуманістичні принципи, які сприяють розв’язку екологічних проблем.

Важливо сьогодні, щоб усі — дорослі та діти — стали на шлях співпраці з природою. Отож одним із провідних завдань ДНЗ є екологічне виховання підростаючого покоління. Екологічне виховання здійснюється на всіх етапах життєдіяльності дитини, на кожному етапі ставиться певна мета, завдання, добирається відповідна методика з огляду на вікові особливості.

Сучасний ДНЗ є першою сходинкою збагачення дітей знаннями про природне і соціальне оточення, знайомство з загальною, цілісною картиною світу та формування науково — обґрунтованого, морального й естетичного ставлення до нього.

Зростає роль дошкільного навчального закладу у формуванні відповідальності особистості за історичну долю країни та всебічний прогрес українського суспільства.

Цілеспрямований процес формування відповідального ставлення дошкільників до природи в усіх видах навчальної суспільно корисної діяльності та спілкування з природою складають сутність екологічної освіти і виховання, які конкретизують і поглиблюють основну ціль — формування екологічного культури, екологічної відповідальності.

Принципове значення в педагогіці і психології має положення про те, що ставлення до природи набуває риси відповідального тільки при умові всебічного екологічного виховання особистості з дошкільного віку до глибокої старості.

В системі екологічного навчання і виховання дошкільників педагоги враховують той факт, що ставлення до природи включають такі аспекти. Перший виражає ставлення до природи як предмета матеріального виробництва, об’єкта праці та життєдіяльності людини. Другий — як ставлення до особистих природних даних, до свого організму, який включений в систему екологічної взаємодії. Третій показує ставлення людей до діяльності, пов’язаної з вивченням і охороною навколишнього природного середовища [11, с.22].

Соціальна відповідальність є універсальною формою зв’язку і взаємозалежності особистості та суспільства. Категорія соціальна відповідальність розглядається у взаємозв’язку з категоріями свобода і необхідність. Суб’єктивною передумовою соціальної відповідальності є свобода волі, розуміння як здатності суб’єкта приймати рішення зі знанням справи; умовою і компонентом свободи волі є пізнання зовнішньої необхідності. Не пізнаючи об’єктивних законів природи та суспільства, люди не вільні у своєму виборі (свобода волі), своїй діяльності (свобода дії) [11, с.23]. Соціальна відповідальність означає міру вільного прояву суб’єктом своїх обов’язків і права вибору в конкретних умовах оптимального варіанту ставлення до дійсності, виходячи з прогресивних інтересів суспільства.

Отже, визначимо ставлення до природи як свідомого вибору зв’язків дошкільнят з різними природними об’єктами і явищами. Природними об’єктами в цьому випадку є сама природа, екосистеми і геосистеми, власне людина як природна істота. Крім того, в систему екологічних чинників включається відношення до діяльності, пов’язаної з використанням та охороною природи. Названі відношення проявляються у вигляді необхідності, а також емоцій, симпатії, прив’язаності, любові, байдужості, ворожнечі, антипатії тощо.

2. Аналіз вимог програм «Малятко», «Дитина» з формування екологічної культури дошкільника

У зв’язку із актуальністю екологічного виховання у системі дошкільної освіти виникла потреба у створенні спеціальних програм, спрямованих на ефективне засвоєння дітьми дошкільного віку основ екологічних знань. Таких програм останнім часом створено багато, і кожна пропонує вирішення певних завдань екологічного виховання дошкільників. Окрім державних загально — дидактичних програм, в яких представлені всі розділи освітньо — виховного процесу дошкільного навчального закладу («Малятко», «Дитина»), існує низка тематичних, присвячених одному напрямку роботи з дітьми, альтернативних авторських експериментальних програм з екологічного виховання [13, с. 6].

Основою для створення навчально — виховних програм для дітей дошкільного віку в Україні є Базовий компонент дошкільної освіти. Цей документ окреслює оптимально необхідні, однак достатні для дітей дошкільного віку знання та вміння з різних сфер суспільного життя. У програмі сконцентровані державні вимоги до освіченості та вихованості дошкільників. Сфера «природа» за Базовим компонентом передбачає формування у дітей елементів цілісного природо відповідного світогляду, ціннісної змістовної спрямованості на екологічно доцільну поведінку та сприйняття дитиною себе як частки природи, формування почуття відповідальності за те, що відбувається внаслідок її взаємодії з оточуючим світом. Вона (сфера) має дві змістовні лінії. Перша — природа планети Земля, що окреслює обсяг знань, умінь та ставлення дитини до об’єктів і явищ природного довкілля. Інша лінія — природа Космосу. Вона окреслює знання дітей щодо розуміння окремих космічних об’єктів (зірки, серед яких Сонце, планети: Земля, Марс, Венера, супутник планети Земля — Місяць тощо), спрямованість на формування поняття єдності та взаємозалежності всіх елементів Космосу, одним із яких є людина. Сучасні програми навчання і виховання дітей в дошкільному закладі освіти спрямовані на реалізацію окреслених у Базовому компоненті завдань [17, с.19].

Так, програма «Дитина» дозволяє вихователям своєчасно ввести дитину у світ рідної природи, виховувати любов до неї, розвивати пізнавальний інтерес до об’єктів та явищ природи, закласти фундамент екологічного світосприйняття.

Авторські програми, що спрямовані на розвиток екологічного світогляду та екологічної культури дошкільнят можна умовно поділити на три основні групи:

1. Програми екологічної (біоекологічної) спрямованості.
2. Програми естетико — екологічної спрямованості.
3. Програми соціально — екологічної спрямованості [12, с. 48].

Програми першої групи акцентують увагу на питаннях класичної екології (ознайомлюють дітей з окремими залежностями між живими об’єктами і оточуючим середовищем, екосистемами). До них можна віднести програми Г. Бєлєнької, О. Богініч «Природа і рух», С. Ніколаєвої «Юний еколог», Н. Кондратьєвої «Ми», Ж. Васякіної — Новикової «Павутинка», А. Корольової «Екологічна Стежка» та ін. [12, с. 48].

Програми другої групи звертають увагу на естетичному та моральному вихованні дітей, а питання власне екології виступають базисною основою формування кращих естетичних та моральних почуттів. Об’єкти природи розглядаються з позицій «стихій»: землі, повітря, вогню, води. До цієї групи програм можна віднести наступні програми: В. Ашикова, С. Ашикової «Веселка», І. Булавіної, М. Найденської «Планета — наш дім», Т. Попової «Світ навколо нас», Т. Копцевої «Природа і художник» та ін.

Третя група програм відрізняється у змісті контексту питань соціальної спрямованості (соціальної екології, економіки, людинознавства). У якості зразків програм цієї групи можна навести програми М. Вересова «Ми — земляни», Т. Потапової «Дитячий садок ХХІ», Л. Кларіної «Економіка та екологія» [12, с. 48].

Авторська програма науковців НПУ ім.. М. П. Драгоманова «Природа і рух» розроблена на основі філософії американської програми «siep by siep». В ній враховано можливості розвитку дитини в процесі навчання через подолання «сходинок» різного рівня складності та національні особливості ставлення українців до природи. Один із розділів цієї програми «Дитина у світі природи» поділяється на чотири основні блоки: «Дитина в світі неживої природи», «У природи немає поганої погоди», «Дитина у світі рослин», «Дитина знайомиться зі світом тварин». Всі розділи автори пропонують вивчати не послідовно, а паралельно. Кожний розділ, у свою чергу, має підрозділи, що дозволяють дітям засвоїти знання у певній системі і відповідно до індивідуальних темпів просування стежиною знань. Програма є досить нетрадиційною за змістом і формою побудови, розрахована як на педагогів, так і на батьків, що зацікавлені у розвитку своєї дитини. Програма містить цікаві історичні відомості, що відображають ставлення наших пращурів до оточуючого довкілля, авторські казки про природу тощо.

Наступна програма, яка може бути використана в роботі з дошкільниками — програма «Розвиток», вона розроблена науковим колективом під керівництвом Л. Венгера. У ній представлено розділ «Ознайомлення з природою дошкільників» [12, с. 49]. Автори програми вважають, що знайомство з природою дітей молодшого дошкільного віку є необхідною й надзвичайно важливою складовою розвитку їхніх уявлень про оточуючий світ та самих себе. У старшому дошкільному віці важлива увага звертається на розвиток екологічної свідомості та інтелектуальних і творчих здібностей дітей, які знайомляться з об’єктами та явищами живої і неживої природи. Відбувається це як на заняттях, так і поза ними: на прогулянках, під час ігор, спостережень та праці в куточку природи, на городі чи квітнику тощо. Під час занять відбувається уточнення, розширення, систематизація та узагальнення емпіричних уявлень дітей за допомогою засвоєння ними спеціальних умовних означень тих чи інших явищ природи.

