Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх

Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.
Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення.
Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування. Погашення і зняття судимості.
Стан злочинності неповнолітніх в Україні та шляхи її попередження.

Вступ

Актуальність теми. Злочинність неповнолітніх перебуває в центрі уваги представників кримінологічної науки. Це зумовлено тим, що скоєння особою в неповнолітньому віці злочину значною мірою визначає її подальший життєвий шлях, оскільки суттєво впливає на формування стереотипу особи, систему її ціннісних орієнтирів.

За роки незалежності України злочинність неповнолітніх виявляє постійну тенденцію до зростання. Особливо яскраво це проявлялось в перші роки незалежності. Через деякий час ситуацію вдалось дещо стабілізувати, і темпи зростання знизились. Однак негативні тенденції продовжують проявлятись. Все це викликає необхідність особливого підходу до вирішення питань кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх та врахування при визначенні підходів вікових особливостей контингенту, які пов’язані з особливостями психології підлітків.

Актуальність теми обумовлюється необхідністю такого наукового дослідження норм чинного Кримінального кодексу України, прийнятого 5 квітня 2001 р., що вступив у дію з 1 вересня 2001 р. У ньому вперше передбачено самостійний Розділ XV Загальної частини, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Тому у роботі неповнолітній розглядається як особливий суб’єкт кримінальної відповідальності. Проблема визнання неповнолітнього суб’єктом кримінально-правових відносин досліджується не тільки юристами, але і педагогами, психологами, психіатрами, філософами та іншими фахівцями, тому що вирішити її у межах лише однієї науки неможливо. Особливо це стосується необхідності врахування досягнень психологічної та психіатричної наук, педагогіки у законодавчій та правозастосовчій діяльності, бо юристи не володіють необхідними спеціальними знаннями, які, між тим, мають важливе значення у вирішенні питання про осудність, обмежену осудність, вікову незрілість деяких неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння, передбачене Кримінальним кодексом України. Саме ці питання, при постійних наукових спробах вирішення деяких з них, залишаються невирішеними у нормах Кримінального кодексу України. Ось чому багато з них є дискусійними, тлумачаться неоднозначно і вимагають не тільки подальшого вивчення, але й нових підходів до їх розв’язання.

Теоретичною основою роботи є наукові положення загальної теорії кримінального права, праці як сучасних українських та зарубіжних фахівців, так і науковців колишнього СРСР, а саме: О.М. Бандурки, В. О. Глушкова, В.М. Кудрявцева, В.К. Матвійчука, В.Ф. Мельника, Навроцького, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, О.І. Чернишова, Я.М. Шевченко, А.О. Ярового та ін. Використовувалися також дослідження, присвячені асоціальній поведінці дітей та підлітків, здійснені відомими вченими-юристами кінця XIX – початку XX століття:

Тема: «Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх».

Мета: розкрити особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх.

Завдання роботи:

— показати загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх;

— охарактеризувати види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення;

— розкрити особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування та погашення і зняття судимості;

— окреслити шляхи удосконалення правовиховної профілактичної роботи з неповнолітніми.

1. Загальні положення кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

У різні періоди становлення права в Україні неповнолітні виділялися в окрему суспільну категорію не тільки вченими, а й практиками. Соціально-економічна криза в Україні, безробіття, невирішені культурні завдання інтенсивно впливають на формування молодого покоління. З іншого боку, через особливості психічного розвитку, несталість внутрішньої системи цінностей тощо неповнолітні схильні до перейняття кримінальної культури. Слід зазначити, що кримінологи, які вивчають проблеми молодіжної злочинності, підкреслюють таку характерну її особливість: найбільшу анти суспільну активність виявляють особи до досягнення 19-річного віку, потім їх злочинна активність поступово знижується. З огляду на викладене, категорія неповнолітніх злочинців потребує потребує особливого вивчення.

Суб’єктом злочину є фізична особа, яка досягла певного віку: 14 років – знижений вік кримінальної відповідальності, 16 років – загальний вік кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 20, 22 Кримінального кодексу України) [7].

Тому у чинному Кримінальному кодексі вперше один розділ (ХУ) присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. У ньому йдеться про осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності (16 років, а у передбачених законом випадках 14 років), але яким ще не виповнилось 18 років. При розгяді кримінальної відповідальності використовують загальні положення щодо підстави кримінальної відповідальності, стадій вчинення злочину, питань співучасті та звільнення від кримінальної відповідальності [7].

Кримінальним кодексом України передбачено, що в разі вчинення неповнолітнім злочину невеликої тяжкості, то неповнолітній може бути звільнений від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення можливе без застосування покарання. В таких випадках до неповнолітнього застосовуються примусові виховні заходи (стаття 97 Кримінального кодексу України).

Особливостями примусових виховних заходів є:

1) безпосередня передбачуваність їх кримінальним законом;

2) застосування їх лише судом;

3) застосування їх лише до неповнолітніх;

4) те, що вони не є видом кримінального покарання [16].

Частина 2 статті 105 Кримінального кодексу України включає в себе повний перелік примусових виховних заходів:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

3) передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання;

4) покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років [7].

В іншому випадку, коли через особисті характеристики неповнолітнього чи тяжкості вчиненого злочину, до неповнолітнього можуть бути застосовані кримінальні покарання. Стаття 98 Кримінального кодексу України містить перелік покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітніх:

1) основні (штраф, громадські роботи, виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк;

2) додаткові (штраф, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю [7].

До неповнолітніх застосовуються більш м’які міри покарання ніж до повнолітніх злочинців. Неповнолітні, засуджені до позбавлення волі, відбувають його в спеціальних виховних установах, максимально пристосованих до цих осіб.

При призначенні покарання неповнолітньому, суд враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього (стаття 103 Кримінального кодексу України).

Відповідно до Кримінального кодексу України особи, які вчинили злочин у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за такі види злочинів:

— умисне вбивство;

— посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави;

— умисне тяжке тілесне ушкодження;

— умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження;

— диверсія;

— бандитизм;

— терористичний акт;

— захоплення заручників;

— згвалтування;

— насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

— крадіжка;

— грабіж;

— розбій;

— вимагання;

— умисне знищення або пошкодження майна;

— пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів;

— угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна;

— незаконне володіння транспортним засобом;

— хуліганство [7].

