Вступ

Актуальність теми. На початку XXI ст. людство стало свідком інформаційної революції, коли на перший план вийшли такі поняття, як «інформаційне суспільство», «нова економіка», «економіка знань та інновацій», «управління знаннями», першоосновою яких є інтелект, ідеї та інновації. У світі відбувається стрімкий процес економізації науки та інтелектуалізації економіки. Найціннішим стратегічним ресурсом і провідною конкурентною перевагою сучасного суспільства є ресурс інтелектуального капіталу. Жорстка світова конкуренція потребує нових ідей, високоякісної продукції, постійних інновацій, а тому без залучення інвестицій в науку неможливо вести мову про економічний розвиток, не кажучи вже про економічне лідерство. Саме наукоємні галузі економіки дозволяють державі отримувати продукцію, яка відповідає світовим стандартам, підвищують науковий потенціал і позитивно впливають на добробут країни і покращують життєвий рівень населення. Компанії, які не визначили інтелектуальну власність одним із своїх пріоритетів, в кращому випадку ризикують втратити конкурентні переваги, а в гіршому — їм загрожує втрата своїх позицій на ринку.

Мета дослідження — розкрити суть і значення інтелектуальної власності в постіндустріальному суспільстві та проаналізувати її роль у сучасних умовах господарювання як на мікрорівні — для підприємства, так і на макрорівні — для країни.

1. Суть та значення об’єктів інтелектуальної власності у сучасній економічній системі

Сфера інтелектуальної власності — це сукупність галузей економіки та видів суспільної діяльності, які не беруть безпосередньої участі у створення матеріальних благ. Ці галузі виробляють унікальний продукт — інтелектуальний. Саме такий продукт є необхідним для ефективного функціонування матеріального виробництва. У промислово розвинених країнах 80—95% приросту ВВП припадає на частку нових знань, втілених у техніці і технологіях. Об’єм світової торгівлі ліцензіями на об’єкти інтелектуальної власності щорік зростає на 12%. Щорічно обсяги експорту наукомісткої продукції приносять, в середньому, США близько 700 млрд. дол. США, Німеччині — 500 млрд. дол. США, Японії — 400 млрд. дол. США [3, с.12].

У сучасних умовах глобалізації економіки зі стрімким збільшенням обсягів міжнародної торгівлі різко зросла вигода від використання таких об’єктів інтелектуальної власності, як товарні знаки, фірмові найменування, промислові зразки та інші засоби індивідуалізації товарів і послуг. Наявність зареєстрованих знаків є суттєвою перевагою будь-якої компанії у ділових переговорах, а вартість «розкручених» торгових марок сягає сотень мільйонів доларів США [4, с.28].

Отже, об’єкти інтелектуальної власності здатні приносити підприємству прибутки. Доходом від використання інтелектуальної власності є різниця за певний проміжок часу між грошовими надходженнями і грошовими виплатами, яку отримують правовласники за надане право використання об’єктів інтелектуальної власності. Але потрібно знати, що інтелектуальна власність здатна приносити підприємству дохід тільки за умови закріплення права на неї, не допускаючи загальнодоступності його використання. Гарантією одержання певних доходів можуть слугувати конкретні переваги, які одержує підприємство за рахунок використання нематеріальних активів. Проте, важливо пам’ятати, що з точки зору правового регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності підприємство має можливість використовувати лише ті об’єкти, які знаходяться у його розпорядженні. Досвід показує, що часто нематеріальні об’єкти не є власністю підприємства, тому до них необхідно підходити як до таких, що взяті в лізинг, орендовані або ж є позиковими активами.

Інтелектуальна власність — одна з найважливіших категорій інноваційного менеджменту, що визначає сукупність принципів, методів і форм управління інноваційними процесами. Для України одним із складних завдань активізації інноваційної діяльності є трансформація науково-технологічних розробок в інноваційний продукт, тобто проблема комерціалізації науково-технічної сфери та вибору найприйнятніших способів капіталізації інтелектуального потенціалу. Основний організаційно-економічний механізм вирішення цієї проблеми полягає у створенні спеціалізованих підприємницьких науково-технічних фірм, заснованих власниками інтелектуальної продукції [1, с.14].