Змістом програми Н. Кондратьєвої «Ми» є знання про людину і її зв’язки з природою, іншими людьми, уявлення про людину й природу як найвищі цінності, знання про гуманне ставлення до всього живого і вміння його здійснювати. Головна увага при цьому приділяється розгляду зв’язків живих організмів з оточуючим середовищем на різних рівнях.

Мета програми С. Ашикової та В. Ашикова «Веселка» — сприяти становленню більш досконалої у моральному, світоглядному, творчому плані особистості . Автори виділяють такі блоки: «Планета Земля», «Небо», «Мистецтво», «Світочі».

Програма Т. Копцевої «Природа і художник» відрізняється від попередніх за структурою. Програма характеризується блочно — тематичним планування: «Світ природи», «Світ тварин», «Світ людини». Автор розглядає світ природи як предмет детального вивчення і як засіб емоційно — образного впливу на творчу діяльність дітей [1, с. 30].

Л. Кларіна зазначає, що її програма «Економіка і екологія» спрямована на вдосконалення економічної, екологічної й соціальної свідомості дітей. Ця програма розрахована на дітей віком 6 — 10 років, проте її елементи використовують і працівники дошкільних закладів освіти для роботи з меншими дітьми. Проблеми економіки й екології розв’язуються Л.Кларіною через питання використання природних ресурсів та аналіз потреб людини.

Т. Потапова у програмі «Дитячий садок хні ст.» поряд з питаннями освіти, зокрема, в галузі екології оточуючого середовища, приділяє значну увагу формуванню у дитини основ громадянської позиції, серед яких є ознайомлення з правами людини, питання раціонального природокористування. Автор підкреслює, що при ознайомленні дитини з оточуючим світом слід акцентувати увагу не стільки на її знаннях про об’єкти та явища оточуючої дійсності, скільки на формуванні в дошкільників навичок дбайливої й природоцільної взаємодії з ними та вихованні бажання спілкуватися зі світом на засадах гуманності, взаємоповаги та розуміння.

Авторська програма з екологічного виховання «Наш дім — природа» (автор Н. Рижова) розрахована на дітей віком від 5 до 7 років. Основні змістовні лінії екологічної освіти, що складають ядро знань дітей про оточуючу природу, представлені у програмі так: різноманітність оточуючого світу природи, залежності в природі, циклічність природних явищ та процесів. При доборі змісту програми були враховані принципи науковості, доступності, системності, гуманності, дієвості тощо. Основна мета цієї програми — виховання з перших років життя дитини гуманної, соціально — активної, творчої особистості, здатної розуміти та любити оточуючий світ, природу, уважно та бережливо ставитись до них.

Авторська тематична програма «Юний еколог» [1, с. 34] розроблена С.Ніколаєвою на основі теоретичних та практичних наукових досліджень в галузі екологічного виховання дітей. У ній виділені два аспекти змісту екологічного виховання: передача від дорослого до дитини основ екологічних знань, їх трансформація у ставлення до оточуючої природи. В основу програми покладено адаптовані для дітей дошкільного віку провідні ідеї екології, що розкриваються за такими змістовними лініями: організм і середовище, сукупність живих організмів і середовище, людина і середовище.

Ще одна авторська програма, яка заслуговує на увагу — еколого-психо- педагогічний тренінг «Світ навколо нас — і я його частинка», автор Д.Романовська (див. додаток). Діти під час тренінгових занять вправляються у встановленні різноманітних взаємозв’язків та залежностей, що існують в екологічних та валеологічних системах. Мета — формування у дошкільників еколого- психологічного відчуття, запобігання екологічним помилкам, долучення дітей до світу природи, формування в них моральної відповідальності за кожну живу істоту [1, с. 36].

Екопсихотренінг доречний як в індивідуальній роботі з дітьми, так і в колективних різновидах. Під час групових занять влаштовують різноманітні конкурси, змагання між командами. Організовують конкурс на знання правил поведінки у природі, правил догляду за власним тілом.

Засвоєння дошкільнятами кожного правила має грунтуватися на осмисленні його еколого — психологічної суті та наслідків, до яких може призвести порушення норми. Діти розв’язують якусь моральну (екологічну, психологічну) проблему, самостійно обирають спосіб поведінки.

Ми вважаємо, що основою еколого — психологічного виховання дошкільнят мають стати формування емоційної сфери, розвиток естетичного почуття, любові до довкілля, піклування про власне здоров’я. Дитина має бачити себе позитивним героєм і другом природи. А формування естетичних почуттів до неї є основним показником еколого-психологічної свідомості, культури.

Мета еколого — психологічного тренінгу:

— формувати у дітей: поняття «природа», її значення для життя рослин, тварин, людей; адекватні екологічні уявлення; суб’єктивне ставлення до природи;

— здійснювати корекцію екологічних установок особистості та прагматичного ставлення до природних об’єктів;

— допомагати в дослідженні і вирішенні психологічних проблем особистості, покращенні психічного здоров’я; сприяти особистому зрос-тання та саморозкриттю себе;

— розвивати: екологічну свідомість (усвідомлення себе як частинки довкілля); самосвідомість з метою зміни та корекції поведінки; перцептивні можливості суб’єкта при його контактуванні з природними об’єктами;

— розширення індивідуального екологічно простору, системи умінь і навичок (технології) взаємодії зі світом природи [1, с.40].

Методичні засоби:

— групова дискусія -розвиває вміння слухати і взаємодіяти між собою;

— метод аналізу ситуацій — стимулює звертання до досвіду інших та свого;

— ігрові методи (ситуаційно-рольові, дидактичні, творчі, імітаційні, ділові);

— психодрама — метод групової роботи, де діти виконують ролі, моделюють життєві ситуації;

— проективне малювання — для розуміння власних думок і почуттів;

— психодіагностика-метод, при якому учасники — діти, виявляють себе і спілкуються без допомоги слів;

— музикотерапія — встановлює взаєморозуміння, довіру, інтенсифікує групову динаміку (музика використовується як фонограма, живий звук);

— діагностичні процедури як засіб для саморозуміння і саморозкриття;

— спеціальні методики на екологічну тематику («Моє життєвесередовище»- незакінчені речення, анкети «Екологічні проблеми»);

— домашнє завдання — осмислення інформації;

— читання літератури на розвиток екологічної свідомості;

— відеофільми, відеозйомки і фотозйомки (фототерапія) [5, с. 150].

Підсумовуючи все вищесказане, слід зазначити, що ознайомлення дітей дошкільного віку зі світом природи є найважливішим засобом формування гармонійної, всебічно розвиненої особистості, що володіє знаннями й навичками екологічно доцільної поведінки в природі. Всі означені програми можуть бути з успіхом використані педагогами дошкільних навчальних закладів освіти і допоможуть їм в організації цікавої та максимально ефективної роботи з дітьми.

3. Педагогічні умови виховання любові та дбайливого ставлення до природи

Формування в учнів гуманістичної складової духовності і, зокрема, емпатійності як риси особистості доцільно розпочинати з виховання дбайливого ставлення до природного довкілля, яке є зрозумілішим для школярів цього віку.

Виникає закономірне запитання: які саме поточні утворення становлять основу дбайливого ставлення до природи?

Пізнавальним підґрунтям цього поняття є:

— уявлення про природу як Всесвіт у нескінченному розмаїтті його форм;

— усвідомлення себе як невід’ємної частини природи;

— розуміння того, що будь-яка форма життя є такою ж невід’ємною складовою природи, як і людина, та існує на рівних правах з нею.

Гуманістичною складовою дбайливого ставлення до природи є [15, с. 143]:

— емпатійність як властивість особистості;

— розвинена потреба в доброчинності;

— орієнтованість людини у своїй життєдіяльності на такі загальнолюдські цінності, як добро, краса, любов, істина.

Почуттєво-емоційну основу дбайливого ставлення до природи становлять [15, с. 144]:

— розвинені гуманістичні почуття (співчуття, співпереживання тощо);

— здатність переживати духовні стани;

— розвинені естетичні почуття (захоплення, замилування, піднесення тощо).

Нарешті, дбайливе ставлення до природи виявляється у діях та вчинках [15, с. 144]:

— здатність до духовного вчинку, тобто безкорисливої дії, що спрямована на підтримку (або збереження) життя;

— екоохоронний тип поведінки.

Одне з основних завдань вихователів – перетворити природу на об’єкт духовних потреб, тобто бажань, намірів, спрямувань, вільних від корисливості, шкідливості. Гуманістичним кроком від знань про природу до дбайливого ставлення є почуття любові до неї. Адже відомо, що дитина чи доросла людина не зашкодить тому, кого (чи що) любить. Саме ця психологічна особливість є «потаємним кодом», знаючи який можна відчинити дверцята до дитячих сердець, виховувати дбайливе ставлення до природи, живих істот, інших людей.

