Вступ

1. Поняття та загальні риси управлінської діяльності
2. Форми управлінської діяльності

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Управлінську діяльність можна визначати як сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантам людей навичок, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини в сфері управління.

Управлінська діяльність відрізняється інтелектуальним змістом, оскільки завжди спрямована на вироблення, прийняття і практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінити стан суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Головний її сенс — отримання нової якості керуємого процесу, що неможливо без серйозних творчих зусиль.

За своїм предметом управлінська діяльність є інформаційною оскільки пов’язана з отриманням, осмисленням, систематизацією, збереженням та використанням інформації, насамперед управлінської.

Управлінська діяльність являє собою також складне соціально — психологічне явище з яскраво вираженою домінантою волі. Природними рисами, властивими управлінській діяльності в нормальному державному органі є постійне напруження волі, тягар відповідальності, дисциплінованість, підпорядкування власного «Я» виконанню державної посади.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, бо вона здійснюється в колективі державного органа і одночасно передбачає взаємодію з колективами людей в інших державних органах по вертикалі і горизонталі, в ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами робіт, яка потребує кооперації з метою реалізації компетенції державного органа і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище .

Тема:  «Ознаки та форми управлінської діяльності».

1. Поняття та загальні риси управлінської діяльності

Управління здійснюється в системах, в яких існує мережа причинно-наслідкових залежностей, здатних у межах даної основної якості переходити з одного стану в інший. Цей процес забезпечує стабілізацію і розвиток системи, збереження її якісної визначеності, підтримання динамічної взаємодії з середовищем. Оскільки такі системи функціонують в умовах безперервних змін внутрішнього і зовнішнього середовища, завдання управління полягає в тому, щоб якомога доцільніше і більш оперативно реагувати на ці зміни, що забезпечується своєчасною перебудовою функціональної та організаційної структур системи відповідно до притаманних їй закономірностей і тенденцій.

У науковій літературі здобуло визнання трактування управління як поняття, що характеризує впорядкування взаємодії певної множини елементів або складових природи, суспільства, самої людини. Тобто управління — це структура й функції з упорядкування, збереження і цілеспрямованого розвитку системи. Це унормовуючий процес, що підтримує систему в наперед заданому якісному й кількісному стані або переводить її в новий [3, с. 266].

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють цілі та функції державного управління за допомогою управлінської діяльності.

Управлінська діяльність — сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління [3, с. 266].

Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

За своїм предметом, з яким вона нерозривно пов’язана, управлінська діяльність є інформаційною. Інформаційний характер управлінської діяльності виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і перш за все управлінської інформації.

Управлінська діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі. Кожна людина, що зайнята нею, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування і виконання, команди і контролю тощо. Це створює в колективах органів державної влади й органів місцевого самоврядування особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки і діяльності.

Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

Рисами державної управлінської діяльності також є: юридична заданість, чіткість і виразність. Тобто це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи повинні здійснювати, причому так, як вимагається для реалізації компетенції кожного конкретного органу, а в ньому — кожної посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив’язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм [3, с. 269].

Організація й здійснення управлінської діяльності державними та іншими органами, посадовими особами, управлінським персоналом організацій, установ та їх підрозділів пов’язані з виконанням основних (планування, організація, координація, контроль тощо) і спеціальних (постачання, облік, фінансування тощо) управлінських функцій. Управлінська діяльність неможлива без фіксації значної частини управлінської інформації у вигляді документів, які виступають матеріальними засобами її закріплення, та їх належної обробки, яка передбачає:

— документування інформації (регламентований процес її запису на матеріальному носії);

— обробку власне інформації, яка міститься в документах;

— організацію роботи з документами (створення умов для їх переміщення, пошуку, зберігання);

— створення інформаційно-пошукової системи (документи, довідковий апарат до них, методи й способи їх обробки та використання) [1, с. 35].

