Кушнір І. Г., доктор медичних наук,
професор кафедри практичної психології

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича,

Кисельова О. В., студентка 5 курсу кафедри практичної психології

Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича

Дитячо-батьківські відносини є одним з ключових факторів розвитку особистості дитини, причому особливе значення мають материнські установки. Велика кількість дослідників у сферах психології, психотерапії, психофізіології, біології сходяться у висновках щодо беззаперечного впливу фізичного, душевного, духовного стану матері на благополучний розвиток і функціонування своєї дитини. Під час вагітності та в перші роки життя мати і дитина є одним цілим, мати є цілим всесвітом для дитини і саме вона формує базові життєві установки дитини. Ставленням до себе, до малюка мати може завдати як значної користі, так і значної шкоди його фізичному та психологічному стану.

Проблема формування особистості — одна із найважливіших тем психології і центральна проблема педагогічної психології. Особистість, перш за все, формується у сім’ї. Світогляд батька і матері, старших членів створює специфічну атмосферу — сприятливе чи несприятливе середовище для росту і розвитку нового покоління. Батьківська сім’я є найбільш доступним прикладом для спостереження, і за певних умов стає прикладом для наслідування.

Сім’я — це первинний і найважливіший інститут соціалізації, де дитина пізнає світ речей, стосунків і палітру переживань, з ними пов’язаних, тут передається внутрішній і зовнішній досвід життєдіяльності, тут формується особистісний стержень. Сімейна атмосфера, установки, цінності та взаємовідносини в сім’ї є головним фактором розвитку особистості. Діти вчаться норм співжиття і сприймають культуру через своїх батьків, тому сім’я і є та первинна група, в якій дитина формує свої ідеали, цілі життя, систему цінностей і вчиться жити. Батьки є значимими людьми для дитини, тому засвоєння ролей іде частково на свідомому, а частково на безсвідомому рівні. Через механізми наслідування, ідентифікації дитина приміряє на себе різні ролі і формує ставлення до них.

Багато спеціалістів в області психології сходяться в думці, що саме мати є автором життєвого сценарію дитини, який вона згодом відтворює у своєму житті. Дослідження Дж. Боулбі підтвердили особливу значимість першої реакції жінки на факт вагітності для формування якостей психіки дитини. Негативна реакція породжує найбільш важкі психічні проблеми, мати закладає так звану програму «смерті і саморуйнування» в дуже глибокі шари безсвідомого своєї дитини. Вплив психічних вібрацій вагітної на ранніх етапах внутріутробного розвитку формує найбільш глибокі шари психіки малюка і впливає на все його подальше життя [6;2;7].

Установка — це психічний стан людини, що характеризує схильність особистості до певної активності в певній ситуації, позиція особистості, спрямованість на яку-небудь лінію поведінки.

Різні типи установок, стилі виховання і батьківські (материнські) позиції призводять до формування відповідних індивідуальних характерологічних особливостей дітей дошкільного та шкільного віку в рамках нормального і відхилень у поведінці.

Деякі автори, зокремаА.Я. Варга, визначають батьківські установки як систему сприйняття дитини, емоційного ставлення до неї і сукупність способів поведінки з нею. Вони виходять з того, що-будь батьківська установка складається з трьох основних елементів: когнітивний (думка і ціннісні орієнтації щодо дитини), емоційний (емоційна оцінка дитини через прояв почуттів симпатії або антипатії до неї) і діяльнісний елемент (послідовна поведінка по відношенню до дитини ) [5].

