Вступ

Виробничо-фінансова діяльність сільськогосподарського підприємства охоплює собою суспільні відносини, що виникають в разі банкрутства. Банкрутство розглядається як економічно-фінансове, правове і соціальне явище. Його економічно-фінансова сутність полягає у відсутності або недостатній наявності у підприємствах необхідних коштів для своєї фінансової діяльності, належного і своєчасного розрахунку за своїми фінансовими, в тому числі кредитними зобов’язаннями, тобто відповідальності за свої борги. При банкрутстві першорядною є кредитна заборгованість перед банком, у якого підприємство брало кредит, його заборгованість перед стороною, з якою воно перебуває у договірних відносинах, та іншими суб’єктами. За сучасних умов особливо поширеною є заборгованість перед фінансово-податковими органами щодо сплати податків, розрахунків за мінеральні добрива, отрутохімікати, пальне, а також заборгованість сільськогосподарського підприємства перед своїми членами КСГП (ВСГК, АГСТ) і перед працівниками державного сільськогосподарського підприємства. Подібною може бути також заборгованість селянського (фермерського) господарства.

З правого аспекту банкрутство має безпосереднє відношення до правового становища і реалізації сільськогосподарським підприємством своєї правосуб’єктності. Йдеться про те, що внаслідок банкрутства, тобто припинення діяльності підприємства як юридичної особи і покладання на нього особливого порядку розрахунків за всіма видами його боргу перед кредиторами, в першу чергу, нормами права, регулю­ються правові наслідки визнання суб’єкта права підприємництва банкрутом.

Становище збанкрутілого сільськогосподарського підприємства має соціальну значущість. Остання в першу чергу полягає в ущемленні всіх конституційних прав членів колективно-кооперативних і державних сільськогосподарських підприємств. В разі банкрутства підприємства його працівники залишаються без роботи. Банкрутство настає не за один день господарювання. На протязі останніх двох—трьох років ці господарства не проводять належної оплати праці членів КСГП, ВСГК, АСГТ. Особливо в жалюгідному стані опинилися працівники радгоспів, які в останні роки і нині функціонують як колективні або ж акціонерні сільськогосподарські утворення. Затримка або невиплата заробітку підприємством, з яким вони перебувають у трудових правовідносинах, призводить до злиденного існування їхніх родин, погіршення їхнього соціально-побутового стану.

Збанкрутілість сільськогосподарських підприємств призводить до зменшення обсягів суспільно-необхідної праці, до неповної зайнятості працівників і безробіття на селі. В соціально-побутовому аспекті банкрутство сільськогосподарських підприємств є наслідком економічної розрухи сільського господарства в цілому. В економіко-правовому аспекті банкрутство є дійовим засобом, що призводить до занепаду сільськогосподарського підприємництва і прибутковості у виробничо-господарській діяльності аграрних підприємств.

1. Характеристика банкрутства фермерського господарства

Нерідко банкрутство фермерського господарства власники використовують для ліквідації підприємства, що має заборгованість або для підприємства, що мало раніше значні обороти, коли немає бажання проходити перевірку або аудит податкової інспекції. Банкрутство фермерського господарства також може бути використане для реструктуризації активів, а також для захисту від кредиторів.

Актуальною є пропозиція змінити ст. 50 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” відповідно до сучасного фермерського законодавства. Варто передбачити, що до ліквідаційної маси фермерського господарства включено лише те майно, яке є власністю юридичної особи, а не членів фермерського господарства, а звернення стягнення на земельні ділянки допускається у випадку, коли у фермерського господарства немає іншого майна, на яке може бути звернено стягнення [7, с. 390].