Яка ж особливість природи здатна викликати почуття любові до неї. Безперечно, її краса. На жаль, більшість вихователів не надають необхідного значення цієї найпедагогічнішої властивості природи, оскільки на першому плані їхньої уваги – навчальний процес.

Проте естетичність природних об’єктів та явищ зумовлена, з одного боку, єдністю та гармонією, з іншого – унікальністю, неповторністю форм, сполучення кольорів. Усе це, впливаючи на органи чуття, викликає різноманітні приємні емоції, почуття, переживання. Крім того, споглядання краси природи – це момент безкорисливого милування, отримання суто естетичної насолоди, духовна сутність якого не лише в задоволенні духовної потреби, а й у зародженні справді людського почуття відповідальності за те, щоб естетичне явище було збережене та приносило радість пізнання прекрасного іншим людям.

Для виховання духовного ставлення дошкільників до природи вихователям вкрай необхідно [17, с. 23]:

— знати психологічні особливості сприймання довкілля дошкільниками;

— чітко сформулювати виховні завдання;

— спланувати систему відповідних форм та методів організації виховних впливів.

Добираючи методику роботи, слід орієнтуватися на вікові особливості сприймання дошкільниками природи, які визначаються рівнем розвитку сенсорних процесів, почуттєво-емоційної сфери, інтелекту [17, с. 24].

Для дошкільників природа – це дещо цілісне, єдине, що викликає яскраві позитивні емоції. У їхньому життєвому досвіді триває процес накопичення перших вражень, отриманих від спілкування з природою. Для кожного вона відкривається в особливих особистісно значущих життєвих обставинах: дехто запам’ятав на все життя квітучий травневий бабусин садок, хтось відчув непереборний потяг до природи після першої мандрівки до осіннього лісу, для когось наближенням до природи стало безпорадне цуценя, яке чуйна матуся дозволила прихистити.

У дітей дошкільного віку засвоєння знань відбувається через процеси аналізу, систематизації, узагальнення, формування понять та суджень про природні явища, їх взаємозв’язки та естетичні властивості. З’являються інтелектуальні почуття здивування та задоволення від самого процесу пізнання таємниць природи. Отже, природні явища поступово набувають значення джерела позитивних вражень, що згодом усвідомлюється самими дітьми [17, с. 25].

З огляду на ці вікові особливості, можна стверджувати, що дошкільний вік, є оптимальним у психологічному аспекті для виховання любові до природи, дбайливого ставлення до неї.

Основним вихідним положенням у розробці педагогічних завдань є те, що природа має бути представлена у виховному процесі не лише як матеріальне середовище людського існування, а і як духовний, живий естетичний об’єкт почуттєво-емоційного пізнання.

Отже, визначимо головні завдання формування духовного ставлення до природи:

1. Розвивати уявлення про цілісну картину світу природи. Сприяти усвідомленню учнем себе однією з інших рівноцінних складових природи.
2. Стимулювати бажання сприймати й оцінювати естетичні властивості природних явищ; розвивати естетичні почуття та здатність переживати духовні стани в процесі споглядання об’єктів природи.
3. Формувати ставлення до природи в єдності естетичного та розумно-практичного її використання.
4. Виховувати прагнення до дій та вчинків, спрямованих на підтримку або збереження об’єктів природи [17, с. 26].

Особливе значення у формуванні гуманного ставлення до природи має приклад учителя. Інтерес вихователя, його щире емоційне захоплення красою природи, дбайливе ставлення до її об’єктів неодмінно передаються вихованцям.

Дослідження свідчать, що значна частина дошкільників усвідомлює негуманну сутність протиприродних дій, не оцінює їх як недобрі, неестетичні, бездушні. Тому важливим аспектом змісту виховання дбайливого ставлення до природи є цілеспрямоване оцінювання вихователем фактів безглуздого руйнування об’єктів природи, порушення їх краси, гармонії. Це оцінювання має спиратися на емоційно-образні характеристики негативних явищ, а також співвідноситися з естетичними поняттями потворного, жахливого, навіть драматичного, трагічного для людини. Досить згадати відомі факти нещадного ставлення до дерев, дрібних тварин, птахів. Нерідко вони трапляються перед очима дітей. Проте далеко не завжди такі дії викликають обурення, осуд. І саме тому втручання вихователя необхідне. Традиційна естетика навряд чи оцінила б факт безжального знущання з маленької живої істоти з позиції високих категорій трагічного. Проте з погляду духовності, де підкреслюється єдність усього живого, унікальна цінність будь-якого життя, це розглядається саме так.

Такий підхід дає змогу вихователю через оцінювання драматичності фактів знищення чи понівечення живої природи, через особисте позитивно-емоційне ставлення, а також через приклад дієвої турботи про збереження цілісності природи розвивати гуманні почуття у дітей.

Проте й цього недостатньо. Щоб виховна робота досягла своєї мети, необхідно використовувати найрізноманітніші форми й методи.

Систематизувати роботу з учнями, спрямовану на виховання гуманного ставлення до природи, розвиток чутливості до її краси, можна за допомогою таких психолого-педагогічних напрямів, які є основою формуючої методики [13, с. 55]:

— створення в дошкільнят позитивно-емоційної спрямованості на об’єкт природи за допомогою виразного демонстрування педагогом відповідного особистого ставлення до нього;

— активізація сенсорної сфери учнів, тобто включення якомога більшої кількості аналізаторів у процес сприймання природного явища (уважно роздивитися, доторкнутися, погладити, понюхати тощо);

— вправляння учнів у доборі словесних позначень якостей та властивостей об’єкта природи, які підкреслюють його сутність та естетичну значущість (епітети, метафори, порівняння тощо);

— створення умов для активізації в пам’яті дошкільника образу об’єкта природи, який сприймався раніше (унаочнення, оповідання, бесіди тощо);

— моделювання ситуацій ототожнення себе з об’єктом живої природи (ігрові вправи, ігри-драматизації);

— вправляння у гуманних діях та вчинках щодо об’єктів природи [13, с. 55].

Методи та форми взаємодії з дошкільниками, метою яких є формування дбайливого ставлення до природи, зазвичай визначає вихователь. Проте результати педагогічної роботи будуть значно успішнішими, якщо діти залучатимуться до тих видів діяльності, яким вони самі надають перевагу. Недооцінювання цього моменту може істотно знизити ефективність виховних впливів.

Методичний інструментарій (форми, методи, засоби, прийоми роботи) має бути досить різноманітним і сприяти розв’язанню таких завдань [13, с. 56]:

— формування естетичної спостережливості та здатності до концентрації уваги під час сприймання об’єктів і явищ природи;

— сприяння розвитку судження, тобто вміння висловити думку щодо суттєвих та естетичних властивостей природних об’єктів;

— виховання естетичних почуттів, співчутливого ставлення до об’єктів живої природи;

— сприяння розвитку допитливості та творчої уяви.

Пошукові пізнавальні завдання перетворюють красу природного довкілля на одне з найпривабливіших для дошкільників явищ, активізують їхнє прагнення до пізнання нових об’єктів, їх суттєвих та естетичних властивостей. При цьому в дітей виникають запитання «Чим відрізняються красиві явища від некрасивих? Чи боляче рослинам? Як можна допомогти тваринкам?»

Буденну прогулянку можна перетворити на захоплюючу гру-змагання: «Хто більше помітить красивого в природі» або «Хто більше помітить живих об’єктів». Під час перебування на свіжому повітрі у сквері, парку варто запропонувати ігрові завдання, які стимулюють обмін знаннями, враженнями, думками, оцінками, судженнями: «На що схожі хмари?», «Який танок у сніжинок?», «Як співає капіж?», «Знайди відмінності» (на матеріалі порівняння форми, кольору квіток, листя тощо) [13, с. 58].

Зарекомендували себе як ефективні такі форми художньо-трудової діяльності, як виготовлення та прикрашення годівничок або будиночків для птахів. Проте дуже важливо, щоб змайстровані дошкільниками предмети не залишалися у шафі, а були урочисто пристосовані за призначенням. Доцільно періодично спостерігати за пташиними домівками – чи оселилися там мешканці. Бажано нагадувати учням, що корм до годівничок слід класти щодня. Можна призначити відповідальних чергових, які будуть розповідати іншим учням, чи прилітав хтось до годівничок. Якщо «відвідувачів» не було кілька днів, потрібно повісити годівничку ближче до місця перебування дрібних птахів.

Значний інтерес дошкільників викликають міні-конкурси на кращий художній опис рослини (дерева, куща, квітки) на ділянці, у парку чи в сквері. Такі заходи сприяють розвитку спостережливості, тренують мовну творчість, збагачують словниковий запас естетичними поняттями. До речі, творчість завжди гальмує руйнівні тенденції, зміцнює прагнення зберігати красу.

Захоплення дошкільниками фантастикою можна використати у виховному процесі, запропонувавши їм простежити, як письменники-фантасти уявляють собі природу інших планет, як вони описують «взаємини» людей майбутнього з природою Землі, якими бачать наслідки сьогоднішнього недбалого ставлення людства до природи.