В чинному КК України, введеному в дію 1 вересня 2001 року, вперше виділено розділ XV, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Його норми покликані сприяти врахуванню вікових, соціально-психологічних, психофізичних та інших особливостей розвитку неповнолітніх, які вчинили злочини.

В нормах згаданого розділу КК втілюється ідея менш суворої відповідальності неповнолітніх порівняно з дорослими.

Окрім цього, особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх стосуються віку кримінальної відповідальності, незастосування таких покарань як обмеження волі та довічне позбавлення волі до неповнолітніх, а виправних робіт та арешту до неповнолітніх, які не досягли 16 років.

Неповнолітніми вважаються особи, які не досягли 18-річного віку. Серед неповнолітніх в КК виокремлюється ще ряд категорій осіб, зокрема: малолітні, тобто ті, які не досяг 14-річного віку, новонароджені діти, діти, які не досягли 16-річного віку, тощо [7].

Коли йдеться про кримінальну відповідальність і покарання неповнолітніх, то має значення виокремлення серед них тих, що досягли віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. В такому сенсі неповнолітніми слід вважати осіб, які досягли 16-річного, в ряді випадків 14-річного віку, але яким ще не виповнилося 18 років. Особа вважається такою, що досягла відповідного віку не в день свого народження, а з 0 годин наступної доби.

Враховуючи біологічні, психологічні та соціальні особливості неповнолітніх, закон, по-перше, забезпечує їх посилену кримінально-правову охорону, по-друге, передбачає особливості притягнення їх до відповідальності, звільнення від відповідальності, призначення покарання, звільнення від покарання і його відбування. Ця позиція базується на міжнародно-правових актах, зокрема Декларації прав дитини, у Преамбулі якої зазначається, що неповнолітні, у зв’язку з їх фізичною і розумовою незрілістю, потребують спеціальної охорони і захисту, включаючи належний правовий захист [8].

Норми, спрямовані на забезпечення нормального фізичного і психічного розвитку неповнолітніх, вміщені в низці статей Загальної частини КК. До них належать ті, які: регламентують вік, з якого може наставати кримінальна відповідальність (ст. 22); передбачають, що обставиною, яка пом’якшує покарання, є вчинення злочину неповнолітнім (п. 3 ч. 1 ст. 66), а обставинами, які обтяжують покарання, — вчинення злочину щодо малолітнього (п. 6 ч. 1 ст. 67) або з використанням малолітнього (п. 9 ч. 1 ст. 67) [7].

В Особливій частині КК є значна кількість норм про злочини, потерпілими від яких можуть виступати лише неповнолітні (чи окремі їх категорії), або ж караність яких посилюється при вчиненні їх щодо неповнолітніх. Потерпілий, який характеризується відповідними рисами, є ознакою основних або кваліфікованих (особливо кваліфікованих) складів низки злочинів.

Посилена кримінальна відповідальність встановлена щодо посягань, спрямованих проти:

1) малолітніх (п. 2 ч. 2 ст. 115, ч. 1 ст. 135, ч. 2 ст. 136, ч. 2 ст. 146, ч. 4 ст. 152, ч. 3 ст. 153, ч. 2 ст. 156, ч. 2 ст. 299, ч. 3 ст. 307);

2) новонароджених дітей (ст. 117, ч. 2 ст. 135, ст. 148);

3) неповнолітніх, які не досягли віку, з якого чинним законодавством дозволяється працевлаштування (ст. 150);

4) осіб, які не досягли 16-річного віку (ч. 1 ст. 156);

5) осіб, які не досягли 15-річного віку (ст. 167);

6) неповнолітніх або непрацездатних дітей, що перебувають на утриманні батьків (ст. 164);

7) дітей, які не досягли статевої зрілості (ч. 1 ст. 155);

8) просто дітей (ч. 3 ст. 120, ч. 3 ст. 130, ч. 2 ст. 133, ст. 137, ч. 2 ст. 140, ст. 141, ч. 2 ст. 142, ч. 2 ст. 144, ч, 2 ст. 147, ч. 2 ст. 149, ч. 3 ст. 149, ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153, ч. 2 ст. 155, ч. 2 ст. 156, ст. 164, ст. 166, ст. 168, ст. 169, ч. 2 ст. 172, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 2 і 3 ст. 300, ч. ч. 2 і 3 ст. 301, ч. 3 ст. 302, ч. 3 ст. 303, ст. 304, ч. 2 ст. 307, ч. 3 ст. 309, ч. 3 ст. 314, ч. 2 ст. 315, ч. 2 ст. 317, ст. 323, ст. 324, ч. 1 ст. 442) [7].

Разом із посиленням кримінально-правового захисту неповнолітніх КК передбачає специфіку вирішення цілої низки питань відповідальності за злочини, вчинені самими неповнолітніми. Такі норми об’єднані у розділі XV Загальної частини КК.

Необхідність виокремлення спеціальних норм про кримінальну відповідальність неповнолітніх обумовлена принципами справедливості, гуманізму, економії кримінальної репресії. Особливості психології неповнолітніх, зокрема їх схильність до сприйняття стороннього впливу, з одного боку, спонукають максимально обмежувати їх спілкування з повнолітніми злочинцями, які розмішуються в окремих установах з відбування покарання, а з другого, — дає змогу обмежитися щодо таких осіб порівняно більш м’якими заходами, достатніми для забезпечення їх виправлення і перевиховання.

Суспільство не має право висувати до неповнолітніх такі самі суворі вимоги, як до своїх дорослих членів. Тому часто щодо неповнолітніх достатніми є міри виховно-педагогічного, а не карального характеру.