Методи управлінської діяльності — це способи і прийоми аналізу та оцінювання управлінських ситуацій, використання правових і організаційних форм, впливу на свідомість і поведінку людей у керованих суспільних процесах, відносинах і зв’язках [1, с. 35].

Під час підготовки управлінських рішень використовуються такі способи і прийоми дій:

— вивчення конкретних управлінських ситуацій на місцях, у керованих об’єктах;

— ознайомлення з досвідом вирішення подібного управлінського завдання;

— складання інформаційних записок;

— аналіз статистичних матеріалів;

— обґрунтування різних альтернатив вирішення проблеми в умовах обмеженості ресурсів [1, с. 36].

У державному управлінні застосовують такі методи підготовки управлінських рішень:

— системний і функціональний аналіз;

— методи прогнозування;

—  методи теорії ігор і статистичної теорії прийняття рішень;

— ймовірнісно — статистичні методи,

— математичне програмування;

— економіко-статистичне моделювання;

— теорії масового обслуговування та ін. [1, с. 37].

Велика група методів функціонування органів державної влади пов’язана з правовою й організаційною державно-управлінською діяльністю. Це методи роботи з інформацією, методи правотворчої, оперативно-виконавчої і правоохоронної діяльності, методи підготовки і проведення організаційних заходів, методи відбору управлінських кадрів, методи виконання і контролю.

Методи забезпечення реалізації цілей і функцій державного управління — це прийоми, способи, операції стимулювання, активізації і спрямування діяльності людини з боку органів державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадових осіб [1, с. 38].

Розвиток управлінської думки і практики привів до формування управлінських технологій.

Управлінська технологія є одним із проявів соціальних технологій, що безпосередньо відображає управлінські процеси, її сутність полягає в системному поєднанні наукового знання, управлінських потреб та інтересів суспільства, цілей і функцій державного управління, можливостей і елементів управлінської діяльності. Вона поділяється на послідовно взаємопов’язані процедури й операції, метою яких є досягнення високої результативності та ефективності [6, с. 283].

Становлення управлінських технологій є наслідком посилення системності державного управління, його наукового осмислення і спробою широкого використання типового, вивіреного досвідом, що дає високі результати.

Зміст управлінської технології полягає в обов’язковому масовому використанні в управлінській діяльності кращих, передових досягнень науки, мистецтва і досвіду державного управління. Тому як управлінську технологію слід розглядати тільки ту організацію управлінської діяльності, яка вирізняється результативністю, ефективністю та раціональністю.

Залежно від специфіки органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, а також керованих об’єктів роз розрізняють такі види управлінських технологій: діагностування, прогнозування, проектування та реформування відповідних підсистем; інформаційні, впроваджувальні й навчальні технології; вирішення соціальних конфліктів; інноваційний розвиток керованих компонентів [6,с. 284].

Виділяють декілька аспектів управлінської діяльності, що в сучасних умовах запровадження управлінських технологій є дуже актуальним. Перш за все це:

— процеси діагностування, аналізу, оцінювання стану керованого об’єкта, прогнозування, програмування, вироблення критеріїв оцінювання і моніторинг наслідків управлінських рішень та, відповідно, реформування організації і функціонування компонентів суб’єкта державного управління;

— встановлення загальних, уніфікованих критеріїв (показників), які адекватно характеризують відповідні процеси, та їх систематизація, що сприяє відображенню реальної картини суспільної життєдіяльності;

— створення організаційних і технологічних умов для оперативної і поточної передачі необхідної інформації через усі структурні підсистеми;

— застосування ідентичних методів, процедур і операцій для аналізу та характеристики об’єктів, що вивчаються і програмуються;

—  програмування і планування комплексного розвитку території, функціональної сфери управління, галузі;

— підготовка, прийняття і реалізація управлінських рішень, починаючи з уніфікації понятійно-категоріального арсеналу і закінчуючи графічними формами представлення конкретних документів;

— технології контролю, пов’язані з безперервним моніторингом керованих процесів, їх вивченням, вимірюванням і порівнянням, об’єктивним зіставленням їх з управлінськими моделями, які виражені в рішеннях, їх нормах і вимогах;

— технології організаційних форм управлінської діяльності. Неможливо забезпечити результативність, ефективність і раціональність функціонування системи державного управління без розробки і засвоєння управлінських технологій за всіма найважливішими аспектами організації і функціонування державного управління [6, с. 285].