Щиру зацікавленість виявляють дошкільники до змагань на кращий твір, розповідь, живописне зображення на тему «Люба моя природа». Проведенню таких заходів мають передувати позашкільні індивідуальні завдання, які містять вимогу виконання естетично та гуманістично акцентованих видів робіт:

— спостереження за певними об’єктами (явищами) природи згідно з планом, запропонованим учителем, з подальшим обговоренням та порівнянням вражень;

— фотографування, малювання фактів гуманного ставлення дітей та дорослих до природи;

— заготівля матеріалу для виготовлення сухих букетів, коренепластики, аплікацій [13, с. 60].

Завдання такого типу викликають у більшості дошкільників емоційне піднесення, пов’язане з очікуванням зустрічі з природою, творчим натхненням, інтересом до результатів виконання завдань однолітками.

Психологічною основою гуманних вчинків щодо живої природи є співчуття, що спонукає допомогти, захистити. Ефективним методом формування співчуття є ігрові вправи-перевтілення. Сутність їх полягає в тому, щоб дитина, взявши на себе уявну роль певного об’єкта живої природи, усвідомила його основні потреби, відчуття, почуття.

Під час виконання таких ігрових вправ дошкільники переконуються, що у них та у живої істоти, у яку вони «перевтілюються», є багато спільного. Розуміння того, що хтось відчуває, переживає так само, ототожнення із власним почуттєвим досвідом сприяє формуванню найпростішого співчуття.

Коли вихователь вперше пропонує дітям вправу-перевтілення, він пояснює її правила. Дошкільникам пропонуються зображення (картинки, фотографії) знайомих рослин та тварин. Кожний із гравців вибирає один образ за уподобанням і має «перевтілитися» в нього. Для цього гравцю необхідно зосередитись і пригадати, що йому відомо про цю рослину або тварину (де вона живе росте), що їй необхідно для життя, яким чином вона продовжує своє життя тощо. Далі вихователь дає зразок розповіді. Наприклад, дошкільник «перевтілюється» у квітку ромашку. Розповідь квітки: «Я квіточка тендітна. Звуть мене ромашка. У мене золотава голівка і білий віночок-пелюсточки. Я люблю сонечко. А ще люблю водичку. Без вологи я можу загинути. Коли спекотно – мучить спрага. Коли обривають мої пелюсточки, мені боляче. Любі діти, бережіть мої квіточки, дайте водички в спеку, і я буду милувати вас своєю красою!» [13, с. 63].

Ще одним методом для розвитку здатності ототожнювати себе з об’єктами живої природи є ігри-драматизації. Виконуючи ролі різних істот, учні психологічно наближаються до їх способу життя, відчувають симпатію до створених ними образів, і це переноситься на справжніх представників світу тварин

У становленні емоційно-ціннісного, відповідального ставлення дошкільника до природи важливу роль відіграє гра. Найважливішим результатом гри є глибока емоційна задоволеність дитини її процесом, що найбільшою мірою відповідає потребам і можливостям пізнання навколишнього світу та побудові гармонійних стосунків з природою.

У розробленні змісту та форм ігрової діяльності, сприятливої для формування емоційного сприйняття об’єктів природи, доцільно спиратися на дані екологічної психології про вплив психологічних релізерів. Тому, добираючи об’єкти та явища природи для ігрових завдань, тренінгів, слід брати до уваги те, що ставлення дитини до природи загалом формується крізь призму й ставлення до об’єктів найближчого оточення [13, с. 64].

Розуміння естетичної своєрідності об’єктів природи народжується із зовнішнього образу, що сприймається чуттєво (зором, слухом, на дотик, нюх, смак) як цілісна форма у гармонійному співвідношенні зі змістом. Це сукупність інформативно насичених ознак, ключових стимулів (релізерів), що класифікуються за сенсорними системами, на які вони впливають. Серед природних психологічних релізерів виділяють візуальні, аудіальні, тактильні, нюхово-смакові, поведінкові.

Зміст ігрових завдань має коректувати ставлення до деяких природних об’єктів, що внаслідок дії природних релізерів виступають для дітей у ролі «піддослідних» (жаби, мурахи). Причиною такого ставлення є відсутність емоційного потягу до природного об’єкта та природна допитливість дітей. «Піддослідними» найчастіше виступають ті об’єкти, що викликають негативні емоції та до яких у дітей склалося байдуже чи негативне ставлення в результаті попереднього досвіду спілкування з ними. Таке ставлення викликане емоціями огиди, гніву, презирства, що становлять комплекс ворожості, та характеризується проявами агресії. Тому ігрові завдання повинні стимулювати сприйняття дітьми природних об’єктів як таких, що належать до сфери «людського», рівного їм у своїй самоцінності. Природні об’єкти мають виступати в іграх як повноправні партнери зі спілкування та діяльності.

Емоційний тон відчуття та емоційна оцінка, що виникають у результаті дії природних психологічних релізерів, сприяють виникненню в дошкільників потягу до природних об’єктів.

З метою збагачення естетичних вражень дітей розроблено ігрові завдання, тренінги [13, с. 70] (Див. таблицю 3.1).

Таблиця 3.1.

Ігрові завдання, тренінги для дітей 4-6 років

Природні психологічні релізери	Завдання, тренінги
Візуальні: колір, форма, величина, світлотіньові властивості, пропорція, симетрія	«Гірлянда з осіннього листя», «Букет осінніх квітів», «Моє дерево», «Музей природи», «Порівняй і знайди», «Усе побачити, нічого не забути», «Зимові скульптури», «Весняні барви», «Подорож хмарами», «Вгадай квітку за кольором», «Барвистий віночок літа», «Ось він який», «Художник», «Будуємо тваринам житло», «Килимок для друга» тощо
Аудіальні: звуки	«Сумна музика осені», «Пташина розмова», «Звуки лісу», «Сприймаємо звуки», «Відтворюємо звуки», «Послухай серце дерева», «Кришталева мелодія зими», «Симфонія весни», «Музика літнього дощу», «Пісенька джмеля», «Розвідники», «Про що звірі говорили?» тощо
Тактильні: властивості поверхні	«Моє дерево», «Чоловічок із кори», «Впізнай листочок на дотик», «Майстерня Снігової Королеви», «Чарівний мішечок», «Подарунки моря», «Чи вміють рослини захищатися?», «Турботливий господар», «Звір, птах, комаха» тощо
Нюхово-смакові: нюх, смак	«Що нам осінь принесла», «Терпкий запах осені», «Морозна свіжість зими», «Весняні аромати», «Духмяні пахощі літа», «Плоди літа», «Впізнай за смаком», «На гостинах у лісових мешканців», «Мій улюблений квітковий аромат», «Джерельна вода», «Повітря, яким ми дихаємо» тощо
Поведінкові: вітальні прояви	«Звір, птах, комаха», «Хто кому потрібний», «Зустріч із жабкою», «Дзеркало для тварин», «Впізнай за тінню», «Посварилися два півники», «Кошеня», «Коник-стрибунець», «Як подорожують тварини», «Мураха-будівельник», «Павукове плетіння» тощо

Одним із найефективніших методів екологічної освіти дошкільників взагалі вважається ігровий, що не так давно з’явився в педагогіці.

Специфічною особливістю гри як форми організації навчання є можливість створення емоційного настрою, що підвищує інтерес до вивчення проблеми, ситуації, явища, активізує творчу ініціативу, забезпечує високий рівень засвоєння, закріплення і застосування теоретичних знань та професійних умінь. Ігровий метод навчання в екологічній освіті є порівняно новим, але він одразу зарекомендував себе в процесі навчання як інтерактивний, тобто заснований на взаємодії. При використанні цього методу активність дітей часто перевищує активність вихователя.

Особливо слід відзначити роль імітаційних ігор в екологічній педагогіці. На думку Н.Н. Лєтошенко, «в основі екологічної гри знаходиться система міжпредметних знань про єдність людини і природи, які частіше за все мають абстрактний, неконкретний, теоретичний характер і часто бувають складними для засвоєння дошкільниками. Більш успішному засвоєнню і формуванню теоретичних знань повинен сприяти принцип моделювання». Навчальні моделі дозволяють розкрити суть і подати в наочній формі зв’язок між об’єктами природи і суспільства, показати головні тенденції їхнього розвитку, матеріалізувати протиріччя між людиною і природою. Усе це робить навчальні програми незамінним засобом екологічної освіти [5, с. 156].

Одне з визначень імітаційної гри – це групове вправляння у виробленні послідовних рішень у штучно створених умовах, що імітують реальну ситуацію.

Імітаційні ігри дозволяють охопити одночасно процеси, що відбуваються в природі протягом десятиріччя, стиснути їх в масштабі ігрового часу, моделювати сукупний відгук природного середовища на вплив людини, одержуючи повну картину можливих природних і соціальних процесів.