Підстава кримінальної відповідальності неповнолітніх та її принципи такі ж, які діють стосовно повнолітніх осіб. У розділі XV Загальної частини КК зосереджені лише норми, які стосуються особливостей кримінальної відповідальності і покарання неповнолітніх:

1) встановлюють більш широкі, ніж щодо повнолітніх, умови звільнення від кримінальної відповідальності, зокрема із застосуванням примусових заходів виховного характеру;

2) містять обмеження щодо суворості видів і розмірів покарань та інших заходів кримінально-правового характеру;

3) передбачають більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання;

4) регламентують вимоги щодо погашення і зняття судимості [7].

2. Види покарань, які застосовуються до неповнолітнього, і особливості їх призначення

Виходячи з зазначених вікових особливостей неповнолітніх, особливостей їх соціального статусу, можливостей досягнення мети покарання і т. ін., Кримінальний кодекс 2001 р. встановив суттєві обмеження в частині видів покарань, які застосовуються щодо неповнолітніх, та пільговий характер їх виконання.

Стаття 98 КК визначає можливість застосування лише 5 видів покарання з 12 відомих Кримінальному кодексу.

Вказана кримінально-правова норма в частині 1 зазначає:

«До неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк» [7].

Згідно із ч. 2 цієї статті до неповнолітніх як додаткові види покарання можуть бути також застосовані штраф та позбавлення права обіймати певні посади або займатись певною діяльністю.

Умови застосування цих видів покарання суттєво відрізняються від умов їх застосування відносно повнолітніх злочинців.

Приміром, штраф (ст. 99 КК) застосовується виключно відносно неповнолітніх, які мають самостійний дохід, власні кошти або майно, на яке може бути звернуто стягнення.

Суттєво обмежений і розмір штрафу. Він встановлений у межах до п’ятсот (для повнолітніх — від тридцяти до тисячі, а в деяких випадках і більше — ст. 53 КК) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Призначення цього виду покарання здійснюється судом залежно від тяжкості вчиненого злочину і з урахуванням матеріального стану неповнолітнього [7].

Громадські роботи (ст. 100 ч. 1 КК), по-перше, обмежуються віком підлітків, до яких вони можуть бути застосовані, — 16-18 років, по-друге, їх загальним строком — від тридцяти до ста двадцяти годин, по-третє, тривалістю виконання протягом дня — не більше двох годин. (Для порівняння нагадаємо, що відносно повнолітніх без урахування їх віку загальний строк цього виду покарання визначається в межах від шістдесяти до двохсот сорока годин, тривалість виконання протягом дня не може перевищувати чотирьох годин — ст. 56 КК.) [7].

Виправні роботи (ст. 100 ч. 2 та З КК) також можуть бути призначені неповнолітнім лише у віці 16-18 років, а їх строк вдвічі менший, ніж це передбачено відносно повнолітніх (ст. 57 КК) — від двох місяців до одного року. Суттєво обмежений і розмір відрахувань із заробітної плати, який може здійснюватись при обранні цього виду покарання неповнолітнім — від п’яти до десяти відсотків (для повнолітніх — від десяти до двадцяти відсотків) [7].

Так само в пільговому режимі визначений для неповнолітніх і такий вид покарання, як арешт (ст. 101 КК). Його застосування обмежено шістнадцятирічним віком і строком — від п’ятнадцяти до сорока п’яти діб (для повнолітніх — від одного до шести місяців, ст. 60 КК).

Найсуворішим з передбачених для застосування до неповнолітніх видом покарання є позбавлення волі на певний строк (ст. 102 КК).

За загальним правилом покарання у вигляді позбавлення волі не може призначатись неповнолітнім, які вперше вчинили злочини, що належать до категорії невеликої тяжкості (ст. 102 ч. 2 КК) [7].

Суттєво нижчими порівняно з тими, що призначаються повнолітнім, визначені межі позбавлення волі на певний строк. За загальним правилом, вища його межа не може перевищувати десяти років. Єдиним можливим винятком з цього правила є випадки, передбачені ст. 102 ч. З п. 5 КК — скоєння неповнолітнім особливо тяжкого злочину, поєднаного з умисним позбавленням життя людини. У цьому випадку вища межа покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк піднята до п’ятнадцяти років.

Уперше нормативно закріплена диференціація вищої межі цього виду покарання, залежно від тяжкості вчиненого злочину (ст. 102 ч. З КК). Відповідно до цієї норми:

«Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітньому:

1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості — на строк не більше двох років;

2) за злочин середньої тяжкості — на строк не більше чотирьох років;

3) за тяжкий злочин — на строк не більше семи років;

4) за особливо тяжкий злочин — на строк не більше десяти років;

5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини, — на строк до п’ятнадцяти років» [7].

Призначення покарання неповнолітнім відбувається на підставі тих самих засад, які визначають цей процес взагалі (статті 65-67 КК). Однак, обираючи покарання, неповнолітньому суд згідно зі ст. 103 КК зобов’язаний враховувати «умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього» [7].

При призначенні покарання за сукупністю злочинів або за сукупністю вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк не може перевищувати п’ятнадцяти років.

Реальна практика застосування покарання до неповнолітніх засвідчує, що суди досить поблажливо ставляться до підлітків-злочинців, особливо тих, хто вчинив злочин вперше. Суди набагато частіше, ніж це трапляється при обранні покарання повнолітнім, застосовують ст. 69 КК, призначаючи більш м’яке покарання, ніж передбачене законом [7].

3. Особливості звільнення неповнолітніх від покарання та його відбування. Погашення і зняття судимості

Аналіз норм КК про звільнення неповнолітніх від покарання дозволяє виділити ряд особливостей, що відбивають, безумовно, прояв принципу гуманізму щодо цієї категорії осіб. Це виявляється в тому, що: по-перше, ст. 105 передбачає такий вид звільнення від покарання, який може застосовуватися лише до неповнолітніх, — звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; по-друге, ті види звільнення від покарання, які можуть застосовуватися і до повнолітнього, і до неповнолітнього, відносно останніх мають пільгові умови, що дозволяє більш широко застосовувати їх до неповнолітнього [2].

Звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру.

Обов’язковими умовами звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру є:

а) вчинення злочину невеликої або середньої тяжкості;

б) наступне, після вчинення злочину і до постановлення вироку, щире розкаяння і бездоганна поведінка [2].