2. Форми управлінської діяльності

Форми управлінської діяльності є зовнішніми, постійно і типізовано фіксованими проявами практичної активності органів державної влади чи органів місцевого самоврядування з формування і реалізації управлінських цілей і функцій та забезпечення їх власної життєдіяльності. Вони дають нам уявлення про те, що і як робиться в органах зі здійснення їх компетенції [3, с. 271].

Розрізняють правові, організаційні, організаційно-правові форми управлінської діяльності.

Форми управлінської діяльності називаються зовнішніми проявами цієї діяльності, її актами й у залежності від юридичного» результату діляться на такі групи:

1) правові акти:

а) нормативні акти;

б) ненормативні акти спільного значення;

в) акти застосування права;

г) адміністративні договори.

д) інші юридично значимі дії;

2) неправові акти:

а) організаційно-масові заходи;

б) матеріально-технічні операції.

1) видання правових актів;

2) вчинення інших юридично значимих дій;

3) організаційно-масові заходи;

4) матеріально — технічні дії [3, с. 272].

Як бачимо, пропонуються відразу два варіанти вирішення питання про класифікацію форм управлінської діяльності, називаних зовнішніми проявами цієї діяльності — актами. Називати ту або іншу, у тому числі й управлінську, діяльність актами можна в силу того значення, що мають у російській мові терміни: «акт» і «діяльність». Актами називають дії, а всяка діяльність є робота, праця, заняття, що укладаються з окремих дій, але автор говорить не про діяльність, а лише про її форми. У той же час зрозуміло, що мова йде усе ж про дії, оскільки говориться і про форми, іменованих іншими юридично значимими діями, не правові акти називаються заходами й операціями, тобто діями, а в українській мові серед значень слова «акт» немає іншого (який можна було б об’єднати усі перераховані в першому і другому варіантах) крім як дія. Таким чином, не робиться розходжень між проявами діяльності і діями. Серед значень слова «дія» є і прояв діяльності. Діяльність виявляється в діях. Але чи варто ототожнювати самому діяльність із її зовнішніми проявами?

Підхід до класифікації форм управлінської діяльності, при якому усі вони зводяться по діям, узагалі виключає можливість визначити акт-документ через форму діяльності. Особливо це ясно очевидно з другого варіанта, де в якості одного з зовнішніх проявів управлінської діяльності фігурують не правові акти (як у першому варіанті), а лише видання правових актів. Інші юридично значимі дії в першому варіанті ставляться до правових актів, а в другому — вчинення інших юридично значимих дій і видання правових актів розглядаються як самостійні прояви управлінської діяльності [3, с. 273].

