Освіта та самоосвіта

Реферати, дослідження, наукові статті онлайн

Особливості рецепції в Україні

Вступ

Національні правові системи ґрунтуються на подібних загальних принципах, правовій культурі, правовій доктрині, правових традиціях, санкціонованих і несанкціонованих звичаях та ін. Саме ці правові категорії становлять, насамперед, підґрунтя будь-якої правової системи і сім’ї. Саме вони створюють фундамент і наповнюють собою кожну національну правову систему і правову сім’ю [4, с. 157-171]. Такий міцний фундамент національним правовим системам надало римське приватне право завдяки рецепції.

Процес рецепції римського приватного права відбувався, насамперед, у країнах Західної і Східної Європи. При цьому ідеї римських юристів впливали на розвиток структури і змісту національного права, а також на всю історію його розвитку. Спільне у розвитку національних правових систем, що формувалися під впливом римського приватного права, а також зв’язки між ними можна виявити завдяки типології рецепції римського приватного права.

Значення римського приватного права для національних правових систем та його рецепції було і є предметом дослідження багатьох науковців як ХІХ ст. і радянських часів (П. Виноградова, С. Муромцева, П. Соколовського, В. Бєка та ін.), так і сучасних учених (Є. Харитонова, З. Мельник, В. Гутєвої, В. Гончаренко, Р. Достдар, П. Федосєєва, Д. Прутяна, Г. Пучкової та ін.). Першим дослідником, який виділив типи рецепції римського права (західноєвропейський і візантійський), був Є. О. Харитонов. Разом із тим, у період інтеграційних процесів України, що відбуваються під впливом як західної, так і східної приватноправової ідеології, потребує нового перегляду значення типології рецепції римського права, зокрема значення візантійського типу рецепції. Зазначене й зумовлює актуальність обраної теми.

1. Становлення і розвиток правової системи України

Правові системи європейських країн прийняли римське право не в чистому вигляді, а лише його візантійське опрацювання.

Становлення і розвиток правової системи України, як і всіх слов’янських держав, також пов’язано із рецепцією римського приватного права. Географічне розташування України та тривала відсутність територіальної єдності зумовили вплив римського права як зі Сходу (основою якої було візантійсько-римське і візантійсько-канонічне право), так із Заходу (виходила з візантійсько-римського, римсько-канонічного (церковного) права). Цей вплив мав не разовий характер, а становив багатоетапне явище.

Одними з перших джерел права на території Русі стали договори з Візантією, так зване jus gentium Східної Римської імперії (907, 911, 944 і 977 рр.). Ці договори є важливими пам’ятками руської мови X ст., з яких, на думку Р. Л. Хачатурова, слід починати історію руського писаного права. У русько-візантійських договорах відображені норми грецького і візантійського права [26, с. 118; 18, с. 225; 19, с. 236-239]. Його позицію підтримав І. Д. Бєляєв, який відзначав, що завдяки візантійському впливу до договору (945 р.) було внесено римське quadruple, за яким відкрита крадіжка каралася вчетверо, тобто поверталася викрадена річ і, крім того, як покарання, потрійна ціна речі [2, с. 78].

Руська Правда, відома в трьох редакціях як Правда Ярослава, Правда Ярославичів, Пространна правда, створювалася під впливом положень як звичаєвого давньоруського права [12], так і візантійсько-римського. Так, у змісті Руської правди намагалися віднайти вирази, характерні давнім польським письменникам (Раковецький), стародавнім німецьким народам (М. Т. Каченовський), положення датських і шведських законів (Шлецер), скандинавських, німецьких, візантійських і частково словенських законів (М. О. Полевой) [8, с. 1-117; 2, с. 1-8].

Вплив візантійського права на зміст Руської Правди визнає і Е. Аннерс, особливо щодо норм, які регулювали правила із завдання шкоди та відповідальності, відомої у римському праві як ноксальної. Як приклад, він наводить норму про те, що раб, який завдав збитки вільній людині, підлягав покаранню власником або видачі тому, кому він завдав збитки [1, с. 253]. Визнаючи Руську Правду продуктом давньоруської правотворчості, Є. О. Харитонов також убачає певний вплив римського приватного права у його візантійській інтерпретації, рецепіюючи звідти окремі засади та рішення [24, с. 217]. Проведений Ю. А. Задорожним порівняльний аналіз статей Руської Правди та римського права надав йому об’єктивні підстави для встановлення схожості низки юридичних норм, що не виключає можливості їх запозичення руським правом [3, с. 49-53].

Руські князівства розробляли власні письмові джерела права, для яких, як правило, запозичували глави чи окремі правила із джерел Візантійської імперії: Зводу Юстиніана, Еклоги, Приватної Поширеної Еклоги, Епанагоги, Базиліка та ін. Крім того, з прийняттям слов’янськими народами християнства у формі східного православ’я деякі частини візантійського законодавства були перекладені, як і Еклога, слов’янською мовою та увійшли до складу законодавства зводів цих держав [13, с. 4; 14, с. 181-192; 15, с. 40 — 44; 21].