Існує пряма залежність стану національної економіки від її інтелектуального потенціалу, ступінь використання якого, темпи та масштаби росту визначають рівень економічного розвитку суспільства, правовий і соціальний статус країни у світовому співтоваристві. При визначенні місця певної держави у світовій спільноті першочерговою є її здатність використовувати сучасні технології для інтенсивного економічного зростання. Основну масу суспільного багатства розвинутих країн створює нова інтелектуальна еліта — фахівці, зайняті у сфері високих технологій, виробництва інформації та нових знань. Інтелектуальна власність стала важливим ресурсом бізнесу.

Аналізуючи розвиток економіки провідних країн світу, можна стверджувати, що виробництво все більше базується не на переробці природної сировини та ресурсів, а на використанні результатів інтелектуальної діяльності та нових ідей. Свідченням цього є зростаюча частка нематеріальних активів у фондах підприємств, що суттєво підвищує їхню ринкову вартість.

Більшість зарубіжних компаній сьогодні особливо інтенсивно нарощують нематеріальні активи з об’єктами інтелектуальної власності. Це відбувається тому, що основна частина необоротних активів швидко старіє фізично і морально, а об’єкти інтелектуальної власності можна використовувати багаторазово без додаткових, вагомих внесків оборотних коштів, застосовувати на власному виробництві, передавати права на їх використання за ліцензійними угодами [4, с.23].

2. Роль інтелектуальної власності в стратегії економічного розвитку України в ХХІ ст.

Важливість інтелектуальної власності в сучасному суспільстві, за її детермінуючого впливу на всі сфери його життя, важко переоцінити. Нові технології, наукові відкриття та винаходи, художні твори поряд з високоякісною освітою та високим рівнем культури давно стали рушійними силами розвитку суспільства. За цих умов ефективність ставлення до інтелектуальної власності визначає економічний, культурний рівень країни та рівень життя її громадян, а вирішення пов’язаних з нею економічних, правових, культурних проблем набуває все більшої актуальності.

Особливості реалізації інтелектуальної власності визначаються специфічними властивостями її об’єктів. Будь-який інтелектуальний продукт у залежності від форми його втілення виступає у вигляді суспільного блага. Найбільш загальними явними чи неявними ознаками інтелектуального продукту є наступні:

1)       кожний інтелектуальний продукт являє собою продукт “природної” монополії (виключного права) його творця, внаслідок чого він є індивідуальним за змістом, заключає у собі неповторну інформацію;

2)       має властивість обмінюватися без повного відчуження від свого творця;

3)       може підлягати неодноразовій продажі, при цьому навіть одночасно може бути об’єктом кількох ринкових акцій;

4)       не зникає у процесі використання;

5)       складається з двох “частин”: матеріального носія та ідеї, що є об’єктом правового захисту (нефізична природа інтелектуального продукту);

6)       втілює у собі постійну суперечність, в ньому закладено суспільне начало — властивість бути предметом “для інших”, але, одночасно, він не є продуктом “для всіх” — для його використання потрібні певні навики і знання;

7)       характеризується незначними витратами на тиражування відносно витрат на його розробку;

8)       піддається високому ризику внаслідок швидкого розвитку і зміни знань.

Зараз інтелектуальна власність стає найбільш необхідним, але і дорогоцінним ресурсом суспільного виробництва. Її реалізація приносить високі прибутки, але разом з тим, якщо вона не досить надійно захищена у правовому відношенні, то прибутки від неї “тікають” у більш розвинені країни. У 2009 році російські вчені отримали від інтелектуальної власності 4,5 млрд. дол., що складає лише 10% від можливих загальних доходів від використання інтелектуальних продуктів, все інше перетекло на Захід [8, с.39]. Тому ринок інтелектуальної власності та інтелектуальних продуктів повинен стати об’єктом посиленої уваги українського уряду, який повинен створювати для його функціонування і розвитку відповідні правові і соціально-економічні умови.