Якщо суд внаслідок оцінки цих обставин дійде висновку про те, що неповнолітній для досягнення мети виправлення, попередження вчинення нових злочинів на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання, він може звільнити його від покарання із застосуванням зазначених заходів. У цьому разі суд постановляє обвинувальний вирок без призначення покарання і особа вважається такою, що не має судимості. Одночасно суд призначає певні примусові заходи виховного характеру.

Звільнення від відбування покарання з випробуванням. Стаття 104 передбачає, що для застосування цього виду звільнення від відбування покарання необхідно враховувати: по-перше, загальні підстави й умови, передбачені в статтях 75-78; по-друге, особливості, передбачені в цій статті [7].

Ці особливості полягають у такому:

1) звільнення від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх можливе при засудженні їх тільки до одного виду покарання — позбавлення волі;

2) іспитовий строк встановлюється тривалістю від одного до двох років;

3) у разі звільнення неповнолітніх від відбування покарання з випробуванням суд може покласти на окрему особу (за її згодою або на її прохання) обов’язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної роботи [7].

Звільнення від покарання в зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Стаття 106 передбачає звільнення від відбування покарання у зв’язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Загальна норма про цей вид давності передбачена в ст. 80 і нею, насамперед, повинен керуватися суд при звільненні неповнолітніх від покарання, враховуючи потім особливості, зазначені у ч. 3 ст. 106 [7].

Для закінчення давності виконання обвинувального вироку ч. 3 ст. 106 встановлює такі строки:

1) два роки — у разі засудження до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, а також при засудженні до покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

2) п’ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п’яти років за тяжкий злочин;

3) сім років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше п’яти років за тяжкий злочин;

4) десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за особливо тяжкий злочин [7].

Якщо порівняти ці строки з тими, що встановлені у ст. 80 стосовно повнолітніх, то очевидно, що вони є значно меншими за своєю тривалістю.

Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання.

Стаття 107 передбачає підставу і правові умови умовно-дострокового звільнення осіб, що вчинили злочини у віці до вісімнадцяти років, незалежно від їх віку на момент звільнення.

Особливістю умовно-дострокового звільнення неповнолітніх порівняно із загальною нормою про умовно-дострокове звільнення (ст. 81) є те, що його підставою є виправлення засудженого, доведене сумлінною поведінкою та ставленням до праці і навчання (ч. 2 ст. 107).

Мають особливості і правові умови застосування ст. 107: по-перше, ст. 107 застосовується до осіб, що вчинили злочин до досягнення вісімнадцяти років, незалежно від віку на момент умовно-дострокового звільнення; по-друге, умовно-дострокове звільнення застосовується лише до осіб, що відбувають покарання у виді позбавлення волі; по-третє, застосування його не залежить від тяжкості вчиненого злочину; по-четверте, воно застосовується при відбутті певної частини призначеного покарання, що за розміром є меншою, ніж це передбачено в ст. 81 щодо повнолітніх [7].

Відповідно до ч. 3 ст. 107 умовно-дострокове звільнення від відбування покарання осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, може бути застосоване після фактичного відбуття:

1) не менше третини призначеного строку покарання у виді позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості і за необережний тяжкий злочин;

2) не менше половини строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного судом за умисний тяжкий злочин чи необережний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила у віці до вісімнадцяти років новий умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі;

3) не менше двох третин строку покарання у виді позбавлення волі, призначеного за умисний особливо тяжкий злочин, а також, якщо особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі і була умовно-достроково звільнена від відбування покарання, але до закінчення невідбутої частини покарання і до досягнення вісімнадцятирічного віку знову вчинила умисний злочин, за який вона засуджена до позбавлення волі [7].

Стосовно повнолітніх ці терміни відповідно складають: не менше половини; не менше двох третин; не менше трьох чвертей фактично відбутого покарання (ст. 81).

Аналіз ст. 107 дає можливість зробити важливий висновок: щодо осіб, які вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, закон не містить заборони на їх умовно-дострокове звільнення незалежно від тяжкості злочину і навіть наявності рецидиву.

Якщо умовно-достроково звільнений протягом невідбутої частини покарання вчинить новий злочин, то суд призначає покарання за правилами, передбаченими у ст. 71, тобто за сукупністю вироків, з дотриманням правил складання покарань та зарахування строку попереднього ув’язнення, встановлених ст. 72 [7].

До осіб, які не досягай до вчинення злочину вісімнадцяти років, заміна невідбутої частини покарання більш м’яким покаранням не застосовується.

Погашення і зняття судимості щодо осіб, які вчинили злочин до досягнення ними вісімнадцятирічного віку, відбувається на підставі статей 88-91, але з урахуванням особливостей, передбачених у ст.108. Ці особливості стосуються:

1) тривалості строків погашення судимості і

2) умов дострокового зняття судимості.

Частина 2 ст. 108 визначає такими, що не мають судимості, неповнолітніх:

1) засуджених до покарання, не пов’язаного з позбавленням волі, після виконання цього покарання;

2) засуджених до позбавлення волі за злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо вони протягом одного року з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

3) засуджених до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом трьох років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину;

4) засуджених до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом п’яти років з дня відбуття покарання не вчинять нового злочину [7].

Дострокове зняття судимості з осіб, що вчинили злочин у віці до вісімнадцяти років, застосовується на підставі, передбаченій у ст. 91 КК, з урахуванням таких особливостей:

а) відбуття покарання у виді позбавлення волі за тяжкий або особливо тяжкий злочин;

б) закінчення не менше половини строку погашення судимості, визначеного в пунктах 3 і 4 ч. 2 ст. 108, тобто, якщо вони відбули покарання за тяжкий злочин, то дострокове зняття судимості можливе після одного року шести місяців після відбуття покарання, а якщо вони відбули покарання за особливо тяжкий злочин — то після двох років і шести місяців [7].

Але загальною умовою залишається невчинення в ці строки нового злочину.