Обидва закони України „Про селянське (фермерське) господарство” містили положення про те, що після державної реєстрації фермерське господарство набуває статусу юридичної особи, а нині чинний Закон України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р. [1] чітко зазначає, що господарство є юридичною особою, а не лише користується її правами. Новий Закон України „Про фермерське господарство” увібрав у себе всі позитивні моменти, які витримали випробування і перевірку часом і сприяли становленню фермерства в період 1991-2002 рр. Водночас у новій редакції закону закріплена низка нових принципових положень, які спрямовані на забезпечення розширення сфери фермерського господарства в аграрному секторі та зростання конкурентоспроможності продукції фермерських господарств на вітчизняному та зарубіжних ринках, а також забезпечення раціонального використання і охорони земель фермерських господарств [2, с.44].

Господарське законодавство України зачислює фермерське господарство до окремого виду підприємств, що діють на підставі приватної власності громадян. Однак не витримує критики визначення селянського (фермерського) господарства, закріплене у ч. 1 ст. 114 Господарського кодексу України, відповідно до якого – це форма підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Таке нечітке формулювання не дає змоги „ідентифікувати” фермерське господарство серед інших сільськогосподарських товаровиробників, а виробництво, переробка та реалізація сільськогосподарської продукції є не метою, а предметом діяльності суб’єкта. Водночас Н.М. Оніщенко пропонує визнати фермерське господарство особливою організаційно-правовою формою юридичної особи, хоча в цьому потреби немає, адже йому властиві всі ознаки сільськогосподарського підприємства, визначені законом України „Про фіксований сільськогосподарський податок” .

На період проведення банкрутства можуть бути змінені засновники і директор. Ліквідатором може виступати як співробітник підприємства — член ліквідаційної комісії, так і людина, що не знаходиться в трудових відносинах з підприємством. Ліквідатором може бути і арбітражний керуючий. Для того, щоб ліквідатор мав законне право на підпис фінансових і інших документів, договорів, зокрема на продаж, оренду майна необхідно змінити статутні документи. Права керівника в цьому випадку переходять до ліквідатора. Це також обов’язково проводиться у разі призначення розпорядження майном і управління санацією.

Банкрутство фермерського господарства по ст.51 «За рішенням власника» є наявність суми кредиторської заборгованості більше суми наявних грошових коштів на підприємстві і його активів і, відповідно, неможливість своєчасної сплати за поставленим товаром і наданим послугам. Ліквідація підприємства за рішенням власника переходить у процедуру банкрутства. Голова ліквідаційної комісії подає заяву до суду про визнання підприємства банкрутом. Далі термін банкрутства залежить тільки від швидкості ухвалення рішень судом: спочатку про визнання банкрутом, а далі про виключення з держреєстру [5, c. 68-69].

Суд може запитати для підтвердження фінансово-господарського стану підприємства висновок незалежного аудиту, а також інші документи, наприклад, інвентаризаційну відомість.

Банкрутство фермерського господарства за рішенням власника допускає, щоб сума заборгованості була будь-якою. Власник підприємства у такому разі сам призначає членів ліквідкомісії і ліквідатора і має повну ініціативу дій.

За статтею 52 «Відсутній боржник» ініціатором банкрутства виступає кредитор. При цьому з підприємством-боржником не повинно бути ніяких зв’язків: воно відсутнє за фактичною і юридичною адресою, підприємство в перебігу року не здавало звіти і так далі. Сума фактичної заборгованості при цьому також не має значення (важливо, що підприємство-банкрут не має у власності нерухомого майна, земельних ділянок, грошей на рахунках в банках і автотранспорту).

Власники підприємства повинні мати на увазі, що останнім часом податкова активно цікавиться підприємствами, які знаходиться в процедурі банкрутства, намагаючись виявити ознаки фіктивного банкрутства. Міністерство економіки визначає ознаки фіктивного банкрутства як надання третім особам, а саме банкам, державним установам, постачальникам і покупцям, свідомо недостовірної інформації про фінансове положення підприємства. Крім того, ознакою фіктивного банкрутства є можливість виявлення причинного зв’язку між наданою недостовірною інформацією і збитками, які понесла третя сторона.