Інтелектуальна власність в структурі форм і видів власності у зв’язку з вибуховим зростанням ролі знань та інформації у сучасному світі стає найбільш актуальною складовою суспільного розвитку. Проте сучасна економічна наука ще не осмислила досить глибоко і всебічно цієї проблеми, а тому з точки зору вітчизняної традиційної економічної теорії механізм реалізації інтелектуальної власності являє собою проблему — другого сорту”. Це пов’язано з тим, що права володіння об’єктами інтелектуальної власності не виділялися окремо у межах комплексу відносин соціалістичної власності, а тому не було потреби акцентувати увагу на цій проблемі.

Розвиток інтелектуального ринку потребує великих інвестицій як у сфері освіти і науки, так і у галузі високих технологій. Проте, зараз на кожного українця приходиться у 50 разів менше інвестицій, ніж на європейця, що, звісно, не сприяє поширенню новітніх тенденцій становлення освітнього суспільства і економіки знань у нашій країні. Тому у стратегічному плані надзвичайно важливим стає вироблення тонкого механізму фінансування інтелекто-відтворювальних сфер суспільного виробництва.

Ще однією важливою проблемою у сфері реалізації інтелектуальної власності, яку потрібно вирішувати у найближчий час, є проблема створення нових технологій, інновацій на основі винаходів. Відомо, що у світі 75% всього економічного ефекту від виробничого використання винаходів забезпечується дуже невеликою їх кількістю (приблизно 3-7%). Це означає, що останні 25% ефекту приходиться на частку 93-97% винаходів. Слід відзначити, що результативність тієї чи іншої винахідницької діяльності можна визначити лише “постфактум”. У свою чергу, відношення кількості започаткованих розробок до кількості розробок, що завершуються процесом впровадження їх результатів у виробництво, складає приблизно 100:30, тобто лише 30% розробок завершується впровадженням [10, с.4-5]. В Україні цей відсоток ще менший. Держава повинна цілеспрямовано діяти щодо підтримки розвитку винахідництва (саме воно є основою інноваційних рішень і технологій) і широкого впровадження винаходів у процес виробництва.

Відбувається активний процес концентрації інтелектуальної власності в портфелях західних транснаціональних корпорацій. Світові лідери з виробництва товарів та надання послуг отримують щорічно до 1000 і більше патентів у рік, нарощуючи таким чином свої нематеріальні активи. Вони концентрують у своїх руках фінансові ресурси і спрямовують їх на створення і подальший розвиток доступних лише їм наукових технологій. Українські ж науковці, розробники і виробники займають більш пасивну позицію, внаслідок чого вони втрачають значні сектори патентного ринку, що призводить до втрат відповідних секторів товарних ринків і коштів.

На жаль, економічні пріоритети України у сфері інтелектуальної власності не зовсім збігаються з пріоритетами провідних країн світу. Економіка нашої країни знаходиться у стані деградації, Україна не має засобів для забезпечення структурної перебудови, стабільності та розвитку економіки. На багатьох підприємствах спостерігається високий рівень зношення основних виробничих фондів, використання застарілих технологій виробництва, висока матеріаломісткість продукції. Все це робить продукцію неконкурентоспроможною на зовнішніх ринках. Деяким галузям економіки взагалі невідомі спеціальні економічні знання, способи та методи маркетингу для просування інтелектуальних ресурсів на ринку.

Головне, що потрібно зрозуміти передусім — це те, що епоха масових ринків та загального плагіату в бізнесі минула. Їй на зміну прийшла епоха нової економіки, де використовується творчість і знання, спрямовані на зростання конкурентоспроможності продукції. Хоча позиції України щодо інтелектуальної власності за останні роки позитивно змінилися, але країна ще не до кінця усвідомила значення інтелектуального капіталу та не перейняла досвід зарубіжних країн. Країна володіє значним інтелектуальним потенціалом, але однією з головних проблем є те, що він не захищений і нераціонально витрачається. Держава не здійснює необхідні реформи для того, щоб зупинити негативні явища у сфері захисту прав інтелектуальної власності, не створена потрібна інфраструктура та сприятливе середовище для ефективного функціонування цього сектору. Тому для забезпечення дієвості у цій сфері необхідно створити сприятливі умови кожному з учасників для одержання ними вигоди за умови дотримання чинного законодавства, правил чесної конкуренції та обмеженої участі державних органів управління та контролю. Важливим проблемним питанням для нашої країни є її нормативно-правова база, яка не охоплює в повній мірі питань захисту інтелектуальної власності. Наслідками таких процесів у країні є те, що більшість керівників компаній не мають уявлення про комерціалізацію об’єктів інтелектуальної власності, вони не в змозі опиратися на державу в питаннях врегулювання спорів, пов’язаних із питаннями прав на інтелектуальну власність. Особливого значення набувають проблеми ідентифікації й охорони інтелектуальної власності у зв’язку з розвитком глобальної інформаційної мережі. Для України проблема забезпечення охорони інтелектуальної власності є дуже важливою, від її вирішення залежить збереження економічної та національної безпеки, примноження інтелектуального потенціалу та зниження криміногенного стану.