4. Стан злочинності неповнолітніх в Україні та шляхи її попередження

Найдієвіший шлях до стримання росту злочинності загалом та злочинності неповнолітніх зокрема є її попередження. У процесі профілактики злочинності можливе її усунення або послаблення криміногенних чинників, що зумовлюють правопорушення, й, у свою чергу, запобігає негативним наслідкам, до яких призводить таке правопорушення. Для розробки ефективних заходів протидії злочинності необхідно чітко простежити стан і динаміку злочинності на підставі її наукового аналізу за період з 2005 по 2008 рр.

Аналіз статистичних даних МВС показує, що загальна кількість злочинів, учинених неповнолітніми або за їх участі, має тенденцію до зниження. Так, якщо у 2005 р. цією категорією осіб було вчинено 36 218 злочинів, то у 2008 р. їх кількість зменшилася до 30 950. Варто зазначити, що характерною особливістю стану злочинності неповнолітніх у розглядуваний період є різкі коливання показників у 2005 та 2006 рр.

Загальна кількість злочинів у цей період скоротилася на 3 883 і становила 32 335 злочинів у 2006 р. Ця тенденція, після незначної зміни збереглась і в наступні два роки: у 2007 р. неповнолітніми було вчинено 33 493 злочини, що на 2 543 менше, ніж у наступному році. Найменше неповнолітніми вчиняється особливо тяжких злочинів: у 2005 р. їх було зареєстровано 865. Проте в наступні роки спостерігалося певне підвищення цих показників до 1 363 у 2006 р. і 1 322 у 2007 р. У 2008 р. цей показник скоротився на 247 позицій, проте так і не досяг рівня 2005 р. (1 075 випадків). Значне місце серед злочинів, учинюваних неповнолітніми або за їх участі становлять тяжкі злочини. Досить високий їх показник 2005 р. (17 237 випадків) поступово зростав у 2006 і 2007 рр. (21 085 і 21 575 відповідно). Останнього року розглядуваного періоду він скоротився до 19 711 випадків, проте залишався високим. Різке скорочення показників злочинів невеликої та середньої тяжкості, вчинюваних неповнолітніми було у 2001-2002 рр. Так, середньої тяжкості злочинів у 2005 р. було зареєстровано 16 607, а вже в наступному році цей показник знизився до відмітки 8 988. У 2007 та 2008 рр. відбувалися незначні коливання у цих показниках (9 536 у 2003 р. і 9 087 у 2008 р.) [10].

Так само різко знизились випадки вчинення неповнолітніми злочинів невеликої тяжкості: з 1 454 випадків у 2005 р. до 899 у 2006 р. Надалі після незначного підвищення кількості зареєстрованих злочинів у цій категорії спостерігається порівняна сталість (1 060 у 2007 р. і 1 077 у 2008 р.). Отже, для розглядуваного періоду характерне зниження рівня злочинності неповнолітніх, особливо щодо злочинів середньої та невеликої тяжкості. Проте, тривожною є тенденція до збільшення тяжких злочинів, учинюваних ними.

Подібні процеси відбувалися також із зареєстрованими злочинами проти життя та здоров’я особи. Із показника 1 037 у 2005 р. їх кількість опустилася до 955 у наступному році. Проте в подальшому помітна стійка тенденція до зростання (1 006 випадків у 2007 р. і 1 076 у 2008 р.). На тлі загального росту кількості злочинів проти життя та здоров’я особи, вчинюваних неповнолітніми, помітна певна сталість показників умисних убивств та умисних тяжких тілесних ушкоджень Так у 2005 р. неповнолітніми було вчинено 257 умисних убивств, у 2006 р. — 205, 2007 р. — 187, а в 2008 р. — 203 вбивства. Умисних тяжких тілесних ушкоджень було завдано у 312, 294, 296 і 295 випадках відповідних років. Натомість категорії середньої тяжкості тілесних ушкоджень і легких тілесних ушкоджень демонструють поступове зростання випадків учинення таких злочинів неповнолітніми [10].

Кількість заподіяння ними середньої тяжкості тілесних ушкоджень у 2008 р. зросла до 376 порівняно з 284 випадками у 2005 р. Частка умисних легких тілесних ушкоджень є незначною у порівнянні із загальною кількістю злочинів, учинюваних неповнолітніми, проте і вона набула характеру поступового зростання: кожного року показник збільшувався майже на 10 зареєстрованих випадків. Зростання вчинення неповнолітніми злочинів проти життя та здоров’я особи має привернути особливу увагу, оскільки саме життя і здоров’я особи є найвищою цінністю держави.

Злочинних виявів з боку неповнолітніх у сфері охорони волі, честі та гідності особи в розглядуваний період було зареєстровано порівняно небагато. Проте, слід підкреслити, що сталий показник у 2005-2006 рр. (по 9 випадках) збільшився майже у 2,5 рази у 2007 р. (21 випадок), а наступного року — скоротився до 7.

Також сталими за розглядуваний період є вчинення неповнолітніми злочинів, направлених проти статевої свободи та статевої недоторканності їм особи. Так, показник у 215 зареєстрованих випадків у 2005 р. кожного наступного року змінювався на показник у 208, 261 і 194 випадків відповідно. Значну частку таких злочинів становлять зґвалтування, які за ці роки зазнали незначних коливань: 127 злочинів у 2005 р 109 — 2006 р., 135 — 2007 р. і 89 — 2008 р. Значною у цій групі злочинів є кількість зареєстрованих злочинів, що кваліфікуються як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом [10].

Майже третина злочинів, учинюваних неповнолітніми, порушують. установлений порядок регулювання суспільних відносин щодо власності. У 2005 р. ними було вчинено найбільшу кількість злочинів за розглядуваний період — 30 220. І хоча цей показник у наступному році знизився до 26 417 випадків, він так само становив значну частку відповідно до загальної кількості злочинів, учинених зазначеною категорією осіб. Після незначного зростання у 2007 р. (27 140 випадків), у 2008 р. продовжувалася тенденція до його скорочення (24 938 випадків) [10].