Спеціальний порядок можливий при визнанні банкрутом підприємства, кредиторська заборгованість якого підтверджується векселем. Дану процедуру можна здійснити як по 51, так і по 52 статтям Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Специфіка банкрутства по векселю полягає в тому, що факт кредиторської заборгованості підтверджується державною виконавчою службою – після отримання виконавчого підпису нотаріуса на векселі можливе примусове стягнення по векселю виконавчою службою. В цьому випадку державний виконавець надає кредиторові документи, підтверджуючі нездатність боржника розрахуватися по боргах. Цей факт і буде підставою для визнання боржника банкрутом [1, c. 134-135].

Вся процедура щодо притягнення боржника-банкрута до майнової відповідальності, повернення боргів кредиторам завершується роботою ліквідаційної комісії по розподілу коштів, виручених від продажу майна підприємства-банкрута. Ці кошти спрямовуються на задоволення претензій кредиторів, покриття витрат, пов’язаних з провадженням справи про банкрутство в арбітражному суді, роботою ліквідаційної комісії,  функціонального розпорядника майна, а також задовольняються вимоги кредиторів, забезпечені заставою. Закон України «Про банкрутство» в ст. 21 визначає в якому порядку (відповідній черговості) буде проведено повернення отриманих коштів кожним із суб’єктів провадження в справі про і банкрутство. Принциповим є положення ст. 21 про те, що вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного  задоволення вимог попередньої. Цей свого роду принцип поділу коштів у випадку банкрутства не співпадає з принципом поділу коштів на частки, пропорційні майновим вимогам кредиторів усіх категорій.

Згідно зі ст. 21 в першу чергу виконуються зобов’язання перед працівниками підприємства-банкрута. З цього правила, передбачено виняток — не повертаються внески до статутного фонду підприємства або виплати по акціях трудового колективу.

У другу чергу задовольняються вимоги по державних  місцевих податках та неподаткових платежах до бюджету  вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення.

У третю чергу задовольняються вимоги кредиторів, не забезпечені заставою. У четверту чергу задовольняються вимоги щодо повернення внесків трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат по акціях членів трудового колективу. У п’яту чергу погашаються всі інші вимоги. Вимоги, заявлені після закінчення строку встановленого для їх подання, і відповідні борги вважаються погашеними.

Практика арбітражних судів у справах про банкрутство сільськогосподарських підприємств потребує узагальнення, при чому необхідно звернути увагу на визначення причин настання банкрутства, і умов, завдяки яким воно настає, до яких наслідків воно призводить стосовно самих збанкрутілих. підприємств та їхніх працівників (їхнього працевлаштування) й інші питання [8, c. 96-97].

Сьогодні фермерське господарство – це суб’єкт аграрного підприємництва, сільськогосподарське підприємство з відокремленим майном, власною або орендованою земельною ділянкою, створене родинно-сімейним об’єднанням громадян України з правом вільного найму робочої сили.

2. Особливості банкрутства та санації селянського (фермерського) господарства

Підставою для визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями.

Заява підприємця — голови селянського (фермерського) господарства про порушення справи про банкрутство подається в господарський суд за наявності письмової згоди всіх членів селянського (фермерського) господарства та підписується головою господарства. До заяви про порушення справи про банкрутство додаються документи, які містять відомості:

• про склад і вартість майна селянського (фермерського) господарства;
• про склад і вартість майна, яке належить членам селянського (фермерського) господарства на праві власності;
• про розмір доходів, які можуть бути одержані селянським (фермерським) господарством після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт.

Зазначені документи також додаються головою селянського (фермерського) господарства до відзиву на заяву про порушення справи про банкрутство, подану кредитором.

Банкрутство окремих сільськогосподарських організацій має відмінні риси, обумовлені особливим характером їх діяльності, яка пов’язана з використанням земельних ділянок відповідного виробничого призначення, сезонним характером роботи на них. Відповідно до вищезазначеного закону сільськогосподарськими організаціями визнаються юридичні особи, які у своїх статутних документах основним видом діяльності проголошують вирощування, виробництво, переробку сільськогосподарської продукції, виручка яких від реалізації такої продукції складає не менше 50 % загальної суми виручки (ст.44 Закону «Про відновлення платоспроможності…»).