Наведемо деякі особливості імітаційної гри [5, с. 157]:

1. Вихователь, що очолює гру, не має авторитетної ролі, він виконує тільки функції організатора гри.
2. У процесі гри взаємодією учасників створюється навчальна ситуація.
3. Здійснюється персоналізація ігрового навчання.
4. Обстановка гри створює найбільш сприятливі можливості для активності дітей.
5. У процесі гри проявляється винахідливість, кмітливість, працездатність її учасників.
6. В учасників гри спільне завдання – аналіз ситуації, прийняття рішень відповідно до призначеної кожному ролі.
7. Гра як форма навчання характеризується гнучкістю: можна вирішувати завдання різної складності.

Дуже важливо правильно вибрати час, режим проведення гри, оскільки від цього залежатиме обсяг та характер інформації, що підлягає засвоєнню й закріпленню, а саме: буде це складна, розгорнута, тривала за часом проведення гра чи це буде тільки імітаційна ситуація

Перспективними методами формування любові до природи є змагання «знайок». Тому варто організовувати конкурси, вікторини на теми: хто краще знає рослини лісу, садові, кімнатні квіти, хто може розпізнати дерево (кущ, рослину) за її листям, плодами, хто більше знає про життя тварин, виховання ними дитинчат.

Використовуючи формуючі методи, слід пам’ятати: їх ефективність значною мірою визначає узгодженість дій педагогів та батьків. Тому до системи виховних впливів доцільно ввести різноманітної форми роботи з сім’єю відповідної спрямованості. Так, з батьками бажано провести цикл консультацій, під час яких акцентувати увагу на значенні виховання здатності до естетичного сприймання природи для духовного розвитку дитини. Батьків важливо ознайомити з доступними методами, прийомами збагачення естетичних вражень учнів про природу, виховання гуманного ставлення до неї.

Робота з батьками може проводитися у формі семінарів-практикумів, під час яких членів родини навчають процедури проведення з дітьми ігор, завдань тощо.

Ефективними формами роботи з сім’єю є організація «Майстерні краси», у якій батьки разом з учнями можуть виготовляти естетичні предмети, що будуть представлені на конкурси. Тематика конкурсів має бути різноманітною на кращу композицію з сухих квітів, на кращу спільну з батьками розповідь про домашніх тварин, на краще сімейне фото на фоні природи, на кращу домашню квітку тощо. Будь-яка форма роботи з батьками має проходити в атмосфері позитивно-емоційного настрою, з використанням приємного музичного супроводу.

4. Педагогічна система виховання екологічного світосприйняття у старших дошкільників

Відповідальне ставлення до природи — це здатність і можливість дитини свідомо, а отже цілеспрямовано, добровільно, виконувати вимоги і вирішувати завдання морального вибору, досягаючи певного результату. Метою поведінки дошкільника повинні бути такі вчинки, які спрямовані на підтримку відтворюючих сил природи, нанесення найменшого збитку її естетичних і матеріальних цінностей, на збереження природи для майбутніх поколінь. Добровільне, вільне дотримання моральних вимог, пов’язаних з відношенням до природи, передбачає переконаність в необхідності такої поведінки, а не страх за можливе осудження з боку оточуючих. Саме переконаність дозволяє людині протидіяти будь — якому впливу, а також долати свої сумніви, які не відповідають екологічній необхідності.

Відповідальність, як внутрішня якість особистості, є поєднання раціонального й емоціонального, гармонійний зв’язок розуму і почуття. Екологічна відповідальність пов’язана з такими якостями дитини, як цілеспрямованість, зібраність, вміння мобілізувати свої можливості, самоконтроль, передбачення наслідків своїх дій в природному середовищі, критичне ставлення до себе та інших. Вихователю необхідно знати, що екологічна відповідальність та інші явища соціальної відповідальності, виражається в таких емоційних станах: турбота, занепокоєння, старанність, тривога, напруженість, хвилювання, зосередженість, сумнів та ін. [16, с. 94].

Відповідальне ставлення дитини дошкільного віку до природи ми розглядаємо як аспект утвердження відповідальності в якості стійкої риси характеру особистості. Екологічна відповідальність як внутрішня якість, як елемент свідомості є формою прийняття системи відповідальної залежності людини та природи. Вона характерна у вищій мірі позитивним відношенням до суспільних потреб і заснована на глибокому розумінні своїх вчинків, в усвідомленні цінності та соціальної ролі в екологічній ситуації.

Система потреб складає ядро особистості. Покликання до спілкування з природою властиве людині органічно, адже усім своїм минулим, сучасним і майбутнім вона пов’язана з природою. Покликання до природи включає всі прояви активності: чисто біологічну активність темпераменту, і соціальну активність переконань. Необхідність спілкування з природою включена в структуру біологічних і пов’язаних з ними матеріальних потреб, та ідеальних (духовних, культурних) потреб пізнання природи, сенсу життя, існування. Зростає значення розвитку потреб нового типу — в цілісному відтворенні освоєного світу, у відповідальності за духовний розвиток людини в поєднанні з розвитком навколишнього середовища. Актуальність формування саме цієї потреби пояснюється загостренням суперечностей між відношенням до навколишнього середовища екологічної основи життя і ставленням людини до самої себе [16, с. 96].

Для педагога важливо, щоб потреба спілкування з природою впливала на соціальні потреби дошкільника, наприклад, постати певне місце в колективі, користуватися прив’язаністю друзів, увагою вихователя. Потреба в спілкуванні з природою, в її збереженні включається в систему мотивів індивідуальної поведінки. Відповідальність на рівні мотивів виступає як соціально збуджуючий стимул. Виділяють такі мотиви:

— Громадсько — патріотичні — що ґрунтуються на бажанні примножити багатства природи і пов’язані з почуттям обов’язку перед суспільством з охорони природи своєї Батьківщини.

— Гуманістичні — виражаються в прагненні проявити добро, співчуття у відношенні до живого, бажання захищати.

— Естетичні — виявляються у потребі зберегти красу навколишнього середовища.

— Науково — пізнавальні — виражаються у розумінні складних зв’язків суспільства, людини і природи, прагненням пізнати її закони.

— Гігієнічні — виходячи з розуміння значення природи для здоров’я людини і бажання зберегти її оптимальні біофізичні та хімічні параметри.

— Економічні — засновані на визнані природи як джерела ресурсів для розвитку продуктивних сил суспільства, науково-технічного прогресу [16, с. 98].

Звідси, розуміємо, що свідомість — це єдність знання і переживання. Засвоєння екологічних знань, звичайно, повинно супроводжуватися емоційними переживаннями дошкільника і сприяти становленню його екологічних переконань як стержневого компонента екологічної відповідальності.

Екологічні переконання — це суб’єктивне відношення людей до природи, яке розкриває знання про її значення для людини, про організованість та еволюцію природи, чуттєво пережиті і включені в ті аспекти свідомості, що пов’язані з розумінням ідей бережливого гуманного ставлення до природи. Як будь — які моральні переконання, екологічне переконання сучасної дитини дошкільного віку повинно будуватися на основі принципів загальнолюдської свідомості.

Моральне формування особистості, а також її формування відповідального ставлення до природи, базується не тільки на вимогах, а і на знанні взірців моральної поведінки, на порівнянні своїх дій і вчинків з такими зразками та їх оцінкою. Цей внутрішній процес приводить до створення оцінних відносин, зумовлюючих моральні, естетичні, юридичні та інші критерії вчинків і переживань людини. Отож формування у дошкільників відповідального ставлення до природи досягається за умови їх участі в різноманітних навчальних та життєвих ситуаціях, де необхідно приймати екологічно правильне рішення [16, с. 101].

Психологічна природа екологічних поглядів і переконань, які впливають на формування відповідальності, включає три основні компоненти:

— інтелектуальний (екологічні знання та інтелектуальні вміння світоглядного характеру, володіння прийомами причинно — наслідкового мислення);

— персональний (мотивація,відношення і оцінка, віра в необхідність охорони природи і т.п.);

— внутрішню готовність (бажання, намір, потреба реалізації своєї позиції у вчинках діяльності по охороні природи [16, с. 102].

Світогляд, ідеали, переконання дошкільників, які є одночасно мотивами його діяльності, в навчально — виховному процесі наповнюються екологічним змістом. Розглядаючи зміст поняття відповідальність перед природою (екологічна відповідальність), ми приходимо до висновку, що воно вбирає в себе всі суттєві ознаки поняття відповідальності, як соціальної та психологічної категорії і є актом свідомості, так як свідомість — це спосіб відношення до об’єктів своєї діяльності з врахуванням їх властивостей та можливостей.

Відповідно педагогічний навчально — виховний процес повинен бути спрямований на формування таких психологічних властивостей особистості, як потреба в спілкуванні з природою, інтерес до пізнання її законів, мотиви поведінки і діяльності по охороні природи, переконання — в соціальній обумовленості відношення людини до природи, в необхідності управління природними явищами.