Серед злочинів проти власності найбільш привабливими для зазначеної категорії правопорушників виявилися крадіжки. У 2005 р. було зареєстровано 24 828 випадків їх вчинення. І хоч із незначними коливаннями їх рівень поступово знижується, частка крадіжок від загальної кількості злочинів проти власності залишається значною: 21 457 у 2006 р., 22 161 — 2007 р. і 19 861 — 2008 р. Різкі зміни у бік скорочення сталися щодо умисного знищення або пошкодження майна. Якщо у 2005 р. було зареєстровано 1 325 випадків, то наступного року цей показник становив лише 284. В останні два роки тенденція до різкого зниження збереглася: 142 випадки у 2007 р. і 65 у 2008 р. Більш помірними виявилися процеси скорочення кількості розбоїв, учинюваних неповнолітніми: 2006 р. дав зниження до 785 порівняно із 2005 р. (933 випадки) і в 2007 р. ситуація зберігалася приблизно на тому ж рівні (768 випадків), то вже у 2008 р. кількість розглядуваних злочинів зросла до 844. Постійні коливання відбуваються і з випадками вчинення неповнолітніми вимагань: у 2005 р. було зареєстровано 278 випадків, у 2006 р. — 410, 2007 р. — 336, 2008 р. – 241 [10].

На тлі процесів скорочення вчинення злочинів у розглядуваній групі зростають учинення неповнолітніми грабежів. Якщо за період з 2005 р. по 2006 р. збільшення показників було порівняно незначним (2 308 і 2 383 випадки відповідно), то вже у наступні два роки ця тенденція набула значно більших темпів (2 782 у 2007 р. і 3 086 у 2008 р.). Схожі процеси відбуваються і з категорією шахрайств. За чотири роки кількість їх вчинення неповнолітніми або за їх участі зросла більше ніж удвічі: 294 випадки було зареєстровано у 2005 р. і 461 у 2008 р. У 2006 р. і 2007 р. цей показник становив 305 і 336 випадків відповідно. Проте слід зазначити, що процеси підвищення кількості грабежів та шахрайств відбуваються на тлі загального зниження злочинів проти власності, вчинених неповнолітніми.

Частими є вчинення неповнолітніми злочинів проти громадського порядку та моральності. Загальна їх кількість у 2005 р. становила 1811 випадків і після незначних коливань у наступні два роки (1 753 і 1 865 відповідно) намітилася тенденція їх скорочення. У 2008 р. цей показник становив уже 1 507 зареєстрованих злочинів. Із злочинів, які підпадають під розглядувану категорію, неповнолітні здебільшого були викриті у вчиненні хуліганства. Зміни показників учинення хуліганських дій повторюють загальні тенденції розглядуваної категорії: за розглядуваний період зареєстровано 1 493 хуліганські вчинки у 2005 р., 1 389 — 2006 р., 1 491 — 2007 р. і 1 282 — 2008 р. Отже, розглядувана категорія злочинів повторює загальну тенденцію зниження рівня підліткової злочинності [10].

Заслуговує на увагу також сфера обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, оскільки за розглядуваний період кількість учинення цих та інших злочинів проти здоров’я населення неповнолітніми або за їх участі постійно зростає. Так, у 2005 р. таких злочинів було зареєстровано 1 003, в наступному на 65 злочинів більше, а вже в 2007 р. — 1 319. У 2008 р. цей показник сягнув позначки 1 424 випадки. Переважно це незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи, пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту. У 2005 р. таких злочинів зареєстровано 686, а в 2006 р. — 698. У 2008 р. ці показники підскочили до 837 і в подальшому тенденція до зростання збереглася (943 випадки у 2008 р.). Меншою є кількість злочинів, щодо переліченого вище, але вже метою збуту: у 2005 р. цей показник становив 233 випадки. Проте надалі спостерігається постійне зростання зареєстрованих злочинів: 2006 р. — 282 випадки, 2007 р. — 361, 2008 р. – 355 [10].

Малочисельними і більш сталими були правопорушення, які передбачають викрадення, привласнення, вимагання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем. У 2005 і 2006 рр. цей показник і становив 11 випадків, а у 2008 р. скоротився лише на одну позицію (10 випадків). Найменшим він виявився у 2006 р. — 4 випадки. Отже, розглядувана сфера є єдиною, що набула незаперечно стійких тенденцій до зростання злочинності неповнолітніх.

Аналіз стану злочинності неповнолітніх в Україні за період 2005-2008 рр. дає підстави зробити висновки, що на сьогодні існує тенденція послаблення процесу залучення неповнолітніх до злочинної діяльності. Визначальним є різке зниження кількості зареєстрованих злочинів як загалом, так і за окремими категоріями злочинів у період з 2005 р. по 2006 р. Таке явище можна пояснити тим, що з 1 вересни 2001 р. набрав чинності новий Кримінальний Кодекс України, що і причинило неточності у реєстрації статистичних даних. Проте, незважаючи на зазначені процеси, рівень криміналізації неповнолітніх залишається високим. Так, у 2006 р. кожний 12-й злочин із числа розслідуваних вчинено неповнолітнім.

Структура злочинності серед неповнолітніх має характерну особливість до збільшення кількості вчинення ними особливо тяжких і тяжких злочинів на тлі зниження кількості вчинення злочинів середньої та невеликої тяжкості. Сталою залишається тенденція постійного зростання кількості злочинів проти життя та здоров’я особи. Переконливого зниження зазнала група злочинів, спрямованих проти статевої свободи та статевої недоторканності особи. Такі самі тенденції характерні і для злочинів проти громадського порядку та моральності. Найбільш привабливим для неповнолітніх є правопорушення, що уможливлюють швидке заволодіння матеріальними цінностями із найменшими негативними наслідками, як-то крадіжка, грабіж, розбій. Упевнено зростає злочинність неповнолітніх у сфері виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилки чи збуту наркотичних засобів та психотропних речовин. На цей факт слід звернути особливу увагу, забезпечити дійові профілактичні заходи стосовно попередження вчинення починів цієї категорії неповнолітніми або за їх участі.