Пріоритетним правом набуття нерухомості такого суб’єкта господарювання наділені інші сільськогосподарські організації або фермерські господарства, розташовані в цій же місцевості (ч.3 ст.44 Закону). Відчуження земельних ділянок таких організацій регулюється земельним законодавством, зокрема, ст.99, 100, 103 ЗК України.

З урахуванням сезонного характеру роботи сільськогосподарського суб’єкта господарювання та необхідності дочекатися періоду збирання врожаю й проведення сільськогосподарських робіт збільшується і термін зовнішнього управління. Такі можливі строки реалізації виробленої продукції змусили законодавця врахувати строк санації сільськогосподарського підприємства з урахуванням такого часу не більше п’ятнадцяти місяців (ч.6 ст.44 Закону) [2, c. 146-147].

Крім того, якщо в період зовнішнього управління бути випадки стихійних лих, епізоотій, то строк зовнішнього управління сільськогосподарською організацією-боржником повинен бути збільшений господарським судом до одного року. Тобто, максимальний термін зовнішнього управління може сягати більше 2 років. В іншому процедури неспроможності (банкрутства) сільськогосподарської організації повинні здійснюватися за загальним правилом. За таким, строк ліквідаційної процедури триває 1 рік, а в окремих випадках – 1,5 роки (ст.22 Закону України «Про відновлення платоспроможності…»). Під час дії ліквідаційної процедури арбітражний керуючий (ліквідатор) бере на себе функції керівника підприємства-банкрута та здійснює заходів щодо виконання вимог, вказаних судом, на користь кредиторів шляхом реалізації майна боржника. На наш погляд, було би доцільним застосувати аналогію відносно строків розгляду заяви кредитора про порушення справи про банкрутство за відсутності боржника (ст.3-1 Закону). Закон термінів не наводить, тому можна передбачити можливість розгляду заяв у терміни 30 днів, як це встановлено для загальної процедури банкрутства.

Головою селянського (фермерського) господарства у двомісячний строк з дня прийняття господарським судом заяви про порушення справи про банкрутство селянського (фермерського) господарства може бути подано в господарський суд план відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства. У разі, якщо здійснення заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства, дасть змогу такому господарству, зокрема за рахунок доходів, які можуть бути ним одержані після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт, погасити вимоги за грошовими зобов’язаннями, господарським судом вводиться процедура розпорядження майном селянського (фермерського) господарства. Про введення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства господарським судом виноситься ухвала. Для здійснення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства господарським судом призначається розпорядник майна, який може не мати ліцензії розпорядника майна. Повноваження розпорядника майна можуть здійснюватися головою селянського (фермерського) господарства за погодженням з призначеним розпорядником майна [7, c. 108-109].

Процедура розпорядження майном селянського (фермерського) господарства вводиться на строк закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт із врахуванням часу, необхідного для реалізації вирощеної (виробленої, виробленої та переробленої) сільськогосподарської продукції. Зазначений строк не може перевищувати п’ятнадцяти місяців.

У разі, якщо після введення процедури розпорядження майном погіршилося фінансове становище селянського (фермерського) господарства у зв’язку із стихійним лихом та іншими несприятливими умовами, строк процедури розпорядження майном може бути продовжено на один рік.

Процедуру розпорядження майном селянського (фермерського) господарства може бути достроково припинено господарським судом за заявою розпорядника майна чи будь-кого із кредиторів у разі:

• невиконання заходів, передбачених планом відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства;
• наявності інших обставин, які свідчать про неможливість відновлення платоспроможності селянського (фермерського) господарства.

