Кушнір І. Г., доктор медичних наук,
професор кафедри практичної психології
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Антипа М.І., студентка 5 курсу кафедри практичної психології
Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

На ранніх етапах вивчення конфліктів широко використовувався термін «вирішення конфліктів», який має на увазі, що конфлікт можна і необхідно розв’язувати або елімінувати. Однак, останнім часом ставлення фахівців до цього аспекту дослідження конфліктів істотно змінилося. Це викликано, на думку К.Томаса, двома обставинами: усвідомленням марності зусиль з повної елімінації конфліктів, а також підтвердженням наявності позитивних функцій конфліктів. Звідси, згідно з підходом К.Томаса, наголос повинен бути перенесений з елімінування конфліктів на управління ними. Тому, автор вважає за потрібне сконцентрувати увагу на таких аспектах зміни конфліктів: які форми поведінки в конфліктних ситуаціях характерні для людини, які з них є більш продуктивними або деструктивними; яким чином можна стимулювати продуктивну поведінку людини, в тому числі підлітка.

Для опису типів поведінки людини в конфліктних ситуаціях, К.Томас запропонував двовимірну модель регулювання конфліктів, основними вимірами в якій є кооперація (пов’язана з увагою людини до інтересів інших людей, залучених до конфлікту) і напористість (для якої характерний акцент на захисті власних інтересів). Відповідно цим двом вимірам, автор виділяє наступні способи регулювання конфліктів [1]:

• змагання (конкуренція) як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому;
• пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого;
• компроміс;
• уникнення — відсутність як прагнення до кооперації, так і тенденції до досягнення власних цілей;
• співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.

К.Томас вважає, що при уникненні конфлікту жодна з сторін не досягає успіху. При таких формах поведінки, як конкуренція, пристосування і компроміс, або один з учасників виявляється у виграші, а інший програє, або вони обидва програють, оскільки йдуть на компромісні поступки. І тільки в ситуації співпраці обидві сторони виявляються у виграші. У своєму опитувальнику з виявлення типових форм поведінки К.Томас описує кожний з п’яти наведених можливих варіантів 12 судженнями про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 питань. Тест можна використати в груповому варіанті, як в поєднанні з іншими тестами, так і окремо.

Важливу роль у підлітковому віці відіграють міжособистісні конфлікти. Конфлікти в підлітковому віці є одним із засобів самоствердження особистості, формування її активної позиції у взаємодії з навколишнім світом і можуть бути визначені як конфлікти становлення і самоствердження.

У підлітковому віці конфлікти являються надзвичайно яскраво вираженими та є обов’язковим атрибутом даних вікових періодів. Психологічна традиція вивчення конфліктів є найбільш розвиненою і багатою зі всіх наукових дисциплін, які цікавляться проблемою конфлікту. Про це свідчить як стійкий і тривалий інтерес психологів до конфліктів, так і різноманітність теоретичних і практичних робіт на цю тему [2].

Метою даного дослідження було дослідити типи поведінки до конфліктних ситуацій підлітків з неблагополучних сімей у порівнянні з підлітками з благополучних сімей за методикою К.Томаса.

Нами було опитано 60 підлітків, з них 30 з благополучних сімей та 30 з неблагополучних сімей.

За результатами опитування встановлено, що у підлітків з неблагополучних сімей більший показник суперництва, як прагнення досягти своїх інтересів на шкоду іншому ніж у інших підлітків, що говорить про їхню спрямованість на власну особистість, прояв лідерських якостей та відстоювання власних інтересів.

Однак, показники пристосування — на противагу суперництву, принесення в жертву власних інтересів заради іншого у підлітків з неблагополучних сімей також вищі ніж у інших підлітків, що характерне стилю такої поведінки, яка «диктується» переконанням, що не варто злитися, оскільки це в кінцевому підсумку негативно вплине на всіх. Навпаки, потрібно стимулювати почуття спільності між однолітками, однокласниками тощо.

За результатами дослідження бачимо, що показники співпраці, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін та компромісу мало відрізняються у підлітків з неблагополучних сімей в порівняні з іншими підлітками, що говорить про здатність визнання ними розбіжностей у поглядах і готовністю ознайомитися з іншими, щоб зрозуміти причини конфлікту і знайти вихід, прийнятний для всіх сторін.

Наведені данні дають підстави стверджувати, що підліткам з неблагополучних сімей найбільш властивий стиль поведінки у конфліктній ситуації такий як суперництво — прагнення до однобічного виграшу, до перемоги, задоволення в першу чергу власних інтересів. Підлітки проживають та виховуються в неблагополучних сім’ях зазнають додаткового впливу таких чинників, як: 1) емоційна депривація, яка виражається як відсутність або обмеженість у підлітка глибоких емоційних зв’язків зі значущими дорослими. Відзначена важлива роль батька, відсутність теплих емоційних зв’язків з яким є фактором розвитку девіантних форм поведінки, особливо у хлопців;

• педагогічний фактор, який виражається у різноманітних неадекватних виховних проявах батьків (нерозуміння особистісного розвитку дітей; надмірні очікування батьків; нерівномірність ставлення до дитини у різні вікові періоди; неузгодженість стилів виховання батьків; погані відносини між батьками; тривожність; домінантність; гіперсоціальність та ін.). Вони конкретизуються у стилях виховання, які викликають ризик девіантної поведінки дітей: імпульсивно-поблажливий; «кругової оборони»; демонстративний; жорстоко- авторитарний; стиль «умовляння»; стиль «кумир родини»; непослідовний;
• гіперопіка, яка призводить до симбіотичних відносин з батьками та порушує розвиток самостійності, психологічної автономії; 4) окремі особистісні та поведінкові прояви батьків (використання фізичних покарань; кримінальна поведінка; алкоголізм і наркоманія тощо) [3]. А підліткам з благополучних сімей властиве ухилення (уникнення) ситуацій, які провокують виникнення суперечностей, і уникнення обговорення питань, що можуть викликати незгоду, що характеризується відштовхуванням від себе проблеми.

Узагальнюючи результати даного дослідження, можна дійти висновку, що в конфліктах типовою формою поведінки підлітків з неблагополучних сімей є суперництво, а у підлітків з благополучних сімей — уникнення конфлікту.

Це пояснюється тим, що підлітковий вік відрізняється конфліктністю. Всі фізіологічні особливості підліткового віку тісно взаємопов’язані з розвитком психіки. Поява психічних новоутворень пов’язане зі складнощами його переходу зі стану дитячості у доросле життя. Підлітковий вік характеризується підвищеною збудливістю, нестійкістю емоцій і поведінки, підлітки погано контролюють себе, емоційні й нестабільні, що призводить до підвищення агресивності та конфліктності, що пов’язано зі специфікою протікання даного вікового періоду. Перебіг цього періоду має різні варіанти і залежить від зовні середовищних умов. У зв’язку з цим актуальним є вивчення існуючого рівня конфліктності і розробки індивідуальних і групових заходів щодо зниження конфліктності і агресивності в підлітковому ланці.

Список використаної літератури:

1. Березовська Л.І. Психологія конфлікту: навчально-методичний посібник /Л.І.Березовська, О.С.Юрков. — Мукачево: МДУ, 2016. — с. 35-43.
2. Русинка І. І. Конфліктологія: Психологія технології запобігання і управління конфліктами: Навч. посіб. / І. І. Русинка — К.: Професіонал, 2007. — 332 с.
3. Конева О. Б. Неблагополучная семья и девиантное поведение: социально­психологические признаки / О. Б. Конева // Вестник Челябинского государственного университета. — 2009. — № 14 (152). — С. 44-50.