За нинішніх складних умов держава вживає відповідних заходів, аби пом’якшити становище загально-соціальними засобами. Прийнята низка законів, які захищають інтереси неповнолітніх та молоді. Це, зокрема, закони «Про освіту», «Основи законодавства України про охорону здоров’я», «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні», «Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх». Україною ратифікована Конвенція ООН 1989 року «Про права дитини» [15].

Фінансування заходів щодо соціального становлення та розвитку молоді здійснюється за рахунок коштів державного і місцевих бюджетів, Фонду соціальної адаптації молоді, державних і благодійних фондів. Створені соціальні служби для молоді, що надають молодим людям інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну й інші форми соціальної допомоги, реалізують необхідні заходи з метою запобігання негативним явищам у молодіжному середовищі (правопорушенням, алкоголізму, наркоманії, токсикоманії, проституції тощо).

Передбачається вжити комплекс заходів щодо забезпечення соціальної зайнятості неповнолітніх, надання їм соціальної підтримки, організації їх дозвілля. Розроблені науково обгрунтовані методики лікування від алкоголізму і наркоманії, створені в обласних центрах лікувально-реабілітаційні відділення для неповнолітніх.

Місцеві держадміністрації вживають заходів щодо захисту мережі позашкільних закладів від зазіхань комерційних структур, а саме — не допустити вилучення у них приміщень, необгрунтованої їх ліквідації чи реорганізації, а також об’єднати зусилля органів освіти, культури, туризму та спорту в створенні у кожному мікрорайоні центрів дозвілля молоді, забезпечити умови для її творчої самореалізації і змістовного відпочинку.

Соціальний захист і профілактика правопорушень серед неповнолітніх покладається на: Комітет у справах неповнолітніх Кабінету Міністрів України та служби у справах неповнолітніх на місцях, загальноосвітні школи та професійні училища соціальної реабілітації органів освіти, центри медико-соціальної реабілітації неповнолітніх органів охорони здоров’я, притулки для неповнолітніх.

Головним підрозділом, який займається профілактикою злочинів неповнолітніх в системі органів внутрішніх справ, є кримінальна міліція у справах неповнолітніх (KMCH) Вона проводить роботу, пов’язану із виявленням криміногенних факторів та їх усуненням; правовим вихованням неповнолітніх; веде профілактичний облік осіб, звільнених із місць позбавлення волі, засуджених з відстрочкою виконання вироку, умовно чи до виправних робіт; обвинувачуваних у вчиненні злочину і не взятих під варту в період попереднього слідства; неповнолітніх, які вчинили злочин, але звільнені від Кримінальної відповідальності у зв’язку із застосуванням заходів громадського впливу, акту про амністію, а також тих, які вчинили суспільно небезпечні дії до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність; звільнених із спеціальних навчально-виховних закладів, яким лікувальними закладами встановлено діагноз «наркоманія» [15].

KMCH також виявляє дорослих осіб, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, проституцію, пияцтво і жебрацтво; надсилає до відповідних служб у справах неповнолітніх відомості про неповнолітніх, які повернулися із загальноосвітніх шкіл чи професійних училищ соціальної реабілітації; вчинили правопорушення, за яке вжиті заходи громадського впливу або адміністративні стягнення; вживають спиртні напої або допускають немедичне вживання наркотичних та одурманюючих засобів; у віці до 16 років систематично залишають сім’ю, спеціальні навчально-виховні заклади. Перелічені особи беруться на облік для проведення з ними профілактичної роботи [15].

Керівники усіх підрозділів органів внутрішніх справ повинні включати питання профілактики правопорушень серед неповнолітніх окремим розділом у плани роботи на звітний період, забезпечувати контроль за діяльністю підлеглих у цьому напрямку і вживати заходів до підвищення їх професійної майстерності. Зокрема, слідчі підрозділи мають виявляти детермінанти злочинів, вживати заходів для їх усунення, всебічно з’ясовувати відомості про осіб правопорушників та інформувати про них кримінальну міліцію у справах неповнолітніх, спільно з нею готувати і надсилати до відповідних відомств узагальнені подання з цих питань.

Профілактичну роботу органи внутрішніх справ повинні проводити у тісній взаємодії з іншими суб’єктами, що мають відношення до підлітків: навчальними закладами, адміністраціями підприємств, військкоматами, засобами масової інформації тощо. Тісна співпраця проводиться з органами суду, прокуратури, виховно-трудовими установами. Недавно дістав поширення такий, запозичений у поліції США, захід, як організація відвідування неблагополучними підлітками виховно-трудових колоній, де для них влаштовуються зустрічі із засудженими, які стали на шлях виправлення [15].

До вживання профілактичних заходів мусять залучатися представники громадськості, актив позаштатних співробітників. На жаль, останнім часом їх кількість значно скоротилася. Ось чому керівництво MBC України вимагає від усіх підрозділів відновити на нових засадах тісний зв’язок з широкими верствами населення. Без цього профілактична робота з підлітками не дасть бажаних результатів. Серед представників громадськості, у першу чергу, назвемо батьків, членів ДНД, позаштатних співробітників органів внутрішніх справ, студентів коледжів та вузів (особливо педагогічних і юридичних), осіб, які можуть бути наставниками правопорушників. У зоні їх особливої уваги мають бути особи, які втягують неповнолітніх у злочинну діяльність, вживання алкоголю чи наркотиків, їх викриття та притягнення до відповідальності.

В індивідуальній профілактичній роботі використовуються методи переконання, примусу, надання допомоги у вирішенні складних життєвих проблем. Залежно від її об’єкта індивідуальну профілактику можна поділити на:

а) ранню профілактику, спрямовану на ліквідацію обставин, які негативно впливають на формування особи неповнолітніх, та запобігання їх становленню на злочинний шлях;

6) усунення чинників, що вже викликали вчинення конкретних злочинів;

в) попередження рецидивних злочинів з боку неповнолітніх [6].

У боротьбі зі злочинністю неповнолітніх важливе значення має І саме рання профілактика, оскільки вона спрямована на усунення незначних антисуспільних змін особи підлітків, які ще не стали на шлях злочинів. Ранню профілактику розуміють як сукупність заходів, що вживаються державними органами і громадськими організаціями для:

— оздоровлення умов життя і виховання неповнолітніх у випадках, коли обставини загрожують їх нормальному розвитку;

— знешкодження джерел антисоціального впливу на них;

— корекції особи неповнолітніх, які мають некримінальні відхилення у поведінці, з тим щоб не дати можливості їм перейти до вчинення злочинів [6].