Слід комплексно реалізовувати завдання екологічного виховання, а саме:

— виховування гуманного ставлення до природи;

— формування системи екологічних знань та уявлень про природу;

— розвиток уміння бачити і відчувати красу, привабливість кожного елемента довкілля; милуватися і захоплюватися ними;

— включення у посильну еколого-зорієнтовану діяльність [16, с. 105].

Вирішення цих завдань забезпечить активне спілкування дошкільнят з природним довкіллям і сприятиме їх соціалізації.

Отже, екологічне виховання — це систематична педагогічна діяльність, спрямована на розвиток в дітей екологічної культури.

5. Аналіз результатів експериментальної роботи

Вивчення, аналіз та узагальнення теоретичних основ досліджуваної проблеми, дозволили нам перевірити ефективність сучасної методики виховання бережливого ставлення до природи дошкільників.

Важливою умовою екологічної освіти є побудова такої ефективної системи навчання, яка буде враховувати психолого-педагогічні особливості дошкільників, рівень їх розвитку, використання вправ і завдань, які забезпечуватимуть екологічну спрямованість в школі.

Проведений аналіз наукової літератури вказує на те, що проблема екологічного виховання не завжди була актуальною як для самої педагогіки, так і психології, а також для методик дошкільного навчання. Лише в останні десятиліття виховання екологічної культури набуло достатньої уваги.

Прагнення відшукати ефективних прийомів, шляхів виховання екологічної культури дошкільників, потребує пильного ставлення до особистості дитини, враховувати в цьому процесі його вікові та індивідуальні особливості.

Зазначимо результати дослідження на кожному з його етапів.

На констатувальному етапі дослідження, вивчення основних психолого-педагогічних і методичних проблем екологічного виховання дошкільників проводилось шляхом використання методів соціологічного опитування. А саме анкетування, інтерв’ювання та бесіди.

В ході проведеного опитування було обстежено групу вихователів дошкільної ланки освіти.

Щоб підтвердити робочу гіпотезу на констатувальному етапі, під час проведення анкетування серед вихователів дошкільної освіти, нашими основними завданнями були:

— визначення рівня обізнаності вихователів з даною проблемою;

— з’ясування актуальності проблеми екологічного виховання дошкільників на сучасному етапі;

— визначення причин і ефективних прийомів, заходів щодо екологічного учнів дошкільного віку.

В анкетуванні брали участь вихователі ДНЗ м. Миколаєва, а також Миколаївської області.

В результаті анкетування були отримані такі результати щодо визначення ефективності сучасної методики екологічного виховання:

— так, ефективною (10 %);

— ефективною, за умови взаємодії школи, сім’ї та

громадськості (40 %);

— не завжди ефективною(45 %);

— не ефективною (5 %).

Отже, слід звертати увагу на відповіді вихователів. Варто прислухатися до їх порад і змінити, якщо не методику екологічного навчання і виховання, то хоча б підхід до неї.

Викликало розгубленість у вихователів запитання щодо визначення сутності екологічного виховання. Варто сказати, що вчителі у своїй більшості не з’ясували поняття екологічної культури, а в кращому випадку означили його однобічно.

Як видно з відповідей, види робіт (ефективні прийоми, заходи щодо формування екологічної культури дітей), які використовуються вихователем у навчально-виховному процесі в роботі з дошкільниками були зазначені такі:

а) диференційований підхід.

б) індивідуальний підхід.

в) співпраця дитячого навчального закладу та сім’ї.

г) виховні заходи екологічного спрямування.

ґ) нетрадиційні форми роботи.

У роботі щодо покращення методики екологічного виховання дошкільників вихователі використовують такі методичні матеріали:

а) журнальні публікації (12 %);

б) газетні матеріали (24,5 %);

в) психологічна література (28,2 %);

г) спеціальна педагогічна література (34,9 %).

Проте, проблема виховання екологічної культури вимагає більшої обізнаності серед вихователів дошкільної ланки освіти. Зокрема, викликають труднощі такі питання у роботі з дітьми даної категорії. А саме:

1. Немає досить спеціальної педагогічної літератури щодо роботи з дітьми.
2. Бар’єр, які діти психологічно ставлять і не хочуть співпрацювати з вихователем.
3. Небажання самих батьків співпрацювати з ДНЗ.

Ґрунтуючись на результатах дослідження під час опитування вихователів, можна попередньо окреслити такі основні заходи та тенденції у вихованні екологічної культури дошкільників:

1. Ґрунтовне вивчення проблеми.
2. Широке ознайомлення вчителів із станом проблеми.
3. Педагогічно-психологічний всеобуч батьків, специфіки роботи з дітьми.
4. Забезпечення єдності дій усього педагогічного колективу щодо вирішення проблеми екологічного виховання в сучасній школі.
5. Узагальнення передового педагогічного досвіду роботи з екологічного навчання та виховання та впровадження в практику.

На формувальному етапі дослідження нами була визначена система роботи щодо формування екологічної культури, запропоновані цікаві форми роботи, такі як ігри і завдання екологічного спрямування (див. додатки).

Дидактичними умовами формування екологічної культури дітей дошкільного віку, які обґрунтовані в нашому науковому дослідженні є:

а) забезпечення індивідуального та диференційованого підходу до екологічного навчання та виховання, цілеспрямоване використання системи дидактичних вправ.

б) самостійна і творча діяльність, її спрямування на формування пізнавального інтересу до навчання.

Що стосується розвитку пізнавальних інтересів та творчої діяльності учнів, нами були апробовані різні види завдань і вправ, які подані в додатках, саме творчого характеру.

Кожне із завдань пропонувалось дітям із врахуванням їх індивідуальних і психологічних особливостей:

а) репродуктивні – відтворення фактичних знань, орієнтування на досвід дітей;

б) розвивальні – на розвиток психічних процесів;

в) творчі – розвиток вмінь та навичок діяльності в нестандартних ситуаціях, розвиток самостійності дошкільників.

З метою забезпечення більш доцільного педагогічного керівництва навчальним процесом і досягненням його оптимальних результатів нами була проведена цілеспрямована робота із батьками, яка передбачала формування у них адекватного уявлення про екологію, її прояви та причини.

Форми роботи у цьому випадку були:

— спільні збори батьків і дітей;

— індивідуальні бесіди;

— консультації вихователів з батьками;

— педагогічні семінари та інше.

На підсумковому етапі дослідження проводилися узагальнення, одержаних на формувальному етапі експерименту даних.

Висновки і педагогічні рекомендації

Екологічне виховання — процес педагогічно спрямований. Завдання вихователя — допомогти маленькому досліднику розібратись у розмаїтті об’єктів і явищ природного середовища, викликати інтерес до нього, навчитись бачити духовне благородство, милосердя і на основі цього виховувати прекрасне в собі, почуття любові до всього живого, бажання охороняти й примножувати все, чим багата рідна земля [5, с. 147].

В наш час охорона природи є найважливішою справою держави, народу. Настав час керуватися правилами екологічного гуманізму, головна ідея якого — людина — частка планетарної родини з новою екологічною етикою, яка грунтується на шануванні всіх живих істот Землі. І завдання педагогів — максимально наблизити вивчення предмету до безцінного джерела знань — рідної природи .

Необхідність подолання екологічних проблем сучасності поставила перед педагогічною теорією та шкільною практикою завдання: на основі біосферного підходу підготувати екологічно грамотну людину, яка розуміє значення життя як найвищої цінності, здатна визначати своє місце у світі, брати участь в охороні навколишнього середовища, раціонально використовувати природні багатства, приймати свідомі рішення у сферах життя, де перекриваються інтереси людини як живої істоти, суспільства і довкілля. У системі підготовки екологічно грамотної особистості важлива роль належить початковій школі, яку можна розглядати як початкову ланку збагачення людини знаннями про природне і соціальне середовище, ознайомлення її з цілісною картиною світу і формування науково обґрунтованого, гуманного ставлення до довкілля.

Для успішного здійснення екологічного виховання дошкільників необхідна відповідна підготовка майбутніх вихователів. Від рівня підготовки вихователя значною мірою залежить і рівень сформованості екологічної культури дошкільників.

Компонентно-структурний аналіз поняття “екологічна культура” дав змогу виділити в його структурі такі компоненти: ціннісно-емоційний, змістовий та діяльнісний.

Емоційно-ціннісний компонент характеризують такі показники:

– розуміння не тільки практичної, а й пізнавальної, естетичної й гігієнічної цінності природного середовища, ролі соціально-економічних факторів як у виникненні соціоекологічної кризи, так і в можливому її подоланні, необхідності докорінних змін у взаємодії людини і природи;

– усвідомлення того, що людина – частина природи, таких пріоритетних цінностей, як чисті повітря, вода, продукти харчування, незруйновані природні ландшафти;

– вияв інтересу до розв’язання екологічних проблем, громадянської позиції щодо випадків порушення правил поведінки в навколишньому середовищі, нетерпимості до безвідповідального ставлення до довкілля;

– відмова від споживацької психології, усвідомлення необхідності участі кожного педагога в екологічній освіті і вихованні дошкільників [11, с. 22].