В.Ж. Гарбузов виділив три типи «неправильних» установок (типи «неправильного» виховання):

1. Неприйняття і емоційне відштовхування. Мати не приймає індивідуальні особливості своєї дитини, прагне їх поліпшити, змінити. Також вона проявляє жорсткий контроль, нав’язує свій тип поведінки. В крайньому варіанті це проявляється у відмові від дитини.
2. Гіперсоціалізація. Дана материнська установка виражається в надмірній концентрації жінки на стані здоров’я дитини, її соціалізації в середовищі однолітків, очікуванні успіхів у навчанні. Як правило, така мати прагне до багатопрофільного навчання і виховання дитини, але при цьому не враховує його індивідуальних особливостей і можливостей.
3. Егоцентричний тип. Цей тип материнської установки акцентує увагу всіх членів сім’ї на дитині, представляючи її як кумира сім’ї і сенс життя [6].

Молодший дошкільний вік є сензитивним для розвитку багатьох психічних структур: первинні розумові операції, імпресивна і експресивна мова, базові емоції, соціальна мотивація, а також самооцінка і статево-рольова ідентичність як ядро «Я-образу». Молодший дошкільний вік позначається як «кризовий», так як у дитини відбувається перебудова соціальних взаємин особистості дитини, формування у нього нових особистісних структур, тому взаємодія із матір’ю, її ставлення в цей період має надзвичайно важливе значення.

Дослідження Горбунової Н.В. показали, що материнські установки жінок, які виховують дітей молодшого дошкільного віку, мають свою специфіку, пов’язану з статевими особливостями дітей. Материнські установки змінюються в залежності від статі дитини і її віку. Материнські установки взаємопов’язані з емоційним, пізнавальним, особистісним і соціальним розвитком 3-4-річних дітей. Материнські установки більшою мірою визначають розвиток емоційної сфери в порівнянні з іншими сторонами психічного розвитку дітей. Для матерів 3-4-річних дівчаток властиве уникнення спілкування, менша строгість і заохочення активності.

Для матерів хлопчиків характерний прояв більшої строгості, стримування активності, придушення, прагнення до спілкування. Дівчата 3-4 років в порівнянні з хлопчиками того ж віку краще розуміють емоційні стани. Хлопчики на відміну від дівчаток краще сприймають експресивні ознаки емоцій і вміють називати їх. Рівень соціального розвитку у 3-4-річних хлопчиків вище, ніж у 3-4-річних дівчаток. Материнські установки пов’язані з емоційним, пізнавальним, особистісним і соціальним розвитком дітей молодшого дошкільного віку. Розвиток у 3-4-річної дитини ідентифікаційного компонента емоційної сфери, високою рівня когнітивного компонента і недостатній розвиток експресивного компонента емоційної сфери пов’язано з установкою її матері на рівноправні, незалежні відносини з нею [7].

У більшості робіт говориться, що емоційне відторгнення батьків, особливо матері, жорстоке поводження з дитиною, так зване «халатне» виховання, гіперопіка, ситуація бездоглядності або недолік турботи про дитину особливо сприяють її емоційному неблагополуччю і поведінковим порушенням.

Взаємодія матері і дитини раннього віку детально аналізується в руслі теорії прив’язаності. В її основі лежить поняття про емоційний комфорт, необхідний для психічного розвитку, наявність потреби в безпеці і роль матері в їх забезпеченні, а також вплив цих факторів на формування особистості [2]. Завдяки турботі і підтримці матері в перший рік життя у дитини формується прив’язаність до неї, як до об’єкта, що забезпечує цю підтримку. Якості матері, як об’єкта прив’язаності (її фізична і психологічна доступність, а також якість і своєчасність наданої підтримки) є джерелом формування поведінки прив’язаності та базової структури особистості, що забезпечує ставлення суб’єкта до світу і свого існування в ньому (базова модель світу «Я- інший»). Формування безпечної емоційної прив’язаності матері і дитини в ранньому віці забезпечує основу для його подальшого здорового емоційного і соціального розвитку. Дослідження дітей із сформованою в ранньому віці надійною прив’язаності демонструють їх більш високий рівень розвитку в наступні роки (здатність до вирішення проблем, більш високий рівень гри, переважання позитивних емоцій, цікавість, впевненість в собі, інтерес до навчання, компетентність в спілкуванні з однолітками, соціальне лідерство), тоді як діти з ненадійною прихильністю частіше виявляють девіантну поведінку та інші психопатологічні симптоми [2].