Іноді навіть в одній роботі про форму управлінської діяльності говорять у двох аспектах. А. В. Ушаков, наприклад, розглядав її як «внутрішню структуру утримання явища» і як «спосіб вираження, прояви цього утримання». При цьому в першому випадку припускався демократичний централізм, а в другому — установлення норм права, застосування їх, безпосередні організаційні дії і матеріально-технічні дії. Як би двох- аспектний підхід зустрічається й у вирішенні питання про класифікацію форм управлінської діяльності. И. Д. Тиновицкая, підкреслюючи особливе місце документування в механізмі здійснення функцій управління, уважає виправданої додаткову класифікацію форм управлінської діяльності в залежності від зовнішнього способу її вираження і говорить про діяльність, що «може бути виражена в двох основних формах: у формі усних і матеріально-технічних дій і у формі документування» [2, с. 74]. Такий підхід до класифікації форм управлінської діяльності в цілому рекомендується правомірним. Але треба мати на увазі, що до усних і матеріально-технічних дій не можуть бути віднесені документи, а до форми документування — волевиявлення (дії). Усе це ще разом говорить не на користь спільного визначення поняття актів управління через форму управлінської діяльності. Нарешті, треба зауважити, що визначення поняття актів управління через форму управлінської діяльності майже не дають відповіді на питання про властивості обумовлених явищ. Широка ж практика характеристики актів управління як правової форми управлінської діяльності пов’язана з безпосередньою приналежністю цих актів до правової діяльності, що у тому або іншому виді завжди виділяється при класифікації форм діяльності державних органів («нормотворча діяльність», «установлення норм права» і «застосування норм права»). Визначену роль грає і порівняльна легкість самого прийому, за допомогою якого дається таке визначення актів. Акти називаються формою діяльності (у даному випадку управлінської або виконавчої і розпорядливої) і в силу їхнього правового характеру, із метою відграничення актів від організаційних дій і матеріально-технічних операцій, добавляється епітет «правова» або «юридична» [2, с. 74]. Визначення актів як правової форми діяльності іноді використовується і як супутнє іншим.

Правові форми управлінської діяльності фіксують управлінські рішення і дії, які мають юридичний зміст (встановлення і застосування правових норм). Вони використовуються, головним чином, при підготовці, прийнятті й виконанні управлінських рішень. Для забезпечення ефективності управлінської діяльності важливо, щоб основні дії, операції, прогнозні оцінки, експертизи, статистичні узагальнення, інформаційні відомості, соціологічні дані, на яких базується те чи інше управлінське рішення, було чітко задокументовано, тобто представлено в належній правовій формі [2, с. 75].

У більшості випадків управлінські рішення є правовим актом, співвіднесеним з компетенцією органу, а також чинними матеріальними і процесуальними правовими нормами. Роль правового акта в державному управлінні визначається тим, наскільки дотримано всіх правових процедур і вимог при його підготовці і прийнятті і який реальний управлінський потенціал він має. Призначення правових форм, у які оформляється все пов’язане з управлінським рішенням, полягає в забезпеченні й посиленні правового змісту правових актів з тим, щоб кожен із них завжди виходив із законодавства, приймався в режимі законності й у своєму змісті забезпечував права, свободи і зобов’язання громадян.

Дотримання правових форм необхідне також під час виконання управлінських рішень. Це правила доведення рішень до виконавців, аж до їх підписів із зазначенням дати отримання; типові документи щодо оперативного і контрольного інформування про хід виконання; акти перевірок і статистичні дані.

Організаційні форми управлінської діяльності пов’язані зі здійсненням певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційних і матеріально-технічних операцій), їх можна охарактеризувати як способи вільного колективного пошуку оптимального варіанта вирішення якоїсь управлінської проблеми [2, с. 76].

На відміну від правової форми, де виражене одностороннє волевиявлення уповноваженого на реалізацію компетенції органу державної влади, в організаційних формах більше представлені різні погляди і підходи, обговорення і дискусії, компроміси й узгодження.

В управлінській практиці використовуються такі організаційні форми, як сесії, засідання, наради, конференції, оперативки і т. ін. Важливо, щоб при використанні організаційних форм їм надавався управлінський зміст, який би зводився до того, щоб загальна узгоджена думка, сформульована в результаті колективних пошуків, була таким же управлінським рішенням, як і правовий акт.

Організаційно-правові форми констатують той факт, що в органах державної влади чи місцевого самоврядування більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через встановлені організаційні форми. Так, організаційні процедури діють відповідно до регламентів при прийнятті правових актів органами державної влади і місцевого самоврядування [2, с. 77].