Інтелектуальна власність стає найбільш важливим стратегічним ресурсом економічного розвитку України. Економічна наука повинна глибоко і всебічно досліджувати цей складний соціально-економічний феномен.

Висновки

Не всі усвідомлюють, але інтелектуальна власність всюди навколо нас: кожний продукт або послуга, які ми використовуємо у повсякденному житті, є результатом довгого ланцюга інновацій великої кількості людей або ж окремого індивіда. Інтелектуальна власність є багатофункціональним інструментом вирішення досить широкого кола економічних завдань підприємств. Правильне та цілеспрямоване використання об’єктів інтелектуальної власності дозволить підприємствам зайняти вигідну позицію на ринку, використовуючи сучасні технології у виробництві продукції та ефективну маркетингову політику, що дозволить передбачати можливі комерційні та технологічні зміни.

Інтелектуальна власність у поєднанні з іншими ресурсами, такими як людська праця, основні засоби на підприємстві, сировина та енергія є визначною рушійною силою як підприємства зокрема, так і економіки країни взагалі. Інтелектуальна власність створює матеріальне виробництво, зменшуючи вміст матеріальних ресурсів у процесі виробництва та товарах. З точки зору ведення бізнесу вона відкриває нову ринкову можливість або є загрозою — залежно від того, хто нею розпоряджається.

Знання — це не тільки сила, а й велике багатство. В сучасному економічному середовищі, заснованому на знаннях, інтелектуальна власність є найважливішим активом підприємства. Саме інтелектуальна власність має стати в Україні тією рушійною силою, яка сприятиме розвитку економіки країни та виходу на світовий ринок поряд із провідними державами, буде гарантією економічної, політичної і соціальної безпеки. Зараз Україні треба стати на бік високорозвинутих країн і йти шляхом використання потенціалу інтелектуальної власності, в іншому ж випадку наша держава буде відкинута на периферію світового економічного і соціального розвитку.

Список використаної літератури

1. Про власність: Закон України від 7.02.1991 №697-XII // zakon1.rada.gov.ua.
2. Ковалев М. Интеллектуальная собственность в экономике // Экономист.— 2003.— №1. — С. 37-44.
3. Красовська А., Бернадська І. Сучасні тенденції економічного розвитку і охорона прав інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність.- 2012.- №2-3. — С. 27-29.
4. Морозов О., Маргащук С. Роль об’єктів інтелектуальної власності у конкурентоздатності виробництва // Інтелектуальна власність.- 2008.- №4. — С. 22-26.
5. Мунтіян В. Захист інтелектуального потенціалу — стратегія розвитку України // Інтелектуальна власність.- 2007.- №4. — С. 11-14.
6. Немчин О. Введення інтелектуальної власності в господарський оборот — український інноваційний прорив // Інтелектуальна власність.- 2008.- №4. — С. 20-21.
7. Олейко В. Інтелектуальний капітал: методологічні аспекти // Інтелектуальна власність.- 2009.- №6. — С. 43-46.
8. Рач В., Чугуєвець С. Інтелектуальна власність як базове поняття нової економіки // Інтелектуальна власність.- 2009.- №6. — С. 39-42.
9. Салфетник Т. Захист прав у сфері інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність.- 2007.- №2-3. — С. 24-26.
10. Семиноженко В.П. Інтелектуальна економіка: майбутнє України // Проблеми науки.- 2010.- №6. — С. 2-6.
11. Федулова Л. Нова роль інтелектуальної власності // Інтелектуальна власність.- 2008.— №4. — С. 10-19.