Візантійські священики привезли до Русі збірники візантійського канонічного права, норми якого протягом декількох століть впливали на руську правову систему. Внаслідок такої рецепції з’ явилася візантійсько-руська редакція церковного законодавства XI ст. Кормча книга, відома як Номоканон.

Запозичення візантійсько-римського права на Русі відбувалося не лише безпосередньо, а й через сусідні слов’янські держави (Болгарію, Моравію, Польщу, Угорщину, Чехію), де також відбувалася рецепція. Як відзначав А. М. Щапов, міцний зв’язок Русі з балканськими народами виявився у взаємному обміні культурними цінностями — в поширенні та застосуванні на Русі збірників права, перекладених на Балканах (і в збереженні їх у Росії до XX ст. як джерел для історії культури Південно-Західної Європи), у використанні давньоруських перекладів на Афоні в створенні Сербської кормчої книги [27, с. 11]. Цьому сприяло вигідне географічне розташування Русі на великих торговельних шляхах, що з’єднували Схід із Заходом. У ті часи доби культура, мова і право були дуже близькі між собою. Таким близьким відносинам і взаєминам сприяла й церква. Зокрема про вплив візантійського римського права на формування старочеського права свідчить те, що для здійснення кодифікації законів чеські королі запрошували з Італії визначних юристів, професорів римського і канонічного права [28, с. 34-36]. Крім того в Київській Русі, як уже зазначалося, погано знали грецьку мову, тому візантійські джерела права сприймали через Болгарію.

Таким чином, правова система українських земель сприйняла римське право не в чистому вигляді, а його візантійське опрацювання. Візантійське право поступалося римському праву з формально-юридичної точки зору: його поняття, термінологія були порівняно неоднозначні, розпливчаті [17, с. 47-48]. Хоча вся рецепція середньовіччя ґрунтувалася саме на візантійському законодавстві імператора Юстиніана.

Таким чином, не заперечуючи рецепцію римського права у Візантії та значення візантійсько-римського права для формування національних правових систем Європи, вважаємо за доцільне виділити поряд із західноєвропейським типом рецепції римського право також східноєвропейський тип, що дозволить краще зрозуміти динаміку римського права як із Західної Європи на Схід, так із Східної на Захід. При цьому фундаментом цього процесу було візантійське право. Східноєвропейський тип рецепції римського права характеризує таке: найбільш тривалий термін перебігу; римське право сприймалося через римсько-канонічне (церковне) опрацювання; рецепіювалися ідеї римських юристів, проте не засвоювалася його теоретична частина та складні юридичні конструкції; рецепція римського права здійснювалася як через візантійське право, так і через кодифікаційні пам’ятки права Західної Європи; рецепція римського права не набула такого масштабу, як у Західній Європі та не призвела до забуття національних традицій, оскільки у країнах східноєвропейського типу рецепції великого значення надавалося звичаєвому праву.

2. Значення рецепції римського права для України

У період радянської влади про рецепцію римського права взагалі не йшлося, оскільки відкидались будь-які приватноправові відносини та встановлювався комуністичний режим. Однак на розроблення та прийняття кодексів СРСР (в складі якого перебували Україна та Російська Федерація) спостерігався вплив опосередкованої рецепції — через використання цивільних кодексів європейських країн, тобто у даному випадку мала місце латентна, похідна рецепція римського права.

У сучасній Україні та Російській Федерації, після розпаду Союзу Радянських Соціалістичних Республік, до складу якого входили останні, простежується активізація щодо сприйняття та визнання рецепції римського права, свідченням цього є ряд наукових шкіл, діяльність яких спрямована як на теоретичні, так і на практичні аспекти широкомасштабного в історії права процесу — рецепції римського права.

Рецепція римського приватного права, яка розпочалася в ХІ-ХІІ ст. і охопила практично всю Європу, має назву прямої рецепції римського права. Крім того, є ще й опосередкована (похідна) рецепція, яка відбувається шляхом запозичення римських правових ідей та правових рішень не безпосередньо з першоджерел, а через ті системи права, де рецепція відбулась раніше.

Розглядаючи питання рецепції римського права в середньо­вічному українському праві, слід взяти до уваги специфіку цього процесу, що обумовлено особливостями цивілізаційної орієнтованості України, її геополітичним і культурним стано­вищем у системі «Схід—Захід».

Внаслідок як західного, так і східного впливу право Украї­ни формувалося як синтез місцевого звичаєвого права, реципованого римського та візантійського права. При цьому й рецепція римського права відбувалася у двох видах: безпосе­редньо та опосередковано (безпосередньо — завдяки като­лицькому впливу, оскільки Західна церква жила за римськи­ми законами, і опосередковано — через німецьке, польське, литовське право).