Цікавим фактом є те, що материнські установки формуються під впливом соціально-культурного середовища, в якому проживає жінка, а саме: певні традиції, правила, норми, повір’я, обряди, звичаї, які формували образ жінки — матері та її прийнятної поведінки. Наприклад, у древній Індії, на Русі вагітна жінка вважалася благословенною і недоторканою. І для того, щоб вагітність проходила повноцінно їй рекомендували займатись духовними вправами, різними видами мистецтв. Жінку і дитину всіляко оберігали про що свідчить різного роду заговори для вагітних, новонароджених, обереги та вишивка на одязі. Щоб дитина була міцна тілом і чиста духом, радили забезпечити матері хороший матеріальний стан і створювати атмосферу радості і спокою.

Аналізуючи культурно-історичні аспекти материнства, Г.Г.Філліпова зазначає, що в тих випадках, коли народження дитини протирічить соціальним очікуванням, жінки можуть іти на все, щоби не народжувати дітей або позбавлятися їх різними способами. «Жінка стає кращою або гіршою матір’ю в залежності від того, ціниться чи обезцінюється в суспільстві материнство» [8].

Н. Абрахам, М. Терек, Ф. Дольто, М. Боуен, К. Тойч наголошують на важливості безсвідомого компоненту в установках виховання. В даних концепціях говориться, що сім’я є певним трансгенераційним феноменом, в який включені всі її члени, як ті, що живуть разом, так і померлі багато років назад. Сім’я — це своєрідне колективне «Я», утворене всіма її членами, незалежно від факту їх фізичного існування. Складні зв’язки між усіма членами сім’ї відображаються в генограмі, яка дозволяє наочно побачити складні системи взаємовідносин в ній, багато з яких переносяться з покоління в покоління. Всі сімейні таємниці, котрі входять у життя нащадків призводять до травм, соматичних і психосоматичних розладів, котрі часто зникають, як тільки про них починають роздумувати, говорити, оплакувати. Також, автори цієї теорії кажуть про те, що важливо усвідомити наявність прихованої лояльності, безсвідомої вірності предкам щодо подальшого замовчування. Важливо зробити цю лояльність видимою, усвідомити, що змушує поводитись саме таким чином і змінити позицію для того, щоб мати можливість жити своїм життям [3].

Характер відносин матері і дитини (материнські установки) проявляється в різноманітних патернах психологічної взаємодії, які встановлюють правила емоційної регуляції, ступінь близькості, спонтанності і безпеки в діаді мати- дитина, а також впливають на якість пізнавальної активності дитини, її психічний розвиток і багато в чому визначають його поведінку як у взаємодії з матір’ю, так і з іншими людьми.

Список використаної літератури:

1. Божович, Л. И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Л. И. Божович. М.: Просвещение, 1968. 464 с.
2. Боулби Дж. Привязанность: пер. с англ. М.: «Гардарики», 2003. 477 с.
3. Боуэн, М. Теория семейных систем / М. Боуэн. М., 2005
4. Варга А.Я. Структура и типы родительского отношения: дис. … канд. психол. наук. М., 1986. 206 с.
5. Гарбузов В. И., Захаров А. И., Исаев Д. Н. Неврозы у детей и их лечение. М.: «Медицина», 1977. 272 с.
6. Горбунова Н.В. Вплив материнських установок на психічний розвиток дітей раннього дошкільного віку // III Науково-практична ШетеЦконференція «Психологія і сім’я». Матеріали конференції 26 вересня 2008 / Под ред. Е.А. Уварова. — М., Мінськ, 2008. — С. 160-166.
7. Филиппова Г.Г. Психология материнства. М.: Изд-во Института психотерапии, 240 с.