Використання форм управлінської діяльності має базуватись на комплексному підході до організаційних і правових форм. їх слід застосовувати в поєднанні з урахуванням сильних і слабких сторін кожної з форм, диференційовано і конкретно, виходячи з управлінської проблеми і ситуації.

Стадії управлінської діяльності — це послідовні етапи її здійснення зі своїм особливим набором форм і методів. Стадії мають логічний зв’язок і утворюють у сукупності певний цикл управлінських дій [3, с. 276].

Можна виокремити сім стадій управлінського процесу:

— аналіз і оцінювання управлінської ситуації;

— прогнозування і моделювання необхідних (і можливих) дій щодо збереження та зміни стану управлінської ситуації (в суб’єкті й об’єктах державного управління);

— розробка необхідних правових актів або організаційних заходів;

— обговорення і прийняття правових актів і здійснення організаційних заходів;

— організація виконання прийнятих рішень (правових і організаційних);

— контроль виконання й оперативне інформування;

—  узагальнення проведених етапів управлінської діяльності, оцінка нової (результативної) ситуації [3, с. 277].

Кожна зі стадій відрізняється набором інтелектуальних і практичних дій і несе певне функціональне навантаження.

При оцінюванні й аналізі досліджуваних процесів формується системне «бачення» об’єктів управління, досліджуються закономірності та організаційні форми процесів, що визначаються; дається конкретна історична оцінка стану керованих об’єктів [3, с. 278].

На стадії прогнозування і моделювання враховуються обмежуючі фактори й умови та відстежуються оптимальні варіанти рішень:

— стандартне (на основі фіксованого набору альтернатив);

— бінарне («так» або «ні»);

— багато альтернативне рішення; інноваційне (новаторське).

Розробка правових актів і організаційних заходів забезпечує умови взаємодії управлінської ланки й оперативно виконавчого персоналу [3, с. 278].

Висновки

Управлінська діяльність — сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління.

Управлінська діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

Рисами державної управлінської діяльності також є: юридична заданість, чіткість і виразність. Тобто це діяльність, яку відповідні органи державної влади і посадові особи повинні здійснювати, причому так, як вимагається для реалізації компетенції кожного конкретного органу, а в ньому — кожної посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив’язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм.

Розрізняють правові, організаційні, організаційно-правові форми управлінської діяльності. Форми управлінської діяльності називаються зовнішніми проявами цієї діяльності, її актами й у залежності від юридичного» результату діляться на такі групи:

1) правові акти: а) нормативні акти; б) ненормативні акти спільного значення; в) акти застосування права; г) адміністративні договори; д) інші юридично значимі дії;

2) неправові акти: а) організаційно-масові заходи; б) матеріально-технічні операції.

1) видання правових актів;

2) вчинення інших юридично значимих дій;

3) організаційно-масові заходи;

4) матеріально — технічні дії.

Список використаних джерел

1. Бакуменко В.Д., Надолішній П.І. Теоретичні та організаційні засади державного управління: Навчальний посібник. — К.: Міленіум, 2003. — С. 33 — 44
2. Державне управління: Навч. Посіб. /А.Ф. Мельник, О.Ю. Оболенський, А.Ю. Васіна, Л.Ю. Гордієнко; За ред. А.Ф. Мельник. — К: Знання-Прес, 2003. — С. 73 – 98
3. Державне управління в Україні: наукові, правові, кадрові та організаційні засади: Навч. посібник /За заг. ред. Н. Р. Нижник, В. М. Олуйка. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2002. – 352 с.
4. Державне управління: теорія і практика / За заг. ред. В.Б.Авер`янова. — К.: Юрінком Інтер, 1998.-С. 80-83
5. Державне управління: Словн.-довід./ Уклад.: В.Д. Бакуменко та ін. − К.: Вид-во УАДУ, 2002. — С. 5, С.211−212
6. Малиновський В.Я. Державне управління: Навчальний посібник. — Луцьк: Ред.-вид. відд. «Вежа» Вол. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2000. — С. 283 — 285