Розглянемо коротко деякі моменти рецепції римського приватного права на різних етапах історії України. Вплив римського приватного права на законодавство України простежується упродовж Х-ХІХ ст. Найстародавнішою пам’яткою древньоруського права є “Руська правда”, чимало положень якої мають безсумнівну схожість з положеннями римського приватного права у його візантійській інтерпретації, що свідчить про рецепціювання окремих законів з візантійського (грецького) законодавства.

Більш помітним та широким був вплив римського приватного права у законодавстві пізнішіх часів. Насамперед це стосується Литовських статутів, які замінили “Руську правду”. Так Статут 1566 року своєю структурою та багатьма положеннями подібний до Дигестів та Кодексу Юстиніана. Ще більше вплив римського права позначився на Статуті 1588 року, в якому детально врегульовано приватну власність на землю і значна увага приділена договірному праву.

Після приєднання у 1654 р. України до Росії західна орієнтація України не просто ще зменшилася, але Україну як частину Росії нерідко розглядали як таку, що значною мірою належить Сходу. Так на початку ХVІІІ ст.  під час складання “Прав, за якими судиться малоросійський народ” були використані Литовські статути, римські та німецькі джерела, польське законодавство, звичаєве право України і судова практика. У 1743 р. комісія подала законопроект, який, однак, не влаштовував царський уряд своєю самобутністю, відмінністю від тогочасного російського законодавства, а тому закон не був прийнятий, хоч фактично застосовувався до формування єдиної імперської системи законодавства.

Вплив римського приватного права на зміст “Прав…” був очевидним. Він виявився у розділах про володіння, право власності та сервітути, в правовому режимі рухомих та нерухомих речей, первісних та похідних способах набуття власності, в захисті права власності віндикаційним позовом, у положеннях зобов’язального права тощо. Ще більшою мірою простежується вплив ідей та рішень римського приватного права на “Зібрання малоросійських прав” 1807 року.  Отже, оцінюючи загальну тенденцію розвитку цивільного права України до ХІХ ст., можна відзначити досить значний вплив римського приватного права і визначити її як часткову і похідну рецепцію у формі запозичення законодавчих рішень інших країн. Частковою вона називається тому, що сприймаються не всі, а частина ідей та рішень. Похідною — бо сприйняття римського права відбувається не безпосередньо з першоджерел, а через інші системи права, де ці першоджерела вже інтерпретовано відповідно до місцевих потреб.

Після жовтневого 1917 року перевороту в Росії всі правові рішення визначалися радянською доктриною. Перші роки радянської влади характеризуються  руйнуванням існуючої системи майнових відносин та регулюючої  їх системи права, відмовою від приватної власності. На пряме рецепціювання римського приватного права було накладено, за словами В.І.Леніна, табу. Зокрема, він підкреслював, що нова влада не визнає нічого приватного, що все у сфері господарства є публічно-правовим, а не приватним. Такі вказівки і зауваження були дані стосовно Цивільного кодексу РРСФСР 1922 року. Але підготовка Цивільного кодексу УРСР відбувалася в тих же умовах і в той же час, отож вони були орієнтиром і для тих, хто готував проект ЦК УРСР.

Часткова опосередкована й прихована рецепція деяких положень та ідей римського приватного права спостерігається й під час другої кодифікації українського радянського цивільного права в 1961-1963 рр.

На початку 90-х років відбувається поступовий поворот у ставленні вітчизняних цивілістів до римського права — від негативного до позитивного, точніше виваженого аналітичного. З’являються публікації, присвячені іншим системам права власності, нові підходи до оцінки відносин власності. А Празький 1989 року колоквіум “Загальноєвропейський дім — уявлення і перспективи” дав поштовх дослідженням у галузі міжнародного приватного права і публічного права у  СРСР та ін.

З проголошенням незалежності України постало питання про формування власної національної правової системи, яка має ґрунтуватися на принципово нових засадах.

У своїх численних нормативних актах Україна повертається до таких гуманістичних цінностей, як правове забезпечення суверенітету особи, встановлення ґарантій її прав, зрівняння правового становища особи і держави, створення умов, за яких особа може вільно розпоряджатися своїми правами, крім випадків, прямо передбачених у законі. Спостерігається часткова, проте вже не латентна, рецепція римського приватного права, що виявляється у визнанні права приватної власності і розширенні кола речових прав, розширенні прав учасників договірних відносин, прояві ними приватної ініціативи, вільного розсуду під час укладання договорів тощо.