Другий рівень індивідуальної профілактики полягає в усуненні факторів, що вже обумовили злочини неповнолітніх, з тим щоб виключити можливість їх вчинення у майбутньому як цими ж, так і іншими підлітками, які перебувають під впливом цих криміногенних чинників. Сюди входять: а) своєчасне припинення злочинної діяльності та створення неможливості її продовження; б) порушення кримінальної справи, вибір запобіжних заходів; в) забезпечення виховно-профілактичного впливу кримінально-процесуальними методами; г) застосування правових заходів до осіб, які залучили неповнолітніх до злочинної діяльності чи не виконують своїх обов’язків з виховання дітей; д) оздоровлення мікросередовища неповнолітніх злочинців [6].

Третій рівень індивідуальної профілактики спрямований на боротьбу з рецидивною злочинністю. Він включає такі заходи: а) перевиховання і виправлення неповнолітніх злочинців; б) надання допомоги у працевлаштуванні осіб, звільнених з місць відбування покарання; в) усунення джерел криміногенного впливу на них у побутовому оточенні [6].

Висновки

В чинному КК України, введеному в дію 1 вересня 2001 року, вперше виділено розділ XV, присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх.

Через велику кількість правопорушень неповнолітніх випала потреба у регулюванні даної області кримінального права визначеними законами. Суб’єктом злочину є фізична особа, яка досягла певного віку: 14 років – знижений вік кримінальної відповідальності, 16 років – загальний вік кримінальної відповідальності (статті 18, 19, 20, 22 Кримінального кодексу України). Тому у чинному Кримінальному кодексі вперше один розділ (15) присвячений особливостям кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. У ньому йдеться про осіб, які досягли віку кримінальної відповідальності (16 років, а у передбачених законом випадках 14 років), але яким ще не виповнилось 18 років. При розгляді кримінальної відповідальності використовують загальні положення щодо підстави кримінальної відповідальності, стадій вчинення злочину, питань співучасті та звільнення від кримінальної відповідальності.

Особливостями примусових виховних заходів є:

1) безпосередня передбачуваність їх кримінальним законом;

2) застосування їх лише судом;

3) застосування їх лише до неповнолітніх;

4) те, що вони не є видом кримінального покарання.

Частина 2 статті 105 Кримінального кодексу України включає в себе повний перелік примусових виховних заходів:

1) застереження;

2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього;

5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.

Закон передбачає вичерпний перелік видів покарань, що можуть бути застосовані до неповнолітнього. Відповідно до ч.1 ст.98 це такі основні види покарання:

1) штраф;

2) громадські роботи;

3) виправні роботи;

4) арешт;

5) позбавлення волі на певний строк.

На підставі ч. 2 цієї статті до неповнолітнього можуть бути застосовані і додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Список використаних джерел

Бурлака О. В. Особливості кримінальної відповідальності неповнолітніх //Право України. — 2009. — № 7. — С. 16-19
Квітіді О. Окремі проблеми кримінально-правового регулювання звільнення від кримінальної відповідальності неповнолітніх // Підприємництво, господарство і право. — 2004. — № 3. — С. 96-100
Кримінальне право України: Особлива частина: Підручник /Юрій Александров, Олександр Дудуров, Вадим Клименко та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний уні-т. — К.: Юридична думка , 2004. — 654, с.
Кримінальне право України: Загальна частина /За ред. М.І.Бажанова, В.В.Сташиса, В.Я.Тація; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. — Х.: Право; К.: Юрінком Інтер, 2002. — 414, с.
Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вузів і фак. /Київський ун-т ім. Т.Шевченка, Юрид. фак.; Авт. Г.В.Андрусів та ін.; Ред. П.С.Матишевський, П.П.Андрушко, С.Д.Шапченко. — К.: Юрінком Інтер, 1997. — 505, с.
Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник /Юрій Александров, Володимир Антипов, Микола Володько та ін., За ред. Миколи Мельника, Вадима Клименка; Нац. акад. внутрішніх справ України, Київський міжнародний ун-т, Київський юридичний ін-т МВС України. -3-тє, вид., переробл. та допов.. — К.: Юридична думка , 2004. — 351, с.
Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. — К.: Юрінком Інтер, 2005. — 478 с.
Конституційне законодавство України: Законодавчі акти. Коментар. Офіційне тлумачення /Ред. кол.: Н.М. Гайдук, В.І. Андрейцев, В.К. Андрушко та ін.. — К.: Атіка, 2000. — 894, с.
Конституції і конституційні акти України: Історія і сучасність /Ред. Ю.С. Шемшученко; НАНУ. Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького . — Київ, 2001. — 397, с.
Мезенцева Л.Ю. Динаміка злочинності серед неповнолітніх у 2005-2008 рр. //Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 2009. — № 6. – с. 10-15
Мороз В. Про юридичну оцінку суспільно небезпечних вчинків, скоєних підлітками віком від 11 до 14 років // Право України. — 1999. — № 9. — С. 72-75
Основи конституційного права України: Підручник /За ред. В.В. Копєйчикова; М-во освіти і науки України, НПУ ім.М.П.Драгоманова. -Стереотип. вид.. — К.: Юрінком Інтер, 2000. — 286, с.
Родіонов В. Проблемні питання кримінальної відповідальності неповнолітніх // Юридична Україна. — 2007. — № 1. — С. 91-94
Стаднік В. Правове регулювання виконання кримінального покарання у виді позбавлення волі щодо неповнолітніх // Право України. — 2005. — № 5. — С. 95-97
Фріс П. Л. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник. -К.: Атіка, 2004. — 486, с.
Ягодинський В. Вирішення кримінальних справ про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами, які не досягли віку кримінальної відповідальності // Право України. — 2001. — № 11. — С. 92-97

Освіта та самоосвіта