Після дострокового припинення процедури розпорядження майном селянського (фермерського) господарства селянське (фермерське) господарство визнається господарським судом банкрутом і відкривається ліквідаційна процедура.

У разі визнання господарським судом селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства включаються нерухоме майно, яке знаходиться у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, в тому числі насадження, господарські та інші будівлі, меліоративні та інші споруди, продуктивна і робоча худоба, птиця, сільськогосподарська та інша техніка і обладнання, транспортні засоби, інвентар та інше майно, набуті для селянського (фермерського) господарства на загальні кошти його членів, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать селянському (фермерському) господарству і мають грошову оцінку.

У разі банкрутства селянського (фермерського) господарства земельна ділянка, надана селянському (фермерському) господарству у тимчасове користування, у тому числі на умовах оренди, використовується відповідно до Земельного кодексу України.

Майно, що належить голові та членам селянського (фермерського) господарства на праві приватної власності, а також інше майно, стосовно якого доведено, що воно набуто на доходи, які не є у спільній власності членів селянського (фермерського) господарства, не включаються до складу ліквідаційної маси.

Нерухоме майно, а також майнові права щодо нерухомого майна, які включаються до складу ліквідаційної маси селянського (фермерського) господарства, можуть бути продані тільки за конкурсом, обов’язковими умовами якого є збереження цільового призначення сільськогосподарських об’єктів, що продаються.

З дня прийняття постанови про визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури діяльність селянського (фермерського) господарства припиняється.

Господарський суд направляє копію постанови про визнання селянського (фермерського) господарства банкрутом до органу, який здійснив державну реєстрацію селянського (фермерського) господарства, та органу місцевого самоврядування за місцезнаходженням селянського (фермерського) господарства [8, c. 172-173].

Висновки

Діяльність фермерського господарства може бути припинена з різних причин, зокрема через добровільне рішення членів господарства про припинення його діяльності, визнання його банкрутом і в разі припинення права власності на землю, права користування земельною ділянкою згідно з вимогами земельного Кадастру України або у випадках, коли не залишається жодного члена фермерського господарства чи спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства [1].

Процедура банкрутства фермерського господарства має певні особливості. Відповідно до ст. 50 Закону України від 14 травня 1992 р. «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) підставою для визнання фермерського господарства банкрутом є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів за грошовими зобов’язаннями та (або) виконати зобов’язання щодо сплати податків і зборів.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про фермерське господарство” від 19 червня 2003 р
2. Банкрутство і санація підприємства: теорія і практика кризового управління: Монографія / Т. С. Клебанова, О. М. Бондар, О. В. Мозенков; За ред. О. В. Мозенкова, 2003. — 271 с.
3. Бобкова А. Г. Правове регулювання відносин у процедурі банкрутства: Навчальні посібники / А. Г. Бобкова, З. Ф. Татькова, 2006. — 151 с.
4. Боровик С. Захист прав суб’єктів господарювання в арбітражних судах України / Сергій Боровик, В’ячеслав Джунь, Сергій Мудрий ; ред. С. Ф. Демченко, 2001. — 223 с.
5. Колісник М. Фінансова санація і антикризове управління підприємством: Навчальний посібник / Марія Колісник, Павло Ільчук, Петро Віблий,, 2007. — 271 с.
6. Кондрашихін А. Фінансова санація та банкрутство підприємств [Текст] : Навч. посіб. / Андрій Кондрашихін, Тарас Пепа, Валерія Федорова,, 2007. — 203 с.
7. Копилюк О. І. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч. посіб. / О. І. Копилюк, А. М. Штангрет, 2005. — 166 с.
8. Правове регулювання банкрутства [Текст] : Підручник / Л. С. Сміян, Б. М. Грек, О. М. Костенко та ін.; за ред. : Л. С. Сміяна, 2009. — 461 с.
9. Штангрет А. Антикризове управління підприємством [Текст] : Навчальний посібник / Андрій Штангрет, Оксана Копилюк, 2007. — 335 с.