У складному утворенні, яким є екологічна культура, важливу роль відіграє діяльнісний компонент, пов’язаний з оволодінням особистістю такими вміннями і навичками:

– вивчення природи та її охорона;

– здійснення науково обґрунтованих екологічних дій;

– передбачення наслідків впливу людини на природу;

– підпорядковування всіх видів своєї діяльності вимогам раціонального природокористування;

– співвіднесення власної поведінки і діяльності у навколишньому середовищі із мораллю і нормами права в суспільстві;

– оцінки впливу господарської діяльності людини на довкілля [11, с. 22].

Становлення екологічної культури старшого дошкільника – це один із складних процесів, оскільки основою екологічної підготовки дитини є розуміння ними законів розвитку та взаємодії природи і суспільства.

Таким чином, процес формування екологічної культури дошкільників спрямований на розвиток і поглиблення системи наукових знань про взаємозв’язок і взаємодію суспільства та природи, розуміння багатогранної цінності природи для суспільства взагалі і кожної людини зокрема; вироблення активної природоохоронної позиції; розвиток потреби у спілкуванні з природою та її пізнанні, прагнення до активної практичної діяльності, удосконалення умінь з вивчення, оцінки, покращення стану навколишнього середовища.

Проаналізувавши результати проведеної роботи, ми визначили основні вимоги до вихователів:

— мати достатній обсяг знань про світ природи;

— демонструвати позитивний приклад поведінки в екологічному довкіллі;

— у процесі діяльності врахувати вікові можливості дітей;

— під час роботи головну увагу приділяти моральній та інтелектуальній спрямованості дітей;

— використовувати новітні дослідження науковців;

— врахувати наявний досвід дошкільників;

— будувати роботу на основі системного підходу, використовуючи календарно — перспективне планування;

— чітко формулювати і визначати програмові завдання (який вибирається об’єкт, з чим знайомиться, чого навчається, що закріплюється, розвивається, виховується тощо);

— особливу увагу звертати на першорядну значимість оточуючого світу та роль людини в його збереження;

— навчальний процес будувати на основі живого сприймання природного довкілля;

— добираючи інформацію, враховувати психологічні стимули, які сприяють кращому засвоєнню дітьми природничих знань (розпочинати ознайомлення з чогось цікавого, вагомого, що привертає увагу дитини — поведінка, спосіб пересування, зовнішня ознака);

— інформацію про живі істоти прагнути подавати, проводячи паралелі з людиною: влаштування гнізда, догляд за дитинчатами тощо;

— урізноманітнювати роботу активними формами та методами ознайомлення з природою;

— в практику роботи впроваджувати такі ефективні форми організації праці з дитиною, як: тематичні дні, екологічні проекти, екологічні стежини;

— творчо використовувати передовий екологічний досвід з екологічного виховання;

— налагодити систематичне екологічне просвітництво батьків вихованців;

— своєю діяльністю сприяти популяризації екологічного виховання серед широкого кола громадськості [5, с. 160].

Одним з напрямків спільної роботи дитячого садка і сім’ї є організація праці дітей в природі і через неї вирішення завдань екологічного виховання.

Нами було проведено опитування батьків Анкетуванням охоплено 48 батьків, діти яких відвідують середню групу № 4 і старшу групу № 12 ДНЗ № 56 „Віночок” м. Миколаєва.

Було встановлено, що діти дошкільного віку допитливі, їх цікавить те, що відбувається у природі, але, на жаль, батьки часто заклопотані і не мають часу на тривалі прогулянки і бесіду з малюками, також їм бракує елементарних знань з екологічного виховання. Оскільки багато з дошкільнят у вихідні дні та влітку провідують своїх бабусів і дідусів у сільській місцевості, то вони мають можливість спостерігати за домашніми тваринами і допомагати старшим доглядати за ними. Це ж стосується і роботи на городі та в саду. Батьків дошкільнят загалом турбують екологічні проблеми, але вони не готові щось змінити у своїй поведінці і стилю життя.

У нашому дослідженні встановлено, що необхідними шляхами в досягненні ефективності екологічного виховання дошкільників можуть бути: педагогічне керівництво діяльністю сім’ї, використання ефективних форм взаємодії дитячого садка і сім’ї. Ці педагогічні умови є основою організації і проведення роботи дитячого садка і сім’ї з екологічного виховання дітей.

Необхідність підключення сім’ї до екологічного виховання обумовлена тим, що в сім’ї здійснюється універсальне сімейне спілкування, де на першому місці стоїть безкорислива любов батьків до своїх дітей; сімейне виховання більш емоційне, а це важливо для екологічного виховання. Другою причиною необхідності підключення сім’ї до екологічного виховання є те, що в сім’ї ще недостатньо ведеться робота з екологічного виховання дітей, а тому в дитячому садку необхідно коректувати все те негативне, що впливає на дитину в сім’ї і використовувати позитивне. Але для цього потрібна єдність в роботі дитячого садка і сім’ї, що передбачає повне розуміння завдань екологічного виховання вихователями і батьками, єдність мети, вимог, скоординованість дій.

Отже перед дитячим дошкільним закладом стоять такі завдання:

— засвоєння необхідних знань про взаємозв’язки і залежності у природі;

— розуміння багатосторонньої цінності і необхідності природи для людини;

— оволодіння нормами правильної поведінки в природному середовищі: розвиток потреби спілкування з природою і уміння оцінювати стан оточуючого середовища;

— активізація діяльності на покращення природного середовища [5, с. 161].

Вирішення цих завдань спрямоване на формування нової культури ставлення до природи, на подолання екологічної неграмотності.

Розглянемо, як можна реалізувати перше завдання екологічного виховання, а саме: засвоєння необхідних знань про взаємозв’язки і залежності з природі. Для того, щоб вирішити це завдання діти повинні чітко уявити, що таке жива і нежива природа; для живої природи потрібна їжа, повітря; все живе росте і розвивається. Все це дуже легко показати дітям під час спостережень чи праці в куточку природи, чи на городі. Так, наприклад, на городі можна посадити в землю насінину і камінець і поспостерігати за розвитком насінини і відсутністю життя у камінця. Подальшу роботу з дітьми доцільно провести у вигляді спостережень, під час яких дітей легко переконати в тому, що рослини без води, повітря і світла можуть загинути. Підвести дітей до формування узагальнюючих уявлень про наявність таких потреб у всього живого допоможуть розповіді вихователя про життя різних тварин і рослин. Всі ці знання повинні нести також інформацію про необхідність догляду за живими об’єктами природи і бережливе до них ставлення.

Засвоєння дітьми знань про залежності між життям об’єктів природи і задоволенням їхніх життєво важливих потреб дозволяє перейти вихователеві до ознайомлення із залежностями, які існують в середовищі мешкання тварин і рослин. Сюди відноситься залежність життя об’єктів природи від температури повітря, води, землі. Ці компоненти, впливаючи на рослинний світ, ведуть за собою зміни в тваринному світі, які мають свої яскраві особливості в кожній порі року і доступні для розуміння дітьми. Ознайомлювати дітей з такими залежностями можна під час спостережень та праці в природі в різні пори року. Восени, підгодовуючи птахів, увагу дітей слід спрямувати не лише на зміни зовнішнього вигляду рослин, на зміну поведінки птахів, але і на розуміння причин таких змін.