Відповідь на низку інших концептуальних запитань повинні дати підготовка проекту і прийняття Цивільного кодексу України. Цивілісти справедливо зазначають, що новий Цивільний кодекс має бути найповнішим виявом захисту прав осіб — як фізичних, так і юридичних, охоплювати правове регулювання всіх майнових ринкових відносин, у тому числі пов’язаних з підприємництвом.

Загалом можна зробити висновок, що Статути Велико­го князівства Литовського були результатом використання та творчої переробки поточного литовського законодавства та судової практики, положень римського, німецького, польського права, а також звичаєвого права Литви, Польщі, України.

Якщо зважити на те, що німецьке та польське право того часу формувалось під помітним впливом римського права, то можна дійти загального висновку про рецепцію римського права в Україні у XVI ст. Особливостями її було те, що від­бувалось начебто «подвійне накладання» римсько-правових ідей — через давньоруське право, що зазнало часткового впливу візантійського (опосередковано — римського) права, та через німецьке та польське право, де римське право було рециповане за західноєвропейським типом. 

Висновки

Проведене нами дослідження дозволяє дійти висновку про безапеляційний вплив рецепції римського права на правові системи України. Фундаментальними у визначенні цього процесу є типи та види, в яких він відбувався. Таким чином, можемо говорити про безпосередню — у південній Франції, обмежену — у північній Франції, Україні та Росії рецепцію римського права та рецепцію із сильним впливом у Німеччині. За таких умов можемо вважати, що в Україні та Росії рецепція римського права відбувалася за візантійським (східноєвропейським) типом, похідним видом та носила прихований характер, особливо в період СРСР. Рецепція римського права у Франції та Німеччині здійснювалась за західноєвропейським типом та прямим видом (хоча можемо вважати, що і за похідним видом, оскільки відбувалось запозичення Кодексу Юстиніана) і яскраво проявлялася в кодифікаційних роботах [Німецьке цивільне уложення (BGB) та Французький цивільний кодекс (Кодекс Наполеона)].

Феномен рецепції римського права як явища, як елементу загального процесу формування та становлення національних систем права у країнах романо-германської правової сім’ї, пропонуємо розглядати як широкомасштабний небезперервний процес, що відбувався у країнах Східної та Західної Європи з певною циклічністю або повторюваністю у різні проміжки часу в залежності від розвитку цивілізації, її головних ідей, засад, принципів, правових традицій та правової культури, географічного, історичного, економічного та політичного чинників, в різних формах прояву, із застосуванням різних типів та видів цього процесу, результатом якого є створення досконалої національної системи права. 

Список використаної літератури

  1. Задорожний Ю. А. «Руська правда» і римське право: порівняльний аспект / Ю. А. Задорожний // Бюлетень Міністерства юстиції України. — 2009. — № 1 (87). -173 с.
  2. Скакун О. Ф. Теорія держави і права: підручник / О. Ф. Скакун. — Харків: Консум, 2004. — 656 с.
  3. Кельман М. С., Мурашин О. Г. Загальна теорія держави і права : підручник / М. С. Кельман, О. Г.Мурашин. — К.: Кондор, 2006. — 475 с.
  4. Кодифікація цивільного законодавства на українських землях: у 2 т. / уклад. Ю. В. Білоусов, І. Р. Калаур, С. Д. Гринько та ін. / за ред. Р. О. Стефанчука та М. О. Стефанчука. — К. : Правова єдність, 2009. — Т. 1. — 1168 с.
  5. Кушинська Л. А. Еволюція звичаєвого права східних слов’ян У-ХІ ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. істор. наук : спец. 07.00.01 «Історія України» / Л. А. Кушинська. — Київ, 2001. — 16 с.
  6. Толочко П. Київська Русь / Толочко П. — К.: Абрис, 1996. — 352 с.
  7. Ткаченко С. В. Рецепция римского права: вопросы теории и истории : дисс. …кандидата юрид. наук: 12.00.01 / Ткаченко Сергей Витальевич. — М., 2006. — 187 с.
  8. Федоренко Т. М. Вплив християнства на формування правової системи Київської Русі з кінця Х по 40-ві роки ХІІІ століття : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Т. М. Федоренко. — Київ, 2001. — 16 с.
  9. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права: теоретичні та історико-правові аспекти / Є. О. Харитонов. — Одеса: Балтська районна друкарня, 1997. — 287 с.
  10. Харитонов Є. О. Рецепція римського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних та правових вчень; філософія права» / Є. О. Харитонов. — Одеса, 1997. — 50 с.
  11. Харитонов Є. О. Історія приватного права Європи: Східна традиція / Є. О. Харитонов. — Одеса : Юридична література, 2000. — С. 217.
  12. Харитонова Т. Є. Систематизація права у Візантійській імперії у першій половині VI ст. н. е. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 «Теорія та історія держави і права; історія політичних і правових вчень» / Т. Є. Харитонова. — Одеса, 2003. — 16 с.