Список використаних джерел

1. Базова програма розвитку дитини дошкільного віку «Я у Світі» / Наук. кер. та заг. ред. О.Л.Кононко. 3-тє вид., випр. К.: Світич, 2009. – 430 с.
2. Балашова С. Спостереження за природою як засіб екологічного виховання молодших школярів //Початкова школа. — 2005. — № 3. — C. 19-21
3. Бех І. Д. Педагогіка і психологія // Педагогічна думка. — 1996. — №4. — С. 136-141
4. Грущинська І. Ведення спостережень за природою як засіб ознайомлення молодших школярів з основами екологічної грамоти //Початкова школа. — 2004. — № 5. — С.33-35
5. Гуріна Р. Екологічне виховання // Народное образование. — 2004. — №6. — 147-162
6. Лисенко Н.В., Кирста Н.Р. Педагогіка українського дошкілля: У 2 частинах: Навчальний посібник. — К.: Вища школа, 2006. — Ч. 1. — 302 с.
7. Лях В. Казка в екологічному вихованні молодших школярів //Початкова школа. — 2001. — № 1. — C. 63-64
8. Мазур П. Тематичні екскурсії — перший щабель у залученні молодших школярів до нату-ралістичної роботи //Початкова школа. — 2007. — № 6. — C. 52-53
9. Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку / Відповідальний редактор З.П.Плохій. — К., 1991. — 199 с.
10. Мартиненко С.М. , Хоружа Л.Л. Загальна педагогіка: Навч. посіб. — К.: МАУП, 2002. — 167 с.
11. Мелаш В. Екологія для молодших школярів // Початкова школа. — 2001. — № 5. — C. 22-24
12. Мелаш В. Екологія для молодших школярів //Початкова школа. — 2001. — № 3. — C. 47-49
13. Методичні рекомендації до програми виховання дітей дошкільного віку «Малятко» / Відповідальний редактор З.П.Плохій. — К.: Видавництво СП «СВЕНАС», 1993. — 254 с.
14. Положення про Всеукраїнську науково-методичну раду з екологічної освіти та виховання дітей та учнівської молоді //Освіта. — 2004. — № 35. — C. 2
15. Поніманська Т.І. Дошкільна педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. — К.: «Академвидав», 2004. — 456с.
16. Поніманська Т.І., Дичківська І.М. Дошкільна педагогіка. Практикум: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів, спеціальність «Дошкільне виховання». — К.: Видавничий Дім «Слово», 2004. — 352 с.
17. Програма розвитку та виховання дитини раннього віку «Зернятко» / Науковий керівник О.Л.Кононко. — К., 2004. — 192 с.
18. Пурдя Л. Екологічна освіта і виховання молодших школярів: (З досвіду Балаклійської районної станції юних натуралістів //Початкова школа. — 2007. — № 6. — C. 14-15
19. Сапронова О. Організація фенологічних спостережень з молодшими школярами //Початкова школа. — 2000. — № 5. — C. 15-18
20. Сапронова О. Практичні завдання-дослідження як засіб екологічного виховання молодших школярів //Початкова школа. — 2005. — № 12. — C. 24-26
21. Сапронова О. Практичні завдання-дослідження як засіб екологічного виховання молодших школярів //Початкова школа. — 2005. — № 6. — C. 28-30

Додатки

Практичне завдання-дослідження «Подружись з деревом» (для дітей 6 років)

Уявіть собі, що десь біля вашого будинку, біля школи або в міському парку росте невеличке дерево. Іноді його поливають дощі, іноді розгойдує вітер. Буває, що на деревце сідає зграйка птахів — співають, метушаться, б’ються… і відлітають.

Завдання 1. Під час прогулянки знайдіть своє деревце і спробуйте поговорити з ним. Назвіть його. Доберіть кілька прикметників, які можна вживати для опису дерева (наприклад, струнке, замислене, веселе, плакуче та інше). Використайте ці слова для складання невеличкої розповіді про дерево, з яким ви вирішили подружитися. Розкажіть про нього своїм друзям, у школі.

Завдання 2. Порівняйте це деревце з іншим, що росте поряд:

—         Високе воно чи ні?

—         Який у дерева стовбур — можна обхопити його руками, чи для цього потрібна допомога тата, мами або друзів?

—         Чи багато у дерева гілок, куди вони спрямовані — вгору, вбік чи вниз?

—         Роздивіться форму крони, колір кори, розмір і форму бруньок, листків, інші прикмети.

—         Послухайте, чи створює воно які-небудь звуки.

—         Опишіть дерево таким, яким воно є зараз, сьогодні.

—         Намалюйте своє дерево. Доберіть загадки про деревце. Загадайте їх своїм друзям, у школі.

Завдання 3. Проведіть такі спостереження за своїм підшефним деревцем:

—         На якому грунті воно зростає (на чорноземі, глині чи піску)?

—         Як воно почувається (добре, не дуже добре, гине)?

—         Чим йому можна допомогти (полити водою, розпушити грунт, замазати ранки тощо)?

—         За потреби разом з батьками допоможіть дереву.

Завдання 4. Дерева можуть жити кілька сот років — це залежить від виду дерева. Спробуйте визначити вік свого дерева. Це треба робити так:

—        Виміряйте сантиметровою стрічкою дерево в обхваті. Щороку дерево збільшується в обхваті на 2-3 см.

Наприклад. Обхват дерева рівний 100 см. 100 : 2 — 50 років або 100 : 3 = 33 роки. Таким чином, вік дерева від 33 до 50 років, а в середньому — біля 40 років.

—         Подумайте — молоде воно, доросле чи старе (для цього використовуйте виміри не тільки свого дерева, а й інших). Порівняйте результати.

—         У якого дерева (у молодого, дорослого чи старого) стовбур буде найтовщим? Чому?

Своїми враженнями поділіться в школі, з друзями.

Завдання 5.

—         Намалюйте листочки з вашого деревця.

—         Чи є на вашому дереві квітки — які вони, який мають запах?

—         Увагу яких комах привертають до себе дерева?

Як ви гадаєте, навіщо бджоли та інші комахи прилітають до вашого дерева?

Не забувайте провідувати деревце, над яким взяли шефство. Виконайте наступні завдання.

Завдання 6.

—         З’ясуйте, які живі істоти живуть на вашому дереві.

Що їм потрібно від дерева, щоб вижити?

—         А що необхідно дереву, щоб вижити?

—         Практичне завдання.

Складіть ланцюги живлення, які ви виявили навколо дерева. Вони починаються з рослин. Це — перша ланка. Друга ланка ланцюга — тварини, які харчуються рослинами. Третя ланка — тварини, які харчуються комахами або іншими тваринами. Запам’ятайте, що ланцюги живлення можуть складатися не тільки з трьох ланок, а й з чотирьох та більше.

—         Зробіть ланцюжки-гірлянд й з різнокольорового паперу. На кожній ланці напишіть, хто з ким пов’язаний. На уроках з курсу «Я і Україна» розкажіть про свої відкриття.

Завдання 7. Відвідайте своє дерево.

—         Подивіться, чи є на ньому плоди. Які вони?

Намалюйте їх.

—         Подумайте, як дерево з’явилося на тому місці, де воно знаходиться, і як нові дерева можуть приєднатися до нього.

Завдання 8. Провідайте своє дерево.

Як змінилося воно І місце, де воно зростає? Про що ваше дерево думає, що бачить, відчуває восени? Напишіть розповідь від імені вашого дерева. Прочитайте її своїм друзям у школі.

Завдання 9. Провідайте своє дерево взимку.

—         Послухайте, чи створює воно які-небудь звуки? Якщо «так», то які?

—         Яких тварин або їхні сліди ви бачили біля свого дерева?

—         Чи прилітають до вашого дерева птахи? Якщо «так», роздивіться, які. Як ви думаєте, навіщо вони прилітають?

—         Чи є на дереві плоди?

—         Хто живиться плодами з вашого дерева?

—         Допоможіть птахам — виготуйте для них годівничку, повісьте її на ваше дерево і не забувайте підсипати час від часу корм.

Практичне завдання «Посади дерево» (Поради)

—         Ранньою весною разом зі своїми батьками виберіть місце і дерево для посадки.

—         Перед тим, як викопати ямку для дерева, зніміть ґрунтовий покрив на площадці трохи більший, ніж майбутня ямка, і складіть у купу.

—         Окремо складіть викопану з ями землю. Розмір ямки, її глибина залежать від виду деревної породи, розміру саджанця і форми коренів. При цьому коріння дерева повинно вільно розміститися у ямці.

—         Для підв’язування дерева у дно ямки вбийте кілок завдовжки 1,5-2 метри.

—         На дно ями насипте родючий грунт і розправте на ньому коріння дерева. Частина дерева, де коріння переходить у стовбур, повинна бути трохи вищою за поверхню грунту.

—         Одна людина тримає дерево, а друга обережно, за допомогою лопати, закопує яму. Спочатку розпушену родючу землю рівномірно насипають між корінцями, щоб не залишилася пустота. Родючу землю додають, поки саджанець буде міцно триматися в ямці.

Землю, що залишилася, насипають поверх родючої землі і ущільнюють. Надто утрамбовувати землю на поверхні навколо саджанця не можна.

— Дерево, що посадили, потрібно одразу полити. Його підв’язують до кілка за допомогою шпагату, під який підкладають м’яку ганчірку.

На пам’ять про добру справу разом з татом і мамою сфотографуйтесь біля посадженого дерева. А на звороті світлини напишіть:

—         як називається посаджене деревце;

—         де і коли ви його посадили;

—         яка висота і товщина стовбура.

Дізнайтеся, як змінилося ваше деревце через рік.

Не забувайте провідувати і поливати ваше деревце — за один раз йому буде потрібно до 10 літрів води. Не варто поливати часто, але кожен полив повинен бути рясним.

Пам’ятайте, що посадити дерево — це не просто практична справа, це — диво. Диво народження нового життя. А ще — це велика відповідальність за деревце, яке одного дня повірило у вашу дружбу.